Цінова політика. Методи управління

1. Ціноутворення як функція маркетингу

1.1 Види цін на продукцію

Для вартісної оцінки результатів угоди і витрат використовуються різні види цін. І вітчизняний, і світовий досвід показує, що використовується безліч видів цін, пов'язаних з особливостями реалізації (сировина, полуфабрикати, що комплектують вироби і т.д.);

Незважаючи на безліч цін, що діють на ринку, вони між собою взаємозалежні. Варто тільки внести зміни в рівень однієї ціни, як ці зміни виявляються в рівнях інших цін.

Це пояснюється тим, що, по-перше, існує єдиний процес формування витрат на виробництво; по-друге, усі суб'єкти ринку взаємозалежні, між собою; по-третє, має місце тісна взаємозалежність всіх елементів ринкового господарського механізму.

У залежності від того, яка ознака взята для класифікації, всі види цін можна розділити на різні групи.

По характері обороту, що обслуговується, розрізняють такі види цін:

Оптові ціни покупки і продажу. Оптової вважається ціна, по якій підприємства реалізують зроблену продукцію іншим підприємствам, збутовим організаціям звичайно великими партіями (оптом).

Роздрібні ціни - це ціни продажу індивідуальному чи дрібнооптовому споживачу, переважно населенню. Відпускна ціна на підприємствах громадського харчування - особлива форма роздрібної ціни. Ціни на послуги населенню - також особливий вид роздрібної ціни. У сфері збуту діють знижки-націнки (оптово-збутова, роздрібна).

Різниця між ціною реалізації товару постачальницько-збутової організації й оптовою ціною підприємства-постачальника представляє постачальницько-збутову надбавку (націнку).

Різниця між оптовими цінами покупки (закупівлі) і продажу, між оптовою і роздрібною цінами являє собою торгову націнку (знижку).

У залежності від державного впливу, регулювання, ступеня конкуренції на ринку розрізняють вільні (ринкові) і регульовані види цін.

Вільні ціни (ринкові ціни) - це ціни, що встановлюються виробниками продукції і послуг на основі попиту та пропозиції на даному ринку.

До вільних цін відносяться: ціна попиту, ціна пропозиції, ціна виробництва.

Ціна попиту - ціна, що складається на ринку покупця.

Ціна пропозиції - ринкова ціна, вказується в оферті (офіційній пропозиції продавця) без знижок.

Ціна виробництва - ціна, що визначається на основі витрат виробництва з додаванням середнього прибутку на весь авансований капітал.

Регульовані ціни - це ціни, що встановлюються державними органами керування.

Регульовані ціни, у свою чергу, можуть бути гарантовані, що рекомендуються, лімітні, заставні, граничні (захисні) ціни. У числі регульованих цін виділяють:

Граничні ціни - це такі ціни, вище яких підприємства не можуть установлювати ціну своєї продукції чи послуг.

Фіксовані ціни - це ціни, установлювані на визначеному рівні, зміна яких можливо тільки за рішенням органа суб'єкта чи ринку, що затвердив їх.

За способом встановлення, фіксації розрізняють: тверді, рухливі, змінні ціни. Ці види цін встановлюються в договорі, контракті.

Тверді ціни називають ще постійними. Це такі ціни, що встановлюються в момент підписання договору і не міняються протягом усього терміну постачання продукції по даному договорі, угоді, контракту.

Змінна ціна - це ціна, обчислювальна в момент виконання договору шляхом перегляду первісної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, за період часу, необхідний для виготовлення продукції. (Наприклад, коли має місце інфляція, стійка зміна цін на ресурси і т.д.)

Змінні ціни встановлюються звичайно на товари з довгостроковими термінами виготовлення, наприклад складне промислове устаткування, судна.

Слід зазначити, що ці види цін широко використовуються в міжнародній торгівлі.

За способом одержання інформації про рівень ціни розрізняють друковані і розрахункові ціни. На ці види цін орієнтуються постачальники продукції і покупці при визначенні рівня ціни в договорі чи контракті.

Друковані ціни - це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових джерелах інформації. До друкоємих цін відносяться: довідкові і прейскурантні ціни, біржові котировкі, ціни аукціонів, торгів.

Довідкові ціни - це ціни, що друкуються в різних виданнях. Джерелами довідкових цін є економічні газети і журнали, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги, прейскуранти.

Прейскурантні ціни - це вид довідкової ціни, що друкується у прейскурантах, тобто довідниках фірм-продавців. Ціни прейскурантів і каталоги звично надаються фірмами-постачальниками у відповідь на запити покупців.

Розрахункова ціна застосовується в договорах, контрактах на нестандартне устаткування, вироблене за індивідуальними замовленнями. Ціни на таке устаткування розраховується постачальником для кожного конкретного замовлення з обліком технічних і комерційних умов даного замовлення, а в деяких випадках остаточно встановлюються лише після у виконання замовлення.

1.2 Основні 6 етапів розробки загальної цінової політики. Кінцева мета ціноутворення

Установлення цін припускає конкретну доріжку кроків

1. Постановка задачі ціноутворення.

Насамперед , фірмі треба буде визначитися, яких саме цілей вона прагне досягти за допомогою конкретного товару. Адже стратегія ціноутворення в основному визначається попередньо прийнятими рішеннями відносно позиціонування на ринку. Одночасно фірма може переслідувати також і якісь інші цілі. І чим ясніше уявлення про їх, тим легше визначатися з ціною. Прикладами таких часто зустрічающихся цілей можуть бути: забезпечення виживаності, максимізація поточного прибутку, завоювання лідерства на ринку.

Забезпечення виживаємості стає основною метою фірми в тих випадках, коли на ринку занадто багато виробників і панує гостра конкуренція чи різко міняються потреби клієнтів. Щоб забезпечити роботу підприємства і збут своїх товарів, фірми змушені встановлювати низькі ціни в надії на доброзичливу відповідну реакцію споживачів. Виживання важливіше прибутку. Доти, поки знижені ціни покривають витрати, фірми що потрапили в скрутний стан, можуть ще якийсь час продовжувати комерційну діяльність.

Багато фірм прагнучи максимізувати поточний прибуток проводять оцінку попиту і витрат стосовно до різних рівнів цін і вибирають таку ціну, що забезпечить максимальне надходження і готівки і максимальне відшкодування витрат. В усіх подібних випадках поточні фінансові показники для фірми важливіше довгострокових.

Інші фірми хочуть бути лідерами на ринку із міркувань, що компанія, який належить найбільша частка ринку, буде мати самі низькі витрати і найвищі довгострокові прибутки. Домагаючись лідерства на ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін. Варіантом цієї мети є прагнення домогтися конкретного збільшення частки ринку.

Фірма може поставити собі мету домогтися, щоб її товар був самим високоякісним з усіх пропонованих на ринку. Звичайно це вимагає встановлення на нього високої ціни, щоб покрити витрати на досягнення високої якості і проведення дорогих досліджень.

2. Визначення попиту.

Будь-яка ціна, призначена фірмою, так чи інакше, позначиться на рівні попиту на товар. Залежність між ціною і сформованим у результаті цього рівнем попиту представлена кривої попиту (див. мал. 1.2.). Крива показує, яку кількість товару буде продано на ринку протягом конкретного відрізка часу. У звичайній ситуації попит і ціна знаходяться в зворотно пропорційній залежності. Так що, піднявши ціну з Ц1 до Ц2 фірма продає меншу кількості товару. Імовірно, споживачі з обмеженим бюджетом, зустрівшись з вибором альтернативних товарів, стануть купувати менше тих, ціни на які виявляються для них занадто високими. Більшість кривих попиту йде вниз по прямій чи вигнутій лінії, як на малюнку 1.2.а. Однак у випадках із престижними товарами крива попиту іноді має додатній нахил типу представленого на малюнку 1.2.б. Споживачі порахували більш високу ціну показником більш високої якості чи більшої бажаності товару. Однак при занадто високій ціні (Ц3) рівень попиту виявляється нижче, ніж при ціні Ц2.

Більшість фірм, так чи інакше, прагнуть проводити виміри зміни попиту. Розходження в підходах до розмірів диктуються типом ринку. В умовах чистої монополії крива попиту свідчить про те, що попит на товар обґрунтований ціною, що фірма за нього хоче. Однак з появленням одного чи більше конкурентів крива попиту буде мінятися в залежності від того, чи залишаються ціни конкурентів постійними чи міняються. У даному випадку будемо вважати, що вони залишаються немінливими.

Для виміру попиту необхідно провести його оцінку при різних цінах. При цьому треба пам'ятати, що на попиті можуть позначитися, крім ціни, і інші фактори, наприклад збільшення обсягів реклами, і стає неможливим визначити, яка частина збільшення попиту обумовлена зниженням ціни, а яка - збільшенням реклами. Під впливом нецінових факторів відбувається зрушення кривої попиту, а не змінення її форми. Якщо початковий рівень попиту представлений кривої З1 (див. мал. 1.3.), при цьому за ціною Ц продається К1 штук товару, і раптово змінилась ситуація в економіці чи продавець подвоїв рекламу, то рівень попиту, що підвищився в зв'язку з цим, відбивається у виді зрушення вгору по кривій попиту з положення З1 у положення З2. Не змінюючи ціни, продавець став продавати К2 штук товару.

3. Оцінка витрат.

Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що фірма може запросити за свій товар, а мінімальна ціна визначається витратами фірми. Компанія прагне призначити на товар таку ціну, щоб вона повністю покривала усі витрати по його виробництву, розподілу і збуту, включаючи норму прибутку.

Витрати фірми бувають двох видів - постійні і перемінні.

Постійні витрати (називані також "накладні витрати") - це витрати, що залишаються незмінними. Так, фірма повинна щомісяця платити за оренду приміщення, теплопостачання, виплачувати відсотки, платню службовцям і т.д. Постійні витрати присутні завжди, незалежно від рівня виробництва.

Перемінні витрати міняються в прямій залежності від рівня виробництва. У розрахунку на одиницю продукції ці витрати звичайно залишаються незмінними. А перемінними їх називають тому, що їхня загальна сума міняється в залежності від числа вироблених одиниць товару.

Валові витрати являють собою суму постійних і перемінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва. Керівництво прагне стягувати за товар таку ціну, що як мінімум покривала б усі валові витрати виробництва.

4. Аналіз цін і товарів конкурентів.

Хоча максимальна ціна може визначатися попитом, а мінімальна - витратами, на встановлення фірмою середнього діапазону цін впливають ціни конкурентів і їхні ринкові реакції. Фірмі необхідно знати ціни і якість своїх конкурентів. Цього можна домогтися декількома способами. Фірма може доручити своїм представникам зробити порівняльні покупки, щоб зіставити ціни і самі товари між собою. Вона може роздобути прейскуранти конкурентів, закупити їхнє устаткування і розібрати його. Вона може також попросити покупців висловитися з приводу того, як вони сприймають ціни і якість товарів конкурентів.

Використовуючи знання про ціни і товари конкурентів фірма може скористатися в якості відправної крапки для власного ціноутворення. Якщо її товар аналогічний товарам основного конкурента, вона змушена буде призначити ціну, близьку до ціни товару цього конкурента. У противному випадку вона може втратити збут. Якщо товар нижче по якості, фірма не зможе запросити за нього ціну таку ж, як у конкурента. Запросити більше, ніж конкурент, фірма може тоді, коли її товар вище по якості. Власне кажучи, фірма користується ціною для позиціонування своєї пропозиції щодо пропозиції конкурентів.

5. Вибір методу ціноутворення.

Знаючи графік попиту, розрахункову суму витрат і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни власного товару. Ціна ця буде десь у проміжку між занадто низкою, що не забезпечує прибутку, і занадто високою, що перешкоджає формуванню попиту. Мінімально можлива ціна, як уже було відзначено вище, визначається собівартістю продукції, максимальна - наявністю якихось унікальних достоїнств у товарі фірми. Ціни товарів конкурентів і товарів замінників дають середній рівень, якого фірмі варто дотримувати при призначенні ціни.

6.Встановлення остаточної ціни.

Ціль усіх попередніх методик - звузити діапазон цін, у рамках якого і буде обрана остаточна ціна товару. Однак перед призначенням остаточної ціни фірма повинна розглянути ряд додаткових розумінь.

1.3 Кінцева мета ціноутворення на продукцію, роботи і послуги підприємства

Ціна - складна економічна категорія. У ній фокусуються практично всі основні економічні відносини в суспільстві. Насамперед , це відноситься до виробництва і реалізації товарів, формуванню їхньої вартості, а також до створення, розподілу і використанню грошових нагромаджень.

Ціноутворення - процес формування цін на товари і послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення: ринкове ціноутворення, що функціонує на базі взаємодії попиту та пропозиції, і централізоване державне ціноутворення - формування цін державними органами. При цьому в рамках витратного ціноутворення в основу формування ціни лежать витрати виробництва і обороту.

Перед усіма підприємствами й організаціями в якості однієї з основних встає проблема визначення ціни на свої товари і послуги. В умовах ринку ціноутворення представляє дуже складний процес, воно піддано впливу безлічі факторів. Вибір загального напрямку в ціноутворенні головних підходів до визначення цін на нові і вироблені вже вироби, послуги, що надаються з метою збільшення обсягів реалізації, товарообороту, підвищення виробництва і зміцнення ринкових позицій підприємства забезпечується на основі маркетингу. Ціни і цінова політика виступають однієї з головних складових маркетингу підприємства. Ціни знаходяться в тісній залежності від інших сторін діяльності кампанії, від рівня цін багато в чому залежать комерційні результати, що досягаються. Невірна чи вірна цінова політика впливає на все функціонування підприємства. Суть цілеспрямованої цінової політики заключаються в тім, щоб встановлювати на товари такі ціни, так варіювати ними в залежності від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливою часткою, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всі стратегічні і тактичні задачі. У рамках цінової політики приватні рішення (взаємозв'язок цін на товари в межах асортименту, використання знижок, варіювання цінами, забезпечення оптимального співвідношення своїх цін і цін конкурентів, формування цін на нові товари і т.д.) складаються в єдину інтегровану систему.

Ціна завжди була основним фактором, що визначає вибір покупця. Це характерно серед незаможних груп населення стосовно до продуктів типу товарів широкого вжитку. Але останнім часом на купівельному виборі енергічніше стали відбиватися цільові фактори, зокрема, стимулювання збуту, організація розподілу товару, послуг для різної клієнтури.

2. Методи управління та їх характеристика

2.1 Сутність, поняття "методу управління"

Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того як встановлено цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи досягнення їх. Інакше кажучи, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання «чого потрібно досягти?», то слідом за цим виникає запитання: «як найбільш раціонально досягти мети?». Отже, виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, що забезпечують досягнення цілей управління, тобто методів управління.

Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якій людській діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів називають методами управління. Методи являють собою важливий елемент процесу управління (Наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члена. Цим методи управління відрізняються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління.

2.2 Основні групи методів управління

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління виділяють три групи:

- економічні;

- організаційно-розпорядчі;

- соціальні.

Економічні методи управління об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих працівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання таких мотивів трудової діяльності, як почуття обов'язку, відповідальності, у тому числі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний який підлягає. обов'язковому виконанню.

Соціальні методи ґрунтуються невикористанні соціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.

Список використаної літератури

1. Гаркавенко С.С. Маркетинг: Навч. посібник. - К.: Лібра, 1996. - 381 с.

2. Завадський Й.С. Менеджмент: Мападетепі - Т.1. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 542 с.

3. Прауде В.Р., Білий О.Б. Маркетинг: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1994. - 256 с.

4. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. -К.: Вища шк., 1995. - 351 с.

5. Маркетинг /Сост., вступ. ст. А.И. Кредисова. - К.: Украина, 1995. - 399 с.