Розробка цінової політики підприємства

33

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На етапі становлення незалежності України і переходу до ринкових методів господарювання розбудову власної високоефективної економіки необхідно піднести на рівень загальнонаціональної мети. Як відомо, невід'ємною частиною ринкової економіки є підприємство як самостійно господарюючий суб'єкт, метою діяльності якого є отримання певних вигод, які найчастіше тотожні отриманню прибутку.

Ринкова економіка передбачає розвиток підприємств різних організаційно-правових форм, заснованих на різних видах приватної власності, появу нових власників - як окремих громадян, так і трудових колективів підприємств. З переходом до ринкового способу ведення господарства з'явився такий вид діяльності, як підприємництво - це господарська діяльність, тобто діяльність, пов'язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг чи продажем товарів, необхідних споживачу. Вона має регулярний характер і відрізняється свободою у виборі напрямків і методів діяльності, самостійністю в прийманні рішення, відповідальністю за прийняті рішення та їх наслідки. Крім того, цей вид діяльності не виключає наявності ризиків, збитків і банкротства. Підприємництво чітко орієнтовано на отримання прибутку (крім випадків, коли метою створення підприємства не є отримання прибутку), що не можливо досягти без використання маркетингових методів встановлення ціни на товари та послуги.

Маркетинг - це вид людської діяльності спрямований на задоволення потреб через обмін.

Маркетинг - це діяльність спрямована на створення попиту і досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів. Комплекс маркетингу складається з декількох елементів, один з яких, ціна, буде розглядатися в даній курсовій роботі.

З погляду маркетингу, ціна - це гроші чи інша компенсація, що її пропонують за право власності або користування товарами чи послугами.

Маркетингова цінова політика - це комплекс заходів до якого належать визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми.

У маркетинговій діяльності фірми встановлення цін - це тільки перший крок до розв'язання однієї з найважливіших проблем ринкової діяльності. Проте він, можна сказати, є найважливішим моментом при початку діяльності підприємства. Оскільки від нього залежить як сприймуть підприємство перші покупці і як воно буде функціонувати в майбутньому.

Згідно маркетингу, ціна є:

· Одним із основних інструментів в конкурентній боротьбі;

· Однією з головних передумов купівлі - продажу товарів;

· Чітко і просто вимірювальною змінною, яка традиційно використовується в економічних розрахунках фірми;

· Важливою передумовою досягнення підприємством своїх стратегічних цілей;

· Надійним зрівнювачем попиту і пропозиції.

В будь-яких умовах фірма не може дозволити собі одне - установлювати ціну без серйозного аналізу можливих наслідків кожного із варіантів такого рішення. Більше того, аналіз діяльності перспективних фірм показує, що вони, як правило, володіють і чіткою політикою цін, і певною стратегією ціноутворення.

Під політикою розуміють загальні принципи, яких компанія збирається дотримуватись в сфері установлення цін на свої товари чи послуги. Під стратегією ціноутворення розуміють набір методів, з допомогою яких ці принципи можна реалізувати на практиці.

Основними цілями цінової політики є:

· Максимізація поточного прибутку;

· Збільшення частки ринку торгового підприємства;

· Завоювання лідерства за якістю товарів;

· Забезпечення виживання фірми.

Визначаючи ціну на певний вид товару підприємство повинно враховувати основні фактори, які впливають на ціну:

· Витрати на закупівлю товарів;

· Витрати обігу;

· Визначення попиту на товари та його еластичність;

· Аналіз цін та товарів конкурентів.

Актуальність теми дослідження. В останні роки в Україні відбулися глибокі економічні зміни, обумовлені трансформаційними процесами, і, насамперед, в менеджменті підприємства. В умовах зовнішнього середовища, що динамічно розвивається, підприємствам необхідно самостійно приймати рішення в різних областях своєї діяльності, формуючи свою політику розвитку. Остання розглядається як система, що складається з сукупності елементів - різних політик підприємства. Одне з основних місць у політиці розвитку підприємства займає цінова політика. Це пов'язане з тим, що цінова політика формує передумови для успішного здійснення конкурентної боротьби, одержання прибутку, збільшення споживачів, поліпшення фінансового стану підприємства і підвищення ефективності діяльності підприємства. Цінова політика є ефективним інструментом покращення діяльності підприємств будь-якої галузі

Визначення ціни є дуже складним етапом в діяльності підприємства і ця курсова робота буде присвячена саме цьому питанню.

Метою даної курсової роботи - є розширення та поглиблення теоретичних та практичних знань з розробки цінової політики підприємства. Завдання цієї курсової роботи полягає у наданні мною професійних навичок з маркетингу, розробки цінової політики підприємства.

1. Сутність та методи ціноутворення та їх застосування

У практиці прямого ціноутворення, при визначенні рівня ціни на продукцію, підприємство застосовує різні методи ціноутворення. Всі існуючі методи формування ціни згруповані по трьох основних напрямах

Першій групі методів характерним є визначення рівня ціни з урахуванням рівня витрат на виробництво та реалізацію продукції. Такий підхід дістав назву ціноутворення по витратах. Другий напрям ураховує можливості ринку при реалізації продукції, а точніше - купівельну спроможність споживача. Визначається він як ціноутворення на основі попиту. Третя група методів не часто використовується в ринковому ціноутворенні. В основі цих методів лежить урахування особливостей конкурентного середовища. При цьому рівень ціни визначається відповідно до конкурентоспроможності продукції.

Позитивним моментом при використанні витратних методів ціноутворення є те, що вони дозволяють установити межу ціни, нижче якої вона може опускатися тільки за виняткових обставин і на обмежений період часу. В процесі формування ціни на підприємстві при використанні даного підходу відбувається традиційна орієнтація головним чином на виробництво і меншою мірою на ринковий попит, що в умовах маркетингової діяльності підприємства є суттєвим недоліком.

Витратний механізм ціноутворення включає певну групу методів розрахунку цін, які розрізняються між собою залежно від цілей ціноутворення та виду базових витрат

При використанні витратних методів ціноутворення необхідно надавати особливого значення питанню об'єктивності визначення та достовірності витрат. Так, калькуляція витрат може містити довільний розмір накладних витрат, що робить основу ціни недостатньо достовірною. При впровадженні нових товарів найчастіше виникають приховані витрати. Практикується використання повних витрат замість граничних, а також реальних витрат замість очікуваних. Слід зауважити, що очікувані витрати повинні використовуватись при встановленні ціни не тільки під час періодів інфляції, але також і при виході на ринок з новим товаром.

При використанні методів ціноутворення на основі витрат базою для визначення рівня ціни, про що вже йшлося, служать реальні витрати підприємства на одиницю продукції. Існує різна техніка визначення рівня ціни. Основна перевага даних методів полягає у простоті процесу ціноутворення. Так, підприємство малого розміру може встановити рівень ціни на продукцію шляхом використання бажаної надбавки до рівня витрат без відповідних складних розрахунків. На підприємстві з великим масштабом виробництва продукції для цієї самої мети може використовуватися розроблена на комп'ютері цінова формула, в основі якої лежить складна система визначення витрат. Проте як у першому, так і у другому випадках приймається конкретне рішення відносно розміру надбавки до витрат, що враховує величину прибутку в ціні та непередбачені витрати у прогнозному періоді. За своєю сутністю обидві операції мало чим відрізняються одна від одної.

Витратний механізм ціноутворення включає певну групу методів розрахунку цін, які розрізняються між собою залежно від цілей ціноутворення та виду базових витрат. Зупинимося більш детально на особливостях кожного із методів.

Найпростішим способом розрахунку ціни є метод ціноутворення «середні витрати плюс прибуток». У даному разі ціна складається з прогнозного рівня середньої повної собівартості продукції та планового прибутку, що включається в ціну у розмірі заданого відсотка від цієї собівартості. Величина відсотка може коливатися у широких межах залежно від цілей підприємства, виду продукції, особливостей маркетингового середовища тощо. В сучасних умовах цей метод найчастіше використовується за таких обставин:

1. підприємство, що володіє більшою інформацією про витрати, ніж про попит, спрощує для себе проблему ціноутворення;

2. цінова конкуренція зводиться до мінімуму, якщо цим методом практично користуються всі підприємства галузі;

3. при високому попиті на продукцію підприємства мають змогу одержати справедливу норму прибутку на вкладений капітал, при цьому поліпшуючи своє фінансове становище не за рахунок споживачів.

Розглянутий метод доцільно використовувати при простій структурі виробництва. 3 розвитком її все ускладнюється, і тоді рекомендується використовувати встановлені відсотки прибутку від витрат по всіх позиціях цінової відомості. Цілком виправдане застосування даного методу ціноутворення в посередницькій діяльності, коли посередник придбаває продукцію у виробника з метою подальшої її реалізації роздрібним продавцям.

Сутність методу «середні витрати плюс прибуток» базується на використанні стандартних надбавок до витрат виробництва для кожної конкретної продукції. При цьому фіксований рівень ціни залежить від виду продукції, особливостей розходження у вартості товарних одиниць, обсягу продажів та інших чинників. Суттєвим недоліком такого методу є те, що в даному разі практично не враховуються особливості співвідношення попиту та пропозиції, а це не дозволяє вийти на рівень рівноважної ціни. Крім цього, фіксований рівень ціни при високому попиті на продукцію забезпечує «справедливу» норму прибутку на вкладений капітал, але не дає змоги одержувати надприбуток.

У процесі формування ціни на продукцію на основі методу повних витрат постійні накладні витрати підприємства враховуються пропорційно їх внеску при виробництві продукції. В даному випадку підприємство, реалізуючи продукцію по визначеній таким чином ціні, відшкодовує всі свої витрати і одержує прибуток у заздалегідь установленому розмірі. Недоліком цього методу є те, що віднесення постійних накладних витрат на собівартість продукції є довільним. При реалізації продукції в умовах ринку це призводить до певних труднощів.

При визначенні рівня ціни на основі методу граничних, витрат ураховуються тільки ті витрати, що мають безпосереднє відношення до процесу виробництва. Використання такої ціни дає змогу підприємству домогтися певного збільшення обсягу продажу продукції порівняно з ціною, що визначена за допомогою методу повних витрат.

Метод нормативних стандартних витрат дозволяє формувати ціну відповідно до прогресивних нормативів у галузі, зорієнтованих на конкретну перспективу. Відповідним чином можуть враховуватися також кон'юнктурні зміни на ринку.

При методі цільової ціни процес ціноутворення зорієнтований на одержання цільової норми прибутку відповідно до величини витрат при запланованому обсязі продажу продукції на ринку. Процес визначення ціни включає в себе:

- оцінку виробничої потужності підприємства;

- упорядкування калькуляції витрат виробництва для запланованого обсягу продукції;

- визначення цільової норми прибутку;

- встановлення величини цільового прибутку на весь обсяг продукції та визначення його рівня, що включається в ціну;

- формування ціни.

Недоліком цього методу є ігнорування того, що в умовах ринку ціна є головним аргументом при зміні обсягів продажу продукції. Тому його використання доцільно на ринку з нееластичним попитом.

Аналогічним методом ціноутворення, що зорієнтований на забезпечення беззбиткової діяльності підприємства, є метод цільового прибутку. Він базується на використанні графіка беззбитковості. При цьому досліджується взаємозв'язок рівня загальних витрат і величини очікуваних загальних надходжень при різних обсягах продажу продукції. Такий метод ціноутворення вимагає розгляду різних варіантів цін та їх впливу на обсяг реалізації продукції, необхідний для забезпечення беззбитковості й одержання цільового прибутку, а також аналізу ймовірності досягнення цього при кожній можливій ціні продукції.

Формування рівня ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку здійснюється з урахуванням рівня витрат та особливостей маркетингової діяльності підприємства при реалізації продукції. При цьому воно визначає таку ціну, яка повинна забезпечити йому бажаний обсяг прибутку. Варіюючи залежно від кон'юнктури ринку рівень ціни та обсяг реалізації продукції, підприємство встановлює таку норму прибутку на свою продукцію, яка забезпечує відшкодування витрат і цільового прибутку. Як свідчить зарубіжний досвід, даний метод найбільшою мірою використовується тими фірмами, що в процесі діяльності значну увагу приділяють ринковим чинникам.

У цілому використання методів ціноутворення на основі витрат в умовах виробничих підприємств небажане протягом тривалого періоду часу. Проведені дослідження показали, що будь-яка методика розрахунку ціни, яка не враховує особливостей попиту і конкуренції на ринку, не дозволяє оптимізувати рівень ціни на продукцію з урахуванням вимог виробника та споживача.

Сутність групи методів ціноутворення, що зорієнтовані на врахування попиту на продукцію, полягає в тому, що необхідно встановити таку ціну, при якій споживач має бажання придбати дану продукцію. В реальній ситуації, на жаль, споживачі не доводять до відома підприємства, скільки вони готові заплатити за продукцію. Підприємство повинно саме визначити рівень ціни відповідно до попиту на продукцію. Воно може проаналізувати рівень цін на аналогічну продукцію на ринку, ознайомитися з каталогами для замовлень товарів поштою, зіставити рівень цін та якість конкурентної продукції тощо.

Використовуючи методи ціноутворення з орієнтацією на конкуренцію, підприємство встановлює свою ціну головним чином орієнтуючись на конкурентні властивості ринку і приділяє менше уваги власним витратам і попиту на продукцію. Основним орієнтиром у даному випадку є ціни конкурентів на аналогічну продукцію. Як і при формуванні ціни на основі попиту, в процесі ціноутворення з орієнтацією на конкуренцію нижній рівень ціни відповідає витратам на виробництво.

Основні методи ціноутворення з орієнтацією на конкуренцію:

1. ціноутворення на основі рівня поточних цін;

2. встановлення ціни на основі торгів.

Окрім розглянутих прямих методів ціноутворення в умовах маркетингової діяльності підприємства також використовується непряме ціноутворення. Сутність його полягає в тому, що для створення відповідних умов матеріального заохочення споживачів у придбанні продукції підприємства використовують конкретні маркетингові підходи. Проявляються вони в процесі розробки тактичних заходів ціноутворення.

2. Види цінової політики

1. Політика «витрачання плюс прибуток» припускає встановлення ціни шляхом збільшення наміченої або запланованого прибутку до підрахованих загальних витрат на виробництво і збут товару. В цьому випадку рішення про виробництво товару буде ухвалено, якщо прогнозована ринкова ціна буде не менше суми витрат і наміченого прибутку. Проте на насичених конкурентних ринках не витрачання визначають ринкові ціни, а, навпаки, ринкові ціни визначають витрати. Виходячи з ринкових цін, що діють, ухвалюється рішення про виробництво продукту з витратами, які б відповідали такій ціні. В цьому випадку фірма, знаючи свої витрати, може провести функціонально-вартісний аналіз (ФСА) виробництва і збуту товару. ФСА виробництва полягає в дослідженні конструкції і технології виготовлення в цілях виявлення можливостей зниження витрат. В першу чергу ФСА проводиться для високовартісних, багатодетальних, металоємних конструкцій. Основні напрями робіт в ході ФСА: стандартизація і уніфікація вузлів і деталей, застосування дешевших матеріалів і зменшення матеріаломісткості конструкції, скорочення числа що комплектують, прогресивні технології, зниження, де це можливо, зайвої вимогливості до чистоти обробки деталей і т.д. Істотне скорочення витрат можна добитися за рахунок зниження постійних витрат на виробництво і збут продукції.

2. Політика цінової диференціації. При ухваленні рішень по цінах і виборі цінової політики фірми необхідно враховувати цінову еластичність попиту. Найважливішою здатністю продавця повинне бути його уміння диференціювати ціни, тобто назначати високі ціни там, де попит низькоеластичний, і знижувати ціни там, де попит високоеластичний. Так, попит на невелику вантажівку, що купується фермерами, є еластичнішим за ціною, чим попит на ту ж вантажівку, що купується підприємствами, тому і ціна на вантажівку для фермерів повинна бути нижче.

3. Політика проходження за лідером означає встановлення цін, орієнтоване на рівень цін компанії, що є лідером в галузі. Як правило, такі компанії мають можливість провести ринкові дослідження і визначити еластичність попиту за ціною на той або інший товар. Інші фірми, більш обмежені ресурси, що довіряють компанії-лідерові і слідують за нею в своїй ціновій політиці.

4. Політика збиткового лідера застосовується при комплексній продажах, коли основний товар (лідер) продається спільно з іншими супроводжуючими товарами. Наприклад, верстат продається з додатковими пристосуваннями, запчастинами. На сучасних насичених конкурентних ринках продати основний товар досить важко, оскільки унаслідок великого числа конкурентів він є товаром високої еластичності попиту.

Встановлюючи низьку ціну на сам верстат для підняття його конкурентоспроможності, продавець стимулює цим продаж всього комплексу устаткування по вищим цінам.

5. Політика психологічного ціноутворення заснована на знанні психології людей і застосовується в основному на ринках споживчих товарів. Психологічне ціноутворення використовується при продажі в престижних магазинах по вищих цінах. Проте висока ціна не завжди означає високу якість, але створює таку ілюзію. Часто трохи знижують ціну, наприклад замість ціни в 8 доларів встановлюють 7 доларів 99 центів, - це теж елемент політики психологічного ціноутворення.

6. Політика підвищених цін на товари з унікальними характеристиками. Пропоновані товари і послуги відрізняються від тих, що існують на ринку за якістю, часу доставки споживачам, післяпродажному сервісу і так далі. Процес визначення надбавки до ціни починається з порівняння вказаних характеристик з кращими і гіршими по галузі з урахуванням думки споживачів. За наслідками порівняння визначається ціна товару (послуги) підвищеної якості. Причому надбавка до ціни може досягати 15-20%. За деякими даними, 92% продукції фірми Procter & Gamble реалізується по завищеним цінах. Це не заважає фірмі бути лідером на такому насиченому ринку, як ринок миючих засобів.

Багато компанії прагнуть понизити витрати за рахунок підвищення бездефектності своєї продукції. Це дає можливість продавати продукцію з унікальними характеристиками по середніх або низьких цінах, що, природно, підвищує її конкурентоспроможність.

7. Політика пониження цін проводиться в цілях стимулювання попиту і збільшення ринкової частки. Ця політика може бути ефективна в умовах розширення попиту на етапі зростання об`єму продаж. На етапі зрілості, тобто в умовах попиту, що не розширюється, проводити цю політику є сенс, якщо видатки конкурентів високі і вони не можуть понизити ціну, якщо в їх товарах відсутній елемент диференціації, що має цінність для споживача, а імідж марки товарів конкурентів невисокий. Якщо диференціація товарів фірми незначна і якщо конкуренти зможуть понизити свої ціни, то в умовах попиту, що не розширюється, немає сенсу бути ініціатором зниження ціни, оскільки знову встановляться ті ж долі ринку і прибуток всіх впаде.

8. Політика підвищення цін може проводитися, коли фірма упевнена, що конкуренти готові послідувати за нею. Таке положення можливе, коли виробничі потужності фірм, що працюють на ринку, завантажені повністю, а попит продовжує рости.

3. Особливості формування цінової політики торговельного підприємства

Розмір доходів торговельного підприємства, який отримується від різних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповідних операцій (торговельних, виробничих, посередницьких) (О) та рівня цін, які встановлюються на них (Ц);

ціноутворення витратний політика торговельний

Д=f (0, Ц).

Обґрунтування визначення цін на товари (продукцію, роботи, послуги) підприємства належать до визначальних рішень, від яких залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективності його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встановлення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних з визначенням рівня цін (рис. 1).

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування.

Рис. 1. Зміст цінової політики підприємства

Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізовувати різні цінові стратеги.

Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які ґрунтуються на:

- збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

- прибутку, вони полягають в орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

- ринковій ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, що склалася.

З точки зору активності та ініціативи підприємства з питань ціноутворення прийнято розрізняти активну та пасивну стратегії ціноутворення. Активну стратегію цін здійснюють підприємства, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію (товари), орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна стратегія цін характеризується пасивністю підприємства при встановленні цін, їх орієнтацією, перш за все, на дії конкурентів.

Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху у часі.

Висока ціна на види товарів (продукції), які просуваються на ринок (стратегія високих цін), обирається, коли попит нееластичний (кількість продукції, що реалізується, не залежить від ціни) і відсутня конкуренція.

Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовах дефіцитного ринку, для споживчого ринку на іміджеві та модні товари. Стратегія високої ціни може реалізовуватися досить довгий час за умови високої якості продукції, її відповідності світовим стандартам, захисту прав підприємства на її випуск (патенти, ноу-хау).

Стратегія вилучення є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення імітаторів і конкурентів. В цей час витрати на просування товарів (продукції) на ринок вже покриті, отримані високі початкові прибутки дозволяють розширити виробничі потужності та збільшити пропозицію продукції. Обсяг виробництва тепер підприємство може запропонувати за більш низькими цінами, розширюючи коло потенційних споживачів продукції.

Низька ціна на товар, який просувається на ринок (стратегія низьких цін), може бути доцільна у тому разі, коли товар зустрічає дуже гнучкий (еластичний) попит, існує безпосередня небезпека конкурентів, наявні виробничі потужності дозволяють забезпечити високий обсяг реалізації продукції. У даному випадку підприємство робить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продукції, а на максимізацію маси отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту.

Стратегія проникнення полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару на ринок з подальшим підвищенням рівня цін. Це здається можливим завдяки тому, що споживачі вже звикли до товару, підприємство має перевагу перед конкурентами за рахунок його якості, іміджу, мережі збуту абощо.

Стратегія пульсації характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення - це складне завдання, позаяк необхідно враховувати:

- стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);

- можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);

- наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);

повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, забезпечуючий беззбитковість діяльності підприємства.

Визначення стратегії ціноутворення зумовлює і вибір методу ціноутворення.

Для розрахунку мінімального рівня ціни продукції (робіт, послуг) використовуються об'єктивні методи ціноутворення, в основі яких лежить калькуляція ціни. Наприклад, розрахунок ціни на основі:

- змінних витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції (робіт, послуг), які визначають мінімальний, демпінговий рівень цін;

- повних витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг), які забезпечують беззбитковість діяльності;

- середніх витрат плюс прибуток, рівень якого може встановлюватися, виходячи з вимог державного регулювання рівня рентабельності, або, виходячи з господарської доцільності в отриманні певної маси прибутку.

В будь-якому з випадків, які розглядалися, до складу ціни, крім витрат та прибутку підприємства, включаються також податки та відрахування, встановлені державою.

Крім калькуляційних методів розрахунку рівня цін можуть застосовуватися суб'єктивні методи встановлення цін, які грунтуються на вивченні ринку збуту продукції, досвіду практиків чи знань експертів. Такими методами ціноутворення є:

- визначення ціни з урахуванням суб'єктивно відчутної цінності виробу чи сприйняття цін споживачами;

- встановлення ціни за результатами пробних продаж невеликих партій продукції за різними цінами;

- встановлення свідомо завищеної ціни з наступним її поступовим зниженням до рівня, який створює масовий попит;

- проведення «закритих торгів» (аукціонів) з випадковими учасниками;

- використання інформації про рівень цін на вироби-аналоги;

- запрошення експертів і таке інше.

Оптимальне ціноутворення не може орієнтуватися тільки на ринок або тільки на витрати. Найчастіше необхідно брати до уваги обидва аспекти і використовувати не один, а декілька методів ціноутворення.

Отримана ціна, яка покриває витрати, повинна бути перевірена на її ринкову життєздатність, тобто можливість збуту продукції (товарів) за такою ціною з урахуванням ринкової кон'юнктури. Якщо ця вимога не виконується, необхідно вишукувати резерви зниження собівартості (витрат обігу) або зменшувати норму запланованого прибутку.

Ціна, визначена з орієнтацією на ринок, повинна бути перевірена на те, чи покриває вона, бодай, змінні витрати на виробництво та реалізацію, чи утворюється маржинальний доход, достатній для відшкодування постійних витрат та отримання прибутку. Якщо ця умова не виконується, необхідно шукати інші можливості реалізації продукції (товарів).

Наступним завданням, яке необхідно вирішити у ході розробки цінової політики підприємства, є визначення умов зміни та диференціації цін на товари (роботи, послуги).

В один і той же час підприємство може використовувати різні ціни на один і той же товар (роботи, послуги). Диференціація цін може здійснюватися за:

- місцем реалізації товарів (робіт, послуг) - різні ціни в місті та в селі, при реалізації через власну мережу та через посередників, на зовнішньому та внутрішньому ринках;

- часом реалізації - сезонні ціни, денний та нічний тариф;

- характером споживачів (покупців) - пов'язаним особам, дочірнім підприємствам, соціальне незахищеним верствам населення, дітям;

- умовами реалізації продукції (товарів) - з попередньою оплатою, з відстрочкою платні, з власних матеріалів (давальної сировини) тощо.

З метою свідомого впливу на реалізацію своєї продукції (товарів) підприємство може використовувати різні цінові знижки, які надаються покупцям залежно від умов постачання продукції, обсягів купівлі, способів оплати, умов страхування тощо.

Розрізняють наступні види цінових знижок:

1. Бонусні знижки, які надаються постійним покупцям за обумовлений обсяг закупівлі продукції (товарів) підприємства за певний проміжок часу.

2. Кількісні знижки, розмір яких залежить від обсягу та серійності замовлення продукції у вартісному чи загальному вимірі.

3. Часові або сезонні знижки, які використовуються для стимулювання реалізації продукції підприємств з циклічним характером виробництва чи споживання.

4. Знижки «сконто», які надаються покупцям за термінову оплату готівкою.

5. Знижки «декорт» - за передчасну оплату порівняно з терміном, визначеним у контракті, а також за товар зниженої якості. Загальновизнаною у світовій практиці є формула «2/10 нетто ЗО», тобто висунений до оплати рахунок може бути зменшений на 2%, якщо оплата відбулася впродовж 10 днів.

6. Дисконтні знижки, які являють собою різницю між цінами на один і той же виріб з різними термінами постачання: чим довшим є термін постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції.

7. Знижка при авансовій оплаті, яка виникає в зв'язку з необхідністю компенсувати покупцеві недоотриманий доход (у розмірі середнього депозитного проценту) за час кредитування підприємства-постачальника продукції.

8. Закриті знижки, які надаються на продукцію (товари), яка реалізується у замкнутих системах (внутрішньо фірмові, зустрічні поставки, поставки за кооперативними зв'язками).

9. Спеціальні знижки, які надаються покупцям, які мають особливі (довірчі) відносини з постачальниками, підприємствами своєї фірмової торговельної мережі, при реалізації продукції (товарів) робітникам та співробітникам підприємства тощо.

Використання системи цінових знижок дозволяє активно впливати на обсяги реалізації товарів (робіт, послуг), використовувати позитивні та лімітувати негативні наслідки коливання попиту, управляти швидкістю надходження грошових коштів на рахунок підприємства та обсягом формування кредиторської та дебіторської заборгованості.

В процесі формування цінової політики торговельного підприємства поряд з наведеними вище загальними підходами до її проведення, необхідно враховувати специфічні умови, притаманні торговельній діяльності.

Специфіка цінової політики торговельного підприємства визначається наступними особливостями:

1. Об'єктом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів - торговельна надбавка. Саме цей елемент характеризує ціну торговельної послуги, що пропонується покупцеві при реалізації товарів.

Переважну більшість роздрібної ціни реалізації товарів складає виробнича складова, тобто ціна виробника. Хоча торговельне підприємство і може впливати на рівень цієї ціни (в процесі управління закупівлею товарів та уторовування партій товарів, що закуповуються), рівень цього впливу незначний. Значною мірою рівень ціни виробника визначається факторами виробничого характеру та його маркетинговою стратегією.

2. Виробниче підприємство повністю самостійне в питанні встановлення рівня ціни на вироблювану продукцію. Торговельне підприємство самостійне тільки у встановленні розміру надбавки, який складає, як правило, 5-20% від ціни роздрібної реалізації товару. Так, цінова політика торговельного підприємства значною мірою орієнтується на цінову політику виробника.

Незважаючи на високий рівень взаємозалежності, цінова політика виробника та торговельного підприємства має незалежний характер. При низькому рівні ціни виробника може бути сформований високий рівень торговельної надбавки та навпаки.

3. На відміну від підприємств-виробників торговельні підприємства обмежені в своїй ціновій поведінці більшою кількістю факторів.

Якщо підприємство-виробник встановлює ціну реалізації в діапазоні «собівартість виробництва - попит покупців «, то торговельне підприємство вимушене враховувати не тільки рівень своїх витрат на реалізацію товарів (витрати обігу), але й цінову політику виробника, а також споживчий попит. розмір

4. Виробнича програма підприємств-виробників охоплює обмежену кількість видів продукції, що визначає можливість обґрунтування рівня ціни з кожного окремого виду продукції (моно-товарна цінова політика).

Торговельні підприємства здійснюють реалізацію, як правило, більшої кількості видів та різновидів товарів. Широта та глибина товарного асортименту обумовлює використання політоварної цінової політики, при якій рівень торгової надбавки диференціюється не за товарами, а за асортиментними групами та комплексами товарів.

5. Виробниче підприємство має можливість «уторговувати» ціни реалізації в процесі переговорів з окремим покупцем. Це створює умови для максимально гнучкої політики, обліку всіх особливостей покупців при визначенні розміру цінових знижок, що надаються.

Ступінь гнучкості цінової політики торговельного підприємства, особливо роздрібного, обмежена, носить більш стандартний характер щодо окремих груп покупців, часу - реалізації, цінової ситуації.

Встановлення ціни відбувається не в ході контакту з покупцем, а перед початком торгового дня. Продавець не має можливості гнучкої зміни встановленої ціни.

6. Торговельне підприємство на відміну від виробничого може порівняно швидко змінювати профіль своєї діяльності, перейти до реалізації інших товарів в разі несприятливих змін кон'юнктури окремих сегментів споживчого ринку.

Це визначає невикористання в звичайній практиці роботи торговельних підприємств стратегій ціноутворення, орієнтованих на виживання, збереження ринку збуту. Ці стратегії використовуються тільки при наявності значних товарних запасів даного товару та необхідності «розтоварювання».

Таким чином, під формуванням цінової політики торговельного підприємства розуміють обґрунтування диференційованих рівнів торговельних надбавок на реалізовані товари, визначення умов та розміру їх оперативного коригування залежно від змін ситуації на споживчому ринку та умов господарювання торговельного підприємства.

Розробка цінової політики торговельного підприємства базується на таких принципах (рис. 2);



Рис. 2. Основні принципи формування цінової політики торговельного підприємства.

Розробка цінової політики торговельного підприємства базується на таких принципах (вони показані на рис. 2):

1. Забезпечення взаємозв'язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритетними напрямками розвитку товарообороту. Цінова політика має розглядатися як найважливіша складова стратегії розвитку торговельного підприємства на окремих етапах її реалізації, а її завдання мають відповідати пріоритетним напрямкам розвитку товарообороту.

2. Врахування стану кон'юнктури споживчого ринку та властивостей обраної ринкової ніші. Такий взаємозв'язок дозволяє врахувати умови формування цін (а відповідно, і торгових надбавок) у відповідних сегментах споживчого ринку, характер вимог до цін окремих категорій роздрібних покупців.

3. Врахування затратомісткості реалізації товарів та її дифе-ренціації залежно від місця продажу товарів, рівня торговельного обслуговування та інших факторів. Врахування фактора затратомісткості дозволяє забезпечити отримання доходів, не нижчих за мінімальний рівень та, відповідно, - беззбитковість діяльності підприємства в цілому.

4. Здійснення активної цінової політики на ринку. Активні форми цієї політики визначаються такими факторами, як самостійність встановлення розміру роздрібних цін та торгових надбавок, диференціація підходів до формування рівнів торговельних надбавок на окремі групи товарів та інше. Здійснення активної цінової політики забезпечує чітко визначене цінове позиціювання даного торговельного підприємства на споживчому ринку.

5. Забезпечення гнучкості та динамічності цінової політики. Гнучкість та динамічність забезпечується швидкістю реагування розробленої цінової політики на зміни внутрішніх умов розвитку торговельного підприємства та факторів зовнішнього середовища, тобто шляхом своєчасного перегляду окремих її параметрів в залежності від зміни кон'юнктури споживчого ринку, стадії життєвого циклу підприємства, зміни умов господарювання.

Висновок

Ціна - це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги.

Ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання.

Встановлення ціни є найважливішим моментом в процесі реалізації продукції, оскільки від її величини, в більшій мірі, залежить попит, а отже і обсяг продажу. Об'єм реалізації продукції безпосередньо впливає на фінансові результати підприємства.

З погляду споживача ціна часто використовується як показник вартості. Відповідно до цього вартість може визначатися як пропорція прийнятної якості і ціни. Тому зниження цін, яке диктується тією чи іншою маркетинговою ситуацією не завжди збільшує обсяги збуту. Низькі ціни споживачам здаються наслідком низької якості, а тому вони відмовляються від придбання таких товарів. До того ж маркетингові маневрування під час прийняття рішень щодо цін часто обмежуються умовами, існуючими у каналах збуту, а також нормами і правилами встановленими чинним законодавством. У результаті маркетингова цінова політика стає тільки одним з багатьох інструментів маркетингу.

Незалежно від форм реалізації розрізняють пряму і опосередковану маркетингову цінову політику:

Пряма маркетингова цінова політика - має на увазі безпосередній розрахунок цін і їх регулювання залежно від змін ринкової кон'юнктури.

Опосередкована - це політика щодо знижок цін, змін умов оплати, поставок, торговельного кредитування.

За ступенем гнучкості розрізняють маркетингову цінову політику однієї ціни - ціна залишається стабільна протягом певного часу, і гнучких цін.

За видом продукції розрізняють маркетингову цінову політику на нові товари та товари, які тривалий час перебувають на ринку.

Зрозуміло, що видів цінових стратегій є дуже багато і кожна з них по своєму правильна, проте підприємство повинно вибрати тільки одну, яка йому найбільше підходить.

Написання цієї курсової роботи було для мене дуже пізнавальною і цікавою роботою. Я з'ясував, які ж є особливості формування цінової політики на торговельному підприємстві; ознайомився з роботою торгового підприємства «Прут», особливо з його маркетинговою ціновою політикою, визначив для себе методи управляння ціновою політикою.

Написавши дану роботу на тему «Розробка цінової політики підприємства» я отримав для себе багато нових знань в галузі маркетингу, організації торгівлі та торговельної логістики.

Література

1. Цацулин А.Н. Цены и ценообразование в системе маркетинга. - М.: Филинъ, 2000.

2. Теория маркетинга / Под ред. М. Бейкера. - СПб.: Питер, 2005

3. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2008

4. Дайл П. Маркетинг, ориентированный на стоимость: Пер. с англ. / Под ред. Ю.Н. Каптуревского. - СПб: Питер, 2004.

5. Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. - М.: Прогрес, 2005.

6. Козлов В.А. Реклама в системе маркетинга. - М: 2005

7. Классика маркетинга / Сост. Б.М. Энис, К.Т. Кокс., Москва М.П. - СПб.: Питер, 2007

8. Хруцкий В.Е. и др. Современный маркетинг. - М: Финансы и статистика, 2003

Размещено на Allbest.ru