Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Методи оцінки конкурентоспроможності технічно-складних товарів

Зміст

1. Методи оцінки конкурентоспроможності технічно-складних товарів

2. Сутність монополії та основні організаційні форми монополістичних об'єднань

3. Захист від недобросовісної конкуренції

4. Структура служб сервісу

Задача

Використана література

1. Методи оцінки конкурентоспроможності технічно-складних товарів

Оцінити конкурентоспроможність можна різними методами, зокрема експертним опитуванням споживачів на основі основних параметрів продукції. Наприклад, метод оцінювання конкурентоспроможності продукції за групами параметрів найчастіше застосовують для оцінювання новоствореної продукції. Відібрані для оцінювання параметри оцінюють за значущістю. метод оцінка конкурентоспроможність

На першому етапі формують ідеальну споживчу модель. В основу моделі покладено інформацію, зібрану у процесі дослідження ринку. Модель охоплює сукупність технічно-економічних параметрів важливих для споживача на цьому сегменті ринку оцінювання споживачем значущості кожного параметра; оптимальне значення кожного техніко-економічного параметра для споживача.

Параметри що характеризують товар, поділяють на три групи: (нормативні -- показники, які характеризують принципову нову можливість реалізації нововведень на певному ринку (наприклад, патентна чистота є нормативним параметром); технічні -- призначення товару, надійність та довговічність; естетичні та ергономічні (параметри, що не мають числового значення, оцінюють у балах; параметри, що відбивають технологічність та економічність виробництва нового товаpy, в оцінку не включаються, оскільки вони вже відображені в ціні і не становлять інтерес для споживача).

Економічні (ціна споживання) -- вартість доставки, монтажy, заробітна плата працівників за весь строк служби товару тощо, тобто повна вартість експлуатації товару споживачем (оскільки всі показники обчислюються у грошовому вираженні, їх можна звести до одного; за ідеальну ціну беруть найменше значення, що перевищує нуль).

Нормативні параметри оцінювання конкурентоспроможності розраховують альтернативним методом[12, с. 52]. Для цього застосовують показник, який має лише два значення: 1 або 0. Якщо товар відповідає нормі (наприклад, вимогам безпеки), цей показник дорівнює одиниці, а якщо не відповідає -- нулю. Груповий показник сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку одиничних показників кожного з них:

де п -- груповий показник нормативних парметрів; п -- кількість нормативних параметрів, які підлягають оцінюванню; Q_mi -- одиничний показник і-го параметра.

Нульове значення цього індексу свідчить про не конкурентоспроможність товару на ринку, тому якщо хоч б один показник параметра дорівнюватиме нулю, продовжувані оцінювати його конкурентоспроможність недоцільно.

Визначаючи сукупність порівнянних параметрів конкурентоспроможності товару, виходять з того, що одні показники характеризують споживчі властивості товару (споживчу цінність), а інші оцінюють його економічні (вартісні) показники. Споживчі властивості товару, що формують його корисний ефект, мають здебільшого суто технічні характеристики. Останні випливають з конструктивних особливостей виробу (показників призначення, надійності, безпеки, стандартизації), а також з його дизайну (естетика, ергономічні властивості, упаковка) Множинність показників споживчих властивостей товару зумовлює необхідність встановлення ієрархії розглядуваних параметрів. Зрозуміло, насамперед вивчають властивості, які мають найбільшу значущість (вагу) для споживача. Визначення значущості южного параметра доручають групі експертів, яку спеціально створюють на підприємстві. Обов'язковими вимогами до членів таких груп є компетентність, заінтересованість і об'єктивність. Своїй діяльності експертні групи широко використовують оціни в балах. Для отримання достовірних результатів керівники груп мають вживати відповідних заходів щодо зменшення суб'єктивізму, який завжди притаманний експертному методу. З цією метою виконують кілька етапів опитування. Спочатку, наприклад, експерти фіксують коефіцієнти значущості незалежно один від одного. Після короткочасного обговорення і обґрунтування зроблених оцінок починається другий етап опитування, коли експерти знов незалежно один від одного встановлюють певні коефіцієнти для кожного параметра. Кількість етапів опитування залежить від компетентності експертів. Для попередніх оцінок достатню точність забезпечують уже два-три етапи. Експерти визначають коефіцієнти значущості т параметрів, які оцінюють у балах або в частках одиниці. Для оцінювання застосовують 5-10-бальну шкалу. Здобуті результати використовують для розрахунку середнього арифметичного коефіцієнтів значущості кожного параметра за формулою

де N -- кількість експертів; а -- параметри вагомості і-го показника, визначені j-м експертом; п -- кількість параметрів товару. Нормовані коефіцієнти значущості обчислюють за формулою

Груповий показник (що характеризує відповідність технічних параметрів виробу ринковим потребам, визначають за допомогою одиничних показників якості з урахуванням значущості кожного з них за формулою

де Р. -- одиничний показник і^-го технічного параметра (надійність, потужність, енергомісткість); Q; -- питома вага і^-го параметра в загальній сукупності; і -- кількість оцінюваних параметрів.

Аналогічні розрахунки виконують також щодо товару-конкурента (товару-еталона). Порівняння двох групових показників дає змогу визначити конкурентоспроможність товару стосовно товару-конкурента за технічними параметрами. Такі розрахунки виконують за формулою

де КТ -- показник конкурентоспроможності за технічними параметрами; І_т.п1, І_т.п2. -- групові показники технічних параметрів порівнюваних товарів.

У такий самий спосіб обчислюють третю групу параметрів товару. Це сукупність вартісних параметрів товару, яка визначає його основні економічні властивості [12, с. 55]. Для покупця -- це витрати на придбання і використання виробу за весь час його експлуатації. До вартісних параметрів належать ціна виробу Z1 витрати на його транспортування Z2, монтаж Z3, навчання персоналу Z4, експлуатацію Z5, ремонт Z6, технічне обслуговування Z7, податки Z8, страхові внески Z9 та ін. У сукупності ці витрати становлять ціну споживання С -- суму коштів, необхідних споживачу на весь період використання товару. Отже,

С = Z1 + Z2 + Z3 + Z4 + Z5 + Z6 + Z7 + Z8 + Z9 + ... + Zn,

де п -- кількість окремих витрат.

Визначають сукупність економічних параметрів оцінюваного товару, оцінюють їх і "зважують" з тією самою точністю, що й технічні параметри товару-зразка.

Груповий показник конкурентоспроможності за економічними параметрами (Іс п) обчислюють за формулою

де Z; -- економічний параметр і^-го виду виробу.

На підставі загальних методичних положень порівнюють групові економічні показники оцінюваного товару і товару-еталона. Розрахунки виконують за формулою

де Ке п -- показник конкурентоспроможності товару за економічними показниками щодо еталона; І_е.н1, І_е.н2-- груповий показник економічних параметрів відповідно оцінюваного товару та товару-еталона.

Інтегральний показник (J) конкурентоспроможності товару визначається за формулою

Якщо J > 1, то аналізований виріб конкурентоспроможніший щодо товару-еталона, якщо J < 1 -- він програватиме товару-конкуренту.

2. Сутність монополії та основні організаційні форми монополістичних об'єднань

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст -- це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці поняття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції.

Насамперед потрібно взяти до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем (про це йтиметься у наступному розділі).

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст -- це той, хто диктує ціну.

Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції.

Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів.

Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

-- картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

-- синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

-- трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований.

Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів -- обов'язкова умова для існування чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст -- це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно;

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності.

Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста.

3. Захист від недобросовісної конкуренції

Координація незалежних рішень у ринковій економіці здійснюється з допомогою ринкового механізму. Основою цього механізму є ціни, які виконують функцію сигналів-інформаторів виробників і споживачів товарів про умови, що склалися на ринку. Саме ціни є «генеральним координатором» ринкової економіки, що збалансовує безліч індивідуальних економічних рішень. Головною регуляційною та контрольною силою ринкової економіки є конкуренція. В економічній літературі існує кілька підходів до визначення конкуренції. Одні науковці розглядають її як змагання суб'єктів господарювання для досягнення найліпших результатів. Інші вбачають у конкуренції частину ринкового механізму, котрий забезпечує досягнення рівноваги між попитом і пропонуванням. Колись А. Сміт тлумачив конкуренцію як суто поведінкову категорію: змагання на ринку індивідуальних продавців і покупців за найвигідніші умови продажу й закупівлі. Ще інші розглядають конкуренцію тільки як критерій визначення типу галузевого ринку. Але всі вони погоджуються з тим, що форми і методи конкуренції залежать від кількісного співвідношення продавців та покупців, тобто учасників ринку. Варіанти таких співвідношень наведено в табл. 1.

Таблиця 1 - види конкуренції

Форми ринку
Продавець	Покупець
	один	кілька	багато
Один	Обопільна монополія	Обмежена монополія	Монополія
Кілька	Обмежена монопсонія	Обопільна олігополія	Олігополія
Багато	Монопсонія	Олігопсонія	Обопільна поліполія

Конкуренція примушує продуцента виробляти саме ті вироби і за такими цінами, які бажає придбати і які може сплатити споживач. Вона виявляється в пропонуванні нових продуктів, поліпшенні якості тих, що виробляються, рекламуванні товарів, спеціальних заходах для просування їх на ринок тощо. Стосовно окремого товару конкуренція визначається у формі конкурентності ринку. Для кожної фірми конкурентність ринку -- це міра її можливостей впливати на умови реалізації власної продукції. Що менше окремі фірми впливатимуть на ринок своєї продукції, то конкурентнішим він буде. Беручи загалом, можна сказати, що конкуренція -- це змагання між окремими особами та господарськими одиницями для досягнення тієї самої мети. Якщо цю мету конкретизувати з погляду концепції маркетингу, то ринковою конкуренцією слід уважати боротьбу фірм за обернення на свою користь платоспроможного попиту споживачів на доступних фірмам сегментах ринку (ясна річ, що такий попит завжди має обмежений обсяг). Важливим у цьому підході є таке: якщо попит задовольняється товарами або послугами однієї фірми, всі інші практично не мають можливості успішно продавати свої вироби, а тому вони шукатимуть недосяжних для інших сегментів ринку. Характеристики різних типів ринку з погляду суто маркетингового підходу подано в табл. 2.

Таблиця 2 - Маркетингові характеристики різних типів ринку

Параметри	Досконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість фірм-продуцентів	Багато незалежних фірм, неспроможних контролювати ринок	Багато фірм-про-дуцентів подібних товарів і послуг	Кілька фірм-продуцентів товарів і послуг	Один продукт і одна фірма
Контроль за цінами	Немає. Ціни визначаються ринком	Вплив обмежений внаслідок наявності товарів-замінників	Є вплив цінового лідера	Практично повний контроль ринку
Широта товарного пропонування	Немає. Продукти не відрізняються за властивостями та якістю	Товари (послуги) диференційовані за сегментами ринку	Суттєва для окремих продуктів, незначна для стандартних	Немає
Легкість входу на ринок	Відносно легкий	Відносно легкий	Важкий. Часто потребує великих інвестицій	Дуже важкий
Приклади	Ринок цінних паперів	Найпоширеніший вид конкурентного середовища	Автомобілі, бензин	Електроенергія, газ

Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

Наступним кроком в оцінці характеру реакції конкурента є створення списку реальних стратегічних ходів, які фірма галузі може зробити, а також списку можливих змін у галузі та зовнішньому оточенні. Наведені нижче критерії дають можливість визначити захисну здатність конкурента.

1. Вразливість. До яких стратегічних ходів, регулятивних дій уряду та подій у макроекономічному середовищі чи галузі конкурент виявиться найвразливішим? Які події матимуть наслідки асиметричної прибутковості, тобто позначатимуться на прибутках конкурента більше (менше), ніж на прибутках фірми-інціатора? Які кроки вимагатимуть стільки капіталу, щоб конкурент не ризикнув відповісти на удар чи наслідувати їх?

2. Провокування. Які кроки чи події провокуватимуть відсіч з боку конкурентів, навіть якщо вона коштуватиме дуже дорого і призведе до граничної фінансової напруженості? Тобто які кроки загрожують цілям або становищу конкурента настільки, що він, незалежно від свого бажання, буде змушений дати відсіч? У більшості конкурентів виявляться горячі точки, тобто сфери бізнесу, де загроза призведе до неадекватної відсічі. "Гарячі точки" відображають найважливіші цілі, емоційні зв'язки тощо. Там, де це можливо, їх слід уникати.

3. Ефективність відсічі. На які ходи чи події конкурент не зможе відреагувати швидко та ефективно за наявності певних цілей, стратегії, існуючих спроможностей та припущень? В якому випадку конкурент виявиться неефективним, якщо він намагатиметься наслідувати нашу стратегію чи протидіяти їй?

За умови, що конкурент реагуватиме на ініціативи фірми, його стратегічним завданням є вибір найкращого місця боротьби зі своїми конкурентами. Це місце боротьби є ринковим сегментом чи певною стратегією, до яких конкуренти не готові, не виявляють ентузіазму або відчувають дискомфорт щодо конкуренції. Найкращим місцем боротьби може бути конкуренція, що ґрунтується на зменшенні витрат, зосереджена на високому чи низькому кінці товарного асортименту або в інших сферах.

Ідеальним випадком є знаходження такої стратегії, на яку конкуренти, з огляду на існуючі обставини, не зможуть відреагувати. Внаслідок минулої та сьогоднішньої стратегії конкурента він не зможе наслідувати деякі ходи через надмірні витрати, в той час як ці ходи обійдуться фірмі-інціатору значно дешевше і простіше. Наприклад, коли кава компанії "Folger" повела наступ на цитаделі "Maxwell House"', знижуючи ціни, остання не змогла наслідувати такої стратегії через свою велику частку ринку.

Іншою ключовою стратегічною концепцією, що бере початок від аналізу конкуренції, є створення ситуації змішаних мотивів або конфліктних цілей для конкурентів. Ця стратегія передбачає виявлення кроків, реакція на які, навіть ефективна, завдасть шкоди основній позиції конкурента. Наприклад, коли компанія "IBM" відповідає на загрозу конкурентного мінікомп'ютера своїм власним мінікомп'ютером, це може прискорити сповільнення росту її великих комп'ютерів та стимулювати перехід до мінікомп'ютерів. Створення для конкурента ситуації конфліктних цілей може виявитися дуже ефективним стратегічним підходом для наступу на вкорінені фірми, що успішно діють на своїх ринках. Невеликі фірми та фірми-новачки часто мають дуже незначний досвід в існуючих стратегіях у галузі і можуть одержувати великі прибутки від виявлення тих стратегій, які стануть несподіваним ударом по конкурентах -- прихильниках старих методів.

Фактично змішані мотиви не так уже й часто паралізують чи навіть розривають конкурентів. У такому випадку питання, сформульовані вище, повинні допомогти визначити ті стратегічні ходи, які поставлять фірму-ініціатора в найкраще становище для ведення стратегічної битви. Це означає здобуття переваги від розуміння цілей та припущень конкурента -- уникати ефективної відсічі там, де це можливо, та вибирати місця боротьби, де очевидна перевага фірми перетвориться в грізну зброю.

Аналізом кожного існуючого та потенційного значного конкурента можна скористатися для прогнозування майбутнього становища в галузі. Знання ймовірних ходів кожного конкурента і спроможність відреагувати на зміни можна підсумувати, а конкурентів розглядати як таких, що взаємодіють один з одним на змодельованій основі, і відповісти на такі питання:

* Яка суть взаємодії визначених нами ходів ймовірного конкурента?

* Чи збігаються стратегії фірм і, отже, чи можуть вони зіткнутися?

* Чи характерні для фірм стабільні темпи зростання, які узгоджуються з прогнозованим темпом зростання галузі, чи, можливо, виникне порожнина, що спровокує вхід нової компанії?

* Чи поєднаються ймовірні ходи фірм таким чином, що це вплине на структуру галузі?

Відповіді на ці питання щодо конкурентів створюють величезну потребу в інформації. Така інформація про конкурентів може надходити з багатьох джерел: опубліковані в пресі звіти, розмови менеджерів компанії-конкурента з аналітиками, ділові видання, торговий персонал, спільні з конкурентами покупці чи постачальники фірми, дослідження товарів конкурента, оцінки становища інженерним персоналом фірми, дані, ретельно зібрані в розмовах із менеджерами чи іншими службовцями, що раніше працювали в конкуруючій компанії тощо. Малоймовірно, щоб інформацію для проведення повного аналізу конкуренції можна було об'єднати одним енергійним зусиллям. Інформація, з якої можна зробити обережні висновки про діяльність конкурента, як правило, надходить по краплі, а не потоком, і її необхідно протягом часу систематизувати, щоб одержати чітку картину становища конкурента.

5. Структура служб сервісу

Поліпшення сервісу товару є важливим елементом маркетингової товарної політики. Висока конкурентоспроможність товару значною мірою визначається високоякісним сервісом. Попит на сервіс породжується попитом на товар, а якісний сервіс розширює попит на товар.

За умілої організації сервіс може стати важливою (а часом і вирішальною) статтею прибутку. Це пов'язано з тим, що ціна на запасні частини як правило в 1,5--2 рази вища, ніж на ті самі деталі й вузли, поставлені як комплектуючі, а якщо мова йде про складні в технічному плані товари, вилучені з виробництва, ціни на запасні частини зростають ще значніше. Тому підприємства гарантують постачання запасних частин протягом 10--12 років із моменту припинення випуску виробів, постачання ж деталей протягом періоду експлуатації (нерідко протягом 10-- 20 років після продажу) є безумовним, так само як і технічне обслуговування.

Одним з елементів товарної стратегії є сервіс. Ринкова пропозиція підприємства, як правило, включає в себе надання сервісу як більш або менш значущу складову пропозиції взагалі.

Високоякісний сервіс -- це чинник конкурентної переваги успішного підприємництва.

Підприємства, що надають високоякісні послуги, випереджають конкурентів, мають можливість встановлювати більш високу ціну на свій товар, отримувати великий прибуток. На сучасному етапі розвитку конкурують насамперед не товари, а послуги. Підприємство має надавати послуги, задовольняючи таким чином потреби кінцевого покупця. Для цього потрібно з'ясувати, які саме види послуг необхідні покупцеві і яка відносна значущість цих послуг.

Для визначення необхідного набору послуг підприємство має періодично проводити опитування покупців з метою виявлення рейтингу послуг, що надаються ним, а, заодно, щоб отримати ідеї щодо впровадження нових.

Сервіс звичайно поділяють на передпродажний і післяпродажний.

Передпродажний сервіс полягає в тому, що підприємство вивчає вимоги потенційних покупців до сервісу запропонованих товарів у всіх його аспектах.

До передпродажного сервісу відносять наступні послуги:

* монтаж, регулювання;

* демонстрація товару в роботі;

* представлення товарів на вітринах і дисплеях;

* покази мод;

* реклама, в т. ч. внутрішньомагазинна;

* пробна експлуатація;

* примірювальні кімнати;

* консультування;

прийняття замовлень поштою і телефоном.

Післяпродажний сервіс розподіляється на гарантійний і післягарантійний за формальною ознакою: "безкоштовно" чи за плату виконуються передбачені сервісом роботи.

Ця ознака формальна тому, що вартість робіт, запасних частин і матеріалів у гарантійний період враховується, як правило, у роздрібній ціні. Загальноприйнято, що післяпродажний сервіс має давати прибуток більший, ніж продаж самого товару.

У гарантійний період підприємство-виробник бере на себе всі ті роботи, від яких залежить тривала безперебійна робота проданого товару. Підприємство-виробник обладнання (машин) навчає персонал покупця, консультує щодо правил експлуатації, працівники служби сервісу без спеціального виклику оглядають продану техніку і проводять всі необхідні профілактичні роботи, замінюють зношені деталі.

У післягарантійний період підприємство-виробник обладнання веде планово-попереджувальні роботи, капітальний ремонт, забезпечує запасними частинами, надає консультації щодо найбільш ефективної експлуатації техніки, модернізує її, навчає персонал покупця. Всі ці роботи проводяться на основі укладеного договору за узгодженим графіком робіт, виконання якого вигідно обом сторонам, оскільки скорочуються простої обладнання, зростає період між капітальними ремонтами, зменшується частка браку, підвищується безпека експлуатації техніки. Все це піднімає престиж підприємства-виробника, дає змогу посилатися в рекламі на реальні приклади високоякісної роботи, посилює його позиції як постачальника надійних товарів (виробничого призначення). Якщо ж гарантійний і післягарантійний сервіс стосується виробів індивідуального споживання, високоякісне виконання підприємством-виробником своїх зобов'язань формує коло постійних покупців, "прихильників марки" цього підприємства.

Післяпродажний сервіс також включає наступні види послуг:

* повернення товару (за необхідності);

* надання альтернативного товару;

* встановлення, настройка, інсталяція;

* гравіювання;

* послуги кравців;

* оформлення подарунків;

* доставка додому;

* відправка поштою.

Сервіс товару може здійснюватися:

* службою сервісу підприємства-виробника;

* службою сервісу консорціуму підприємств-постачальників окремих систем, вузлів проданого товару (так обслуговують, наприклад, різноманітне і складне суднове обладнання -- від головного і допоміжних двигунів до радіоелектроніки);

* спеціалізованим сервісним підприємством за договором із підприємством-виробником;

* агентами (дилерами), які продають певні товари (така практика є звичайною, наприклад, в торгівлі автомашинами, тракторами і сільськогосподарською технікою);

* співробітниками підприємств-покупців під керівництвом і за активної допомоги фахівців підприємства-виробника (продавця).

Однак у всіх випадках потрібно забезпечувати ефективність сервісу.

Світова практика виробила сім правил ефективного сервісу,

яких потрібно дотримуватися:

Правило 1. Сервіс має бути обіцяний споживачеві. Правило 2. Гарантії мають бути більшими за очікування. Правило 3. Персонал сервісу -- основа високої якості. Правило 4. Навчання створює персонал. Правило 5. "Нуль недоліків" -- головна мета сервісу. Правило 6. Клієнт -- дзеркало служби сервісу. Правило 7. Творчість -- необхідний компонент сервісу.

Працівники служби сервісу, які щодня працюють з товарами, що обслуговуються, є найбільш цінним джерелом ідей щодо подальшого вдосконалення товарів. Збір і узагальнення цієї надважливої інформації є обов'язком адміністрації служби сервісу. Крім того, функції працівників сервісу включають вивчення досвіду конкурентів: форм і методів їх роботи, маркетингової діяльності; збір інформації про можливі нові сегменти ринку, які потребують товарів, що виробляються цим підприємством, про нові шляхи застосування цих товарів; забезпечення покупців документацією на продану техніку (інструкції з експлуатації, техобслуговування, переліки запасних частин, каталоги додаткового обладнання тощо).

Товар -- "продукт праці, вироблений для продажу". Товар у системі маркетингу є передусім продуктом, з яким товаровиробник виходить на ринок, а також засіб, за допомогою якого задовольняються ринкові потреби.

Товар -- все, що може задовольнити потребу і пропонується на ринку з метою залучення уваги, для придбання, використання або споживання (фізичні об'єкти, послуги, особи, місця, організації та ідеї).

Товар є серцевиною всього комплексу маркетингу. Якщо товар не може задовольнити покупця і його потреби, то ніякі додаткові витрати і зусилля не в змозі поліпшити позиції товару на ринку.

Задача

Підприємець створив фірму "Транс", яка займається перевезенням вантажів (товарів) різними транспортними засобами, здійснює транспортне обслуговування туристів. Він хоче знати рейтинг транспортних засобів для порівняння моделей одного класу, типу.

Інформація про рейтинг товарів необхідна підприємцю для оцінки їх якості, виявлення конкурентних переваг, правильного вибору транспорту серед різних типів і моделей, однакових за функціональним призначенням.

Підприємець зібрав інформацію про технічні та економічні параметри вантажних автомобілів фірми "Фіат" (Італія) і "Мерседес" (Німеччина). Основні характеристики транспортних засобів наведено в табл. 2.

Таблиця 2 - Параметри вантажних автомобілів

Параметри	Одиниця	"Фіат"	"Мерседес"
Технічні Вантажність Загальна маса Максимальна швидкість Пробіг шин	Кг кг км/год тис. km	2750 5200 97 50	2750 5200 98 50
Економічні
Ціна автомобіля	гр. од.	24000	25200
Річна вартість:
спожитого палива	гр. од.	4950	6000
мастильних матеріалів	гр. од.	594	700
одного комплекту шин	гр. од.	1080	1090
Річні витрати:
на технічне обслуговування	гр. од.	4109	4750
інші	гр. од.	990	1000

Завдання

1. Розрахуйте величину рейтингу італійського вантажного автомобіля "Фіат" відносно німецького "Мерседес".

2. Виявіть конкурентні переваги автомобіля "Фіат", зробіть відповідні висновки.

До конкурентних переваг „Фіат” належать економічні показники такі як менша ціна, ціна спожитого палива, мастильний матеріалів, та витрати на технічне обслуговування при таких самих технічних показниках.

С₁ = 2400 + 4950 + 594 + 1080 + 4109 + 990 = 35723 Фіат

С₂ = 25200 + 6000 + 700 + 1090 + 4750 + 1000 = 38740 Мерседес

К - показник конкурентоспроможності товару за економічними показниками.

К = С₂/С₁ = 1,08

Отже автомобіль Фіат є конкурентоспроможніший.

Використана література

1. Гаркавенко С.С. Маркетинг. К.: - 2002 р.

2. Ткаченко Н.Б. Маркетингова товарна політика. К.- МАУП - 2002 р.

3. Святненко В.Ю. Промисловий маркетинг. Навч. Посібник. - К.: МАУП, 2001. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru