Організаційна підготовка виробництва та освоєння нового продукту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

новий продукт виробництво

Вступ

Розділ І. Організаційна підготовка виробництва

1.1 Сутність організаційно підготовки виробництва

1.2 Освоєння нового продукту та етапи організаційної підготовки виробництва

1.3 Комплексна підготовка виробництва до заміни продукту

Розділ ІІ. Підготовка виробництва освоєння нового продукту

2.1 Витрати на підготовку і освоєння виробництва нової продукціх

2.2 Організація науково-технічних досліджень і конструкторської підготовки виробництва

2.3 Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір оптимального варіанту технологічного процесу

Розділ ІІІ. Обгрунтування ефективності нововведень у систему освоєння нового товару

3.1 Модель розвитку ефективного виробницта

3.2 Шляхи управління організацією виробництва нової продукції

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Сучасні вимоги ринкової економіки, розвиток наукоємних галузей промисловості, інтелектуалізація на засадах впровадження новітніх технологій спричинили зміну траєкторії економічних досліджень. Все більший інтерес викликають розробки, спрямовані на вдосконалення організаційно-методичних підходів, на підготовку та освоєння виробництва нової продукції, що виходить за межі типового виробничо-технологічного процесу, по суті, формуючи окрему ділянку операційних робіт. Це покликано усунути певний дисбаланс, що виник між інноваційним розвитком техніки та технології та його обліково-економічним обґрунтуванням.

Однак найбільшими проблемами є організування створення і прискороення освоєння виробництва нових виробів на підприємствах, яке гальмується недостатнім методичним рівнем розробки низки питань уже на стадії технічної підготовки їх виробництва та адаптації виготовлення в конкретних умовах сучасного підприємства.

Актуальність роботи полягає у визначенні організаційної підготовки виробництва та освоєння нового продукту на підприємствах України, при залученні інноваційних методів управління виробництвом, новим устаткуванням та переналагодженням виробництва на новий рівень випуску продукції, а також утримання рівня конкурентноспроможності.

Метою курсової роботи постановка питання про досягнення оптимального рівня узгодженості та обґрунтування ринкової потреби у нових виробах і можливостях прискореної адаптації їх виготовлення на підприємствах.

Завданням роботи є дослідження та формування методичних рекомендацій про обґрунтування доцільності ринкової потреби в новому продукті, як на стадії технічної підготовки виробництва так і її адаптації до умов виробництва на підприємствах.

Визначити організаційну підготовку та освоєння виробництва нової продукції підприємства та її економічної ефективності.

Об'єктом виступає організаційна підготовка виробництва системи створення та освоєння нового продукту та його випуск.

Предмет - теоретичні, методичні та практичні аспекти організації створення нової продукції.

Перший розділ розкриває суть організаційної підготовки та випуску виробництва нової продукції, теоретично-методична підготовка до заміни продукту. А також організаційні методи, прийоми та заходи для досянення найефективнішого результату.

У другому розділі проведемо аналіз підготовки виробництва освоєння нового продукту, обгрунтуємо витрати що використовуються на підготовку. Відповідно організацію науково-технічних досліджень та конструкторську підготовку та вибір оптимальних варіантів.

Третій розділ містить обгрунтованість ефективності нововведень у систему створення нового продукту та модель ефективного виробництва і шляхи раціонального управління організацією виробництва нової продукції.

РОЗДІЛ І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА

1.1 Сутність організаційно підготовки виробництва нової продукції

Організаційна підготовка виробництва -- це сукупність взаємопов'язаних організаційно-економічних та соціально-психологічних процесів на всіх стадіях та етапах комплексної підготовки виробництва, що забезпечують готовність підприємства до створення та освоєння необхідного обсягу продукції заданого рівня якості в установлені терміни з найменшими витратами.

Комплекс робіт з організаційної підготовки виробництва здійснюється паралельно й взаємозалежно з конструкторською та технологічною підготовкою з безпосередньою участю відділів головного конструктора, головного технолога, головного механіка та майже всіх функціональних підрозділів підприємства -- відділів маркетингу, планово-економічного, кадрів, МТО, виробничо-диспетчерського, збуту, праці і заробітної плати, бухгалтерії, лабораторій, служб та ін. [1, с. 463]

Ринкові відносини кардинально змінюють погляд на організацію виробництва, що створює вимоги для найкращого використання техніки і трудових ресурсів у процесі виробництва й тим самим підвищує його ефективність.

Прибутково працювати в умовах ринку - це не тільки працювати на споживача, але й раціонально організовувати виробництво, досягати належних результатів при максимальному використанні ресурсів.

Організація виробництва на підприємствах має виглядсистеми нормативів (режим роботи агрегатів, норми продуктивності та ін.), виробничих паспортів, графіків протікання процесів, виробничо-технічних інструкцій і т.п. Організація виробництва є однією з головних умов найбільш ефективного використання техніки. Від рівня організації виробництва значною мірою залежать зростання обсягу випуску продукції, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, зниження її собівартості, рентабельність виробництва.

Організація праці являє собою сукупність заходів, методів і прийомів, що спрямовані на планомірне й найбільш доцільне використання праці робітників з метою досягнення високої продуктивності праці. [3, с. 56]

Створення нової техніки та технології ґрунтується на використанні творчих ідей, що раніше не використовувалися або сформувалися в процесі досліджень чи проектування. Серед методів, що забезпечують систематизоване, спрямоване мислення, виокремлюють морфологічний аналіз, методи аналогій, інверсії, фантазії, інтуїції, асоціації та ін.

Комплекс робіт з організаційної підготовки виробництва здійснюється паралельно й взаємозалежно з конструкторською та технологічною підготовкою з безпосередньою участю відділів головного конструктора, головного технолога, головного механіка та майже всіх функціональних підрозділів підприємства -- відділів маркетингу, планово-економічного, кадрів, МТО, виробничо-диспетчерського, збуту, праці і заробітної плати, бухгалтерії, лабораторій, служб та ін.

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат -- продукцію (послуги). [9, с. 39]

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Процес створення та освоєння нових виробів має низку особливостей, які необхідно враховувати під час його організації: комплексність, зростання складності та масштабів наукових досліджень стосовно об'єктів, що розробляються; імовірний характер процесів підготовки виробництва, який зумовлений новизною, ступенем об'єктивності первісної інформації та невизначеністю кінцевих результатів; неповторюваність, динамічність науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; людський чинник.

У науково-технічній підготовці виробництва нових виробів бере участь велика кількість підрозділів підприємства. За функціями, що виконуються, вони групуються на тематичні, функціонально-тематичні, виробничі, обслуговуючі підрозділи, а також функціональні служби управління.

Науково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні розробки та роботи з упровадження їх результатів можуть виконуватися силами підрозділів виробничого підприємства або різноманітними спеціалізованими науково-технічними організаціями, які мають різний статус, форми власності і підпорядкування. Структура таких організацій залежить від зовнішніх (спеціалізація, рівень кооперування з іншими розробниками, підпорядкованість, кількість замовників-споживачів) та внутрішніх (обсяг замовлень чи завдань, чисельність персоналу, ступінь технічного оснащення робіт, методи організації досліджень і проектних розробок, рівень спеціалізації та інтеграції підрозділів) чинників.

1.2 Освоєння нового продукту та етапи організаційної підготовки виробництва

У результаті розроблення конструкторсько-технологічної документації, випробувань дослідних зразків, виготовлення технологічного оснащення та нестандартного обладнання, перепланувань виробничих дільниць створюються передумови для організації стабільного випуску нового виробу. У системі комплексної підготовки виробництва освоєння нової продукції є завершальною стадією.

Стадія освоєння нової продукції -- це сукупність різноманітних процесів та робіт з перевірки і вдосконалення конструкцій та технології до встановлених технічних вимог, а також опанування нових форм організації виробництва. [10, с. 92]

Стадія освоєння виробництвом нової продукції притаманна тільки для масового та серійного виробництва. Це пов'язане з необхідністю конструкторсько-технологічного доопрацювання нового виробу та пристосування самого виробництва до випуску нової продукції. На тривалість періоду освоєння впливають послідовно-системні зміни проектних та організаційних рішень: уточнення конструкції виробу -- зміни в конструкторській документації -- перегляд технологічних процесів -- перепроектування і виготовлення оснащення -- перегляд матеріальних і трудових норм -- перепланування розташування устаткування -- навчання робітників новим процесам -- уточнення оперативно-виробничих планів.

Основні етапи організаційної підготовки виробництва:

передвиробничі планові розрахунки: створення нормативної бази (нормативів затрат часу, вартості, тривалості циклу робіт, етапів, стадій); розрахунок необхідних нормативів для планування конструкторської і технологічної підготовки виробництва; календарно-планових нормативів майбутнього виробництва виробу; складання плану-графіка і кошторису витрат на ТПВ; розроблення планових калькуляцій на нові деталі та вироби; визначення економічної ефективності нової продукції;

удосконалення виробничої структури: визначення рівня спеціалізації і кооперування цехів і виробничих дільниць; вибір найраціональніших форм та методів організації виробництва нових виробів; формування технологічних та предметно-замкнених дільниць, потокових і автоматичних ліній, гнучких виробничих систем; планування і перепланування цехів та дільниць; проектування організації ремонтного, інструментального, енергетичного, транспортного і складського господарств; організаційне проектування робочих місць та систем їх обслуговування;

реорганізація системи управління: перегляд функцій посадових позицій, підрозділів, уточнення завдань та встановлення їх відповідальності за процеси і результати комплексної підготовки виробництва нового виробу;

забезпечення технічної готовності підприємства до випуску нових виробів: визначення потреби в додатковому устаткуванні, матеріальних і енергетичних ресурсах; проектування, виготовлення або придбання допоміжного обладнання; організація кооперування, оформлення договірних відносин з постачальниками матеріальних ресурсів;

комплектування робочих кадрів: набір, підготовка, перепідготовка кадрів відповідних професій та кваліфікації; організація праці та заробітної плати; формування мотиваційних заходів; залучення та стимулювання персоналу до освоєння нововведень; соціально-психологічна підготовка працівників підприємства до створення та виробництва нової продукції;

перспективне та оперативне планування: формування планово-економічної інформації; визначення календарно-планових, матеріальних, трудових і фінансових норм та нормативів; уточнення форм документації; вибір методів та систем оперативно-виробничого планування, обліку та оцінки діяльності підрозділів за періодами освоєння нового виробу тощо;

організація переходу на випуск нового виробу: вибір методу й організаційної форми переходу; виготовлення виробничо-пробної партії; згортання випуску старої продукції; розгортання випуску нового виробу;

організація ефективної експлуатації нового виробу: монтаж, налагодження, консультування споживача, гарантійне і післягарантійне обслуговування виробу. [1, с. 463-464 ]

Щоб досягти найефективнішого результату організаційної підготовки виробництва, доцільно розробляти цільові організаційні проекти створення та освоєння нової техніки. [11, с. 25-27]

Для процесу освоєння характерні тривалість та витрати, які залежать від типу виробництва (стабільного серійного або масового) та ступеня ресурсної готовності певного виробництва (спеціального обладнання, оснащення, наявності резервних площ, устаткування, робітників).

Серед основних етапів освоєння нових видів продукції для різних виробничих і організаційно-економічних умов виділяють: : технічне, виробниче та економічне освоєння.

Як правило, витрати на виробництво перших виробів у кілька разів перевищують витрати на продукцію, що серійно випускається. Надалі відбувається різке зниження цих витрат. Однак з часом темпи зниження сповільнюються і потім стають незначними (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Графік зміни витрат на стадіях підготовки виробництва та освоєння нової продукції

Характер нарощування витрат, пов'язаних з технічною підготовкою виробництва, віднесених до одного виробу (відрізок 0--Г), а також характер зниження собівартості на стадії освоєння (відрізок Г--Д) показані на рис 13.10. Витрати на конструкторську підготовку виробництва В_к.п.в до точки А зростають поступово, а потім різке нарощування, пов'язане з великими обсягами робіт на стадії технологічної підготовки. Сумарні витрати на конструкторську і технологічну підготовку виробництва В_к-т.п.в на один виріб показані в точці Б. [1, с. 466 ]

Організаційна підготовка потребує збільшення витрат на матеріальне забезпечення нового виробництва, пов'язане з закупівлею спеціального устаткування, створенням запасу, переплануванням цехів, створенням транспортних систем і т. д. Завершення етапу (точка Г характеризується сумарними витратами на підготовку виробництва В_т.п.в).

У випадку повного і високоякісного проведення технічної підготовки виробництва освоєння починається (точка Г) з відносно невисокої початкової собівартості S продукції, що освоюється. Собівартість знижується відповідно до положистої кривої К_ос і планова собівартість (точка Д) досягається відносно швидко. Період освоєння пропорційний відрізку Г--Д.

Передчасний початок освоєння (точка В) виникає, якщо підготовка ще цілком не довершена, оснащення та устаткування не готові, а конструкторська підготовка виконана на недостатньо високому рівні.

Як наслідок початкова собівартість S¹ виявляється вище S. Крім того, спостерігаються різкі коливання собівартості, що відповідають внесенню конструкторських змін. Крива освоєння характеризується лінією К _ос. Планова собівартість у цьому випадку досягається не в точці Д, а пізніше. Період освоєння збільшується. Він пропорційний відрізку В--Е. [1, с. 467]

Тенденція зниження собівартості під час освоєння виробництва нової продукції має, як правило, стійкий характер, причому обсяг випуску є найважливішим чинником її зниження.

1.3 Комплексна підготовка виробництва до заміни продукту

В умовах конкуренції товарна політика підприємства повинна бути направлена в майбутнє і враховувати, що всі товари не залежно від успіху з часом виходять з ринку і необхідно вести підготовку до випуску нової продукції. Новий товар в цьому змісті розуміють як модифікацію чи нововведення. Щоб товар завоював ринок він повинен мати бажані для споживача критерії, бути унікальними, а споживачі повинні мати інформацію про його характеристику.

Процес розробки і освоєння виробництва нової продукції на підприємстві сформувався як самостійна підготовча стадія процесу виробництва і отримав назву технічна підготовка виробництва нової продукції (товару нової ринкової новизни).

Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного і організаційно - економічного характеру, які направлені на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначають технічний рівень, якіст і ефективність нової продукції як у виробництві (на підприємстві) так і в експлуатації (у споживача). [12, с. 125 ]

Основне завдання технологічної підготовки виробництва - розробка

технологічних процесів, що забезпечують мінімальні поточні й одноразові витрати на виробництво заданого обсягу продукції при її високій якості. Питома вага технологічної підготовки виробництва в загальній трудоємкості технічної підготовки виробництва виробу становить:

- в одиничному виробництві - 20-25 %;

- у серійному - 50-55 %;

- у масовому - 60-70%.

Конструкторська підготовка виробництва - це сукупність взаємозв'язаних процесів по створенню нових або вдосконаленню діючих конструкцій виробів. Цей етап ТПВ виконується відділом головного конструктора, в який входять технічна база для в-ва дослідного зразка і його випробовування (експерементальний цех). Виконується конструкторська підготовка з застосуванням вимог єдиної системи конструкторської документації, яка складається із таких статей:

1. Складання технічного завдання - складають спільно з представниками замовника і підприємства. В ньому відображаються тактико-технологічні вимоги замовника - умови і режим експлуатації товару, необхідні технічні параметри і характеристики, ресурси, обладнання, об'єм випуску, зовнішній ринок, умови зберігання, дизайн, тара, упаковка, секретність. Затверджує керівник підприємства.

2. Розрахунок технічної пропозиції - розрахунки технічних параметрів і економічної ефективності, які дають можливість розробити новий виріб. Розрахунки виконують по декількох варіантах, аналізується і відбирається оптимальний варіант по якому очікується економічний ефект.

3. Ескізний проект - виконується на в масштабі, але з використанням необхідних пропорцій в розмірах вибору. Він розробляється в декількох варіантах, виготовляється модель (макет) виробу, після цього обсуджується спеціальною комісією і затверджується прийнятий варіант, для нього виконуються всі кресленя основних збірних одиниць і загального виду, кінематична, гідравлічна і електрична схеми, а також інші конструктивні параметри. Виконаний ескіз повинен давати повну уяву про будову і принципи роботи нового виробу. Після закінчення обговорення, затверджується ескізний проект, який являється основою для розробки технічного проекту.

4. Технічний проект - розробляється строго в масштабах з вимогою до всіх стандартів і нормативів, в ньому виконуються всі види, проекцій, перерізи, розрізи з нанесенням відповідних розмірів для того, щоб мати повну уяву про склад і роботу нового виробу. В технічному проекті уточнюються всі креслення загального виду виробу, виконується креслення основних агрегатів і вузлів, їх специфіка, монтаж і збір схеми з розрахунками на міцність, стійкість і інші параметри, обговорення типів матеріалу. Складається інструкція по експлуатації виробу у споживанні (паспорт, формуляр, технічний опис) і пояснююча записка вцілому.

5. Підготовка робочої конструкторської документації, проведення нормоконтролю, патентної і метрологічної експертизи ця документація розробляється на основі технічного проекту. Це креслення всіх деталей, де вказані розміри, проекції, види, розрізи і зрізи, матеріал, чистота поверхні, допуски і посадки, технічні умови, термообробка. Всі робочі креслення проходять нормоконтроль, тобто перевірку на відповідність стандартам, метрологічну і патентну експертизу. [9, с. 76]

Зміст конструкторської підготовки виробництва великих проектів визначається Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД), яка являє собою комплекс державних стандартів, що встановлюють правила і положення про порядок розробки, оформлення і обернення конструкторської

документації в організаціях і на підприємствах. [14, с. 356]

У результаті конструкторської підготовки повинно бути розроблено комплекс документації на новий вид продукції. Цей комплекс складається із графічних і текстових документів, що визначають склад і упорядкування нового виду продукції, містять всі необхідні дані для її виготовлення, контролю, приймання, експлуатації і ремонту.

Проектування нового виробу включає:

1. складання технічного завдання;

2. складання технічної пропозиції;

3. розробку ескізного проекту;

4. розробку технічного проекту;

5. підготовку робочої документації (експериментального зразка, експериментальної партії, серійного або масового виробництва, що встановилося).

Кожний етап роботи на стадії конструкторської підготовки закінчується випуском відповідної конструкторської документації. Її склад, класифікація, індексація, порядок зберігання і обліку, порядок внесення змін повністю регламентується ЄСКД. Уніфікація конструкторської документації дозволяє використовувати її на самих різних підприємствах без яких-небудь переробок.

Оскільки в даний час однією з важливих проблем є підвищення технологічності і якості виробів, то, крім спеціалізованих проектних груп або бюро, у відділі головного конструктора створюють бюро нормалізації і стандартизації, бюро надійності, групу експлуатації і т.п.

РОЗДІЛ ІІ. ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ОСВОЄННЯ НОВОГО ПРОДУКТУ

2.1 Витрати на підготовку і освоєння виробництва нової продукціх

Для більшості підприємств (крім видобувних галузей промисловості) "витрати на підготовку та освоєння виробництва" та "витрати на освоєння нової техніки" є тотожними поняттями, водночас величини витрат на підготовку і освоєння нової техніки та витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції доволі часто збігаються. Винятком є ті підприємства, які впроваджують нові потужності з одночасною зміною профілю діяльності, що вимагає виділення в окрему статтю пускових витрат.

За безперечної значущості дослідження системи бухгалтерського обліку витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції зазначимо, що результати таких досліджень не завжди відповідають цілям управління фінансово-господарською діяльністю підприємства. Враховуючи той факт, що як у вітчизняній, так і у зарубіжній економічній літературі поняття "витрати на підготовку та освоєння виробництва нової продукції" та "витрати на дослідження і розробки" розглядаються доволі давно, доцільно систематизувати накопичений до сьогодні досвід у цьому напрямку.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва, пов'язані з прискоренням науково-технічного прогресу на основі оновлення продукції, що випускається, заміни виготовлення застарілих зразків новими високопродуктивними верстатами, машинами, обладнанням та іншими виробами. До витрат на освоєння вона відносить витрати: на освоєння нових підприємств, виробництв, цехів і агрегатів, або пускові витрати; на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції і нових технологічних процесів; на гірничо-підготовчі роботи у видобувних галузях промисловості [17, с. 72].

Витрати, пов'язані з розробленням і освоєнням продукту, можуть коливатися від незначних до дуже великих залежно від продукту, галузі і покупців. Зазвичай всі вони включаються до складу постійних витрат. Коли компанії, які застосовують традиційні системи обліку витрат, включають ці витрати до складу накладних, вони тим самим спотворюють дані про собівартість одиниці окремих видів продуктів, що, своєю чергою, призводить до помилкових рішень при встановленні цін [15, c. 178].

Узагальнюючи підходи до формування номенклатури витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції Кабінетом Міністрів України у 1996р. в «Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» було запропоновано уніфікований погляд: до вказаної категорії витрат віднесено чотири їх види:

витрати на підготовчі роботи у видобувних галузях;

підвищені витрати на виробництво нових видів продукції в період їх освоєння, включаючи ерші видання нових книжок, а також витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням випуску продукції, не призначеної для серійного або масового виробництва;

витрати на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові витрати);

витрати на винахідництво і раціоналізацію. [16]

Найповнішою з існуючих досі класифікацій витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції запропонував О.С. Бородкін, виділивши 7 основних ознак: характер робіт (розроблення технічної і технологічної документації; на виконання виробничих робіт); центри формування (науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій; об'єднань (науково-виробничих і виробничих); підприємств); рівень затрат (суспільно необхідні; зверх суспільно необхідних); спосіб розрахунку затрат (прямі, непрямі); характер затрат за типом освоєння (одиничні; серійні; масові); джерела авансування (єдиний фонд розвитку науки і техніки; кредити Держбанку; довгострокові кредити Будбанку; собівартість продукції (витрати майбутніх періодів); власні оборотні кошти); джерела відшкодування (ціна; єдиний фонд розвитку науки і техніки; собівартість продукції; прибуток).

Автор зазначає, що за допомогою наведеної класифікації можна правильно побудувати номенклатури статей для планування і обліку, ця класифікація може бути покладена в основу розробки системи відшкодування витрат.

Класифікація є максимально повною і особливих додаткових коментарів не потребує за винятком необхідності її адаптування до реалій сьогодення. Зокрема, в сучасних ринкових умовах держава відмовилась від створення єдиного фонду розвитку науки і техніки при галузевих міністерствах і відомствах, саме тому останній не може бути ні джерелом авансування, ані відшкодування витрат на підготовку та освоєння виробництва. Так само сучасні підприємства радше користуються кредитами комерційних банків або створюють власний резервний фонд на здійснення робіт з підготовки та освоєння виробництва нової продукції, аніж використовують послуги Держбанку, функції якого нині виконує Національний банк України.

Однак, така класифікація має і свої недоліки:

Відсутність можливості локалізувати витрати стосовно організаційно-структурних підрозділів підприємства, які на практиці здійснюють процес підготовки та освоєння виробництва нової продукції. У результаті відбувається розмивання сфер відповідальності підрозділів і посадових осіб за окремі групи витрат, які належать до їх компетенції.

Важкість, а інколи й неможливість точного формування та планування витрат за етапами процесу підготовки та освоєння нової продукції і, як наслідок, складність регулювання відхилень, що виникають.

На практиці, межі між окремими стадіями процесу підготовки та освоєння виробництва нової продукції є доволі умовними і динамічними. При існуючій на підприємстві організації облікових і калькуляційних робіт вони визначаються ступенем деталізації обліку, вибором об'єктівкалькулювання і, врешті-решт, суб'єктивною думкою бухгалтера. [13, с. 64]

В зв'язку з цим нами виокремлено шість основних об'єктивних характеристик, які виділяють витрати на підготовку та освоєння виробництва в структурі сукупних витрат підприємства (Рис 2.1) (додаток 1).

Визначені характеристики полягають в тому, що ці витрати:

є витратами окремого виду діяльності, спрямованої на підготовку до серійного/масового виробництва продукції, яка виділяється зі всієї сукупності функцій інших видів діяльності підприємства: постачання, обслуговування виробництва, управління, фінансово-збутова діяльність тощо;

є витратами зі створення споживчої вартості - готової продукції на відміну від витрат, пов'язаних із рухом готових виробів до споживача через сферу обігу;

виникають безпосередньо у зв'язку з підготовкою до виробництва певного виробу. Це спричиняє необхідність нормування таких витрат, контролю за дотриманням встановлених норм витрачання ресурсів, а також формування планової і фактичної собівартості готової продукції;

залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності в межах релевантного діапазону і визначеного часу.

Все вищевикладене дає нам змогу запропонувати таке визначення поняття "витрати на підготовку та освоєння виробництва нової продукції". Це одночасні комплексні витрати, понесені в процесі організування і здійснення сукупності взаємопов'язаних робіт зі створення виробництва нової чи значного вдосконалення існуючої продукції.

Це визначення дає однозначну характеристику як витратам, понесеним в результаті перетворення знання, нової ідеї у готовий продукт, так і самому процесу підготовки виробництва, що за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі стадій з різним змістом. Таке різноманіття не дозволяє нам чітко встановити перелік субстатей витрат процесу підготовки та освоєння виробництва нової продукції. [14, с. 203]

2.2 Організація науково-технічних досліджень і конструкторської підготовки виробництва

Основними завданнями науково-дослідної роботи є розширення, поглиблення, систематизація знань та отримання необхідних результатів для створення нових видів техніки, технологічних процесів і прогресивних методів організації та оперативного управління виробництвом. За своїм змістом та характером результатів науково-дослідні роботи розподіляються на: фундаментальні, пошукові та прикладні. Тактика ринкової поведінки включає заходи з реалізації цілей товаровиробника на кожному ринку і по кожному товару в конкретний період часу (короткотерміновий) на основі вибраної стратегії й оцінки поточної ринкової ситуації. При цьому завдання підприємства постійно корегуються залежно від зміни кон'юнктурних та інших факторів (до яких належать індекс цін, загострення конкурентної боротьби, сезонне падіння попиту, зменшення інтересу покупців до товару).

Науково-дослідні роботи є важливою стадією комплексної підготовки виробництва нових виробів. Цикли НДР складаються з можливих етапів, які є логічно обґрунтованими розділами, що мають самостійне значення і використовуються як об'єкт планування. Традиційно розрізняють такі етапи:

1) технічне завдання;

2) вибір напряму дослідження;

3) теоретичні й експериментальні дослідження;

4) технічний звіт;

5) здавання та приймання НДР. [1, с. 434]

У Технічному завданні визначаються мета, завдання дослідження, вимоги, техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), основне цільове призначення, очікувані результати, методи і умови проведення, що рекомендуються, зміст досліджень за етапами і строками, склад виконавців, умови закінчення робіт.

Вибір напряму дослідження - здійснюється підбір та вивчення спеціальної літератури, провадиться аналіз патентної інформації, стандартів та інших джерел за темою дослідження; техніко-економічний аналіз можливих рішень проблеми; розроблення рекомендацій щодо методів і способів досліджень.

Теоретичні та експериментальні дослідження, етап охоплює: перевірку наукових і теоретичних ідей; вивчення аналогів, документації, звітів, розроблення та уточнення методики дослідження, експериментів, обґрунтувань; пошук нових рішень створення конструкцій та технологічних процесів; розробку схем; теоретичні обґрунтування; проектування макетів, стендів, зразків; виготовлення деталей; складання, монтаж і вдосконалення макетів та дослідних стендів; стендові та польові експериментальні випробування, аналіз їх результатів; доопрацювання експериментальних зразків, коригування технічної документації за результатами випробувань.

Технічний звіт - основні типові розділи: анотація; перелік позначень, скорочень, прийнятих термінів та визначень; уведення (мета, зміст, ступінь новизни, обґрунтування для проведення, ТЕО об'єкта дослідження); техніко-економічне обґрунтування доцільності розробки; програма та методика дослідження; теоретичні і розрахункові дані; дані експериментальних досліджень; висновки та рекомендації; додатки; література. [4, с. 572]

До звіту додаються: інформаційна карта на НДР, патентний формуляр, авторські запити на відкриття та винаходи, карта технічного рівня і якості виробу, протоколи випробувань. Узагальнення та оцінка результатів наукових досліджень може закінчуватися також розробленням проекту ТЗ на конструкторські роботи.

Здавання та прийомка НДР. Етап закінчується підписанням комісією замовника акта прийняття науково-технічної розробки.

Комплексне проведення НДР за певною цільовою програмою створює наробок для оперативного і якісного проведення дослідно-конструкторських робіт, конструкторської та технологічної підготовки виробництва, а також значно скорочує обсяги доробок та терміни створення й освоєння виробництвом нової техніки.

Модифікація ринку полягає в пошуку нових сегментів ринку і нових користувачів з метою збільшення обсягу продажу існуючого товару. Одночасно з цим вишиковуються способи стимулювання більш активного споживання товару існуючими клієнтами. Наприклад, препозиціювання товару так, щоб він опинився більш привабливим для швидше зростаючого або більш великого сегменту ринку [3, с. 493]. Суть модифікації товару полягає в тому, що товаровиробник може модифікувати характеристики свого виробу (такі, як рівень якості, властивості або зовнішнє оформлення), щоб залучити нових покупців та інтенсифікувати споживання.

Дослідно-конструкторська робота може виконуватися без попередньої науково-дослідної роботи за окремим технічним завданням замовника.

На основі затвердженого технічного завдання ДКР здійснюється в кілька етапів.

Першим етапом є техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) доцільності створення нового виробу і передання його для серійного виробництва. Розробляються можливі варіанти конструктивних та технологічних рішень, дається перелік робіт, загальний їх обсяг, витрати і терміни виконання, указуються виконавці.

Другий етап пов'язаний з дослідженнями та уточненнями попередніх даних ТЕО, вибором варіантів побудови виробу та його частин з урахуванням вартості, ефективності та масштабів виробництва. Розробляються структурні, функціональні, принципові та інші схеми, визначаються конструкторські та технологічні рішення.

Третій етап пов'язаний з проведенням теоретичної і експериментальної перевірки попередніх схемних, конструкторських та технологічних рішень, уточненням принципових схем, перевіркою нових матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; виготовленням макетів та їх механічними і кліматичними випробуваннями. На цьому етапі оцінюються надійність виробу, його функціональних вузлів і частин, електричні і температурні режими, ремонтопридатність, зручність в експлуатації.

На четвертому етапі складається перелік елементів, що підлягають вихідному контролю, і елементів, що підлягають тренуванню, макетується і компонується складна функціональна частина виробу. За технічної документацією при мінімальному технологічному оснащенні виготовляється дослідний зразок.

П'ятий етап завершує науково-технічну розробку видачею пропозицій про її використання, які мають відповідати таким вимогам:

1) новизна, перспективність та прогресивність запропонованих науково-технічних рішень;

2) економічна ефективність нового виробу або технологічного процесу;

3) патентоспроможність та конкурентоспроможність;

4) довговічність і експлуатаційна надійність виробу, стійкість технологічних процесів;

5) відповідність вимогам техніки безпеки, технічної естетики, наукової організації праці. [3, с. 489]

Дослідно-конструкторська робота вважається завершеною після оформлення акта комісією замовника, який підписується після випробування виробу, і рекомендацій до освоєння у виробництві.

Поряд з конструкторськими вимогами (вибір раціональної схеми, відповідність конструкції умовам її експлуатації, вибір простіших форм деталей, призначення раціональних запасів міцності тощо) слід ураховувати також вимоги економічного, експлуатаційного й організаційно-виробничого характеру.

Економічні вимоги пов'язані з підвищенням продуктивності, зменшенням собівартості, підвищенням якості виробу, що проектується, порівняно з еталоном.

Експлуатаційні вимоги характеризують високу корисну віддачу, надійність, ремонтоздатність, екологічність виробу та ін.

Організаційно-виробничі вимоги передбачають відповідність конструкції умовам її виготовлення, можливість типізації, механізації й автоматизації виробничих процесів, забезпечення раціональних методів контролю і под.

Ефективність нової продукції оцінюється за економічними та соціальними критеріями.

До економічних критеріїв (ефект у виробництві та в споживача) належать такі показники: економія праці (зниження трудомісткості; зростання продуктивності праці), економія матеріальних ресурсів; технічний рівень і якість продукції; корисний ефект на одиницю потужності; окупність і прибутковість.

Соціальні критерії (вплив на характер праці, умови праці і життя) -- показники, що забезпечують поліпшення умов праці, безпеку і зручність в експлуатації; охорону навколишнього середовища; створення кращих умов для життєдіяльності людей; полегшення праці; підвищення кваліфікації працюючих, рівня механізації праці у виробництві і при експлуатації нової продукції.

Узагальнена схема процесу проектування нових виробів відображена на рис. 2.2 (додаток 2). [1, с. 438]

Підготовка виробництва до зміни продукту неможлива без інформаційного забезпечення всіх процесів наукових досліджень, проектування, виробництва та супроводження виробів на етапі експлуатації. Інформація є джерелом забезпечення актуальності проблем, що підлягають дослідженню та прогресивності рішень, які приймаються. Вона дає можливість усунути дублювання наукових і технічних рішень, скоротити затрати творчої праці, зменшити терміни і фінансові витрати на проведення комплексу робіт зі створення і освоєння нової продукції, полегшити уніфікацію і стандартизацію проектних рішень.

2.3 Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір оптимального варіанту технологічного процесу

Забезпечення високої ефективності нових видів продукції вимагає ретельного її економічного обгрунтування на всіх стадіях розроблення і впровадження. Найчастіше це здійснюють проводячи розрахунки на основі річного економічного ефекту шляхом порівняння приведених витрат (В), які визначаються в загальному вигляді за формулою:

В = С + Ен К,

де С- собівартість одиниці продукції:

Ен - прийнятий для інвестицій коефіцієнт ефективності капіталовкладень, який приймають в межах 0.08 ? 0.25:

К -питомі капітального вкладення.

Структура конкретних розрахунків та вигляд формули залежать від певної техніко-економічної ситуації. При цьому, замість приведених витрат по базовому варіанту, доцільно використовувати діючу ціну підприємства, а по новому виробу - прогнозовану ціну. [9, с. 76 ]

Економічна ефективність від впровадження нової або оновленої продукції на рівні підприємства визначається за такими узагальнюючими показниками: строк окупності капітальних витрат на нову або модернізовану продукцію, коефіцієнт витрат, тобто показник, зворотній строку окупності. При цьому ефективними вважаються новинки, абсолютна ефективність яких (Еа) не нижче нормативної та базової:

Еа =

де Дчп - приріст чистої продукції в результаті впровадження нововведення:

Кв - витрати на нововведення.

Рентабельність витрат на впровадження нової або оновленої продукції, яку особливо важливо враховувати, являє собою відношення приросту прибутку до обумовлених її витрат. Строк окупності капітальних витрат на нововведення визначається за формулою:

ЛП = (Ц₂ - С₂) Л₂ - (Ц₁ - С₁) Л_І

де Ц₁, Ц₂ - оптова ціна одиниці продукції до та після нововведення:

С₁, С₂; - собівартість одиниці продукції до та після нововведення:

А₁, А₂; - виробництво продукції, шт.

При цьому, встановлюється вплив різних факторів на прибуток. Впровадження нововведень на підприємстві забезпечує приріст прибутку за рахунок двох факторів - зниження собівартості і зниження питомих витрат заробітної плати, матеріальних витрат, страхових платежів за одиницю продукції, зміна амортизаційних відрахувань, витрат на утримання та експлуатацію обладнання та підвищення якості продукції (надбавок до оптової ціни та збільшення об'єму виробництва у зв'язку зі здешевленням та підвищенням якості продукції). [12, с. 109 ]

Для нововведень, при використанні яких витрати та результати, в тому числі об'єм та якість продукції, не змінюються по роках розрахункового періоду, економічний ефект визначається за формулою:

Ес =

де Р_р - В_р відповідно незмінні по роках розрахункового періоду результати нововведення та витрати на них:

В_р = В_п + (К_р + Е_н ) К

де В_п - річні поточні витрати при використанні нововведення (без урахування амортизації на реновацію);

Е_н - норматив приведення одноразових витрат та результатів, кількісно рівний нормативу ефективності капіталовкладень (Е = 0.15);

К - одноразові витрати;

К_р - норматив реновації основних фондів при використанні нововведення з урахуванням фактору часу.

Розрахунки ефекту впровадження нововведення на етапі формування планів НДДКР виконують розробники на основі техніко-економічних показників нововведення, узгоджених з основним споживачем. На наступних етапах при формуванні плану економічного та соціального розвитку розрахунок здійснює розробник спільно з виробником при узгодженні з основним споживачем (замовником). [4, с. 320]

При розрахунках економічної ефективності порівняні варіанти повинні бути приведені у відповідний вигляд за всіма ознаками: об'єму виробленої продукції або виконаних робіт, їх складу згідно з заданою номенклатурою, якістю, строках виготовлення, а також соціального ефекту, включаючи охорону навколишнього середовища. При впровадженні нової продукції враховуються також співвідношення в продуктивності, строках служби та інших якісних параметрах. Приведення порівняних варіантів до тотожності корисних результатів зводить усі розбіжності між варіантами до єдиного - різниці у витратах, обумовлених виробництвом продукції.

РОЗДІЛ ІІІ. ОБГРУНТУВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НОВОВВЕДЕНЬ У СИСТЕМУ ОСВОЄННЯ НОВОГО ТОВАРУ

3.1 Модель розвитку ефективного виробницта

Як форму опису процесу реалізації й поширення нового продукту використовуємо категорію життєвого циклу продукту й можливості економіко-математичного моделювання.

Розроблення моделей циклічного розвитку виробництва ґрунтується на врахуванні взаємної динаміки системи циклів науково-технічного прогресу, а також соціально-економічних процесів: динаміка світової економічної системи й потреби суспільства в нових продуктах; перспективна потреба й стан ринкового попиту на певний продукт; адаптивність виробничої бази виробників продукту до нововведень; порівняльна динаміка параметрів техніко-економічного рівня нововведень і їхня ефективність порівняно з кращими вітчизняними та закордонними аналогами; структурні й тимчасові параметри нововведень; ресурсні характеристики нововведень.

Основний зміст моделей циклічного розвитку виробництва становлять процеси зміни продуктів і технологій, а також оптимізація ринкових рішень протягом усього життєвого циклу продукту, тобто визначення відповідних ринкових параметрів підприємства, яких йому варто дотримуватися, щоб максимізувати прибуток, або мінімізувати витрати в умовах структурних і технологічних змін.

Під час розроблення варіантів інноваційної політики будемо дотримуватися альтернативної логіки планування: «ресурси - стратегії -цілі», а не традиційної - навпаки.

Альтернативна («перевернена») логіка планування припускає, що першою чергою інвестиції треба спрямовувати на створення виробничого потенціалу для забезпечення готовності й адаптивності підприємства в конкурентній боротьбі.

Модель переходу на новий вид технології, який спрямовується на випуск нового товару при цьому ж маючи більш ефективні характеристики, для більшості підприємств промисловості, як показує досвід, проблема полягає в тому, що вони не прогнозують змін технологічних, економічних і, тим більше, часових меж і всіх нас-лідків, пов'язаних з їхнім наближенням. [2 с. 89]. Зокрема економічні межі, що мають показувати доцільність подальших зусиль щодо вдосконалення наявної технології, нівелює балансування цін на створюваний продукт.

У межах факторної оцінки конкурентноздатності продукту слід обґрунтувати технічні, економічні й часові межі удосконалення параметрів продукції. Важливо пам'ятати, що не всяке удосконалення параметрів продукту є економічно виправданим, оскільки існує межа економічного поліпшення його споживчих властивостей. В основу такого дослідження доцільно покласти теорію циклічності. При цьому економічний ефект від нової технології розглядають як функцію часу, що спочатку наростає, а потім поступово згасає - у міру вичерпання потенціалу застосовуваного технічного рішення.

Метод визначення меж доцільності застосування конкретної технології базовано на багатоступінчастій ітераційній процедурі оцінки.

Під час побудови моделей виходимо з того, що розвиток технології відбувається нерівномірно, й загальне правило полягає в тому, що за початкового поступового зростання максимуму досягають близько середини життєвого циклу, після чого відбувається зниження загальної «віддачі» технології.

Під час моделювання інноваційних процесів передбачається, що максимум випуску продукції має передувати моментові, коли продукт «захопив» 75% потенційного ринку, або збігатися з ним. Тим самим можна встановити діапазон зміни технологій. Тоді найважливішим стає визначення моменту t₀ початку заміщення базової технології новою, оскільки динаміка оцінок результативності діяльності залежить від кількості та якості ресурсів, структури технологічних процесів і від поведінки конкурентів.

Оптимальний вибір точки t₀ рівносильний прийняттю економічно обґрунтованого рішення про розподіл ресурсів між технологіями - базовою і новою. [5, с. 98]

Відзначимо, що передчасний вихід на ринок, який ще не готовий до сприйняття нового продукту, може обернутися значними збитками. Але й зволікання небажане, тому що піонерські розробки конкурентів, завойовуючи визнання споживачів, монополізують ринок.

Вибираючи оптимальний період зміни продукції, обов'язково треба відзначити важливість стану зовнішнього середовища, тобто динаміку суспільних потреб, насиченості ринку, конкурентноздатності продукту, адаптивності підприємства до нововведень.

Визначимо комплекс чинників, що формують процес циклічного розвитку виробництва. До таких чинників належать:

а) параметри насичення потреби в цьому виді продукту;

б) техніко-технологічні й економічні параметри продукції;

в) техніко-економічний рівень виробництва;

г) параметри моделі випуску продукту;

д) параметри економічності й надійності стратегій.

Таким чином, підвищуючи ефективність і продуктивність свого виробництва, маємо всі переваги для створення конкурентноспроможної продукції відповідно до потреб сучасного ринку.

3.2 Шляхи управління організацією виробництва нової продукції

За ефективного управління і чіткої координації здійснення конструкторської, технологічної і організаційної підготовки виробництва нової техніки з розробкою мікропроцесорних систем керування полегшується досягнення кінцевої мети - створення виробів високого технічного рівня, скорочення строків освоєння нової техніки, зниження витрат на підготовку виробництва нової продукції, досягнення високої економічності нових типів машин, апаратів, приладів - значною мірою можуть бути вирішені на основі вдосконалення організації робіт зі створення і впровадження нової продукції.

Система організації робіт, що охоплює всі складові розробки, освоєння виробництва та впровадження нової техніки в межах підприємства; забезпечує взаємопов'язаний та взаємообумо-влений хід процесів підготовки створення і освоєння нових типів техніки та видів продукції; обумовлює врахування технічних, економічних, соціальних і інших аспектів діяльності зі створення нових видів продукції - вважається комплексною підготовкою виробництва. Спеціалісти в області теорії і практики виробництва до складу комплексної підготовки відносять проектно-конструктоську, технологічну, організаційну та освоєння виробництва нової продукції [3, с. 44].

Комплекс робіт із підготовки створення і освоєння нової продукції включає виконання науково-технічних робіт, які в статистичній звітності розподіляються на чотири складові: науково-дослідні з відокремленням фундаментальних робіт із загального обсягу науково-дослідних робіт, проектно-конструкторські та технологічні, виготовлення дослідних зразків виробів (продукції) та науково-технічні послуги. [5,с. 46]

При здійсненні комплексної програми підготовки виробництва потребують системного вирішення обґрунтовані в ряді публікацій задачі: забезпечення науково-технічної і виробничої інтеграції робіт при створенні конкретного виду нової продукції з автоматизацією технологічних процесів; створення прогресивної організаційної структури управління; розробка особливих методів планування і управління роботами; функціонування стандарту підприємства "Організація комплексної підготовки виробництва". Для окремого підприємства вимоги із забезпечення науково-технічної і виробничої інтеграції обумовлюють необхідність виконання робіт зі створення нових видів продукції з використанням планів-графіків комплексної підготовки виробництва в раціональному поєднанні всіх етапів, робіт і виконавців. Чітка регламентація складу, змісту етапів і робіт відповідного комплексу сприяє раціональній організації і управлінню процесом підготовки виробництва з комплексним вирішенням питань. Ефективне впровадження комплексної підготовки включає створення відповідної організаційної структури.