Маркетингові дослідження ринку (на прикладі ринку телекомунікацій)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОДЗ

з дисципліни:

«Методологія наукових досліджень»

Виконала студентка: Богданович К.С.

Група: УД - 71

Перевірив: Мельник Ю.М.

Суми 2011

Зміст

1. Поняття наукової та методологічної культури

2. Практична частина. Маркетингові дослідження ринку (на прикладі ринку телекомунікацій)

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття наукової та методологічної культури

Слово “культура” похідне від латинського “cultura” (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні - “освіченість”, “вихованість”.

Поняття “методологічна культура” є багаторівневим, не однозначним, що дає можливість широко його інтерпретувати. Якщо під методологічною культурою розуміти сукупність засобів і способів пізнання, то це дозволить визначити склад її змісту шляхом аналізу складу діяльності, окремого її цілеспрямованого акту. Таким чином, методологічна культура, як і соціальна культура взагалі, складається з чотирьох елементів або видів змісту:

1) сукупність знань про природу і походження самої історичної науки, про шляхи, завдання і засоби історичного пізнання та ін.;

2) досвід здійснення відомих способів діяльності, що після засвоєння втілюються в уміннях та навичках;

3) досвід творчої діяльності, що втілюється в специфічних інтелектуальних процедурах, не репрезентованих у вигляді сталої системи дій;

4) досвід емоційного ставлення до історичної дійсності, до різних її проявів і сфер.

Поняття “методологічна культура” значно ширше, ніж поняття “методологічні знання” (інформація про принципи і методи пізнання). Оскільки важливо не лише знати про певні принципи і методи пізнання, а й вміти їх застосовувати, то ми будемо вести розмову саме про методологічну культуру. Питання про формування методологічної культури сьогодні є дуже актуальним, оскільки високий динамізм життя, швидке його оновлення вимагає від людини уміння швидко переучуватися і набувати нові знання, що не можливо без методологічної підготовки учнів, без формування, за П.Сорокіним, логіко-мисленнєвого апарату (логічних і наукових прийомів пізнання), які дозволять людині “переробляти” будь-яку “інтелектуальну їжу”.

Узагальнюючи викладене, маємо констатувати, що серцевиною формування методологічної культури є закріплення у свідомості рефлексивних начал, постійне культивування думки, спрямованої на пошуки відповіді на звичайні питання наукового пізнання: як і чому? Основним засобом формування методологічної культури є система навчально-пізнавальних завдань, основна функція якої полягає в послідовному оволодінні і творчому використанні принципів і методів історичного пізнання. Реалізація завдання підвищення методологічної культури має здійснюватися по двох напрямках одночасно: 1) створення нових підручників, які б містили історичні джерела, проблемні завдання, вправи, що сприяють формуванню дослідницьких умінь; 2) перепідготовка кадрів, з метою опанування методики проблемного навчання.

Розгляд науки стосовно світу культури може здійснюватися в кількох можливих проекціях. Найбільш простою є просторова проекція: наука посідає певне місце у світі культури, тобто має межі. Для того, щоб окреслити контури науки в першому наближенні, можна абстрагуватися від точного визначення того, що таке наука, і покладатися на сукупність усталених уявлень. Їх достатньо для того, щоб зафіксувати дві форми встановлення межі: зовнішня і внутрішня демаркації - але при детальнішому розгляді використовуватимуться поняття, розглянуті в пункті 4 "Наука як система".

Зовнішня демаркація науки встановлюється переважно нормативним шляхом. Елементи культури, які виконують нормотворчу функцію, насамперед право, створюють набір положень, додержання яких у даному суспільстві і є визнання статусу науковості. При цьому єдиного принципу класифікації не існує. Набір атрибутивних властивостей науковості істотно розрізняється щодо того, що є об'єктом регулювання: вид діяльності, характер установи, специфіка дослідження й та ін. Варіабельність нормативного визначення науки та науковості також пов'язана з тим фактом, що право як явище, насамперед пов'язано з конкретною державою.

Другою формою зовнішньої демаркації науки є набір домінуючих у суспільстві соціальних уявлень про науку. Цей набір відрізняється ще більшою варіабельністю, оскільки містить у собі специфіку ідеологічного, релігійного, етнічного, професійного відношення до науки. Межі науки, прописані в масовій свідомості, об'єктивно не збігаються з нормативно-правовими межами, але саме вони зумовлюють особливості сприйняття науки у більшості людей. Масові образи науки впливають і на формування професіональних образів науки: через систему середньої освіти і засоби масової інформації.

Внутрішня демаркація науки також здійснюється через нормативність і систему уявлень. Наука як соціальний інститут, має законне право нормотворчості, результати якої фіксуються в сукупності регулятивних документів. Писане внутрішньо-наукове право встановлює норми, що регулюють соціальні відношення всередині науки, наприклад, процедури здобуття статусу: вченого ступеня, звання тощо. Друге завдання - створення і підтримка внутрішньо-наукових стандартів: від еталонів виміру до вимог щодо оформлення тексту.

Власне норми й ідеали самого процесу наукового пізнання об'єктивно формуються всередині конкретних наукових дисциплін. При цьому нормативність пізнання має декілька форм реалізації, пов'язаних з рівнем їх усвідомлення й обов'язковості застосування. Можна виділити такі варіанти: стереотипні норми, канони, конвенції, принципи тощо. Змістовна еволюція нормативності пізнавального процесу буде докладно розглянута у відповідних розділах книги.

Формалізм і відсталість правових норм (розвиток суспільства зазвичай випереджає розвиток правової бази) в соціумі, що динамічно розвивається, досить часто створює ситуацію, коли зовнішня і внутрішня демаркація науки принципово не збігаються. В цих умовах виникають так звані межові феномени, реальний статус яких не визначений. Деякі з них можуть визнаватися науковими у системі нормативності окремо взятих держав. Наприклад, у Росії уфологія визнана як наука і є відповідний код фаху, а в Україні - немає.

Регіональні відмінності в розв'язанні проблеми демаркації "наука - ненаука" дозволяють відразу перейти до іншого просторового виміру науки - географічного поширення науки. Науковий опис просторових меж науки повинен бути жорстко пов'язаним з визначенням системи координат, але у випадку з географією такої потреби немає. Карта поширення науки проектується на набір вже існуючих карт: політичних, культурних, історичних та інших.

Географічний ареал існування науки являє собою складну мозаїчну картину. Уявлювана наукова карта планети частково збігається з політичним, культурним і територіальним поділом, оскільки концентрація наукових установ, наукових кадрів, ефективність їхньої праці на конкретній території прямо пов'язані з культурною традицією, з науковою політикою держави, станом системи освіти, фінансовими й іншими ресурсними можливостями регіонів.

Але на відміну від політики і культури, наука претендує на статус універсальної діяльності і, як явище підійшла ближче до ідеалу глобальної цілісності, ніж інші феномени культури. Тому можлива інша проекція географічної карти науки, організована за принципом галузевої і функціональної спеціалізації, а також враховуюча усталеність і обсяги інформаційних потоків. Так можна виділити території з вузькоспеціалізованим розвитком окремих галузей, регіони, що є експортерами або імпортерами "розумів" і та ін.

2. Практична частина. Маркетингові дослідження ринку (на прикладі ринку телекомунікацій)

маркетинговий попит споживач ринок

Маркетингові дослідження -- збір, опрацьовування й аналіз інформації та можливостей, розроблення рекомендацій на підставі цих даних. Як правило, вони передбачають аналіз продажу та маркетингових можливостей, прогнозування продажу, ринкових кривих пропозиції та попиту. Результати маркетингових досліджень фірми використовують при плануванні та контролі діяльності. Такі дослідження часто супроводжуються збиранням і пошуком первинних даних. А потреба в цьому постає або на завершальному етапі дослідження, або за недостатньої.

Постановка проблеми. Основний зміст маркетингу полягає в тому, що будь-яке господарське рішення повинно прийматися на підставі аналізу ринкової ситуації та тенденцій її зміни, а також з урахуванням імовірної реакції ринку на прийняте рішення. Цим визначаються місце і значення дослідницької функції маркетингу, важливість розроблення добре скоординованої програми вивчення й оцінки різних чинників, від яких залежить успіх виробничої і ринкової політики фірми.

Ринок динамічно розвивається, відбувається удосконалення технологій, поява нових конкурентів, що вимагає від підприємств перегляду пріоритетів розвитку, особливо на ринку телекомунікацій. Підприємства повинні зосередити увагу на вивченні і задоволенні потреб споживачів з метою поліпшення економічної ситуації, насичення ринку товарами й послугами. Необхідно боротися за споживача, розширювати коло пропонованих послуг, а також підвищувати їхню якість.

Метою маркетингових досліджень є забезпечення підприємств надійною і достовірною інформацією про ринок, структуру і динаміку попиту, смаки і бажання споживачів, створення асортименту, що відповідає вимогам ринку і що задовольняє попит краще ніж товар конкурента. Систематичні дослідження ринку, тобто маркетингові дослідження дають змогу формувати інформаційну базу для ефективного керівництва підприємствами.

Системне вивчення ринку телекомунікацій в Україні дасть змогу запропонувати відповідні рекомендації, які сприятимуть одержанню певного позитивного ефекту на цьому ринку, дасть змогу сформувати інформаційну базу для ефективного управління. Потреба в інформації зумовлює виконання маркетингових досліджень, основне завдання яких - уникнути неточних оцінок, ризиків і невиправданих витрат - грошових зусиль, часу при прийнятті управлінських рішень.

Виклад основного матеріалу. Ринок - це сукупність економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів і послуг, остаточне визнання суспільного характеру вкладеної в них праці, забезпечується взаємозв'язок між відокремлюваними за рахунок суспільного поділу праці виробниками. У маркетингу під ринком найчастіше розуміють сукупність наявних і потенційних покупців продукту (послуги).

У ринкових відносинах підприємствам необхідна інформація, відсутність якої може призвести до важких фінансово-економічних наслідків для них. Сьогодні підприємствам для подальшого розвитку та ефективної діяльності необхідні маркетингові дослідження. Основні напрями дослідження будь-якого ринку (товарів, робіт, послуг) показані на рис. 1, а з урахуванням того, що фірм-операторів багато, схема має достатньо універсальний характер. Треба зазначити, що витрати на дослідження ринку становлять звичайно 1-3 % від вартості вироблюваної продукції. До основних ринкових чинників ринку прийнято зараховувати: попит, пропозицію, простір, час, конкуренцію.

Сукупність окремих завдань, що випливають з основного завдання, можна розглядати як конкретну проблему, яку вирішує маркетингове дослідження. Маркетингове дослідження проходить в декілька етапів, які зображено на рис. 2.

Перш ніж почати маркетингове дослідження, необхідно визначити стан підприємства, встановити, чи можливий розвиток фірми при збереженні фінансової політики, оцінити науково технічний потенціал.

У табл. 1. наведені дані (зарубіжний досвід), які характеризують цілі маркетингових досліджень для окремих їх напрямків і методи їхнього здійснення.

Із табл. 1 видно, що найбільше використовуються методи аналізу документів, опитування споживачів, експертних оцінок і експериментальні методи.

Посилення конкуренції на ринку телекомунікацій активізує його дослідження. За 2007 рік споживачам реалізовано послуг зв'язку на суму 40,0 млрд. грн., зокрема населенню - на 16,1 млрд.грн., що порівняно з обсягами за 2006 рік більше відповідно на 19,4 % та 20,7 %. Загалом телекомунікації забезпечують більше ніж 9 % ВВП держави. Якщо в 2003 частка ринку в загальному обсязі ВВП становила 4,9 %, в 2004 - 6,1 %, в 2005 - 6,5 %, в 2006 - 6,4 %, в 2007 - приблизно 9 %.

Обсяг доходів у галузі перевищив показники на 23 %. Найбільшу питому вагу у загальному обсязі доходів становлять послуги рухомого зв'язку - 49,4 %, фіксованого телефонного зв'язку - 19,6 %, реалізація обчислювальної техніки - 18 %.

Основні доходи галузі ІКТ за сегментами ринку подано на рис. 4.

У сфері інформатизації у 2008 році суб'єктам господарювання надано послуг на 1,6 млрд. грн., з них населенню - 140,4 млн., що на 26,1 % більше ніж в попередньому році. Обсяг послуг зв'язку, наданий операторами всіх форм власності - 29 млрд. грн., з них населенню 11,5 млрд. грн., споживання послуг зв'язку на одного жителя України зросло на 19, 8 %. У загальному обсязі наданих послуг зв'язку найвищими темпами приростали: передачі та прийому телевізійних та радіопрограм, радіозв'язку (29,2 %), комп'ютерного (27,4 %), з нього надання доступу до Інтернету (26,5 %), мобільного та місцевого телефонного (26,9 % кожний). Питома вага послуг зв'язку подана на рис. 5.

Після 2000 р. закріпилися й продовжують зберігатися високі темпи розвитку систем та засобів телекомунікацій і зв'язку. Найдинамічнішим сектором ринку комунікацій залишаються мережі мобільного зв'язку, якими охоплена нині практично вся територія України.

За 2007 рік питома вага послуг мобільного зв'язку в загальному обсязі доходів сфери телекомунікацій зросла з 31,3 до 66,3 %, натомість питома вага послуг фіксованого телефонного зв'язку скоротилась з 59,6 % до 25,7 %. Динаміка питомої ваги послуг фіксованого телефонного та мобільного звязку у загальному обсязі доходів сфери телекомунікацій в 2003 - 2007 роках, % відображена на рис. 6.

Ще в 2004 році цей показник перевищував 20 млрд. грн., і сьогодні ця галузь є однією з найперспективніших в Україні. Доходи провідних операторів зв'язку сягають близько 92%, перші 5 з яких отримують 88 % доходів (табл. 2).

Якщо порівнювати динаміку зростання складових ринку за минулий рік, маємо такі

показники:

- ринок телекомунікацій - 28 %;

- промисловість - 6,2 %;

- зростання економіки загалом - 7 %.

Варто розуміти, що основні частки ринку за прибутковістю займають три гравці: "Київстар",

"МТС-Україна" та "Укртелеком". Кожний з них займає приблизно 25-30 % ринку. На інших гравців припадає 10 %. Найбільші компанії на ринку українських телекомунікацій:

* Укртелеком;

* UMC;

* Київстар;

* Оптіма;

* Голден Телеком;

* Фарлеп;

* Датагруп.

З впровадженням новітніх інфокомунікаційних технологій, як показує досвід України і більшості країн СНД, зв'язок може розвиватися випереджаючими темпами, створюючи умови для прискореного економічного і соціального розвитку країни. Створена цифрова мережа міжнародного та міжміського зв'язку, яка задовольняє попит на ці послуги. Побудовані волоконно-оптичні лінії зв'язку (ВОЛЗ), що з'єднують Україну з усіма сусідніми державами. Протяжність цифрових каналів міжміської та зонових первинних мереж становить близько 60 % від загальної протяжності каналів первинної мережі. Україна брала участь у будівництві міжнародних ВОЛЗ як для забезпечення власних потреб, так і з метою забезпечення транзитів через її територію. За останні п'ять років в Україні побудовано близько 11 тис. км ВОЛЗ. Щорічне будівництво ВОЛЗ доведено до 4 тис. км. На рік. Найближчим часом буде закінчено побудову цифрової первинної магістральної мережі України.

На початку 2008 року кількість абонентів фіксованого телефонного зв'язку становила 12,1 млн., що на 5,3 % більше порівняно з їхньою кількістю на початок 2007 року. Із них кількість домашніх телефонів - 10,1 млн., що становить 84,0 % в загальному обсязі абонентів.

Міська телефонна мережа налічувала 10,5 млн., сільська - 1,6 млн., частка домашніх телефонів у загальній кількості абонентів становила відповідно 81,9 % та 93,8 %. Істотно розвинуто радіотехнології, особливо в частині цифрового мобільного зв'язку.

Системою мобільного стільникового зв'язку охоплено територію, де проживає близько 85 % населення України. Сегмент послуг мобільного зв'язку в Україні розвивається найдинамічніше, про що свідчать обсяги доходів та кількість абонентів.

На початок 2008 року в Україні нараховувалося 55,2 млн. абонентів мобільного зв'язку, приріст абонентської бази порівняно з аналогічним періодом попереднього року становив 12,5 %. На початку 2008 року кількість абонентів мобільного зв'язку становила 55,2 млн., транкінгового - 11,3 тис., пейджингового - 6,9 тис.

Найближчим часом в Україні буде активно освоюватися новий стандарт мобільного зв'язку CDMA-450, який дасть змогу задіяти сучасні технології високошвидкісного передавання даних. Відбувається швидкий розвиток системи мереж кабельного телебачення, яке надає абоненту значно ширші можливості вибору телевізійних програм та забезпечує додатковими послугами. У 2007 р. кількість абонентів рухомого (мобільного) зв'язку становила майже 52 млн., або 111,6 % від загальної кількості населення України (підрахунок за діючими sim-картками, рис.8).

Таблиця 3

На кінець 2007 року щомісячний розмір аудиторії українського сегмента всесвітньої мережі Інтернет за параметром кількості унікальних користувачів, що здійснили більше від 1 перегляду сторінки за місяць, досяг 6,2-6,4 млн. чоловік, що становить 13,33-13,76 % населення. Серед регіонів лідером є м. Київ, де активно користуються послугами Інтернет до 58 % населення. Істотно зросла аудиторія користувачів Інтернету у містах Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Львів, Одеса, Харків, і в АР Крим, де відсоток активних користувачів сягає 25-28 %. Кількість активних користувачів Інтернетом сягає 12 ос. на 100 жителів. Нерівномірним є розподіл користувачів за регіонами. Це видно з рис. 9.

У 2007 році спостерігалась тенденція до збільшення частки доходів від надання послуг поштового зв'язку в загальних доходах галузі зв'язку. Протягом 2006-2007 років вона збільшилась з 3,9 % до 4 %. Обсяги доходів зросли з 1,3 млрд. грн. до 1,6 млрд.грн.

Отже, сучасний стан телекомунікаційного ринку України характеризується такими тенденціями:

- розвиток технологій на базі комутації пакетів, широкосмугового доступу та інформаційних технологій;

- зосередження ресурсів операторів телекомунікацій в сегменті ринку нових мультимедійних послуг зв'язку та різних додаткових інформаційних послуг;

- істотне розширення телекомунікаційних послуг, впровадження в повсякденне життя інтерактивних послуг і відповідного взаємопроникнення ринків цих послуг;

- все більша конкуренція між операторами телекомунікацій практично на усіх ринках.

Протягом останніх років галузь телекомунікацій в Україні демонструє одні з найвищих темпів зростання. Вона відіграє величезну роль у збалансованому розвитку глобальної та регіональної економіки, адже є з'єднувальною ланкою як промислової сфери, сфери послуг і споживачів, так і різних географічно розрізнених частин країни та економічних центрів. Стимулюючи людське спілкування за допомогою зв'язку, сучасні засоби телекомунікацій стають необхідною умовою для соціальної згуртованості та культурного розвитку всіх країн. Нині на ринку телекомунікацій мобільний зв'язок поступово витісняє фіксований, що зумовлено переорієнтуванням мобільних операторів з корпоративних клієнтів на масового споживача. Для сегмента поштового зв'язку характерним є зниження попиту на пропоновані послуги через посилення конкуренції з боку операторів фіксованого і мобільного зв'язку, низька інвестиційна привабливість, внаслідок чого оператори діють на найприбутковіших сегментах цього ринку. Ця ситуація вимагає від компаній, які діють на ринку, розширювати асортимент послуг, забезпечувати постійну наявність ресурсів, бездоганний сервіс, що, своєю чергою, дає змогу бути конкурентоспроможними на ринку.

Висновки

Практика показує, що наукова праця істотно підвищує інтерес до вивчення загальних і спеціальних дисциплін за обраною спеціальністю, сприяє формуванню теоретичних і практичних навичок, необхідних фахівцю - досліднику, розширює науковий кругозір і здібності до проведення методологічного аналізу і критичного розуміння досягнень сучасної науки.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що теоретичні положення в роботі грамотно і доступно викладені, дозволяючи черпати з них корисну інформацію та, можливо, застосовувати для подальшого вивчення даного питання. Методологічні положення застосовуються у повсякденному житті, можливо, навіть, не замислюючись, в певних колах та сферах діяльності. Межі науки можна розглядати ще як мінімум у двох просторових зрізах: соціальному і духовному. Але специфіка цих моделей полягає у тому, що досліджувати науку в термінах "межа" і "поширеність" дуже складно. Тут необхідно використовувати інші принципи структурування простору, які основані на іншій категоріальності: "взаємодія", "функції" тощо.

Список використаної літератури

1. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. - К.: Лібра, 2002. - 712 с.

2.Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методология и практика. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финпресс, 2000. - 464 с.

3. Зозулев А.В., Солнцев С.А. Маркетинговые исследования: теория, методология, статистика: Учеб. пособие. - М.: Знания, 2008. - 643 с.

4. Крикавський Є.В., Косар

Н.С., Мних О.Б, Сорока О.А. Маркетингові дослідження. - Львів, 2004.

5. Маркетинг: Підручник / В.Руделіус, О.М. Азарян, О.А. Виноградов та ін: Ред.-упор. О.І. Сидоренко, П.С. Редько. - К.: Навчально-методичний центр “Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні”, 2005. - 422 с.

6. Микитюк Н.О. Маркетингові дослідження: класифікація та характеристика видів і методів проведення // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». № 469. - 2003.

7. Резникова Н.П. Маркетинг в телекоммуникациях. - М., 2002. - 336 с.

8. Старостіна А.О. Маркетингові дослідження. Практичний аспект. - К., М.: СПб: Видавничий дім «Вільямс», 1998. - 292 с.

9. Хаг П. Маркетинговые исследования: руководство по планированию, методологии и оценке: Пер. с 3-го англ.. изд. - К.: Знания-Прес, 2005.--418 с.

Размещено на Allbest.ru