Методи нетарифного регулювання міжнародної торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи нетарифного регулювання міжнародної торгівлі

План

Вступ

1. Сутність міжнародної торгівлі

2. Вплив нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю

3. Кількісні інструменти нетарифних обмежень

4. Методи нетарифного регулювання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

За допомогою міжнародної торгівлі країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і збільшувати загальний обсяг виробництва. Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі та продажу, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах, вона включає в себе експорт та імпорт товарів.У міжнародній торгівлі товар важливий не як продукт виробництва, а як об'єкт попиту і пропозиції.

Методи, що застосовують держави для регулювання міжнародної торгівлі, можна поділити на тарифні, які базуються на використанні митного тарифу, та нетарифні, до яких відносять, перш за все, квоти, ліцензії, субсидії, антидемпінгове мито, технічні бар?єри тощо.На відміну від тарифних заходів нетарифні методи регулювання міжнародних торговельних потоків в сучасних умовах стають все більш поширеними. Найактивніше використовують нетарифні інструменти країни з розвинутою ринковою економікою.Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, їх існує дуже багато, але основними з них є: адміністративні формальності, технічні бар'єри, імпортні податки, імпортний депозит, валютні обмеження, компенсаційне мито та антидемпінгове мито.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках:

– різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від'ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов'язань країни;

– як джерело поповнення державного бюджету країни;

– значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;

– великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

– необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною і експортною сировиною у виробництві;

– укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.

1. Сутність міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної торгівлі основним елементом для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару -- експортом, а купівлі -- імпортом є факт перетину товару митного кордону держави та фіксації цього факту у відповідній митній звітності.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

У міжнародній торгівлі кожна країна спеціалізується на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро.

У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

В сучасних умовах стало нормою державне регулювання міжнародної торгівлі. Воно може бути одностороннім, двостороннім і багатостороннім. Одностороннє державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється урядом країни в односторонньому порядку без Узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Двостороннє державне регулювання передбачає узгодження торгової політики між країнами, які є торговими партнерами. Багатостороннє державне регулювання міжнародної торгівлі має місце тоді, коли торгова політика узгоджується і регулюється багатосторонніми угодами. Прикладом таких угод можуть бути Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата (МТП).В залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два види державної торгової політики: політику фритредерства і політику протекціонізму.

Політика фритредерства (лібералізації) передбачає мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю і спрямована на відкриття внутрішнього ринку іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі. Політика фритредерства забезпечується шляхом здійснення вільної торгівлі, тобто шляхом невтручання держави у розвиток торгових відносин між суб'єктами світового господарства, і шляхом застосування режиму найбільшого сприяння торгівлі, тобто шляхом надання податкових та митних пільг для суб'єктів зовнішньоторгових відносин.

Політика протекціонізму становить собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення обмежень у торгівлі.

В сучасних умовах можна виділити кілька форм протекціонізму:селективний протекціонізм, що являє собою державну торгову політику, спрямовану проти окремих країн або окремих товарів; колективний протекціонізм становить собою політику, яку здійснюють інтеграційні об'єднання країн стосовно третіх держав; прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики, такими, скажімо, як разове зниження рівня митного збору, розширення кількості нетарифних обмежень тощо.

2. Вплив нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше -- технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС,

У наш час нетарифне регулювання застосовується з такими цілями:

-- захист національної економіки;

-- дотримання міжнародної безпеки;

-- охорона життя та здоров'я людей;

-- виконання міжнародних зобов'язань;

-- підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких -- ВТО, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО, розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:

-- заходи втручання держави в економіку;

-- особливості митних та адміністративних процедур;

-- стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;

-- специфічні торгові бар'єри;

-- імпортні податки та збори;

3. Кількісні інструменти нетарифних обмежень

Кількісні обмеження -- це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру цих обмежень, організаційних особливостей їх застосування, структури ринку та умов кон'юнктури (співвідношення попиту та пропозиції). У деяких випадках ефект застосування кількісних обмежень взагалі незначний, але в інших -- веде до зміни не тільки цін, а й структури ринку в бік його монополізації.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

-- ембарго;

-- квотування (контингентування);

-- ліцензування;

-- "добровільні" обмеження.

Ембарго -- це заборони імпорту та (або) експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.

Відкрита форма -- це повна заборона торгівлі -- граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН.

Різновид ембарго -- часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у САР, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з охорони здоров'я людей , захисту рослинного та тваринного світу . Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. В наш час введено заборону на імпорт хутра, добутого "негуманними методами лову". Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов'язаних з якістю чи стандартизацією вимог.

Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву. Наприклад, у 1996 році тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв'язку з випадками захворювання коней кінським сапом.

До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.

4. Методи нетарифного регулювання

торгівля міжнародний нетарифний обмеження ембарго квотування

Нетарифні заходи регулювання умовно можна об?єднати в чотири основні групи:

1) група заходів безпосереднього обмеження імпорту/експорту з метою захисту певних галузей національного виробництва;

2) група адміністративних формальностей та технічних процедур;

3) група заходів, спрямованих на стимулювання експорту та національного виробництва;

4) група інших супутніх заходів державного регулювання

Група заходів безпосереднього обмеження імпорту/експорту найбільш впливова. Понад 50% всіх заходів нетарифного регулювання відносяться до даної групи. Серед них найпоширенішими формами нетарифного обмеження зовнішньої торгівлі є:

-- ліцензії й квоти;

-- «добровільне» обмеження експорту;

-- встановлення мінімальних імпортних цін;

-- імпортні депозити;

-- імпортні податки;

-- компенсаційне мито;

-- антидемпінгове мито тощо.

Ліцензування -- це метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у видачі повноважним органом дозволу (ліцензії) на здійснення протягом певного періоду зовнішньоекономічних операцій з товарами, що ліцензуються. Ліцензії бувають здебільшого двох форм:

Індивідуальна (разова) ліцензія - це, як правило, дозвіл на здійснення протягом обмеженого часу однієї зовнішньоторговельної угоди.

Генеральна ж ліцензія дозволяє протягом визначеного терміну безперешкодно ввозити/вивозити товари, що внесені у список ліцензуємих.

Квотування (контингентування) являє собою обмеження в кількісному або вартісному вигляді обсягу продукції, яка дозволяється до ввозу в країну (імпортна квота) чи вивозу із країни (експортна квота) за певний період. Як правило, квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава через уповноважені органи видає ліцензії на імпорт чи експорт обмеженого обсягу продукції та одночасно забороняє неліцензійну торгівлю. Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей.

Квоти поділяються:

1. За напрямком їх дії:

експортні - вводяться у відповідності з міжнародними стабілізаційними угодами, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), чи урядом країни для попередження вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;

імпортні - вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

2. За обсягом дії:

глобальні - встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;

індивідуальні - встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар.

Індивідуальні квоти можуть бути автономними та конвенційними.

При введенні квот виникає питання про те, як організувати систему їх використання, тобто кому та як надати можливість поставляти товар у рахунок квот та виключити перевищення їх обсягів. Існує декілька способів вирішення цієї проблеми:

1) якщо система функціонування ринку є сталою, а розмір квот близький до рівня реальних потреб в імпорті, то квоти розподіляються за фактичними поставками до того моменту, доки не буде використаний увесь обсяг квот. Цей спосіб вимагає чіткої роботи митної служби, оперативної інформації про поставки через усі митні пункти. Для розподілу партій товару та контролю за часом їх поставки використовують спеціальні процедури. Цей спосіб підходить для контролю за виконанням тарифних квот;

2) механізм ліцензування має забезпечити відповідність розмірів поставок та обсягів квот. Механізм розподілу ліцензій суттєво впливає на результати квотування.

Імпортні депозити - це форма задатку, який імпортер повинен внести у свій банк перед закупівлею іноземного товару.

Імпортні податки -- це прикордонні податки які стягуються з товарів при перетинанні митних кордонів країни. До них, наприклад, відносяться митні збори, пов?язані з оформленням митних документів чи зі здійсненням митного контролю, сплата зборів за перевірку якості товару, торговельні, сезонні, екологічні, портові, аеродромні, статистичні збори тощо.

Компенсаційне мито застосовується у випадку, коли експортер використовує державні субсидії з метою підвищення конкурентоспроможності своїх товарів на світовому ринку. Отже, компенсаційне мито накладається на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо або непрямо використовувалися субсидії, і такі імпортні товари завдають шкоду національним виробникам аналогічних товарів.

Ситуація, коли експортер продає свій товар на зарубіжному ринку за ціною що нижче за нормальну, визнається демпінгом. Демпінг може здійснюватися як за рахунок власних ресурсів фірм-експортерів, так і за рахунок допомоги держави у вигляді експортних субсидій. В міжнародній практиці розрізняють три основних форми демпінгу: постійний, спорадчий та навмисний. Постійний демпінг - це постійний експорт товарів за цінами нижче нормальних. Спорадчий демпінг -- епізодичний продаж товару на зарубіжних ринках за заниженими цінами внаслідок його перевиробництва на внутрішньому ринку. Навмисний демпінг -- це тимчасове навмисне зниження цін на експортні товари з метою проникнення на зарубіжні ринки чи витіснення конкурентів з них. Існують також інші форми демпінгу, наприклад, взаємний чи зворотний, але вони не отримали широкого поширення в міжнародній комерційній практиці. Якщо використання демпінгових цін призводить до збитків місцевих виробників, і є прямий причинно-слідчий зв?язок між цими явищами, то держави можуть вводити антидемпінгові заходи (перш за все, антидемпінгове мито), які інколи розглядаються як бар?єри у зовнішній торгівлі.

Найжорсткішою формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є економічні санкції, зокрема, торгове ембарго -- заборона державою ввозу в певну країну або вивозу з неї товарів. Введення ембарго здійснюється, як правило, з політичних мотивів.

Другу групу нетарифних обмежень складають різноманітні заходи адміністративного характеру та технічні процедури. Іх ще називають методами прихованого протекціонізму. В дану групу попадають, наприклад, умови проведення митних процедур, встановлення технічних стандартів, санітарних норм, вимоги до упаковки та маркування, екологічні вимоги тощо. В цілому, адміністративні формальності являють собою правила проведення імпортних (експортних) операцій, які обмежують торгівлю між країнами, наприклад, обов?язкове отримання ліцензій на здійснення зовнішньоекономічних операцій, використання міжнародних торгів при закупівлі обладнання тощо.

Технічні бар?єри базуються на тому, що національні адміністративні, технічні та інші норми і правила побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню іноземних товарів, тобто вони спрямовані на дискримінацію імпортних товарів у порівнянні з вітчизняними. До технічних бар?єрів відноситься, наприклад, встановлення специфічних вимог: стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень, певних вимог щодо упаковки й маркування тощо.

Третю групу заходів нетарифного регулювання формують заходи, спрямовані на стимулювання експорту та національного виробництва. Серед них провідну роль грають експортні субсидії. Вони є формою стимулювання вітчизняних експортних галузей.

Експортні субсидії -- це пільги фінансового характеру, які надає держава експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. В результаті таких субсидій експортери отримують можливість продавати товари на зовнішньому ринку за ціною нижче, ніж на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробнику при його виході на зовнішні ринки) та непрямі (шляхом пільгового оподаткування, кредитування, страхування тощо).

Четверту групу нетарифних заходів регулювання складають різноманітні інструменти макроекономічного регулювання, які опосередковано впливають на міжнародну торгівлю, наприклад, валютні обмеження, правила ввозу та вивозу капіталу, податкова політика, заходи організаційно-інформаційного забезпечення розвитку зовнішньоекономічних відносин тощо.

Висновок

До нетарифних обмежень включають низку адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, які обмежують імпорт та експорт товарів і послуг. Одними Серед нетарифних обмежень важливу роль відіграють квоти та ліцензування.

Квотування являє собою обмеження в кількісному або вартісному вигляді обсягу продукції, яка дозволяється до ввозу в країну (імпортна квота) чи вивозу із країни (експортна квота) за певний період. Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань.

Ліцензування -- це метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у видачі повноважним органом дозволу (ліцензії) на здійснення протягом певного періоду зовнішньоекономічних операцій з товарами, що ліцензуються.

Особливістю використання нетарифних заходів регулювання є те, що вони застосовуються, як правило, органами державної влади країни і мають автономний характер, тобто не пов'язані з міжнародними зобов'язаннями країни. Широке поширення нетарифних перешкод на шляху розвитку міжнародної торгівлі можна пояснити тим що використання нетарифних бар'єрів не призводить до негайного підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем на споживача. Введення ж тарифу припускає збільшення ціни товару на суму мита.

Нетарифні методи регулювання є найбільш ефективним елементом здійснення зовнішньоторговельної політики в силу наступних причин: * по-перше, нетарифні методи регулювання, як правило, не пов'язані будь-якими міжнародними зобов'язаннями. У зв'язку з цим обсяг і методика їх застосування повністю регулюється національними державними органами і визначається рамками господарського та технічного законодавства країни; * по-друге, нетарифні методи більш зручні в досягненні шуканого результату у зовнішньоекономічній політиці; * по-третє, нетарифні методи дозволяють врахувати конкретну ситуацію,що складається у світовій економіці і застосувати адекватні заходи захисту національного ринку в рамках конкретно визначеного строку; * по-четверте, нетарифні методи не є додатковим податковим тягарем для населення.

Незважаючи на те, що в більшості випадків тарифні та нетарифні методи державного впливу на зовнішню торгівлю призводять до чистих втрат добробуту суспільства, такі інструменти широко використовуються практично всіма країнами світу.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Людмила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005.

2. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.

3. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005.

4. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002

5. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003.

6. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005.

Размещено на Allbest.ru