Ціноутворення на світовому ринку та цінове регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Ціноутворення на світовому ринку за допомогою законодавчих заходів. Цілі цінового регулювання

2. Види цін, що діють на світовому ринку. Методи цінового регулювання

3. Рівень світових цін, порядок їх визначення

4. Зовнішньоторговельні ціни та їх розрахунок

5. Цінові знижки. Формування рівня цін залежно від умов контракту на поставку товарів

Висновок

Література

Вступ

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Вид ціни досить часто визначається видом ринку, на якому вона утвориться. Залежно від виду ринку розрізняють: ціни товарних аукціоні біржові котирування, ціни торгів.

Написання цієї роботи було для мене дуже пізнавальною і цікавою роботою. Я з'ясувала, які ж є особливості формування цінової політики на торговельному підприємстві; ознайомилася з маркетинговою ціновою політикою, визначила для себе методи управляння ціновою політикою.

Написавши дану роботу на тему “Ціноутворення на світовому ринку. Цінове регулювання” я отримала для себе багато нових знань в галузі маркетингу, організації торгівлі та торговельної логістики.

1. Ціноутворення на світовому ринку за допомогою законодавчих заходів. Цілі цінового регулювання

світовий ринок ціна знижка

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, від­повідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду. З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.

Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку -- тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики -- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін -- це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані) (рис. 1).

Рис. 1. Форми й методи державного регулювання цін

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін -- це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша -- запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових відносин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга -- стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі «зарплата -- ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовуються дуже рідко.

Найбільшого поширення набули інші методики регулювання цін: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, використання граничних нормативів рентабельності, датування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.

Третя -- забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється датуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та І споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.

Четверта -- захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів і, навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм датування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їх ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування).

П'ята -- стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Ця ціль реалізується передовсім за умов переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводить себе як монополіст -- підвищує ціни й скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і прибутку. При цьому, вільно визначаючи в собівартості (а отже, в ціні) своєї продукції частку оплати праці, виробник прагне якось компенсувати це за рахунок споживача. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі є головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції.

Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передовсім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що займають монопольне становище на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках -- місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що займають мо­нопольне становище, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства тощо), так і інші утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту, управління ритуальних послуг, метрополітен тощо).

Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Перелічені методи мають як недоліки, так і переваги і різною мірою використовуються урядами країн з ринковою економікою. Так, метод регулювання цін через граничний рівень рентабельності в процентах до витрат виробництва, який практично не використовується у світовій практиці, набув в Україні значного поширення. Підприємство не має права перевищити в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. Протягом короткого проміжку часу такий підхід здатний стримати монопольні тенденції до підвищення цін та скорочення пропозиції. Однак у довгостроковому періоді виявляються негативні риси даного методу, котрі зумовлені пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Тому підприємства-монополісти заінтересовані не в зниженні, а навпаки, у збільшенні витрат на свою продукцію, що за встановленого рівня рентабельності дає їм змогу отримати більший прибуток. Це негативно впливає на ефективність виробництва, призводить до безупинного підвищення собівартості продукції, а відтак і до постійного зростання цін.

Названі недоліки значною мірою усуваються регулюванням цін на основі декларування. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це. Тому в деяких країнах такі ціни називають «дозвільними».

Для одержання дозволу на підвищення цін підприємство готує необхідну інформацію, приділяючи особливу увагу обґрунтуванню собівартості, підвищення якої дозволяється тільки з об'єктивних причин, наприклад, у разі зростання тарифів на електроенергію, збільшення орендної плати, підвищення ставок товарних податків тощо. В Україні для декларування зміни цін підприємства подають у відповідні органи такі дані: запланований рівень ціни, калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою подорожчання матеріальних витрат і збільшення трудовитрат, досягнутий і запланований розміри прибутку від реалізації продукції, рівень рентабельності в цілому на підприємстві та обґрунтування причин зміни ціни. У разі перевищення рівня регульованих цін і тарифів або їх підвищення без декларування до порушників застосовуються відповідні санкції.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін, захист законних інтересів громадян, викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін, експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів, установлених підприємствами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання.

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для дальшого розгляду.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність.

2. Види цін, що діють на світовому ринку. Методи цінового регулювання

Оскільки ціна обслуговує оборот по реалізації і / чи придбання товарів, то відповідно в ціні однаковою мірою повинні бути враховані інтереси і виробника, і споживача продукції, що, у свою чергу, залежить від того, де, коли і за яких умовах відбувається угода ( покупка-реалізація).

Незважаючи на безліч цін, що діють на ринку, вони між собою взаємопов'язані. Варто тільки внести зміни в рівень однієї ціни, як ці зміни виявляються в рівнях інших цін. Це пояснюється тим, що, по-перше, існує єдиний процес формування витрат на виробництво, по-друге, усі суб'єкти ринку взаємозалежні, між собою, по-третє, має місце тісна взаємозалежність всіх елементів ринкового господарського механізму.

У залежності від того, яка буде ознака узятий для класифікації, всі види цін можна розділити на різні групи.

У міжнародній торгівлі угоди, за рідкісним винятком, являють собою оптові операції і відбуваються вони за оптовими цінами.

Біржова ціна також вважається оптовою. Роздрібні ціни - це ціни продажу індивідуальному чи дрібно гуртовому споживачеві, переважно населенню. Відпускна ціна на підприємствах громадського харчування - особлива форма роздрібної ціни. Ціни на послуги населенню - також особливий вид роздрібної ціни. У сфері обігу діють знижки-націнки (оптово-збутова, роздрібна).

Різниця між ціною реалізації товару постачальницько-збутової організації й оптовою ціною підприємства-постачальника представляє постачальницько-збутову надбавку (націнку).

Різниця між оптовими цінами покупки (закупівлі) і продажу, між оптовою і роздрібною цінами являє собою торгову націнку (знижку).

У залежності від державного впливу, регулювання, ступеня конкуренції на ринку розрізняють такі види цін: вільні (ринкові) і регульовані.

Вільні ціни (ринкові ціни) - це ціни, що встановлюються виробниками продукції і послуг на основі попиту та пропозиції на даному ринку.

До вільними цінами належать: ціна попиту, ціна пропозиції, ціна виробництва. Ціна попиту - ціна, яка складається на ринку покупця. Ціна пропозиції - ринкова ціна, вказується в оферті (офіційній пропозиції продавця) без знижок. Ціна виробництва - ціна, яка визначається на основі витрат виробництва з додаванням середнього прибутку на весь авансований капітал.

Регульовані ціни - це ціни, що встановлюються відповідними органами управління: Президентом РФ, урядом РФ, Федеральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади суб'єктів РФ, органами місцевого самоврядування, або ціни, щодо яких перераховані органи влади і управління встановлюють будь-які обмежують їх рівень умови.

Регульовані ціни, у свою чергу, можуть бути гарантовані, що рекомендуються, лімітні, заставні, граничні (захисні) ціни. У числі регульованих цін виділяють:

Граничні ціни - це такі ціни, вище яких підприємства не можуть встановлювати ціну своєї продукції чи послуг.

Фіксовані ціни - це ціни, що встановлюються на певному рівні, зміна яких можливо тільки за рішенням органу або суб'єкта ринку, що затвердив їх.

За способом встановлення, фіксації розрізняють: тверді, рухливі, що сковзають ціни. Ці види цін встановлюються в договорі, контракті.

Тверді ціни називають ще постійними. Це такі ціни, які встановлюються в момент підписання договору і не міняються протягом усього терміну поставки продукції за даним договором, угодою, контрактом.

Звичайно в договорі робиться застереження "ціна тверда, зміні не підлягає». Тверді ціни застосовуються в угодах:

* з негайною поставкою;

* з постачанням протягом короткого терміну;

* передбачають тривалі терміни поставки. При тривалих термінах постачання зазначена в договорі застереження "ціна тверда, зміні не підлягає» повинна бути присутнім обов'язково. Рухлива ціна - така ціна, коли в договорі передбачено, що ціна, фіксована в момент укладання договору, може бути переглянута надалі, якщо до моменту виконання договору ринкова ціна зміниться (підвищиться чи понизиться). У такому випадку повинна змінитися ціна, зафіксована в договорі, про що робиться відповідне застереження. Це застереження називається «застереження про підвищення і зниження ціни».

Звичайно в договорі обумовлюється, що при відхиленні ринкової ціни від контрактної в розмірі 2-5% перегляд зафіксованої ціни не проводиться. При встановленні рухливої ??ціни в договорі вказується джерело інформації, за яким можна судити про зміну ринкової ціни. Рухливі ціни звичайно встановлюються на промислові сировинні, продовольчі, що поставляються за довгостроковими договорами товари.

Змінна ціна - це ціна, обчислюється в момент виконання договору шляхом перегляду первісної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, за період часу, необхідний для виготовлення продукції. (Наприклад, коли має місце інфляція, стійка зміна цін на ресурси і т.д.)

Ковзаючі ціни встановлюються звичайно на товари з тривалим термінів виготовлення, наприклад складне промислове устаткування, судна.

При підписанні договору в цьому випадку фіксується так звана вихідна, базисна ціна, тобто ціна, що застосовується як база для розрахунків обумовлюється її структура, а саме: змінні витрати (витрати на сировину і матеріали, зарплату), частка постійних витрат (накладні витрати, амортизацію), прибуток, а також приводиться метод розрахунку ковзної ціни, яким сторони будуть користуватися.

Слід зазначити, що ці види цін широко використовуються в міжнародній торгівлі.

В умовах жвавої кон'юнктури ринку при встановленні ковзаючої ціни на користь покупця (імпортера) у договір (контракт) можуть бути внесені деякі обмежувальні умови. Наприклад, встановлена межа у відсотках до договірної ціни, у рамках якого перегляд ціни не виробляється, визначений відсоток можливої зміни ціни (наприклад, не понад 10% від загальної суми витрат). Ця межа називається лімітом ковзання.

У договорі чи контракті може бути передбачено, що ковзання поширюється не на всю суму витрат виробництва, а лише на певні їх елементи (наприклад, на метал при будівлі судна) із зазначенням величини у відсотках від загальної вартості замовлення. У договорі, контракті ковзання ціни може бути передбачено не на весь, термін дії договору (контракту), а не більш короткий період (наприклад, на перші 6 місяців від дати укладення договору), так як протягом цього періоду постачальник може закупити всі необхідні матеріали для виконання замовлення. На практиці іноді застосовують змішаний спосіб фіксації ціни, коли частина ціни фіксується твердо при укладенні договору, інша частина - у вигляді ковзної ціни.

За способом отримання інформації про рівень ціни розрізняють опубліковані та розрахункові ціни. На ці види цін орієнтуються постачальники продукції і покупці при визначенні рівня ціни в договорі чи контракті.

Опубліковані ціни - це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових джерелах інформації. До публікуються цінами відносяться: довідкові і прейскурантні ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, торгів.

Довідкові ціни - це ціни, що публікуються в різних друкованих виданнях. Джерелами довідкових цін є економічні газети і журнали, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги, прейскуранти.

Довідкові ціни можуть бути, по-перше, номінальними, тобто не пов'язаними з реальними комерційними операціями. Номінальні ціни застосовується в якості бази при укладанні угод. Нарахування знижок, надбавок здійснюється з номінальної ціни. Номінальну ціну часто називають базовою чи базисною ціною, тому що вона застосовується в якості вихідної бази при встановленні ціни на аналогічні вироби. У якості базисної ціни розуміють ціну товару визначеної якості, специфікації, у заздалегідь установленому географічному пункті (так званому базисному пункті). Ці ціни, як правило, завищені в порівнянні з цінами реальних угод. Тому розмір знижок з довідкових цін у процесі переговорів досягає 15-30 і навіть 50%.

Номінальною називають біржову котирувальні ціну за товар, по якому в день котирування не було укладено угод.

По-друге, довідкові ціни можуть бути цінами, що відображають минулі ялинки, операції, здійснені за минулий період (місяць, тиждень). Базові ціни широко застосовуються в кредитній практиці. Так, при обчисленні процентної ставки за користування кредитом на поповнення обігових коштів використовуються базові ціни. Базовими цінами вважають ціни, що діяли на 1 число місяця, в якому отриманий кредит, що має бути обумовлено в угоді.

Ціни товарних аукціонів. Аукціон - це торги, що спеціалізуються на збуті певних товарів. Вони проводяться, як правило, один або нескільки разів на рік, частіше всього в традиційній для кожного аукціону форм. Ціни аукціонів - це ціни публічного продажу за максимально запропонованого рівня на попередньо оглянуту покупцем партію товар (лот). Ціни на аукціонах встановлюються в результаті зміни співвідношення між попитом і пропозицією. Ціни аукціонів використовуються на продукцію лісового, сільського господарство рибальства, в торгівлі пушно-хутряним товаром, чаєм, дорогоцінними каменями, предметами старовини і мистецтва.

Біржові котирування являють собою ціни спеціально організованого і, на відміну від аукціонів, постійно діючого ринку масових, якісно однорідних, взаємозамінних товарів. На товарних біржах продають сільськогосподарське непродовольчі і лісове сировину (бавовну, джут, шовк, шерсть, пиломатеріали, фанеру), кольорові і дорогоцінні метали, нафтопродукти, зернові і т. д.

У зовнішній торгівлі зарубіжних країн у сучасний період на біржі поширюється більш ніж 50 видів сировинних товарів, на які припадає близько 15-20% всього експорту розвинених країн.

Біржові котирування є цінами реальних контрактів, в той же час вони служать орієнтиром для встановлення цін по товарах, що реалізуються за звичайними договорами, контрактами.

Рівні цін аукціонів і біржові котирування публікуються в спеціальних бюлетенях, що випускаються біржовими і аукціонними комітетами в щомісячних і щорічних виданнях міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ і т. д.).

Що стосується міжнародних торгів, то вони проводяться за технічно складною і капіталомісткої продукції машинобудування, що володіє яскраво вираженими індивідуальними характеристиками (енергетичне, металургійне машинобудування, підйомно-транспортне, дорожньо-будівельне, літаки, судна і т. д.). В даний час ціни торгів охоплюють близько 1 / 3 всіх експортних цін на машини й устаткування. Крім цього, на торгах оцінюються будівництво промислових підприємств, мостів, залізних і автомобільних доріг, трубопроводів, портових і комунальних споруд, електростанцій, а також ліцензії та різні інженерно-консультаційні послуги.

Так як на торгах складається високий рівень конкуренції серед продавців, ціни в цих умовах на порівнянні види товарів і послуг, як правило, нижче, ніж ціни аналогічної продукції, що реалізується за звичайним комерційним контрактам.

Результати торгів, у тому числі і ціни, публікуються рідко, хоча про місце та терміни їх проведення регулярно даються оголошення в офіційних (зазвичай урядових) органах друку, спеціальних бюлетенях, економічних журналах, а також розсилаються в торгові представництва і посольства інших держав (через представників торгових палат) для поширення серед ділових кіл.

З урахуванням фактору часу розрізняють: постійні, сезонні, ступінчасті ціни.

Постійна ціна - ціна, термін дії якої заздалегідь не визначений. Сезонна ціна - ціна, термін дії якої визначений періодом часу.

Ступенева ціна - ряд послідовно зниження цін на продукцію в заздалегідь обумовлені моменти часу по попередньо визначеною шкалою.

Внутрішньофірмові ціни.

Трансферні ціни - це ціни, що застосовуються всередині фірми при реалізації продукції між підрозділами підприємства, фірми, а також різних фірм, але входять в одну асоціацію. Трансферні ціни є різновидом оптової ціни. Мета трансфертного ціноутворення - впливати на показники роботи кожного підрозділу, зайнятого виготовленням продукції, сприяти збільшенню прибутку підрозділів фірми, що має в цілому вести до збільшення прибутку фірми.

Трансферна ціна може встановлюватися як на готові вироби, напівфабрикати, сировину, так і на послуги (роботи), у тому числі управлінські.

Використання трансфертних цін може істотно впливати на конкурентоспроможність фірми. Так, шляхом заниження цін на сировину та матеріали, що поставляються дочірніми підприємствами, можна помітно підвищити свою конкурентоспроможність.

За умовами постачання і продажу розрізняють наступні види цін:

ціна-нетто - ціна на місці купівлі-продажу; ціна-брутто (фактурна ціна) - визначається з урахуванням умов купівлі-продажу (виду і розміру потоварних податків, наявності і рівня знижок, виду «франку" і умови страховки).

Транспортний фактор враховується в зовнішньоторговельних цінах. Порядок обов'язків продавців і покупців у частині розподілу між ними транспортних і інших супутніх витрат викладений у документі, який відомий як «Інкотермс 1990 р. » (Раніше 1980 р ., 1976 р ., 1967 р ., 1953 р ., 1936 р .- Спочатку Міжнародна торговельна палата опублікувала цей перелік міжнародних правил з метою уніфікації торгових термінів). Інкотермс пояснює, у якому розмірі витрати поділяються між сторонами).

Світові ціни - це ціни, за якими проводяться великі експортні та імпортні операції, досить повно характеризують стан міжнародної торгівлі конкретними товарами. На практиці світові ціни визначаються за одним товарам (звичайно сировинним) рівнем цін країн-експортерів або імпортерів, по іншим - цінами бірж, аукціонів, по готових виробах - зазвичай цінами провідних у світі виробників, що спеціалізуються {виготовленні продукції даного виду. Світовими вважаються ціни, якщо дотримуються наступні умови:

1) це ціни великих експортних або імпортних операцій, що здійснюються на провідних у цій товару ринках;

2) угод, що носять регулярний характер;

3) угод, що передбачають платежі у вільно конвертованій валюті.

Ціни основних світових товарних ринків відображають середньосвітові умови виробництва, реалізації та споживання певного виду товару. Це зумовлює орієнтацію на них при проектуванні варіантів співпраці російських підприємств із зарубіжними партнерами. По ряду товарів світовими є: на пшеницю - експортні ціни Канади; нафту - експортні ціни країн-членів ОПЕК; пиломатеріали - експортне ціни Швеції; каучук - ціни Сінгапурської біржі; кольорові метали - ціни Лондонської біржі кольорових металів; хутро - ціни Лондонського і Санкт-Петербурзького аукціонів; чай - ціни аукціонів у Калькутті, Коломбо, Лондоні.

Якщо по сировинних товарах визначення світової ціни не представляє труднощів (визначають по країнах - основних постачальників сировини), то в носінні готових виробів для вибору ціни, що відповідає світовим показникам, доводиться використовувати ціни іноді десятків фірм, які виробляють аналогічну продукцію, у той час як по сировині в якості світової ціни можуть бути взяті 1-3 показника.

3. Рівень світових цін, порядок їх визначення

У сучасній практиці міжнародної торгівлі одержав визнання «Інкотермз» (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку. При визначенні базисних умов використовується термін «франко» (вільно), який означає, що покупець звільняється від ризиків і всіх витрат з приводу доставки товару до місця, позначеного за словом «франко».

Деякі базисні умови постачання.

1) З заводу (в означеному місці): EXW - Exworks.

На продавцеві не лежать ніякі зобов'язання щодо транспортування товару.

2) Франко-перевізник: FCA - Free Carrier.

Продавець виконує своє зобов'язання поставити товари, коли він передає товар перевізнику (обумовленому і в обумовленому місці).

3) Франко на борту судна (… в обумовленому порту відвантаження):

FOB - Free On Board.

За цією умовою продавець зобов'язаний поставити за свій рахунок товар на борт судна, що зафрахтоване покупцем, в обумовленому порту в обумовлений термін.

4) Плата за транспортування та страхування оплачені до (обумовленого місця призначення): CIP - Carriage and Insurance Paid to...

5) Вартість страхування і фрахт: CIF - Cost, Insurance and Freight.

Продавець зобов'язаний застрахувати судно, оплатити фрахт, доставити товар у порт відправлення, завантажити його на борт судна, а також застрахувати товар від транспортних ризиків за мінімальною ставкою.

6) Поставлено на кордон ( в обумовленому місці): DAF - Delivered At Frontier.

Продавець зобов'язаний поставити у розпорядження покупця товар на кордоні до митного кордону іншої країни. Цей термін часто вживається, якщо товари перевозяться залізничним або автомобільним транспортом.

З усіх розглянутих вище базисних термінів найбільше розповсюдження набули умови ФОБ та СІФ. У практиці міжнародної торгівлі «Ціна ФОБ», як правило, означає експортну ціну товару, а «Ціна СІФ» - імпортну.

Ціна може бути зафіксована в контракті:

- на момент укладення;

- протягом терміну дії;

- на момент його виконання.

Залежно від способу фіксації розрізняють наступні види цін:

1) тверда;

2) рухлива;

3) ковзаюча;

4) з наступною фіксацією.

Тверда ціна встановлюється в момент підписання угоди й не може змінюватися протягом терміну її дії.

Рухлива ціна - зафіксована при укладенні угоди ціна, яка може бути переглянута в майбутньому, якщо ринкова ціна до часу його постачання зміниться. У контракті обов'язково вказується джерело, на основі якого робиться висновок про зміну ціни товару.

Ковзаюча - це ціна, розрахована в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що відбулися в період виконання контракту (найчастіше використовується для великого промислового обладнання).

Якщо в контракті обумовлено, що ціна фіксується в процесі виконання угоди, то в договорі вказуються умови фіксації та принцип визначення ціни. Наприклад, ціна може встановлюватися за домовленістю сторін перед поставкою кожної партії товару або, якщо поставки здійснюються регулярно, перед початком кожного календарного року (в контракті обов'язково вказується джерело інформації про рівень цін).

4. Зовнішньоторговельні ціни та їх розрахунок

Для сучасного світового ринку характерна наявність великої кількості різних галузевих ринків товарів і послуг, множинність цін. На практиці ціна на конкретну продукцію того самого ринку може істотно розрізнятися. Тому при обґрунтуванні, визначенні й узгодженні зовнішньоторговельної ціни необхідно мати чітке подання про характер угоди, що диктує особливість “відбору” ціни:

використання цін роздільних експортних й імпортних операцій;

ціни в умовах оплати наявними;

ціни, що формуються в рамках звичайних комерційних справ.

Виходячи з даних посилок ясно, що ціни, фиксируемые в рамках довгострокових міждержавних угод, будуть істотно відрізнятися від цін в угодах, або від цін на товар, оплачуваний шляхом складних банківських операцій, в умовах певних валютних обмежень і т.д.

Постачальники товару на зовнішній ринок зустрічаються з істотними коливаннями цін, наданням різних знижок, додатком надбавок. Крім того, практично завжди ціни на аналогічну продукцію відрізняються, тому що різні постачальники поставляють товари різної якості, комплектації й т.п. Значну частку в кінцевій ціні становлять транспортні витрати.

У сучасній міжнародній торгівлі, особливо в торгівлі сировинними товарами й напівфабрикатами помітне місце займають посередницькі фірми, що також мають свій прибуток у результаті здійснення продажів. Що ж стосується торгівлі машинно-технічною продукцією, технічно складними товарами, те тут ціни, як правило, формуються тільки при безпосередньому контакті між продавцем-виробником і покупцем-споживачем. При цьому в ціну включаються всілякі складові - надбавки за гарантію, передпродажний і післяпродажний сервіс, упакування й ін.

Для вивчення й використання на практиці цінових показників світового ринку необхідно знати основні джерела відомостей про ціни. У цей час створені спеціальні банки даних практично для всіх товарів і товарних груп по регіонах і тимчасових періодах (для товарів сезонних). Величезні можливості надає система комп'ютерних телекомунікацій, що дозволяє в лічені хвилини одержати орієнтування практично на всі товари, що поставляють на світовий ринок. Однак це будуть ціни орієнтовні, що дозволяють експортерові й імпортерові мати стартову площадку для переговорів за цінами поставки. Механізм же ціноутворення залишився старим: аналіз попиту та пропозиції, проект ціни, виходячи із ситуації на ринку, і формування контрактної ціни в ході безпосередніх переговорів постачальника й покупця.

Інформацію про ціни світових товарних ринків прийнято підрозділяти на кілька груп.

Контрактна ціна - це конкретна ціна, що погодили між собою продавці й покупець у ході переговорів, що, як правило, нижче ціни пропозиції постачальника. Контрактна ціна дійсна на весь період дії контракту, якщо її не піддали перегляду в ході виконання поставок. Контрактні ціни ніде не публікуються, тому що вони представляють комерційну таємницю. У принципі, контрактні ціни на певний товар у певному регіоні й при наявності невеликого кола продавців і покупців відомі. Практичне завдання полягає в зборі інформації й створенні банку даних.

Довідкові ціни - це ціни продавця, які публікуються в спеціалізованих виданнях, бюлетенях, а також у періодичній літературі, у газетах, журналах, у каналах комп'ютерної інформації. Коло товарів, що попадають у цінові довідники, в основному охоплює небіржові сировинні товари й напівфабрикати (нафта й нафтопродукти, чорні метали, добрива й т.д.). У цей час довідкова література за цінами на небіржові товари одержала дуже велике поширення. Так, експортер нафтопродуктів орієнтується на щоденні котирування цін потоварні й регіональні - які публікуються в довідниках, які можна одержувати щодня через систему комп'ютерного зв'язку. Однак варто мати на увазі, що між цінами, які публікуються в довідкових виданнях, і фактичними цінами угод існує певний зазор. Як правило, довідкові ціни трохи завищені. Довідкові ціни не реагують швидко на зміни кон'юнктури або на які-небудь політичні події, за винятком, може бути, цін на нафту - товар досить специфічний. Разом з тим, вони відображають динаміку цін на даному ринку й тенденції. Біржові ціни - це ціни на товари, торгівля якими провадиться на товарних біржах. До біржових товарів ставляться в основній сировині й напівфабрикати. Ціни на біржові товари оперативно відображають всі зміни, що відбуваються на ринку даного товару. Найменші зміни в ту або іншу сторону кон'юнктури ринку моментально позначаються на біржових котируваннях. Це порозумівається тим, що самі біржові котирування є фактичними цінами угод саме в цей момент. Слід зазначити, що біржові котирування не відображають “у собі” інші інструменти міжнародної торгівлі, якось: умови поставки, платежу й т.д. Існує певний регламент роботи біржі й участі в її роботі. Біржі функціонують щодня, і котирувальна комісія реєструє й публікує котирувальні ціни в спеціальних бюлетенях. Котирування бувають двох видів: термінові котирування (ф'ючерси) на товари, відсутні на даний момент, з умовами поставки через певний час і котирування на реалізовані товари.

У міжнародній зовнішньоторговельній практиці фахівці орієнтуються на котирування найбільш відомих, що добре зарекомендували себе бірж, що мають персонал винятково високої кваліфікації, таких, як Лондонська біржа металів (LME - London Metal Ехспапgе),Чиказька біржа (Chicago Board of Trade), що займається котируваннями й продажами зернових, або Нью-Йоркська біржа бавовни (NYCE -New York Cotton Exchange). Ціни аукціонів - показують ціни, отримані в результаті торгів. Це реальні ціни, що відображають попит та пропозицію в даний часовий період. Аукціонний вид торгівлі є досить специфічним. На аукціонних торгах, наприклад, продається й купується хутро, тварини. предмети мистецтва. Статистичні зовнішньоторговельні ціни - публікуються в різних національні й міжнародних статистичних довідниках. Дані ціни, що з'являються в подібних виданнях, визначаються шляхом розподілу вартостей експорту або імпорту на обсяг закупленої або поставленої продукції. Ці ціни не показують конкретну ціну конкретного товару. З погляду їхнього практичного застосування вони цікаві для розуміння загальної динаміки зовнішньої торгівлі тієї або іншої країни, для статистичних розрахунків, використаються як приблизний орієнтир.

5. Цінові знижки. Формування рівня цін залежно від умов контракту на поставку товарів

У процесі узгодження цін експортер й імпортер, ґрунтуючись на власному аналізі даних про положення на ринку товару, приступають до переговорів, заздалегідь знаючи, на які поступки вони можуть піти. У світовій практиці ведення зовнішньої торгівлі відомо велика кількість різних знижок. Цінові знижки - метод виторговування ціни з урахуванням стану ринку й умов контракту. По оцінках фахівців, існують близько 40 різних видів цінових знижок і надбавок. До найпоширенішим ставляться наступні: знижка продавця, коли за обсяг одноразової покупки (партії) або за стабільність покупок експортер у процесі торгу надає знижку залежно від ситуації на конкретному ринку. Може досягати 20-30% до первісної ціни; скидка для ексклюзивного імпортера, фірма - імпортер є єдиним постачальником товару в країну або регіон, домагається найкращих умов для продажу цього товару, власне кажучи допомагає експортерові закріпитися на ринку даної країни. Досягає 10-15% від первісної ціни. Практикується в умовах ринку монопольної конкуренції;

знижка “сконто”, у випадку здійснення імпортером передоплати, повної або часткової, за поставляє товар, що. Як правило, така знижка надається й у випадку прямого банківського переведення грошей при оформленні товарних накладних; знижка традиційному партнерові (або бонусная), як правило, надається імпортерові, тривалий час працюючий на ринку з тим самим експортером. У цьому випадку експортер упевнений у своєму партнері покупці з погляду правильного й своєчасного виконання контрактних зобов'язань; знижка надається, як правило, на річний обсяг продажів товару. Характерна, у першу чергу, для ринку зробленої конкуренції; скидки за покупку внесезонного товару, як правило, надається на ринках сільгосппродукції, одягу, взуття й ін. дилерська знижка, надається оптовим і роздрібним торговцям, агентам і посередникам. Ця знижка повинна покривати видатки дилерів на продаж і сервіс і забезпечувати ним певний розмір прибутку.

Розміри знижок визначаються окремо для кожного конкретного випадку. Як правило, розміри знижок варіюються між 2 й 10% від спочатку пропонованої ціни. Безумовно, досягаються й більше істотні знижки.

Ціни, які публікуються, носять переважно довідковий характер і часто відрізняються від фактично сплачених покупцем цін внаслідок широкого використання системи спеціальних знижок.

Розмір знижки залежить від:

- характеру угоди;

- умов поставки;

- умов платежу;

- взаємовідносин з покупцем;

- кон'юнктури ринку на момент укладання угоди.

У сучасних умовах у практиці міжнародної торгівлі використовується близько 20 різноманітних видів знижок. Найпоширенішими з них є наступні:

- загальна (проста) знижка надається з прейскурантної чи довідкової ціни товару. Може складати до 20 - 30 %. Такі знижки використовуються при купівлі-продажу стандартних видів машин і обладнання. Наприклад, до такого виду належить знижка, що надається за умов купівлі товару за готівку (як правило, її розмір відповідає розміру позичкового проценту);

- знижка за оборот (бонусна) надається постійному покупцеві. У контракті в цьому випадку обумовлюється шкала знижок залежно від досягнутого обороту протягом певного терміну (як правило, року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок;

- знижка за кількість або серійність (прогресивна) надається покупцеві за умови закупівлі ним наперед визначеної кількості товару, що поступово збільшується. Серійні замовлення викликають підвищену зацікавленість у виробника, оскільки виготовлення машин одного типу знижує пересічні витрати виробництва на одиницю продукції;

- дилерські знижки надаються виробниками своїм постійним посередникам щодо збуту (в т. ч. і закордонним). Дилерські знижки на автомобілі, наприклад, становлять близько 15 - 20 % роздрібної ціни;

- спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, в замовленнях яких дуже зацікавлені продавці. До цієї категорії належать також знижки на пробні партії і замовлення, що мають на меті зацікавити покупця;

- експортні знижки надаються іноземним покупцям зверху тих, які діють на внутрішньому ринку виробника. Їх метою є підвищення конкурентоспроможності товару на зовнішньому ринку;

- сезонні знижки надаються за умов закупівлі товару не в сезон. Наприклад, на сільськогосподарські добрива вони складають близько 15 %;

- неявні знижки надаються покупцеві у вигляді знижок на фрахт, пільгових чи безпроцентних кредитів;

знижки при продажу обладнання, яке було у користуванні, складають інколи 50 % його вихідної ціни. Базисні умови постачання впливають на особливості визначення митної вартості товарів. Вчені пропонують метод, який дає змогу коригувати митну вартість залежно від умов поставки товарів на експорт (імпорт), тобто чітко визначити у кожній конкретній експортно-імпортній ситуації, яка із сторін за що і коли повинна платити. Для практичного полегшення розрахунків використовують таблиці (див.табл. 2 та 3).

Визначення митної вартості залежно від умов поставки при імпорті товарів в Україну

Колонки 2--8 враховують витрати, що мали місце до перетину митного кордону України.

Колонки 9--12 враховують витрати на території України.

Витрати зі страхування і оплати основного транспорту враховуються з моменту перетину митного кордону України.

+ -- витрати, що входять до ціни відповідно до ІНКОТЕРМС.

"*" -- при визначенні митної вартості витрати додаються незалежно від того, хто їх оплачує.

"-" -- при визначенні митної вартості витрати вираховуються незалежно від того, хто їх оплачує.

Відповідно до змісту базисних умов більшість міжнародних договорів складається на умовах, відповідно до яких зобов'язання із транспортування розподіляються між сторонами. В окремих випадках можна досягнути економії, повністю відповідаючи за умовами контракту. У практиці міжнародних договорів угоди укладаються на умовах із максимальними обов'язками транспортування, якщо відправник вантажу може об'єднати всі необхідні транспортні засоби в один, тоді витрати розподіляються між сторонами. Отож, контракт на перевезення стає важливою умовою визначення суми сплаченого мита при експорті товарів.

Визначення митної вартості залежно від умов поставки товарів при експорті з України

На відміну від попередньої таблиці:

Колонки 2--8 враховують витрати на території України.

Колонки 9-- 12 враховують витрати на території країни-імпортера.

Загальновизнаний порядок використання у контрактах торговельних термінів може змінюватися залежно від підходів, які визнані в окремих країнах. Наприклад, в Україні відсутні комбіновані перевезення, термін "DAF" (поставка франко-кордон) не рекомендується використовувати при транспортуванні по воді і повітрям.

Оптимізація умов постачання

Підприємства, здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність та укладаючи різні договори (контракти), пов'язані з продажем або придбанням товарів, повинні пам'ятати проте, що різні базисні умови поставки, які застосовуються у таких договорах (контрактах), по - різному впливатимуть на юридичні, податкові та бухгалтерські аспекти їхньої господарської діяльності.

У зв'язку з цим виникає питання: чи існує можливість оптимізації оподаткування імпортних операцій шляхом застосування тих чи інших базисних умов поставки?

Оскільки основною метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку, про Правила ІНКОТЕРМС забувати не слід, оскільки, крім інших особливостей, під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності великого значення набуває митне оформлення товару.

Використовуючи підчас проведення зовнішньоекономічних операцій різні умови ІНКОТЕРМС, підприємство може наблизити або навпаки, віддалити момент відвантаження, тим самим прискорити або відстрочити момент виникнення валового доходу.

У контракті на імпорт товарів можна передбачити перехід права власності в момент отримання товару покупцем-резидентом або його представником як на складі продавця-нерезидента, так і в іншому зазначеному в контракті місці (наприклад, на складі покупця-резидента вже на території резидента). Право власності до покупця може перейти і без відвантаження товару нерезидентом. У такому випадку товар залишиться на відповідальному зберіганні у продавця-нерезидента.

Щоб передбачити різні ситуації, які можуть виникнути під час виконання зобов'язань за контрактом, слід пам'ятати про важливість відображення в цьому документі моменту переходу права власності. Укладаючи контракт, треба передбачати такий момент переходу права власності, який би не суперечив визначеним у цьому контракті базисним умовам поставки.

Розглянемо вплив базисних умов поставки на моменти виникнення валових витрат і податкового кредиту з ПДВ. Закон про прибуток не визначає розбіжності між моментом виникнення валових витрат у разі проведення господарських операцій на території України і у зовнішньоекономічній діяльності. Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), а у разі їх придбання за готівку -- день їх видачі з каси платника податків;

або дата оприбуткування платником додатку товарів, а для робіт (послуг) -- дата фактичного отримання платником податків результатів робіт (послуг).

Не викликає труднощів ситуація, коли імпортер для придбання товару здійснює передоплату. Валові витрати у нього виникнуть на дату перерахування коштів і не залежатимуть від базисних умов поставки. А якщо отримання товару є першою подією, згідно з наведеним підпунктом Закону про прибуток, валові витрати у імпортера виникнуть у момент оприбуткування товару.

Підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. У разі використання в договорах різних базисних умов поставки можуть бути оформлені різні первинні документи, що підтверджують факти проведення тієї чи іншої операції.