Організаційно-господарські форми посередницьких організацій

Організаційно-господарські форми посередницьких організацій

1. Форми і відносини власності посередницьких організацій в умовах ринку

Господарсько-торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, має різні форми. Однією з них є комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності.

Господарський Кодекс України (ст. 295) так визначає його сутність:

«Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє».

Основною діючою особою цієї діяльності є посередник. У зарубіжній ринковій термінології існує багато термінів, які можна перекласти як посередник. Але в усіх випадках серцевиною цього поняття є слово «середній».

Посередник -- це такий суб'єкт господарювання, який перебуває посередині між двома іншими й виконує функцію зведення їх з приводу обміну товарами в матеріально-речовій формі чи в формі послуг.

Таким чином, комерційне посередництво відрізняється від інших форм господарсько-торговельної діяльності тим, що посередник не здійснює продаж товару від власного імені й виконує обмежену кількість функцій в інтересах та під контролем клієнта.

Він організовує зустріч продавця та покупця й бере участь у переговорах з приводу умов договору купівлі-продажу товару.

Комерційні посередники, так само як і ті, що займаються оптовою торгівлею чи перепродажем товарів, спеціалізуються чи то на певному асортименті, чи то на різних групах клієнтів. Це дає їм змогу виконувати значний обсяг робіт з підготовки до зустрічі сторін і проведення переговорів. Вони інформують виробника (продавця) про:

кон'юнктуру ринку, технічні, валютні та митні правила; діяльність на своєму ринку конкурентів, їхні ціни, умови поставки та платежу, технічні й споживчі характеристики їхніх товарів; правові обмеження та інші обставини, що мають значення для реалізації товарів на визначеній у договорі території;

інформують потенційних покупців про споживчі характеристики пропонованого товару, проводять активну рекламну компанію;

вживають заходів щодо формування належної репутації та привабливого іміджу продавця;

організовують ділові контакти виробника (продавця) із перспективними покупцями, представниками ділових кіл, управлінських структур та інших організацій, від яких залежить прийняття рішень з укладання угоди купівлі-продажу.

Посередник може також сприяти належному здійсненню угоди, забезпечувати своєчасне і точне виконання договірних зобов'язань сторонами.

До операцій комерційного посередництва належать також брокерські операції. Вони здійснюються професійними посередниками, які сприяють укладанню угод між зацікавленими сторонами-клієнтами. Такі посередники виступають як організатори товарного обігу, вони не є сторонами угоди купівлі або продажу, а лише надають необхідну інформацію про умови угоди сторонам, які й беруть на себе зобов'язання за угодою. Брокери працюють, як правило, на підставі окремих доручень клієнта. Головне завдання брокера, відповідно до доручення клієнта, -- знайти найвигіднішого покупця на пропонований ним товар (і навпаки) й створити сприятливі умови для підписання контракту між сторонами. Операції посередника з підготовки угоди передбачають надання замовникові комерційної інформації про пропонований обсяг товару та його ціну, технічні та споживчі характеристики, стан ринку; пошуку контрагента та ведення з ним переговорів на основі отриманих від клієнта технічних і рекламних матеріалів; підготовки проекту угоди, доставки сторонам інформації, що сприяє укладенню й здійсненню договору.

Посередник може взяти на себе зобов'язання:

контролювати виконання угоди та висування рекламацій;

надавати гарантію платоспроможності покупця (обов'язки делькредере);

добір партії товару певного асортименту;

постійне інформування клієнтів щодо кон'юнктури й тенденцій розвитку певного сегмента ринку.

В угодах, що їх укладають клієнти із посередниками, можуть бути розширені зобов'язання останніх, або укладатися окремі угоди на виконання певних операцій. В усіх випадках угода передбачає розмір та порядок виплати винагороди посереднику за вчинені дії.

Предметом діяльності комерційних посередників, крім організації обігу продукції виробничо-технічного призначення та виробів широкого вжитку, є також сприяння товаровиробникам в ефективному використанні виробничих потужностей, розширенні й удосконаленні виробничої кооперації.

Посередники, як правило, мають тривалі та довірчі відносини з виробниками та володіють інформацією про наявність в останніх унікального обладнання та рівень його завантаженості. За дорученням власника такого майна вони ведуть пошук виробників, які мають потребу у виконанні певних робіт на такому обладнанні, та створюють умови для укладання угоди про кооперацію, або на виконання певного обсягу робіт в узгоджений строк за відповідну плату.

Посередник надає замовникові вичерпну інформацію про технічний стан і характеристику виробничого обладнання, умови його використання, порядок та умови розрахунків за виконану роботу, бере участь у проведенні переговорів, укладанні та здійсненні угоди.

Варто зазначити, що розглянуті види посередництва в чистому вигляді трапляються доволі рідко. Більшість посередників виконують різні види посередницьких операцій або репрезентують інтереси клієнта за багатьма видами товарів.

2. Основні організаційно-правові форми функціонування посередницьких організацій. Переваги та недоліки організаційно-правових форм функціонування посередницьких організацій

Торговельно-посередницька діяльність з перепродажу товарів здійснюється, як правило, фірмами, зареєстрованими як юридичні особи. В юридичному й господарському плані вони незалежні від виробника та споживача товарів. Свою підприємницьку діяльність вони здійснюють з метою одержання прибутку, джерелом якого є або різниця між цінами закупівлі товарів у виробника (продавця) і цінами, за якими ці товари продаються покупцям, або винагорода за надані послуги з просування товарів на відповідні ринки. Торговельно-посередницькі фірми, незалежно від обсягів діяльності, створюються як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерні товариства) або виробничі кооперативи. Більшість із них має власну матеріально-технічну базу -- склади, під'їзні шляхи, демонстраційні зали, роздрібні магазини.

Залежно від характеру здійснюваних операцій можна виокремити такі види торговельно-посередницьких фірм: торгові доми, експортні, імпортні фірми, комісійні, дилерські та дистриб'юторські організації.

Торгові доми закуповують товари у виробників чи оптовиків, з якими вони підтримують тривалі відносини і перепродають їх місцевим оптовикам чи роздрібним торговцям, а також промисловим споживачам. Торгові доми створюють переважно у формі холдингових компаній. Незважаючи на те, що вони володіють контрольними пакетами акцій виробничих підприємств, транспортних організацій та інших комерційних структур, відносини між ними ґрунтуються на договірних засадах. Багатогалузеві торгові доми конгломератного типу набули значного поширення у зарубіжних країнах -- США, Японії, Англії тощо. На думку багатьох фахівців, конче важливу роль відіграють торгові доми у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Так, японські торгові доми (сого-сеся) забезпечують до 50 % усіх експортних операцій; у сукупності посередницьких зовнішньоторговельних фірм США на них припадає 8--10 %. Однією зі складових конкурентоспроможності японських торгових домів є широка номенклатура реалізованих товарів. Вони проводять зовнішні та внутрішні торговельні операції з усіма видами споживчих товарів і продукції виробничо-технічного призначення, а також надають широкий перелік послуг, пов'язаних із реалізацією товарів та інших сферах (наприклад, у сфері страхування, фінансів, ремонту та обслуговування тощо). Універсалізація товарної номенклатури дає змогу цим компаніям здійснювати гнучку ринкову стратегію, оперативно реагувати на зміни ринкової кон'юнктури й переходити на прибутковіші види операцій і привабливіші ринки збуту.

Значною мірою цьому сприяє наявність потужної інформаційної бази та глобальної мережі комунікацій, які з підвищенням рівня інтернаціоналізації посередницької діяльності фірм постійно розширюються й диверсифікуються.

В Україні торгові доми перебувають у стадії становлення, виконують переважно торговельно-посередницькі функції: продаж товарів постійним покупцям, пошук нових ринків збуту, просування товарів на нові ринки, пошук та налагоджування контактів із потенційними покупцями, закупівлю сировини тощо. Масштаби їхньої діяльності й організаційно-правові форми дуже різні. Вони реєструються як товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства відкритого і закритого типу.

Експортні фірми належать до торговельно-посередницьких підприємств, які працюють переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Вони закуповують товари у вітчизняних товаровиробників і перепродають їх від свого імені за кордоном. Вони встановлюють та підтримують тривалі відносини із зарубіжними дистриб'юторами та покупцями, беруть активну участь у зарубіжних торговельних виставках, вивчають попит зарубіжних покупців та здійснюють заходи щодо просування вітчизняних товарів на нові ринки. Подеколи вони виступають як комісіонери зарубіжних фірм, виконують їхні комерційні доручення. З метою задоволення попиту зарубіжних покупців експортні фірми тісно співпрацюють із національними товаровиробниками, надають їм відповідну інформацію щодо конструкторсько-технологічних характеристик товару, якісних показників, цін та обсягів закупівель.

Експортні фірми, залежно від виконуваних функцій та номенклатури товарів, поділяють на спеціалізовані та універсальні.

Спеціалізовані експортні фірми перепродають товари, як правило, однієї товарної групи, питома вага цих товарів у загальному обсязі продажу фірми перевищує 50 %.

Найчастіше це товари виробничо-технічного призначення. Фірма встановлює тривалі зв'язки з товаровиробниками, часто має власні механізовані причали в портах, або термінали в пунктах пропуску і займаються експортом товарів одразу кількох товаровиробників.

Універсальні експортні фірми здебільшого продають широкий асортимент споживчих товарів і експортують продукцію кількох галузей. Вони вивчають зарубіжні ринки, визначають найперспективніші й спрямовують свої зусилля на освоєння їх.

Угоди з іноземними покупцями експортні фірми укладають за зразками товарів. Потім ці товари закуповують у відповідних вітчизняних товаровиробників.

Діяльність експортних фірм дає можливість національним товаровиробникам просувати свою продукцію на зарубіжні ринки, не витрачаючи зусиль та коштів на формування за кордоном власної мережі каналів збуту.

На відміну від експортних, імпортні фірми закуповують за свій рахунок товари за кордоном і потім продають їх на внутрішньому ринку промисловим підприємствам, оптовим і роздрібним торговцям. Вони мають складську мережу, де зберігають товарні запаси, формують товарний асортимент, здійснюють розфасовку, пакування, підготовку товарів до споживання або переробки. Такі фірми здатні за першою вимогою поставити товар на внутріш­ній ринок або безпосередньо покупцеві. Імпортні фірми купують товари на товарних біржах і аукціонах, або безпосередньо у іноземних товаровиробників. У промислово розвинених країнах переважають імпортні фірми, які спеціалізуються на закупівлях і реалізації окремих видів сировинних і продовольчих товарів.

Комісійні та консигнаційні фірми виконують разові доручення комітентів, діють від свого імені, але за рахунок комітента. Вони виконують доручення власника товару стосовно його продажу на певному ринку і отримують від нього комісійну винагороду.

Комісійна фірма бере на себе відповідальність за своєчасність поставки товару покупцеві, транспортування, фінансування угоди, а також може здійснювати гарантійне технічне обслуговування. Комісійні фірми можуть працювати на умовах консигнації. У цьому разі вони організовують зберігання товарів на складах, здійснюють їх продаж, проводять узгоджені з власником товару операції із непроданим товаром.

Дистриб'юторські фірми здійснюють торговельні операції від свого імені й за свій рахунок. Разом із тим вони укладають угоду з товаровиробником про надання їм права на закупівлю і продаж зумовленого асортименту товарів на визначених ринках. Відповідно до угоди вони надають широкий перелік додаткових послуг покупцям, а також виконують окремі комерційні доручення товаровиробників.

Важливу роль у просуванні продукції на ринок відіграють представництва, які створюються, як правило, товаровиробниками для освоєння нових ринків.

Представництво -- це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням і здійснює представництво і захист інтересів останньої. Представництва не є юридичними особами, їхні керівники призначаються юридичною особою-засновником і діють на підставі виданої нею довіреності. Законодавством передбачено, що відомості про представництва юридичної особи включають до єдиного державного реєстру.

Досвід роботи представництв зарубіжних фірм в Україні свідчить, що головним їхнім завданням є пошук привабливих покупців (продавців), глибоке вивчення регіональних ринків, встановлення тісних контактів із клієнтами, узгодження умов купівлі-продажу, підготовка відповідних угод. Проте підписувати угоди працівники представництва не мають права.

Законодавством України визначено, що «представництвом є право відношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє». Межі повноважень представника залежать від обсягу та змісту прав особи, яку він представляє.

У Цивільному кодексі України (ст. 238) передбачено, що «представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє». Це істотно розширює повноваження представництв українських товаровиробників.

Комерційне посередництво у сфері господарювання здійснюють агентські фірми, які виступають як комерційні агенти.

Суб'єкт господарювання (підприємець або юридична особа), який за повноваженнями, основаними на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво, називається комерційним агентом. Агентські фірми виступають від імені і за рахунок суб'єкта господарювання, якого вони представляють. Свою діяльність агентська фірма організовує відповідно до умов агентського договору.

Агентський договір укладається в письмовій формі і має двосторонній характер, тобто наділяє правами й обов'язками обидві (всі) сторони договору. В агентському договорі визначаються сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Важливою умовою договору є узгодження території, в межах якої комерційний агент здійснює свою діяльність. Чинним законодавством передбачено, що в разі, якщо територія дії агента в договорі не визначена, вважається, що агент діє у межах території України.

Агентська фірма отримує від товаровиробника або іншого суб'єкта господарювання, якого він представляє, колекції зразків товару, каталоги, прейскуранти, на підставі яких вона шукає покупців. Досить часто агентські фірми створюють у себе демонстраційні зали чи майданчики для показу обладнання, організують рекламу, здійснюють іншу роботу з просування товару на ринок.

Усі витрати комерційного агента зі здійснення діяльності, визначеної угодою сторін, відшкодовуються суб'єктом господарювання, якого він представляє.

Агентська фірма несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого вона представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків. Разом із тим вона має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, яких зазнає внаслідок порушення умов агентського договору другою стороною.

3. Формування організаційної структури управління посередницькими організаціями

В теорії західного менеджменту можна виділити три групи факторів що впливають на вибір фірмою (корпорацією) тієї або іншої структури. Перша група включає наступні характеристики менеджменту в фірмі: складність, формалізацію, централізацію, норми керованості (сфера контролю). Друга група факторів, що впливає на структуру, а відповідно, і на її вибір, ми умовно називаємо загальними факторами. По відношенню до перших вони є в певному ступені зовнішніми, або вихідними. Саме вони визначають початковий вибір структури. Це - стратегія фірми, вигляд продукту або вигляд технології, зовнішнє середовище, розмір організації. Третя група включає характеристики "влада і контроль" і "комп'ютеризація інформаційних процесів".

Група внутрішніх факторів. В залежності від ступеню проявлення цих трьох компонентів - складнощі, формалізації і централізації структури діляться на дві групи: ієрархічної і органічні структури.

Механістична організаційна структура характеризується великою складністю, особливо більшим числом підрозділів по горизонталі; високим ступенем формалізації; обмеженою інформаційною мережею; низьким рівнем участі усього управлінського персоналу в прийнятті рішень.

Органічна структура, більш проста, має широку інформаційну мережу, менш формалізована. Управління в органічних структурах децентралізоване.

В сучасний період розвитку менеджменту все більше організацій (фірм, корпорацій) збільшують норми керованості: 10-12 чоловік підкоряються одному керівнику. Це пов'язане зі спрощеннями лінійної структури або з переходом на нові, адаптивні структури.

Під нормою керованості (сферою контролю) розуміється те число підлеглих, якими може ефективно управляти один керівник. Традиційно вважається, що один керівник може управляти 5-7 чоловіками. Однак проблема норми керованості не настільки проста. Концепція сфери контролю важлива для класичних теорій менеджменту, зв'язаних з класичними функціональними структурами. Від того, скільки знаходиться в підпорядкуванні, залежить побудова структури - кількість рівнів. Чим менше норма контролю, тим більше повинно бути рівнів в цій структурі. Можна припустити, що низька норма контролю сприяє більш ефективній роботі працівників, що служать в такій структурі. Але вона вимагає більшого числа керівників і виявляється більш дорогою.

Важливе значення мають і мотиваційні аспекти, тобто те, як почувають і ведуть себе керівник і його підлеглі в структурах з великою і низькою нормами контролю. Спеціальні дослідження в практиці західного менеджменту виявили наступні залежності: задоволення менеджера-керівника своєю працею звичайно зростає зі збільшенням числа підлеглих що йому служать;

Фактори другої групи є вихідними в виборі і формуванні організаційної структури фірми. Теоретики менеджменту віддають перевагу відношенню "стратегія - структура". Дослідження показали, що в сучасній менеджменті головним в побудові структури є те, що з трьох виглядів стратегії обирає фірма: стратегію інновацій, стратегію на зменшення затрат або стратегію, яка включає основні риси перших двох. Фірми з інноваційною стратегією мають органічну неформалізовану децентралізовану структуру. Фірми, стратегія яких орієнтована на зниження вартості продукту, потребують стабільності ієрархічних структур. Третя категорія фірм має змішану структуру, поєднання ієрархічної і органічної. Вплив розміру організації на її структуру тісно пов'язаний з розглянутими вище характеристиками структури: складністю, формалізацією і децентралізацією. Природно припустити, що корпорація з декількох сотень тисяч працівників має складну структуру, велике число рівнів або дивізіональних підрозділів і т. д. Це - ієрархічний тип структури. Спрощення структури може бути досягнуте шляхом інтегрування органічних структур.

Між розміром організації і централізацією існує зворотна залежність. Якщо фірма невелика, управління в ній звичайно централізоване. Якщо фірма більша, вище керівництво не в стані забезпечити контроль за всім і примушене делегувати частину повноважень на нижні рівні. Вплив технології виробництва на організаційну структуру фірми (корпорації) є першорядним фактором. Під технологією розуміється процес перетворення початкового продукту в кінцевий. Дослідження показали, що структура менеджменту конкретної організації залежить від двох характеристик технології: ступінь рутинності (повторюваності) операцій і вигляду продуктів. Технології, що використовують стандартні і автоматизовані операцій, називаються рутинними. Вони застосовуються при масовому виробництві товару, промислових і споживчих, безперервному виробництві (сталь, нафтові продукти) і т.д.

Навколишнє середовище може бути таким, що виявляє вплив на діяльність організації, але не підлягає його контролю. Друга частина визначення дуже важлива, бо організації примушені здійснювати внутрішні зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальницькі організації, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації. Вплив зовнішнього середовища на фірму змінний. Деякі організації працюють в порівняльно статичних умовах, коли зовнішнє середовище майже не міняється: не з'являються нові конкуренти, нові технології, немає особливого впливу з боку державних і суспільних організацій. Природно, що в таких умовах у фірми не виникає необхідності в перегляді своїх структур.

Фактор "влада - контроль" має особливу специфіку. Деякі дослідники західного менеджменту стверджують, що в значній мірі вибір організаційної структури фірми або корпорації залежить від цього фактору. Вибір тієї чи іншої організаційної структури в такому випадку є результатом внутрішньо фірмової боротьби за владу (контроль), коли менеджери більше піклуються про інтереси своїх відділів, ніж фірми.

Рис. 1. Типи організаційних структур підприємств посередників

Таким чином підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Існує кілька типів побудови організаційної структури підприємств роздрібної торгівлі (рис. 1). Разом із тим, незалежно від типу організаційної структури, підприємство роздрібної торгівлі складається із торговельних структурних підрозділів (відділів, цехів, дільниць тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (відділ бухгалтерського обліку та звітності, фінансовий, кадрів тощо).

4. Основні форми комерційно-посередницьких організацій

Інфраструктура товарного ринку є конче важливою діючою силою в системі сучасного маркетингу.

Маркетинг передбачає управління ринком, спрямоване на здійснення обміну й встановлення відносин із метою надання споживчої цінності та задоволення потреб і попиту споживача. Маркетинг має також обслуговувати ринок кінцевих споживачів за умов конкуренції. Товаровиробники та їхні конкуренти направляють свою продукцію та інформацію про неї кінцевим споживачам прямо або через суб'єктів інфраструктури товарного ринку. У теорії маркетингу останні дістали назву «маркетингові проміжні ланки (посередники)». Місце їх у системі маркетингового середовища демонструє рис. 2.

Рис. 2. Головні діючі сили та суб'єкти в системі сучасного маркетингу

Кожна складова система маркетингу впливає на збільшення споживчої цінності товару. Успіх товаровиробника значною мірою залежить від того, наскільки повно його потреби та потреби кінцевого споживача задовольняються суб'єктами інфраструктури -- маркетинговими посередниками.

Маркетингові посередники -- це спеціалізовані ланки організаційної складової інфраструктури товарного ринку, які сприяють просуванню, продажу й розподілу товару серед кінцевих споживачів.

Маркетингових посередників сучасного товарного ринку можна розподілити на окремі типи за такими основними класифікаційними ознаками: функціональне призначення; обсяг операцій купівлі-продажу; рівень обслуговування та спеціалізації; організаційно-правові форми.

Типи маркетингових посередників унаочнює (табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація маркетингових посередників

Ефективна діяльність маркетингових посередників справляє позитивний вплив на сферу виробництва й споживання товарів. Виконуючи свої функції, маркетингові посередники допомагають своїм клієнтам знайти оптимальні способи збереження та перевезення товарів, оптимізувати споживання їх з урахуванням таких чинників, як ціна, обсяг і швидкість доставки, збереження якості й уникнення ризиків.

5. Організаційні форми гуртової та роздрібної торгівлі

Для здійснення торговельної діяльності у сфері роздрібної торгівлі формується роздрібна торговельна мережа. Вона включає сукупність стаціонарних пунктів роздрібного продажу, так звану магазинну торгівлю та дрібно роздрібну торговельну мережу.

Дрібно роздрібна торговельна мережа складається із наметів, кіосків, інших нестаціонарних торгових одиниць, які не мають торговельної зали для покупців, та пересувної мережі -- спеціально обладнаних різних пристосувань для дрібної торгівлі: автомагазини, ятки, розвозки тощо.

Для характеристики форм організації магазинної роздрібної торгівлі використовують класифікацію роздрібних магазинів, в основу якої покладено низку ознак, що характеризують різні аспекти діяльності торгового підприємства. До цих ознак належать: обсяг послуг, що надаються, асортимент пропонованих товарів, товарна спеціалізація, відносний рівень цін, форма торгівлі.

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання, що здійснюють роздрібний продаж, досить різноманітні. До них належать:

господарські організації -- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства роздрібної торгівлі;

громадяни, які здійснюють господарсько-торговельну діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення торговельної діяльності без статусу юридичної особи.

Господарські організації охоплюють різні види підприємств і господарських товариств.

Торговельне підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, який систематично здійснює торговельну діяльність для задоволення суспільних та особистих потреб громадян та інших кінцевих споживачів і є юридичною особою. Торговельне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Господарськими товариствами визнаються торговельні підприємства та інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами, шляхом об'єднання їхнього майна та участі в торговельній діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Найпоширенішою організаційною формою господарювання в роздрібній торгівлі є підприємство. Залежно від форм власності, передбачених законодавством України, діють такі види підприємств роздрібної торгівлі:

приватне торговельне підприємство, що діє на засадах приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

торговельне підприємство, що діє на засадах колективної власності (підприємство колективної власності);

державне торговельне підприємство, що діє на засадах державної власності;

торговельне підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Якщо в статутному фонді підприємства не менше десяти відсотків становить іноземна інвестиція, воно називається підприємством із іноземними інвестиціями. Торговельне підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні торговельні підприємства.

Унітарне торговельне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками на підставі спільного рішення (договору), діє на засадах об'єднання майна та/або торговельної чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через створювані ними органи участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є корпоративні торговельні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, зокрема й засновані на приватній власності двох чи більше осіб.

Підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації товарів, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств. Згідно із Господарським Кодексом України, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти (в роздрібній торгівлі -- п'ятнадцяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації товарів (послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації товарів (послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Список використаної літератури

1. Основи маркетингу - лекції. Конспект лекцій. - К., 2004

2. Основы маркетинга. Ф. Котлер. - М., 2005.

3. Інфраструктура товарного ринку Савощенко А.С. Навч. посібник - К.: КНЕУ, 2004 - с.

4. Міжнародний маркетинг Циганкова Т.М. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 1998. -- 120 с.

5. Рекламний менеджмент Лук'янець Т.І. Навч. посібник. -- 2-ге вид., доп. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 440 с.

6. Словник ключових термінів з дисципліни «Маркетинг» Уклад. М. Г. Гребньов. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 80 с.

7. Маркетингова цінова політика Дугіна С.І. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 393 с.

8. Основи маркетингу. Н.В. Бутенко. - К., 2005.

9. Маркетинг: Навчальний посібник Ткачук В.О. - Тернопіль: "Синтез-Поліграф", 2006.- 225 с.

10. Маркетинговое консультирование. Гончарук В.А. - М., ОЛМА-ПРЕСС, 2002.

11. Амблер Тим. Практический маркетинг. - М., 2004.