Виставково-ярмаркова діяльність в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Виставково-ярмаркова діяльність України та світу, та її регулювання

2. Нормативно-правова база виставково-ярмаркової діяльності в Україні

3. Проблеми регулювання виставково-ярмарковою діяльністю в Україні та шляхом їх вирішення

Висновки

Список використаної літератори

Вступ

На початку двадцять першого сторіччя спостерігаємо поглиблення міжнародних торговельних зв'язків, активізацію міжнародної торгівлі. Потужним інструментом зближення країн та народів, встановлення нових торговельних зв'язків, збільшенню обсягів внутрішньої та зовнішньої торгівлі, відкриття нових ринків збуту, пропаганди передових технологій, ноу-хау та нових видів продукції є міжнародні виставки. Саме в цій діловій стороні виставок полягає їх значення для сучасної промисловості. Виставково-ярмаркова діяльність є однією з найдинамічніших галузей сучасної світової економіки.

В усьому світі виставки, ярмарки, презентації та супутні заходи (семінари, конференції, конгреси, симпозіуми) є рушійною силою економіки, каталізатором науково-технічного та комерційного прогресу. Радикально змінюються підходи до виставкового бізнесу. Виставкові заходи наразі стали повноправними учасниками глобального економічного розвитку будь-якої країни, континентів, усього світу. Без перебільшення можна сказати, що у сукупності ці заходи являють собою потужний засіб масової інформації після преси, радіо та телебачення, а для малих та середніх підприємств слугують найважливішим засобом забезпечення їх доступу до ринків. Адже для здійснення торгівлі інформація про товар є не менш важливою, ніж сам товар. Поняття «виставка» визначено у Проекті Закону «Про виставкову діяльність», де воно трактується як організована за допомогою виставкового підприємства демонстрація експонентами своєї продукції, що відбувається на певних площах у визначений термін з метою пошуку партнерів для укладання угод. Проте, таке визначення здається неповним з точки зору мети виставки, адже метою виставки може бути також як досягнення певних маркетингових цілей, так і отримання інформації про конкурентів. Поняття виставок як місця визначається таким чином: «виставки - це публічні, облаштовані за певним планом місця для огляду продуктів промисловості та мистецтва даного округу або країни або багатьох країн, що мають на меті представити загальну картину стану промисловості та мистецтва даного періоду часу шляхом публічного змагання виробників та масового залучення споживачів, а також сприяти їхньому розвитку».

Виставки - як правило, багатокомпонентні заходи, що включають в себе поряд із демонстрацією експонатів також конференції, семінари, круглі столи та інші заходи, що виконують інформаційну функцію.

Виставка - неоціненна можливість зустрітися з сотнями, навіть тисячами потенційних клієнтів та покупців.

На Марсельському конгресі (жовтень 1995 р.) Міжнародного союзу ярмарок було прийнято наступне визначення слова ярмарку: «Ярмарок - це міжнародна економічна виставка зразків, яка незалежно від її назви згідно зі звичаями країни, на території якої вона проводиться, є ринком товарів широкого вжитку (або обладнання) і діє у певні строки протягом обмеженого періоду часу в одному місці та експонентам якої дозволяється представляти зразки своєї продукції для укладання угод в національному або міжнародному масштабах».

Предмет дослідження - система управління виставково-ярмарковою діяльністю державою.

1. Виставково-ярмаркова діяльність світу, та її регулювання іноземними державами

виставково ярмаркова діяльність

Виставкова діяльність -- один з найбільш складних та інтегрованих видів маркетингових комунікацій. Вона включає використання всіх доступних інструментів продажу і комунікацій -- поштові розсилання, телемаркетинг, рекламу на телебаченні й у пресі, рекламні щити, паблік рилейшнз, роздавання зразків і сувенірів, буклетів та рекламних листівок. У добре спланованій виставковій роботі найефективніше поєднуються усі згадані інструменти для досягнення швидкого зворотного зв'язку -- укладення угод з клієнтами. Стрімкий розвиток технологій у сучасному світі, короткий строк життя інновацій, швидкі зміни в економічному, політичному житті, науково-технічному середовищі посилюють значення таких комунікативних заходів, як виставки (ярмарки), використання яких дає змогу адекватно реагувати на зміни та ознайомлювати з досягненнями в різних сферах науки, техніки, економіки широкі кола зацікавлених осіб і суспільство загалом.

Необхідність виставок ініціюється намаганнями скоординувати у часі й просторі та допомогти "зустрітися" попиту і пропозиції. Виставкова діяльність має багато цілей, серед яких особливе значення надається рекламуванню, інформуванню потенційних споживачів про підприємство і його продукцію, а також обміну комерційною інформацією, широкому висвітленню виставкових процесів у засобах масової інформації. На базі експозицій виставок організовуються короткострокові курси, науково-технічні семінари, конференції, різноманітні зустрічі, прес-клуби, консультування та багато інших заходів.

Виставково-ярмаркова діяльність в світі з огляду на її особливу суспільну та економічну значущість контролюється та підтримується державними структурами, профільними асоціаціями та іншими організаціями.

У міжнародній практиці не має єдиного підходу до регулювання та підтримки розвитку виставково-ярмаркової діяльності. Нормативні документи Пояснювальне Повідомлення Європейського Союзу «Про застосування правил Єдиного ринку до сектору ярмарок та виставок» - 98 / с 143/02 виокремлює організацію та проведення виставок та ярмарків як окремий напрямок підприємницької діяльності, що регулюється ринком, але з необхідністю відповідності певним вимогам.

В Німеччині державне регулювання виставково-ярмаркової діяльності дуже обмежене. В країні запроваджені «Самодисциплінуючі правила» (Добровільний Кодекс професійної етики), діють Комітет німецької економіки у справах торговельних ярмарок та виставок (AUMA), яким були ретельно розроблені підходи до типології ярмарків та виставок в країні та Товариство добровільного контролю (FKM), що розповсюджує перевірений, зібраний за єдиними правилами статистичний матеріал про виставкові площі, експонентів, відвідувачів тощо (дані близько 85% виставкових заходів, що проводяться в країні). Утримання та розвиток виставкових центрів субсидується з податку за готельні номери, а самі центри розглядаються як інструмент розвитку економіки.

В Італії управління виставками розділене між областями та центральним урядом. Області дають дозвіл на проведення виставок, намагаючись уникнути конкуренції між ними. Центральний уряд контролює якість міжнародних виставок та три основні виставкові структури у Мілані, Вероні та Барі. Питання участі підприємств у закордонних виставках на регіональному рівні вирішує регіональний уряд, а на національному - Інститут зовнішньої торгівлі Італії. Регламентує сферу виставково-ярмаркової діяльності «Рамковий закон про виставкову галузь» № 7 від 11 січня 2001 року, в якому визначені умови видачі дозволів на ведення виставкової діяльності, порядок присвоєння статусу виставковим заходам та складання щорічного офіційного календаря виставок міжнародного та національного значення, умови та порядок формування Консультативного Комітету з виставкової діяльності, тощо.

У Франції виставково-ярмаркову діяльність регулює ордонанс № 45 - 2088 від 11 вересня 1945 року «Про виставково-ярмаркові заходи», в якому викладено порядок організації виставкових заходів в країні. В той же час у наступні роки було прийнято певний перелік урядових постанов, що доповнюють, а іноді відміняють положення вищезазначеного документу (наприклад, постанова № 69-948 від 10 жовтня 1969 року «Про виставково-ярмаркові заходи» по суті відміняє ст.1 вищезазначеного ордонансу). Головні виставкові центри в Парижі та Ліоні знаходяться у власності державних структур або управляються ними. Планування та організація ярмарків та салонів здійснюється приватними фірмами та їх об'єднаннями під наглядом державних органів - Державного секретаріату у справах дрібних та середніх підприємств, торгівлі та ремесел, а також префектів відповідних міст та регіонів, яких призначає уряд. Головною координуючою структурою виставкового процесу у Франції є Асоціація «Ярмарки та салони Франції», що прирівнюється до державної.

В Іспанії контроль за виставковою діяльністю розподілений між центральним урядом (для головних заходів) та місцевими адміністраціями (для місцевих заходів). Основні виставкові структури, що розміщуються у Барселоні та Мадриді знаходяться у власності або місцевих державних органів, або у приватній власності та працюють самостійно чи у складі в консорціумів. В Іспанії діє Закон “Про упорядкування виставкової діяльності Автономної області Мадрида”, що передбачає оптимальний рівень якості експонованих товарів та участь в експонуванні зацікавлених економічних секторів.

Значну підтримку підприємствам, що бажають взяти участь у виставкових заходах або відвідати семінари закордоном здійснює уряд Великобританії в особі Trade Partners UK. Цілями діяльності цієї організації є: надання допомоги молодим експортерам закріпити свої позиції на закордонному ринку; більш досвідченим експортерам закріпитися на нових/нерозвинених ринках.

У США діє Закон «Про участь Сполучених штатів у міжнародних виставках», що містить положення з питань участі уряду США в міжнародних виставках, що проводяться в цій країні. Закон «Про торговельні ярмарки», прийнятий у 1959 році, обумовлює режим ввезення експонатів, обладнання та будівельних матеріалів для виставок та ярмарків, що проводяться на території США. Законами про щорічні асигнування передбачається виділення коштів на фінансування окремих виставок та ярмарків для ряду федеральних органів та інших організацій США. Крім того в рамках «Програми сертифікованих торговельних ярмарків» Міністерство торгівлі США спонсорує участь приватних фірм у 80 ярмарках щорічно, а «Програмою для міжнародного покупця» заохочується участь іноземних імпортерів приблизно у 20 торгових виставках та ярмарках, які щорічно проводяться на території США. У ряді американських штатів діють місцеві програми підтримки виставкового бізнесу.

В Україні діє Указ Президента України від 30 жовтня 1996 року № 1015/96 «Про заходи з удосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні». Розпорядження Президента України від 2 листопада 2000 року № 343/2000 «Про удосконалення проведення виставково-ярмаркових заходів в Україні» зобов'язує Кабінет Міністрів України передбачати в загальнодержавних програмах соціально-економічного розвитку проведення спеціалізованих виставок та ярмарків з найбільш актуальних тематик тощо. Розроблено проект Закону № 7812 від 12.07.2005 «Про виставкову діяльність в Україні». Підприємства-організатори виставкових заходів в Україні на добровільних засадах керуються «Концепцією розвитку виставкової діяльності», що була затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 р. №459-р.

Перспективи розвитку виставково-ярмаркової діяльності в Україні пов'язані з державною підтримкою підприємств-організаторів виставково-ярмаркових заходів та підприємств-експонентів, що полягає у: розробці механізму комплексного розвитку виставкових послуг, оцінкою виставкової діяльності за результатами ефективності виставкових заходів, створенням сучасних та модернізацією існуючих виставкових майданчиків, формуванням багаторівневої системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів у виставковій сфері, тощо.

У світовій економіці роль і значимість виставкової діяльності постійно зростає. Всесвітня асоціація виставкової діяльності (UFI), членом якої є Виставкова федерація України (ВФУ), прогнозує подальший динамічний розвиток виставкового бізнесу. Це підтверджується розвитком світового виставкового ринку: розбудовується сучасна інфраструктура виставок, збільшується кількість виставкових заходів, кількість учасників виставок тощо. Такі ж тенденції прослідковуються і на українському виставковому ринку. На сьогодні лідерами серед українських операторів є такі найбільші виставкові оператори: “Авто-ЭКСПО” (Київ), “АККО Інтернешнл” (Київ), “Бізнес-Лайн” (Київ), “Внешэкспобизнес”, “ГалЭКСПО” (Львів), “Євроіндекс” (Київ), “Київський міжнародний контрактовий ярмарок” (Київ), “КиївЕкспоПлаза” (Київ), “КОМІНФО” (Дніпропетровськ), “Міжнародний виставковий центр” (Київ), “МЕДВІН” (Київ + регіони), Національний комплекс “Експоцентр України” (Київ), “Одеський будинок” (Одеса), “Примус Україна” (Київ), “Прем'єр-ЕКСПО” (Київ) тощо. Виставкова діяльність в Україні була започаткована організацією виставки досягнень народного господарства (ВДНГ).

Розпорядженням Кабінет Міністрів України від 28 липня 2003 р. N 459-р, яке вже втратило чинність на підставі Постанови КМ N 1065 ( 1065-2007-п) від 22.08.2007 було схвалено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності, в якому визначалось поняття виставково-ярмаркова діяльність, мета і завдання Концепції, основні принципи виставкової діяльності, стимулювання участі вітчизняних підприємств у виставкових заходах та державне регулювання виставкової діяльності, яке на той момент здійснювали: 1) Рада з питань виставкової діяльності в Україні, 2) Мінекономіки, 3) інші центральні органи виконавчої влади; 4) Національний комплекс "Експоцентр України", тощо. Натоміть маємо Постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. N 1065 Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні. В даній Постанові пропонуються шляхи удосконалення виставкової діяльності в України, а саме:

1. підготовка пропозицій щодо основних напрямів удосконалення матеріально-технічної бази суб'єктів виставкової діяльності за рахунок їх власних коштів, кредитів банку та інших джерел, не заборонених законодавством, створення належних і рівних умов для учасників та відвідувачів виставок і ярмарків;

2. надання методологічної і консультативної допомоги центральним та місцевим органам виконавчої влади у розробленні концепцій проведення виставок і ярмарків з частковим фінансуванням витрат за рахунок коштів з державного та місцевих бюджетів;

3. сприяння із залученням закордонних дипломатичних установ України участі суб'єктів господарювання у міжнародних виставках і ярмарках, піднесенню міжнародного авторитету України;

4. удосконалення нормативно-правової бази виставкової діяльності;

5. розроблення рекомендацій щодо підвищення ефективності та порядку проведення виставок і ярмарків в Україні та за кордоном, стимулювання участі в них суб'єктів господарювання;

6. вивчення та використання міжнародного досвіду роботи з проведення виставок і ярмарків, інтеграція суб'єктів виставкової діяльності в міжнародний виставковий рух;

7. запровадження державних стандартів у сфері виставкової діяльності;

8. удосконалення механізму державного статистичного спостереження у сфері виставкової діяльності;

9. забезпечення прозорості виставкової діяльності, захисту від проявів недобросовісної конкуренції та створення рівних умов для суб'єктів виставкової діяльності, включаючи проведення незалежного аудиту виставок і ярмарків;

10. розвиток професійної освіти і підвищення кваліфікації фахівців у сфері виставкової діяльності, зокрема тих, що працюють на підприємствах, в установах та організаціях, є учасниками виставок і ярмарків.

Вищевикладене дає нам підстави вважати, що уряд намагається підвищити ефективності виставково-ярмаркової діяльності в Україні, створення належних умов для участі вітчизняних підприємств, установ та організацій у виставках і ярмарках, поліпшення взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади у виставково-ярмарковій сфері.

2. Нормативно-правова база виставково-ярмаркової діяльності в Україні

Одним із перших документів незалежної України у сфері виставкової діяльності був виданий у 1996 р. Указ Президента України “Про заходи щодо поліпшення виставкової діяльності в Україні”. З метою здійснення державної політики у сфері виставкової діяльності, підвищення ефективності науково-технічних та промислово-торговельних виставок для розвитку народного господарства України, розробки нормативно-правової бази з питань здійснення виставкової діяльності, запровадження міжнародного досвіду в організації виставок було створено Раду з питань виставкової діяльності в Україні та визначено основні напрями її діяльності:

- розробку концепції та державної програми розвитку виставкової діяльності, пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з питань здійснення виставкової діяльності;

- підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій до проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку щодо проведення найактуальніших спеціалізованих виставок і ярмарків;

- підготовка пропозицій до щорічних програм участі України у виставках за кордоном;

- підвищення рівня виставкової діяльності, посилення її впливу на науко во-технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва;

- запровадження міжнародного досвіду з організації виставок, сприяння інтеграції виставкових організацій України у міжнародний виставковий рух;

- координація роботи органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності у сфері виставкової діяльності;

- сприяння розвитку матеріально-технічної бази виставково-ярмаркових центрів на рівні сучасних міжнародних вимог, розбудові їхньої транспортної, телекомунікаційної інфраструктури та підвищенню рівня побутових послуг, які надаються учасникам та відвідувачам виставок і ярмарків;

- розробка і координація планів реалізації виставкових заходів в Україні. Розпорядження Президента України “Про вдосконалення проведення виставково-ярмаркових заходів в Україні” забезпечило підвищення рівня виставкової діяльності в Україні, створило умови для ефективної участі вітчизняних підприємств у виставково-ярмаркових заходах в Україні та за її межами, розширило зовнішньоекономічні зв'язки та реалізацію експортного та науково-технічного потенціалу України.

Державна підтримка забезпечується на підставі створення умов відкритої конкуренції і може бути надана такими способами: наданням пільгових кредитів; інвестуванням; кредитами на певний період; кредитами з розрахункового прибутку, отриманого від проведення виставки. Крім того, за статусом виставки та ярмарки поділяються на всесвітні, міжнародні, національні (з участю тільки вітчизняних або також іноземних фірм), міжрегіональні та регіональні.

Міністерства і відомства за участю галузевих центрів сприяють розвитку виставково-ярмаркової діяльності в Україні шляхом забезпечення зацікавленості підприємств в участі у тематичних виставках і ярмарках.

Фінансове забезпечення виставково-ярмаркової діяльності передбачає її самофінансування й одержання прибутку. Фінансування організації виставок, ярмарків може бути здійснене на бюджетній, комерційній чи змішаній основі. Бюджетне фінансування виставково-ярмаркової діяльності планується Мініс­терством економіки на підставі представлення Ради з питань виставкової діяльності в Україні.

В Україні існує необхідність удосконалення нормативно-правової бази у сфері виставково-ярмаркової діяльності як шляхом внесення відповідних змін і доповнень у чинні акти, так і за допомогою розробки і прийняття нових документів правового характеру.

Також слід зазначити, що суспільство об'єктивно зацікавлене в узагальненні вітчизняної теорії і практики виставкової справи та у фахівцях у сфері виставкової справи, які б максимально використовували знання, власний набутий досвід та світові досягнення для подальшого розвитку виставкової діяльності. Визначальною складовою цієї роботи є поліпшення підготовки кадрів для виставкової індустрії та підвищення якості виставкових послуг.

3. Проблеми регулювання виставково-ярмарковою діяльністю в Україні та шляхом їх вирішення

Незважаючи на позитивні, в цілому, підсумки першого десятиріччя, рівень розвитку виставково-ярмаркової галузі в Україні істотно нижчий (нижчий у 3-4 рази, як показує порівняльний аналіз із сусідніми країнами), ніж це об'єктивно могло б бути виходячи із загального обсягу та поточних темпів розвитку національної економіки. На жаль, Україна не в повній мірі використовує такий потужний інструмент розвитку економіки, як виставки. Проблеми розвитку треба вирішувати, поки у галузі спостерігається підйом, бо потім буде пізно.

Однією з найважливіших проблем є недостатній розвиток виставкової інфраструктури. Лише Київ та Донецьк мають сучасні виставкові центри, ситуація в інших регіонах залишається неадекватною сьогоднішнім вимогам національної економіки. Виставки проводяться у непристосованих приміщеннях (спортивних або концертних залах). Це обмежує їхній розвиток, призводить до зниження якості та ефективності виставок, до зниження іміджу виставкової справи в Україні. Цільова підтримка місцевої влади, включення виставкових центрів до переліку найважливіших об'єктів міської інфраструктури, режим максимальної сприятливості у питаннях відведення землі дозволить залучити необхідні інвестиційні та кредитні ресурси для побудови в найбільших містах України сучасних виставкових центрів.

Другою проблемою (а насправді, можливо, найбільшою) є непрозорість виставкового ринку. Відсутність достовірних даних про виставково-ярмаркову діяльність призводить до недобросовісної конкуренції, до неможливості виваженого вибору виставок їх учасниками та відвідувачами, до неможливості дослідження ринку. Деякі недобросовісні організатори (особливо іноземні) повідомляють про десятки або навіть сотні тисяч відвідувачів, у той час як простий розрахунок показує, що ці всі люди просто не змогли б увійти у виставковий зал.

Проблему достовірної статистики можна вирішити двома шляхами. По-перше, введення державної статистичної звітності для підприємств, які мають відповідний вид діяльності, дало б можливість мати хоча б неперевірену, але більш-менш достовірну інформацію. Така робота вже ведеться Державним комітетом статистики України. По-друге, необхідне впровадження аудиту статистичних даних про виставки, який існує в усіх провідних країнах світу. Головні принципи аудиту - єдність стандартів, можливість порівняння і незалежність. Це означає, що аудиту повинні піддаватись завжди ті ж самі дані, які зібрані і перевіряються у кожному випадку за тією ж самою методикою. Тому аудит проводиться здебільшого професійною аудиторською фірмою, яка у повній мірі несе відповідальність як за правдивість аудиту, так і за нерозголошення комерційної таємниці підприємства, що перевіряється.

Важливо підкреслити, Україні немає потреби винаходити щось нове у цій сфері. Методики аудиту виставкової статистики, які використовуються у більшості країн Європи, попри певні розбіжності (що стосуються незначних деталей), загалом узгоджені між собою. Саме ці методики використовують українські фірми, які проводять аудит вже сьогодні ("Євроіндекс" та "Київський міжнародний контрактовий ярмарок"). Виставкова федерація України (ВФУ) у 2003 році прийняла Кодекс чесного бізнесу, який заохочує проведення аудиту статистичних даних про виставки в Україні, але наразі більшість виставкових компаній не поспішає до прозорості. Держава могла б вплинути на створення системи аудиту, наприклад, таким чином: включати до зведеного плану виставок лише ті виставки, які минулого року пройшли аудит; рекомендувати міністерствам і відомствам підтримувати лише ті виставки, які перевірені аудитом.

Наступна проблема полягає в тому, що в Україні виставковий ринок надзвичайно розпорошений - проводиться величезна кількість маленьких виставок (для порівняння, в Україні маємо 120 організаторів, приблизно 550 виставок площею 280 тис. м2; у той же час в Польщі - 26 організаторів, 233 виставки площею 650 тис. м2). Таку ступінь розпорошеності ринку, як в Україні, неможливо вважати позитивним явищем. Здавалось би, треба радіти високому рівню конкуренції, але насправді добросовісної конкуренції не виходить. Величезна кількість дуже маленьких виставок, організованих непрофесіоналами (підприємствами, для яких ця діяльність є вторинною або взагалі епізодичною, чи навіть випадковою), виставок, які проводяться з низьким рівнем сервісу, у непристосованих приміщеннях, виставок, схожих на базар, - викликає лише негативні наслідки: низьку ефективність, незадоволеність учасників і відвідувачів, падіння іміджу виставкової діяльності взагалі. Розпорошення ринку означає також повільні темпи накопичення інвестиційного потенціалу, ноу-хау та досвіду у виставковій галузі. Процеси консолідації ринку йдуть самі по собі, дуже повільно. Держава могла б впливати на них шляхом встановлення галузевих стандартів (ця робота вже розпочалася), публікації зведених виставкових планів, заохочення аудиту статистичних даних, встановлення категорійності виставок тощо.

Іншою проблемою, яку створює розпорошення ринку, є прихід до України іноземних організаторів виставок. За умов економічного зростання український ринок виставкових послуг стає більш привабливим для іноземців, які приходять в Україну на кілька років "зняти вершки". На жаль, органи державної влади і управління часто офіційно підтримують виставки саме іноземних організаторів, навіть коли є усталені і визнані виставки вітчизняних організаторів такої самої тематики. Це призводить до недобросовісної конкуренції, коли іноземні організатори за наявності такої підтримки започатковують десятки нових виставок, руйнуючи існуючі вітчизняні виставки та ушкоджуючи виставкову галузь у цілому.

Виходячи із неприпустимості адміністративного управління економікою, держава не може прямо втручатися у конкуренцію між вітчизняними та іноземними виставковими фірмами. Але це і не потрібно, тому що в рівних умовах вітчизняні фірми переможуть - вони краще знають ринок, мають досвід і кваліфікацію. Достатньо лише, щоб на боці іноземців проти своїх не ставала держава. Вихід полягає у проведенні такої державної політики, коли державна підтримка (офіційне визнання) може надаватися лише виставкам вітчизняних організаторів.

Одна з найголовніших причин незадовільного використання виставок як інструменту розвитку економіки полягає у тому, що підприємці недостатньо обізнані із можливостями цього важливого інструменту. В Україні, як вже говорилося, немає багаторічної традиції виставкової діяльності (у сучасному розумінні), на відміну від інших індустріальних країн світу. Проблема освіти підприємців повинна, у першу чергу, вирішуватися силами самих виставкових фірм. Але, як ми вже бачили, ринок досить розпорошений, і сил у них на таку велику задачу не вистачить. Програма державної інформаційної підтримки найбільших галузевих та регіональних виставок могла б вирішити цю проблему без зайвих витрат коштів. "Основні напрямки державної інформаційної політики" включають розділ, присвячений виставково-ярмарковій діяльності, але ця робота так і не розпочалася.

Протягом багатьох років фактом життя була відсутність чіткої і виразної державної політики щодо виставково-ярмаркової діяльності. Один з найважливіших інструментів економічного розвитку практично залишався поза увагою держави. У 2003 році ситуація почала динамічно змінюватися на краще. Затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності. Створено відповідний підрозділ у структурі Кабінету Міністрів України, дані відповідні доручення міністерствам і відомствам. Прискорилася робота у сфері стандартизації, запровадження статистичної звітності. Планується поновити бюджетне фінансування національних експозицій України на найбільших світових виставках, приєднатися до міжнародних угод щодо спрощення митних процедур ввезення виставкових експонатів, заплановано низку інших конкретних заходів.

Такі зміни на краще дозволяють сподіватися, що протягом найближчих років виставки та ярмарки в Україні стануть ще більш ефективними, яскравими, інформаційно насиченими, з'являться нові виставкові центри, ринок стане прозорішим, а підприємці - більш обізнаними. Підсумком першого десятиріччя виставкового бізнесу в Україні стало те, що Україна з'явилася на світовій виставковій карті. Ми вступили у друге десятиріччя, яке повинно завершитися тим, що Україна (як сьогодні це роблять провідні країни Європи) з гордістю проголосить себе країною виставок.

Висновки

Виставкова діяльність -- це складний, багатоплановий процес ринкової інфраструктури. Важливим аспектом її розвитку в Україні є дослідження досягнень ринкових перетворень у розвинутих країнах, вивчення світо­вого досвіду проведення ярмарків-виставок, науковий аналіз і дослідження ефективно діючого у світі законодавства і правил ведення виставкового бізнесу. Для цього необхідна концентрація значних інтелектуальних і фінансових зусиль суб'єктів виставкової діяльності в Україні.

Необхідно визнати виставкову діяльність в Україні пріоритетною галуззю і активно спрямовувати роботу на підвищення ефективності виставкового бізнесу як важливого важеля нарощування експортного потенціалу, просування продукції вітчизняних виробників на міжнародні ринки, залучення передових зарубіжних фірм до участі в розвитку економіки і підвищенні ефективності функціонування економіки України.

У світовій економіці роль і значимість виставкової діяльності постійно зростає. Всесвітня асоціація виставкової діяльності (UFI), членом якої є Виставкова федерація України (ВФУ), прогнозує подальший динамічний розвиток виставкового бізнесу. Це підтверджується розвитком світового виставкового ринку: розбудовується сучасна інфраструктура виставок, збільшується кількість виставкових заходів, кількість учасників виставок тощо. Такі ж тенденції прослідковуються і на українському виставковому ринку. На сьогодні лідерами серед українських операторів є такі найбільші виставкові оператори: “Авто-ЭКСПО” (Київ), “АККО Інтернешнл” (Київ), “Бізнес-Лайн” (Київ), “Внешэкспобизнес”, “ГалЭКСПО” (Львів), “Євроіндекс” (Київ), “Київський міжнародний контрактовий ярмарок” (Київ), “КиївЕкспоПлаза” (Київ), “КОМІНФО” (Дніпропетровськ), “Міжнародний виставковий центр” (Київ), “МЕДВІН” (Київ + регіони), Національний комплекс “Експоцентр України” (Київ), “Одеський будинок” (Одеса), “Примус Україна” (Київ), “Прем'єр-ЕКСПО” (Київ) тощо. Виставкова діяльність в Україні була започаткована організацією виставки досягнень народного господарства (ВДНГ).

В Україні існує необхідність удосконалення нормативно-правової бази у сфері виставково-ярмаркової діяльності як шляхом внесення відповідних змін і доповнень у чинні акти, так і за допомогою розробки і прийняття нових документів правового характеру.

На сучасному етапі розвитку, враховуючи посилення процесів інтеграції в світовому економічному просторі, виставково-ярмаркова діяльність є однією з найдинамічніших сфер розвитку світової економіки, оскільки вона відіграє важливу роль у зміцненні міжнародних зв'язків, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, пропаганді передових технологій та нових видів продукції.

Список використаної літератури

1. Про виставкову діяльність в Україні: Проект Закону України [Електронний ресурс]. - Режим доступу до проекту закону: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=25190

2. http://www.refine.org.ua/pageid-5446-5.html

3. Про заходи щодо поліпшення виставкової діяльності в Україні: Указ Президента України від ЗО жовтня 1996 року №1015/96 (в редакції від 12.02.2006) // www.rada.gov.ua.

4. Про схвалення Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 року №459-р (в редакції від 24.07.2003) // www.rada.gov.ua.

5. Александрова Н., Сорокина Е., Филоненко И. Выставочный менеджмент. Технология организации и рекламно информационного сопровождения выставок и конференций / Под ред. И. Филоненко. - Ростов-на-Дону: Экспертное бюро, 2001.

6. Грищенко І. М., Крахмальова Н. А. Ринкові аспекти виставкової діяльності в Україні на сучасному етапі.-Актуальні проблеми економіки, №9,- 2006.- с. 113-119

7. Гусев Э.Б., Прокудин В.А., Салащенко А.Г. Выставочная деятельность в России и за рубежом: Учебно-методическое пособие / Под ред. акад. РАН Н.П. Лаверова. - М.: Дашков и К, 2005.

8. Захаренко Г.П. Выставка: техника и технология успеха. -- М.: Вершина, 2006.

9. Критсотакис Я.Г. Торговые выставки и ярмарки. Техника участия и коммуникации. -- М.: Ось-89, 1997.

10. Пекар В. Основи виставкової діяльності - 2009 , Евроиндекс , 348с.

Размещено на Allbest.ru