Створення нового виробу

Список використаної літератури

1. Цикл «дослідження-виробництво» та фактори,які впливають на тривалість,вартість і якість НДДКР

В Україні ґрунтовні дослідження щодо скорочення циклу «дослідження - виробництво» проводилось багатьма вітчизняними науковцями. Методологія проведення та розкриття сутності циклу «дослідження - виробництво» досліджена у працях таких вітчизняних авторів, як: І.Р. Михальчук, Т.В. Нагачевська, О.О. Шевченко, О.М. Луцків, В.О. Василенко, Т.І. Ткаченко, С.М. Ілляшенко, Я.Д. Плоткін, І.Н. Пащенко.

Цього ж питання у своїх наукових працях торкались і зарубіжні учені: Д. Гілбрайт, Е.В. Джамай, Е. Тофлер, М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури.

До того ж в науковій літературі ще не достатньо висвітлено проблему скорочення циклу «дослідження - виробництво» з метою якнайскорішого впровадження інноваційних наукових досягнень у виробництво для повного задоволення споживачів на промисловому ринку країни.

Система створення та освоєння нових виробів охоплює організацію і планування розроблення конструкцій, технологічного проектування, а також організаційні завдання створення та освоєння нової продукції. Виникло поняття циклу «дослідження - виробництво», під яким розуміють тісний взаємозв'язок наукових досліджень з їх промисловим освоєнням . Цикл «дослідження - виробництво» визначає тривалість, якість і вартість науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) .

Фактори, які впливають на тривалість, вартість і якість НДДКР

Організаційні фактори :

· Спеціалізація організації-розробника

· Пропорційна відповідальність виробничої потужності усіх підрозділів

· Організація процесів розробки, система управління організації-розробника

· Взаємовідносини з підприємствами-виробниками іншими організаціями-розробниками та різними зовнішніми організаціями

· Обсяг виконуваних робіт потужності організації-розробника і кількісний склад працівників

· Науковий і кваліфікаційний рівень співробітників організації-розробника

· система підготовки кадрів і укомплектованість спеціалістами

· Наукова організація праці

· Система матеріально-технічного забезпечення

Технічні фактории:

· Наявність наукових доробок

· Технічне прогнозування

· Складність і новизна виробів, які розробляються

· Рівень стандартизації та уніфікації

· Механізація та автоматизація процесів на підприємстві

· Освоєння нових технологічних процесів і перспективних матеріалів

· Науково-технічна і патентна інформація

· Наявність відповідних робочих площ і оснащеність випробувальної, експериментальної бази

Економічні фактори:

· Планування виробничо-господарської діяльності організації-розробника

· Фінансування розробок

· Створення нормативної бази та нормування робіт

· Економічне стимулювання працівників організації-розробника

· Матеріально-технічне забезпечення

· (рівень запасів комплектуючих

· виробів, матеріалів тощо)

Розвинені країни накопичили значний досвід організації з впровадження досягнень науки у промислове виробництво. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу. Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний.

Вони охоплюють такі види діяльності:

· фундаментальні дослідження (ФД);

· прикладні дослідження (ПД);

· дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

· дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

· дослідну базу наук (ДБН);

· організаційно-економічну роботу (ОЕР);

· промислове виробництво нових товарів (ПВНТ);

· масове виробництво.

На кожному підприємстві одночасно з випуском уже освоєної продукції здійснюється підготовка до випуску нової продукції, тобто промислове підприємство повинно випускати продукцію, що знаходиться на різних етапах життєвого циклу. Ця робота потребує величезних затрат усіх виробничих ресурсів (технічних, матеріальних, трудових, фінансових).

Усі види робіт, що розглядаються, належать до циклу створення інновацій і включаються до складу науково-інноваційного циклу та виробничо-комерційного циклу. Прийнято виділяти чотири фази (етапи): від І-- створення інновації і потужностей для її використання, через II--III-- зростання виробництва і продажу, до IV-- насичення ринку та занепаду і зняття продукту з виробництва.

З метою розуміння сутності життєвого циклу розглянемо його складові детальніше. Сутність першої фази -- створення новинки -- складається з комплексу робіт, спрямованих на перетворення результатів науково-дослідних розробок у зразки нових виробів, їх адаптацію до ринку та оцінювання умов включення в економічний обіг. Комплексність цих робіт полягає у тому, що вони поєднують одночасно створення чи пристосування існуючого виробничого апарату для організації виробництва нового товару. На цій фазі також починаються маркетингові дослідження під час продажу перших дослідних партій (зразків), що має велике значення для введення інновації на ринок. Ця фаза є виключно збитковою. Друга фаза пов'язана з освоєнням виробництва та зростанням обсягів продажу, досягненням запланованого рівня рентабельності. Припадаючи на сферу виробництва, цей етап є найважливішим в усьому життєвому циклі продукції, бо саме тут реалізується матеріально-речова основа інноваційного циклу. На цій фазі споживачі відкривають для себе новизну й оцінюють її як споживчу вартість. Третя фаза-- фаза зрілості. Вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. Слід зазначити, що довготривалість масового випуску нового продукту спричиняє подвійний вплив на ефективність. З одного боку, тривале виробництво нової продукції забезпечує високі економічні результати, задовольняючи попит та забезпечуючи накопичення для відтворення; з іншого, - виникає необхідність оновлення продукції, бо це є обов'язковою умовою утримання місця на товарному ринку і підвищення конкурентоспроможності. Усе це потребує оптимізації часу виробництва з урахуванням змін темпів зростання його економічної ефективності. На цій фазі збільшується конкуренція внаслідок дифузії та тиражування нововведення. Четверта фаза -- фаза занепаду: моральне старіння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспроможним і витісняється іншими новаціями. Тому ще до настання цієї фази фірми прагнуть модернізувати продукт або створити новий. Для забезпечення постійного розвитку це робиться одночасно. Можна продовжити життєвий цикл інновації, якщо активно працювати в маркетинговій сфері, підтримуючи попит на цю продукцію шляхом зниження цін, через рекламу або інші канали збуту. Однак маркетингові заходи без проведення науково-дослідних робіт для покращання продукції цього параметричного ряду, без розроблення та освоєння нових видів продукції носять тимчасовий характер, тому лідируючі компанії, які самостійно розробляють і реалізують новий продукт, постійно працюють над удосконаленням чи створенням нового продукту (рис. 2).

Як було зазначено вище, кожне промислове підприємство одночасно з випуском уже освоєної продукції здійснює підготовку до випуску нової продукції. Відповідно до цього виокремлюються шість асортиментних груп промислових товарів, які мають чіткі відмінності за фазою життєвого циклу:

1. Головна група охоплює продукцію, що знаходиться у фазі зростання та за рахунок якої підприємство отримує істотний прибуток. Ця група має великі стратегічні можливості.

2. Підтримувальна група - це продукція, що знаходиться у фазі зрілості. За її рахунок відбувається стабілізація сукупних фінансових результатів промислового підприємства від виробничої діяльності.

3. Стратегічна група - продукція, що знаходиться у стадії впровадження на ринок.

4. Тактична група - супутня продукція, що знаходиться у стадії зростання або зрілості.

5. Розроблювана група - продукція, що знаходиться в інноваційній стадії, але тільки та, яка вжеготова до пробного маркетингу.

6. Замикаюча група - продукція, що знаходиться у стадії спаду, але та, яка має так званий “ринковий потенціал”, тобто можливість зростання продажу в перспективі.

Рис. 2. Структура життєвого циклу інноваційного процесу

Відомо також, що 75-85 % від загального обсягу реалізації послуг повинно знаходитись в головній та підтримувальній групах.

Для того, щоб на промисловому підприємстві виготовлялась чи розроблялась вищеперерахована продукція, потрібно, щоб це підприємство активно впроваджувало у виробництво останні досягнення науки та техніки. А для цього необхідно скоротити цикл «дослідження - виробництво».

Одним з ефективних шляхів скорочення циклу «дослідження - виробництво» є укладання договорів між науковцями і промисловими підприємствами. Особливість їх полягає У тому, що працівники наукових установ беруть на себе відповідальність за конкретне виробниче питання. Такі договори мають велике значення у соціально-економічному плані.

По-перше, для фундаментальної науки відкривається перспектива безпосередньо впливати на підвищення ефективності виробництва.

По-друге, колективи промислових підприємств все більше починають розуміти, що без науки та досліджень інноваційний прогрес їх підприємств неможливий.

Використання таких договорів дає змогу підвищити у науковців виробництво, сприяє пошуку нових робіт для промислового виробництва і здійснення у повному обсязі тих договорів, які вже були на стадії реалізації.

Одночасно повинен відбуватись і зворотний процес «виробництво - наука», що відіграє позитивну роль у вдосконаленні бази наукових установ.

Керівництво країни повинно взяти на себе зобов'язання сформувати систему управління інноваційним розвитком країни загалом. Для цього потрібно розробити комплексні плани розвитку наукових досліджень, а для реалізації конкретних завдань сформувати цільові науково-технічні програми. Для реалізації цієї мети необхідно створити відповідні об'єднання науковців та виробників. Таке об'єднання має на меті інтеграцію міжгалузевих зусиль для вирішення актуальної комплексної науково-технічної проблеми в інтересах одного чи кількох підприємств, що належать, як правило, до однієї галузі промисловості країни.

До того ж управління інноваційним розвитком промислових підприємств повинно здійснюватись і на регіональному рівні.

В основі регіональної системи управління інноваційним процесом лежать такі принципи:

- збереження господарської, юридичної та економічної самостійності промислових підприємств;

- раціональне скоординоване використання матеріально-технічних ресурсів;

- програмно-цільовий підхід до організації зв'язків науки з виробництвом;

- оптимальне використання існуючих організаційних ланок і форм, що впливають на інноваційний

розвиток промислових підприємств;

- всебічна підтримка та активізація керівництва держави під час вирішення питань управління інноваційним розвитком промислових підприємств.

Регіональна система управління інноваційним розвитком промислових підприємств забезпечить проведення наукових досліджень за комплексними цільовими науково-технічними програмами, прийнятими в країні.

Важливо відзначити, що прискорення впровадження досягнень науки у промислове виробництво стосується усіх ланок управління і сфери суспільно-політичного життя країни. Йдеться про те, щоб на усіх рівнях керівництва повною мірою використовувались економічні, управлінські та наукові досягнення.

Прискорення науково-технічного прогресу, вдосконалення інтеграції науки і виробництва - одне з основних завдань управлінського апарату країни.

Процеси ефективного формування та успішного функціонування цілісного інноваційного поля потребує чіткого планування, узгодження та координації усіх стратегічних програм та їхніх складових - цільових програм тактичного плану, контролю за їх виконанням, оперативного внесення змін та уточнень тощо. Тобто повного спектра управлінської діяльності .

Існуючі схеми управління сьогодні фактично нездатні виконувати свої функції у такій специфічній галузі ринкової економіки, як інноваційна діяльність.

Тому організації інноваційного процесу повинно передувати управлінське нововведення у вигляді принципово нової конфігурації органів управління цим процесом. Нова система повинна іманентно вплітатись в існуючі схеми здійснення державної політики у регіоні, внести до них нові демократичні методи управління та створити передумови функціонування структур державного управління у післятрансформаційний період розвитку української ринкової економіки.

З цією метою у кожному регіоні пропонується створити цілісний регіональний інноваційний мегакомлекс (РІМК), який стане науково-дослідним полігоном та демонстраційним проектом для удосконалення та розповсюдження методів управління як інноваційною діяльністю, так і іншими сферами соціально-економічного життя регіону .

Як керівництво країни загалом, так і керівництво у регіонах, повинно спрямовувати свої зусилля на те, щоб якомога краще об'єднати зусилля учених та виробників, спрямувати їх на вирішення актуальних проблем соціально-економічного розвитку України, а також звертати увагу передусім на прискорення впровадження результатів фундаментальних та прикладних досліджень у практику, усунення негативних тенденцій у процесі інтеграції науки з виробництвом.

Насамперед потрібно створити усі умови для проведення інноваційних досліджень в Україні, фінансування якими повинні взяти на себе промислові підприємства. Отже, виникає потреба у проміжній ланці між наукою та виробництвом, яка повинна ефективно сприяти впровадженню у практику інноваційних досліджень. Такою ланкою є спільні науково-технічні лабораторії, які повинні діяти на підприємствах і досліджувати вузлові проблеми, пов'язані з потребами виробництва. Такі лабораторії повинні створюватись спільно з науковими установами та промисловими підприємствами. Для них потрібно виділяти приміщення, обладнання, залучати учених-дослідників та інженерно-технічних працівників конкретного підприємства.

Поряд з науково-технічними лабораторіями повинно проводитись масштабніше планування інноваційних досліджень з урахуванням перспектив розвитку виробництва та науки. Таке планування знаходить своє відображення у розробленні комплексної системи управління якістю продукції.

Однією з ефективних форм співробітництва в системі «дослідження - виробництво» є вирішення комплексних науково-технічних проблем на базі міжгалузевої системи.

Для скорочення циклу «дослідження - виробництво» встановлена необхідність укладання договорів між науковцями і промисловими підприємствами, пропонується створити цілісний регіональний інноваційний мегакомлекс, створення спільних науково-технічних лабораторій та міжгалузевої системи вирішення комплексних науково-технічних проблем.

Крім того, потрібно краще використовувати науковий потенціал ВНЗ у реалізації довготривалих комплексних програм. Рівень кваліфікації і професіоналізм робочої сили має вирішальне значення для соціально-економічного прогресу та є одним з показників, які характеризують рівень розвитку країни. Ріст рівня освіти є одним з найважливіших джерел економічного росту. Підвищення рівня освіти спричиняє близько 40 % росту продукції на одного працюючого .

2. Схема проектування нового виробу

Проектування нового виробу відповідно до ЄСКД здійснюється в кілька етапів: 1) складання технічного завдання; 2) розрахунок технічної пропозиції; 3) розроблення ескізного проекту; 4) розроблення технічного проекту; 5) підготовка робочої конструкторської документації (дослідного зразка, дослідної партії, установлюваної серії, стійкого масового виробництва).

3. Стратегія товару

товар життєвий цикл інноваційний

Процес товарного планування і створення нових товарів торкається всіх сфер діяльності фірми. У ньому так чи інакше беруть участь усі підрозділи компанії, включаючи відділ збуту, виробничий відділ, науково-дослідний відділ, фінансову групу, юридичну службу і т.д.

Розмах діяльності в сфері товарного планування і створення нових товарів різко відрізняється своїм обсягом і інтенсивністю навіть серед фірм однієї і тієї ж галузі в залежності від сформованих традицій виробництва. Деякі фірми, прагнучи бути піонерами в пропозиції нових товарів, мають у своєму складі сильні дослідницькі групи. У той же час інші утримуються від ролі піонерів, хоча проводять обмежений обсяг досліджень, будучи упевненими, що цей вид діяльності завжди виправдує себе.

Основним завданням маркетингової стратегії є розробка планів і програм виходу з товаром-новинкою на ринок і органічне включення новинки в існуючий асортимент продукції компанії. У ході робіт мають бути дані відповіді на цілий ряд питань, найбільш важливими з яких є наступні:

1. Які саме канали розподілу будуть використовуватися для збуту товару-новинки? Ідеальним випадком буде можливість фірми збуту його по тим же каналам, що використовуються для реалізації інших товарів компанії. Однак це далеко не завжди можливо, тому що новий товар може бути розрахований на інше коло покупців. Іноді неможливість ефективного збуту по існуючим каналах змушує відмовитися від планів по виконанню асортименту новим товаром. Труднощі подібного роду варто передбачати задовго до запуску товару-новинки в серійне виробництво. На жаль, про це часто забувають.

2. Яке місце повинне займати товар у рамках існуючого асортименту? Товар-новинка може або стати доповненням існуючого асортименту або прийти на зміну одному зі старих товарів, виконуючи ті ж функції більш ефективним образом. У зв'язку з цим може виникнути проблема вибору:

а) чи варто припинити випуск старого, відомого товару;

б) чи варто зберегти старий товар і, пожертвувавши частиною економії, що дає серійне виробництво, одночасно почати випуск нового товару і представити його ринку як частковий замінник на додаток до уже відомого виробу.

3. Яку ціну варто установити на новий товар, і якою повинна бути загальна спрямованість політики цін стосовно до новинки? Ця проблема виявляється винятково складною, якщо товар з'явився як щось зовсім самостійне, а не з метою заміни якого-небудь раніше випускаємого продукту. Однак труднощі зростають ще більше, коли новий товар призначений для заміни старого, котрий мав свою ціну і підкорявся визначеній політиці цін. Якщо новий товар дуже привабливий і на нього явно мається попит, чи не варто установити найбільш високу ціну, щоб устигнути цілком компенсувати витрати по його створенню і вартість необхідного для його виробництва технологічного устаткування протягом напівроку чи максимум двох років, тобто за той час, поки на ринку ще немає серйозної конкуренції!

4. Якої політики варто дотримувати у відношенні рівня товарних запасів новинки? Звичайно, запасів цих повинно вистачити для повного задоволення невідомого і ще не визначеного попиту. Однак, з іншого боку, запас повинний бать мінімальним, щоб у випадку провалу товару компанія не виявилася в скрутному положенні, зв'язавши зі створенням цих запасів великі кошти.

5. Використання яких мотивів буде найбільше ефективно стимулювати збут нового товару? Не так то легко з'ясувати, чому люди купують чи відмовляються купувати товар який добре і давно відомий ринку. Але ще складніше виявити мотиви, якими буде визначатися купівельне поведінка у відношенні нового товару. Дослідження ринку, у ході яких застосовуються найрізноманітніші засоби і методи аналізу товару і ринку, можуть виявитися дуже коштовними для встановлення того, які стимули покупця будуть імовірніше за все впливати на збут нового товару.

Як адміністратори, так і фахівці зі збуту, при виведенні нового товару на ринок, найчастіше занадто вузько підходять до проблеми каналів збуту. Багато хто з них розглядають термін «канали розподілу» як комплекс взаємин між промисловою фірмою і торговими підприємствами, що не входять у її структуру, за допомогою яких вироблені фірмою товари-новинки надходять на ринок. При цьому з поля зору вислизає та частина організаційної структури самого виробника товарів, що займається збутом.

У більш широкому значенні під організацією збуту розуміється як власна система збутових органів фірми, так і не стосовні до неї незалежні агенти підприємства, що займаються збутом її товарів. З цього погляду комплекс зовнішніх взаємин може розглядатися як продовження власних збутових органів промислової фірми. Елементи, з яких складаються канали збуту товару-новинки, треба не тільки вибирати, але і керувати їх відносинами з постачальниками і між собою. Персонал зовнішніх збутових органів повинен одержувати інформацію і проходити підготовку; повинні прийматися заходи по стимулюванню його ділової активності і компенсації послуг. Його робота повинна постійно контролюватися і спрямовуватися в правильне русло.

По суті, відносини між елементами, що складають канал розподілу товарів-новинок, не відрізняються від відносин між елементами будь-якої іншої організаційної структури. Будь-яка організація являє собою сплав конфліктів і співробітництва. Вона складається з людей і структурних підрозділів, об'єднаних і тих, що погодились на деякі обмеження волі дій в ім'я досягнення конкретної загальної мети. Однак кожний з елементів приходить в організацію зі своїми індивідуальними інтересами і цілями, що у багатьох випадках суперечать інтересам і цілям інших елементів цієї організації, і до деякої міри загальним цілям всієї організації.

Робота з планування та організації каналів збуту товарів-новинок містить у собі три основних етапи. Постачальник товарів повинен, насамперед, провести аналіз, спрямований на виділення видів і підвидів робіт, які варто виконати для продажу нових товарів і їхнього безперешкодного просування на ринок. Він повинен виявити і правильно витлумачити вплив різних факторів на виконання цих робіт. Після цього він повинен вирішити, які види агентів чи торгових підрозділів здатні найбільше ефективно виконати завдання, що він перед ними поставить. Нарешті, він повинен вибрати індивідуальних представників кожного виду збутових органів, найбільш придатних для виконання його конкретних задач, і установити з ними ділові відносини.

Навряд чи керівники служби збуту коли-небудь, зіштовхувалися з задачею створення заново всієї системи каналів збуту при нового товару на ринок. Набагато частіше виникає необхідність пристосування вже існуючої системи до мінливого умовам ринку чи цілям збуту. Робота з пристосування існуючого каналу стосовно товарів-новинок, природно, складніше, ніж створення нової системи. Навіть на ранніх стадіях планування й аналізу керівник служби збуту, швидше за все, знайде, що на його мислення впливає тенденція вважати вже існуючу структуру самою вірною. Представляючи собі систему каналів, що вимагається йому, збуту, він зіштовхується з неминучістю настільки глибокого ламання існуючих збутових органів, що неминуче приведе до серйозного зниження обсягу збуту, погіршенню становища його фірми на ринку і падінню прибутків. У багатьох випадках доводиться діяти обережно і поступове споруджуючи нову збутову структуру вроздріб і протягом значного часу, зважуючи кожен крок.

Одні з факторів, що роблять вплив на вибір і організацію каналів збуту товарів-новинок, виникають з характеру конкретного ринку, інші зв'язані з особливостями самого товару, треті -- з родом діяльності і положенням фірми. Деякі з факторів настільки зв'язані з індивідуальними особливостями постачальників товарів, що їх недоцільно обговорювати.

4. Стратегія процесу