Скло, властивості скла різного призначення, ассортимент скляних виробів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра товарознавства та комерційної діяльності

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: “Матеріалознавство та основи технології виробництва непродовольчих товарів”

на тему: Скло, властивості скла різного призначення, ассортимент скляних виробів

Виконав:

студент групи ТК-082

Чуйко Я.С.

Чернігів ЧДТУ 2010

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СКЛО, ВЛАСТИВОСТІ СКЛА РІЗНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1 Склад скла і виробів з нього

1.2 Властивості і види скла

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ СКЛА

РОЗДІЛ 3. АСОРТИМЕНТ СКЛЯНИХ ТОВАРІВ, ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ СПОЖИВЧИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

3.1 Асортимент скляних товарів

3.2 Фактори формування споживчих властивостей й асортименту скляних товарів

3.3 Маркування скляних товарів

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ СКЛА В СУЧАСНОМУ БУДІВНИЦТВІ

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

скло виріб асортимент споживчий

Склоробство виникло в IX - Х столітті в Росії, набагато раніше, ніж в Америці (XVII ст.) і раніше, ніж у багатьох інших країнах Західної Європи (Англії, Швеції, Венеції, Богемії, Лотарингії, Нормандії й ін.).

Загальний промисловий підйом, що почався за царювання Петра I, захопив і скляну справу. Розвиток склоробного виробництва був викликаний великим попитом на скляні вироби - шибка, дзеркала, посуд, що не могли задовольнити існуючі ще в XVII столітті в Московській Русі старі скляні заводи (Духанський, Измайловський, Черноголовський) і прагненням відмовитися від дорогого ввозу закордонного скла. Асортимент виробів посудного цеху Ямбурзького заводу був дуже великим. Так, наприклад, у 1722 році завод випускав: чарки пивні з кришками і без кришок, чарки винні і горілочні різних розмірів, склянки пивні, горілочні, різні пляшки, лампади, сільнички, огіркові чаші, кишенькові фляги, чорнильниці і т.д.

З вищенаведених історичних даних, можна зробити висновок, що тема склоробного виробництва була актуальна ще 250 років тому.

У наш час зберігаються традиції і секрети старих майстрів, уміння працювати зі склом передається на генетичному рівні з покоління в покоління. Час диктує нові тенденції, але основи ремесла залишаються непорушними.

Сьогодні підприємства нашої країни роблять продукцію зі скла і кришталю: чарки, келихи, фужери, графини, глечики, склянки, пивну серію, високомистецькі штофи, салатники, сортові вази, вази для декорації інтер'єрів, парфумерну тару, сулії медичного призначення, що відповідають самому вимогливому смаку.

Поряд з вітчизняними виробниками борються за ринок збуту і визнані світові лідери по виготовленню скляного посуду, такі як: Скляні заводи «KAVALIER» Чехії, Італійська фірма "Carlo Giannini" і т.д.

Актуальність даної теми курсової роботи очевидна, тому що розвиток склоробного виробництва - один зі складових факторів розвитку економіки нашої країни.

Мета роботи: аналіз асортименту, конкурентоздатності і якості скляного посуду на підставі вивчення даної проблеми.

Предмет дослідження: в даній роботі був розглянутий вплив формування асортименту на вироби із скла, а також поліпшення їх якості в умовах ринку.

Методи: теоретичний аналіз, літературні джерела, узагальнення.

РОЗДІЛ І. СКЛО, ВЛАСТИВОСТІ СКЛА РІЗНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1 Склад скла і виробів з нього

Скло - це аморфне тіло, яке одержують при переохолодженні розплаву незалежно від складу й температурної області затвердіння. При поступовому збільшенні в'язкості воно набуває механічних властивостей твердого тіла. Скло - один з найпоширеніших матеріалів, який широко використовується в господарстві і побуті: для засклення будинків, споруджень, транспортних засобів. Скляний посуд, пляшки, банки, електролампи, освітлювальна апаратура, дзеркала - необхідні предмети нашого побуту.

Скло відоме людям уже близько 55 століть. Самі древні зразки виявлені в Єгипті. В Індії, Кореї, Японії знайдені скляні вироби, вік яких відноситься до 2000 року до н.е. Розкопки свідчать, що на Русі знали секрети виробництва скла більш тисячі років тому. А перше згадування про російський скляний завод (він був побудований під Москвою біля села Духаніно) відноситься до 1634 року.

Основоположником наукового склоробства в Росії є М.В. Ломоносов, що організував у 1748 р. першу наукову лабораторію по хімії і технології скла.

Теорії будови скла - немає, але є гіпотези, що пояснюють структуру і властивості скла. Гіпотези будови скла відбивають етапи розвитку структурних уявлень про будову склоподібних речовин і умови склоутворення. Серед них центральне місце займають гіпотези Д.І. Менделєєва, А.А. Лебедєва, Захаріасена, Таммана.

Незважаючи на таку древню історію, масовий характер виробництво скла придбало лише наприкінці минулого сторіччя завдяки винаходу печі Сіменса-Мартіна і заводському виробництву соди. А вже листове скло - річ зовсім сучасна. Технологія його виготовлення була розроблена в нашому столітті.

Листове скло має дуже різноманітний асортимент: безбарвне - поліроване, візерункове, армоване; пофарбоване листове скло також має різноманітний асортимент. З безбарвного і пофарбованого скла виготовляють різні види будівельного скла - скляні блоки, профільне скло, склошифер, склоплитки й інші лицювальні матеріали. З листового скла виготовляють безпечні стекла (загартоване, триплекс) для заскління автотранспорту, літаків і ін.

У харчовій і хімічній промисловості застосовують труби, апарати і реактори зі скла. Високоміцні скляні нитки, витягнуті з розплаву скла використовують для виготовлення технічних тканин - хімічно стійких, електро-, тепло-, звуко- і гідроізоляційних, а також як арматуру при виготовленні склопластиків і бетонів.

Склоподібний стан. Склоподібні речовини виходять шляхом переохолодження рідких розплавів, що застигають не кристалізуючи внаслідок інтенсивного (швидкого) наростання в'язкості. Температура знижується поступово доти поки скло не стає тендітним і твердим. А при нагріванні тверді склоподібні речовини поступово розм'якшуються, стають пластичними, а потім перетворюються в розплав. Зі зміною в'язкості, безупинно змінюються й інші фізико-хімічні властивості (це враховується при виробленні скла тим чи іншим способом).

Таким чином, визначення скла, дане комісією з термінології при Академії Наук, звучить так: «Склом називаються всі аморфні тіла, одержувані шляхом переохолодження розплаву незалежно від їхнього складу і температурної області затвердіння і, що володіють у результаті поступового збільшення в'язкості механічними властивостями твердих тіл, причому процес переходу з рідкого стану в склоподібний повинен бути оборотним».

Початок склоробства відносять до четвертого тисячоріччя до нашої ери. Про те, як люди навчилися робити скло, існують різні версії. Швидше за все склоробство виникло на базі гончарного ремесла після того, як судини з глини навчилися не тільки робити міцними при випалі, але і непроникними для рідин, покриваючи їхні стінки склоподібними плівками (глазурями). Для глазурей була використана випадкова суміш на основі кварцового піску і золи, що містить оксиди лужних і лужноземельних металів. У міру того як накопичувався досвід скловаріння, склад скла коректувався і наближався до самого легкоплавкого складу, а саме складу потрійної евтектики в системі Si2 - Na2O - СаО з температурою плавлення 725°С. Одержання нових складів скла привело до того, що до дійсного часу майже всі елементи таблиці Д.І. Менделєєва випробувані в складах різних стекол.

По основному склоутворюваному оксиду скла одержали назви: силікатні (Si2), боратні (У2ПРО5), фосфатні (P2ПРО5) і ін. - це всі з'єднання компонентів з киснем - дали назву класу - оксидне скло, до якого і відноситься листове скло.

Скло не має визначеної температури плавлення чи затвердіння. Ці процеси проходять у деякому температурному інтервалі. При охолодженні розплав переходить з рідкого в пластичне, а потім у твердий стан, тобто протікає процес скловання - поступовий перехід переохолодженої рідини в склоподібний стан. Навпаки, при нагріванні скло з твердого стану переходить у пластичне, а при більш високій температурі - у рідке (розм'якшення скла).

Властивості скла визначаються не тільки їхнім хімічним складом, але також температурою, при якій відбувалося варіння скла, і швидкістю охолодження розплаву, тобто так називаним «тепловим минулим». Скло того самого хімічного складу може мати різні властивості і структуру в залежності від його наближення до рівноважного. Тому так важливо дотримувати температурні і тимчасові параметри виробництва скла.

Скляні вироби відповідно до призначення підрозділяють на три класи:

- побутові;

- архітектурно-будівельні;

- технічні.

До побутових скляних виробів відносять посуд, художньо-декоративні вироби для прикраси інтер'єра, лампові вироби, дзеркала.

Класифікують скло за походженням, хімічним складом, основними властивостям і призначенням. Для виготовлення побутового посуду й декоративних виробів використовують оксидне скло, у якому основними склоутворювачами є оксиди кремнію, бору, алюмінію та ін.

Види скла, у яких основним склоутворювачем є оксид кремнію - SiО2, називають силікатними, скла, де основними склоутворювачами служать оксиди бору й кремнію, - боросилікатними, а скло з основним склоутворювачем у вигляді оксидів алюмінію, бору й кремнію - алюмоборосилікатними. Ці оксиди утворюють основу структури скла й визначають його найважливіші властивості.

Крім названих кислотних оксидів до складу скла входять оксиди лужних і лужно-земельних металів. З лужних оксидів використовують оксиди натрію - Nа2О, оксиди калію - К2О, оксиди літію - Li2О; з лужно-земельних - оксиди кальцію - СаО, оксиди магнію - МgО, оксиди цинку - ZnО, оксиди барію - ВаО, оксиди свинцю - РbО. Кожен оксид привносить притаманні йому властивості. Тому багато властивостей скла залежать від його хімічного складу. Склад скла виражають через складаючі його оксиди.

Відповідно до Держстандарту 24315-80 скло для побутового посуду й декоративних виробів підрозділяють на наступні види:

натрій-кальцій-силікатне, спеціальне побутове, кришталеве (містить не менше 10 % оксидів свинцю, барію, цинку);

малосвинцевий кришталь (18-24% РbО), свинцевий кришталь (24- 30% РbО);

високосвинцевий кришталь (30% і більше РbО);

барієвий кришталь (не менше 18 % ВаО).

До спеціального побутового скла відносять жаростійке боросилікатне й алюмоборосилікатне скло. Для виготовлення кухонного посуду застосовують також ситали. Це непрозорі білого кольори склокристалічні матеріали високої термостійкості. Їх виготовляють шляхом напрямленої кристалізації літійалюмосилікатного скла в процесі спеціальної термічної обробки.

1.2 Властивості і види скла

До найважливіших властивостей скла можна віднести щільність, міцність, твердість, крихкість, теплопровідність, термічну стабільність, оптичні властивості. Властивості скла звичайно підрозділяють на механічні, електричні, оптичні і хімічні.

Механічні властивості скла характеризують відношення скла до хімічних впливів, до них відносяться: твердість, крихкість, щільність.

Твердість. У залежності від способу виміру твердості скла розрізняють твердість царапання, мікротвердість, твердість шліфування і вдавлення.

Мікротвердість визначається шляхом вдавлення в скло під навантаженням алмазної піраміди. Мікротвердість стекол коливається від 480 до 1000 кг/мм2. Твердість скла залежить від його складу. Самі тверді стекла - кварцові високоглиноземні боросилікатні. Самі м'які стекла - багатолужні і свинцеві. Звичайні промислові стекла характеризуються середнім значенням твердості. По шкалі Маоса твердість усього силікатного скла лежить у межах від 5 до 7.

Мірою твердості скла служить або ширина подряпини, нанесеної на скло при визначеному тиску, або величина тиску, при якому на склі утвориться подряпина визначеної ширини.

Абразивна твердість виміряється кількістю скла, зішліфованого з поверхні випробуваного зразка скла за певних умов його обробки: чим більше його кількість за даний відрізок часу, тим менше твердість скла.

Крихкість. Тендітними називаються матеріали, що раптово руйнуються при невеликому перевищенні межі міцності. Звичайно крихкість скла виражають межею його міцності при ударі, причому за ударну міцність скла приймають сумарну роботу ударів, віднесену до одиниці об'єму зразка.

Крихкість скла залежить від його товщини: зі збільшенням її міцність скла при ударі зростає.

Значний вплив на ударну міцність скла робить його термічна обробка. Міцність загартованих зразків скла в 5-7 разів більше міцності таких же, але нормально відпалених зразків. Однак установлено, що надмірно тривале обпалювання скла приблизно в 2-2,5 рази збільшує його ударну міцність.

Відомо, що введення до складу скла, окису Mg чи кремнезему збільшує межу міцності скла при ударі.

Щільність скла - важлива фізична величина, від якої залежать теплові, оптичні і ряд інших його властивостей. Найменшу щільність має кварцове скло (2,203 г/см3), найбільшу - скло з високим вмістом Pb (до 7 г/см3). Щільність звичайного листового скла при кімнатній температурі в середньому дорівнює 2,5 г/см3 (2,45-2,55 г/см3). З підвищенням температури вона зменшується.

Термічні властивості скла. Найголовнішими термічними властивостями скла є теплоємність, коефіцієнт термічного розширення і термічна стійкість.

Теплоємність - показує, яку кількість теплоти необхідно підвести до одиниці маси для підвищення температури на один градус. Теплоємність скла зростає при введенні легких елементів і знижується при значній кількості оксидів барію та свинцю.

Термічне розширення - визначає поведінку скла при нагріванні і можливість його паяння з іншими видамисклаі іншими матеріалами. Термічне розширення збільшується ряду Li-Na-K. Знижують термічне розширення силікатного скла B2O3, Al2O3, ZrO2.

Термічна стійкість - здатність скла витримувати різкі зміни температури без руйнування. При різкому нагріванні і охолодженні скла в ньому виникають термічні напруги. Якщо вони досягають межі міцності, то відбувається руйнування. Серед груп силікатного скла найбільшу термостійкість має кварцове скло. Воно витримує перепад температур порядку 1000°С. До термостійких відносять мало лужне боросилікатне скло.

Електричні властивості скла. До найголовніших електричних властивостей скла відносяться електропровідність, діелектрична проникність і електрична міцність.

Електропровідність - характеризує здатність скла пропускати електричний струм. При нормальній температурі скла є провідниками електрики другого роду, їхня електропровідність незначна, тому багато стекол можуть служити ізоляторами. Однак, при підвищеній температурі і струмах високої напруги електропровідність скла значно зростає.

Діелектрична проникність - визначається ступенем поляризації скла. Найменша діелектрична проникність у кварцового скла. Ця величина збільшується при введенні лужних і лужноземельних оксидів. Висока діелектрична проникність у скла з великим вмістом PbO.

Електрична міцність - характеризується втратою електроізоляційних властивостей. Найбільшу міцність має боросилікатне скло, найменшу - лужне.

Оптичні властивості скла. До оптичних властивостей стекол відносяться пропускання, поглинання, заломлення, розсіювання і відбиття світла, що є результатом взаємодії електромагнітного випромінювання зі склом.

Показник заломлення - визначає здатність скла заломлювати світло. Він залежить від ряду факторів, головним чином, від щільності скла, а отже від його хімічного складу і структури. Чим вище щільність скла, тим менше швидкість поширення світла.

Пропускання і поглинання склом - характеризують його прозорість для променів видимого світла. Прозорість характеризується оптичною густиною і показником поглинання. Ці показники залежать від забарвлення скла.

Для листового скла товщиною 10мм пропускання світла складає 88-90%, поглинання коливається від 0,5 до 3% у залежності від змісту домішок барвних компонентів, відбиття дорівнює 8-9%. Висока прозорість листового скла обумовлена тим, що скло є однорідним і однофазним середовищем, відсутні границі розділу фаз, що можуть викликати розсіювання світла.

Хімічна стійкість - це здатність протистояти руйнівній дії хімічних реагентів (лугів, кислот). Хімічна стійкість скла залежить від його складу. Серед силікатного скла найбільш стійке кварцове скло. Високою хімічною стійкістю відрізняються алюмосилікатне і боросилікатне скло. Введення в скло лужних металів знижує його хімічну стійкість, але скло із лужноземельними оксидами характеризується високою хімічною стійкістю.

Хімічна стійкість листового скла до впливу агресивних середовищ має значення головним чином з погляду збереження якості його поверхні в умовах транспортування і збереження. Листове скло для остекління зовнішніх світлових прорізів будинків і засобів транспорту, будучи хімічно стійким матеріалом, служить цілком задовільно протягом багатьох десятиліть. Продукти його руйнування, що утворюються при впливі атмосфери і вологи, легко змиваються з зовнішньої поверхні, а виникаюча на поверхні плівка гелю кремнекислоти згодом ущільнюється і захищає скло від подальшого гідролізу.

Умови служби листового скла усередині приміщень ще більш сприятливі. При тривалому збереженні чи транспортуванні упакованого скла, особливо в умовах підвищеної вологості між окремими аркушами, які знаходяться в безпосередньому контакті на незначній відстані один від іншого, під впливом вологи утворюються розчини високої концентрації, що взаємодіючи зі склом, викликають появу на поверхні його райдужних і білих плям. В запобіганні цього скло необхідно зберігати в сухих приміщеннях.

Для будівництва виготовляють наступні види скла: листове, віконне, армоване, візерункове, штучне та ін.

Листове скло підрозділяють з якості поверхні на неполіроване і поліроване; зміцнення за способом - на звичайне, відпалене, гартоване, зміцнене хімічним або іншим способом і, зокрема, армоване сталевою сіткою; за кольором - безбарвне і кольорове, за профілем - плоске, хвилясте, гнуте.

Листи скла повинні бути рівномірної прямокутної форми і з плоскою поверхнею. Кривизна (стріла прогину) не повинна перевищувати +0,3% довжини аркуша. Листи повинні мати гладку поверхню, рівні кромки з кутами цілими без відколів, райдужних нальотів, матових плям і інших дефектів. Отжиг скла повинен бути рівномірним, що забезпечує його надламування по лінії надрізу. Допускаються смугність і хвилястість, якщо вони не спотворюють зображення предметів, а також прозорі (повітряні) і непрозорі (лужні) бульбашки для віконного скла в дуже невеликих кількостях.

Всі вимоги до того чи іншого виду скла визначаються відповідними ГОСТами.

Скло віконне (ГОСТ 111-78) використовується для заповнення світлових пройомів будівель і споруд різного призначення. Скло виготовляють у вигляді плоских листів, які мають найменші розміри 500х400 і 600х400 мм, найбільші - від 750х1300 до 1600х2200 мм. Товщина скла 2 - 6 мм. Листи скла повинні бути рівномірної товщини.

Скло повинно бути безколірним, рівномірно відпаленим і надламуватися по надрізу не розтріскуючись. Світлопропускання, тобто здатність пропускати світлові промені, характеризує його прозорість. Коефіцієнт загального світлопропускання при проходженні через скло паралельного пучка світлових променів з нормальним кутом падіння до поверхні скла повинен бути не менше 0,87 для скла товщиною 2 - 2,5 мм; 0,85 - для скла товщиною 3 - 4 мм і 0,84 - для скла товщиною 5 - 6 мм.

Скло вітринне поліроване (ГОСТ 13454-77) використовується для заскління вітрин, вітражів і вікон будівель загального користування. Воно має плоскополіровану поверхню і не дає оптичних спотворень у відбитому склі. Мінімальні розміри скла 1380х1340 мм, максимальний - 4450х2950 мм. Товщина скла 6,5 - 8 мм.

Скло має ряд дефектів: пухирці, інородні включення, пилюку, подряпини та ін. Поверхня листів повинна бути гладкою без нальотів, які не змиваються, матових плям та ін. Скло повинно бути безколірним.

Скло вітринне неполіроване (ГОСТ 7380-77) використовується для заповнення світлових пройомів конструкцій, які огороджують будівлі і споруди різного призначення. Мінімальні розміри скла 1950х1750 мм, максимальні - 3950х2950 мм. Товщина скла 6,5 мм.

Листи скла повинні мати рівномірну товщину і бути прямокутної форми, причому різність діагоналей листів повинна бути до 8 мм. Дефекти, які припускаються, регламентовані ГОСТ.

Скло листове візерунчасте (ГОСТ 5533-86) використовується для заповненні світлових пройомів і влаштування внутрішніх огороджень в будівлях і спорудах різного призначення, в тому числі для декоративного засклення перегородок, дверей, вікон з метою зниження сонячної радіації. Скло листове візерунчасте прокатне буває безколірним або кольоровим, з рельєфним візерунком на одній або обох сторонах.

Скло виготовляється товщиною 3,5 - 7 мм. При товщині 3,5 - 5 мм має довжину 600 -1600, ширину 400 -1200 мм, а при товщині 6 - 7 мм - довжину 1000 - 2500, ширину 800 - 1600 мм.

Візерунчасте скло перевозять в контейнерах або дерев'яних ящиках; при перевезенні ящики або контейнери встановлюють торцями по напрямку руху і міцно закріплюють, щоб уникнути їх пересування або коливання.

Зберігають листи скла на пірамідах або стелажах на гумових, войлочних або дерев'яних прокладках з кутом нахилу до вертикалі 10 - 15 градусів. Ящики зі склом також зберігають в нахиленому положенні.

Морозовидне скло можна отримати з гладкого скла, оброблюючи його пісковоструйним апаратом для створення матової поверхні. Скло просушують і очищають від слідів жиру. Потім наносять на нього кісточкою окремими мазками в різних напрямках розчин столярного клею, в горизонтальному положенні поміщають в сушильну камеру і сушать при температурі 50 - 60 градусів. При нагріванні скло розширюється, а клей стискається і після просихання відстає від скла у вигляді чешуєк, разом з ними знімається поверхневий шар скла. При цьому на поверхні скла утворюються візерунки, які нагадуються собою “мороз”.

Арміроване листове скло (ГОСТ 7481-78) - безколірне або кольорове скло, арміроване металічною сіткою і має поверхню гладку або з візерунком. Цим склом заповнюють світлові пройоми (ліхтарі) і загороджують балкони, ліфти в жилих будинках і спорудах загального користування.

Довжина листів скла 800 - 1200, ширина 400 - 1600 мм, товщина листів безколірного скла - 5,5, кольорового - 6 мм.

Поверхня листів може бути гладкою (кованою) або одна поверхня гладкою (кованою), а друга рифленою або візерунчастою. Безколірне скло може мати зеленуватий або блакитний відтінок.

Увіолеве скло застосовують для засклення закритих приміщень типу оранжерей, лікувальних закладів тощо. Воно пропускає не менше 25% ультрафіолетових променів. Скло має розміри 250х250 - 2000х2000 мм, товщину 2 - 6 мм.

З часом скло жовтіє, тобто старіє, внаслідок чого понижується здатність пропускання ультрафіолетових променів.

Скло закалене - стемаліт (ГОСТ 22279-76) - використовуються для внутрішньої і зовнішньої обробки стін і перегородок будівель і споруд. Воно представляє собою плоскі листи скла, які вкриті з однієї сторони емалевою фарбою з наступною термообробкою, завдяки чому скло зміцнюється і фарба закріплюється на його поверхні. Довжина листів стемаліту 400 - 1500 мм з інтервалом 100 мм, ширина 900 - 1100 мм с інтервалом 50 мм, товщина 5 - 7,5 мм. Стемаліт виготовляють з віконного і вітринного полірованого і неполірованого скла.

Теплопоглинаюче скло служить для поглинання інфрачервоних (теплових) променів, тому широко використовується в тих приміщеннях, де технологією виробництва передбачена понижена температура. Скло має розміри 300х500 - 2200х3500 мм, товщину 6 мм.

Блоки скляні пустотілі (ГОСТ 9272-81) використовуються для кладки світлопрозорих відображаючих конструкцій будівель і споруд. Блоки бувають не зафарбовані і кольорові. Довжина блоків 194 - 294, ширина 194 - 244, товщина 98 - 75 мм. Блоки бувають квадратні (БК), квадратні кольорові (БКЦ), прямокутні (БП). Не зафарбовані блоки можуть мати жовтуватий, блакитний або зеленуватий відтінки. Коефіцієнт світло пропускання блоків з гладкою поверхнею 0,50 - 0,55, з рифленою поверхнею 0,30 - 0,35.

Внутрішні поверхні лицьових стінок блоку повинні бути гладкими або мати рельєфний візерунок, а торцьових - гладкими. Товщина лицьових стінок боку не більше 8 мм.

Блоки упаковують і перевозять в контейнерах або в блок-пакетах.

Склопакети клеєні (ГОСТ 24866-81) представляють собою два або три плоских листи скла, з'єднаних по контуру так, щоб між ними утворювалася герметична замкнута камера з прошарком висушеного повітря.

Склопакети використовуються для скління вікон, вітрин, вітражів, балконних дверей жилих помешкань, виробничих і допоміжних промислових підприємств.

Склопакети в залежності від конструкції бувають наступних типів: СПК1 - однокамерні (двохшарові) без обрамляючої рамки; СПКР1 - однокамерні (двохшарові) з обрамляючою рамкою; СПК2 - двохкамерні (трьохшарові) без обрамляючої рамки.

Склопакети мають високу (довжину) 400 - 2550, ширину 400 - 2950, товщину до 46 мм. Товщина склопакетів з обрамляючою рамкою повинна бути на 2 мм більша товщини склопакетів без неї. В однокамерних пакетах - відстань між склом 9,12 і 15 мм, в двохкамерних - 9 і 12 мм, ширина герметизуючого шару - не менше 13 мм.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ СКЛА

За минулі тисячоліття методи виготовлення скла майже не змінилися, найраніші зразки практично нічим не відрізняються від сучасного, усім відомого скла для виготовлення пляшок (винятком є тільки сучасне скло із заданими властивостями). У природному стані воно існує як мінерал обсидіан -- вулканічне скло. Величезна кількість модифікацій скла дає змогу найрізноманітнішого утилітарного використання, обумовленого його складом і хіміко-фізичними властивостями.

Виробництво скляних виробів складається з обробки сировини, складання шихти, варіння скломасси, формовання й віджигу виробів, первинної і декоративної їхньої обробки.

Обробка сировини зводиться до очищення піску й інших компонентів від небажаних домішок, тонкому здрібнюванню і просіванню матеріалів.

Готування шихти, тобто сухої суміші матеріалів, складається у відважуванні компонентів відповідно до рецептури і ретельному їхньому перемішуванні до повної однорідності. Більш прогресивним методом є виготовлення із шихти брикетів і гранул; при цьому зберігається однорідність шихти, прискорюється варіння.

Варіння скломасси із шихти здійснюють у ваннах і горшкових печах при максимальній температурі 1450--1550°С. У процесі варіння відбуваються складні фізико-хімічні перетворення і взаємодії сировинних матеріалів з утворенням і плавленням силікатів і вільного кремнезему. За допомогою висвітлітелів скломассу звільнюють від газових включень, ретельно перемішують до досягнення однорідності по складу і в'язкості.

При порушеннях режимів обробки сировини, готування шихти і варіння утворюються дефекти скломасси у виді небажаних кольорових відтінків і сторонніх включень -- склоподібних (свиль, шлір), кристалічних (камені).

Формовання виробів з в'язанням скломасси здійснюють різноманітними методами. Ця можливість зв'язана з поступовим наростанням в'язкості скла зі зниженням температури і високим поверхневим натягом скла, що забезпечує одержання гладкої, блискучої поверхні виробів. Метод формовання багато в чому визначає конфігурацію виробів, товщину стінки, прийоми декорування, фарбування і тому є важливою асортиментною ознакою і ціноутворюючим фактором.

Побутові вироби виготовляють ручним і вільним видуванням, механізованим видуванням, пресуванням, пресовидуванням, багатостадійним методом, моліруванням (гнуттям), відцентровим формуванням.

Ручне видування -- за допомогою склодувної трубки з використанням дерев'яних чи металевих форм, у яких при обертанні заготівлі (кульки) завершується формовання. Цим методом одержують вироби будь-яких конфігурацій і товщини стінки з гладкою і блискучою поверхнею. Виробляють безбарвні, пофарбовані в масі і накладні вироби (двох- і багатошарові). У процесі видування можна прикрашати посуд різними прийомами.

Вільне видування здійснюють також за допомогою склодувної трубки, але вироби формують і остаточно обробляють в основному на повітрі. Вироби характеризуються складністю форм, плавними переходами частин, стовщеною стінкою. Декорують їх кольоровими смугами, стрічками, міхурами, налепами і т.п.

Механізованим видуванням на автоматах (ВР-24, Р-24, ВМ-16, Р-28, ВР-24 і ін.) виготовляють безбарвні вироби простих обрисів, в основному склянки.

Пресування виробів здійснюють на автоматичних прессах у металевих формах під тиском сердечника. Вироби безбарвні чи кольорові мають плоску, циліндричну, конічну форму, що розширюється у верхній частині. Товщина стінки більш 3 мм. На поверхні можна помітити шви -- місце з'єднання частин рознімних форм. Деяку одноманітність пресованих виробів прагнуть перебороти за рахунок створення легкого рельєфного візерунка на поверхні (фактурний прес), пресування без верхнього кільця, що дозволяє одержати різний у кожного виробу вільно сформований край.

Пресовидуванням на автоматах Г-28, ПМВ, ЛАМ-2 виготовлюють склянки і посуд складних форм -- графини, флакони й ін. На автоматичних лініях «Інтергласс» пресовидуванням виробляють рюмочні вироби. При цьому чашу видувають, а денце і ніжку пресують і зварюють з чашею.

Інші методи формовання менш поширені.

Можливі дефекти формовання -- кривизна виробів, несиметричний префікс деталей, різнотовщинність стінки, складки, зморшки, подряпини, дрібні тріщини (посечки) поверхні й ін.

При формованні через низьку теплопровідність скла, різкого і нерівномірного охолодження у виробах виникають залишкові напруги, здатні викликати їх саморуйнування. Тому обов'язковим є отжиг -- термічна обробка, що складається в нагріванні виробів до 530--550°С, витримуванні при цій температурі і наступному повільному охолодженні. При отжигу залишкові напруги послабляються до безпечної величини і рівномірно розподіляються по перетині виробів.

Первинна обробка полягає у видаленні ковпачка виробів після ручного видування, обробці краю і дна виробів, притиранню пробок до горла графинів і флаконів. У пресованих виробах проводять вогневе полірування поверхні.

Декоративна обробка -- це нанесення на вироби прикрас різного характеру. Декор у великій мірі визначає естетичні достоїнства посуду; він повинен підкреслити прозорість, блиск і гру світла скла, особливості форми виробів і мати самостійну художню цінність. Декор -- істотна ознака асортименту, один з головних ціноутворюючих факторів.

Оброблення класифікують по стадії нанесення (у гарячому і холодному стані), видам, складності.

Прикрасу видувних виробів у гарячому стані здійснюють шляхом

нанесення скляних налепів, кольорової крихти, стрічок, кручених і плутаних ниток, кольорових плям. Застосовують оброблення «кракле» -- мережа дрібних поверхневих тріщин, що утворюються при швидкому охолодженні набору в воді чи у вологих обпилюваннях. Особливими прийомами створюють у товщі скла малюнок з повітряних пухирців, стрічок, ниток. Використовують оброблення «під валик», що створює оптичний ефект за рахунок хвилеподібної внутрішньої поверхні, що утворюється при видуванні заготівлі в ребристій формі. Райдужні плівки (іризация) на поверхні виробів можуть виходити при осадженні на гарячому виробі солей хлористого олова, барію й ін.; ці солі, розкладаючись, утворюють прозорі, блискучі іризирующі плівки оксидів металів. Своєрідні малюнки різного фарбування і прозорості одержують при застосуванні цинкосульфідного скла.

Декорування видувних виробів у гарячому стані трудоємко, але прекрасно виявляє властивості скла, додає виробам неповторність і оригінальність.

Пресовані вироби прикрашають в основному за рахунок малюнка від прес-форми.

Прикрасу виробів у холодному стані здійснюють за допомогою механічної обробки (фігурне сошлифовування), хімічної обробки (травлення) і поверхневим декоруванням з використанням силікатних фарб, препаратів золота.

До розділок, що наносяться механічним способом, відносять матову стрічку, номерне шліфування, алмазну грань, плоску грань, гравірування, піскоструминну обробку.

Матова стрічка -- це смужка шириною 4--5 мм. Номерне шліфування -- матовий поверхневий малюнок із круглих, овальних шліфів чи насічок.

Алмазна грань -- це малюнок із глибоких двухгранних борозенок, що, сполучуючись між собою, утворюють кущі, сітки, багатокутні камені, прості і багатопроменеві зірки й інші елементи. Малюнок наносять на ручних чи автоматичних верстатах за допомогою абразивного кола з різним профілем краю. Після нарізування малюнка його полірують до повної прозорості. Алмазна грань особливо ефектна на кришталевих виробах, де добре виявляються блиск і гра світла в гранях.

Плоска грань -- це поліровані площини різної ширини уздовж контуру виробів.

Гравірування -- поверхневий матовий чи рідше світлий малюнок переважно рослинного характеру з ретельним проробленням деталей.

Піскоструминна обробка -- матовий малюнок різної фактури, що утворюється при обробці скла піском, що під тиском подають у вирізи трафарету.

Оброблення, що наноситься травленням, підрозділяють на травлення просте (геліоширне), складне (пантографне), глибоке (художнє). Для одержання малюнка вироби покривають шаром захисної мастики, на якій голками машин чи вручну наносять візерунок. Потім посуд занурюють у ванну із сумішшю плавикової і сірної кислот, що розчиняють скло по оголеному візерунку на різну глибину.

Просте, чи геліоширне, травлення -- це заглиблений прозорий геометричний малюнок у виді прямих, кривих, ламаних ліній.

Складне, чи пантографне,травлення являє собою лінійний заглиблений малюнок, але більш складного, часто рослинного характеру.

Глибоке, чи художнє, травлення -- це рельєфний малюнок в основному рослинного сюжету на двошаровому склі. За рахунок різної глибини травлення кольорового скла утвориться опуклий візерунок різної інтенсивності фарбування. Оброблення дуже трудомістке.

Поверхневе декорування силікатними фарбами, препаратами золота, люстрами -- це живопис, нанесення стрічок (шириною 4--10 мм), відводок (1--3 мм), вусиків (до 1 мм), перекладних картинок (декалькоманія), фотозображень і ін. Малюнки закріплюють випалом при температурі 550--600 °С.

Розробляють нові методи прикрас -- плазменне напилювання металів, склопорошків, фотохімічне гравіювання й ін.

Технологія матування скла -- створення матового малюнка на поверхні скла.

Існує безліч хімічних складів для матової протрави скла, переважна більшість яких, крім інших компонентів, в якості основної діючої речовини містять плавикову кислоту (HF), небезпечну для людського організму, проте на сьогоднішній час дозволяють досягти найвищої якості матової поверхні скла.

Одним із способів матування є обробка скла, дзеркал, глянцевих поверхонь кераміки, граніту і керамограніта матуючої пастою (наприклад, GlassMat™), в результаті чого виходить гладка, приємна на дотик матова поверхня, за допомогою якої можна зробити складний візерунок.

Технологія матування глянцевих поверхонь:

На підготовлену і знежирену спиртовим розчином поверхню переносять за допомогою монтажної плівки заздалегідь вирізаний на плоттері трафарет. Проблемні місця проклеюють паперовим скотчем.

Гумовим шпателем швидко і рівномірно наносять пасту шаром 2--4 мм на трафарет. Через 7--8 хвилин пасту збирають шпателем в ємність для повторного використання, а оброблювану поверхню з трафаретом швидко промивають від залишків пасти. Під струменем води акуратно знімають трафарет і висушують готовий виріб.

Технологію матування скла широко використовують в оздобленні інтер'єрів, при виробництві скляного й керамічного посуду, елементів декору, біжутерії, сувенірної продукції.

Виробничий процес завершується приймальним контролем і маркіруванням виробів. Видувні, прессовидувні вироби маркірують наклеюванням паперової етикетки з указівкою товарного знаку заводу, номера стандарту, сорту (кришталевих видувних), групи оброблення, ціни. Пресовані вироби маркірують відбитком необхідних даних на дні виробів при формуванні.

РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА АСОРТИМЕНТ СКЛЯНИХ ТОВАРІВ

3.1 Асортимент скляних товарів

Асортимент скляних товарів досить динамічний і змінюється у зв'язку з постійним розвитком науки, станом технології виробництва, характером споживчого попиту, зміною стильових напрямків. Асортимент виробів побутового призначення класифікують за призначенням й умовами експлуатації, складом і забарвленням скла, методом формування й характером термічної обробки, видами (найменуваннями), розмірами, фасонами виробів, методами і складністю декорування, комплектністю.

За призначенням побутові товари підрозділяють на посуд і декоративні вироби для сервіровки стола й прикраси інтер'єру, господарський посуд для зберігання харчових продуктів і домашнього консервування, кухонний посуд для приготування їжі, лампові вироби (лампові резервуари, лампове скло) і дзеркала.

За складом скла розрізняють посуд з натрій-кальцій-силікатного, спеціального побутового й кришталевого скла. Столовий посуд виготовляють із натрій-кальцій-силікатного скла, кришталю різних видів, а також із глушеного боросилікатного скла; господарський посуд - з натрій-кальцій-силікатного скла з добавками, які підвищують хімічну й термічну стійкість; кухонний - зі спеціального побутового скла й ситалів.

За забарвленням розрізняють посуд зі скла безбарвного, кольорового (фарбованого) і накладного (двох- і багатошарового). Назви кольоровому склу дають за кольором тону (жовті, зелені, рожеві й т. д.), за природою барвника (кобальтові, марганцеві), за аналогією з дорогоцінними каменями: рубіни (червоні), топази (жовтувато-коричневі), сапфіри (ясно-сині), смарагди (ясно-зелені).

За способом формування розрізняють посуд ручного, вільного, машинного видування, пресований, пресовидувний, багатостадійного формування, молірований, відцентрового виготовлення.

За способом термічної обробки розрізняють посуд незміцнений, тобто відпалений, і зміцнений загартуванням. Переважну масу виробів із сортового скла й всі кришталеві вироби випускають відпаленими. Загартування полягає в нагріванні виробів до 700°С і наступному швидкому й рівномірному охолодженні шляхом обдування повітрям. При цьому в склі виникають високі, рівномірно розподілені залишкові напруги, які підвищують міцність до удару в 5-8 разів, а термостійкість - в 2-3 рази. Зміцнюють загартовуванням деякі види пресованого столового посуду й кухонний посуд з жаростійкого боросилікатного скла.

Види скляного посуду. Існує біля тридцяти найменувань посуду для сервіровки стола; це склянки, бокальчики, чарки, келихи, фужери, глечики, графини, цукорниці, масельнички, вази для сервіровки стола (для фруктів, варення, печива, крему, цукерок, салатники), менажниці та ін. Декоративні вироби - це скляна скульптура, вази для квітів, туалетні прилади, келихи у формі рога, блюда й ін.

Кожен вид виробів випускають декількох різновидів (артикулів), які відрізняються розміром і фасоном. За розміром посуд підрозділяють на дрібний, середній, великий і особливо великий. Розмір виробів характеризується діаметром, довжиною або висотою, а розмір порожніх виробів - місткістю.

За фасоном вироби підрозділяють із врахуванням форми корпуса (куля, овал, конус й ін.), наявності приліпних (ручка, ніжка, кришка) і зйомних (корок, кришка) деталей, характером краю (рівний, вирізний) і дна виробів. Посуд випускають із дном звичайної товщини, потовщеним, а також на піддоні (виступ або уступ у нижній частині виробу). Ніжка виробів може бути різної висоти, форми (пряма або фігурна) і обробки (гранована й рівна).

Видувні вази для квітів залежно від складності форми підрозділяють на три групи. Фасон поряд з естетиченими особливостями скломаси й обробкою багато в чому визначає художню виразність виробів. Він піддається змінам відповідно до вимог стилю. Посуд святкового й подарункового характеру відрізняється складним силуетом, ретельною обробкою й складною формою деталей. Посуд повсякденного побуту має більше прості й цілісні форми.

За способом прикрашання розрізняють посуд гладкий і декорований. Декорований посуд залежно від характеру, складності й художньої ціни обробки ділять на груповий і позагруповий. Обробку групового видувного посуду із сортового безбарвного скла підрозділяють на 1-7-у групи, з кольорового скла - на 3-8-у, з накладного скла - на 4-8-у групи.

Обробку кришталевих виробів відносять до 4-10-ї груп складності. У групу поєднують малюнки однакової складності, але різного сюжету. Їх позначають тризначними номерами, у яких цифра сотень указує на номер групи. Позагрупові вироби характеризуються оригінальністю форм, складними, часто комбінованими малюнками високої художньої цінності. Вони індивідуальні для продукції кожного заводу. Багато виробів з індексом «Н» і реалізовані за договірними цінами відносять до позагрупових.

Обробку пресованих виробів на групи складності не підрозділяють. Сучасні тенденції в декорі скляного посуду - розширення гами кольорового скла, комбінація в накладенні кольорового й слабко заглушеного скла, контрастні сполучення в малюнках елементів алмазної грані, матового гравірування, люстри, широке використання малюнків деколі й шовкографії різного сюжету, мальовничих оздоблень фарбами й золотом, часто в комбінації з матуванням. Також популярна гутна обробка виробу.

За комплектністю розрізняють штучні вироби, набори (включають вироби одного виду - набір склянок і т. д.), прибори (містять вироби різних видів одного призначення) - для води, варення, крюшону, туалетні. Вироби комплектів характеризуються єдністю художньо-конструктивного рішення.

Господарський посуд виробляють ручним або механізованим методом з безбарвного й напівбілого скла. Асортимент включає термоси й інші вироби для зберігання їжі - глечики, банки для солінь і варення, бочки, пляшки для зберігання рідин.

Термоси підрозділяють за призначенням на термоси для рідин й їжі (із широким горлом), за місткістю колби, конструкції й матеріалу оболонки (металеві, пластмасові, комбіновані). Кухонний посуд з жаростійкого скла й ситалів представлений каструлями різної місткості, формами для запікання, жаровнями, сковородами. Із ситалу виробляють набори каструль. Посуд з жаростійкого скла піддають загартуванню й не декорують. Ситаловий посуд білих кольорів із гладкою блискучою поверхнею додатково прикрашається малюнками деколі.

3.2 Фактори формування споживчих властивостей й асортименту скляних товарів

Споживчі властивості й основні ознаки асортименту скляних виробів формуються на стадії проектування й конструювання при створенні пробних зразків та у процесі серійного виготовлення. При розробці нових виробів художник враховує умови їх експлуатації, метод формування, необхідність забезпечення зручності користування й довговічності виробів, вимоги художнього стилю й моди. Виходячи із цього, визначають склад і забарвлення скла, конфігурацію виробів у цілому і в деталях, товщину стінки, спосіб декорування та ін.

Пробний зразок повинен бути точно відтворений у серійному (масовому) виробництві. Якість його відтворення, тобто якість виготовлення виробів, залежить від дотримання технології виробництва. Сировинні матеріали склоробного виробництва підрозділяють на основні, або склоутворюючі, і допоміжні.

З основними матеріалами до складу скла вводять кислотні, лужні й лужноземельні оксиди.

Головний кислотний оксид - SiО2 - вводять у скло через кварцевий пісок. Пісок повинен бути вільний від домішок, які забарвлюють скло (оксиди заліза, титану, хрому), і викликають блакитнуваті, жовтуваті, зеленуваті відтінки скла, знижують його прозорість.

З підвищенням змісту діоксиду кремнію в склі поліпшуються механічна й термічна міцність, хімічна стійкість, але підвищується температура варки. Оксид бору В2О вводять із борною кислотою або бурою. Він полегшує варіння, поліпшує фізико-хімічні властивості скла.

Оксид алюмінію А12О3 уводять звичайно через глинозем. Його добавка сприяє підвищенню показників міцності й хімічної стійкості скла. Лужні оксиди Nа2О, К2О вводять через вуглекислі (сода, поташ) або сірчанокислі солі. Вони знижують температуру варіння скла, полегшують формування виробів, однак зменшують міцність, термостійкість і хімічну стійкість.

Лужно-земельні оксиди вводять звичайно за допомогою вуглекислих солей. Так, оксид кальцію вводять через крейду або вапняк, оксид магнію - через магнезит або доломіт, оксид свинцю - за допомогою свинцевого сурика або свинцевого глету. Оксиди кальцію, магнію, цинку збільшують хімічну стійкість і термостійкість виробів.

Оксиди барію, свинцю й цинку підвищують щільність, оптичні властивості й тому застосовуються у виробництві кришталю. У виробництві скла широко використовують гірські лужновмісні породи, відходи гірничозбагачувальних комбінатів, кольорової металургії, доменні шлаки, а у великих кількостях - скляний бій.

Допоміжні матеріали полегшують і прискорюють варіння скла, зафарбовують і приглушують його. За призначенням їх підрозділяють на освітлювачі, знебаврлювачі, глушителі, барвники, відновники й окислювачі. Освітлювачі сприяють видаленню зі скломаси газів, які утворюються при розкладанні сировинних матеріалів. Знебарвлювачі гасять або послаблюють небажані кольорові відтінки.

Приглушувачі (фториди й фосфати) зменшують прозорість й обумовлюють біле забарвлення скла. Барвники надають склу потрібних кольорів. Як барвники використовують оксиди або сульфіди важких металів. Забарвлення може відбуватися також за рахунок виділення в склі колоїдних часток вільних металів (міді, золота, сурми).

У сині кольори скло фарбують закисом кобальту, у голубий - окисом міді, у зелений - окисом хрому або ванадію, у фіолетовий - перекисом марганцю, а рожевий - селеном, у бузковий - окисом неодиму, у жовтий - окисом церію, сірчистим кадмієм й ін. Особливо виділяють червоні види скла - рубіни: селеновий, мідний, золотий.

3.3 Маркування скляних товарів

Маркування виробів наносять на паперову етикетку, що наклеюють безпосередньо на виріб (застосування силікатного клею не допускається) чи в процесі виготовлення. Маркування споживчої (групової чи індивідуальної) тари, групового упакування з паперу і транспортної тари наносять на паперову етикетку чи штамп.

Допускається не наносити маркірування на споживчу тару, упаковану в транспортну.

У маркуванні виробів на паперовій етикетці вказують наступні дані:

- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;

- артикул;

- масову частку оксиду свинцю (тільки для свинцевого кришталю);

- позначення дійсного стандарту.

Допускається не вказувати артикул у маркуванні виробів, що упаковуються в індивідуальну тару.

Маркування в процесі вироблення повинні містити товарний знак чи найменування підприємства-виробника.

Склад комплекту чи сервізу вказують на споживчій тарі чи на найбільшому виробі.

Допускається за узгодженням зі споживачем не наносити маркування на вироби чи наносити на частину виробів у партії.

На вироби, призначені для експорту, наносять маркування відповідно до умов договору чи контракту.

У маркуванні споживчої (груповий і (чи) індивідуальної) тари і групового упакування з папера вказують наступні дані:

- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;

- найменування виробів;

- артикул;

- кількість виробів в одиниці упакування (для групової тари);

- номер контролера і пакувальника;

- позначення дійсного стандарту.

Для сертифікованої продукції знак чи номер сертифіката відповідності проставляють у маркуванні виробів на паперовій етикетці і (чи) у маркуванні тари й упакування, а також у товаросупроводжувальній документації.

Допускається наносити зображення маніпуляційного знака на етикетку, призначену для маркування тари.

Вироби упаковують у споживчу і транспортну тару.

Конкретні види тари й упаковки, що забезпечують схоронність продукції при транспортуванні, масу брутто вказують у договорах про постачання продукції між виробником і споживачем.

Припустима міграція шкідливих речовин, що виділяються зі скляних виробів, що контактують з харчовими продуктами, встановлюється відповідними органами у відповідних нормативних документах, затверджених у встановленому порядку.

Склянки і блюдця для чаю, тарілки для гарячої їжі повинні бути термічно стійкими. Видувні вироби не повинні руйнуватися при перепадах температур 95-70-200С, мальвані -- при 95-60-200С.

На виробах не допускаються: відколи; прорізані грані; прилиплі шматочки скла; що ріжуть і обсипаються, частки скла при декоруванні виробів «насипом»; наскрізні посічки; сторонні включення, що мають навколо себе тріщини і посічки.

Торцева поверхня верхнього краю і шви виробів повинні бути гладкими.

Декоративне покриття, нанесене на внутрішню поверхню виробів, що контактує з харчовими продуктами, повинне бути кислотностійким.

Кріплення ручок виробів і елементів декоративного оформлення повинно бути міцним.

Вироби приймають партіями. Партією вважається визначене число виробів і одного асортименту зі скла одного виду. Результати приймання партії повинні бути підтверджені відділом технічного контролю.

Для встановлення групи висоту і діаметр виробів визначають будь-яким вимірювальним інструментом, місткість визначають за допомогою мірного посуду чи зважуванням маси води, що вміщається у виріб, на вагах з ієною розподілу не менш 5 р. Воду наливають до краю.

Для перевірки відповідності виробів вимогам дійсного стандарту проводять приймальний контроль.

Дефектні вироби, не більш 4 % від партії, підлягають поверненню виробнику.

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ СКЛА В СУЧАСНОМУ БУДІВНИЦТВІ

Скло - це унікальний світлопрозорий матеріал для зведення різних архітектурних форм. Скло дозволяє утілити найсміливіші ідеї, при цьому відповідає всім технічних вимогам.

У сучасному будівництві розрізняють 3 основних типи скління фасадів будівель:

- системи фасадного скління класичного типу;

- системи структурного скління;

- системи планарного скління.

Системи фасадного скління класичного типу є внутрішнім алюмінієвим профілем (стійка і ригель) і зовнішній (притиск і декоративна кришка), між якими, через гумові ущільнювачі, затиснуто скління у вигляді скла, склопакета. Товщина заповнення може варіюватися від 4 мм до 50 мм, залежно від особливостей і призначення фасаду.

Системи структурного скління фасадів відрізняються від класичного відсутністю із зовнішнього боку скління алюмінієвих частин (притисків і декоративних кришок). При цьому, склопакет приклеєний за особливою технологією до алюмінієвої рамки, утворюючи касету структурного скління. Зазор між суміжними касетами із зовнішнього боку може бути заповнений спеціальним герметиком.

Системи планарного скління фасадів принципово відрізняються від структурного і фасадного скління відсутністю алюмінієвих профілів в конструкції, яка цілком виконується із загартованого скла і кріпиться до металевого каркаса або стіни будівлі за допомогою точкових кріпильних виробів з високоміцної неіржавіючої сталі -- так званих «павуків» (spider). Спайдерна система скління дозволяє повністю склити стіни, дах будівлі, додавши йому найбільший ефект легкості.