Стратегія міжнародного маркетингу для буро шнекового комплексу

63

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• ЗМІСТ
• Вступ 2
• 1. Теоретичні основи розробки стратегії міжнародного маркетингу 3
• 1.1 Міжнародний маркетинг та його роль на підприємстві 3
• 1.2 Стратегія міжнародного маркетингу і її розробка 6
• 1.3 Особливості ринку промислових товарів 13
• 2. Аналіз підприємства, товару і кон'юнктури ринку 18
• 2.1 Опис ДП “Завод імені В.А. Малишева” 18
• 2.2 Основні характеристики бурошнекового комплексу БШК 2ДМ 22
• 2.3 Аналіз стану і структури світової вуглевидобувної галузі 28
• 2.4 Конкурентне середовище 34
• 3. Розробка стратегії міжнародного маркетингу 35
• 3.1 SWOT - аналіз ДП “Завод імені В.А. Малишева” 37
• 3.2 Огляд ситуації на ринку КНР. 37
• 3.3 Пропозиції в області маркетингової стратегії. 42
• 4. Охорона праці і навколишпього середовища 48
• 4.1 Управління охороною праці в економічній структурі 46
• 4.2 Організація безпечних умов праці на робочому місці 48
• 4.3 Пожежна безпека 53
• 4.4 Загальні питання охорони довколишнього середовища 54
• Висновки 57
• Перелік джерел інформації 59

ВСТУП

Зростаюча інтеграція світової економіки, що відбувається завдяки інтенсивному обмінові товарами і послугами, інтернаціоналізації ринку капіталу, сприяє збільшенню міжнародної кооперації виробництва і тим самим росту прямих зарубіжних інвестицій, все більше примушує навіть середні підприємства розширювати поля їх діяльності на зарубіжні ринки.

На даному етапі розвитку, у період пострадянської трансформації, питання про вихід на зовнішні ринки для українських підприємств став найбільш актуальним. Для деяких з них експортні операції, через неплатоспроможність вітчизняного попиту, мають вирішальне значення. Особливо виразно це показують приклади промислових гігантів, що переборюють наслідки трансформаційного шоку повільніше і складніше. Актуальність проблеми освоєння зарубіжних ринків збуту буде розглянута на прикладі ДП ”Завод імені В.А. Малишева”.

Основною метою даної роботи є розробка стратегії міжнародного маркетингу для бурошнекового комплексу БШК-2ДМ, виробленого ДП “Завод імені В.А. Малишева”. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі: проаналізувати спеціалізовану літературу та переодичні видання, розглянути і проаналізувати стан підприємства, основні техніко-економічні характеристики даного бурошнекового комплексу, конкурентну ситуацію в галузі, розглянути потенційних покупців. Після виконання перерахованих вище задач можна розробити оптимальну стратегію освоєння і закріплення своїх позицій на зарубіжному ринку.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОГО МАРКЕТИНГУ

1.1 Міжнародний маркетинг та його роль на підприємстві

Незважаючи на те, що термін “міжнародний маркетинг” сьогодні досить розповсюджений серед фахівців, загальноприйнятого визначення поки немає. У більшості міжнародний маркетинг визначають як маркетинг товарів і послуг за межами національних границь, або як маркетинг, реалізований міжнародною компанією [1, c.7].

Пилип Котлер дає визначення міжнародного маркетингу в такий спосіб: “Глобальний маркетинг - це маркетинг, оснований на інтеграції або стабілізації маркетингової діяльності на різних географічний ринках” [2, c.183].

Відомі американські маркетологи Верн Тернстра і Рави Сарати запропонували наступне визначення: “Міжнародний маркетинг складається у виявленні та задоволенні потреб глобального споживача краще, ніж це можуть зробити як національні, так і зарубіжні конкуренти при координації маркетингової діяльності в рамках обмежень з боку глобального навколишнього середовища” [3, c.20].

З цього можна зробити висновок, що міжнародний маркетинг - це вид діяльності, спрямований на задоволення потреб, засобами збуту продукції або надання послуг на зарубіжних ринках.

Будь-яке підприємство або компанія на певному етапі розвитку усвідомлює необхідність виходу на зарубіжні ринки. Причини цього досить різноманітні: це і насиченість внутрішнього ринку, і відсутність сильних конкурентів на конкретному зарубіжному ринку, і економічний спад на внутрішньому ринку, і рух за покупцем, і зниження ризиків, і багато інших. У будь-якому випадку варто розуміти, що компанія, що прагне уникнути конкуренції на світовому ринку, рано чи пізно зіштовхнеться з нею, однак уже на своєму національному ринку.

Міжнародний маркетинг часто асоціюється з діяльністю мультинаціональних компаній - це компанії, що мають основні інвестиції в декількох зарубіжних країнах і які одержують більш ніж 20% свого прибутку у результаті зарубіжних підприємств.

Маркетинг міжнародної фірми спрямований на орієнтацію науково-технічної і виробничо-збутової діяльності на потреби конкретних національних ринків [4, c.435]. Тобто міжнародний маркетинг являє собою визначений підхід до прийняття рішень для найбільш повного задоволення вимог як місцевих, так і іноземних споживачів. Міжнародний маркетинг спирається на принципи національного маркетингу і має схожу з ним структуру. Однак разом з тим він специфічний, тому що має справу з зовнішньоторгівельними операціями. Крім мікро- і макросередовища, варто ретельно вивчати міжнародне маркетингове середовище - соціокультурні, політико-правові та економічні зміни на кожному зарубіжному ринку. Аналіз міжнародного маркетингового середовища включає постійний збір, систематизацію і порівняльний аналіз різних аспектів діяльності компанії за рубежем. Це здійснюється для визначення стимулюючих або перешкоджаючих факторів діяльності компанії на зарубіжному ринку.

О. Канищенко виділяє наступні рівні інтенсивності дослідження зарубіжних ринків [5]:

I рівень - Моніторинг (фіксація) ситуації на ринку - періодичне відстеження змін.

II рівень - Дослідження ринку з метою удосконалення маркетингової стратегії й оптимізації бізнесу-поводження в конкретних умовах іноземного середовища.

III рівень - Дослідження ринку з метою прогнозування ефективності розвитку бізнесу на зарубіжному ринку (у глобальному сегменті).

Незважаючи на те, що міжнародний маркетинг базується на тих же принципах (корисність, диференціація, концентрація) і концепціях, що і внутрішній маркетинг, він має особливі риси, що формуються унаслідок функціонування на зовнішніх ринках. Зовнішні ринки висувають особливі вимоги, як до товару, так і по всього комплексу маркетингу. Ці вимоги складалися десятиліттями й в основному базуються на специфіці окремих риків і їхніх сегментів. Для успішної діяльності тут доводиться додавати більш значні зусилля, ніж на внутрішньому ринку. Вивчення зарубіжних ринків, їхніх можливостей і вимог більш складний і трудомісткий процес, ніж вивчення внутрішнього ринку (це пов'язано в першу чергу з різнорідністю міжнародного маркетингового середовища).

Так, при аналізі зарубіжних ринків і їхніх сегментів значне місце займає проблема адаптації продукції до умов її споживання в тій або іншій країні.

Свої специфічні риси має й аналіз конкурентної боротьби. У деяких випадках прогнози конкурентів виявляються неточними з тієї причини, що недооцінено сильний вплив місцевих виробників на органи державно регулювання в країні [1, c.19].

Необхідно також враховувати основні організаційно-практичні риси міжнародного маркетингу [3, c.18]. З цього погляду він складається з комплексу програмно-цільових методів організації і функціонування виробничо-збутового процесу, що охоплює сфери планування, вивчення попиту на світових ринках, конкурентних товарів і виробництв, науково-технічних перспектив, а також ціноутворення, продажу і післяпродажного обслуговування (доставка товару, надання різних послуг) та іншє. Крім того, переслідується мета одержання максимального прибутку у наслідку задоволення потреб конкретних споживачів.

Хоча всі заходи здійснюються відповідно до загальновизнаних методик, принципів та критеріїв, необхідно конкретизувати й адаптувати їх до конкретних споживачів.

Потреба компаній у виході за рубіж сьогодні значно більше, ніж ще 10 років тому, однак ступінь ризику також зросла. Менеджери повинні передбачати ризики та перешкоджати їхньому впливові. Пилип Котлер виділяє наступні проблеми при виході на зовнішні ринки:

- висока зовнішня державна заборгованість;

- мінливість валютних курсів;

- вимоги іноземних урядів при вступі на їхні ринки;

- витрати на адаптацію маркетингового комплексу;

- інші проблеми (війни, корупція) [2,c.184].

На мій погляд, при роботі на зовнішніх ринках також варто враховувати проблеми, пов'язані з особливостями культури (мова, ділові продукції і стандарти), різними умовами використання продукції і методами конкуренції.

Таким чином, міжнародний маркетинг пов'язан з інтеграцією у світовому господарстві. Він має на увазі під собою, як і пристосування маркетингового комплексу до окремих ринків, так і використання подібностей ринків для одержання конкурентних переваг. Усі суб'єкти світового господарювання усе тісніше і тісніше взаємодіють між собою, а це означає, що кожна компанія, яка діє у “своїй” галузі повинна знайти свою нішу в ній (у відповідності зі своїми можливостями).

1.2 Стратегія міжнародного маркетингу і її розробка

Маркетингова стратегія - це логічна схема маркетингових заходів, за допомогою яких компанія сподівається виконати свої маркетингові задачі. Вона складається з визначених стратегій для:

- цільових ринків;

- позиціонування;

- маркетингового комплексу;

- рівнів витрат на маркетингові заходи [2, c.124].

У залежності від поставлених цілей і засобів їхнього досягнення можна виділити кілька видів стратегій: стратегія завоювання або розширення частки ринку; стратегія інновацій; стратегія диференціації продукції; стратегія зниження витрат виробництва; стратегія вижидання; стратегія індивідуалізації споживача. Реалізація ринкової стратегії припускає вибір засобів і методів досягнення поставлених цілей: вибір цільових ринків, методів і часу виходу на них, визначення перспективної ефективності виробництва і збуту шляхом розробки програм маркетингу [4, c.442].

Стратегія завоювання частки ринку або її розширення здійснюється шляхом випуску і впровадження на ринок нової продукції, формування нових запитів у споживачів. Розширення частки ринку можливо лише за рахунок відходу з ринку конкурента (придбання його частки, зниження частки конкурента, усунення його з ринку); упровадження на ринок нових моделей; застосування як прямих, так і схованих методів конкурентної боротьби (знижки, гарантії, споживчі кредити, що супроводжують послуги). Структура ринку змінюється в зв'язку з появою нових фірм, а також торговельних посередників, що поставляють імпортні товари.

Стратегія інновацій припускає створення принципово нових продуктів, що орієнтовані на нові потреби і не мають аналогів на ринку. Дана стратегія передбачає як розробку принципово нових ідей, так і копіювання нововведень, розроблених конкурентами. Однак така стратегія вимагає значних капітальних вкладень, хоча коли товар копіюється у конкурентів, витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи знижуються.

Стратегія диференціації продукції припускає модифікацію й удосконалення традиційних виробів, за рахунок нових технічних принципів, що можуть задовольняти нові потреби і створювати нові сфери використання товару. Дана стратегія досить ефективна і не вимагає відносно високих витрат. Однак варто враховувати, що обсяг продажів в основному забезпечує унікальність продукту.

Стратегія зниження витрат виробництва вимагає: масового впровадження економічного устаткування і технологій; контролю над витратами; зниження витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, рекламу; обслуговування; легкий доступ до сировинних ресурсів; орієнтації системи збуту на широкі групи споживачів на багатьох національних ринках. Така стратегія звичайно досить ефективна, тому що на багатьох ринках і їхніх сегментах основний критерій покупки - ціна.

Стратегія вижидання використовується, коли тенденції розвитку кон'юнктури і попиту не визначені. У таких умовах варто утриматися від упровадження товару на ринок, а більш детально вивчити дії конкурентів. При виникненні стійкого попиту на новий товар, велика фірма, що розташовує необхідними ресурсами в найкоротший термін розвиває масове виробництво і збут, і тим самим, придушує фірму-новатора. Однак перш, ніж вкладати кошти в нововведення, варто провести всебічні маркетингові дослідження і провести розрахунки рентабельності нового виробництва.

Стратегія індивідуалізації споживача особливо широко застосовується виробниками виробничого устаткування, орієнтованими на індивідуальні замовлення покупців (розробка унікальних проектів).

Однак виділяють і інші шість стратегічних можливостей діяльності компанії на світовому ринку [6, c.284]:

1) Передати іноземним фірмам право на використання її власних технологій або на виробництво й поширення її продукції.

2) Зміцнювати національне виробництво і вивозити товари на зарубіжні ринки, використовуючи як власні збутові канали, так і контрольовані іноземними компаніями канали.

3) Дотримуватись багатонаціональної стратегії, тобто розробити особливу стратегію для кожної країни, де фірма здійснює свою діяльність, щоб вона відповідала смакам споживачів і конкурентних умов цих країн.

4) Дотримуватись глобальної стратегії низьких витрат, тобто коли фірма прагне забезпечити низькозатратне виробництво на стратегічно важливих ринках збуту, тобто рівень витрат повинен бути нижче, ніж у конкурентів у рамках світового ринку.

5) Стратегія глобальної диференціації, при якій фірма диференціює свій товар по однакових характеристиках у різних країнах для створення постійного іміджу у світовому масштабі і завоювання міцних конкурентних позицій.

6) Дотримуватись глобальної стратегії фокусування, коли метою стратегії фірми є обслуговування ідентичних ніш на кожнім стратегічно важливому національному ринку.

Навіть, виходячи з цих двох типологій, можна помітити, як загальні, так і відмітні риси. Але зараз вже розробляються сучасні моделі і тенденції розвитку стратегічного маркетингу [7]. На мій погляд, слід зазначити наступні:

1) Концепція “інтелектуального лідерства” (Г. Хемел і К.К. Прахолад) - затверджує, що перспективи фірми залежать від лідерства не на функціонуючих ринках, а на майбутніх, тобто формуючи потреби споживача створювати собі ринок.

2) М. Греси і Ф. Вирсена пропонують при розробці маркетингової стратегії визначити свою унікальну цінність і перетворити її на довгострокову стратегію.

3) “Коэволюция” Дж. Мура, переносить закони живої природи на бізнес і на перший план виносить не конкуренцію, а співробітництво.

При виборі стратегій необхідно враховувати наступні критерії [2,с.97]:

- ресурси фірми;

- ступінь однорідності продукції;

- етапи життєвого циклу товару;

- ступінь однорідності світового ринку;

- маркетингові стратегії конкурентів.

Виходячи на зовнішній ринок, а потім, підсилюючи на ньому свої позиції, підприємство відчуває потребу в ясному розумінні механізмів поводження покупців і посередників, дій конкурентів, державних організацій та інше, тому що завдяки такому розумінню народжується здатність до адаптації на зарубіжних ринках - запорука подальшої ефективної діяльності на них. Універсальний процес стратегічного планування відображений на рисунку 1.1[8, c258].

Рисунок 1.1 - Процес стратегічного планування

Однак при розробці стратегії міжнародного маркетингу, значне місце варто приділити аналізові політичного (стабільність, різноманітні обмеження), економічного (структура господарства, характер розповсюдження прибутків), соціального (особливості сприйняття тих чи інших товарів), технологічного (рівень розвитку та впровадження науково-технічного прогресу), а також правовому і культурному середовищу кожного зарубіжного ринку, тобто провести PEST аналіз. Розробка маркетингової стратегії з урахуванням міжнародного маркетингового середовища вносить велику ступінь невизначеності і, як слідство, потребує більш ретельного стратегічного аналізу, потрібно ретельно розібратися в особливостях міжнародного маркетингового середовища. Також доводиться враховувати індивідуальні особливості ринку і при безпосередній розробці комплексу маркетингу. Виходячи з цього, процес розробки стратегій міжнародного маркетингу можна представити в наступному вигляді (рисунок 1.2).



Рисунок 1.2 - Розробка стратегії міжнародного маркетингу.

У першу чергу, компанія оцінює свої сильні і слабкі сторони, враховує потенційні погрози і можливості зовнішнього середовища (SWOT-аналіз), а також доцільно проаналізувати тенденції зміни міжнародного маркетингового середовища (PEST-аналіз). Однак, використовуючи методику PEST, варто пам'ятати, що крім основних чотирьох груп факторів (політичні, економічні, соціальні і технологічні фактори), на практиці аналізується більш широкий набір факторів. Не можна не враховувати тенденції змін у правовій, демографічній, природній, культурній та інших сферах - усі вони впливають на вибір стратегії фірми. Після цього приймається рішення про вихід па конкретний зарубіжний ринок.

Найперше, з чим зіштовхується компанія при виході на зовнішній ринок - це вибір форми виходу на зовнішній ринок. Найбільш розповсюдженими формами є: експорт, спільна підприємницька діяльність і пряме інвестування [9, c.620]. Компанія повинна вибрати найбільш прийнятну для себе форму, з огляду на усі її позитивні та негативні сторони.

Виходячи на зовнішній ринок, а потім, підсилюючи на ньому свої позиції, підприємство відчуває потребу в ясному розумінні механізмів поводження покупців і посередників, дій конкурентів, державних організацій і інше, тому що завдяки такому розумінню народжується здатність до адаптації на зарубіжних ринках - запорука подальшої ефективної діяльності на них.

Далі здійснюється розробка комплексу міжнародного маркетингу і приймається рішення про його адаптацію (розробка стратегічного маркетингового плану). Існують компанії, що використовують стандартизований комплекс маркетингу скрізь (характерно для глобальних стратегій), але багато хто використовує і індивідуалізований комплекс маркетингу, тобто адаптують окремі його елементи до специфіки кожного ринку (мультинаціональні стратегії) [9, c.624].

Даний комплекс складають ті ж самі компоненти, що входять й у комплекс маркетингу, здійснюваного на внутрішньому ринку країни. А саме [1,с.43]:

- вивчення ринку (споживчого поводження; попиту, конкурентів і конкурентноздатності товарів і послуг; посередників, що здійснюють транспортування, збут і інше), а також зовнішнього середовища, у якій діє фірма (законодавчого, економічного, політичного, соціо-культурного, технологічного та інших);

- формування товарної (асортиментної) політики

- формування цінової політики підприємства, що буде відповідати обраним ринковим цілям;

- розробка і здійснення стратегії просування товарів і послуг на обраних ринках (рекламних компаній, заходів щодо формування суспільної думки, стимулюванню збуту й ін.);

- вибір і організація оптимальних каналів руху товарів (збуту) продукції і послуг (з використанням у разі потреби надійних посередників і партнерів і забезпечення ефективної взаємодії з ними).

Останні чотири складові являють собою ті основні об'єкти, впливати на які повинні маркетологи компаній, як на вітчизняному, так і на закордонних ринках, Важливо враховувати, що зміст міжнародної маркетингової роботи залежить від характеру діяльності підприємства на зовнішніх ринках.

Після розробки комплексу маркетингу, керівництво, як правило, організовує команду для втілення стратегії в життя (у міру еволюції міжнародного маркетингу на підприємстві, відбувається еволюція й від експортного відділу до міжнародного підрозділу [2,с.218]). Варто також пам'ятати про оцінку результатів і методах контролю за досягненням поставлених цілей.

Таким чином, при виході на зовнішній ринок компанія зіштовхується з наступними стратегічними альтернативами:

- вибір ринків збуту;

- вибір форми виходу;

- позиціонування товару на ринку і розробка комплексу маркетингу для нього.

1.3 Особливості ринку промислових товарів

Найперша і найбільш важлива відмінність промислового ринку від споживчого у тому, що на промисловому ринку діють компанії й організації, що не є тільки продавцями або тільки покупцями. Діячі промислового ринку в різних країнах виступають у різній якості - можуть бути і покупцями, і продавцями, і партнерами. Цей різний стан компаній забезпечує їхню активну позицію стосовно вибору партнера по угоді. Обидві частини промислового ринку - що купує і продає однаково активні у виборі контрагентів, вони проводять аналіз і оцінку потенційних постачальників, витрачають значні ресурси на ухвалення рішення про здійснення угоди, підписують контракти і таке інше.

Наступною особливістю є набагато менше число покупців на промисловому ринку в порівнянні зі споживчим. Фірми, що продають, розглядають кожного конкретного покупця окремо, особливо, якщо він великий. І такі предмети угоди як ціна, якість (у тому числі упакування), умови постачання й оплати - є об'єктом переговорів і підписання контракту з кожним покупцем окремо.

Наступна принципова відмінність промислового ринку від споживчого полягає у тому, що промислові продавці і покупці володіють високими професійними навичками в області продукції, що продають або купують, а також навичками комерційної роботи. Завжди складніше переконати фахівця у тому, що йому необхідний саме твій товар - повинні приводитися серйозні і реальні аргументи, оскільки покупець практично завжди вже знає достоїнства і недоліки вашої продукції в порівнянні з продукцією ваших конкурентів.

Важливо відзначити, що на промислових ринках конкурентами є не тільки виробники однотипних товарів, як на споживчих ринках, а всі промислові діячі, що здійснюють операції на даному ринку - продавці, покупці, банки, держава і т.д. Так, наприклад, якщо фірма не може погасити банківський кредит, її конкурентом стає банк, що може за несплату боргу стати власником майна компанії.

Попит на продукцію промислово-технічного призначення носить виробничий (вторинний характер). Вторинним він є тому, що виникає не сам по собі, а внаслідок попиту на споживчі товари і послуги, для виготовлення або надання яких потрібна продукція промислово-технічного призначення. По такому ж принципі розділяється промисловий і споживчий маркетинг. Це проілюстровано на рисунку 1.3 [10,с.97].



63

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Ілюстрація вторинного характеру промислового маркетингу.

У рамках планування полю чи діяльності промислових підприємств мова йде не тільки про те, щоб вибрати цільові групи покупців, для рішення проблем яких товари повинні виконувати визначені споживчі функції (набір функціональних характеристик) за допомогою конкретних технологій. Крім цього необхідно також розглянути питання, для яких саме географічних ринків повинні виробляються ці товари, тобто визначити стратегію вибору ареалу діяльності. Вибір національних ринків є, таким чином, поряд з визначенням виду вироблених товарів і купівельних сегментів, для яких вони призначаються, складовою частиною вибору стратегічного поля діяльності і має істотне значення для успішної довгострокової діяльності підприємства. У цьому легко переконається, якщо взяти до уваги, що для виробників промислового устаткування вибір ринків збуту має стратегічне значення, тому що набір функціональних характеристик у залежності від конкретної країни можуть значно варіюватися, так що при обробці різних національних ринків сегменти споживачів і їхніх вимог до пропонованих товарів і послуг сильно відрізняються

Правильність вибору стратегічного поля діяльності визначається шляхом:

- аналізу, у яких областях ринку підприємство може щонайкраще реалізувати свої можливості і ресурсний потенціал;

- виявлення, які значимі для підприємства ринки будуть розвиватися у майбутньому особливо інтенсивно;

- визначення, чи є у підприємства шанси впровадитися на ринки на основі своїх можливостей, виробничих процесів і ресурсів[11, с.153].

Варто пам'ятати, що обране поле впливає на розвиток підприємства (його ресурси, структуру і виробничі процеси). Однак будь-яке обране стратегічне поле піддається впливу навколишнього середовища і тому вимагає постійного відстеження й аналізу.

При покупці на промисловому ринку на поведінку потенційного покупця впливає ряд особливих факторів: фактори навколишнього середовища (рівень первинного попиту, умови постачання, темпи науково-технічного прогресу, розвиток політичних подій і методів регулювання, конкуренція), організаційні фактори (політика організації і методи її роботи, організаційна структура, внутріорганізаційні системи), міжособистісні фактори (повноваження, статус, переконливість), і індивідуальні фактори (вік, статус, посада, відношення до ризику, а також тип особистості) [2, с. 280].

Потрібно відзначити, що участь компанії на торгівельних виставках тісно пов'язана з експортом [12]. Участь у торгівельних виставках дозволяє розраховувати на іноземних відвідувачів і розширювати тим самим можливості експорту. Хоча і є присутнім складність в оцінці потенційних покупців, компаніям варто шукати нові можливості на вже зарекомендувавших себе виставках. Відкриття торгівельного представництва - ще один засіб для розширення експортної діяльності [12]. На промислових ринках також часто використовується система “зустрічних постачань”. Наприклад, подібний договір існує між Китаєм і Бразилією (у Бразилію з Китаю доставляється вугілля, а на зворотному шляху в Китай везеться руда)[13]. Крім істотного зниженню витрат, аж до 50%, це сприяє і більш тісному співробітництву між країнами.

Таким чином, для успішної роботи на промисловому ринку, необхідно чітко усвідомлювати його специфіку і відповідати його “запитам”. Можливо, саме тому все частіше використовується поняття ”промисловий маркетинг”.

2. АНАЛІЗ ПІДПРИЄМСТВА, ТОВАРУ І КОН'ЮНКТУРИ РИНКУ

2.1 Опис ДП “Завод імені В.А. Малишева”

ДП “Завод імені В.А. Малишева” - унікальне многопрофільне підприємство транспортного й енергетичного машинобудування, що працює в наступних напрямках: гусенична спеціальна і транспортна техніка, колісна спеціальна і транспортна техніка, двигуни внутрішнього згоряння, продукція виробничого призначення, товари побутового призначення. Завод надає наступні послуги: виготовлення будь-якої складності заготівель з литих і чорних металів методом холодного і гарячого штампування, куванням, литтям у землю, у кокіль, під тиском, по виплавлюваних моделях, відцентровим литтям; виробів гумовотехнічних, пластмасових, дерев'яних 9 столярних), залізобетонних. Виробництво жаростійких і неспалених виробів зі стеклотканей, азбестової полотнини, каолінових і базальтових волокон, призначених для теплоізоляції і захисту вузлів деталей від впливу високих температур.

У зв'язку із широким спектром видів діяльності і наданих послуг, продукція підприємства встигла зарекомендувати себе в багатьох галузях промисловості, таких як: машинобудування тракторне і сільськогосподарське, машинобудування для легкої і харчової промисловості, підйомно-транспортного устаткування, важкої й енергетичної промисловості, хімічної і нафтогазової промисловості, промисловість електроенергетична, виробництво зварювального устаткування і матеріалів, промисловість автомобільне, вуглевидобувна, машинобудування будівельної і дорожньої комунальної техніки, промисловість лісова, деревообробна та целюлозно-паперова.

Усі ці галузі ДП “Завод імені В.А. Малишева” забезпечує досить великою номенклатурою цивільної продукції: агрегат для капітального ремонту, освоєння і буравлення шпар А-125М, з навантаженням на гаку 1250; ваговоз гусеничний ПГ-70; вкладиш роликовий направляючий; муфти кулачкові; вал карданний; конічна шестірня НГ; пневматичний ключ бурової; захоплення клиньевої пневматичний; вал приводу дизеля головного фрикціону БУ-2500 ДГУ; вал муфти; напрямна крейцкопфа верхня і нижня; накладка крейцкопфа; стовбур вертлюга УВ-250; плашки і запчастини до клиньевого захоплення ПКР 560М; труба вертлюга; плашка машинного ключа; зірочка НГ 157.00.100; бурошнековий комплекс БШК 2 ДМ для безлюдної виїмки вугілля; електростанція на базі газового дизель-генератора 11 ГД100М потужністю 1000квт [14,с.10].

За багаторічну історію існування підприємство придбало визначений імідж і популярність.

ДП “Завод імені В.А. Малишева” заснований у 1895 році у вигляді акціонерного товариства “Російське паровозобудівне і механічне суспільство” (Рпімс).

На початку 1919 року декретом Ради Народних Комісарів Харківський паровозобудівний завод був націоналізований.

До 1 травня 1920 року завод випустив перші радянські паровози. В наступні роки була розроблена конструкція й організована випуск нового могутнього і швидкого вантажного паровоза серії 3 (“Серго Орджонікідзе”).

У 1924 р. був випущений гусеничний трактор “Комунар”.

У 1945р. завод освоїв випуск шахтних електровозів.

У 1947 р. підприємство випустило перший дизельний тепловоз ТІ-1. З 1947 р. по 1978 р. на заводі було створено більше 10 модифікацій дизельних тепловозів для вантажних і пасажирських перевезень.

У 1957 р. заводові привласнене ім'я В.А. Малишева.

У 1955 р. на заводі почався випуск першого вітчизняного безкомпресорного дизельного двигуна Д-50. Потім була розроблена більш могутня модель Д-100. На її базі в наступні роки було створено більш 15 модифікацій вітчизняних дизельних двигунів і ряд стаціонарних дизельно-электричних агрегатів.

У 1978 р. указом Глави оборонної промисловості №156 на базі заводу було створено виробниче об'єднання “Завод імені В.А. Малишева”. До цього моменту в основному склалася сучасна структура заводу.

З 1993 р. виробниче об'єднання перереєстроване в державне підприємство “Завод імені В.А. Малишева”. До складу заводу ввійшло десять виробничих підприємств, двадцять філій і госпрозрахункових підрозділів, об'єкти соціально-побутового і культурного призначення.

Підприємство є головним виробником військово-гусеничних машин і дизельних двигунів.

Сформована економічна ситуація в Україні, положення справ у галузі, рішення поточних конверсійних задач не могли не вплинути на ділову активність заводу. За період з 1992 по 1996 року помітно знизилися масштаби виробничої діяльності через відсутність замовлень на військову техніку з боку Міністерства Оборони, а також неплатоспроможності попиту з боку споживачів дизельної продукції.

З моменту висновку контракту №1346/38 від 01.07.96р. ДП “Завод імені В.А. Малишева” провів реструктуризацію своїх підрозділів, у результаті чого він став єдиним структурним підрозділом, а його філії були перетворені у виробництва. Указом №1106 від 08.19.97р. Фонд Державного Майна України припинена дія указу №50-гп від 11.07.95р. “Про приватизацію Державного підприємства “Завод імені В.А. Малишева”[15,с.686].

Вплив зовнішньоекономічної діяльності на фінансово-економічний стан підприємства. Специфіка ДП “Завод імені В.А. Малишева” така, що виробництво спецпродукції (військової техніки: танків, бронетранспортерів і т.д.) складає 70% у загальному обсязі випуску, а цивільної - 30%. Тому раніш керівництво робило ставку в основному на свій основний вид діяльності, за рахунок чого підприємство завжди було прибутковим і досить успішним. Цивільної продукції приділялося набагато менше уваги.

Останнім часом фінансово-економічний стан ДП “Завод імені В.А. Малишева” можна було характеризувати як незадовільний. Про це свідчать ряд показників. Так, спостерігалося різке зниження обсягів виробництва і реалізації. Але головною причиною важкого економічного стану підприємства була відсутність експортних замовлень на виготовлення спецпродукції. Наприклад, відсутність фінансування з боку Міністерства оборони України державного замовлення на виготовлення десяти танків Т-84 призвело до зростання незавершеного виробництва, що спричинило за собою значні втрати. Від замовлень на багато дорогих товарів держава була змушена відмовитися взагалі, тому у виробничих запасах мали місце великі залишки комплектуючих і спецпрофілей від виготовлення спецпродукції знятої з виробництва.

Використання цих залишків у цивільній продукції обмежено. У зв'язку з чим не було можливості поповнення оборотних коштів за рахунок продажу зайвих залишків виробничих запасів. Це теж зіграло значну роль у погіршенні фінансово-економічного стану підприємства.

Недолік оборотних коштів привів до зменшення запасів готової продукції і дебіторської заборгованості.

Скорочення обсягів виробництва і недолік оборотних коштів спричинило за собою зменшення чисельності працюючих.

У зв'язку зі сформованою ситуацією, керівництво вирішило переглянути свою політику і, з огляду на неплатоспроможний попит України на спецпродукцію, зайнялося освоєнням зовнішнього ринку. Завод одержав трохи великих замовлень на бронетехніку, оголосив набір робітників і інженерів по багатьом спеціальностям.

У результаті успіхів на зовнішньому ринку удалося серйозно поправити фінансово-економічну ситуацію - завод майже на 100% розрахувався з банками-кредиторами і намагаються зароблені засоби направляти не на погашення кредитів, а на зарплату, придбання нового технологічного обладнання й інші виробничі цілі

Однак Юрій Миргородський, заступник генерального директора по маркетингу і зовнішньоекономічної діяльності, відзначив, що новий підйом підприємства можна прискорити, вивівши на міжнародний ринок виробу цивільної продукції.

Це - дизелі для тепловозів, комбайни, бурошнекові комплекси й устаткування для нафтогазового комплексу. Це дозволить підприємству не залежати від успіху або провалу окремих проектів. Тепер у найближчих планах менеджерів по зовнішньоекономічній діяльності і маркетологів визначення нових перспективних ринків збуту для цих товарів.

2.2 Основні характеристики бурошнекового комплексу БШК- 2ДМ

Перспективи використання вугілля ставлять задачу по розробці нових ефективних методів його видобутку.

Фахівці ДП “Завод ім. Малишева” - основного виробника бронетехніки в Україні - створили машину, що дозволяє добувати вугілля з тонких шарів без присутності гірників у зоні вироблення.

Аналіз покладів вугільних шарів показує, що 68% запасів вугілля зосереджено в шарах потужністю 0,9 м., а 33% у шарах потужністю 0,7 м. При цьому в зазначених шарах зосереджений, в основному, високоякісний коксівний (40%) і енергетично коштовне вугілля.

Заповнити необхідні обсяги видобутку вугілля із шарів з потужністю більш ніж 0,9 м, неможливо, тому що найбільш продуктивні шари цього діапазону, загалом, вироблені, а інші запаси, на думку фахівців, будуть вичерпані в найближчі 10 - 15 років.

Розробка шарів потужністю 0,7 - 0,9м з використанням традиційних технологій і техніки супроводжується низькою ефективністю використання засобів механізації, великими витратами важкої ручної праці (до 70%), високим рівнем травматизму і профзахворювань і, як наслідок, низькими техніко-економічні показниками видобутку вугілля.

Проведені дослідження показали, що найбільш перспективним рішенням проблем вироблення тонких шарів є технологія буравлення вугілля бурошнековими комплексами. З цією метою розроблена конструкторська документація бурошнекового комплексу БШК 2ДМ для виїмки вугільних шарів потужністю 0,5 - 0,9 м.

Комплекс має високу окупність. Так, у середньому, при двозмінній роботі в шахті з його допомогою добувається 140 тонн високоякісного вугілля, що не потрібно збагачувати.

Ціна тонни вугілля на світовому ринку приблизно дорівнює 50 доларам. Фонд корисного часу на вуглевидобувних підприємствах дорівнює 300 днів у році.

Таким чином, маємо: 140 * 50 =7000; 7000 * 300 = 2100000 (доларів у рік). Тобто менше, ніж за рік придбання комплексу буде виправдано при існуючій ціні 387 492 доларів. У таблиці 2.1 приведена калькуляція витрат на виробництво бурошнекового комплексу і його ціна.

Таблиця 2.1 - Калькуляція витрат на виробництво БШК-2ДМ

№№	Найменування калькуляційних статей	Сума, грн.
п/п		ф725 останнє
1	Сировина і матеріали	234 801.46
2	Покупні вироби	596 662.14
3	Транспортно-заготівельні витрати	58 202.45
4	Разом матеріальних витрат	889 666.05
5	Основна заробітна плата вироб. робітників	77 890.00
6	Додаткова заробітна плата	27 261.50
7	Відрахування на соц.страхування	40 262.51
8	Знос інструментів і пристосувань цел. назн. і ін.	4 673.40
9	Загальновиробничі витрати	440 857.40
10	Інші витрати
11	Разом виробнича собівартість	1 480 610.86
12	Адміністративні витрати	124 624.00
13	Витрати на збут	110 000.00
14	Разом повна собівартість виробу	1 715 234.86
15	Прибуток	115 908.14
16	Оптова ціна без ПДВ	1 831 143.00
	Оптова ціна без ПДВ, дол. США
17	Гарантійне обслуговування	234 190.00
	Шефмонтажні роботи ,дол.США
	Навчання, дол.США
18	УСЬОГО , грн на умовах EXW, м.Харків	2 065 333.00
19	УСЬОГО , дол.США на умовах EXW, м.Харків	387 492.00

Виробництво комплексу БШК 2ДМ освоєно на ДП "Завод імені В.А. Малишева" у 1999 році. Експлуатація бурошнекового комплексу показала ріст продуктивності праці на 40%, у порівнянні з традиційною технологією, зниження травматизму, можливість використання схованих запасів вугілля в шарах малої потужності без кріплення виробленого простору і присутності в ньому робітників.

Бурошнекова технологія видобутку вугілля, будучи перспективною, у випадку її широкого впровадження, дозволила б додатково добувати Україні близько 10 млн. тонн вугілля в рік, однак вітчизняні вуглевидобувні підприємства не платоспроможні, а профільні міністерства не виділяють засобів для закупівлі такого виду устаткування. Придбання БШК 2ДМ могло дозволити замість закриття шахт продовжити терміни їхньої експлуатації і більш повно задовольнити потреби України у вугільній сировині.

Технічні характеристики. Бурошнековий комплекс призначений для виїмки досить тонких і тонких вугільних шарів без кріплення виробленого простору і без присутності в ньому робітників. Виймає вугілля без присічки порід шляхом підбора діаметрів коронок, що забезпечує його високу якість.

Область застосування: вугільні шари потужністю від 0,6 до 0,9 м. Опірність вугілля різанню до 350 кН/м.

Бурошнековий комплекс БШК-2ДМ забезпечує вибурювання шару вугілля виемочними смугами шириною 1,9-2,05 і довжиною 85 м.

Комплекс забезпечує буравлення виемочних смуг з горизонтальних шарів вироблень перетином 11 м² і більш по повстанню шару до 25⁰ і по падінню до 15⁰, а також по простяганню шару з похилих пластових вироблень з кутом нахилу до 8⁰. При відпрацьовуванні некондиційних запасів вугілля, охоронних цілин, область застосування комплексу розширюється на шари, потужністю до 1,2 м.

Комплекс оснащений технологічним устаткуванням для доставки, наращування і складування секцій шнекового става, монтажних робіт.

Продуктивність комплексу, при опорі вугілля різанню до 200 кн/м, складає 2 т/хв., а при опорі вугілля різанню до 350 кн/м, складає 1,5 т/хв.

Габарити комплексу - 9830Х3300Х2240 мм. Маса комплексу, 54,2 тонн.

Як виявилося, проблема розробки тонких і досить тонких шарів актуальна не тільки для України, але і для більшості вуглевидобувних країн. Зокрема, така проблема гостро стоїть перед підприємствами КНР, і вони готові масово впроваджувати бурошнекову технологію.

У листопаду 2003 р. ДП "Завод імені В.А. Малишева" для однієї фірми із провінції Шандун, Китай поставив два бурошнекових комплекси БШК 2ДМ.

У рамках укладених контрактів планується навчання китайських фахівців, що передбачає теоретичний курс і практичні заняття в Українській вугільній шахті по зборці, експлуатації і технічному обслуговуванню устаткування. Для проведення пуско-налагоджувальних робіт з кожної установки в Китай будуть спрямовані фахівці ДП "Завод імені В.А. Малишева".

Слід також зазначити, що бурошнековий комплекс для безлюдної виїмки вугілля відповідає усім вимогам існуючих в Україні стандартів (Держстандарту України - ДСТУ, галузевому стандартові - ГСТУ і стандартові підприємства - СТП), а також міжнародному стандартові ISO, установленому міжнародною організацією стандартів; має довідку про включення товару в український СЕПРО - реєстр сертифікованої продукції і стандарт ISO. Маючи в наявності останній, товар вважається офіційно відповідним технічним стандартам усіх країн світу.

У висновку хотілося б відзначити, основні переваги даної технології має у порівнянні з традиційними (таблиця 2.2):

Таблиця 2.2 - Переваги бурошнекового комплексу БШК 2ДМ

Критерій порівняння	Характеристика
1 Продуктивність	- при анологічних умовах підвищує продуктивність праці гірників у 2 рази; - забезпечує високу якість вугілля, що виймається.
2 Економічність	- зводить до мінімуму витрати дефіцитних лісоматеріалів; - забезпечує виїмку, як підготовлених запасів вугілля на досить тонких шарах, так і запасів з високим ступенем геологічних порушень, що дозволяє збільшити обсяги видобутку вугілля та знизити втрати в його недрах; - знижує витрати на підтримання ділянкових виработок, за рахунок залишення міжполосних вугільних целіков.
3 Зручність у використанні	- забезпечує зручність обслуговування і ремонту комплексу, розташованого на штреку.
4 Вплив на робітників	- забезпечує виїмку вугілля без присутності гірників; - виключає застосування важкої праці; - знижує травматизм та число профзахворювань;

2.3 Аналіз стану і структури світової вуглевидобувної галузі

Вугілля є важливим національним природним ресурсом у першу чергу завдяки своїй енергетичній цінності. Серед ведучих світових держав тільки Японія не має у своєму розпорядженні великі запаси вугілля. Хоча вугілля - найпоширеніший вид енергоресурсів, на нашій планеті маються великі території, де вугільних родовищ немає. Світовий видобуток вугілля складає 4,7 млрд. т у рік (2000). Однак у всіх країнах в останні роки виявляється тенденція до зниження його видобутку, оскільки він поступається місцем іншим видам енергетичної сировини - нафти і газу. У ряді країн видобуток вугілля стає нерентабельним в зв'язку з відпрацьовуванням найбільш багатих і порівняно що неглибоко залягають шарів. Багато старих шахт закриваються як збиткові. Перше місце по видобутку вугілля займає Китай, за ним випливають США, Австралія і Росія. Значна кількість вугілля добувається в Німеччині, Польщі, ПАР, Індії, на Україні й у Казахстану.

Але виснаження запасів нафти і газу на планеті диктує необхідність пошуку альтернативних енергоносіїв. У зв'язку з цим у світі намітилася тенденція повернення до вуглевидобутку, що традиційно вважалася нерентабельним, высокозатратним виробництвом. Три чверті світових його запасів, що складають по наближеній оцінці 10 трлн. т, приходяться на країни колишнього СРСР, США і КНР.

У таблиці 2.3 представлені світові запаси вугілля, у тому числі кам'яного і кількість його видобутку [16,с.147].

Таблиця 2.3 - Світові запаси вугілля , у тому числі кам'яного і кількість його видобутку.

	Запаси	Видобуток
Регіони	усього	кам'яного	усього	кам'яного
Європа	156667	59060	810,38	354,46
Азія	220742	133040	1835,96	1649,43
Африка	61672	60405	214,05	214,05
Північна Америка	250392	111864	1021,29	932,95
Південна Америка	10197	5649	37,84	37,79
Австралія та Океанія	90940	45340	246,22	195,22
УВЕСЬ СВІТ	790610	415358	4165,74	3383,9
Країни	усього	кам'яного	усього	кам'яного
КНР	114500	62200	1340,88	1277,22
Росія	200000	95000	400,16	297,34
США	240558	106495	937,09	858,97
Індія	69947	68047	282,19	261,69
ФРН	67300	24000	248,75	55,95
Австралія	90940	45340	243,10	192,35
ПАР	55333	55333	206,21	206,21
Польща	42100	29100	197,45	135,90
Канада	8623	4509	74,92	64,18
Чехія	1510	1600	71,32	70,28
Великобританія	2500	2000	47,50	47,50
Колумбія	600	300	70,85	44,22
КНДР	4539	4240	26,23	26,23
Індонезія	32063	962	37,62	37,62

З приведеної вище таблиці можна зробити наступні висновки.

Викопне вугілля - найважливіший і найбільш розповсюджене джерело енергії в США. Країна має у своєму розпорядженні найбільші у світі промисловими запасами вугілля (усіх типів), що оцінюються в 444,8 млрд. т, загальні запаси в країні перевищують 1,13 трлн. т, прогнозні ресурси - 3,6 трлн. т. Найбільший постачальник вугілля - штат Кентуккі, за ним випливають Вайоминг і Західна Віргінія, Пенсільванія, Іллінойс, Техас, Віргінія, Огайо, Індіана і Монтана. Приблизно половина запасів високосортного вугілля зосереджена в Східній (або Аппалачской) провінції, що простягнулася з півночі на південь від північно-західної Пенсільванії до північної Алабами. Ці високоякісні вугілля кам'яновугільного періоду використовуються для виробництва електроенергії та одержання металургійного коксу, споживаного при виплавці заліза і стали. До сходу від цього вугленосного пояса в Пенсільванії знаходиться вугільний басейн площею близько 1300 кв. км, на який приходиться майже весь видобуток антрациту в країні.

Вугільні поклади Канади зосереджені в основному в східних і західних провінціях, де добувається близько 64 млн. т бітумінозних і 11 млн. т бурих вугіль у рік. Покладу високоякісних вугіль кам'яновугільного віку маються в Новій Шотландії і Нью-Брансуике, більш молодих вугіль не настільки високої якості - у межах триваючих до півночі вугленосних басейнів Великих рівнин і Скелястих гір у Саскачеване й Альберті. Високоякісні нижнемелові вугілля залягають на заході Альберти й у Британській Колумбії. Вони інтенсивно розробляються в зв'язку зі зростаючим попитом на коксівне вугілля металургійними заводами, розташованими на Тихоокеанському узбережжі країни.

В Азії самі великі запаси викопного вугілля зосереджені в Китаї, де на цей вид енергетичної сировини приходиться 76% споживаного палива. Загальні ресурси вугілля на території Китаю перевищують 986 млрд. т, приблизно половина їх знаходиться в Шуньси і Внутрішньої Монголії. Великі запаси маються також у провінціях Аньхой, Гуйчжоу, Шиньси й у Нинся-Хуейском автономному районі. З загальної кількості 1,3 млрд. т вугілля, добутого в Китаї в 2000, біля половини приходиться на 60 тис. дрібних вугільних копей і розрізів місцевого значення, інша половина - на великі державні шахти, такі, як могутній розріз Аньтайбао в провінції Шеньси, де щорічно добувається до 15 млн. т сирого (незбагаченого) вугілля. Важливими вуглевидобувними країнами в Азії є Індія (278 млн. т у рік), Північна Корея (50 млн. т), Туреччина (53,2 млн. т), Таїланд (19,3 млн. т).

У Росії на основі спалювання вугілля виробляється в два рази менше енергії, ніж у результаті спалювання нафти і газу. Однак вугілля продовжує відігравати важливу роль в енергетику. У 2000 понад 260 млн. т вугілля було використано як паливо для ТЕС і в сталеливарній промисловості. Приблизно 2/3 копалин вугіль у Росії складають кам'яні, а 1/3 - бурі. Самі великі кам'яновугільні басейни Росії: Кузнецький (найбільший по обсязі видобутку), Тунгусский, Таймирський, Ленский, Іркутський, Південно-Якутський, Минусинский, Буреинский, Печорський, Карагандинський. Важливе промислове значення мають також Челябінський і Кизеловский басейни на Уралі, Сучанский на Далекому Сході і ряд дрібних родовищ у Забайкалье. Донецький вугільний басейн із високоякісними коксівними вугіллями й антрацитом лише частково заходить на територію Ростовської області РФ, а в основному розташований на Україні. У нашій країні, крім Донбасу, мається Львівсько-Волинськ кам'яновугільний басейн, у Казахстану - велике Экибастузское кам'яновугільне родовище і Тургайский буроугольний басейн, в Узбекистану - Ангренское родовище бурих вугіль.

Видобуток вугілля в Центральній і Західній Європі в 2000 складав 1/9 від світової. Високоякісне вугілля, що добувається на Британських островах, має в основному кам'яновугільний вік. Велика частина родовищ вугілля знаходиться в південному Уельсі, на заході і півночі Англії і на півдні Шотландії. У межах континентальної Європи вугілля добувають приблизно в 20 країнах, головним чином на Україні і у Росії. З вугілля, що добувається в Німеччині, близько 1/3 складає високоякісне коксівне вугілля Рурского басейну (Вестфалия); у Тюрінгії і Саксонії й у меншій кількості в Баварії в основному добувають буре вугілля. Промислові запаси кам'яного вугілля у Верхнесилезском вугільному басейні на півдні Польщі займають друге місце після запасів Рурского басейну. У Чехії також маються промислові запаси кам'яних (бітумінозних) і бурих вугіль.

Видобуток вугілля у Франції значно скоротився в порівнянні з кінцем 1950-х років, коли вона перевищувала 58 млн. т у рік. У 1997 було добуто всього 7,3 млн. т вугілля. Через високі виробничі витрати і виснаження запасів у 1995 усі шахти на півночі країни (у планово-економічному районі Нор-па-де-кале), були закриті і тепер експлуатуються тільки вугільні родовища Лотарингії. У 1997 було імпортовано, в основному зі США й Австралії, більш 15 млн. т вугілля. У загальному енергобалансі на долю вугілля приходиться лише 5,8%.

Африка досить бідна родовищами копалинами вугіль. Тільки в ПАР (в основному на півдні і південно-сході Трансваалю) кам'яне вугілля добувається в значній кількості (близько 202 млн. т у рік) і в невеликому обсязі - у Зімбабве (4,9 млн. т у рік).

Австралія - один з найбільших у світі виробників вугілля, експорт якого в країни Тихоокеанського басейну постійно росте. Видобуток вугілля тут перевищує 277 млн. т у рік (80% бітумінозного, 20% бурого вугілля). Найбільший обсяг видобутку вугілля приходиться на Квинсленд (вугленосний басейн Боуэн), за ним випливають Новий Південний Уельс (родовище в долині р. Хантер, Західна і Південна прибережне), Західна Австралія (родовища в околицях Банбери) і Тасманія (родовище Фингал). Крім того, вугілля добувають у Південній Австралії (Чи-Лемент) і Вікторії (вугленосний басейн Латроб-Вэлли) [17,с.224].

В індустріально розвиннених країнах паливна генерація електроенергії складає більш 40 % від повної кількості магістральних постачань. Австралія в цьому змісті "вдала" країна через наявність великих відкритих родовищ вугілля поблизу головних міських центрів у східних штатах. Це дало можливість розмістити основні електростанції поблизу вугільних родовищ і, таким чином, мінімізувати економічні втрати на транспортуванні великих кількостей вугілля. Енергетичні втрати при передачі електроенергії також відносно низькі. На рисунку 2.1 показана частка вугілля у виробництві електроенергії [18,с.151].

Рисунок 2.1- Паливо для виробництва електроенергії

В усіх країнах потреби в електроенергії постійно збільшуються (приблизно на 3-4% щороку). З діаграми видно, що вугілля є основним видом палива в США і Європі, і набагато менше використовується в Японії і Канаді.

Вугілля з усіх видів палива для базисного виробництва електроенергії, у даний час найбільш важливий. Вугілля відіграє визначальну роль у постачанні енергією більшості країн і в даний час дають 39 % всієї електроенергії у світі. Сучасні вугільні електростанції є більш ефективними ніж у минулому, і при невеликих додаткових витратах їхній вплив на навколишнє середовище, викликане спалюванням вугілля з високим змістом сірки, може бути значно зменшено. Видобуток вугілля на великих кар'єрах обходиться досить дешево, але витрати на його транспортування на великі відстані роблять цей вид палива менш привабливим. Якщо великі кількості вугілля, добуті в одному місці, відправляються впродовж континенту або через океан в інше місце (наприклад, з Австралії або Канади в Японію або Європу), то транспортування приводить до таких витрат, що вартість одержуваної електроенергії стає занадто висока. Подібно нафті і газові, вугілля має важливі застосування не тільки як паливо. Вуглець, наприклад, що утримується в куті, необхідний у великих кількостях для виплавки металів. Хоча природні ресурси вугілля досить великі, питання його збереження сьогодні стають усе більш і більш важливими.