Проблеми формування конкурентного ринкового середовища в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Конкуренція - це змагання між виробниками (продавцями) товарів, а в загальному випадку - між будь-якими економічними, ринковими суб'єктами; боротьба за ринки збуту товарів з метою здобуття вищих доходів, прибутку, інших вигод (від лат. concurrentia - стикатися). Ринковий характер економічних стосунків означає свободу вибору для покупця і продавця.

Механізм ринку діє через співвідношення попиту і пропозиції, що передбачає необхідну рухливість цін, конкуренцію товарів і, значить, товаровиробників. Конкуренція - це невід'ємна частина ринкового середовища, необхідна умова розвитку підприємницької діяльності.

Конкуренція виникла одночасно з товарним виробництвом, проте лише при капіталізмі вона перетворилася на головний важіль ринкового регулювання суспільного виробництва.

Чим жорстокіша конкуренція на внутрішньому ринку, тим краще національні фірми виявляються підготовленими до боротьби за ринки за кордоном, і тим у вигіднішому положенні опиняються споживачі на внутрішньому ринку і по рівню цін, і за якістю продукції. Адже конкурентоздатна продукція повинна мати такі споживчі властивості, якими б вона вигідно відрізнялася від схожої продукції інших конкурентів.

Підтримка конкурентного середовища в Україні, як і у всіх розвинених країнах в даний час, стала важливим завданням державного регулювання економіки. А значить, вивчення конкуренції, її роль в розвитку ринкових стосунків є зараз важливим завданням економічних досліджень в нашій країні. ринковий промисловість конкурентний

Актуальність обраної теми полягає в тому, що конкуренція - комплексна категорія і дає змогу ввести в дію великий потенціал ринкових стимулів ділової активності, які поки що використовуються не достатньо, проводячи активну промислову політику, інструментом якої є добросовісна конкуренція, можна досягти бажаного узгодження інтересів держави і суб'єктів господарювання, але питання пов'язані з конкуренцією потребують ретельного дослідження. Спроба проведення такого дослідження і є завданням написання цієї роботи.

Мета написання даної курсової полягає в дослідженні питань, пов'язаних з конкуренцією як категорією ринкової економіки, видами конкуренції та необхідністю, проблемами і перспективами формування конкурентного середовища в Україні.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі ринкової конкуренції.

Об'єктом курсової роботи є ринкова конкуренція.

Мета даної роботи ставить наступні завдання:

- розгляд еволюції поняття «конкуренція» з розвитком економічних теорій;

- роль держави в розвитку і підтримці конкурентних стосунків в ринковому середовищі

- пропозиції щодо вдосконалення конкурентного ринкового середовища в Україні.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, основної частини, до якої входять 3 розділи, висновку та списку використаної літератури:

- у першому розділі розглядається конкуренція як невід'ємна ознака ринкового середовища;

- у другому розділі розглядається формування та особливості конкурентних відносин в Україні;

- у третьому розділі пропонуються шляхи підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промисловості.

1. Ринкове середовище: поняття та основні фактори

У широкому розумінні ринок є проявом економічних відносин між людьми, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У вужчому розумінні ринок - це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, що виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів. Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий аспект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них.

Окрім спеціальної функції із забезпечення руху товарів від виробника до споживача ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивну, контрольну й стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва. Через його посередництво визначається що, скільки, коли, як і для кого виробляти. Унаслідок дії закону вартості і закону попиту та пропозиції встановлюються необхідні відтворювальні пропорції, оптимізується розподіл інвестиційних, матеріальних і трудових ресурсів між сферами діяльності та галузями виробництва, забезпечується дійовий економічний контроль за раціональним рівнем виробничих витрат.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через механізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на розширення асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та обігу, вилучення з виробництва і споживання застарілих видів продукції, які не мають перспективи розширення збуту.

Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інноваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оновлення техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви працівників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродуктивної роботи.

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну структуру ринку. Вивчення останньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємозв'язку і взаємодії складових елементів ринку, пошуки та розвиток нових організаційних форм господарських зв'язків і товарно-грошового обміну, управління попитом і пропозицією, механізми самоналагоджування основних ланок виробництва на ефективний режим господарювання. З огляду на такі завдання найбільш поширеним є чотирипозиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позиції його суб'єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв'язків і територіально-просторової організації.

Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягається виділенням п'яти основних типів ринків:

- ринок споживачів - окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

- ринок виробників - сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

- ринок проміжних продавців (посередників) - сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

- ринок господарських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

- міжнародний ринок - зарубіжні покупці, споживачі, виробники, проміжні продавці.

Безперебійне функціонування такої складної і багаторівневої системи, як ринок, котрий у розвиненому товарному виробництві репрезентований понад двадцятьма основними його видами, потребує високорозвиненої і широко розгалуженої загальної та спеціальної інфраструктури, що враховує ринкові особливості.

Інфраструктуру ринку становить сукупність організацій (установ), які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових елементів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.

До найбільш важливих елементів ринкової інфраструктури належать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні банки; транспортні й складські мережі.

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Конкуренція являє собою економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб'єкт не зупинявся на досягнутому; відкриває реальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань[8, c. 8-10].

Глибинне коріння економічної конкуренції як механізму ринкової рівноваги має свій початок в матеріальних потребах та інтересах людини. Переплітаючись і стикаючись, економічні інтереси висвічують усю гамму економічних відносин і механізм, що їх збалансовує, - ринок. Саме в ринково-конкурентному середовищі економічні інтереси формують і ринкову складову суспільної необхідності.

Основне завдання конкуренції - завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витиснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляції тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була відсутня.

Конкуренція має і позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших затратах виробництва на основі науково-технічних досягнень, передової організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, примушує постійно поновляти асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками і активно впроваджувати їх у виробництво.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує[6, с. 120]:

– по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв'язки виробництва й споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією і в кінцевому підсумку - між суспільними погребами та виробництвом:

– по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

– по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

– по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживні якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й смаки споживачів. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

– по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції - це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва[9, c. 186].

За умов досконалої конкуренції (perfect competіtіon) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

– велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

– кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

– бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

– жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва - мобільні;

– кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості[7, c. 163-165].

На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (іmperfect competіtіon) є монополістична та олігополістична конкуренція.

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо.

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

– для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

– підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

– доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг.

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Важливе значення мають фактори ринкового середовища. Фактори бувають зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх факторів відносять:

– технології та інновації;

– стан виробництва (якість, собівартість, рівень ресурсозабезпечення і ефективності їх використання тощо);

– рівень маркетингу;

– реалізаційні можливості (мережа збуту, реалізаційні витрати і т.д.);

– професійний рівень персоналу;

– організаційні можливості (інформаційні системи, сучасний менеджмент тощо);

– інші фактори (імідж, прихильність місцевих органів влади, доступ до фінансових ринків, сприятливі природні умови і місцезнаходження тощо).

До зовнішніх факторів відносять:

- політико-правове середовище (політична система, склад уряду й органів місцевої влади, їхні функції і повноваження щодо регулювання бізнесу, політична стабільність, профспілки та інші громадські організації, засоби масової інформації);

- соціальне - культурне середовище (кількість населення, його демографічна і вікова характеристики, рівень кваліфікації, освіти і доходів населення, структура потреб, життєві цінності, традиції, звичаї);

- технологічне середовище (патенти, науково-технічні розробки, системи технологій);

- економічне середовище (інфраструктура економіки, транспорт, комунікації; корисні копалини, енергетичні ресурси, характеристика виробничої продукції стан економіки і показники її розвитку, склад і структура фінансово-банківської системи).

Таким чином, не дивлячись на різноманітні недоліки та переваги, конкуренція є найважливішою умовою існування ринку з моменту його виникнення і появи національних ринків, коли товарне виробництво почало охоплювати всю економіку, а товарно-грошові відносини стали всезагальними. Тому в умовах ринкового середовища велика увага приділяється цілям підприємства, а саме: задоволенню потреб споживачів та рівню ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

• 2. Формування та особливості конкурентних відносин в Україні

Однією з основних передумов побудови ефективного ринку є конкуренція. На відміну від більшості країн з розвиненою ринковою економікою, для яких конкуренція протягом принаймні останніх стопіть була природним станом господарських відносин, Україні довелося пройти шлях від планово-адміністративної системи, що практично виключала повноцінні конкурентні відносини у сфері легального господарювання, до країни з міжнародно визнаною ринковою економікою. Україна оголосила про перехід до ринкової економіки у 1991 p., коли частка монопольного сектора становила 100 % [10, с.41]. Головним методом боротьби з явищем монополізації було визнано приватизацію. Зауважимо, що частка монопольного сектора за період з 1991 до 2011 року змінилася й у 2011 р становила вже 49,8% [18] .

Протягом всього періоду входження незалежної України у світове співтовариство пристосування її економіки до абсолютно нових умов існування у глобальному світі в результаті падіння кордонів між двома системами відбувалося паралельно зі створенням нового економічного механізму і системи відносин між державою, заново створеним приватним і корпоративним секторами, а також формуванням відповідної системи інститути, притаманних перехідній економіці. Україна, так само, як і інші країни з перехідною економікою, пройшла два етапи трансформації від адміністративної до соціально орієнтованої ринкової системи. На першому етапі здійснювалися масштабні зміни щодо розбудови ринкового господарського механізму в умовах співіснування різних форм власності та господарювання, лібералізації економічних відносин, формування нормативно-правової бази та системи державного регулювання. На другому етапі виконуються більш складні завдання пов'язані з удосконаленням структури економіки, підвищенням ефективності ринків (фінансових, товарних, ринків праці, капіталу), впровадженням більш складних мотиваційних механізмів для стимулювання інвестицій, інновацій технологічного розвитку.

Конкурентне середовище на сьогодні сформовано, зокрема, у торгівлі, на багатьох ринках агропромислового комплексу, легкої, харчової промисловості, машинобудування, будівництва, автомобільного транспорту, у фінансовій діяльності тощо.

В Україні ринками, де домінують природні монополії є електроенергетика (високовольтні мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго), зв'язок (телефонні мережі, послуги пошти), транспорт (залізниці, порти, аеропорти, трубопроводи), житлово-комунальні послуги (водоканали, централізовані системи теплопостачання).

Також монополізованими (неприродно) є гірничо-металургійний комплекс і автомобілебудування. За певних аспектів висококонцентрованим є також агропромисловий комплекс (ринок матеріало-технічних ресурсів і переробна промисловість АПК), ринок нафтопродуктів і мобільній зв'язок. Це все приклади загальнодержавних монополій. Проте найпоширенішими є регіональні монополії, основу яких становлять насамперед суб'єкти житлово-комунального господарства, виробники та розподілювачі електроенергії.

На даний момент найгострішими проблемами розвитку конкуренції в Україні є нерівність умов конкуренції внаслідок впливу адміністративних чинників, спотворення конкуренції внаслідок «тінізації» господарювання, недобросовісна конкуренція, інституційні обмеження конкуренції.

Нерівність умов конкуренції виступає як один із серйозних негативних чинників розвитку підприємництва в Україні. Згідно з даними опитувань, які здійснювалися фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, головними перешкодами для бізнесу підприємці вважають нестабільність законодавства, корупцію, політичну нестабільність та нерівні умови конкуренції. Такі часто згадувані перешкоди, як регулювання підприємницької діяльності, втручання центральної та місцевої влади, проблеми залучення фінансових ресурсів, на думку підприємців, є менш важливими. Нерівність умов конкуренції пов'язана з неоднаковим режимом оподатковування, субсидіями і привілеями з боку держави чи місцевої влади, пільговим доступом до земельних ділянок, інфраструктури та ін. У результаті ми маємо справу з парадоксом, коли неефективні підприємства часто процвітають, а їхні більш продуктивні конкуренти зазнають труднощів. Усупереч логіці ринкової економіки вони не в змозі витиснути чи поглинути менш ефективних суперників.

Істотна тінізація деяких ринків з конкурентною структурою спотворює конкуренцію на них. У тіньовій сфері не діють легальні механізми захисту економічної конкуренції, внаслідок чого існує підвищена ймовірність розподілу ринків, створення перешкод вступу нових учасників, інших форм антиконкурентних домовленостей. Крім того, у тіньовій сфері продавці й покупці значно гірше поінформовані про загальний стан попиту та пропозиції ніж у легальній, внаслідок чого продавець (покупець) навіть із фактично незначною ринковою часткою може поводити себе стосовно непоінформованих контрагента як монополіст.

Проблема недобросовісної конкуренції, зокрема, неправомірного використання ділової репутації господарюючи суб'єктів, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, інших дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншім чесним звичаям у підприємницькій діяльності, за наявними спостереженнями, є менш гострою ніж дві вищезгадані.

Досліджуючи сучасний стан ринку можна з впевненістю сказати, що ринки з конкурентною структурою переважають. Результати організованих Антимонопольним комітетом наукових досліджень стану конкурентного середовища в Україні виявили позитивну динаміку структурних передумов конкуренції в національній економіці на початок 2011 року порівняно з попереднім роком[18]:

Слід зазначити, що поряд із негативними чинниками впливу на конкуренцію, що випливають з особливостей структури ринків, в Україні гострою залишається проблема антиконкурентних факторів так званого інституційного характеру, пов'язаних з особливостями поведінки учасників і регуляторів ринків. На думку фахівців Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, головними факторами конкуренції стають не стільки витрати, ціна та якість товару, скільки рівень та обсяг корпоративної впади та контролю за ринком, що досягається за рахунок позаекономічних засобів. Ситуація ускладнюється через нерозвиненість ринкової інфраструктури, що перешкоджає дії механізмів вирівнювання цін.

Після отримання незалежності та проголошення курсу на ринкові реформи українська економіка стала надзвичайно відкритою. З початку 90-х років минулого століття Україна бере активну участь у роботі таких впливових міжнародних організацій як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Організація економічного співробітництва та розвитку, у програмі ООН та інших. Як член цих організацій вона стала активним учасником різноманітних порівнянь та рейтингів. Так, з 1997р. Україна бере участь в оцінці міжнародної конкурентоспроможності, що проводиться в рамках Всесвітнього економічного форуму у м. Давосі, рівня економічної свободи та індексу сприйняття корупції, індексу людського розвитку. У 1997р. Міністерством фінансів України було укладено угоду про отримання кредитного рейтингу з кількома рейтинговими агентствами, зокрема Fitch Investor Services, Standard&Poor's, Moody's, I8CA, Nippon Investor Service. Україна бере участь у спеціальних дослідженнях для країн з перехідною економікою, що проводяться Світовим банком, ОЕСР, ЄБРР, Freedom House, Heritage Foundation, Intelligence Unite тощо. Вони здебільшого стосуються інвестиційного клімату та ділового середовища, економічних свобод і прав людини, якості державного управління. Це саме ті сфери, які найбільшою мірою визначають спроможність країни забезпечувати продуктивність економіки, створювати умови для підвищення підприємствами своєї конкурентоспроможності та, як результат, покращувати добробут населення.

Якщо ж подивитися на звіти вищезазначених рейтингових агентств, то ми помітимо, що Україні вони відводять місця у нижній частині своїх рейтингів. За оцінками міжнародних організацій все ще лишається неподоланою низка дисбалансів як на мікро-, так і на макрорівні. Вони стосуються гнучкості валютного курсу, дотримання фінансово-бюджетної рівноваги, подолання фрагментарності фінансового сектора, недостатньої ліквідності банківської системи, вузького спектра інструментів інвестування. Але треба відзначити прогрес у структурних реформах і створенні ділового клімату, сприятливого для підприємницької діяльності та інвестицій.

За результатами Звіту за 2011р. Україна опустилася на 7 позицій порівняно з 2010р. та посіла 89е місце серед 139 країн. Даний рейтинг складається на основі оцінки наступних факторів: інституції, розвиток інфраструктури, макроекономічне середовище, здоров'я та початкова освіта, вища освіта, ефективність ринку товарів, ефективність ринку праці, розвиток фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку, розвиток бізнес-середовища та інновації [21].

З рисунку бачимо, що слабкими сторонами України е якість інституцій, нестабільне макроекономічне середовище, розвиток фінансового ринку та ринку товарів та послуг, технологічна готовність та розвиток бізнес середовища.

Також у Звіті зазначено основні причини, що заважають розвитку бізнесу в Україні, а саме :

1 місце-політична нестабільність

2 місце - корупція

З місце - доступ до фінансових ресурсів

4 місце - податкове законодавство

5 місце - нестабільність уряду

6 місце - неефективна урядова бюрократія

7 місце-інфляція

8 місце - рівень податків

Сильними сторонами української економіки є добре освічене населення, гнучкий та ефективний ринок праці, зростання розмірів ринку, що в подальшому продовжуватимуть впливати на покращення показників конкурентоспроможності країни.

Індекс розрахований на початку 2011 року показав найгірші показники в таких показниках як інвестиційна свобода та свобода від корупції (-3,0). Найбільший спад відбувся в ефективності бюджетних витрат (-8.2) і в свободі трудових стосунків (-7.7). Щоправда відмічено зріст свободи бізнесу (+8.4 ), що пояснюється зменшенням дозвільних документів необхідних для розпочинання, ведення та закриття бізнесу [19]. Індекс економічної свободи розраховувався з врахуванням стану другої половини 2010 року та першої половини 2011 року.

До найслабших місць економічної свободи в Україні відносять свободу інвестицій, фінансову свободу, захист прав власності та свободу від корупції. Вважається, що саме висока бюрократія у законодавстві України послаблює іноземні інвестиції в Україну. На низький показник фінансової свободи впливають наступні фактори: фінансове оздоровлення банківської системи проходить повільно і більш, ніж 150 маленьких банків страдають від недостачі капіталу; іноземним банкам та страховим компаніям дозволено відкривати філії; більш ніж 180 банків на дант момент зареєстровано в У країн, включаючи 49 з часткою іноземного капіталу. Приймаючи до уваги неефективність фінансової системи рівень її розвитку можна характеризувати, як початковий. Захист прав власності також є доволі слабким через значну корупцію, яка затронула в Україні всі сфери економічної активності.

Отже, невтішна інформація щодо розташування України у міжнародних рейтингах повинна стати поштовхом для більш детального вивчення факторів, що визначають конкурентні переваги або недоліки української економіки з метою покращення існуючої ситуації.

3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промисловості

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Важливим завданням Кабінету Міністрів України є створення сучасної системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Першочерговими заходами є вдосконалення правил надання послуг суб'єктами природних монополій, створення ефективного прозорого механізму ціноутворення на ринках транспорту і зв'язку; удосконалення порядку ліцензування діяльності у сферах природних монополій та механізмів контролю за додержанням їхніми суб'єктами ліцензійних умов; перегляд правил приєднання до мереж, що належать суб'єктам природних монополій, із тим, щоб виключити можливість нав'язування необґрунтованих вимог. Актуальною проблемою на сьогодні залишається створення ефективних механізмів реалізації Закону України «Про природні монополії».

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і створено Антимонопольний комітет України[1, c. 54-56].

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію економіки, на ринках з'явилося майже 5000 нових господарських суб'єктів.

Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців, продавців - юридичних осіб чи споживачів-громадян.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

· неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

· неправомірне використання товару іншого виробника;

· копіювання зовнішнього вигляду виробу;

· порівняльну рекламу;

· дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);

· купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

· схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

· схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

· схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

· підкуп працівника постачальника;

· підкуп працівника покупця (замовника);

· досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

· неправомірне збирання комерційної таємниці;

· розголошення комерційної таємниці;

· схилення до розголошення комерційної таємниці;

· неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону).

До найважливіших чинників стабільного розвитку Кабінет Міністрів України відносить створення та розвиток ефективного конкурентного середовища. Саме воно повинно стати одним із головних рушіїв, що забезпечить поступ національної економіки за інноваційною моделлю. Слід розуміти також, що економічна конкуренція не обмежується сферою суто економічних відносин, адже вона виступає водночас запорукою ствердження та зміцнення загальнодемократичних цінностей. Розвиток конкуренції позитивно впливає на мале і середнє підприємництво, сприяючи становленню середнього класу - соціальної основи демократичного суспільства.

Незважаючи на низку прийнятих вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток малого та середнього бізнесу негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки малих підприємств досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема - її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в Україні потребує застосування комплексу взаємопов'язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційного орієнтованого економічного зростання [2, c.80].

Фактично, йдеться про формування в Україні економіки зростання - економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

* забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів - розвитку ракетно-космічної галузі, АПК і наукоємного машинобудування;

* зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

* забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

* забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

* суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

* забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності [6, c. 27-28].

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування малого підприємництва в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до цивілізованих норм функціонування містить у собі низку пасток, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких пасток можна назвати:

* впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких мале підприємництво часто дотримуватись не в змозі;

* реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для малого підприємництва;

* поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов'язання щодо витрат з боку малого підприємництва (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

* посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та детінізації економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості малих підприємств;

* підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі - у традиційній сфері діяльності малого підприємництва - торгівлі;

* зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості малих підприємств [7, c. 101].

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об'єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі - і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки малого та середнього бізнесу в Україні.

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

* створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

* гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

* забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

* розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

* вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва [6, c. 35-36].

Регуляторна політика щодо малого підприємництва повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас - і збереження контрольованості та урегульованості розвитку сектора малого та середнього бізнесу. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій малих підприємств, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.

Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та малого підприємництва так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення - інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства [9, c. 38].

Якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо - першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.

Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні малого підприємництва за такими напрямами:

* зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;

* вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;

* забезпечення можливості для малого підприємництва списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;

* відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту. [12, c. 52-53]

Прискорення процесів глобалізації і становлення постіндустріальних суспільств безпосередньо пов'язані з якісними змінами у розвитку світового промислового виробництва. Україна, щоб увійти в коло економічно розвинутих країн, обов'язково має відслідковувати перебіг глобальних процесів, враховуючи їхні основні тенденції і при формуванні власної промислової політики. Проте технологічна структура промисловості України не відповідає вимогам часу, тому просте її відтворення не зможе забезпечити Україні довгострокового економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності виробництва.

Стратегічною метою розвитку промисловості є підвищення конкурентоспроможності економіки і забезпечення входження України в коло економічно розвинутих країн світу за рахунок створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до інноваційного розвитку промислового комплексу. Її реалізація має йти за такими пріоритетними напрямами промислового розвитку:

- оптимізація структури промислового виробництва з посиленням ролі внутрішнього ринку і прискореним розвитком наукоємних і високотехнологічних видів промислової діяльності;

- інноваційно-технологічна модернізація виробництва зі збільшенням прошарку промислових виробництв новітніх технологічних укладів з поглибленою переробкою та випуском продукції кінцевого споживання;

- реалізація енергозберігаючої моделі розвитку з розширенням використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, диверсифікацією енергопостачання та формуванням ефективної структури енергогенеруючих потужностей, упровадження екологічно безпечних технологічних процесів.

Структурні зміни промисловості слід здійснювати за такою стратегією:

- орієнтація на конкретні сегменти внутрішнього і зовнішнього ринків, де вітчизняні товаровиробники мають або можуть отримати протягом короткого часу конкурентні переваги, спираючись на внутрішні сприятливі умови національної економіки;

- більш повне використання національних науково-технічних розробок, новітніх результатів фундаментальних і прикладних досліджень, при широкому залученні переваг, які відкривають процеси інтеграції і глобалізації;

- поглиблення потенціалу промислово-технологічної переробки та створення умов для вдосконалення відтворювальної структури промисловості за технологічними укладами вищого рівня;

- державне стимулювання випереджаючого розвитку виробництва продукції переробних галузей, в першу чергу наукоємних і високотехнологічних виробництв, сприяння розробленню та впровадженню у виробництво нових видів продукції, матеріалів і технологій;

- стимулювання виробників до змін моделі ресурсоємного виробництва, впровадження стандартів системи управління навколишнім природним середовищем;

- орієнтація на досягнення ефективного масштабу і розширення складу перспективних технологій, особливо на серединних і заключних стадіях технологічного циклу, що забезпечують зростання доданої вартості первинних ресурсів;

- створення інституційно-правових основ для запровадження державної підтримки розвитку високотехнологічного та промислового експорту, з визначенням відповідного фінансування у Державному бюджеті України. [20]

З викладеного випливає висновок, що однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентоздатності з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинні бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників узагалі ( сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Висновки

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення тощо.

Говорячи про негативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно зазначити, що конкуренції притаманне й таке явище, як промислове шпигунство. Звичайно, не можна заперечувати певну ефективність промислового шпигунства, наприклад він здійснює значний вплив на розвиток військово-промислового комплексу. Проте промислове шпигунство не може замінити розвитку в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття, адже, якщо постійно користуватися чужим, вкраденим, то при цьому втрачається деякий власний потенціал розвитку, що зрештою веде до регресу.

Конкуренція - визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою економікою.

Створення конкурентного середовища в Україні має формуватися з урахуванням впливу потенціальної конкуренції з боку вітчизняних й іноземних компаній. Для підвищення потенціальної конкуренції антимонопольні заходи слід спрямувати на усунення економічних та адміністративних перешкод для вільного переміщення товарів, створення сприятливих фінансово-економічних, організаційних і правових умов для входження на ринки нових суб'єктів.