Маркетинг у банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Маркетинг та його специфіка в банківській сфері

Сутність, мета та завдання маркетингу в банку

Банківський маркетинг - це філософія, стратегія й тактика банку, що спрямовані на ефективне задоволення потреб, запитів і сподівань, вирішення проблем існуючих і потенційних банківських клієнтів шляхом успішної реалізації на ринку банківських продуктів, які враховують тенденції розвитку ринку та приносять користь суспільству завдяки управлінню активами і пасивами, прибутками і витратами, ліквідністю банку, рівнем ризику його операцій. маркетинг банківський комерційний ціноутворення

Мета банківського маркетингу є забезпечення фінансової стійкості комерційного банку як умови отримання стабільних доходів.

Завдання маркетингу в банківській діяльності полягає у створенні необхідних умов для ефективного пристосування банку до вимог ринку капіталу, розробки системи заходів щодо вивчення ринку, підвищення його конкурентоспроможності та прибутковості діяльності, інтенсифікації дій банку щодо отримання позитивних вражень про банк і його діяльність, формування системи партнерських відносин між клієнтами і банком.

Тема 2. Банківський ринок, його сегментація, дослідження та аналіз

Чинники впливу на клієнтів (юридичних та фізичних осіб)

Європейська асоціація маркетингу визначає декілька можливих мотивів купівлі банківських продуктів: функціональна потреба (тобто насправді необхідний банківський продукт); мода; прагнення створити власний імідж.

Для різних клієнтів банківської системи спеціалісти спостерігають різне співвідношення між цими мотивами. Однак ці відмінності характерні для фізичних осіб, мотиви купівлі банківських продуктів юридичними особами на 100% зумовлені функціональною потребою.

Фізична особа обирає банк:

· за порадою впливових груп (54%);

· самостійно, після відвідування декількох установ та порівняння їх між собою (33%);

· самостійно, одразу обравши певну установу і не звертаючись до інших (13%).

Найвагомішими факторами впливу на фізичну особу -- клієнта є (за 100-бальною шкалою):

1. Приємне сприйняття клієнтом банку та персоналу (94).

2. Здатність персоналу банку викликати приємні відчуття у клієнта (87).

3. Можливість задоволення особистих мотивів купівлі (83).

4. Отримання інформації від банку (77).

5. Урахування індивідуальних якостей клієнтів (73).

Найбільш вагомими факторами впливу на юридичну особу є такі (за 100-бальною шкалою):

1. Урахування індивідуальних якостей корпорації і формування відповідного комплексу послуг (92).

2. Улагодження банком рекламацій (84).

3. Підтримання зворотного зв'язку із клієнтом (81).

4. Отримання інформації від банку (79).

Якщо поділити юридичних осіб на крупні підприємства, середні і малі підприємства та приватних підприємців, то для них критерії для вибору банків будуть такі:

1. Крупні підприємства - повний комплекс послуг, включаючи інкасацію в зручний час, зачислення грошових коштів на рахунок в найкоротший термін, конвертація грошових коштів; швидке здійснення платежів і розрахунків; надійність і репутація банку; зручне місцерозташування; рівень обслуговування.

2. Малі і середні компанії і фірми - зручне місцерозташування; платоспроможність, надійність банку; наявність необхідних для клієнта послуг; чітке проведення стандартних операцій; увага до потреб клієнта; кваліфікація персоналу, вартість послуг, знижки.

3. Приватні підприємці - низькі тарифи на розрахунково-касове обслуговування; платоспроможність банку; своєчасне здійснення розрахунків; наявність необхідних послуг, в тому числі консалтингових; якість обслуговування.

Тема 3. Конкурентне середовище комерційного банку

Сутність та види ризику в банківській сфері

Банківський ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Види ризиків

За сферою впливу виділяють зовнішні та внутрішні банківські ризики.

До зовнішніх належать ризики, пов'язані зі змінами у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежні від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу.

Залежно від можливості кількісної оцінки ризики поділяються на ті, що піддаються кількісній оцінці та ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку.

До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги, та зовнішні ризики.

Залежно від сфери виникнення банківські ризики класифікуються на:

- ризик країни;

- ризик фінансової надійності окремого банку (ризики недостатності капіталу банку, незбалансованої ліквідності, недостатності обов'язкових резервів);

- ризик окремого виду банківської операції (ризик неплатежу, невідшкодування, інкасування: банківські гарантії, юридичний ризик, ризик нерентабельності кредиту тощо).

Ризики в основній діяльності являють собою розповсюджену групу видів: кредитний, відсотковий, валютний, ризик з факторингових та лізингових операцій, ризик з розрахункових операцій банку й операцій з цінними паперами.

Залежно від методів розрахунку ризики бувають комплексними і позиційними. Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик залежно від розташування за шкалою ризиків.

Розподіл ризику за часом - це важливий фактор в умовах нинішньої економіки. Основні операції банку піддаються минулому і поточному ризику (в окремих випадках - і майбутньому). Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбутніх втрат банку. Враховуючи цей фактор можна уникнути накладення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.

За характером обліку банківські ризики поділяються на ризики з балансових операцій і із позабалансових операцій.

За можливостями управління ризики бувають відкритими і закритими. Відкриті ризики не підлягають регулюванню, закриті навпаки регулюються.

Тема 4. Маркетингова стратегія комерційного банку

Зміст стратегічного плану банку

Зміст стратегічного плану банку повинен включати наступні компоненти:

А) місія банку визначається на найпершому етапі здійснення маркетингових заходів і служить відправною точкою при стратегічному плануванні. Вона встановлює те, до чого банк прагне, і зачіпає рівень організаційних підрозділів, окреслюючи коло їх діяльності.

Б) цілі формулюються і встановлюються на основі загальної місії банку і певних цінностей і цілей, на які орієнтується вище керівництво. Щоб внести істинний внесок в успіх організації, цілі повинні володіти рядом характеристик: 1) конкретністю; 2) орієнтацією в часі; 3) досяжністю.

В) вихідне положення ринку. Воно повинно відображати стан середовища в цілому і в окремих сегментах, в яких діє банк. Дослідження кожного сегмента з використанням так званих ринково-виробничих характеристик, здійснюване при аналізі вихідного положення ринку, дає змогу відобразити в стратегічному плані чинники, характеризують ступінь привабливість ринку, і зробити відповідні висновки щодо якості тих або інших сегментів та доцільності їх обслуговування.

Г) оцінка факторів, що впливають на стратегію банку, надзвичайно важливий компонент стратегічного плану, в якому основна увага приділяється оцінці конкурентоспроможності. У плані повинна міститися об'єктивна оцінка сильних і слабких сторін банку (а говорити про силу чи слабкість можна тільки, маючи базу порівняння: в даному випадку конкурентів) щодо частки обслуговується ринку, якості та цін на послуги, що надаються.

Д) оцінка небезпек і можливостей. Стратегічний план повинен містити оцінку ринкових небезпек, а також можливостей досягнення цілей і завдань у кожному із сегментів, в яких банк діє або тільки має намір діяти. Ця оцінка базується на аналізі вихідного положення ринку і відносної конкурентоспроможності.

Е) стратегія розвитку господарського портфеля. Вона для кожної ділянки ринку, де діє банк, визначає пріоритетні напрямки інвестицій. Однак саме по собі напрямок вкладення коштів без його обгрунтування мало що значить, тому стратегічний план повинен відображати чітко сформульовані цілі для кожної з таких ділянок ринку і розмір коштів, необхідних для їх досягнення.

Ж) стратегічні зміни в регульованих факторах. Ринкові умови змінюються досить часто і несподівано, тому всі передбачити у стратегічному плані не представляється можливим. У зв'язку з цим у ньому відбивається набір змінних, які можуть коригуватися в процесі виконання зазначеного плану.

З) очікувані фінансові результати - можливий результат діяльності банку за рік, виражений у вартісній оцінці.

Тема 5. Продуктова політика комерційного банку

Характеристи етапів створення нового продукту - послуги банку

Поняття "новий продукт" використовується як для визначення вдосконалення та оновлення існуючих продуктів, так і для продуктів, які вперше пропонуються споживачам та можуть задовольняти їхні потреби більш раціональним способом, або можуть приводити до виникнення нових потреб.

Процес розробки і впровадження нових банківських продуктів - послуг передбачає такі етапи:

I. Пошук і відбір ідей. Зміст етапу полягає у формулюванні ідей, які б задовольнили певні потреби споживачів, у відборі та ранжуванні ідей стосовно методів задоволення цієї потреби і в розробці задуму нового продукту.

II. Визначення економічної ефективності продажу нової послуги.

Цей етап включає в себе розрахунок прямих та накладних витрат і

очікуваних доходів, розрахунок чистої приведеної вартості, розрахунок окупності та рентабельності проекту.

Розрахунок економічної ефективності нового продукту - це доходи від продажу нового продукту мають бути вищими від витрат. Для розрахунку ефективності впровадження нового продукту доходи, що надходитимуть протягом майбутніх періодів оцінюються з урахуванням дисконтування, тобто цінності грошової одиниці сьогодні і в майбутньому. Показник чистої приведеної вартості розраховується як різниця між приведеною вартістю надходжень і здійснюваними витратами на новий продукт. Строк окупності - це час, необхідний для одержання доходів від вкладених коштів у розмірах, які дають можливість відшкодувати початкове вкладення. Рентабельність проекту розраховується на підставі врахування доходів і витрат протягом всього строку існування продукту.

ІІІ. Розробка технології нової банківської послуги. Цей етап полягає у створенні внутрібанківського нормативного документу про продукт. Нормативний документ про банківський продукт повинен передбачати: Визначення послуги, її характеристику і тип потенційного клієнта. Правовий статус надання послуги (посилання на законодавчі та нормативні акти). Особливості і відмінні ознаки банківського продукту. Загальні принципи функціонування продукту і опис дій банку і клієнта при продажі продукту.

Відображення операцій купівлі і продажу продукту в бухгалтерському обліку та звітності.

IV. Встановленн стандарту якості банківської послуги.

Стандарт якості подається в технологічній карті послуги.

Технологічна карта - це документ, що містить детальний перелік операцій, які відповідно до чинного законодавства та можливостей банку складають завершений комплекс процедури надання послуг.

V. Визначення маркетингових складових надання послуги. При визначенні маркетингових складових нового продукту здійснюється аналіз потенційних ринків збуту, сегментування клієнтів та визначення місткості кожного з ринків та сегментів.

VI. Визначення ризиків нового продукту.

Оцінка ризиків проводиться за ринковими, товарними, економічними, фінансовими і збутовими критеріями.

До ринкових критеріїв належать: відповідність потребам споживачів; реальний обсяг продаж; стабільність ринків збуту; рівень державного регулювання.

До економічних і фінансових критеріїв належать рентабельність, строк окупності, можливості цінової диференціації та рівень новизни продукту.

Товарні критерії нової банківської послуги визначають рівень її конкурентоспроможності, ступінь ознайомленості з нею потенційних споживачів, можливість створення нової потреби або задоволення існуючої потреби більш раціональним способом.

Використання збутових критеріїв повинно дати відповіді на такі питання: Який рівень можливого охоплення діючої мережі банку для продажу послуги? Які заходи слід провести для нарощування потужності мережі або її розширення? Які можливі додаткові канали збуту? Який характер і масштаби повинна носити рекламна компанія?

VII. Етап випробування продукту, що передбачає вирішення таких завдань: визначення місця виведення продукту на ринок; встановлення строку випробування; здійснення пробних продаж лояльним клієнтам;

збір і аналіз інформації про пробні продажі; прийняття рішення щодо перспектив нового продукту (широкий продаж, зміна ціни, зміна технології надання, зняття продукту з продажу).

VIII. Виведення нового продукту на ринок. У ході реалізації цього етапу доцільним буде проведення наступних заходів: забезпечення всіх установ банку необхідною нормативною документацією, технічним і програмним забезпеченням, рекламними матеріалами; проведення навчання персоналу; розробка і проведення ефективної рекламної кампанії з метою стимулювання збуту; масове виведення продукту на ринок.

IX. Моніторинг життєвого циклу нового продукту.

Цей етап передбачає контроль за рівнем витрат, за дотриманням плану розповсюдження і стимулювання збуту, контроль за адекватного реакцією на претензії клієнтів, моніторинг реакції конкурентів, аналіз платоспроможності клієнтів, проведення заходів щодо вдосконалення продукту, управління ціною, пошук нових ринків збуту і аналіз впливу продукту на фінансові результати та імідж банку.

Тема 6. Ціноутворення на банківські продукти

Етапи встановлення ціни на банківський продукт

У процесі встановлення ціни на банківський продукт виділяють такі етапи:

1) Вибір відповідного типу цінової стратегії, яка відповідає загальній стратегії банку.

2) Аналіз затрат на продукти у розрізі окремих операцій, типів операцій і клієнтів. Метою цього етапу є визначення мінімально допустимого рівня ціни на продукти.

3) Аналіз впливу основних факторів на ціну банківських продуктів, до яких належать:

- рівень і характер попиту (згідно закону попиту існує пряма залежність між попитом і ціною, тобто зростання попиту створює можливість для збільшення ціни і навпаки - зниження попиту змушує банки встановлювати більш низькі ціни);

-ціни конкурентів (при цьому слід дотримуватися такого загального правила - продукти приблизно одного рівня якості повинні мати приблизно однакову ціну);

- діловий імідж банку (у банках, які мають високий рейтинг і бездоганну репутацію ціни на послуги можуть бути дещо вищими);

- вплив держави та інших суб'єктів ринку на цінову політику.

4)Вибір методу розрахунку ціни. До таких основних методів належать:

а) Метод ціноутворення, який орієнтований на затрати і існує у двох різновидностях:

1. Ціна визначається, як сума середніх затрат на певний продукт і бажаного прибутку.

2.Ціноутворення на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку.

б) Ціноутворення на основі сприйняття та оцінки якості і результативності банківського продукту. Даний метод ціноутворення може базуватися на психологічній реакції споживачів про наявність прямої залежності між рівнем цін та рівнем якості банківських продуктів.

в) Ціноутворення на основі аналізу рівня поточних ринкових цін і стратегії цінового лідера. При цьому банки визначають свої ціни, як середні поточні ціни на ринку або змушені орієнтуватися на рівень цін банку-лідера, який володіє найбільшою долею реалізації даного продукту на ринку.

г) Ціноутворення на основі рівня і характеру взаємовідносин з клієнтами.

Такий метод ціноутворення може мати два прояви, що полягають у встановлені як більш високих, так і більш низьких цін. Використання пільгових цін, як правило, має місце при обслуговуванні основних акціонерів банку, а також VIP- клієнтів. Одержання необхідного рівня доходу забезпечується в цій ситуації, як правило, значним обсягом операцій. Цим методом реалізується також функція розширення і підтримки клієнтської бази банку. Більш високі ціни можуть встановлюватися для клієнтів, по відношенню до яких у банку виникли сумніви щодо рівня їх ділової репутації та ступеню ризику їхньої комерційної діяльності.

5) Встановлення остаточної ціни з урахуванням всіх скидок, надбавок, пільг і інших методів цінової диференціації, включаючи і психологічне сприйняття ціни.

Тема 7. Продаж банківських продуктів

Процес прийняття рішення щодо місць збуту банківських продуктів

Перелік можливих збутових каналів для банківських послуг має такий вигляд: власні канали збуту; централізований збут через головну контору на відділення та філії; централізований збут із використанням автоматизованих стійок і автоматів; децентралізований збут за допомогою власних збутових точок і збутові канали інших банків і кредитних інститутів.

Банківські послуги не можуть зберігатися, тому банки надають їх, як правило, протягом дня, а значного розширення тимчасових меж банківське обслуговування досягло в результаті автоматизації банківської справи завдяки цілодобовій роботі банкоматів і багатофункціональним банківським терміналам. Але є і свої негативні сторони. З одного боку, автоматизація дійсно є необхідним засобом раціоналізації, але з іншого боку, існує небезпека того, що дефіцит персональних контактів здійснить негативний вплив на клієнтів, а також знизить шанс реалізувати додатковий обсяг банківських послуг. Банки в основному на практиці використовують метод прямого збуту (персональний продаж), при якому продавець і покупець банківських послуг вступають один з одним у безпосередній контакт.

Основний метод поширення банківських продуктів -- персональний продаж, у процесі якої менеджери банку повинні переконати потенційного покупця віддати перевагу саме їхньому чи продукту послузі.

Традиційним для банків є доставка послуг клієнту за допомогою банківських відділень\філій. Серед них необхідно виділити універсальні (надають всі чи майже всі банківські послуги) і спеціалізовані (працюючі з визначеними видами банківських послуг). Серед методів поширення банківських продуктів необхідно відзначити розвиток розрахунків за допомогою пластикових карток і банківських чеків безпосередньо в пунктах продажу, застосування автоматичних касових машин, можливість використання комп'ютерів, підключених до мережі банку для здійснення банківських операцій з офісу.

Тема 8. Комунікації банківських продуктів

Зміст етапів процесу розробки стратегії комунікацій

1. Визначення цільової аудиторії, на яку будуть спрямовуватися заходи комунікаційного впливу. Такими цільовими аудиторіями можуть бути: групи наявних клієнтів; групи потенційних клієнтів; широка громадськість; засоби масової інформації; державні органи; персонал банку

2. Визначення конкретних цілей комунікаційної політики. У якості основних варіантів цілей комунікаційної політики можуть розглядатися наступні:

1. доведення до цільової аудиторії загальної інформації про банк;

2. покращення поінформованості про банк і про його послуги;

3. формування позитивного іміджу банку;

4. підтвердження іміджу банку;

5. збільшення обсягу продаж наявним клієнтам;

6. спонукання до випробування продукту;

7. залучення нових клієнтів;

8. зміна поведінки цільової аудиторії. Кожна ціль відповідає певному стану цільової аудиторії.

3. Вибір інструментів комунікаційного впливу. Слід мати на увазі, що існує певна відповідність між цілями комунікаційного впливу та його інструментами. Очевидно, що постановка і реалізація таких цілей, як досягнення належного рівня поінформованості про банк та його продукти забезпечується насамперед використанням інструментів пропаганди і реклами. Що стосується збільшення обсягу продаж як наявним, так і потенційним клієнтам, то основними інструментами досягнення таких цілей будуть методи особистої продажі та стимулювання збуту.

4. Вибір і підготовка комунікаційного звернення. На цій стадії вирішуються питання змісту, структури і форми звернення.

5. Розробка детального плану комунікаційної політики. Планування засобів поширення інформації передбачає насамперед вибір між методами особистих і неособистих комунікацій. При цьому слід враховувати той факт, що найбільш широке охоплення цільових аудиторій досягається засобами неособистих комунікацій, однак вони є більш затратними і оцінка їхньої ефективності вимагає більшого часу. На цій стадії слід прийняти ряд рішень, які стосуються вибору конкретного інформаційного каналу з точки зору його доцільності, охоплення цільової аудиторії, затрат, частоти і місця розміщення, часу подачі.

6. Розробка бюджету комунікаційної політики. Виділяють наступні методи визначення затрат на комунікаційну політику: залишковий метод; нормативний метод; порівняльний метод; програмно-цільовий метод.

Залишковий метод характеризує тип пасивного маркетингу комерційного банку, при якому затрати на маркетинг і комунікаційну політику в тому числі вважаються другорядними і підлягають фінансуванню в останню чергу із залишкових коштів.

Нормативний метод передбачає визначення затрат на комунікаційну політику у процентах до певної бази (сума депозитів, сума балансу, сума ресурсів).

Порівняльний метод передбачає встановлення відповідності затрат банку на комунікаційну політику рівню і характеру витрат основних конкурентів.

Програмно-цільовий метод є найбільш ефективним для банків з високим іміджем та достатнім рівнем рентабельності. Він орієнтований на постановку конкретних цілей, визначення детального механізму їх досягнення і повного фінансового забезпечення всіх заходів по досягненню визначених цілей.

7. Реалізація запланованих заходів комунікаційного впливу та їх фінансове забезпечення.

8. Розробка і налагодження системи зворотного зв'язку з метою своєчасного коректування комунікаційної політики.

Фактично два останні етапи повинні здійснюватися одночасно. Це дасть можливість з однієї сторони оптимізувати витрати, а з іншої - досягти вищого рівня комунікаційного впливу.

Тема 9. Організаційні аспекти маркетингу в банку

Варіанти організації служби маркетингу в банку

Для українських комерційних банків, більшість з яких є невеликими за розміром і розвиваються в умовах реформування фінансово-банківської системи країни, можна запропонувати створення маркетингових служб за функціональною чи продуктовою ознакою, що розроблені нами на основі проведеного дослідження.

Функціональна організація служби маркетингу характерна для невеликих банків. Останні мають порівняно маленьке географічне охоплення і спеціалізуються на наданні обмеженої кількості банківських продуктів (послуг). Ця організація передбачає керівництво маркетинговою діяльністю по окремих функціях, виконуваних маркетологами.

Новизна представленої служби маркетингу за функціональною ознакою в тому, що банк, який хоче бути орієнтований на клієнта, повинен здійснювати маркетинг, фінансовий менеджмент клієнтів, вести бізнес-діагностику кожного клієнта, будувати ланцюжок взаємопов'язаних за структурою бізнесу клієнтів, ініціювати їхні контакти між собою, аналізувати перспективні ринки і ринки, на яких працюють клієнти.

Дана схема може варіюватися залежно від стратегічних завдань і можливостей кожного банку. Зокрема, багато банків розбивають відділ комунікацій на незалежні відділи:

1) відділ реклами і стимулювання збуту банківських продуктів (послуг);

2) відділ пропаганди й організації громадської думки.

Організація служби маркетингу по продуктовому принципу відрізняється від описаної вище структури тим, що тут особливий наголос робиться на організації надання окремих видів банківських продуктів (послуг). Відділ розробки нових продуктів може доповнюватися відділами, які відповідають за надання різних видів продуктів, і таким чином створюється можливість найбільш ефективно впливати на процеси надання та просування банківських продуктів (послуг).

Служба маркетингу організується за продуктовим принципом в основному у випадках, коли сама банківська організація побудована аналогічним чином, тобто коли управління процесом надання різноманітних банківських продуктів (послуг) зручніше здійснювати з відповідних центрів, що дозволяє сконцентрувати зусилля тільки на наданні цих продуктів.

Даний спосіб організації служби маркетингу застосовується, коли географічне охоплення діяльності банку дуже велике і банк має розгалужену мережу відділень. Організація служби маркетингу за географічним принципом припускає наявність у кожному (чи практично в кожному) відділенні банку ряду маркетингових відділів.

Тема 10. Котроль у банківському маркетингу

Впровадження у практику банківської діяльності контролінгу.

Для того, щоб українські комерційні банки мали можливість домогтися великих успіхів і визнання на ринку (включаючи міжнародний), необхідно впроваджувати в практику найбільш передові, прогресивні методи роботи на ринку, новітні технології в банківському маркетингу. До числа таких новацій варто віднести практику впровадження контролінгу.

Контролінг -- це система оцінки всіх сторін діяльності банку, його підрозділів, керівників і працівників з точки зору своєчасного і якісного виконання запланованих стратегічних показників, виявлення відхилень та прийняття невідкладних і енергійних дій, щоб намічене планом було досягнуто при будь-яких змінах господарської ситуації. Контроллер входить у число керівників банку і повинен мати необхідну владу для виконання покладених на нього функцій. Контроллер працює не поодинці, а спирається на групу безпосередньо підлеглих йому працівників. У той же час помічниками контроллера і його підрозділів повинні бути всі працівники банку: від керівників до операціоністів, зокрема, забезпечувати його необхідною інформацією.

Контролінг виявляється засобом значного поліпшення діяльності банку, причому настільки вчасно, щоб можна було вжити попереджувальних заходів стосовно явищ, що загрожують самому його існуванню.

Завдання контроллера:

1) розробка програми вдосконалення та розвитку персоналу банку;

2) планомірне поліпшення внутрішнього середовища банку;

3) поліпшення взаємодії відділів і інших підрозділів між собою заради досягнення банком поставлених цілей;

4) допомогає керівництву банку в процесі визначення і реалізації стратегічних і оперативних цілей розвитку банку;

5) повинен надавати керівникам банку і його підрозділів необхідну інформацію, яка використовується при плануванні, прийнятті рішень і контролі;

6) зобов'язаний використовувати внутрішні і зовнішні джерела інформації і передавати оброблену відповідним чином інформацію внутрішнім чи зовнішнім адресатам;

7) має про відхилення, допущені в одній сфері діяльності банку, сигналізувати іншим відділам, підказати їм необхідні дії, допомогти їх здійснити, щоб досягти планових рубежів усім банком у цілому.

Размещено на Allbest.ru