Товарна інноваційна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Головні принципи здійснення продуктової інновації

1.1 Сутність та класифікація інновацій

1.2 Чинники, що впливають на розвиток інновацій

1.3 Принципи здійснення продуктової інновації

2. Зміст робіт щодо планування нового продукту

1. Головні принципи здійснення продуктової інновації

1.1 Сутність та класифікація інновацій

Інноваційна діяльність - це комплекс робіт, спрямованих на розробку та впровадження технологічно нових або значно технологічно удосконалених продуктів (продуктові інновації) і виробничих процесів (процесові інновації).

Визначення на підставі Наказу Державного комітету статистики N 246 від 25.07.2007

Продуктовою інновацією є впровадження товару або послуги, що є новими або значно поліпшеними за його властивостями або способами використання. Сюди входять значні вдосконалення в технічних характеристиках, компонентах і матеріалах, у вбудованому програмному забезпеченні, у рівні сумісності з користувачем або в інших функціональних характеристиках.

У продуктових інноваціях можуть використовуватися нові знання або технології, або вони можуть ґрунтуватися на нових прийомах використання або нових комбінаціях уже існуючих знань або технологій. Поняття продуктових інновацій містить у собі введення у вживання як нових товарів і послуг, так і здійснення значних удосконалень у функціональних або споживчих характеристиках уже існуючих товарів і послуг.

Таке визначення дає ІНСТРУКЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N 1-інновація "Обстеження інноваційної діяльності промислового підприємства" (п.п.7,8) 20.08.2007 N 306.

А на початку ХХ сторіччя австрійський учений І. Шумпетер визначив п'ять типових інноваційних змін:

· використання нових техніки, технологічних процесів або ринкового забезпечення виробництва (купівля-продаж);

· запровадження продукції з новими властивостями;

· використання нової сировини;

· зміни в організації виробництва та його матеріально-технічного забезпечення;

· поява нових ринків збуту.

Трохи згодом І. Шумпетер запровадив поняття інновації як зміни з метою розроблення та використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, нових ринків і форм організації в промисловості.

Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також із ринкових позицій. Видаються цікавими міркування щодо видів інновацій окремих сучасних авторів. Так, на думку В.Г. Мединського та Л.Г. Шаршукової, розрізняють такі види інновацій:

1. За рівнем радикальності (новизни):

· базисні інновації, котрі реалізуються у великих винаходах і стають засадничими для формування нових поколінь і напрямків розвитку техніки;

· інновації, що поліпшують техніку завдяки винаходам середнього та невеликого масштабу;

· псевдоінновації, скеровані на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки та технологій.

2. За характером застосування:

· продуктові інновації, орієнтовані на виробництво і використання нових продуктів;

· технологічні інновації, що мають на меті створення і застосування нової технології;

· соціальні інновації, які передбачають побудову і функціонування нових структур;

· комплексні інновації, що поєднують кілька видів змін.

3. За стимулом появи (відправними джерелами):

· інновації, спричинені розвитком науки і техніки;

· інновації, спричинені потребами виробництва;

· інновації, спричинені ринковими потребами.

4. За місцем у процесі відтворення:

· інновації споживчі;

· інновації інвестиційні.

5. За масштабом:

· складні (синтетичні) інновації;

· прості інновації.

1.2 Чинники, що впливають на розвиток інновацій

Головним спонукальним механізмом розвитку всіх видів інновацій є ринкова конкуренція. Однак багато важать ще кілька чинників, які сприяють або протидіють розвитку інноваційних процесів у суспільстві. Їхні класифікаційні ознаки та зміст наводяться в табл. 1.

Таблиця 1. Чинники, що впливають на розвиток інноваційних процесів

Групи чинників	Чинники протидії	Позитивні чинники
Економічні, технологічні	Брак коштів для фінансування інвестиційних проектів, недостатній розвиток матеріальної та науково-технічної бази, застарілі технології, брак резервних потужностей, домінування інтересів поточного виробництва	Наявність фінансових резервів, прогресивних технологій, достатньої господарської та науково-технічної інфраструктури, матеріальне заохочення інноваційної діяльності
Політичні, правові	Обмеження, передбачені антимонопольним, податковим, патентно-ліцензійним законодавством	Законодавче заохочення та державна підтримка інновацій
Організаційно-управлінські	Незмінні організаційні структури, невиправдана централізація, авторитарний стиль керівництва, відомча замкнутість, жорстке планування, орієнтування лише на традиційні ринки та короткотермінову окупність інвестицій, складність погодження інтересів учасників інноваційних процесів, переважання вертикальних потоків інформаційного забезпечення	Гнучкість організаційних структур, демократичний стиль керівництва, можливість самостійного коригування запланованих рішень, достатня автономія, переважно горизонтальне інформаційне забезпечення
Соціально-психологічні та культурні	Опір працівників змінам у зв'язку з можливістю втрати статусу та необхідністю пошуку нової роботи або відмови від традиційних методів праці, зміна звичних способів діяльності та стереотипів поведінки, побоювання невизначеності та покарань за можливі невдачі	Моральне заохочення, громадське визнання, забезпечення можливості самореалізації, створення умов для творчої праці. Сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі

Слід зазначити, що чинники інноваційної діяльності безпосередньо пов'язані також із конкретними формами її організації та окремими етапами створення нововведень. Нині в розвинутих країнах переважають адміністративно-господарські, програмно-цільові та ініціативні форми організації інноваційних процесів. Крім цього, на рівні малих підприємств активно розвиваються кооперативно-цільові дослідження нововведень.

Щодо безпосереднього моделювання інноваційного процесу, то воно здебільшого полягає в послідовному виконанні таких етапів: фундаментальне (теоретичне) дослідження; прикладне дослідження; розроблення; проектування; нове будівництво (якщо бракує готових виробничих потужностей); освоєння; промислове виробництво; маркетинг (збут). З маркетингом у цьому циклі і пов'язується комерціалізація нововведення, яка є головною метою інноваційної діяльності. З огляду на останнє безпосереднє відношення до маркетингової діяльності мають продуктові та технологічні інновації.

1.3 Принципи здійснення продуктової інновації

З продуктовою інновацією, як правило, пов'язують створення нового продукту на основі патентної або іншої тимчасової монополії підприємства. Така інновація базується на використанні нових матеріалів, комплектувальних деталей та напівфабрикатів або пов'язана з принципово новим продуктом така продуктова інновація покликана сприяти збільшенню обсягів продажу.

Продуктова інновація стосується передовсім нових товарів (послуг). Інноваційний товар -- це результат матеріального виробництва, у собівартості якого значну частку (не менше 30 %) становлять витрати інтелектуальної наукової праці.

Інноваційні послуги, як правило, мають нематеріальний характер і здебільшого пов'язані з науково-технічною інформацією. Останнє зумовлює невіддільність таких послуг від першоджерел, невідчутність та мінливість їхньої якості в часі.

Мета маркетингового опосередкування продуктової інновації визначається характером та призначенням товару. Його головними результатами вважаються передбачення найімовірнішого обсягу продажу продукту в натуральному вимірі та визначення оптимальних цін.

Інноваційні продукти можуть бути новими як для ринку в цілому, так і для підприємства. Ринкова інновація -- це продукти, що більш ефективно розв'язують традиційну проблему споживача (калькулятор замість арифмометра) або задовольняють нову ринкову потребу (відеомагнітофон/DVD, пейджер /мобільний зв'язок).

Продукти, що є новими для підприємства, відрізняються від існуючих на ринку або за зовнішнім виглядом, або за функціями. Розвиток нових продуктів найчастіше пов'язаний з великим ризиком та витратами. Емпіричні дослідження свідчать, що в середньому із 100 ідей нових продуктів лише 4--5 нових товарів мають комерційний успіх на ринку. Тому в маркетингу інноваційних продуктів має переважати стратегічний підхід (рис. 1).

Рис. 1. Стратегічне управління інноваціями

Додержання певних тактичних принципів запровадження інновації забезпечує зниження ризику, що супроводжує цю діяльність. Ці принципи полягають у такому:

· інновація має ґрунтуватися на довготерміновому цільовому та стратегічному плануванні;

· потужність, структура та фінансові можливості підприємства мають уможливлювати здійснення інноваційних процесів;

· підприємство повинно мати достатній запас «ноу-хау» відповідних технологій щодо цільових ринків;

· потрібен постійний обмін інформацією зі споживачами та експертами для своєчасного визначення нових потреб;

· нові для підприємства продукти повинні відрізнятися від конкурентних аналогів.

Інновації, джерелами яких був ринок, мають більший успіх ніж ті, котрі виникли за результатами науково-технічних досліджень. Тому взаємодія виробника продукції з наявним або майбутнім споживачем є обов'язковою передумовою створення конкурентоспроможних товарів.

Потенційний успіх продуктової інновації залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. З-поміж них ключовими вважають:

· радикальність інноваційної ідеї;

· потреби ринку;

· технологічні можливості виробництва;

· ефективність маркетингового опосередкування інновації.

Стратегічний напрямок зв'язку ключових чинників успіху продуктової інновації подано на рис.2.

2. Зміст робіт щодо планування нового продукту

інновація продуктовий gap

Продукт у сучасному розумінні -- це предмет і результат багатьох підприємницьких рішень. Він створюється, упроваджується на ринок, за необхідності модифікується, а за наявності економічних передумов та доцільності вилучається із виробництва. Необхідність створення нової продукції спричиняється багатьма факторами, що з них найсуттєвішими є: зміни ринкових умов, зменшення конкурентоспроможності та етап життєвого циклу товарів.

Досить часто розроблення наукомістких продуктових інновацій розглядається як визначальна частина стратегічного управління фірмою для створення довгострокових конкурентних переваг.

Характерною ознакою сучасного етапу глобалізації є велика невизначеність тенденцій розвитку ділового навколишнього середовища. Значне посилення процесів турбулентності, нестабільності та непрогнозованості ринкових чинників збільшує роль продуктових інновацій у нейтралізації негативних наслідків господарської діяльності. Через це індивідуальна й креативна енергія вищого керівництва, віра в новий продукт мають нині хоч і велике, але не вирішальне значення. Потрібне ретельне дослідження прибутків від виробництва і реалізації різних продуктів, які виготовляються підприємством. Метою такого вивчення стає пошук стратегічних рішень щодо дальшого зростання.



Рис. 3. Графічне інтерпретування пошуку «цільових ніш» інноваційного продукту

Для визначення ніш перспективних прибутків використовують так званий геп-аналіз (від англ. gap -- ніша, вилом). Оцінка стратегічних резервів збільшення потоків прибутків за умов використання цільових ніш здійснюється за такими напрямками:

o резерви використання;

o резерви розподілу;

o резерви продукту;

o резерви конкуренції.

Одночасно для визначення ніші перспективних прибутків треба сформулювати найважливішу з погляду майбутнього покупця споживчу цінність інноваційного продукту, тобто встановити рівень новизни споживчих властивостей; радикальності задумів; новацій у дослідженнях, розробленні, техніці і технології виготовлення; суттєвості змін у ринковому просуванні та обслуговуванні. Для практичного визначення можливостей найефективнішого використання освоєної виробництвом продукції та її ринкового позиціювання (рис. 51) використовують так званий менеджмент продуктового портфеля (Рroduct Portfolio Management -- PPM).



Рис. 4. Класифікація об'єктів товарного пропонування за методом менеджменту продуктового портфеля

За допомогою менеджменту продуктового портфеля оцінюються ринкові стратегічні позиції продукції, виробництво і реалізація якої вже здійснюється. Ці позиції бувають: сильні, середні, слабкі. Відповідно до ідей розробників цього аналітичного методу можливе застосування стандартної стратегії для кожної групи продукції (квадранти матриці 1--9) залежно від її внеску в загальну прибутковість підприємства.

1. Продукція з перспективою дальшого розвитку -- потребує вибіркового інвестування.

2. Продукція з реальним потенціалом збільшення випуску -- має достатню привабливість, але потребує поліпшення головних відмітних ознак.

3. Продукція, що користується успіхом, -- є головним джерелом доходів і прибутків підприємства, має велику частку ринку і великі потенції для дальшої диверсифікації в інші сфери.

4. Продукція з непевною перспективою -- передбачає скорочення ресурсних надходжень у зв'язку з великою ймовірністю виходу з ринку. За пожвавлення кон'юнктури має шанси для суттєвого посилення своїх ринкових позицій.

5. Продукція із сумнівним потенціалом -- потребує перегляду стратегічних напрямків розвитку.

6. Продукція, що наближається до успіху, -- за умов посиленого ресурсного забезпечення може значно посилити конкурентоспроможність підприємства.

7. Безперспективна продукція -- потребує негайного усунення з ринку.

8. «Зів'яла» продукція -- свідчить про велику ймовірність швидкого усунення з ринку, потребує значного обмеження ресурсів.

9. Продукція з перспективою спеціалізації -- в цілому товарна група не має великого успіху, але окремі види продуктів є достатньо популярними для послідовного розвитку.

Зрозуміло, що коли ринок насичено, а конкуренція є значною, головним завданням планування продукту є прискорене створення нових товарів. Водночас планування продукту охоплює всю діяльність, котра дає можливість виробникам та посередникам визначити таку товарну політику фірми, яка забезпечить їй отримання прибутку.

Удосконалення товару, що інколи згадується в контексті планування продукту, -- більш обмежений термін, що здебільшого ототожнюється з технічною інженерною діяльністю зі створення новацій. Кожна фірма-виробник, котра визнала для себе необхідність запровадження певних інновацій, вибирає такі варіанти рішень:

o придбати ґрунтовну інформацію про новий товар або послугу (за контрактом чи ліцензією)

o винайти товар самостійно;

o удосконалити конструкцію або дизайн уже освоєного виробництвом товару чи послуги;

o залучити інших партнерів до створення нової продукції.

Заходи, необхідні для розроблення нового продукту та його впровадження на ринок, мають такий зміст та послідовність:

1) комплекс дій з планування продукту;

2) заходи з реалізації результатів інноваційного процесу.

Модифікування також є частиною планування продукту. З цим напрямком змін ототожнюють варіацію та диференціювання продукту (рис. 52).

Рис. 5. Склад робіт з планування продукту

Варіація -- це зміна попередніх властивостей продукту для підвищення міцності зв'язку між перевагами продукту та його сприйняттям споживачами; при цьому продукт, що раніше випускався, знімається з виробничої програми. Підставою для таких дій виробника є переважно ринкові чинники (дії конкурентів, зміни нормативних вимог).

Під диференціюванням розуміють зміну продукту за умов, що попередній виріб з виробництва не знімається. Диференціювання дає змогу повніше врахувати особливості окремих ринків або їхніх сегментів.

Таким чином, пошук нових ідей є центральним елементом планування продукту. Тому в жорсткому конкурентному середовищі багато фірм саме в цьому шукають можливостей здобути перевагу над суперниками. З цією метою створюються спеціальні підрозділи для моніторингу технічних журналів та наукових конференцій за відповідною тематикою. Проте докладна інформація такого типу у відкритій пресі з'являється дуже рідко. Тому зараз існують спеціальні фірми, які пропонують бази даних з інформацією, що її вибрано з тисяч періодичних видань багатьма мовами. Такий комбінований моніторинг дає змогу компанії остаточно переконатися в тім, що вона має достатньо знань про нові розроблення і може приймати такі стратегічні рішення:

o ігнорувати нововведення;

o намагатися протидіяти їм власними розробленнями;

o установити оперативні зв'язки з особами або організаціями, які лідирують у відповідній галузі.

Ефективним засобом є також зміцнення творчих зв'язків з академічними та іншими дослідними організаціями у власній державі та за кордоном для виявлення можливих «проривів» у новацію ще до того, як про це стане відомо з публікацій у спеціальних журналах.

Іще одним засобом пошуку нових ідей уважають активізацію самореклами -- участь у торгових ярмарках, розповсюдження рекламних проспектів, налагодження прямих контактів з відповідними науковими консультантами. Така самореклама може підштовхнути відповідну організацію в процесі пошуку клієнтів вибрати саме цю, а не іншу фірму.

Крім того, компанія може розмістити частину своїх досліджень та розроблень в інших країнах, які мають великий науковий потенціал. Слід зазначити, що нині інноваційні проекти реалізуються на ринку, котрий інтенсивно та перманентно змінюється, оскільки вимоги споживачів стають щодалі жорсткішими. Тому фірмам, які орієнтуються на інноваційну діяльність, треба бути постійно присутніми як на ринку збуту, так і на ринку інформації.

Це тим більш необхідно, коли взяти до уваги, що витрати на інноваційні проекти не можуть бути повернені назад у разі невдач. З урахуванням цієї обставини інноваційна стратегія має бути спрямована на те, щоб отримати достатній зиск від продажу продукції і, відповідно, базуватися на вимогах споживачів до неї. Зрозуміло, що за таких умов інноваційний проект має передбачати створення нових корисностей для покупця, а не механічне розширення функціональних властивостей виробу.

Успіх інноваційної діяльності нині все більше залежить від рівня її організації. Головними чинниками, що впливають на організацію інноваційного процесу, можна вважати:

o рівень комунікації та обміну інформацією між усіма учасниками розроблення та реалізації проекту;

o організаційну структуру інноваційного процесу, яка дає змогу досягти необхідної відповідності між певними проблемами та структурами груп, що ці проблеми розв'язують;

o стиль менеджменту та характер взаємовідносин між учасниками інноваційного проекту, їхню готовність до ризику, загальне сприяння організації виконання технічних експериментів;

o колективний механізм прийняття рішень, який реалізується через конфронтацію підходів та ідей.

Слід зазначити, що діяльність зі створення продукту з кардинальною новизною здебільшого потребує залучення значних зовнішніх матеріальних, організаційних та інвестиційних ресурсів. Як правило, інвестор розглядає свої дії через призму відповідного проекту, тобто розробляє, по суті, організаційно-фінансові заходи з комерціалізації продуктової інновації (табл. 26).

Таблиця 2 Складові інноваційного продуктового проекту

Етапи інвестиційного проекту	Фази інвестиційного проекту
	Напрямки діяльності	Зміст діяльності
Доінвестиційний	Наукові дослідження і розроблення	Дослідження можливостей; вивчення забезпечення; техніко-економічне обґрунтування (ТЕО); підготовка аналітичного висновку
Інвестиційний (запровадження проекту)	Придбання непредметної технології (патенти, ліцензії, торгові марки, конструкції, моделі та послуги технологічного змісту)	Закупівля і передача технологій і основних проектних робіт
	Інструментальна підготовка й організація виробництва, придбання уречевленої технології (машин, обладнання)	Придбання земельної ділянки, будівництво і монтаж обладнання
	Маркетинг продуктової інновації: - попереднє дослідження ринку; - адаптація продукту; - рекламна кампанія; - створення мережі розповсюдження продукції	Дослідження товарів, споживачів, конкурентів; вибір критеріїв сегментування ринку; вибір постачальників; формування адміністрації фірми
	Підготовка персоналу, початок виробництва	Підбір і навчання персоналу; уведення в експлуатацію і запуск підприємства
Експлуатаційний	Реалізація нової продукції; стабілізація та розширення ринку	Стабілізація виробництва; підвищення продуктивності та якості праці; модернізація технологічного супроводження; стратегічне дослідження ринку

Якщо проект здійснює потужна організація з достатнім інвестуванням, увесь інноваційний цикл здійснюється за вертикальним напрямком безпосередньо в цій організації з відповідним переданням закінчених результатів від одного її підрозділу до іншого.

В іншому разі використовується горизонтальний метод просування інновацій, коли провідне підприємство є організатором, а функції зі створення та запровадження продуктової інновації розподіляються між учасниками.

Успіх продуктової інноваційної діяльності значною мірою визначається рівнем технологічного супроводження виробництва продукції. Тому продаж технологій є одним із головних інструментів проникнення на сучасний ринок і утвердження позицій на ньому.

Продаж технологій передбачає комплекс дій з придбання обладнання або проектів підприємств «під ключ», а також сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, напівфабрикатів та інших компонентів, що дають продавцю додатковий зиск.

Найохочіше трансфер нових технологій здійснюють фірми з високим науково-технічним потенціалом, а також малі, середні та багатопрофільні підприємства. У свою чергу, для виробника купівля технології сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції, активізації експортної діяльності, зменшенню залежності від імпорту. Для фінансування закупок інноваційних технологій підприємства використовують власні ресурси або кредити. Трансфер технологій здійснюється в різних формах, що з них найпоширенішими є такі:

o передання ліцензій та «ноу-хау»;

o інжиніринг;

o промислове кооперування;

o створення спільних підприємств;

o надання технічної допомоги;

o франчайзинг;

o лізинг (фінансова оренда).

У сучасному розумінні «ноу-хау» -- це сукупність знань та навичок із застосування промислової технології або процесу, які мають конфіденційний характер і вважаються придатним для використання економічним надбанням фірми. Придбання «ноу-хау» -- це складніший процес, ніж передання ліцензії. Пояснюється це тим, що з урахуванням чинника часу ризик втрати конфіденційності змісту «ноу-хау» значно вищий як порівняти з ліцензіями, за якими переважно передаються не найновіші процеси, а так звані технології проміжного покоління.

Трансфер технологій використовується також за здійснення комплексу проектних і практичних робіт з інжинірингу передовсім консультаційного, технологічного, будівельного.

Досить часто великий обсяг технології передається в процесі промислового кооперування. Партнери, що розпочинають промислове кооперування, провадять інтенсивний технологічний обмін для досягнення стратегічних цілей. Отож, головними спонукальними причинами для укладання угод кооперування вважають:

o отримання технічних знань;

o пошук ліпших умов для виробництва й використання трудових ресурсів;

o пошук нових ринків збуту;

o зменшення виробничих витрат.

Фахівці Європейської економічної комісії ООН класифікують виробничу кооперацію за такими ознаками:

1) передання ліцензій з наступною оплатою поставками продукції, яку буде виготовлено за отриманим дозволом;

2) поставка комплектного обладнання заводів, цехів, дільниць, виробничих ліній з наступним розрахунком готовою продукцією;

3) спільне виробництво і спеціалізація;

4) поставка комплектувальних деталей або напівфабрикатів за субконтрактами для використання в готових виробах;

5) спільна участь у будівельних проектах або тендерах на спорудження промислових об'єктів;

6) створення спільних підприємств.

Варто зазначити, що завдяки створенню спільних підприємств, крім трансферу технологій, поєднуються зусилля, знання та досвід у виробництві нової для даного ринку продукції, розподіляється можливий господарський ризик. Отримання нової технології на початку діяльності спільного підприємства сприяє значному заощадженню коштів у процесі здійснення продуктових інноваційних проектів.

Економія коштів на придбання необхідних технологій досягається також через укладання угод і контрактів на технічну допомогу. Об'єктом договірних відносин у цьому разі бувають технічні послуги, виконання досліджень, навчання й підготовка кадрів. Водночас угоди мають передбачати елементи інжинірингових послуг, підрядних робіт, оренду інструментів і приладів. Окремим розділом в контрактах фіксується угода стосовно передання технології або поставки технологічного обладнання.

Подібний ефект досягається також завдяки франчайзингу, коли здійснюється відступлення або перевідступлення дозволу продавати чиїсь товари чи надавати певні послуги. Франчайзингові системи набирають різних форм і можуть об'єднувати:

o виробника з виробником;

o виробника з оптовим торгівцем;

o виробника з роздрібним торгівцем;

o оптового торгівця з роздрібним торгівцем;

o роздрібного торгівця з роздрібним торгівцем;

o підприємство обслуговування з підприємством обслуговування.

Отримувач франшизи має можливість розпочати господарську діяльність з меншою небезпекою невдачі чи провалу завдяки зовнішній підтримці з боку власника франшизи. За системою франчайзингу цей виробник і виробник -- отримувач франшизи залишаються відносно автономними. Останній має майже повну свободу дій. Важливою позитивною якістю франчайзингу є можливість отримати без надмірного витрачання зусиль і коштів технологічне забезпечення виробництва інноваційних продуктів.

За подібними принципами здійснюється також лізинг обладнання та технологій. У лізингових операціях беруть участь три сторони: орендодавець, орендатор і постачальник (виробник). Орендодавцями є спеціалізовані лізингові компанії, що оперують фінансами й контролюються банками або великими промисловими компаніями.

Орендатори -- це виробничі чи торговельні підприємства, які орендують засоби виробництва, розподілу, доставки.

Постачальник -- виробниче (торговельне) підприємство, яке виготовляє (постачає) обладнання чи технологію через орендодавця орендатору.

Лізингова компанія купує в постачальника обладнання та технологію і надає в оренду на певний термін. Після закінчення строку оренди орендатор повинен повернути обладнання лізинговій компанії або придбати його у власність за залишковою вартістю.

Ринковий успіх продуктової інновації нині дуже залежить від швидкості комерціалізації проекту. Поряд з ефективним маркетинговим забезпеченням менеджменту проекту цьому сприяють також достатні за обсягом та гарантованістю інвестиції.

Основними джерелами фінансування створювачів продуктових інновацій є кредити, власні кошти, цільові інвестиції, державна підтримка. Зрозуміло, що в перехідній економіці найбільшу роль відіграє саме державна підтримка інновацій (особливо для фінансування нових, перспективних галузей виробництва).

Державна підтримка переважно орієнтується не на зиск, а має різноманітні цілі, спрямовані передовсім на збільшення зайнятості населення, підтримування та розвиток стратегічно важливих технологій, розвиток промисловості. Держава може стимулювати й зовнішні інвестиційні надходження і можливості венчурного капіталу, змінюючи законодавчу базу та податкову політику. Урядові акції, котрими держава стимулює розвиток інвестицій, передбачають:

o створення сприятливого інвестиційного середовища;

o сприяння довгостроковим інвестиціям пенсійних фондів і страхових організацій, а також установлення податкових пільг для приватних венчурних інвесторів;

o зниження ризику для інвесторів;

o підвищення ліквідності;

o розвиток підприємництва

o сприяння створенню нових високотехнологічних стартових проектів.

Державне фінансування здійснюється через пільгові кредити, що надаються за спеціальними програмами. Існує кілька типів програм державного фінансування інноваційних проектів: кредити; гранти і субсидії; гарантії. Кредити передбачають пряме розміщення фінансових ресурсів, котрі мають бути повернені державі в домовлений термін і оплачені за належними відсотковими ставками.

Гранти і субсидії надаються тільки під конкретні проекти і державі не повертаються. За надання гарантій розробники інноваційних проектів отримують кредити у фінансових організаціях, але держава дає гарантію позичальнику і сплачує позичку в разі неплатоспроможності останнього.

Залучення інших джерел фінансування інноваційних проектів залежить від рівня визначальних властивостей продукту та його конкурентних переваг, можливих обсягів потенційного ринку, унікальності технологій, наявності політики сприяння малим підприємствам та пільгового оподаткування.

Слід зазначити, що діяльність із планування та організації створення нового продукту має комплексний та багаторівневий характер. Саме в здійсненні цієї роботи особливо помітна роль маркетингового опосередкування, забезпечення та підтримки стратегічного розвитку підприємства.

Продуктова інновація потребує залучення всього інструментарію маркетингу, орієнтованого на стратегічне управління підприємством. Для формулювання стратегії необхідно мати достатній обсяг інформації щодо зовнішнього оточення підприємства, уміти екстраполювати її в майбутнє. Значні витрати та великі ризики комерційної невдачі продуктового інноваційного проекту потребують ретельного дослідження чинників, які сприяють забезпеченню довгострокових конкурентних переваг, установленню відповідності з невизначеним і нестабільним зовнішнім ринковим середовищем.

Інакше кажучи, потрібен своєрідний маркетинговий аудит інноваційного розвитку підприємства з метою визначення проблем і можливостей, пов'язаних зі створенням та впровадженням продуктових новацій.

Велике значення для успіху інноваційного проекту має також і аналіз внутрішнього середовища та виробничо-господарського стану виробника нового продукту. Це передовсім стосується таких специфічних характеристик майбутнього продуцента, як унікальність властивостей товарного пропонування, особливості корпоративного стилю фірми та її культури. Крім цього, потрібно ретельно проаналізувати стан маркетингової підтримки та готовність працівників до забезпечення інноваційного проекту за такими складовими:

o міра проникнення маркетингової концепції у свідомість керівників та виконавців проекту;

o наявність уже здійснених маркетингових досліджень потенційних споживачів продукту або висновків, отриманих на підставі інтуїтивних чи абстрактних міркувань;

o чіткість уявлень та узагальнень щодо споживачів продукту;

o міра деталізації в сегментуванні споживчого ринку;

o глибина аналізу потенційного обсягу споживання в кожному із ринкових сегментів;

o результати використання маркетингових досліджень, здійснених експертами, залученими з консалтингових фірм

o упевненість керівництва щодо вагомості головних конкурентних переваг створюваного продукту;

o чіткість у визначенні додаткових переваг для майбутніх споживачів нового продукту;

o визначеність та обґрунтованість програми ринкового запровадження та просування продукту;

o різноманітність та збалансованість засобів просування (засоби масової інформації, конференції, спеціалізовані видання, виставки);

o достатність фінансування витрат на просування продукту в бюджеті проекту;

o окреме виділення частки витрат на просування інноваційного продукту в бюджеті проекту;

o економічне обґрунтування доцільності застосування в плануванні проекту теорії життєвого циклу товару;

o визначеність цінової політики щодо продажу нового продукту.

Нині розвиток ринку характеризується значним інноваційним прискоренням, тому комерційного успіху здебільшого досягають креативні продуктові інновації та маркетингові рішення, що базуються на незвичних ідеях, на відмовленні від традиційних схем мислення та розв'язування проблемних ситуацій.

Ефективність діяльності організації виражається через економічні, зокрема фінансові, показники. В умовах ринкової системи нема єдиної системи показників. Кожен інвестор самостійно опрацьовує цю систему, виходячи з особливостей інноваційного проекту, професіоналізму фахівців і менеджерів. Для досягнення позитивних результатів необхідно:

· досконало розробити та проаналізувати всі стадії життєвого циклу товару;

· сформувати інноваційну стратегію на перспективу (3-5 років), на основі ретроспективного аналізу діяльності організації;

· оцінити конкурентоспроможність конкретних товарів на конкретних ринках за конкретний період;

· оцінити всі аспекти фінансової діяльності організації (дохід, витрати, страхування, ліквідність , податки, ефективність використання ресурсів);

· спроектувати остаточні показники очікуваного результату від введення інновацій на основі різноманітних розрахунків, з визначенням ступеня ризику й стабільності фінансової діяльності.

Для сучасності характерні такі різновиди інновацій:

1. продуктова інновація;

2. технологічна інновація;

3. соціальні інновації.

Продуктова інновація - являє собою процес відновлення збутового потенціалу підприємства, що забезпечує виживаність фірми, збільшення обсягу одержуваного прибутку, розширення частки на ринку, збереження клієнтури, зміцнення незалежного положення, підвищення престижу, створення нових робочих місць.

Технологічна інновація - це процес відновлення виробничого потенціалу, спрямований на підвищення продуктивності праці й економію енергії, сировини й інших ресурсів, що у свою чергу дає можливість збільшити обсяг прибутку фірми, удосконалити техніку безпеки, провести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно використати внутрішньо фірмові інформаційні системи.

Соціальні інновації - являють собою загальний процес планомірного поліпшення гуманітарної сфери підприємства. Застосування інновацій такого роду розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал підприємства на досягнення поставлених цілей, зміцнює довіру до соціальних зобов'язань підприємства перед співробітниками й суспільством у цілому.

Безпосередньо механізм інноваційної діяльності включає:

1. Формування інноваційних ідей;

2. Відбір найбільш перспективних;

3. Детальна розробка задуму і його експертна оцінка;

4. Розробка всіх деталей бізнес-плану відносно відібраних ідей;

5. Експертна оцінка бізнес-плану;

6. Експериментальне виробництво товару й випробування в умовах ринку;

7. Коректування схеми виробництва й просування товару на ринку;

8. Початок масового виробництва товару і його просування на ринку на основі скорегованої схеми.

Організація та забезпечення ефективності управління інноваціями на підприємстві суттєво залежить від вибору адекватної організаційної структури. При побудові організаційної структури потрібно враховувати такі основні фактори, що визначають тип, складність, ієрархічність організаційної структури, роль і місце в керуванні інноваційного процесу:

1. Масштаб виробництва й обсягу продажів.

2. Номенклатура продукції, що випускається.

3. Складність і рівень уніфікації виробництва.

4. Рівень спеціалізації.

5. Ступінь розвитку інфраструктури регіону.

6. Міжнародна інтегрованість організацій.

7. Інноваційні проекти, їх сутність.

На підприємствах Сходу та Заходу існують такі особливості управління інноваціями:

· Сприяння держав Сходу і Заходу розвитку інноваційної діяльності шляхом запровадження податкових пільг, субсидійного кредитування, фінансування певних інноваційних проектів та ін.

· Венчурні фірми - мобільні але неприбуткові, тому що не займаються організацією виробництва продукції. Вони передають свої розробки іншим: фірмам-експлерентам, патієнтам, комутантам. Характеристика фірм-експлерентів, фірм-пацієнтів, фірм-віолентів, фірм-коммутантів.

Список літератури

1. Кардаш В.Я., Павленко І.А., Шафалюк О.К. К 21 Товарна інноваційна політика: Підручник. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 266 с.

2. Товарна інноваційна політика - Кардаш В.Я.

3. Матеріали Міжнародної студентської науково-практичної інтернет-конференції «Інноваційні процеси в управлінні сучасними організаціями в постіндустріальній економіці» 21 листопада до 3 грудня 2005 року

Размещено на Allbest.ru