Зміст

1. Концепція чистого маркетингу

2. Основні завдання і функції підрозділів служби маркетингу

3. Змішана структура маркетингових служб

Список літератури

1. Концепція чистого маркетингу

Концепція маркетингу припускає, що досягнення компанією своїх цілей залежить від визначення потреб і запитів цільових ринків, а також від більше ефективного в порівнянні з компаніями - конкурентами задоволення споживачів. Як не дивно, але цей підхід тільки недавно став використовуватися в підприємницькій практиці.

Концепцію маркетингу часто плутають із концепцією інтенсифікації комерційних зусиль.

Концепція інтенсифікації продажу підставляє собою підхід зсередини назовні. Вона відштовхується від інтересів виробництва, орієнтується на вже наявні товари й вимагає агресивних методів продажу в сполученні з активним просуванням товару на ринок з метою висновку вигідних угод.

Діяльність компанії при цьому зводиться до завоювання споживача - до висновку одноразових угод; при цьому продавець не цікавиться, хто й чому здобуває його товар. Концепція маркетингу , навпроти, використовує підхід зовні всередину. Вона відштовхується від чіткого визначення ринків збуту, орієнтується на потреби споживача, координує всі види маркетингової діяльності, спрямованої на задоволення споживача, і витягає прибуток зі створення довгострокових відносин зі споживачем. Концепція маркетингу дозволяє компаніям робити те, що потрібно споживачеві, сполучаючи задоволення клієнтів з одержанням прибутку.

Багато процвітаючі й широко відомих компаній працюють на основі концепції маркетингу . Наприклад, Procter & Gamble, Marrіott, Nordstrom, McDonald's

2. Основні завдання і функції підрозділів служби маркетингу

Маркетинг, цей вид людської діяльності, спрямований на задоволення потреб споживачів за допомогою обміну, включає до свого складу, крім товарної політики, політики ціноутворення та організації розподілу продукції, також і маркетингову політику комунікацій. Цю функцію здійснює персонал служби маркетингу організаційні особливості маркетингової політики комунікацій донині підпорядковуються загальним завданням та цілям маркетингу, який, у свою чергу, базується на стратегії підприємства в цілому.

На підприємствах України вже розпочався поступовий розвиток маркетингових структур: створюються відділи маркетингу, визначаються функції комунікацій, з'явилися фірми, які надають деякі види послуг у галузі комунікації тощо. Але ще й досі відціди маркетингу та відділи збуту існують здебільшого паралельно (іноді -- з відділом реклами на додачу). Майже немає фахівців з такої проблеми, як зв'язки з громадськістю, тільки починають працювати рекламні та торгові агенти тощо.

Беручи загалом, можна стверджувати, що структура служби маркетингу залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

Зовнішні фактори -- це наявність ринку покупців (пропонування товарів перевищує попит), розвиток конкуренції, створення належних законодавчих умов для підприємств і підприємців, свобода пересування капіталу та робочої сили, свобода економічної діяльності на зовнішніх і внутрішніх ринках.

Внутрішні фактори створення служби маркетингу, а тим більше організації підрозділу з маркетингових комунікацій, -- це специфіка діяльності підприємства, цільового ринку, на який воно працює, продукції, що виробляється на підприємстві, його кадрових та ринкових можливостей. За умов економіки України головним є питання: чи є в підприємства достатньо коштів для того, щоб успішно та цивілізовано працювати на ринку (або чи є можливість дешево отримати такі кошти).

Тому на теренах України діють такі чотири типові організаційні структури маркетингу:

перша -- маркетинг як функція розподілу, коли продаж продукції підприємства не є проблематичним, а маркетинг обмежується завданнями розподілу з максимальним для виробника ефектом. у цьому головну роль відіграє відділ продажу (збуту), розробка асортименту продукції є обов'язком виробничого відділу та відділу головного конструктора чи головного технолога, а дослідження ринку, планування продажу, комунікації не мають значення;

друга - організаційна концентрація завдань маркетингу як продажу, котра виникає тоді, коли підприємство «відчуває подих» конкурентів і має проблеми із продажем своєї продукції. На цих підприємствах намагаються передати під керівництво відділу продажу деякі функції інших відділів та починають визнавати вагому роль маркетингу для збільшення ефективності діяльності підприємства. Тому до функцій продажу починають додавати функції (або елементи функцій) політики розробки товару, ціноутворення, персонального продажу. У складі служб маркетингу (вони ще мають назву відділів збуту) з'являються фахівці з реклами та стимулювання попиту. Але це ще тільки примітивний попередник служб маркетингу;

третя -- організація спеціалізованих служб маркетингу, які є рівноправними з іншими виробничими структурами. Вони вже відповідають за розвиток продукту, за ціноутворення, персональний продаж та товаропросування. Керівництво служби маркетингу приймає рішення щодо упаковки, торгової марки, організації рекламної діяльності, діяльності з паблік рилейшнз, стимулювання продажу, організації персонального продажу, участі у виставках та ярмарках тощо. Проте й тут службу маркетингу ще зрівняно в правах з іншими службами: до неї прислухаються, але право вирішального голосу належить іншим;

четверта -- організація такої служби маркетингу, яка бере на себе вирішення всіх питань стосовно того, яку продукцію випускати, яку знімати з виробництва, яку стратегію проводити на ринках продажу. Усі інші служби діють згідно із загальною стратегією маркетингу, тобто всі вони функціонально є підрозділами служби маркетингу. Маркетингу підпорядковане виробництво, фінанси, постачання, розвиток виробництва тощо.

Зрозуміло, що за умов четвертої організаційної структури найбільшого значення набуває маркетингова політика комунікацій у сучасному її розумінні: рекламна діяльність, стимулювання збуту, персональний продаж (торгові агенти та комівояжери), робота з громадськістю тощо.

Можна назвати такі базові організаційні структури служби маркетингу:

* функціональна організація, коли у службі маркетингу на одному рівні підпорядкування створено підрозділи: досліджень, визначення попиту, політики ціноутворення, організації продажу та політики комунікацій (ці функції можуть також виконувати окремі фахівці одноосібне). Усі вони мають однакові права стосовно налагоджування маркетингової політики комунікацій, ціноутворення тощо. Така організація нескладна, але має значні недоліки, які полягають у створенні умов для групового егоїзму, коли кожний підрозділ намагається перебрати на себе розв'язання головніших завдань. Відтак виникають труднощі з координацій дій та ресурсів, із розв'язуванням завдань, які перебувають межі компетенції кількох підрозділів, дається взнаки недостатнього розуміння працівниками підрозділів мети своєї діяльності і т.п. Беручи загалом, можна сказати, що така структура вже якось реагуватиме на попит але для вирішення серйозних проблем з комунікаціями вона не придатна;

* управління в рамках функціональної організації маркетингу розрізі окремих продуктів або їхніх груп. Менеджер з продукту, що є помітною особою в службах маркетингу багатьох відомих фірм, несе відповідальність за товар від запровадження його у виробництво аж до його зняття. Він координує роботу різних служб підприємства. Його діяльність оцінюється згідно з успіхом його товару на ринках. На нього покладено такі завдання: аналіз ринку, планування і контроль продукту, позиціювання продукту, пропозиції щодо поліпшення продукту за рахунок інновацій, перевірка ефективності комплексу маркетингу, у тім числі й маркетингової політики комунікацій. Менеджерів з продукту може бути підпорядковано керівництву підприємства або керівникові служби маркетингу. У разі підпорядкування керівництву підприємства такий менеджер може впливати (і то швидко!) на діяльність усіх служб підприємства;

* дивізіонні структури, коли організація служби маркетингу будується не за функціями, а за об'єктами (продуктами, клієнтами, ринками, географічними районами тощо). Така структура ліпше пристосовується до зміни умов господарювання, що дуже багато важить саме в нашій країні, ліпше забезпечує координацію та мотивацію дій усіх підрозділів, наочніше демонструє результати діяльності кожного дивізіону, забезпечує спеціалізацію окремих ланок служби маркетингу.

Сучасним розвитком цих структур є створення дивізіонів, які В1дповідають за певну групу не тільки основних, а й супутніх товарів; створення таких посад, як менеджер з продажу торгових марок (щось середнє між менеджером із товару й торговим агентам), менеджер товарних груп, в які об'єднано різні марки відповідно до того, в якому порядку їх виставлено на полицях універсамів); менеджер категорій (наприклад, усі миючі засоби, що виробляє підприємство); менеджер конкретного ринку; менеджер із формування споживача тощо. Звичайно, будь-яка підприємницька діяльність має на меті отримання прибутку. Але практика сучасних підприємств показує, що організація просування товарів на ринок і до безпосередніх споживачів передовсім орієнтується не на монетарні результати: підприємства за допомогою маркетингової політики комунікацій домагаються чіткого відокремлювання власних товарів з поміж тих, що пропонуються на ринку; бажаних змін іміджу підприємства; інформування споживачів про нові товари або зміни цінах; пробудження зацікавленості, яке приводить людину до магазину, хоча й без наміру купити товар; вплив на психологію людей у певному напрямку тощо.

Найвища мета сучасних маркетингових комунікацій -- це вплинути на потенційних споживачів у такий спосіб, щоб вони придбали товар саме цього, конкретного підприємства. Отже, головною метою діяльності у сфері маркетингових комунікацій є формування попиту (байдуже на що -- на товари, на ідеї, на спосіб життя, навіть на якогось політика чи державного діяча).

Для виконання цих завдань підрозділ маркетингової політики комунікацій використовує такі інструменти, як реклама, стимулювання попиту, робота з громадськістю, персональний продаж участь у виставках та ярмарках, прямий маркетинг, реклама на місці продажу та сучасна упаковка своєї продукції.

Підрозділ маркетингової політики комунікацій, як правило очолює фахівець із вищою освітою маркетолога та практичним досвідом роботи не менше двох років. Його призначають і звільняють наказом керівництва підприємства, яке затверджує також структуру та штати підрозділу.

Згідно зі своїми головними завданнями підрозділ маркетингової політики комунікацій виконує такі функції:

* розробляє плани маркетингових комунікацій (планує рекламні кампанії як самостійно, так і за допомогою рекламних агенцій визначає та використовує найбільш ефективні засоби рекламування, розробляє заходи зі стимулювання попиту, із паблік рилейшнз та інших напрямків маркетингових комунікацій);

* готує пропозиції та проекти кошторисів витрат щодо окремих напрямків маркетингових комунікацій, визначає загальну! суму витрат на ці заходи;

* здійснює контроль за витратами коштів, визначає ефективність цих витрат та здійснює належне коригування, якщо заплановані заходи не дають бажаного результату;

* спільно з іншими підрозділами служби маркетингу готує матеріали аналітичного характеру та інші довідки на вимогу керівництва, за необхідності консультує працівників підприємства питань маркетингової політики комунікацій;

* спільно з юридичною службою підприємства готує матеріали щодо претензій організаціям-виконавцям (рекламним агенціям науково-дослідним установам) з приводу якості та строків виконання робіт за контрактами;

* аналізує та оцінює результативність конкретних заходів з маркетингових комунікацій та ефективність роботи кожного працівника підрозділу;

* узагальнює досвід роботи свого підрозділу та аналогічних підрозділів підприємств-конкурентів;

* готує пропозиції щодо вдосконалення діяльності підрозділу на близьку та віддалену перспективу;

* готує пропозиції про підвищення ділової кваліфікації працівників підрозділу, зокрема щодо їхнього навчання та стажування за кордоном.

Підрозділ з маркетингової політики комунікацій має право:

* отримувати в установленому порядку від різних підрозділів та служб підприємства матеріали, довідки та іншу інформацію, необхідну для виконання обов'язків, покладених на підрозділ;

* давати рекомендації, спрямовані на реалізацію завдань щодо маркетингових комунікацій, різним структурним одиницям підприємства, а також здійснювати контроль за їхнім виконанням;

* у встановленому порядку вести переговори та листування з різними підприємствами та організаціями (у тім числі зарубіжними) з питань, що входять у компетенцію підрозділу;

* за нагальної виробничої потреби залучати працівників підприємства до проведення масових рекламних та інших заходів;

* за необхідності надавати на комерційних засадах методичну допомогу, консультації, послуги (у тім числі посередницькі) іншим організаціям;

* брати участь у засіданнях, симпозіумах, конгресах, семінарах та інших заходах з питань маркетингових комунікацій, одержувати відповідні навчально-методичні матеріали для підвищення кваліфікації працівників підрозділу;

* готувати пропозиції щодо відряджень представників підрозділу на міжнародні торгові виставки та ярмарки, симпозіуми, семінари, конгреси з метою вивчення досвіду роботи.

Підрозділ маркетингової політики комунікацій служби маркетингу підприємства несе відповідальність як за незадовільне виконання своїх функцій і покладених на його працівників завдань, так і за бездіяльність та неприйняття рішень з питань, що входять до компетенції цього підрозділу.

3. Змішана структура маркетингових служб

Змішані структури керування маркетингом означають, що функціональні маркетингові служби підприємства виробляють і координують здійснення єдиних для підприємства цілей і завдань маркетингу. У той же час, за розробку й реалізацію стратегій і планів маркетингу для певних ринків і продуктів відповідають керуючі, відповідальні за роботу на цих напрямках. Вони також можуть формулювати для функціональних маркетингових служб підприємства завдання в області маркетингової діяльності на певних ринках і контролюють їхнє виконання.

Перевагою такої організації маркетингової діяльності є керованість і адаптація до особливостей кожного ринку або продукту. А недоліком є збільшення управлінських витрат.

Змішана структура маркетингового підрозділу. Наприклад, по функціях і видам житла, по функціях і ринкам і т.д..

В умовах становлення ринку, розширення самостійності домобудівних підприємств, розвитку конкуренції важливість планової діяльності не тільки не зменшується, але й значно зростає. Для маркетингу планування - це ухвалення рішення про те, що, коли й кому робити. Це своєрідний спосіб наведення мосту між існуючою й перспективною, майбутньою ситуацією. Програма маркетингу повинна займати центральне місце в системі планів домо- будівельного підприємства. Вона покликана визначати напрямок і зміст планів, координувати їхній взаємозв'язок.

Програми маркетингу змушують домобудівні підприємства оцінити свої сильні й слабкі сторони з погляду можливостей і прорахунків стосовно зовнішнього середовища. На цій основі доцільно здійснювати розподіл матеріальних, фінансових і трудових ресурсів підприємства.

Становлення ринку житла підсилює проблематичність збуту готової продукції.

Найважливішим етапом розробки маркетингової програми може стати сегментація ринку - розбивка потенційних покупців житла по географічних, економічних, демографічних ознаках з метою знаходження найбільш перспективної ніші ринку для своєї продукції.

При виборі стратегії можуть бути використані різні тактики. Тактика єдиного маркетингу має на меті максимізувати збут житла одного виду. Тактика диференційованого маркетингу орієнтована на розробку стратегічної програми для кожної конкурентної зони ринку окремо .

Використання окремих програм маркетингу для кожної стратегічної зони господарювання дозволяє домобудівному підприємству досягати максимізації збуту продукції, збільшення частки житла на ринку, стабілізації прибутку в довгостроковому й близькому майбутньому, зниження підприємницького ризику.

Стратегічна програма повинна деталізуватися й доповнюватися щорічними програмами маркетингу.

Важливим елементом маркетингового керування є оцінка його результатів. Вона повинна містити критичний аналіз діяльності домобудівного підприємства, що включає вивчення найважливіших показників виробництва й збуту житла, перспектив подальшого його вдосконалювання, можливостей рішення довгострокових завдань колективу.

Оцінка основних результатів маркетингової діяльності може містити в собі вивчення ходу й результатів виконання укладених договорів, аналіз їхнього регіонального розподілу.

Оцінка результатів маркетингової діяльності повинна стати частиною загальної функції управлінського контролю, здійснюваного домобудівним підприємством. Необхідність таких оцінок породжується наступним очевидним фактом. Сам по собі маркетинг у керуванні не може гарантувати відмінних результатів. Неефективне маркетингове керування може бути навіть гірше, ніж його повна відсутність.

Оцінка маркетингової діяльності повинна проводитися систематично, послідовно, всебічно й об'єктивно. Вона повинна охоплювати всю сферу маркетингової діяльності, а не тільки ту, у відношенні якої виникають сумніву. Її підсумками можуть стати виявлені плюси й мінуси в порівнянні з потребами ринку, висновки, фактори успіху й шляхи їхнього досягнення.

Список літератури

1. Евдокимов Ф. И., Гавва В. М. Азбука маркетинга. -- Донецк: Сталкер, 1998. --432с.

2. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг. - К.: КНЕУ, 1998

3. Маркетинг: Учебник / Под ред. А.Н. Романова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. - 560 с