Роль маркетингу в індивідуальному відтворенні підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

ІНСТИТУТ післядипломної освіти

Контрольна робота з дисципліни

Маркетинг

Роль маркетингу в індивідуальному відтворенні підприємства

Спеціальності: 7.050106 - „Облік і аудит”

студентки ІПО Стаховської Т.С.

План

Вступ

1. Функціонування підприємства як товаровиробника

2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці

3. Роль маркетингу у відтворенні підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Черговий етап розвитку української економіки впритул підвів українські підприємства до усвідомлення проблеми необхідності практичного застосування маркетингових принципів у своїй повсякденній діяльності. Маркетинг є одним з найважливіших різновидів економічної і суспільної діяльності. Мета маркетингу - підвищення якості товарів і послуг, поліпшення умов їх придбання, що у свою чергу приведе до підвищення рівня життя в країні, підвищення якості життя. Маркетинг займає настільки важливе місце тому, що потреби людей, як відомо, безмежні, а ресурси підприємства обмежені. Кожен суб'єкт має свої потреби, задовольнити які не завжди якісно вдається. До кожного необхідний свій індивідуальний підхід. В теперішніх умовах виживає те підприємство, яке може найточніше виділяти і уловлювати різноманітність смаків. Цьому і сприяє маркетинг. Для реалізації цих підходів потрібні не тільки підготовлені фахівці, а певні зусилля по створенню управлінських структур, в завдання яких входить планування, організація і контроль маркетингової діяльності на підприємстві.

1. Функціонування підприємства як товаровиробника

Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.

Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначення підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)".

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, користуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію у ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупок. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругообіг починається знову. Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин.

По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності: різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміністративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва. За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як частки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного буття підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в які строки, в якій кількості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами сплачувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єдиний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - виконання директивних планів.

Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державно власницького комплексу, а не самостійною економічною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікроекономічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного комплексу. Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

1)всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги, це досягається маркетингом підприємства;

2) чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньо фірмової організації виробничого процесу тощо, це досягається виробничим менеджментом підприємства;

3)постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету, це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

4)повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку, це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

5)поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо), це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним фактором економічного зростання, економіки взагалі. Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання або доведене до банкрутства.

Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміністративних умовах за незбереження індивідуального відтворення, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому порядку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підприємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають банкрутами. Існування збиткових підприємств в умовах ринкового господарювання - нонсенс. Налагодити ефективну організацію господарювання - це призначення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів.

2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці

Індивідуальне відтворення - це процес безперервно відновлюваної господарської діяльності, за допомогою якої здійснюється відшкодування і збільшення авансованої підприємцем вартості. Економічний зміст цього процесу полягає у наступному.

Умови виробництва - це умови відтворення. Жодне підприємство не може безпосередньо виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового доходу знов у засоби виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо матеріали, спожиті протягом виробничого циклу, наприклад, року, заміщуються рівною кількістю нових екземплярів того самого роду і т.д. Це буде просте відтворення.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму.

Особливості індивідуального відтворення в перехідній економіці обумовлені двома групами факторів діють на макрорівні і на мікрорівні.

До першої групи належать чинники, які визначають умови включення індивідуального відтворювального процесу в суспільний. Вони детермінують відтворювальний процес підприємства на його вході і виході - це обсяг платоспроможного попиту, інвестиційний клімат, інвестиційна активність держави, доступність кредитних та виробничих ресурсів.

Друга група факторів обумовлена особливостями самого суб'єкта господарювання: масштабами виробництва, особливостями виробничого циклу і швидкістю обороту, якісним рівнем виробничого потенціалу та можливостями диверсифікації виробництва, ступенем еластичності попиту на продукцію підприємства і еластичністю його пропозиції, наявністю внутрішніх і ступенем залежності від зовнішніх ресурсів.

Взаємодія цих груп факторів обумовлює реальні можливості здійснення індивідуального відтворення як з погляду його безперервності, так і завершеності. Тим часом характер цієї взаємодії такий, що визначальну роль при цьому відіграють макроекономічні умови, в той час як фактори, що діють на мікрорівні, лише згладжують або загострюють вплив першого. В перехідній економіці, яка характеризується зміною самих засад господарювання, вплив макроекономічних факторів на перебіг індивідуального відтворення зростає в ще більшому ступені.

Порушення безперервності кругообігу капіталу. Відсутність підготовчих заходів у вигляді комерціалізації та реструктуризацію підприємств, а також радикальних ринкових реформ призвели до порушення процесу індивідуального відтворення на всіх його стадіях - починаючи від підготовки виробництва і закінчуючи реалізацією продукції.

По-перше, була порушена безперервність процесу кругообігу. В умовах різкого скорочення попиту підприємства зіткнулися з проблемою реалізації готової продукції. Виник на стадії реалізації розрив у кругообігу капіталу позбавив підприємства можливості безперебійного забезпечення процесу виробництва необхідними ресурсами, що веде до скорочення або навіть зупинки виробництва Зниження завантаження виробничих потужностей призводить до порушення режиму раціонального використання виробничого потенціалу ресурсами і обертається зростанням витрат виробництва, який стає внутрішньо притаманним відтворювального циклу моментом

По-друге, уповільнюється оборот капітальної вартості через ускладнення зміни функціональних форм капіталу - переходу товарної в грошову, грошової - в ресурсну, а останній - в продуктивну. Обумовлена труднощами збуту «робота на склад» уповільнює трансформацію вартості з товарної форми в грошову, і частина капіталу змертвляючого. Маючи надлишкові товарні запаси, підприємства змушені не повністю використовувати наявні потужності, подовжуючи період перебування капіталу у продуктивній формі, в кінцевому рахунку труднощі у зміні капіталом своїх функціональних форм виливаються в уповільнення обороту всієї авансованої вартості.

Порушення безперервності руху капіталу і, як наслідок цього, уповільнення його обороту спричиняють за собою самі згубні для індивідуального відтворення наслідки, З одного боку, уповільнення процесу відшкодування авансованої у виробництво вартості може призвести до втрати її частини в результаті як інфляційного знецінення, так і морального зносу капіталу, підриваючи тим самим саму відтворювальну базу підприємств, З іншого боку, уповільнення не процесу обороту капіталу гальмує вилучення та накопичення доданої вартості, звужуючи економічну основу розвитку підприємств, В результаті в сфері індивідуального відтворення виникають кризові явища, викликані розривом між потребою у структурній перебудові та модернізації виробництва і фінансовими можливостями для їх здійснення. З огляду на нинішній фінансовий стан українських підприємств, можна констатувати, що без активної інвестиційної політики держави рішення цієї проблеми неможливо.

Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворення його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо.

Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок:

1)збереження авансованих коштів (просте відтворення);

2)частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).

Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли. Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних виробничих фондів.

У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо) як мінімум, і з приростом, як максимум. Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження.

Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.

Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - головний і єдиний спосіб досягнення прибутку.

3. Роль маркетингу у відтворенні підприємства

Перехід України на нову систему господарювання, торкнувся підприємств всіх форм власності. Раніше керівники радянських підприємств навіть не замислювалися про конкуренцію, про підвищення ефективності, про збільшення прибутку, оскільки підприємства не були власністю начальника або директора. Тепер же політика підприємства повністю змінилася і керівництво вимушене включати в апарат управління службу маркетингу. Фахівці в області маркетингу на підприємстві називаються маркетологами. Завданнями маркетологів є дослідження ринку, товарів, конкурентів, споживачів і інших областей. Служба маркетингу займається розробкою тактики фірми і здійсненням товарної, цінової, збутової політики і стратегії просування товару на ринку.

Маркетинг має на увазі управління ринком з метою здійснення обміну для задоволення потреб і запитів людини. Маркетинг - це процес, в ході якого окремі особи і групи осіб отримують необхідне і бажане за допомогою створення товарів і споживчих цінностей і обміну ними один з одним . Розробка товарів, аналіз ринку, комунікації, розподіл, встановлення цін і обслуговування споживачів - основні види маркетингової діяльності.

Процес управління маркетингом - це процес аналізу ринкових можливостей; відбору цільових ринків; розробки маркетингового комплексу і втілення в життя маркетингових заходів .

В даний час термін «управління маркетингом» визначається як аналіз, планування, реалізація і контроль за виконанням програм, направлених на створення, підтримку і розширення вигідних відносин з цільовими покупцями для досягнення мети організації . Таким чином, управління маркетингом пов'язане з регулюванням попиту, яке, у свою чергу, пов'язане з регулюванням відносин із споживачами.

Більшість людей вважають, що управління маркетингом - це пошук кількості споживачів, достатньої для даного рівня виробництва компанії. Але це дуже спрощений погляд. Наприклад, управління маркетингом в компанії, яка має бажаний рівень попиту, також необхідне, як і в компанії, що має недостатній його рівень. Адже у будь-який момент попит може змінитися: наприклад, зникнути або стати недостатнім, нерегулярним або надмірним. Управління маркетингом забезпечує відповідні методи роботи з цими різними станами попиту.

Управління попитом означає управління споживачами. Попит на продукцію компанії складається з двох груп: нових клієнтів і постійних клієнтів. Теорія і практика традиційного маркетингу зосереджені на залученні нових клієнтів і продажі ним товарів і послуг. Сьогодні, проте, акценти змістилися. Крім використання стратегій, націлених на залучення нових клієнтів і здійснення з ними операцій, компанії роблять все можливе, щоб зберегти вже наявних клієнтів і підтримувати з ними постійні відносини. На зміну сталих поглядів наштовхують дані статистики. Привернути нового клієнта коштує в п'ять разів дорожче, ніж утримати задоволеного клієнта.

Служба маркетингу повинна визначити кращий спосіб досягнення стратегічної мети для кожного підрозділу компанії. Метою менеджерів з маркетингу не завжди є забезпечення зростання продажів. Їх метою може бути підтримка існуючого об'єму продажів при одночасному скороченні витрат на рекламу і просування товарів на ринку або навіть зниження попиту. Іншими словами, служба маркетингу повинна підтримувати попит на рівні, визначеному в стратегічних планах вищого керівництва. Служба маркетингу допомагає компанії оцінити потенціал кожної господарської одиниці компанії, встановити цілі для кожної з них і потім успішно їх досягти.

Існують різні думки щодо значення маркетингу для компанії. У деяких фірмах служба маркетингу - звичайний відділ, що працює нарівні з іншими підрозділами. Деколи, маркетологи вдаються до іншої крайності, стверджуючи, що відділ маркетингу - головний функціональний підрозділ компанії. Такі маркетологи упевнені, що саме служба маркетингу повинна визначати місію, товари і ринки компанії і керувати іншими функціональними підрозділами в процесі обслуговування покупців.

Всі функціональні підрозділи служби маркетингу повинні працювати спільно, щоб добитися задоволення покупця і заслужити його вищу оцінку. Служба маркетингу грає координуючу роль в роботі всіх підрозділів над рішенням задачі задоволення покупця.

Таким чином, служба маркетингу здійснює не функціональне (пряме) управління підрозділами компанії, а спеціальне (методологічне). Іншими словами, служба маркетингу аналізує, планує, організовує і контролює виконання маркетингових функцій, властивих кожному підрозділу компанії.

Найблискучіша маркетингова стратегія нічого не варта, якщо компанії не вдасться реалізувати її належним чином. Реалізація маркетингу є процесом перетворення маркетингових стратегій і планів в маркетингові заходи, направлені на досягнення стратегічної маркетингової мети. Реалізація полягає в повсякденній і щомісячній роботі для ефективного втілення в життя маркетингового плану. Якщо маркетингове планування задається питаннями що і чому, то реалізація ставить питання хто, де, коли і як.

Компанія повинна мати людей здатних проводити аналіз ринку, планування маркетингових заходів, їх здійснення і контроль. Поки компанія невелика, всю роботу по маркетингу - дослідження, рекламу, продажі, обслуговування покупців та ін. - може виконувати одна людина. У міру зростання компанії встає питання про організацію служби маркетингу для планування і здійснення маркетингової діяльності.

Практичне використання теоретичного матеріалу і створення та впровадження служби маркетингу на підприємстві дасть позитивний ефект, підвищить рівень прибутку і сприятиме розширенню його ринкової частки.

За довгу історію свого існування західна економічна наука розробила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удосконалення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-економічного маркетингу (70-і роки XX ст.). Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринкових елементів регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підприємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організація маркетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяльності підприємства.

Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зумовлює вибір системи управління підприємством та формування організаційної структури виробництва.

Стратегія маркетингу - це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування маркетингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий контроль. Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підприємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спирається на чітке формулювання програми підприємства, визначення допоміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання.

Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює координацію зусиль різних функціональних напрямів.

План маркетингу - це тактика ринкової діяльності. Підприємства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньострокові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються. На відміну від директивного планування плани маркетингу являють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному.

Підприємницька діяльність підприємств ґрунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; самостійні формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності; використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд. Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарської діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності.

В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.

Висновки

У розвинутій ринковій економіці існує безліч типів підприємств, але на жодному з них не можна обійтися без маркетингової служби. Хоча економісти виділяють різні шляхи підвищення ефективності фірми, я концентрую увагу саме на службі маркетингу, на тім як фахівці цього відділу допомагають підприємцю підвищити ефективність, а отже, і прибутковість фірми.

Насамперед, маркетологи займаються дослідницькою роботою: дослідженням ринку, споживачів, товару, конкурентів. Деякі директори підприємств недооцінюють і навіть ігнорують дослідження маркетингу, що згодом прямим образом відбивається на фінансовому добробуті фірми. Хоча дослідження дорогі, не можна зменшувати їхню роль, тому що в майбутньому вони принесуть тільки прибуток: підприємство, особливо молоде, відчує себе впевненіше на новому ґрунті незасвоєного ринку. За допомогою досліджень можна вибрати найбільш оптимальний і прибутковий ринок, споживачів, спосіб реклами і т.д., і в такий спосіб маркетингові дослідження підвищують прибутковість підприємства.

Маркетингова політика підприємства є логічним продовженням досліджень. Маркетинг супроводжує товар на всьому шляху процесу створення, визначення ціни, стратегії збуту і просування.

Товарна політика маркетингу визначає оптимальні інструменти впливу на новий товар, життєвий цикл товару, пророкує застаріння, що сприяє економії засобів і підвищенню ефективності.

Цінова політика допомагає визначити щиру ціну товару, виявити фактори, що впливають на зміну ціни, виробити стратегію зміни ціноутворення. Ця тактика не дає підприємцю прогадати у визначенні ціни, а також завищити її, що в обох випадках могло б привести до банкрутства.

Стратегія збуту товару впливає на визначення оптимального каналу збуту, його ширину і довжину, вибору посередника і постачальника, вибору методу збуту, можливість створення власної торгової мережі, що як не можна краще впливає на економію засобів, у ринкових умовах, коли навіть найменша помилка карається конкурентом.

Без тактики просування товару (реклама, ярмарки, директ мейл, і ін.) не вижила б жодна фірма. Зараз, коли населення планети росте, збільшується кількість як продавців, так і покупців, виробнику і споживачу усе складніше стає відшукати один одного. Саме для полегшення цієї задачі служить тактика просування.

Тому, навчитися правильно планувати діяльність свого підприємства - головна задача будь-якого економіста. І від того, як це буде зроблено, цілком залежить стратегія майбутнього розвитку підприємства. Тим більше що потрібно ще і враховувати особливості даного ринку, на якому, воно працює.

А основою цьому повинне бути чітко скоординоване і проведене маркетингове дослідження .

Отже, маркетинг, підвищуючи ефективність і прибутковість, є невід'ємною частиною політики в індивідуальному відтворенні підприємства.

Список використаної літератури

1. Праудс В.Р., Білий О.Б. Маркетинг. - К., 1999.

2.Гаркавенко С.С. Маркетинг. -К.: Лібра, 1999.

3.Голубков Е.П. Основы маркетинга. - М.: Финпресс, 1999.

4. Про підприємства в Україні: Закон України/ Відомості Верховної Ради України. - 1991.- №24.

5.Вачевський М. Суть і принципи маркетингу в діяльності підприємства. //

Економіка України. - 2003. - №12. - С.34-39.

6.Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія. Підручник. -2003.

7.Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Предборського В.А. -К.:

Кондор.

8.Мочерний С.В., Устенко О.А., Фомішин С.В. Політична економія:

Навчальний посібник. - Херсон: Вид-во Дніпро, 2002.

9.Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч. посібник. - К.: Вища

школа, 2002.

10.Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підручник. - К.,2003.