Статистичне вивчення товарних ринків в регіоні

Розвиток торгівлі і роздрібного товарообігу також доцільно розглядати виходячи з обсягу роздрібного товарообігу на душу населення продовольчих і непродовольчих товарів. Збільшення частки непродовольчих товарів у загальній кількості товарообігу свідчить про повільне, але неухильне зростання рівня життя населення і пов'язаною з цим зміною ціннісних споживчих орієнтацій, структури споживання, а також моделей купівельної поведінки (рис. 2.3.)

Рисунок 2.3 - Динаміка роздрібного товарообігу на душу населення продовольчих та непродовольчих товарів

За останні дванадцять років (з 1998 р. по 2009 р.) обсяг роздрібного товарообігу в розрахунку на душу населення в розрізі продовольчих товарів збільшився майже в три рази в цінах 1998 р., або з 261 грн. в

1998 р. до 712,5 грн. у 2009 р. Зростання кількості обсягу товарообігу на душу населення непродовольчих товарів зросло в 3,8 раза - з 192 грн. в 1998 р. до 726,9 грн. у 2009 р.

Це свідчить про збільшення платоспроможного попиту і зростання доходів населення Харківського регіону і є позитивною тенденцією для розвитку роздрібної торгівлі. Великий спад споживання непродовольчих товарів відбувся у 2009 р. у порівнянні з 2008 р. - на 31,8%. Так, згідно з результатами дослідження Unitrade Group найменше криза вплинула на крупних торговців господарськими і продовольчими товарами, більшою мірою - на сегмент електроніки і одягу/взуття, у 2009 р. торговельні площі роздрібного ринку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) різко скоротилися: було закрито близько 400 точок із продажу цифрової електроніки і побутової техніки. Припинили існування мережі Melofon і Germanos, почалася процедура банкрутства «Домотехніки» і «МКС» [8].

У зв'язку із специфікою діяльності велика частина фінансових коштів торговельного підприємства акумульована в товарних запасах, саме вони виступають матеріальною основою роздрібного товарообігу. Прийнято вважати, що рівень і якісні параметри споживаних населенням товарних ресурсів в умовах ринку визначаються в першу чергу під впливом 2-х чинників: попиту і пропозиції. При їх взаємодії складаються ринкові ціни, які, у свою чергу, регулюють обсяг товарних запасів. Проведемо аналіз зміни запасів товарів у роздрібній торговельній мережі Харківської області на 1 січня останніх дванадцяти років (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 - Динаміка запасів товарів в Харківській області за період 2000 - 2011 рр.

Запаси товарів у роздрібній торгівлі з 1998 р. по 2009 р. збільшились на 398,3 млн. грн. або в 3,3 рази. Цей факт підтверджує збільшення оборотних коштів на підприємствах роздрібної торгівлі.

Якщо враховувати запаси товарів у днях товарообігу, то найбільше значення цей показник мав у 1999 р. - 50 днів товарообігу, а найменше у 2004 р. - 31 день товарообігу.

Показник розвитку підприємницької діяльності в торгівлі можна охарактеризувати кількістю підприємств. З одного боку, збільшення кількості підприємств означає зменшення розмірів торговельних площ у магазинах, з іншого, зменшення кількості торговельних підприємств відображає негативний вплив економічних чинників. Кількість підприємств роздрібної торгівлі в Харківському регіоні постійно зменшувалася з 1998 р. по 2005 р., лише у 2006 р. кількість підприємств збільшилась на 46, або на 1,2%. Загалом за 12 років з 1998 р. по 2009 р. кількість підприємств роздрібної торгівлі зменшилася з 8092 до 3534 або в 2,3 рази. (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 - Динаміка кількості підприємств роздрібної торгівлі

На зменшення юридичних осіб мережі значно вплинула передача частки її у володіння фізичним особам, а також створення значної кількості підприємств приватними підприємцями.

Аналіз якості роздрібної торговельної мережі по Харківській області в розрізі міст варто проводити за такими показниками:

1) щільність роздрібної торговельної мережі - кількості торговельних підприємств, які припадають на 10000 жителів;

2) забезпеченість населення роздрібною торговельною мережею - торговельною площею, яка приходиться на 1000 жителів;

3) частка дрібно-роздрібної мережі в загальній кількості роздрібної торговельної мережі;

4) загальна кількість торговельних підприємств;

5) середня торговельна площа магазину.

Для аналізу щільності роздрібної торговельної мережі звернемося до показника кількості торговельних підприємств у Харківській області на 10000 осіб (рис. 2.6).

Рисунок 2.6 - Кількість підприємств торгівлі на 10000 жителів за групами міст та районів Харківської області

Для порівняльного аналізу міста та райони Харківської області були розділені на 4 групи за чисельністю населення. У першу групу входять міста та райони з чисельністю від 85 тисяч і вище, у другу групу входять міста та райони з чисельністю населення від 55 до 85 тис. осіб, у третю - від 25 до 55 тис. осіб, в четверту до 25 тис. осіб.

У цілому по області кількість підприємств торгівлі на 10000 жителів зменшилося у 2009 р. у порівнянні з 1998 р. на 61%. Закономірний спад відбувається з 1998 року. Так, на кінець 2009 року на 10000 осіб припадало 7,9 одиниць торговельних підприємств.

Серед міст та районів Харківської області першої групи (м. Харків, Дергачівський, Харківський, Балаклійський райони) у 2009 р. найвищий показник забезпеченості торговельними підприємствами на

10000 населення в місті Харкові - 9,1 одиниць, при середньому значенні в цій групі 5,8. У цілому по першій групі цей показник коливається від 5,8 у 2009 р. до 18,4 в 1998 р. З кожним роком, цей показник знижується і загалом, в період з 1998 р. по 2009 р. кількість підприємств торгівлі на 10000 населення серед міст та районів Харківської області першої групи зменшилася на 68,5 %.

Із міст, виділених у другу групу, у 2009 р. найбільшу кількість підприємств торгівлі на 10000 жителів мала Лозівська міськрада - 7,8 підприємства на 10000 жителів, що менше на 0,1 підприємство від середньо обласного показника. У цілому по другій групі міст та районів за період з 1998 р. по 2009 р. зміни пройшли в гірший бік, кількість підприємств торгівлі на 10000 жителів зменшилася на 71,2%.

Значення цього показника серед міст, виділених у третю групу, було набагато вище від середньо обласних, але загалом у цій групі теж спостерігається щорічне зменшення показника кількості підприємств торгівлі на 10000 жителів, так, з 1998 р. по 2009 р. цей показник зменшився на 61,4%.

У містах та районах 4 групи з чисельністю населення до 25 тис. осіб, забезпеченість підприємствами торгівлі найвища. Найбільшу кількість підприємств торгівлі на 10000 осіб у 2009 р. має Коломацький район - 14,5 підприємства (можливо це пов'язано з тим, що в цьому районі найменша кількість жителів), що на 5,8 більше від середнього показника в даній групі, та на 6,7 більше середнього по Харківській області, а найменшу - Ізюмський, лише 2,9 підприємства, що на 5 менше середнього показника по області та на 6,3 від середнього показника в групі. Загалом в четвертій групі показник забезпеченості підприємствами торгівлі на 10000 чол. зменшився у 2009 р. у порівнянні з 1998 р. на 69,7 %.

У цілому можна відмітити зниження показника щільності торговельної мережі в Харківській області за період 1998 р. - 2009 р.

Проаналізуємо динаміку частки дрібно роздрібної мережі в загальній сукупності роздрібної торговельної мережі (табл. 2.1, рис. 2.7).



Рисунок 2.7 - Частка дрібнороздрібної мережі в загальній сукупності роздрібної мережі

Таблиця 2.1 - Підприємства роздрібної торговельної мережі в Харківській області

Роки	Магазини	Палатки і кіоски	Усього	Частка дрібнороздрібної мережі
1998	6064	2028	8092	25,1
1999	5537	1760	7297	24,1
1999/1998 %	91,3	86,8	90,2	96,0
2000	4199	1667	5876	28,5
2000/1999 %	75,8	95,3	80,5	118,4
2001	3839	1681	5520	30,5
2001/2000 %	91,4	100,2	93,9	106,9
2002	3440	1395	4835	28,9
2002/2001 %	89,6	83,0	87,6	94,6
2003	3172	1403	4775	29,4
2003/2002 %	92,2	100,6	98,8	101,7
2004	2907	1480	4387	30,3
2004/2003 %	91,7	105,5	91,9	103,0
2005	2640	1324	3964	33,4
2005/2004 %	90,8	89,5	81,1	110.2
2006	2590	1420	4010	35,4
2006/2005 %	98,1	107,3	101,2	106.0
2007	2395	1475	3870	38,1
2007/2006 %	92,5	103,9	96,5	107.6
2008	2238	1510	3749	40,3
2008/2007 %	93,4	102,4	96,9	105,7
2009	2198	1336	3534	37,8
2009/2008 %	98,2	88,5	94,3	93,8
2009/1998 %	36,3	65,9	43,7	150,6

Як бачимо, кількість палаток і кіосків коливалася протягом досліджуваного періоду, але загалом у 2009 р. у порівнянні з 1998 р. зменшилася на 34,1%.

Частка дрібно-роздрібної торговельної мережі в загальній сукупності підприємств торгівлі зростає з кожним роком. Але пов'язано це не зі збільшенням кількості палаток і кіосків, а скоріше зі зменшенням кількості магазинів з кожним роком. Зменшення частки палаток і кіосків в загальній роздрібній мережі Харківської області відбувалося лише у 1999 році, у порівнянні з 1998 р. на 4%, у 2002 р. в порівнянні з 2001 на 5,4 % та у 2009 р. у порівнянні з 2008 р. на 6,2 %. Загалом частка дрібнороздрібної торгівлі збільшилася у 2009 р. в порівнянні з 1998 р. на 50,6%.

Дані щодо забезпеченості населення торговельною площею в магазинах роздрібної торгівлі в Харківській області на кінець року, у розрахунку на 1000 осіб представлено на рис. 2.8. Порівняльний аналіз проводиться також з угрупуванням міст та районів Харківської області.

Рисунок 2.8 - Забезпеченість торговельною площею на 1000 осіб у магазинах роздрібної торгівлі Харківської області за період 2000-2011 рр.

Нормативи забезпеченості населення торговельними площами є:

1) індикатором рівня розвитку роздрібної торговельної мережі і доступності населення до торговельних об'єктів;

2) орієнтиром для перспективного планування роздрібної мережі;

3) показником раціонального територіального розташування торговельних об'єктів та територіальної оптимізації структури роздрібної мережі [7].

Згідно з цим документом, для Харківської області норматив забезпеченості торговельною площею складає 331 кв. м. на 1000 осіб у 2008 р. Але, в дійсності, ми відстаємо від цього показника в декілька раз. Можливо, це пов'язано з переходом більшості торговельних підприємств у приватну власність, що не дозволяє адекватно розрахувати торговельну площу, яка їм належить.

Забезпеченість населення торговельною площею в магазинах роздрібної торгівлі, які належать юридичним особам, з 1998 р. по 2009 р. знизилася на 8,1 %: з 197,3 кв. м. на 1000 осіб у 1998 р. до 181,4 кв. м. у 2009 р., тоді як в Європі цей показник варіюється в середньому від 400 до 600 кв. м на 1000 жителів [3, с. 10-16]. Така тенденція свідчить про зниження якості діючої торговельної мережі в Харківському реґіоні. Середня торговельна площа одного магазину в Харківській області з кожним роком зростає. Але, перш за все, ми вважаємо, це пов'язано зі зменшенням кількості торговельних підприємств, з виникненням нових форматів торгівлі, таких як супермаркети, гіпермаркети тощо (рис. 2.9).

Рисунок 2.9 - Середня торговельна площа одного магазину в Харківській області за період 2000 - 2011 рр.

Вона зменшувалася лише в 1999 р. у порівнянні з 1998 р. на 0,3% та у 2001 р. у порівнянні з 2000 р. на 4,7%.

Середня торговельна площа одного магазину збільшилася з 97,5 кв. м. у 1998 р. до 251,4 кв. м. у 2009 р., тобто на 157,9 %. Це свідчить про укрупнення підприємств роздрібної торгівлі, що загалом є позитивною тенденцією.

На основі проведеного аналізу можемо зробити такі висновки. Головним підсумком є те, що за ці роки торгівля перетворилася на одну з провідних та динамічно розвинутих галузей економіки. З кожним роком стабільно зростають обсяги товарообігу підприємств роздрібної торгівлі, обсяги товарообігу на душу населення, запаси товарів у роздрібній торгівлі. Але кількість підприємств торгівлі з кожним роком зменшується. Ми вважаємо, це пов'язано з переходом більшості підприємств у приватну власність, а також з закриттям більшості підприємств торгівлі, які працювали в радянські часи.

Таким чином, на фоні високих темпів збільшення обсягів продажу відбуваються структурні зміни характерні для багатьох регіонів України, проявляються й на території Харківської області. Триває просування на ринок нових торговельних форматів: формування великих торговельних мереж, спеціалізованих непродовольчих магазинів, мереж невеликих зручних магазинів, розташованих у межах пішохідної доступності й торгуючих різноманітними асортиментами товарів. Цей процес переводить організацію торгівлі на більш високий рівень, адже саме мережна торгівля, як правило, забезпечує максимально різноманітні асортименти товарів і високий рівень обслуговування. Крім того, у крупних підприємств сучасних торговельних форматів нижче витрати й ширше можливість впливати на виробників і постачальників товарів. Найбільш активно розвиваються такі мережні структури, як торговельні мережі "МЕТРО Cash & Carry", "Фуршет", "Велика кишеня", "АТБ", "МегаМакс", "Нова Лінія".

Основними напрямками розвитку галузі найближчим часом будуть:

1) Реалізація комплексу інституційних перетворень: подальше проведення адміністративної реформи, захист прав підприємців, ліквідація необґрунтованих адміністративних бар'єрів, упорядкування контрольної діяльності, підтримка малого бізнесу, створення рівних конкурентних можливостей для розвитку великих, середніх і малих підприємств.

2) Захист прав споживачів, забезпечення якості й безпеки товарів споживчого призначення й послуг, посилення взаємодії із громадськими організаціями споживачів.

3) Упорядкування розміщення дрібнороздрібної мережі, ліквідація несанкціонованої торгівлі.

4) Скорочення числа ринків і перетворення їх у сучасні торгові центри.

5) Розвиток мережі підприємств торгівлі й послуг, орієнтованих на обслуговування малозабезпечених категорій громадян, удосконалення соціального харчування й побутового обслуговування населення.

6) Розвиток мережі зручно розташованих підприємств споживчого ринку й послуг пішохідної доступності.

7) Удосконалення механізмів координації й розвитку оптової й роздрібної торгівлі, зміцнення регіональних, міжрегіональних і міждержавних зв'язків споживчого ринку.

8) Поширення використання інформаційних технологій у сфері споживчого ринку й послуг та розвиток електронної торгівлі.

У середньостроковій перспективі позитивний вплив на динаміку роздрібної торгівлі буде робити вповільнення росту цін на товари, а також ріст обсягів споживчого кредитування населення. Разом із тим, уповільнення росту реальних грошових доходів населення призведе до деякого вповільнення темпів росту обороту роздрібної торгівлі. Товарна забезпеченість торговельної мережі області продовольчими й промисловими товарами, як і раніше, збережеться на високому рівні. Платоспроможний попит населення на найважливіші продукти харчування, товари легкої промисловості й культурно-побутового призначення буде задовольнятися повною мірою.

Оптимізація

1. Покращення кон'юнктури внутрішнього ринку, а саме з боку попиту та пропозиції. З огляду на рейтинги місткості ринку можна стверджувати, що внутрішній попит не є вибагливим, товарний ринок не вважається зорієнтованим на споживача, тобто переважає supply-side підхід. За умови взаємного доступу на товарні ринки між Україною та ЄС ситуація ймовірно зміниться, що у наслідку спричинить конкурентні умови для вітчизняних товаровиробників. Питання ціни, якості товару, способу продажу товару, тощо стануть більш визначальними. Постане питання які саме галузі економіки зможуть витримати такий тиск висококонкурентних європейських виробників. Останні кризові явища засвідчили, що до таких важко віднести металургію чи хімічну промисловість. Навпаки аграрний сектор стає ключовим перш за все для внутрішнього ринку. Загалом для економічної системи країни внутрішній ринок є базовим з точки зору визначення конкурентних переваг.

2. Налагодження взаємозв'язку між внутрішнім та зовнішнім ринками. Особливістю цього аспекту є поєднання інтересів національних виробників та споживачів. З точки зору споживачів перспективним є зменшення митних зборів, що знижує ціну на споживчі імпортні товари, для виробників це створює можливість залучати технологічні інновації, які для більшості підприємств є вкрай необхідними. З іншого боку це створює додаткові ризики для внутрішніх виробників, тому вдале поєднання захисту національних інтересів може забезпечити конкуренцію з іноземними виробниками та очистити ринок від неефективних виробництв.

3. Фінансові аспекти конкуренції. До таких ми відносимо формування національного ринку капіталу, доступ на нього національного виробника, іноземного інвестора. Для реалізації такого завдання необхідно спершу переглянути монетарну політику держави у сфері цін, валютного ринку та процентних ставок. Перехід до тагретування інфляції та плаваючого валютного курсу, на нашу думку, є першочерговими.

4. Підвищення продуктивності праці. Даний аспект стосується усіх галузей економіки та останнім часом перетворюється на ключовий. Темпи зростання заробітної плати в Україні останніми роками не співпадали із темпами проросту продуктивності праці. Таке явище створює додаткові дисбаланси для економіки як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівні.

5. Орієнтація на інноваційні, наукомісткі галузі. З аналізованих даних Світового економічного форуму українська економіка, незважаючи на суперечливий перехідний період, все ще зберігає потенціал до наукових досліджень. Для використання цієї конкурентної переваги достатньо створення реалістичних стимулів. До таких належать перегляд системи оплати праці, що пов'язано із податковим законодавством, фінансові стимули до створення внутрішніх та залучення іноземних інвестицій, усвідомлення державними інституціями пріоритетності цього аспекту в першу чергу для захисту національних інтересів.

2.2 Система статистичних показників товарного ринку

Одним із напрямів роботи з вивчення товарних ринків є побудова інтегрованої системи статистичних показників. Система повинна бути призначена для комплексної характеристики ринків товарів, відповідати основним його категоріям і освітлювати ринкові процеси і явища: масштаб і структуру ринку, пропорційність його розвитку, тенденції і закономірності його функціонування, попиту і пропозиції, міри їх збалансованості, ділову активність ринкових структур, рівень і тип монополізації і конкуренції, продаж товарів, поведінку цін, чисельність продавців і покупців, інфраструктуру ринку.

Узагальнення всіх цих процесів характеризує ринкову ситуацію.

Специфіка показників оцінки кон'юнктури полягає в тому, що використовуються кількісні, якісні і атрибутивні показники. Для їх побудови застосовуються абсолютні, відносні (зокрема, координації, динаміки і структури) і середні величини.

Оцінка і аналіз показників першого блоку дозволяє охарактеризувати стан і перспективність розвитку ринку. Показники цього блоку дозволяють визначити тип ринку: активний ринок (ринок великої місткості, зі збалансованим попитом і пропозицією, з тенденціями до зростання, зі значним числом операцій, що укладаються, сприятливими рівноважними цінами тощо); млявий ринок (в течії тривалого періоду здійснюється мало операцій, є диспропорції попиту і пропозиції, немає чітко вираженої тенденції продажу і цін, портфель замовлень не заповнений тощо); колапсуючий ринок (продаж товарів падає, незважаючи на зниження цін,число операцій меншає, пропозиція не знаходить попиту, непомірне ростуть товарні запаси) тощо. За допомогою показників варіації і апроксимації оцінюється міра стійкості або навпаки, коливання функціонування і розвитку ринку.

Оцінки числа незалежних продавців на ринку і характеристика розділу ринку між ними, угрупування продавців за розміром дають можливість зробити висновок про рівні і типи монополізацій конкуренції, яким чином це позначається на ціноутворенні (тут потрібно залучати показники 2-го блоку). Даються оцінки частки малого і середнього бізнесу на ринку.

Складною проблемою є оцінка циклічності ринку, оскільки незначний час, минулий з початку реформи, ускладнює виявлення як малих (три-п'ять років), так і довгих циклів (10-20 років).

У другому блоці показники рівня цін дозволяють оцінювати стан цін на якийсь момент або за певний проміжок часу. Використовувати на державному рівні індивідуальні фактичні ціни окремих товарів-представників немає сенсу, оскільки вони мають високу міру територіального коливання. Узагальнюючим показником виступає середня ціна, що обчислюється по однорідній сукупності товарів і товарних видів, по всій території за проміжок часу, що вивчається. Одночасно середні ціни обчислюються по кожному субринку, по диференційованих соціальних групах споживачів (середні ціни купівлі), що, зокрема, дозволяє виявити деякі соціально-економічні наслідки розвитку ринку.

Протягом 2011 р. змінилося співвідношення ступенів впливу на ціни споживчого ринку між монетарними чинниками, сезонними коливаннями та рівнем насиченості ринку товарами та послугами. Монетарна складова інфляції виявилася незначною. Збільшення насиченості споживчого ринку основними продовольчими товарами (хліб та хлібопродукти - 12,5% у структурі споживання, цукор - 3,8%, молочні продукти - 5,8%) зупинило тиск на інфляцію. Так, урожай зернових та виважена експортна політика Уряду щодо їх реалізації не тільки запобігли можливому зростанню цін на групу товарів, а й зумовили їх зниження на товари, прямо залежні від цін на зерно. Загальна питома вага цієї групи у структурі споживання становить 19,2%, тому девальвація в її межах мала велике значення. Протягом року ціни на хліб знизилися на 6,7%, на цукор - на 4%.

Самостійним показником рівня цін, що володіє значним інформаційно-аналітичним потенціалом, є купівельна здатність доходу або відношення ціни товару до середнього рівня доходу. Цей показник володіє високою мірою зіставлення (у часі і в просторі). До узагальнюючого показника рівня цін по всій сукупності товарів можна віднести показник, що використовується також при оцінках вартості життя, - це відношення до середнього грошового доходу фактичної вартості споживчого кошика або ж вартості раціонального набору продуктів, що рекомендується, нормативного кошика, в тому числі диференційованій по соціальних групах споживачів.

Показники структури ціни товару (частки кожного ціноутворюючого елемента в загальній вартості даного товару) необхідні для контролю ринкового ціноутворення. Вони повинні обчислюватися вибірковим шляхом для кожного типу субринку і на всіх етапах рушення товару.

Показники співвідношення цін на товари поділяються на дві групи: співвідношення цін однойменних товарів по різних субринках (воно дозволяє виявити роль кожного субринку в задоволенні попиту, але тут існує складна проблема забезпечення якісного зіставлення товарів); співвідношення цін (середніх) різнойменних товарів. Дані оцінки дозволяють усвідомити закономірності єдиної взаємопов'язаної системи цін зі своїми базовими товарами-лідерами, виявити вплив однієї групи цін на інші. З показниками співвідношень цін пов'язані оцінки еластичності (реактивності) цін від рівня збалансованості попиту.

Індекси цін використовуються як індикатори ринкової кон'юнктури і функціонування ринкового механізму, як характеристика інфляційного процесу, як чинник вартості життя, а отже, і рівня життя, як чинник попиту і відповідно динаміки товарообороту і як його дефлятор.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2011 р. становив 100,2% (у попередньому - 100,8%). На споживчому ринку у 2011 р. ціни (тарифи) на продовольчі товари та послуги зростали швидше, ніж на непродовольчі товари (на 7,9%, 5,3% та 0,2%).

Індекс цін виробників промислової продукції у 2011 р. становив 98,2% і був значно меншим за відповідний показник 2010 р. (100,9%).

Сводная таблица индексов инфляции с 2000 по 2012 годы
	январь	февраль	март	апрель	май	июнь	июль	август	сентябрь	октябрь	ноябрь	декабрь	За год
2000	104,6	103,3	102,0	101,7	102,1	103,7	99,9	100,0	102,6	101,4	100,4	101,6	125,8
2001	101,5	100,6	100,6	101,5	100,4	100,6	98,3	99,8	100,4	100,2	100,5	101,6	106,1
2002	101,0	98,6	99,3	101,4	99,7	98,2	98,5	99,8	100,2	100,7	100,7	101,4	99,4
2003	101,5	101,1	101,1	100,7	100,0	100,1	99,9	98,3	100,6	101,3	101,9	101,5	108,2
2004	101,4	100,4	100,4	100,7	100,7	100,7	100,0	99,9	101,3	102,2	101,6	102,4	112,3
2005	101,7	101,0	101,6	100,7	100,6	100,6	100,3	100,0	100,4	100,9	101,2	100,9	110,3
2006	101,2	101,8	99,7	99,6	100,5	100,1	100,9	100,0	102,0	102,6	101,8	100,9	111,6
2007	100,5	100,6	100,2	100,0	100,6	102,2	101,4	100,6	102,2	102,9	102,2	102,1	116,6
2008	102,9	102,7	103,8	103,1	101,3	100,8	99,5	99,9	101,1	101,7	101,5	102,1	122,3
2009	102,9	101,5	101,4	100,9	100,5	101,1	99,9	99,8	100,8	100,9	101,1	100,9	112,3
2010	101,8	101,9	100,9	99,7	99,4	99,6	99,8	101,2	102,9	100,5	100,3	100,8	109,1
2011	101,0	100,9	101,4	101,3	100,8	100,4	98,7	99,6	100,1	100,0	100,1	100,2	104,6

Рис. Індекси споживчих цін (2000 - 2011 рр.)

Третій блок характеризує стан і рух товарної маси від продавця до покупця - основний зміст ринкового процесу. Він складається з чотирьох взаємопов'язаних субблоків. Перший з них відображає товарорух, тобто рух товарів в економічному і географічному просторі: фізичне переміщення товару від виробника до споживача і передачу прав власності на товар від продавця до покупця. Цей процес ув'язується із транспортуванням і складуванням товарів, але він пов'язаний також і з ефективністю ринкових процесів, оскільки дозволяє визначити кількість ланок товароруху. Для цієї мети використовуються два показники товарообороту: валовий і чистий, співвідношення яких дає можливість виявити число ланок, тобто скільки разів товар змінив власника. Роль дистриб'юторів в товарорусі відображає показник торгово-посередницького товарообороту і є його часткою у валовому товарообороті.

Другий субблок представляє основні показники обміну товарів на гроші, тобто переходу товарної маси в сферу споживання, відображаючи два рівні продажу товару: оптовий і роздрібний товарооборот.

Показники даного субблоку характеризують економічний процес обміну товарів на гроші відповідно до вимог ринкового механізму, соціальний процес переходу товарної маси в сферу споживання (виробничого і особистого), тобто задоволення купівельного попиту, фінансовий процесс формування грошової виручки.

Показник роздрібного товарообороту на душу населення виконує подвійну функцію: відображає середній рівень індивідуального товарного споживання і в той же час забезпечує регіональне і динамічне зіставлення товарообороту. Показники об'єму товарообороту і товарообороту на душу населення, в розподілі по регіонах, дозволяють відповідно виявити роль кожного регіону в загальному ринковому процесі і охарактеризувати міжрегіональні відмінності рівня задоволення попиту.

Показники товарної структури товарообороту, тобто частки кожної товарної групи в загальній сукупності, дають якісну оцінку процесу задоволення купівельного попиту. Вони показують розподіл витрат покупців на придбання різних товарів і співвідношення між об'ємами продажу окремих товарів.

Показник роздрібного товарообороту з розрахунку на одне торгове підприємство або на 1 м2 торгової площі виконує функцію оцінки розмірності підприємств і характеристики процесу концентрації товарообороту, а також оптимального використання торгової площі.

Субблок товарних запасів характеризує статичний стан і місцеположення товарної маси в процесі товароруху на якийсь момент часу.

Товарні запаси можуть розглядатися як частина товарних ресурсів країни. Одночасно товарні запаси - елемент товароруху, що забезпечує безперервність процесу товарного обігу. Оскільки розмір товарних запасів при інших рівних умовах залежить від об'єму товарообороту, то для оцінки динаміки запасів або для порівнянь використовується, головним чином, не показник об'єму запасів, а один з показників запасоємності (запаси в днях обороту). Показники їх зміни служать індикатором співвідношення попиту і пропозиції і можуть бути використані в 1-му блоці для оцінки кон'юнктури ринку.

Останній субблок відображає процес товарообіговості, тобто швидкості, з якою товар рухається від виробника до споживача. Те, як швидко буде остаточно проданий товар, визначає, як швидко будуть відшкодовані витрати на його виробництво і обіг. Даний субблок пов'язаний з показниками економічної ефективності ринкової діяльності. Показники даного субблоку показують, як довго товар залишається в формі товарного запасу, тобто вимагає витрат і не приносить віддачі.

Головною складовою внутрішнього ринку України є споживчий ринок, який забезпечує задоволення потреб населення і охоплює оборот роздрібної торгівлі, громадське харчування, а також реалізацію послуг населенню. За роки економічної кризи його місткість скоротилася майже вдвічі. Однак за останні два роки вона почала набувати позитивної динаміки, у чому відіграє провідну роль роздрібна мережа. Якщо у 2010 р. фізичний обсяг товарообороту збільшився на 9,8%, то у 2011 р. - вже на 14,7%.

Істотно скоротилася реалізація підприємствами оптової торгівлі споживчих товарів, внаслідок чого значно зросли трансакційні витрати. Зниження ролі оптових посередників у сфері товарного обігу значною мірою зумовлене відсутністю обґрунтованої державної політики в цьому питанні.

Біржова діяльність в Україні не набула належного розвитку. За останнє десятиріччя кількість товарних бірж в Україні зросла майже в шість разів і досягла на початок 2011 р. 386 одиниць. Разом з тим обсяг укладених на них угод становив у 2000 р. щодо продуктів харчування лише 62,8 млн. грн. (0,52% від обсягу роздрібної їх реалізації через торгову мережу), а непродовольчих товарів - 2,6 млн. грн. (0,03%).

Таблиця 2.2 Кількість бірж (на початок року), одиниць

	1992	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Усього зареєстрованоз них:	66	88	191	223	300	365	386
універсальних	22	19	46	46	62	88	97
товарних і товарно-сировинних	28	25	54	75	111	146	157
агропромислових	4	9	23	25	29	28	31
фондових та їхніх філій	2	14	24	24	27	26	27
Інших	10	21	44	53	71	77	74

Продаж споживчих товарів на організованих та неформальних ринках характеризується такими даними: у 1998 р. його питома вага становила 34,4% від загального обсягу реалізації на споживчому ринку, у 1999 р. - 35,6%, 2000 р. - 38,5%, 2001 р. - 36,6%. Така структура кінцевих каналів реалізації споживчих товарів є деформованою, оскільки торговельна діяльність на неформальних ринках створює умови для всіляких порушень та продажу недоброякісних товарів за нижчими цінами. Ще одним негативним наслідком поширення такої практики є можливість приховувати грошові кошти від інкасації, а прибуток - від оподаткування. Це збільшує тіньовий обіг і сприяє недобросовісній конкуренції стосовно товарів, які реалізуються через мережу підприємств організованої торгівлі.

Таблиця 2.3 Структура споживчого ринку, %

Показники	2009	2010	2011
Товарооборот роздрібної торгівлі підприємств (юридичних осіб)	44,5	42,6	43,6
Товарооборот підприємств громадського харчування	3,6	3,4	3,4
Оборот організованих ринків	22,2	23,9	22,2
Оборот неформальних ринків	4,4	4,9	5,1
Реалізація платних послуг населенню	25,3	25,2	25,7
Усього	100,0	100,0	100,0

У структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна мережа, де підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва: у 2010 р. вона досягла 75,3%, зокрема продовольчих товарів - 93,2%, а непродовольчих - лише 58,7%. Майже на такому самому рівні зберігалися ці показники і у 2011 р.

Водночас продовжують зберігатися і суттєві негативні явища. Значної гостроти набула проблема кредитування суб'єктів господарювання в торгівлі. Якщо на початок 1998 р. питома вага власних коштів у капіталі підприємств торгівлі та громадського харчування становила 28,8%, то на початок 2001 р. вона скоротилася до 9,5%. Практично весь обсяг оборотних активів підприємств торговельної галузі фінансується за рахунок позичкових коштів. Такої деформованої структури капіталу немає в жодній з галузей економіки.

Оборот підприємств оптової торгівлі за 2011 р. становив 864,7 млрд. грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту порівняно з 2010 р. збільшився на 0,7%.

Оборот роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, обсяги продажу товарів на ринках та підприємцями-фізичними особами) за цей період становив 482,3 млрд. грн., що на 15,2% більше обсягу 2010р.. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 31%.

Оборот ресторанного господарства (громадського харчування) у 2011 р. проти 2010 р. збільшився на 13,7%.

За 2011 р. загальний обсяг роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства становив у порівнянних цінах на 0,6% більше обсягу 2010 р. У задоволенні потреб населення у товарах значне місце належить ринкам. За рахунок організованих ринків у 2001 р. формувалось 27,3% загального обсягу продажу споживчих товарів. В обороті цих ринків третину обсягів становив продаж сільськогосподарських продуктів.

Зросла частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торгову мережу (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Частка товарів вітчизняного виробництва в роздрібному товарообороті торгової мережі

Продовольчі товари Непродовольчі товари Усього

1998 р . 90,5 56,1 75,1

1999 р. 92,3 58,0 75,4

2000 р . 93,2 58,7 75,3

2001 р . 93,7 62,2 77,0

Показники третього блоку - єдина система, яка дозволяє отримати повну картину процесу доведення товарної маси від виробника до споживача (загалом і в розрізі товарної структури). Порівняння фактичного товарообороту з показниками товарної пропозиції і купівельного попиту, а також місткості ринку (блок 1) дозволяють оцінити міру задоволення попиту.

Показники четвертого блоку - ринкової інфраструктури - дають можливість оцінити матеріально-технічну забезпеченість ринкової діяльності. Під інфраструктурою ринку розуміється сукупність підгалузей і засобів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур.

Показники інфраструктури можна об'єднати в три субблоки, кожний з яких може виступати в аналізі самостійно:

показники, що відображають вартісні характеристики інфраструктури, які дозволяють визначити місце ринкової інфраструктури, оцінити ефективність її використання, роль різних елементів в загальній вартості основних фондів, роль інвестицій в розвитку і ефективності використання інфраструктури;

показники, що відображають матеріальний склад інфраструктури, технічну оснащеність ринкових процесів, що безпосередньо впливають на товарорух і продуктивність праці, а також забезпечують певний якісний рівень торгового обслуговування;

показники трудових витрат і їх ефективність, а також характеристик зайнятості в сфері товарного обігу.

Оцінка даних показників дає загальну картину матеріального забезпечення ринку і тим самим рівень його розвитку.

Показники п'ятого блоку є результативними. Пріоритетними на державному рівні є показники валового внутрішнього продукту, створеного в сфері товарного обігу. Ці показники входять до системи національних рахунків (СНР). Вони відображають місце ринку в формуванні результативних показників економіки.

У 2001 р. вперше відмічено тенденцію розширення внутрішнього ринку України, зокрема, за рахунок зростання внутрішніх інвестицій та купівельної спроможності населення. У другій половині 2001 р., коли послабився позитивний вплив експорту на економічну динаміку, основним чинником зростання ВВП стало розширення внутрішнього ринку.

Підтвердженням цього є збільшення частки обороту роздрібної торгівлі у структурі ВВП: з 16,5% у 2000 році до 27,4% у 2001 році.

Основним показником економічного ефекту діяльності ринкових структур є прибуток, а основним показником економічної ефективності - рентабельність (прибуток у відсотках до товарообороту і до витрат обігу). Сума витрат і рівень витратоємності виступають одночасно як головний чинник прибутку і рентабельності і як непряма характеристика ефекту і ефективності ринку. Ці показники, а також розмір і питома вага в товарообороті доданої вартості, повинні вивчатися на рівні країни як оцінка розвитку ринку, як об'єкт оподаткування, як об'єкт регулювання ринку на певних його етапах. Сума податків повинна розглядатися як фіскальний результат ринкової діяльності. Показник податкоємності повинен показати екстенсивність або інтенсивність процесу оподаткування ринкової діяльності. Зокрема, структура валової доданої вартості у сфері торгівлі та громадського харчування в Україні зросла з 8,5% у 1999 р. до 10,6% у 2000 р.

Повнота використання показників статистичної оцінки товарних ринків залежить від рівня спостереження: державного, регіонального, місцевого.

Таким чином, використання інтегрованої системи показників статистики товарних ринків дасть можливість значно підвищити ефективність регулювання економіки України.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ І ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА СТАНОМ ТОВАРНИХ РИНКІВ

3.1 Проблеми розвитку інфраструктури товарного ринку

Формування товарного ринку, адекватного до вимог соціально-зорієнтованої ринкової економіки, вимагає подальшого вдосконалення його інфраструктури.

Для сучасного етапу розвитку інфраструктури характерні недостатній рівень культури ринкових відносин, великі транспортні витрати, відсутність надійної й повної інформації про функціонування товарного ринку, недостатній розвиток тарно-пакувальної бази, різке скорочення обсягу й асортименту виробничо-технологічних і транспортно-експедиторських послуг.

Недостатній розвиток інфраструктури перешкоджає зниженню рівня трансакційних витрат та підвищенню ефективності товарних ринків. Треба раціонально розташувати на території держави торговельних посередників і складське господарство, визначити оптимальні форми посередницького, складського, транспортного й інформаційного обслуговування товарного обігу, підвищити якість рекламного забезпечення.

Створення прогресивної інфраструктури товарного ринку вимагає розв'язання комплексу завдань, які стосуються всіх її елементів.

Перш за все слід сформувати оптимальну мережу торговельно-посередницьких організацій, складського господарства для здійснення ефективної оптової торгівлі, подрібнення партій поставок, надання послуг зі збереження, фасування, комплектування замовлень та доставки їх із найменшими втратами.

Актуальним є створення транснаціональних корпорацій з оптово-посередницької діяльності, а також мережі складів-готелів, консигнаційних і митних складів.

Наявне складське господарство підлягає реконструкції й оновленню, із одночасним удосконаленням технологій складського оброблення товарів, запровадженням нових видів обладнання, механізацією й автоматизацією складських робіт.

Важливим є розвиток інфраструктури виставково-ярмаркової діяльності.

Удосконалення складського господарства безпосередньо пов'язане із розвитком тарно-пакувального обслуговування. Для цього треба:

створити науково-технічну базу виробництва нових видів тарно-пакувальних матеріалів та обладнання, а також перероблення використаної тари й упаковки;

розвивати виробничу базу виготовлення конкурентоспроможних тарно-пакувальних матеріалів та обладнання;

розширити виробництво конкурентоспроможної тари й упаковки;

розвивати виробництво обладнання для збирання та перероблення використаної тари й упаковки та створення системи її збирання і перероблення.

Розвиток транспортно-експедиторського обслуговування товарного ринку передбачає:

створення й розвиток транспортних потужностей і засобів, за допомогою яких забезпечується виконання вантажно-розвантажувальних операцій та безперервність торговельно-складських і збутових процесів;

створення торговельно-транспортних фірм;

створення та розвиток транспортних терміналів, здатних забезпечити комплексне обслуговування транспортом, складськими приміщеннями, вантажно-розвантажувальними засобами, розвантажувальними, фасувальними цехами, тарно-пакувальними засобами, торговельними площами тощо;

скорочення строків доставки вантажів і забезпечення збереження товарів у процесі транспортування.

Інформаційне забезпечення товарних ринків передбачає:

створення загальнодоступної системи забезпечення виробників, торговельних посередників і покупців оперативною інформацією;

створення загальноукраїнського та мережі регіональних інформаційно-маркетингових центрів;

розроблення й упровадження інформаційно-аналітичних мереж зі стратегічного маркетингу, використання геоінформаційних систем для передання й оброблення інформації;

формування системи спостереження за станом товарних ринків і механізмів поширення інформації й реклами;

розроблення методичного та програмного забезпечення, формування інформаційних банків даних.

Удосконалення кредитно-розрахункового страхового забезпечення товарних ринків передбачає:

організацію раціонального товарного обігу на підставі безготівкових грошових розрахунків за товарні поставки, скорочення до мінімуму бартерних операцій між суб'єктами ринку;

розроблення оптимальних схем лізингу, експортних поставок;

розвиток різноманітних видів кредитування;

створення методичної бази ціноутворення у суб'єктів інфраструктури товарного ринку;

розвиток страхування фінансових ризиків під час торговельних операцій, діяльності інвесторів і кредиторів суб'єктів інфраструктури.

Кадрове забезпечення суб'єктів інфраструктури передбачає:

організацію підготовки висококваліфікованих кадрів;

об'єднання на добровільних засадах суб'єктів інфраструктури товарного ринку в асоціації для підготовки й перепідготовки персоналу, проведення наукових досліджень економічного та соціального спрямування, обміну інформацією, підготовку та видання професійної літератури, вироблення загальної стратегії розвитку на перспективу;

розроблення нормативно-методичних документів з торгівельної та постачальницько-збутової діяльності.

Реалізація цих напрямів удосконалення інфраструктури товарного ринку сприятиме створенню організаційно-технічних, економічних, соціальних і нормативно-правових умов функціонування сучасного товарного ринку. Це, своєю чергою, становитиме підґрунтя для розбудови у вітчизняній економіці ефективної ринкової системи господарювання.

В умовах розвиненої економіки, коли попит і пропозиція відносно збалансовані, основними напрямами державної політики на товарних ринках стають забезпечення високого рівня конкурентноздатності національних виробників, а також підтримка і розвиток конкуренції.

Специфіка української ситуації полягає як в більш широкому спектрі задач, що встають перед органами державного управління, так і в обмежених можливостях отримання інформації про стан товарних ринків. Потрібно підкреслити, що головні цілі державної політики в сфері товарних ринків залишаються тими ж - це підтримка конкурентноздатності вітчизняних виробників і одночасно розвиток конкуренції на внутрішньому ринку. Разом з тим в силу недосконалості і недостатньої ефективності механізмів ринкового саморегулювання, нерозвиненості ринкової інфраструктури державі (в особі національних або регіональних органів влади) періодично доводиться стикатися з проблемою насичення ринку. При цьому загальний контроль за ситуацією об'єктивно ускладнюється тенденцією, що посилюється, до „регіоналізації” економічної активності, внаслідок чого консервуються міжрегіональні диспропорції.

У цих умовах цілком закономірною здається та увага, яку приділяють останнім часом сфері товарних ринків і національні, і регіональні власті. Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів реалізації конкурентної політики. Закріплений в Конституції України принцип державного захисту економічної конкуренції, крім Законів „Про Антимонопольний комітет України”, „Про захист економічної конкуренції”, знайшов відображення в Законі „Про природні монополії”, у змінах та доповненнях до Закону України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, в інших нормативних документах щодо правил здійснення контролю за економічною концентрацією, дотримання антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності, визначення ринків та монопольного становища підприємств на них. Антимонопольні норми містяться майже у 600 нормативно-правових актах, у тому числі у 57 Законах України. У більшості регіонів України місцеві адміністрації організують свій власний моніторинг наявності в торговій мережі товарів споживчого асортименту і їх цін, вживають заходи по підтримці розвитку інфраструктури товарного ринку.

Таким чином, загалом внаслідок специфіки перехідної економіки державні органи приділяють відносно більшу увагу проблемам функціонування товарних ринків і, відповідно, потребують більшого обсягу інформації про їх стан. Однак з доступністю цієї інформації ситуація складається прямо протилежним чином. У ряді випадків професійні асоціації намагаються збирати зі своїх членів певну статистичну інформацію. Проте, загалом обсяг „галузевої” статистичної інформації в останні роки істотно скоротився. „Ринкова” статистика також залишається досить нерозвиненою як внаслідок низької платоспроможності потенційних замовників, так і внаслідок вузькості асортименту і невисокої якості послуг інформаційно-консалтингових фірм.

У результаті провідні економічні відомства (передусім Мінекономіки і Антимонопольний комітет України) об'єктивно відчувають нестачу якраз тієї інформації, яка в інших країнах переважно збирається і публікується яка в інших країнах переважно збирається і публікується „приватною” статистикою. І саме ця нестача інформації про стан товарних ринків значною мірою обумовлює проведення Держкомстатом України спеціальних обстежень товарних ринків і запровадження їх моніторингу.

Виходячи із значної ролі внутрішньої торгівлі у формуванні ВВП та бюджетів усіх рівнів, забезпеченні соціальної стабільності, треба невідкладно виробити системну державну політику розвитку та регулювання торговельної діяльності. Зокрема, у 2002 р. необхідно прийняти Закон „Про внутрішню торгівлю”.

Кабінет Міністрів України повинен:

створити умови для розвитку цивілізованих каналів реалізації товарів, формування потужних торговельних систем, у тому числі оптової торгівлі;

удосконалити механізм протидії контрабанді та реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених (виготовлених) товарів;

розробити комплекс заходів державної підтримки прискореного розвитку споживчої кооперації як однієї із систем заготівель сільськогосподарських продуктів та їх постачання на споживчий ринок;

посилити державний контроль за функціонуванням споживчого ринку, підвищити роль та відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної політики розвитку регіональних споживчих ринків.

Спільно з Національним банком України Кабінету Міністрів необхідно створити умови для розширення банківського кредитування підприємств торговельної галузі для розвитку товарообороту, накопичення необхідних товарних запасів, відновлення споживчого кредиту під час продажу населенню високовартісних товарів.

ВИСНОВКИ

Товарний ринок є одним з пріоритетних напрямів статистичного дослідження. Статистика повинна відобразити стан ринку, охарактеризувати його структуру і динаміку, оцінити його коливання, виявити вплив ряду чинників, діючих на ринку. Тим самим зумовлена необхідність формування системи постійного спостереження за станом товарних ринків, торгівлі і на його основі виявлення всіх взаємозв'язків, виникаючих в процесі товароруху, ефективності збуту і продажу товарів.

В умовах ринкової економіки інформація про стан товарних ринків є важливим фактором, що визначає ефективність управлінських рішень. Ця інформація необхідна для розробки відповідної державної соціально-економічної політики, для регулювання ряду ринкових процесів, аналізу соціальних наслідків ринкової діяльності тощо.

Повнота використання показників статистичної оцінки товарних ринків залежить від рівня спостереження: державного, регіонального, місцевого.

Використання інтегрованої системи показників статистики товарних ринків дасть можливість значно підвищити ефективність регулювання економіки України. Одним з головних завдань статистичного вивчення товарного ринку є оцінка, аналіз та прогноз ринкової кон'юнктури. Кон'юнктурою називають конкретну ситуацію на ринку, яка склалася на певний відрізок часу.

На думку вчених, специфіка української ситуації полягає як в більш широкому спектрі задач, що встають перед органами державного управління, так і в обмежених можливостях отримання інформації про стан товарних ринків. Потрібно підкреслити, що головні цілі державної політики в сфері товарних ринків залишаються тими ж - це підтримка конкурентноздатності вітчизняних виробників і одночасно розвиток конкуренції на внутрішньому ринку, сприяння налагодженню партнерських стосунків та розвитку торгівлі загалом.

У цих умовах цілком закономірним здається увага, яку приділяють останнім часом сфері товарних ринків і національні і регіональні власті. Сьогодні в Україні створено систему правових та організаційних механізмів реалізації конкурентної політики. Закріплений в Конституції України принцип державного захисту економічної конкуренції, крім Законів "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист економічної конкуренції", знайшов відображення в Законі "Про природні монополії", у змінах та доповненнях до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", в інших нормативних документах щодо правил здійснення контролю за економічною концентрацією, дотримання антимонопольних вимог, визначення ринків та монопольного становища підприємств на них. У більшості регіонів України місцеві адміністрації організовують свій власний моніторинг наявності в торговій мережі товарів споживчого асортименту і їх цін, вживають заходи по підтримці розвитку інфраструктури товарного ринку.

Таким чином, внаслідок специфіки перехідної економіки, державні органи приділяють відносно більшу увагу проблемам функціонування товарних ринків і, відповідно, потребують більшого обсягу інформації про їх стан.

Товарний ринок - система відносин купівлі-продажу між економічно вільними продавцями й покупцями, що забезпечує зв'язки виробництва із сферою споживання.

Товарний ринок є одним з пріоритетних напрямків маркетингових досліджень, які повинні відображати стан ринку, характеризувати його структуру та динаміку, оцінювати його коливання, виявляти вплив конюнктуроутворювальних чинників. Тим самим зумовлена необхідність формування системи постійного спостереження за станом товарних ринків, торгівлі і на його основі виявлення всіх взаємозв'язків, що виникають в процесі товароруху, ефективності збуту та продажу товарів.

Маркетингові дослідження доцільно проводити диференційовано для цього товарний ринок потрібно класифікувати. Він поділяється на ринок товарів та ринок послуг . Зокрема, в статистиці послуги диференціюють за сферою діяльності (матеріальні, нематеріальні), за характером надання (платні, безплатні), за призначенням (виробничі, споживчі), за територією споживання (місцевих організацій, загальнодержавних організацій), за юридичним статусом (легальні, нелегальні), за видами (транспортні, інформаційні, управлінські тощо).