Маркетингове планування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Суть та етапи планування

Планування -- це заздалегідь намічений порядок дій, необхідних для досягнення поставленої цілі. Планування -- оптимальний розподіл ресурсів для досягнення поставленої мети.

Маркетингове планування - це поетапний процес досягнення маркетингових цілей, за допомогою якого підприємство відслідковує і контролює багато факторів, що впливають на отримання прибутку, завдяки систематичному використанню маркетингових ресурсів.

Планування в маркетингу виконує такі основні функції:

- визначає цілі, основні принципи та критерії оцінки самого процесу планування (наприклад, диференціація товарів залежно від обраних сегментів ринку, комплексне планування ринкової стратегії, визначення обсягів і строків фінансування залежно від маркетингових цілей);

- задає структуру та резерви планів, їхній взаємозв'язок (наприклад, пов'язує плани реалізації товарів за окремими сегментами ринку, запроваджує в життя комплексну ринкову стратегію, збутову і виробничу діяльність регіональних відділень і філіалів);

- установлює початкові дані для планування (стан і перспективи розвитку ринку, наявні та майбутні потреби кінцевих користувачів продукції підприємства, прогноз змін товарної структури ринків тощо);

- визначає загальну організацію процесу і межі планування (рівні компетенції та відповідальності керівників, права й обов'язки організаційно-структурних підрозділів підприємства тощо);

- містить алгоритм реалізації стратегії фірми та досягнення цілей;

- забезпечує можливість управлінського контролю і моніторингу процесу реалізації стратегії та ін.

Планування в самому загальному вигляді передбачає виконання наступних етапів: маркетинговий планування стратегічний

· Постановка цілей і завдань

· Складання програми дій

· Виявлення необхідних ресурсів та їх джерел

· Визначення безпосередніх виконавців і доведення планів до них

2. Принципи і методи

До основних принципів планування слід віднести:

1. Принцип єдності, тобто холізму, означає, що показники, які використовуються в плануванні, слід обґрунтовувати в їх єдності, з врахуванням теоретичного і практичного взаємозв'язку. Розробка планових показників повинна здійснюватися у напрямку єдиного вектора цілей. Дотримання цього принципу потребує координації дій служб і підрозділів системи, що відображаються у відповідних планових показниках.

2. Принцип безперервності визначає процес планування як безперервний, коли на зміну одному виконаному плану приходить другий новий план, а на зміну другому -- третій. Принцип стосується перш за все планів різного періоду: короткостроковий план є частиною середньострокового, а середньостроковий -- довгострокового. Таке розуміння включає і зв'язок планування з прогнозуванням, коли план є похідним від прогнозу.

3. Принцип гнучкості, який означає здатність плану змінювати свій напрямок при змінних умовах діяльності і мати певні резерви. Принцип обґрунтовує наявність механізму зміни планових величин, тобто їх можливе корегування для адаптації в змінних обставинах.

4. Принцип точності потребує обґрунтованості, деталізації і конкретизації планового показника. Обґрунтованість плану в числовому вимірі означає його відповідність ресурсам, в тому числі нормальним здібностям і працевитратам виконавців.

5. Принцип участі означає, що в розробку планових показників повинні включитися всі спеціалісти об'єкта господарювання, а при необхідності -- спеціалісти ззовні і партнери по бізнесу; в розробці планового документу обов'язкова участь майбутніх виконавців. В ході такої участі спеціалісти висувають свої ідеї, пропонують своє бачення рішення проблем, що збагачує і уточняє зміст плану, дозволяє створити дійсно необхідний і реальний документ. В ході такої участі створюється система заходів, у виконання яких будуть задіяні дійсні виконавці.

6. Принцип науковості, в контексті якого планові документи розробляються на основі пізнання і використання економічних законів і теорій, досягнення І ІТИ та інших наук. В процесі розробки планів актуалізуються тенденції і перспективи економічного і соціального розвитку господарського суб'єкта, розробляються прогнози, техніко-економічні обґрунтування темпів і пропорцій економічного росту.

7. Принцип системності -- в процесі обґрунтування, розробки і прийняття планових рішень враховується складний характер функціонування і розвитку того чи іншого елементу національної економіки як певної соціально-економічної системи.

8. Принцип комплексності -- в процесі обгрунтування і прийняття планового рішення в розрахунок слід приймати всі можливі наслідки його реалізації, як в самому об'єкті планування, так і в зовнішньому до нього середовищі.

9. Принцип оптимальності -- означає орієнтацію планового розвитку на забезпечення найбільшої ефективності функціонування і розвитку запланованого об'єкта.

10. Принцип адаптивності -- передбачає можливість адаптації плану до постійних змін, що відбуваються як в самому об'єкті планування, так і в зовнішньому середовищі.

11. Принцип обмеженості ресурсних можливостей -- орієнтується на забезпечення раціонального ефективного використання всіх видів ресурсів.

12. Принцип соціальної направленості і пріоритету суспільних потреб -- в державному плануванні слід виходити з інтересів людини і суспільства. Задоволення потреб населення повинно бути висхідною позицією загальнодержавних планів, так як це суспільно необхідно; економіка не повинна і не може розвиватися поза інтересами особистісного і суспільного споживання.

13. Принцип підвищення ефективності суспільного виробництва передбачає здійснення всіх цілей і задач планування з найменшими витратами, тобто максимальною економією живої оречевленої праці при виробництві одиниці продукції (робіт, послуг). Даний принцип реалізується через можливі форми і напрямки ресурсозбереження і проявляється через систему показників ефективності: зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі тощо.

14. Принцип пропорційності і збалансованості -- держава через систему планування повинна впливати на формування пропорцій і структуру суспільного виробництва, що відповідає інтересам всього суспільства. Реалізація цього принципу передбачає:

* еквівалентність обміну результатами виробничої діяльності у всіх сферах суспільного виробництва;

* рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції;

* раціональне співвідношення між розумними потребами і всіма ресурсами;

* паритет різних форм власності при користуванні ресурсами -- матеріальними, трудовими і фінансовими.

15. Принцип паритетності передбачає необхідність вибору паритетних напрямків в розвитку економіки, що обумовлено обмеженістю ресурсів і невідкладністю вирішення найважливіших загальнодержавних проблем.

16. Принцип узгодження короткострокових і перспективних цілей і задач передбачає сполучення теперішніх і майбутніх задач соціально-економічного розвитку країни з досягненнями науково обґрунтованих стратегічних цілей.

17. Принципи контролю за ходом реалізації планових документів повинен бути заснований на сполученні принципів і форм економічного стимулювання і адміністративно-правової відповідальності.

Загальними для всіх планів є загальні правила планування. До таких правил слід віднести наступні:

1) залучення максимального числа співробітників організації до планування, розпочинаючи з самих ранніх етапів роботи-над планом;

2) безперервність планування, що зумовлена характером господарської діяльності організації;

3) реальність, тобто виконуваність планових завдань і показників;

4) гнучкість, тобто адекватна реакція організації на зміни зовнішнього середовища;

5) інтеграція і диференціація планових завдань і показників;

6) забезпечення планових завдань необхідними ресурсами;

7) директивність, тобто обов'язковість планових завдань і показників для виконавців.

Методи планування -- це конкретні прийоми і способи, які використовуються для обґрунтування планових показників. Найбільш розповсюджені в плануванні отримали такі методи:

* балансовий;

* нормативний;

* економіко-математичний;

* аналітичний.

Основним методом координації планових показників є балансовий метод, суть якого заключається в забезпеченні пропорційності між потребами і ресурсами за допомогою системи балансів.

1.На різних рівнях планування застосовуються аналітичні методи, що виконуються в певній послідовності. Логіка аналізу припускає розщеплення об'єкта, що вивчається, на складові частини, вивчення цих частин і їх взаємозв'язків, зумовлюючи стан об'єкта в цілому, синтез спостереження і підготовку рекомендацій щодо покращення функціонування об'єкта.

Всі ці методи тісно пов'язані між собою.

2. Нормативний метод -- один із способів розробки і обґрунтування рішень, заснований на визначенні і обґрунтуванні системи норм і нормативів, тісно пов'язаний з програмно-цільовим підходом при обґрунтуванні кількісних показників, цілей і визначенні необхідних ресурсів. Важливий аспект нормативного методу -- широке використання нормативів замість директиво встановлених задач. Основна перевага нормативного методу в тому, що встановлюється зв'язок між ресурсами і кінцевими результатами виробництва.

Норма -- це гранична, максимально допустима величина розходу ресурсів на визначені планом цілі, наприклад, норма товарних запасів на підприємствах торгівлі. Норматив -- відносна величина, що характеризує кількісну міру зв'язку між показниками.

Система норм і нормативів -- це комплекс науково обґрунтованих матеріальних, трудових і фінансових норм і нормативів, порядок і методи їх формування, обновлення і використання при розробці прогнозних і планових документів, а також організації і контролю норм і нормативів, на всіх рівнях прогнозно-планової роботи із використанням ЕОМ.

У відповідності з системою норм і нормативів формуються нормативні бази в галузях народного господарства, об'єднаннях і на підприємствах. Вони включають в себе конкретні значення нормативних показників, які встановлюють співвідношення між витратами ресурсів і виробництвом продукції, виконанням робіт і послуг.

3. Програмно-цільовий метод -- це спосіб формування системи планових рішень, сутність якого у відборі основних цілей соціального, економічного і науково-технічного розвитку об'єкта управління, розробці взаємопов'язаних заходів по їх досягненню в певні строки при збалансованому забезпеченні ресурсами і ефективному розвитку самого розвитку. Слід виявити наступні рівні використання програмно-цільового методу в плануванні:

* мокроекономічний (загальнодержавний) -- програми направлені на вирішення проблем, які впливають на всю національну економіку;

* міжгалузевий -- програми охоплюють групу однорідних, технологічно пов'язаних між собою галузей;

* загальногалузевий -- програми, реалізація яких має принципове значення для технічного розвитку конкретної галузі народного господарства;

* регіональний (муніципальний) -- програми, цілі і ресурси яких обмежуються рамками окремих регіонів;

* рівень підприємств і організацій.

4. Математичні методи в плануванні. Сучасна економічна теорія на макро-, мезо і мікрорівні включає в якості сучасного елементу математичні моделі і методи. Це дозволяє: виділити і формально описати найбільш важливі, істотні зв'язки економічних змінних і об'єктів; із чітко сформованих висхідних даних і співвідношень методами дедукції можливо отримати висновки, адекватні об'єкту; шляхом індукції отримати нові знання про об'єкт, оцінити форму і параметри залежностей його змінних; точно і компактно викласти положення економічної теорії, сформулювати поняття і висновки.

3. Види планів

В залежності від тривалості планового періоду плани поділяються на:

· довгострокові (перспективні);

· середньострокові;

· короткострокові (поточні).

Довгостроковий (перспективний) план передбачає визначення стратегії розвитку підприємства стосовно всіх напрямів його діяльності на період більше 5 років.

Середньостроковий план - це деталізація довгострокового плану для перших років діяльності підприємства на період від 1 до 5 років.

Поточний план - це планування діяльності підприємства за всіма напрямами на короткі періоди (рік, квартал, місяць, тиждень, доба). Короткострокові плани містять у собі конкретні заходи щодо досягнення цілей (визначених у довгострокових планах) та використання необхідних для цього ресурсів підприємства.

За змістом планових рішень плани поділяють:

· стратегічні;

· тактичні;

· оперативно-календарні;

· бізнес-плани.

Стратегічний план визначає основні напрями розвитку підприємства на довготривалу перспективу. У рамках стратегічного планування приймають рішення стосовно розширення бізнесової діяльності, розробки та впровадження заходів для задоволення ринкового попиту, ринків збуту, партнерських взаємовідносин.

Таким чином, основна ознака стратегічного планування - пошук нових можливостей діяльності та розвитку підприємства, створення потенціалу для адаптації до динамічних змін внутрішніх та зовнішніх умов його існування. Саме для цього під час стратегічного планування підприємство визначає цілі та розробляє засоби їх досягнення.

Тактичний план - розробка плану економічного та соціального розвитку підприємства на короткостроковий або середньост- роковий період. Тактичні плани конкретизують та доповнюють стратегічні. Так, якщо стратегічні плани окреслюють місію, відповідні їй цілі діяльності підприємства, загальні засоби та заходи їх досягнення, то тактичні - визначають сукупність конкретних дій та засобів для досягнення намічених цілей. Тактичне планування дозволяє реалізувати додаткові резерви, які сприятимуть збільшенню обсягів виробництва, зниженню витрат, підвищенню якості продукції, росту продуктивності праці тощо.

Оперативно-календарний план деталізує показники тактичного плану для організації планомірної та ритмічної роботи всього підприємства та його структурних підрозділів протягом короткого проміжку часу (день, тиждень, місяць). У процесі оперативно-календарного планування визначається час виконання окремих операцій виробничого процесу, оперативної підготовки виробництва, а також передбачаються заходи щодо контролю, матеріально-технічного забезпечення виробництва, збуту продукції. План містить календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами, в якому враховуються послідовність та параметри технологічного процесу.

Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів - у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове).

Міжцеховий оперативний план забезпечує скоординовану діяльність між цехами підприємства згідно з послідовністю технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням цехових функцій - основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні. Головним завданням міжцехового оперативного планування має бути забезпечення ритмічної роботи всіх цехів, запобігання виникнення «вузьких місць», погодження номенклатури заготівель, деталей, вузлів та термінів їхнього пересування між цехами (виробництвами).

Внутрішньоцеховий оперативний план включає розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль за їх виконанням, розподіл робіт за робочими місцями, оперативне регулювання виробничих процесів.

Бізнес-план необхідний для оцінки доцільності здійснення того чи іншого виду діяльності. У ньому викладено суть, напрями та способи реалізації підприємницької ідеї; надана оцінка ринковим, виробничим, організаційним та фінансовим аспектам майбутнього бізнесу. Бізнес-план розробляється для обгрунтування:

· вибору нових видів діяльності;

· можливості залучення інвестицій, отримання кредитів;

· пропозицій для створення спільних підприємств;

· доцільності в отриманні підтримки держави.

При ринковій системі господарювання він виконує дві важливі функції:

· зовнішню (ознайомлення зацікавлених осіб із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї);

· внутрішню (конкретизація заходів та засобів для реалізації підприємницького проекту).

4. Стратегічне планування

Основні передумови які спонукають до переходу до стратегічного планування такі:

· необхідність забезпечення адекватної реакції на зміни умов функціонування підприємств;

· потреба в об'єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації (насамперед конгломератної);

· наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки (у підприємств, що їх мають) або створення їх (в аутсайдерів); посилення конкуренції;

· інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв'язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;

· наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;

· розвиток теорії та практики стратегічного планування, які допомагають перейти від методу «спроб і помилок» до наукових методів передбачення й підготовки майбутнього та до майбутнього;

· наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та умов конкуренції;

· посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей;

· необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам і стимулювання роз- витку підприємства.

Стратегічне планування -- це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегічних планів, проектів і програм.

У свою чергу, розробка стратегічних планів як специфічний вид діяльності -- це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

1) визначення місії організації;

2) установлення (коригування) цілей;

3) визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації;

4) передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

5) організація виконання планових завдань;

6) облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Мета стратегічного планування -- встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства у довгостроковій перспективі.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

· цілевстановлення та цілереалізація -- всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовано на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів): система планування відповідальна за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів;

· багатоваріантність, альтернативність та селективність -- реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обґрунтовані та визначені альтернативи;

· глобальність, системність, комплексність і забалансованість -- орієнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об'єкта та взаємозв'язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;

· наступність і послідовність -- стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку (про це йшлося під час розгляду «стратегічного набору») з урахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ;

· безперервність -- стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;

· наукова та методична обґрунтованість -- використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;

· реалістичність, досяжність -- врахування особливостей функціонування об'єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;

· гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію -- урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» (підприємства та пов'язаних з ним окремих підсистем); цьому сприяє наявність надійного зворотного зв'язку;

· ефективність і соціальна орієнтованість -- забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачених плануванням над витратами, потрібними для його здійснення; з іншого -- розв'язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом'якшенні суспільних проблем;

· кількісна та якісна визначеність -- планування має дати певні орієнтири, які відіграватимуть роль контрольних точок, але не можна процес планування звести лише до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити;

· довгостроковість заходів -- орієнтація на розв'язання складних проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі; неможливість усунення їх одномоментним заходом спонукає до обґрунтованих, послідовних, складних заходів.

Період (часові характеристики) стратегічного планування залежить від специфіки підприємства, його галузевої приналежності, рівня невизначеності та динамічності середовища. Так, на підприємствах різних галузей заміна технологічних процесів та оновлення продукції здійснюються через різні проміжки часу; їх, як правило, і враховують, визначаючи періоди, на які розробляються стратегічні плани:

· лісотехнічне господарство -- 10--20 років;

· транспортне машинобудування та автомобілебудування -- 10--20 років;

· хімічна та фармацевтична промисловість--до 10 років;

· електротехнічна промисловість -- 5--10 років;

· легка промисловість -- до 5 років;

· виробництво ЕОМ -- 2--3 роки і т. д.

Головні переваги стратегічного планування:

· зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків;

· орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;

· визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;

· свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;

· розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.

«Пастки» стратегічного планування:

· підміна змісту стратегічної діяльності формою, забюрократизованість процедур розробки стратегій і планів;

· надвитрати часу для розробки стратегічних планів, що проявляється в запізненні реакцій на зміни в середовищі;

· розрив між стратегічною та поточною діяльністю, сподівання, що наявність стратегії вже забезпечує її здійснення;

· завищення очікувань, розробка нереалістичних планів, які не враховують специфіки об'єкта планування та можливостей (зокрема -- швидкості) здійснення змін;

· сподівання на відшукання «панацеї» від негараздів і спрямування на неї всіх сил і ресурсів, а не застосування системного підходу для реалізації стратегічної діяльності.

Головні недоліки практичного застосування системи стратегічного планування:

· відсутність необхідної інформації для прийняття стратегічних рішень та розробки стратегічних планів; як наслідок, спостерігається низький рівень обґрунтованості планових документів;

· відсутність альтернативних планів;

· недостатнє використання науково-методичного арсеналу планування: сценаріїв і методів ситуаційного планування (застосування моделі типу «Що буде, якщо...») тощо;

· слабко розвинена система поточного аналізу, контролю та коригування стратегічних планів;

· догматична гіперболізація значення цифрових показників;

· недосконала система стимулювання працівників, які беруть участь у розробці та виконанні стратегічних заходів;

· недостатній рівень організаційного, соціально-психологічного та фінансового забезпечення стратегічного планування.

5. Тактичне планування

Тактичне планування розробляється і здійснюється для реалізації стратегічних планів. Термін "тактика" запозичений із військової лексики і першочергово означав маневрування силами, необхідними для найближчих цілей. Якщо стратегічне планування відповідає на питання чого хоче досягти підприємство (організація), то тактичне планування акцентує увагу на тому, як підприємство (організація) може досягти бажаного результату.

Тактичне планування -- це організована послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Якщо стратегічне зосереджує увагу на ресурсах, середовищі, місії, то тактика стосується переважно людей та їхньої діяльності. Незважаючи на те, що тактичне планування залежить від багатьох чинників, які відрізняються в кожній конкретній ситуації, головну його лінію можна окреслити:

1) менеджеру слід з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування;

2) коли стратегічний план змальовує ціль у загальному, то тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією може бути досягнення першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мети.

Крім того, тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Тактичні результати базуються звичайно на конкретній інформації, рішення в тактичних планах в меншій мірі схильні до ризику, так як вони стосуються головним чином внутрішніх проблем фірми. Показники тактичних планів відображають певні цифри і конкретні факти. Тактичне планування зосереджено на середніх і нижчих рівнях управління і тяжіє до рівнів конкретних підрозділів.

Тактичн плани мають короткострокові (до року) і середиьострокові (до трьох років) періоди, тобто створюються і реалізуються на нижчих і середніх рівнях управління. Таким чином, весь процес планування слід уявити у вигляді наступних взаємопов'язаних етапів:

1-й етап. Оцінка підприємством (організацією) внутрішнього і зовнішнього середовища і формування стратегічних цілей.

2-й етап. Оцінка і аналіз стратегічних альтернатив розвитку підприємства (організації).

3-й етап. Вибір стратегії.

4-й етап. Розробка стратегічного плану.

5-й етап. Розробка середньостроких планів.

6-й етап. Короткострокове планування.

7-й етап. Перевірка результатів, їх співставлення з поставленими задачами, корегування. Для поєднання стратегічних і тактичних цілей організації розробляються середиьострокові плани, до числа яких відноситься бізнес-план, який є основою внутрішньофірмового планування. Коли підприємець вибрав галузь діяльності і з'ясував, на яких конкурентних перевагах потрібно сконцентруватися, він складає бізнес-план. Бізнес-план -- це документ, у якому підприємець підсумовує стратегію бізнесу і можливості її втілення. Такий план повинен відображати взаємозв'язок між можливостями підприємця та потребами виробництва й продажу конкретного товару чи послуги.

Размещено на Allbest.ru