Міжнародна торговельна політика України

Таблиця 3 Динаміка зовнішньої торгівлі України товарами та послугами, млн. дол.

Внаслідок такої політики починаючи з 1994--1995 pp. різко зростає заборгованість України. Характерною була ситуація із затриманими Україною виплатами за газ у 1995 р. На їх переоформлення в кредит із довгостроковим терміном погашення РФ згодилася лише під прямим тиском МВФ, який обумовив надання Росії чергових валютних траншів саме реструктуризацією українського боргу. Складність ситуації загострюється ще й тим, що при збереженні високої залежності України від економічних зв'язків з РФ керівництво останньої наполегливо прагне ліквідувати залишки взаємозалежності в окремих галузях економіки. Це виявляється, зокрема, у створенні альтернативних українським інфраструктурних об'єктів (трубопровід РФ -- Білорусь -- Польща, нові порти на Чорному та Балтійському морях) та переорієнтації на них експортно-імпортних вантажів, у заміні комплектуючих українського виробництва власними тощо. Не забезпечило суттєвого поліпшення взаємних економічних відносин і підписання в травні 1997 р. широкомасштабного договору про дружбу, співробітництво та партнерство між двома державами.

Та попри все це об'єктивні геополітичні та економічні передумови визначають високий рівень і довгостроковий характер взаємин народногосподарських комплексів двох найбільших країн СНД. Тому лише перехід на рівноправну та взаємовигідну основу може розв'язати складні проблеми україно-російського співробітництва [15-16]. Разом із тим розвиток обопільних зв'язків не може бути самоціллю -- це лише законсервує успадковану від радянських часів низьку ефективність виробничого потенціалу кожного з партнерів. Вихід має бути віднайдений у раціональному співвідношенні співробітництва між Україною та РФ з інтенсифікацією їхньої активності на світовому ринку, особливо у взаєминах з передовими державами.

Враховуючи високу залежність України від імпорту енергоносіїв, особливе значення має її співробітництво з Туркменістаном. На частку останнього припадало до 10--12% імпорту (практично лише поставки газу) та всього 2--3% експорту України до країн СНД. Така диспропорція щорічно створювала дефіцит у 0,5--0,6 млрд. дол., що становило в окремі роки від чверті до половини пасиву платіжного балансу України. Цей дефіцит лише частково покривався сплатою за транзит туркменського газу до Європи українськими трубопроводами. Тому для зменшення валютних витрат Україна намагається урізноманітнити компенсаційні джерела сплати за туркменські енергоносії, пропонуючи поряд з товарними поставками (продукція АПК, труби, деякі види устаткування для нафтогазової промисловості тощо) проведення в Туркменістані меліоративних та геологорозвідувальних робіт, допомогу в будівництві залізниць та ін. Проте це лише частково вирішує проблему, тому необхідна більш глибока проробка потенційних потреб туркменського партнера та можливостей їх задоволення Україною в умовах конкуренції з боку фірм мусульманських та західних держав, а також інших країн СНД.

До останнього часу одним із головних споживачів українських товарів виступала Білорусь (13,0% експорту до країн СНД при активному для України торговельному сальдо у 200 млн. дол.). Хоча умови угоди 1993 р. про вільну торгівлю не виконувалися в повному обсязі, за загальним рівнем обороту з країнами СНД Білорусь посідала друге (після РФ) місце у вивозі України та третє (після РФ та Туркменістану) місце в її імпорті. При цьому структура товарообміну між двома державами вирізнялася доволі широкою номенклатурою порівняно з іншими членами СНД. У відносинах з Білоруссю особливо значною є частка бартерних операцій. Це пояснювалося спеціалізацією багатьох білоруських фірм на реекспорті українських товарів до РФ та російських до України, що викликало численні звинувачення з боку Росії відносно надмірної «прозорості» білорусько-українського кордону. Після січня 1995 р. у зв'язку з формуванням Митного союзу умови торгівлі з Білоруссю поступово ускладнювалися, особливо після рішення Президента О. Лукашенка в липні 1997 р. про «закриття» білорусько-українського кордону. Із створенням союзної держави Росії та Білорусі умови торгівлі з цією країною поступово стануть повною аналогією економічним відносинам України з РФ.

Зовсім протилежними є тенденції українсько-молдавського економічного співробітництва. Обидві країни в останні роки послідовно здійснюють заходи з лібералізації взаємних відносин на основі режиму вільної торгівлі, плідно співпрацюють у транзитних операціях, поступово налагоджують коопераційні зв'язки. Урядами цих держав розглядається питання про можливість створення між ними митного союзу [19].

Рівень економічних зв'язків України з іншими країнами СНД (особливо з Вірменією, Таджикистаном та Киргизстаном) набагато нижчий: він не відповідає ні їхнім потенційним можливостям, ані навіть рівневі відносин за часів СРСР. Стосовно Казахстану поряд з незначним обміном його промислової сировини на українські товари можна зазначити використання можливостей українських підприємств у кооперації з казахськими партнерами на давальницькій основі (в імпорті з Казахстану частка давальницької сировини досягала майже 50 %, що дорівнювало й частці виробленої з неї та вивезеної продукції). Казахстан є найбільшим серед неєвропейських країн СНД споживачем транспортних послуг України. Підписання довгострокової програми співробітництва під час візиту Президента Н. Назарбаева до Києва в 1999 р. може суттєво інтенсифікувати економічні зв'язки обох країн у наступному столітті.

У торгівлі з Узбекистаном бартерні операції становлять чверть обсягу українського експорту та імпорту. В невисокому за рівнем товарообміні між двома країнами слід зазначити обмін вузлами в межах кооперації авіапідприємств. З 1997 р. Узбекистан почав експортувати до України природний газ.

У перспективі можна передбачити суттєве розширення співробітництва України з двома закавказькими республіками -- Азербайджаном та Грузією -- в рамках міжнародного нафтового проекту. На переговорах адміністрації Президента Г. Алієва з міжнародними консорціумами про розробку родовищ на Каспії було розроблено варіант створення транспортного коридору, яким азербайджанська нафта від грузинських портів буде доставлятися танкерами до Одеського термінала й далі постачатися трубопроводом до Європи. Реалізація цього проекту дасть Україні змогу, крім коштів за транспортування, отримати альтернативне щодо Росії джерело енергоносіїв, завантажити вітчизняні нафтопереробні підприємства, зменшити дефіцит палива для автотранспорту та сільського господарства, сировини для підприємств нафтохімії.

З 1997 р. інтенсифікації взаємних зв'язків у галузі транспортування енергоносіїв та обміну товарами сприяє утворення союзу ГУУАМ, до якого увійшли Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан та Молдова.

Складність нинішнього економічного співробітництва України з державами СНД зовсім не означає безперспективності подальших зусиль щодо використання потенціалу взаємних відносин. Сучасні та стратегічні потреби української економіки вимагають більш гнучкої та виваженої політики стосовно закріплення в окремих регіональних та галузевих нішах цього великого й найбільш знаного для українських експортерів ринку. Взаємовигідні відносини з країнами Співдружності мають залишитися одним із пріоритетів довгострокової концепції утвердження України у світовому господарському просторі.

Разом із тим необхідно враховувати й тенденцію до переорієнтації більшості країн СНД на прискорений розвиток відносин поза межами цієї організації, насамперед із найбільш економічно розвинутими країнами. Україна першою серед держав СНД підписала угоду про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом (14 червня 1994 р.), пізніше подібні угоди були укладені РФ, Молдовою тощо [1]. Хоча ці документи не створюють таких пільгових умов, як для Польщі, Угорщини та інших центральноєвропейських держав -- асоційованих членів ЄС, усе ж вони створили надійне підґрунтя для активізації торговельних відносин між членами СНД та західними партнерами.

Взаємні торговельні зв'язки в межах СНД домінували на початку 90-х років, нині ж у більшості країн Співдружності вони дорівнюють приблизно половині товарообороту (в 1998 р. частка країн СНД у загальному обсязі зовнішньої торгівлі України становила 44%, тобто за п'ять років зменшилася майже на третину). Особливо значні зміни відбулися в регіональному перерозподілі торговельних відносин Росії. Виступаючи ініціатором прискореної інтеграції в межах СНД, РФ фактично переорієнтувала свою зовнішню торгівлю на інші регіони світу, на які в 1991 р. припадало лише близько 30%, а в 1998 р. -- вже 79% російського експорту та імпорту.

Реалізація масштабних проектів розробки природних ресурсів за участю ТНК уже в найближчі роки сприятиме значному збільшенню частки найбільш розвинутих країн у зовнішній торгівлі Казахстану, Азербайджану та Узбекистану. Щодо Туркменістану, то основну частину свого експорту, де переважають енергоносії, він спрямовує до Західної Європи, намагаючись через вихід до Перської затоки утвердитися в інших регіонах світу. Крім того, всі згадані держави різко активізували свої відносини з мусульманськими країнами, особливо з Туреччиною та Пакистаном.

Тенденція до зміщення пріоритетів країн СНД має враховуватися в зовнішньоекономічній політиці нашої держави як вагомий фактор конкурентної боротьби в господарському просторі Співдружності. За цих умов особливо важливого значення набуває використання геоекономічної позиції України як транзитної території на шляху вантажопотоків між цими країнами й світовим ринком. Цілеспрямованих зусиль державних органів та комерційних структур вимагають стратегія і тактика завоювання окремих сегментів згаданого простору, диференційований підхід до тих чи інших національних ринків, зважаючи на місцеві особливості споживання продукції, потенціал експортно-імпортних потреб виробничої сфери та населення, а також на обмеження, що випливають з національного законодавства та міжнародних угод, зокрема про участь у Митному союзі.

Висновок

Отже, торгівельна політика держави є важливим напрямком діяльності і потребує все більшого розвитку для досягнення високих економічних результатів України на світових фінансових і валютних ринках. Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, які б забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків.

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнародних організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарство має два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загальносвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі з колишніми республіками Радянського Союзу, особливо з Росією.

Функціонування європейського валютного ринку відчутно сприяло не лише ліквідації різних перешкод на шляху вільного руху всіх факторів відтворювального процесу, а й удосконаленню механізму його організації. Мова йде про стимулювання конкуренції та модернізацію організаційно-виробничих структур, поглиблення спеціалізації економік країн ЄС, зниження витрат виробництва, розширення міжфірмового співробітництва, перегляд існуючих критеріїв оптимальних розмірів підприємств з урахуванням потреб як країн ЄС, так і всього світового ринку. Відкритість економіки ЄС залучає до процесу інтегрування чимдалі більше держав. Почалося помітне наближення ЄС до країн Центральної та Східної Європи, створення для них можливостей бути присутніми на ЄВР та брати участь у розвитку різноманітних форм співробітництва. Поступово до цього процесу залучається й Україна.

Список використаної літератури

1. Борисенко З. Умови економічної конкуренції в Україні. // Економіка України. - №10, 2002.

2. Ведяпин В.І. Загальна економічна теорія. - М., 1995.

3. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

4. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

5. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. - К., 1996.

6. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2001-2011 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. - К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002.

7. Экономика и рынок труда / Под ред. А.С. Головачева. - Минск, 1994.

8. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

9. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. - В 2-х т.: Пер. с англ.. - М., 1992. - Т. 1, 2.

10. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

11. Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

12. Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

13. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

14. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

15. Основи економічної теорії. / Під ред. В.О. Рибалкіна, М.О. Хмельницького та ін. - К., 2002.

16. Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

17. Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К., 1998.

18. Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1998.

19. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.