Поняття якості товару

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни: «Маркетингова товарна політика»

Варіант №20

Київ 2010

План

1. Поняття якості товару. Рівні якості товару

2. Види розширення товарного асортименту

Список використаної літератури

якість товар стандартизація сертифікація

1. Поняття якості товару. Рівні якості товару

Назва третього питання теми “Якість товару - основний важіль забезпечення його конкурентоспроможності” говорить сама за себе, оскільки узагальнено конкурентоспроможність товару може бути представлена наступним рівнянням:

Конкурентоспроможність товару = Якість + Ціна + Обслуговування

Канонічне визначення поняття “якість продукції” є таким: якість - це сукупність властивостей та характеристик продукту, котрі надають йому здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби. Встановлені потреби зафіксовані у правових нормах, стандартах, замовленнях, угодах, технічних умовах поставок та інших документах. Передбачувані потреби - це ті очікування, які споживач зазвичай не формулює конкретно, але відносить до стійких побажань; до них можна віднести, наприклад, відповідність продукту моді, звичкам споживачів, національним або культурним особливостям споживання тощо.

На міжнародному ринку в поняття якості включається все, що сприймається споживачами і, зокрема:

ь фізичні властивості,

ь функціональні характеристики,

ь конструктивні й ергономічні параметри,

ь безпека користування товаром,

ь упаковка,

ь дозування й т.д. (рис. 5.4)

У поняття якості входить також і безпека користування товаром, що включає у широкому сенсі й показники екології. Безпроблемна утилізація - теж сучасна вимога до якості.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.4. Показники якості товару

Рівень якості являє собою відносну характеристику якості продукції, що базується на порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції з базовими значеннями відповідних показників. Іншими словами рівень якості продукції - це кількісна характеристика міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання.

Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.

Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу знаходять шляхом обчислення вибраних для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь його відповідності сучасним вимогам.

Відносний рівень якості визначають, порівнюючи показники продукції з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних та зарубіжних зразків виробів.

Рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів повинен мати тенденцію до підвищення. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує пріоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки.

По нових видах продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.

На рівень якості продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і у взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі ці фактори можна об'єднати в чотири групи: технічні, організаційні, економічні та суб'єктивні (табл. 5.14).

Таблиця 5.14

Групи факторів, що впливають на рівень якості продукції

Фактори	Складові факторів
1. Технічні	Конструкція; схемні вирішення; технологія виготовлення; засоби технічного обслуговування і ремонту; технічний рівень бази проектування, виготовлення та експлуатації; система резервування тощо.
2. Організаційні	Розподіл праці і спеціалізація; форми організації виробничих процесів; ритмічність виробництва; форми і методи контролю; форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.
3. Економічні	Ціна; собівартість; форми і рівень зарплати; рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт; ступінь підвищення продуктивності праці та інше.
4. Суб'єктивні	Професійна підготовка робітника; його фізіологічні та емоційні особливості.

Організаційним факторам іноді не приділяють стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовлені вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

Економічним факторам одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів призводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючими факторами є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює до підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути більш високої якістю.

В забезпеченні якості значну роль відіграє робітник з його професійною підготовкою, фізіологічними та емоційними особливостями, тобто суб'єктивний фактор, який по-різному може впливати на розглянутий вище ряд факторів. Від професійної підготовки робітників, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Більш значну роль суб'єктивний фактор зараз починає відігравати в організаційних факторах.

Кількісна оцінка рівня якості продукції (як нормативного, так і фактичного), може здійснюватися різними методами. Деякі автори для визначення розміру кількісних показників рівня якості і їх оцінки пропонують використовувати наступні методи:

1) експериментальний - заснований на застосуванні технічних вимірювальних засобів і дає фізико-хімічну характеристику продукту;

2) розрахунковий - характеризується обчисленнями з використанням параметрів, знайдених іншими методами; слугує для визначення значень показників продуктивності і зберігання; використовується головним чином при проектуванні продукції, коли остання ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень;

3) органолептичний - заснований на сприйнятті органів відчуттів (зору, слуху, смаку) без застосування технічних вимірювальних або реєстраційних засобів; дозволяє оцінити ергономічні та естетичні показники якості продукції;

4) експертний - метод, що враховує думки групи фахівців-експертів;

5) соціологічний - полягає в зборі і аналізі думок споживачів продукції;

6) реєстраційний - характеризується використанням інформації, яку отримують шляхом підрахунку кількості визначених подій, предметів або витрат (наприклад, рекламацій, витрат на створення та експлуатацію виробів).

Дані методи можна застосовувати при визначенні кількісних показників якості продукції не тільки окремо, але і комбінуючи їх між собою. У господарській практиці, у зв'язку із складністю і багатофункціональністю призначення більшості різновидів продукції, при оцінці її якості необхідно застосовувати саме комбінування різних методів.

Велику роль у забезпеченні якості і, як наслідок, конкурентоспроможності продукції відіграють стандартизація, сертифікація та системи управління якістю.

Стандартизація - це діяльність по встановленню у нормативних документах певних вимог (норм, правил та характеристик) з метою забезпечення:

ь безпеки продукції (послуг) для оточуючого середовища, життя, здоров'я та майна споживачів;

ь технічної та інформаційної сумісності;

ь взаємозамінності продукції;

ь якості продукції та послуг у відповідності до рівня розвитку науки, техніки та технології;

ь єдності вимірів;

ь безпеки господарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних та техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій.

Стандарт - документ, яким визначається (нормується) предмет, що стандартизують. Він є не тільки технічним, але й державним документом. Стандарти містять у собі повну характеристику товару:

ь технічні умови його виготовлення;

ь правила приймання;

ь сортування;

ь пакування;

ь маркування;

ь транспортування;

ь зберігання.

При оцінці якості товару насамперед визначається його відповідність стандартам. Відповідність стандартам - регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентноздатність товару нанівець.

Сертифікація - це процедура підтвердження відповідності, шляхом якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) та споживача (покупця) організація документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим вимогам (рис.5.5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.5.5. Значення сертифікації в діяльності підприємства

Розвинена національна сертифікація слугує інтересам споживача, захищаючи його від низькоякісної, а то й просто шкідливої для здоров'я продукції. Сертифікація продукції є не стільки засобом контролю, скільки фактором економічного регулювання якості, елементом ринкових відносин.

Система якості - це сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Проблема якості й конкурентноздатності продукції носить у сучасному світі універсальний характер. Масове виробництво продукції високої якості - один з вагомих критеріїв розвитку будь-якого суспільства. Однак відомо, що суттєва частка підприємств України випускають та реалізують продукцію з порушенням стандартів та інших нормативних документів. І відшкодування за рахунок винуватців заподіяної таким чином шкоди є процесом вкрай складним та довгим.

Основною метою управління конкурентоспроможністю товару виступає оптимізація співвідношення його ціни та якості.

Численні маркетингові дослідження показали, що, здійснюючи покупку, більшість покупців орієнтується на критерій „ціна - якість”. Розуміння “гарної якості” у різних людей суттєво відрізняється: для одних - надійність, для інших - краса, для третіх - екстравагантність і т.п. Але алгоритм вибору в більшості випадків однаковий. Людина зважує, чи “досить якості” йому запропонували за дану ціну.

При виборі товару, споживач свідомо або несвідомо враховує експлуатаційну якість товару, порівнює його граничну корисність (цінність) з витратами, пов'язаними з експлуатацією виробу.

Якість => Задоволеність споживача => Цінність / Вартість

Отже, для того, щоб товар був конкурентоспроможним, необхідно оптимізувати всі ланки виробничого циклу товару так, щоб ціна продукції відповідала її якості, а також рівню сервісу, та щоб товар був доступним для споживача.

Згідно традиційного уявлення про процес підвищення якості, для забезпечення переваг товару, що поставляється, за рівнем ціни, якості, умовами поставки й сервісу виробник змушений, як правило, витрачати додаткові кошти, що виділяються ним із прибутку, і, як результат, підвищувати ціну продукції.

Ланцюжок збільшення витрат в зв'язку з покращенням якості товару і в результаті підвищення його ціни зображено на рис.5.6.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.5.6. Традиційне уявлення про зв'язок рівня якості продукції, витрат на його забезпечення та обсягів реалізації

Отже, зі зростанням вимог споживачів до якості продукції, неминуче зростає її ціна та собівартість. Ця залежність зображена на рис.5.7.

Частина діаграми між кривими собівартості й ціни виробу, яка обмежена точками їхнього перетину Q₁ й Q₂, відображає величину прибутку. Точку найбільшого віддалення кривих Q₀ можна назвати якістю продукції, що забезпечує найбільший прибуток, тобто оптимальним рівнем якості.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.5.7. Залежність собівартості й ціни виробу від рівня його якісних характеристик (концепція оптимального рівня якості).

Q₁ - Q₂ - зростання збитків у сфері експлуатації (зростають витрати на ремонт й обслуговування);

Q₃ - Q₄ - непомірне зростання собівартості (витрат).

Однак наявність на ринку збуту конкуруючих виробів іноді змушує підприємство змінювати тактику: або зупинитися на якості продукції Q₃, виробляючи товари високого класу й жертвуючи деякою часткою власного прибутку, або зважитися прийняти якість Q₂ з низькою собівартістю. Все це - питання маркетингової стратегії й тактики підприємства.

Щоб товар купувався споживачем за більш високою ціною, виробнику необхідно підвищити економічний ефект споживання (цінність) продукту

Е_сп= P/С max ,

зумовлений відношенням сумарної цінності товару (Р) до повних витрат на придбання й використання товару (С) (рис.5.8)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.5.8. Логіка процесу підвищення економічного ефекту від споживання продукту

Рівень ціни виробництва безпосереднім чином визначає цінову конкурентноздатність товару. Зрозуміло, що чим нижче цей рівень (рівень ціни виробництва), тим вищою може бути конкурентноздатність виробленої продукції на ринку. В свою чергу рівень конкурентноздатності продукції справляє багатовекторний вплив на діяльність підприємства та його ринкову позицію (див. рис5.9).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.5.9. Вплив підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на діяльність підприємства

2. Види розширення товарного асортименту

Рівень різноманітності продукції, що виготовляється окремими підприємствами, визначається з допомогою показників її номенклатури та асортименту.

Товарна номенклатура -- це систематизований перелік усіх асортиментних груп товарів і товарних одиниць, що пропонуються виробником для реалізації. Основними показниками номенклатури продукції окремого підприємства є широта, насиченість, глибина та гармонічність (сумісність). Показник широти дає кількісну оцінку різноманітності продукції фірми. Він свідчить, скільки окремих (за призначенням або іншими властивостями) видів продукції виготовляє підприємство. Насиченість номенклатури дає змогу визначити загальну кількість товарів, з якої вона складається. Кількість пропонувань кожного з окремих видів продукції характеризує глибину номенклатури продукції підприємства. Рівень подібності товарів різних асортиментних груп за призначенням, технологією виготовлення, організацією обороту оці нюється з допомогою показника гармонічності. У межах номенклатури, сформованої на засадах гармонічності, збільшується сукупний обсяг реалізації, який визначається за такою формулою:

,

де v -- збільшення сумарної реалізації сумісних товарів різних асортиментних груп;

v_l, v_s -- обсяги реалізації товарів з різних асортиментних груп, що розглядаються;

p_l, p_s -- частка обсягу реалізації, отримана відповідно кожною асортиментною групою з коштів, заощаджених на купівлю продукції даної номенклатури;

і -- рівень взаємного обміну покупцями між товарами різних асортиментних груп (відсоток покупців, які купують обидва товари).

Розгляньмо приклад. На підприємстві будівельних матеріалів, які виготовляє покрівлю з руберойду, розглядається доцільність розширення існуючої товарної номенклатури. Перший варіант передбачає виробництво бітумної черепиці і вихід на ринок скатних покрівель. Другий -- виробництво полімерно-бітумних покрівель.

Перший варіант. Маркетингові дослідження показали, що за реалізації 20 млн м² руберойду на рік ціною 2 грн/м², можна очікувати обсягу реалізації бітумної черепиці у розмірі 5 млн грн.

При цьому за рахунок перерозподілу коштів, заощаджених на купівлю кожного різновиду продукції, буде забезпечуватися 10 % обсягів реалізації руберойду і 50 % обсягів реалізації бітумної черепиці.

Рівень взаємного обміну покупців руберойду і бітумної черепиці (за прогнозами) дорівнюватиме 20 %.

Таким чином, паралельний продаж руберойду і бітумної черепиці забезпечуватиме досягнення загального обсягу реалізації продукції підприємства в сумі 45 млн грн., у тому числі за рахунок сумісності товарів млн грн.

Другий варіант. Маркетингові дослідження показали, що за реалізації 20 млн м² руберойду на рік ціною 2 грн/м², можна очікувати обсягу реалізації полімерно-бітумних покрівель у сумі 20 млн грн.

При цьому за рахунок перерозподілу коштів, заощаджених на купівлю кожного різновиду продукції, буде забезпечуватися 1 % обсягів реалізації руберойду і 10 % обсягів реалізації полімерно-бітумних покрівель.

Рівень взаємного обміну покупців руберойду і полімерно-бітумних покрівель (за прогнозами) дорівнюватиме 3 %.

Таким чином, паралельний продаж полімерно-бітумних покрівель і руберойду забезпечуватиме досягнення загального обсягу реалізації продукції підприємства в сумі 60 млн грн, у тому числі за рахунок сумісності товарів млн грн.

За результатами розрахунків можна зробити висновок про тісніший зв'язок між товарами в межах майбутньої номенклатури в першому варіанті.

Рівень гармонічності номенклатури (наприклад щодо товарів А і В) визначає також величина перехресної еластичності попиту на ці товари -- k_е.п:

,

де k_е.п -- коефіцієнт перехресної еластичності;

К_а0 -- базовий рівень попиту на товар А;

К_а -- зміна попиту на товар А;

Р_в0 -- базовий рівень ціни на товар В;

Р_в -- зміна ціни на товар В.

Так, якщо ціни на хлібопекарські комплекси нової модифікації, які протягом двох років виготовляє підприємство, зросли на 100 %, а обсяги реалізації крупорушок збільшились на 50 %, то коефіцієнт перехресної еластичності дорівнює 0,5, а самі товари можна вважати взаємозалежними.

Основні показники номенклатури дають кількісну оцінку можливостей підприємства адаптуватися до змінних та неконтрольованих чинників ринку. Глибшу та якіснішу оцінку товарного пропонування можна отримати за допомогою вивчення асортименту продукції підприємства, тобто набору (підбору) однойменної продукції (послуг), конкретизованого за назвами, видами, ґатунками, розмірами, артикулами. Таку групу товарів тісно пов'язано схожістю функціонально-корисних властивостей, особливостей виготовлення, обороту і споживання в межах однакового діапазону цін. Між товарною номенклатурою і асортиментом має місце зв'язок цілого і часткового. Зміст цього зв'язку і співвідношення на прикладі фрагмента номенклатури продукції харчової промисловості зображено на рис. 12.

Для кількісного оцінювання товарного асортименту використовується система показників, розглянута вище.

Найчастіше показники ширини і глибини товарного асортименту беруть до уваги, коли приймають рішення про збільшення випуску окремих найменувань чи марок продукції, або коли оцінюють насиченість асортименту в цілому. Такі рішення залежать від обставин, що склалися, а також від загальної стратегії маркетингу, оскільки широкий асортимент уможливлює диверсифікацію пропонування. Різноманітність продукції дає змогу орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулювати здійснення ними закупівель в одному місці, але це потребує додаткових ресурсів і залучення значних коштів. Належний асортимент створює умови для задоволення потреб покупців різних сегментів, а також для інтенсивнішого використання торгових приміщень, проведення ефективної цінової політики. Усе це сприяє посиленню конкурентоспроможності товару та забезпеченню додаткового зиску. Проте прагнення до створення якнайповнішого асортименту в оптовій та роздрібній торгівлі збільшує витрати на створення і підтримування необхідних товарних запасів, породжує конкуренцію в межах окремих асортиментних груп товарів через їхню надмірну схожість. Здолати ці труднощі можна тільки добре обміркувавши оптимальний склад товарів різних асортиментних груп за їхнім кінцевим призначенням, каналами розподілу, сумісністю тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 12. Фрагмент структури асортименту харчової продукції

1 -- зведена номенклатура (М₁ -- сировина для шкіряної промисловості; М₂ -- харчова продукція; М₃ -- медична продукція; М₄ -- технічна продукція); 2 -- номенклатура харчової промисловості (М_2.1 -- м'ясо; М_2.2 -- м'ясні напівфабрикати; М_2.3 -- ковбасні вироби; М_2.4 -- консерви; М_2.5 -- харчовий жир; М_2.6 -- субпродукти); 3 -- груповий асортимент ковбасних виробів (М_2.3.1 -- ковбаси твердокопчені; М_2.3.2 -- ковбаси варено-копчені; М_2.3.3 -- ковбаси варені; М_2.3.4 -- сосиски і сардельки; М_2.3.5 -- копченості; М_2.3.6 -- інші ковбасні вироби); 4 -- детальний асортимент ковбасних виробів.

Слід також знати, які головні чинники спричиняють зміни асортиментної політики фірм. До них належать:

· власні науково-дослідні і дослідно-конструкторські розроблення;

· зміни в товарному асортименті конкурентів;

· необхідність збільшення збуту;

· наявність вільних виробничих потужностей;

· необхідність використання побічних продуктів виробництва.

Для оцінки та управління товарним асортиментом використовуються також показники структури, основного та додаткового, обмеженого та впорядкованого асортименту. Під структурою асортименту розуміють склад однотипних видів виробів. Основний асортимент -- це його головна складова, яка дає фірмі переважну частку прибутку. Додатковий асортимент доповнює основний у формі нетрадиційних послуг, які надаються підприємст вом. Як правило, у додатковому асортименті реалізуються тільки ті товари та послуги, що гарантують обов'язковий прибуток. Найчастіше це досягається тоді, коли споживач не очікує наявності таких товарів у продажу (приємний сюрприз, несподіванка). Розширення асортименту передбачає виробництво додаткових видів продукції, товарів та груп товарів. Ефективність такої диверсифікації ще більше посилюється поглибленням асортименту, коли розширення можливостей збуту здійснюється за рахунок створення індивідуальних, особливих товарів, здатних задовольнити унікальні бажання споживачів. Найчастіше такі дії передбачають пропонування покупцям певних видів або типів продукції в різних модифікаціях. Обмеження асортименту здійснюється за скрутних виробничих та фінансових можливостей, що стали наслідком коливань попиту і спадів кон'юнктури. У цьому разі вдаються до скорочення асортименту іконцентрації зусиль на виробництві найконкурентоспроможніших товарів.

Кожен продуцент повинен систематично ревізувати асортимент і за необхідності впорядковувати його. Спеціальні знижки для споживачів полегшують розпродаж нерентабельних частин асортименту.

Головним індикатором ефективності різних складових асортименту вважають показники збуту. Вони можуть указати на ті продукти, котрі належить виключити з виробничої програми. З цією метою застосовують спеціальний аналіз, варіантом якого є так званий АВС-аналіз [17]. Згідно з ним продукція підрозділяється на три класи за одним із трьох таких критеріїв: збут, прибуток, відшкодування витрат. До категорії «А» відносять частину асортименту, з якою пов'язується великий (до 50 %) внесок у загальний збут; до категорії «В» -- продукцію із внеском у загальний обсяг продажу не меншим за 25 %, а до категорії «С» -- від 25 % і менше. Графічним відображенням розподілу продукції за АВС-аналізом є діаграма Парето, яка уможливлює чітке визначення пріоритетів інвестиційної та інноваційної діяльності в межах асортименту продукції підприємства.

Приклад побудови діаграми Парето (на основі даних табл. 4) подано на рис. 13.

Таблиця 4

ОБСЯГИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ

Продукт	Частка окремих виробів у загальному обсязі реалізації підприємства, %	Частка собівартості окремих виробів у загальних витратах підприємства, %
А	60	20
В	30	30
С	10	50
Разом	100	100

Рис. 13. Діаграма Парето

Така діаграма поєднує на одному координатному полі:товарну структуру обсягу реалізації продукції підприємства (у порядку зменшення частки окремих товарів);

структуру витрат підприємства, що відображає нагромадження їхнього загального обсягу за рахунок окремих товарів у складі асортименту продукції підприємства.

Аналіз діаграми забезпечує чітке структурування збуту, а також попередні висновки щодо можливості виключення з виробничої програми окремих продуктів. Однак остаточне рішення що до коригування виробничого асортименту треба ухвалювати на підставі частки кожної продуктової складової в покритті постійних та змінних витрат. Збут -- це найпростіший і найнадійніший індикатор економічного стану підприємства. До того ж його легко визначити й використати в конкурентній боротьбі.

Список використаної літератури

1. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. - М.: ОАО “Типография “НОВОСТИ””, 2000. - 256 с.

2. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр экономики и маркетинга, 2006.-208 с.

3. Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ. - СПб.: Питер Ком, 2001. - 416 с.

4. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. - К.: Таксон, 2004. - 704 с.

5. Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М. Горбунов, А.И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глуд кина. -- М.: Горячая линия -- Телеком, 2001. -- 600 с.

6. Кныш М.И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. -- СПб.: Б. и., 2000. - 284 с.

7. Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т управления; Нац. фонд подготовки кадров. -- М.: ОАО «Типография «Новости», 2003. -- 432 с.

8. Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и услуг - М : Юрайт-М, 2002. - 224 с.

9. Амиров Ю.Д. Основы конструирования. Творчество, стандартизация, экономика. -- М.: Изд-во стандартов, 2001.

10. Ансофф И. Стратегическое управление. -- М.: Экономика, 2005.

11. Армстронг Г., Котлер Ф. Введение в маркетинг. -- М.; СПб.; К.: Вильямс, 2004.

Размещено на http://www.allbest.ru/