Основні поняття торговельної діяльності

План

1. Порядок здійснення торговельної діяльності

2. Товарообіг та його основні показники

3. Ліцензування і патентування торговельної діяльності

4. Сертифікація товарів

5. Види цін на товари. Державне регулювання цін

6. Штрих-кодування товарів

Література

1. Порядок здійснення торговельної діяльності

Торгівля є однією з основних галузей економічної діяльності держави, це найрозвининіша форма підприємництва.

Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян по здійсненню купівлі та продажу товарів з метою одержання прибутку.

Під товаром у широкому значенні розуміється матеріальна або нематеріальна власність, що реалізується на ринку. Товаром можуть бути продукти фізичної і розумової праці, результати послуг, - тобто все те, що має споживчу вартість і може обмінюватися на інший товар (гроші) власником. У вузькому значенні під товаром розуміється продукт праці, виготовлений та призначений для обміну.

Торговельна діяльність може здійснюватись суб'єктами господарювання незалежно від форми власності після його державної реєстрації, а у випадках, що передбачені законодавчими актами, при наявності відповідних дозвільних документів.

Відповідно до "Порядку здійснення торговельної діяльності і правил торгового обслуговування населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 р. № 833 (далі - Порядок здійснення торговельної діяльності № 833), торговельна діяльність здійснюється в сфері роздрібної й оптової торгівлі, а також у сфері ресторанного господарства.

Роздрібна торгівля - це продаж товарів кінцевому споживачеві в розмірах, що відповідають його щоденним некомерційним потребам, а сам товар, як правило, придбавається на оптових базах або в оптових продавців.

Оптова торгівля - це продаж торговельними підприємствами товарів іншим підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, ресторанного господарства, суб'єктам підприємництва. Продаж здійснюється партіями, а товар придбавається, як правило, безпосередньо у виробника.

Оптова торгівля являє собою як безпосередні комерційні зв'язки в умовах договорів купівлі-продажу і постачання між виробниками й споживачами, так і зв'язки між ними через торгових посередників.

Суб'єкт господарювання для здійснення торговельної діяльності може мати роздрібну, дрібнороздрібну торгову мережу та мережу закладів ресторанного господарства, тобто ресторани, кафе, кафетерії та інші.

Торговими об'єктами можуть бути магазини, павільйони, кіоски, ларьки, намети, лотки, товарні склади, крамниці-склади, магазини-склади.

Магазини можна класифікувати:

1) за товарною спеціалізацією - продовольчі, непродовольчі, змішані;

2) за товарним асортиментом - універсальні, спеціалізовані, вузькоспеціалізовані, комбіновані;

3) за методом продажу товарів - з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торгові автомати.

Ресторанне господарство - вид економічної діяльності суб'єктів господарської діяльності з надання послуг щодо задоволення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля або без нього.

Суб'єкти підприємницької діяльності в сфері ресторанного господарства для здійснення торговельної діяльності можуть мати також дрібнороздрібну торгову мережу.

Заклади ресторанного господарства повинні розташовуватися в спеціально призначених та обладнаних приміщеннях.

Суб'єкти господарювання, що здійснюють торговельну діяльність, повинні забезпечити відповідність приміщення необхідним санітарним нормам та відповідність його технічного стану вимогам нормативних документів стосовно збереження, виробництва та продажу відповідних товарів та охороні праці.

В торговельному підприємстві необхідна наявність на помітному та доступному місці куточка покупця, в якому розташовується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, розміщується Книга відгуків та пропозицій, адреси та номера телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів. Якщо роздрібне підприємство має декілька відділів, то така книга повинна бути в кожному з них.

В разі здійснення виду діяльності, що підлягає ліцензуванню та (або) патентуванню, в торговому приміщенні необхідно розмістити ліцензію та (або) торговий патент відповідно до встановлених законодавством вимог.

Режим роботи торговельного об'єкта або закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за узгодженням з органами місцевого самоврядування.

Працівники торговельного об'єкта повинні забезпечити реалізацію прав споживачів, визначених Законом України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. №1023-ХІІ.

В торговельних об'єктах забороняється продавати товари, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів. Також забороняється здійснювати продаж товарів, термін придатності яких минув, а також тих, які надійшли без документів, передбачених відповідним законодавством (наприклад, що засвідчують їх безпеку), вільну реалізацію яких заборонено.

Відповідно до законодавства суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи для здійснення торгівлі повинні мати наступні документи:

1. свідоцтво про державну реєстрацію;

2. дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі (рішення сесії місцевої ради народних депутатів) або договір на оренду приміщення;

3. ліцензії або їх копії, затверджені органом, що їх видав;

4. торговий патент на кожну торговельну точку - звичайний або пільговий, у залежності від асортименту або виду товару;

5. квитанцію про сплату ринкового збору за торгівлю на території ринку;

6. відповідні документи на товари (накладні, сертифікати якості та інші документи, що підтверджують походження товару);

7. реєстратор розрахункових операцій (далі - РРО), який використовується у торгівлі в стаціонарних приміщеннях, а в окремих випадках, передбачених законодавством, книгу обліку розрахункових операцій (далі - книга ОРО).

До РРО необхідно, мати реєстраційне посвідчення, ключі, книгу ОРО.

Книга ОРО повинна бути прошнурована та зареєстрована в державних податкових органах.

Суб'єкти підприємництва-фізичні особи при здійсненні роздрібної торгівлі ще повинні мати книгу обліку доходів і витрат.

Громадяни, що оформлені на роботу суб'єктами підприємництва-юридичними або фізичними особами відповідно до договорів, під час роботи повинні мати: паспорт; трудову угоду або договір підряду; дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі або договір оренди приміщення; у стаціонарних приміщеннях - РРО, на лотку - книгу ОРО; ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або тютюновими виробами; торговий патент на торгову точку; квитанцію про сплату ринкового збору (при торгівлі на ринку); документи про надходження товарів.

Працівники, що здійснюють продаж продовольчих товарів, повинні мати особисті медичні книжки за встановленим зразком. Суб'єкт господарювання, що оформив на роботу даних працівників, зобов'язаний забезпечити організацію і своєчасність проходження ними медичних оглядів та контроль за їх допуском до роботи при наявності необхідного медичного висновку.

2. Товарообіг та його основні показники

Одним з основних економічних показників господарської діяльності торгового підприємства є товарообіг, який являє собою процес обміну товарів на гроші. Товарообіг характеризує процес руху товарів через акти купівлі-продажу.

Показники товарообігу мають кількісну (обсяг товарообігу в грошовому виразі) і якісну (структура товарообігу) характеристики.

До показників, що характеризують товарообіг торговельного підприємства, відносяться: обсяг товарообігу у вартісному вираженні за поточними цінами, обсяг товарообігу у вартісному вираженні за порівняльними цінами, асортиментна структура товарообігу за окремими групами товарів, одноденний обсяг товарообігу, швидкість товарообігу й ін.

В торговельних підприємствах товарообіг - це сума грошової виручки за продані товари, на підставі чого можна говорити про значимість даного підприємства на споживчому ринку.

Товарообіг підрозділяється на роздрібний і оптовий.

Роздрібний товарообіг - це виручка від продажу споживчих товарів безпосередньо населенню як за готівку, так і за розрахункові чеки банків, через організований споживчий ринок.

Роздрібний товарообіг відображає обсяг товарної маси в грошовому виразі, який переходить до сфери особистого споживання. Він характеризує одночасно виручку роздрібного торговельного підприємства від продажу з одного боку, а з іншого - суму витрат населення на придбання необхідних товарів.

Роздрібний товарообіг визначається за цінами фактичної реалізації на момент відпуску товарів покупцю незалежно від часу оплати товарів.

До роздрібного товарообігу не включається вартість скляного посуду, проданого з товаром, що має заставну ціну.

Роздрібний товарообіг як статистичний показник відображає обсяг продажу товарів населенню через всі канали реалізації: в офіційно зареєстрованих підприємствах, на речових, змішаних та продуктових ринках.

Товарна структура роздрібного товарообігу включає в себе продовольчі і непродовольчі товари, які поділені на асортиментні групи та підгрупи.

Оптовий товарообіг - це виручка від продажу товарів певними партіями іншим підприємствам або організаціям.

Розрахунки за продані товари та надані послуги здійснюються за готівку, у безготівковій формі (з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів і т. п.), у кредит та в іншому порядку відповідно до діючого законодавства.

Разом з товаром покупцю в обов'язковому порядку необхідно видати розрахунковий документ установленої форми на повну суму здійсненої операції, що засвідчує факт придбання товару або надання послуги.

Торговельне підприємство самостійно встановлює організаційну форму бухгалтерського обліку, виходячи з виду і конкретних умов господарювання, визначає форми і методи ведення обліку з дотриманням єдиних методологічних основ. Підприємство повинне забезпечити повноту відображення в обліку всіх господарських операцій, результатів інвентаризації, правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів.

3. Ліцензування і патентування торговельної діяльності

Порядок організації і здійснення торговельної діяльності в Україні передбачає виконання суб'єктами господарювання певних вимог і норм, установлених діючим законодавством. Однією з таких вимог є ліцензування.

Окремі види підприємницької діяльності можуть здійснюватися тільки при наявності ліцензій.

Ліцензія - це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, відповідно до якого власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

Згідно з Законом України “Про підприємництво” від 07.02.91 р. №698-ХV зі змінами та доповненнями (далі - Закон про підприємництво) ліцензуванню підлягають види діяльності, що впливають на:

1. здоров'я людини (лікарські засоби, алкогольні напої та тютюнові вироби);

2. безпеку держави (вироби з використанням дорогоцінних металів, каменів, зброя);

3. навколишнє середовище (особливо небезпечні хімічні речовини, спеціальні засоби індивідуального захисту, заправлені речовинами сльозоточивої та дратівної дії).

Перелік видів діяльності, що ліцензуються, регламентує Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.07.2000 р. № 1775-ІІІ зі змінами і доповненнями (далі - Закон про ліцензування) та інші нормативно-правові документи.

Ліцензія, видана центральним органом виконавчої влади, надає право вести господарську діяльність на усій території України, а ліцензія, видана місцевим органом виконавчої влади, - на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для одержання ліцензії підприємство (підприємець) подає уповноваженому органу заяву на видачу ліцензії, в якій вказуються дані про заявника та вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію.

У випадку наявності в заявника філій або інших відокремлених підрозділів, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві вказується їх місцезнаходження.

До заяви додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав оригінал документа.

Орган ліцензування повинний у термін не пізніше 10-ти робочих днів з дати надходження документів прийняти рішення про видачу ліцензії (або відмовити у видачі ліцензії), і протягом 3-х робочих днів надіслати або видати письмове повідомлення.

Підставою для відмови у видачі ліцензії може бути:

1) невідповідність інформації в наданих документах (тоді направляти нову заяву можна не раніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення);

2) невідповідність заявника згідно поданим документам ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, що указаний в заяві про видачу ліцензії (ліквідувавши невідповідність, можна подати нову заяву).

Для кожної філії або відокремленого підрозділу, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, видається засвідчена органом ліцензування копія ліцензії, за видачу кожної з них стягується плата в розмірі одного не оподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.).

Терміни дії ліцензій, порядок і розмір їхньої оплати різні.

Так, наприклад, ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються строком на 5 років, а сплата здійснюється щорічно (зараховується до державного бюджету).

З 1 січня 2007 р. Законом України "Про внесення змін у деякі закони України щодо плати за ліцензії й акцизний збір на виробництво спиртів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" від 17.11.06 р. № 374-V встановлено річну сплату за право оптової торгівлі алкогольними напоями у розмірі 500 000 грн., за право оптової торгівлі тютюновими виробами - також 500 000 грн.

Ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються строком на 1 рік.

Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями складає 8 000 грн. на кожний окремо вказаний в ліцензії реєстратор розрахункових операцій (або книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться в місці торгівлі, на роздрібну торгівлю тютюновими виробами на кожне місце торгівлі - 2 000 грн., а на території сіл і селищ - 500 грн., на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та 250 грн. на роздрібну торгівлю тютюновими виробами на тих самих умовах.

Сплата за ліцензії на роздрібну торгівлю здійснюється щоквартально рівними частками та зараховується до державного бюджету.

Документи на видачу таких ліцензій надаються суб'єктами підприємницької діяльності до районних (міжрайонних) державних податкових інспекцій, які передають їх в регіональні управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору та контролю за виробництвом і обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України (ДААК ДПАУ).

Плата за видачу дублікатів ліцензій на оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами (у разі втрати або ушкодження ліцензій) складає 780 грн. Строк дії дублікату не може перевищувати строк дії, що вказаний у втраченій або пошкодженій ліцензії.

Дія ліцензії припиняється при несвоєчасній сплаті чергового платежу за ліцензію на підставі письмового розпорядження органу, що видав ліцензію, поки не буде сплачено заборгованість.

Якщо змінилися місцезнаходження, найменування суб'єкту підприємницької діяльності або інші дані, зазначені в отриманій ліцензії, то її необхідно переоформити.

В бухгалтерському обліку ліцензія, яку отримано на період більш одного року, визнається нематеріальним активом і зараховується на баланс за первісною вартістю. Первісна вартість складається з загальної суми, що підлягає сплаті за весь період дії ліцензії на право здійснення певного виду діяльності, та обліковується на рахунку 127 "Інші нематеріальні активи".

До витрат діяльності підприємства вартість ліцензії включається поступово шляхом нарахування амортизації упродовж терміну її корисного використання (тобто строку її дії), як правило, за прямолінійним методом.

Ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видається тільки на один рік, тому витрати на її придбання відносяться до витрат майбутніх періодів (рахунок 39 “Витрати майбутніх періодів”), а потім щомісячно включаються до витрат діяльності підприємства.

У податковому обліку згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі - Закон про прибуток) витрати на придбання будь-яких ліцензій, виданих державними органами для здійснення господарської діяльності, відносяться до валових витрат.

Як правило, розрахунки з покупцями на підприємствах роздрібної торгівлі здійснюються за готівку. Для здійснення торговельної діяльності за готівку суб'єкту підприємницької діяльності необхідно придбати торговий патент.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, зазначеними в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.96 р. № 98/96-ВР зі змінами і доповненнями (далі - Закон про патентування).

Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Згідно із даним Законом, об'єктом патентування є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Патентуванню підлягає торгова діяльність, що здійснюється в пунктах продажу товарів (магазинах, кіосках, лотках, прилавках, автомагазинах, АЗС, їдальнях, ресторанах і інших пунктах громадського харчування, оптових базах і складах, що використовуються для оптової торгівлі за готівку, і т.п.).

Дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг:

1) підприємств військової торгівлі, державних аптек та розташованих у селах, селищах та містах районного значення підприємств та організацій споживчої кооперації та торговельно-виробничих державних підприємств робітничого постачання;

2) суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб, які здійснюють торговельну діяльність з лотків та прилавків і сплачують ринковий збір, платять податок на промисел, продають вирощену в особистому підсобному господарстві продукцію, сплачують державне мито за нотаріальні послуги, сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3) суб'єктів підприємницької діяльності, утворених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

Без торгового патенту здійснюється: торгівля основними продуктами харчування; продаж товарів власного виробництва працівникам підприємства; діяльність по закупівлі в населення продукції, якщо подальша реалізація відбувається в безготівковій формі; торговельно-виробнича діяльність (громадське харчування) на підприємствах, установах, в навчальних закладах з обслуговування власних працівників, студентів, учнів.

Торговий патент на здійснення торговельної діяльності придбавається суб'єктами підприємницької діяльності або їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють торговельну діяльність в пунктах продажу товарів (магазинах, кіосках, лотках, прилавках, автомагазинах, АЗС, їдальнях, ресторанах і інших пунктах громадського харчування, оптових базах і складах, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток і т. ін.).

Торговий патент видається на підставі поданої заяви за плату державними податковими органами суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить12 календарних місяців.

Вартість торгового патенту залежить від місцезнаходження пункту продажу й асортиментного переліку товарів. Її встановлюють органи місцевого самоврядування.

У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного з них.

Крім звичайного торгового патенту на здійснення торговельної діяльності Законом Про патентування ще передбачені пільговий та короткотерміновий торговий патент.

Пільговий торговий патент надає право його власнику здійснювати торгівлю винятково певними товарами вітчизняного виробництва, що вказані в Законі (поштові марки, листівки, періодичні видання засобів масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів та ін.).

Вартість пільгового торгового патенту складає 25 грн. за весь термін дії патенту, що вноситься одноразово.

Короткотерміновий торговий патент видається для проведення торгової діяльності протягом обмеженого часу. Він використовується для проведення ярмарків, виставок-продажів, разової реалізації товарів за готівку і т. ін.

Термін дії короткотермінового торгового патенту - від 1 до 15 днів, його вартість за один день встановлюється у розмірі 10 гривень.

Термін дії такого торгового патенту 36 календарних місяців.

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу одержується для ведення діяльності, пов'язаної з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат - 4 200 грн/рік, гральний стіл з кільцем рулетки - 192 000 грн/рік).

Термін дії такого торгового патенту становить 60 календарних місяців, оплата його вартості провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

Торговий патент придбавається в державних податкових органах суб'єктами господарювання на підставі заяви та оригіналів документів, на підставі яких вона заповнена: статуту підприємства, виписки із засновницьких документів про юридичну адресу суб'єкту підприємництва, довідки органу, з яким узгоджено місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу (зі вказівкою цього місця), документу, що засвідчує право власності (оренди), дозволу на розміщення пункту продажу, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкту підприємництва, довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, ліцензії на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, документу про повну або часткову сплату вартості торгового патенту. Патент видають упродовж трьох днів.

Торговий патент повинний бути розміщений у кожному пункті продажу товарів або приміщенні для надання послуг та має бути відкритим та доступним для огляду.

Після закінчення терміну дії торгового патенту його повертають у податкову інспекцію, якою він був виданий.

Суб'єкти підприємницької діяльності або їх відокремлені структурні підрозділи, які здійснюють вид діяльності, що підлягає патентуванню, та які є платниками податку на прибуток, зобов'язані визначати податок на прибуток від кожного виду такої діяльності та окремо розраховувати податок на прибуток від іншої діяльності.

Податок на прибуток, який отримано від патентованого виду діяльності, підлягає сплаті до бюджету в сумі, що зменшується на вартість придбаних торгових патентів для здійснення цього виду діяльності протягом звітного періоду.

Витрати з передоплати торгового патенту обліковуються на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів".

До суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують законодавство про ліцензування та патентування господарської діяльності, застосовуються штрафні санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законодавством.

4. Сертифікація товарів

З метою запобігання реалізації продукції, що небезпечна для життя, здоров'я й майна громадян, охорони довкілля, а також сприяння споживачу в компетентному виборі продукції та створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності на міжнародному ринку на Україні здійснюється сертифікація продукції. Це один з ефективних методів, що дозволяють на підставі випробувань продукції в спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити захист прав споживача шляхом представлення їм достовірної й об'єктивної інформації про їх властивості, характеристики і відповідність стандартам.

Порядок сертифікації продукції встановлений Законом України “Про підтвердження відповідності” від 17.01.01 р. № 2406-ІІІ.

Сертифікація -- процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Об'єктом сертифікації є продукція, призначена для продажу, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям та персонал.

Сертифікація товарів здійснюється уповноваженими на те органами з оцінки відповідності.

В Україні проводиться обов'язкова сертифікація (сертифікація в законодавчо регульованій сфері) та добровільна сертифікація продукції (сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері).

Обов'язкова сертифікація, тобто сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів, проводиться винятково в державній системі сертифікації.

Державну систему сертифікації в Україні створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері передбачена для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людин, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля.

Наказом Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.05 р. № 28 затверджений Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні Переліку продукції.

До такої продукції відносяться: електропобутове обладнання; світлотехнічна продукція; радіоелектронна побутова апаратура; засоби обчислювальної техніки; обладнання для харчової, мясо-молочної промисловості, підприємств торгівлі громадського харчування; медична техніка; іграшки; мийні засоби; зварювальне, металообробне та деревообробне обладнання; засоби охоронного та продукція протипожежного призначення; дорожні транспортні засоби та сільськогосподарська техніка; засоби звязку; товари легкої промисловості; засоби автоматизації та механізації контрольно-касових операцій і конторське обладнання; харчова продукція та продовольча сировина; нафтопродукти; будівельні матеріали; готельні послуги; зброя вогнепальна мисливська та спортивна та інші.

Обов'язкова сертифікація у всіх випадках повинна включати перевірку й випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими спеціалізованими лабораторіями (центрами), - випробувальними лабораторіями, - за методами, визначеними відповідними нормативними документами, а при відсутності цих документів - за методами, що визначаються органом із сертифікації або органом, що виконує його функції.

Сертифікація продовольчої сировини і харчових продуктів тваринного походження здійснюється після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи виробника чи постачальника, її можуть здійснювати підприємства, на які покладена функція органа з добровільної сертифікації або органи із сертифікації, уповноважені на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері.

Сертифікат відповідності - це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Свідоцтво про визнання відповідності - документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України.

Декларація про відповідність - документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Виробник продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, зобов'язаний:

- сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлениї для конкретного виду продукції;

- наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері;

- компенсувати споживачам продукції завдані їм збитки в разі виявлення невідповідності вимогам, зазначеним у документах із сертифікації;

- надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції або декларування відповідності шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності або декларації про відповідність у документах на постачання продукції;

- надавати на вимогу органів із сертифікації продукції завірені виробником або імпортером копії документів із сертифікації.

Постачальник зобов'язаний:

- реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів документтів із сертифікації;

- припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Кожному продавцю товарів, які включені до Переліку продукції № 28, необхідно мати копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності, отримані від постачальників.

Такі ж копії необхідно мати і постачальникам продукції, яка належить сертифікації.

Збитки (включаючи очікуваний і не одержаний прибуток), нанесені виробником споживачам, їх майну, і шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу у зв'язку з порушенням правил сертифікації, підлягають відшкодуванню за рахунок органа, що проводив обов'язкову сертифікацію, у порядку, встановленому діючим законодавством, і цей орган позбавляється акредитації в державній системі сертифікації.

5. Види цін на товари. Державне регулювання цін

В умовах, коли підприємства можуть вільно купувати і продавати товари на внутрішньому і зовнішньому ринках, важливим завданням бухгалтерського обліку є забезпечення правильності формування цін на товари. Ціна - це грошове вираження вартості товарів, робіт, послуг.

Згідно з Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ) ціна визначається за домовленістю сторін, тобто в договорі. Договори можуть укладатися в усній (здійснюючи покупку в магазині роздрібної торгівлі, покупець укладає таким чином усний договір, що цілком виконується в момент його здійснення) і письмовій формах (договір, підписаний його сторонами і зміст якого зафіксовано на папері, є звичайним для застосування в оптовій торгівлі).

В залежності від стадій товарного обігу ціна може бути:

- оптова - ціна, за якою підприємство-виробник реалізує свою продукцію оптовим покупцям. Вона складається з ціни підприємства-виробника (собівартість плюс прибуток) і знижки (націнки) на користь збутової організації для покриття збутових витрат і отримання прибутку;

- роздрібна - ціна, за якою товари продаються кінцевим споживачам. Вона містить у собі вартість витрат виробників товарів і торговельних організацій і прибуток;

- покупна - ціна, за якою товар придбавається;

- продажна - ціна, за якою товар реалізується оптом, дрібним оптом, вроздріб;

- договірна - ціна, що встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) товарів та послуг;

- відпускна - ціна, що складається із собівартості, прибутку, податків;

- вільна - ціна, що встановлюється продавцем товару з урахуванням кон'юнктури ринку, попиту та пропозиції.

Дотримання порядку ціноутворення на товари є важливою умовою правильної організації на підприємстві бухгалтерського та податкового обліку товарних, розрахункових та інших операцій.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. № 507-ХІІ у народному господарстві можуть застосовуватися наступні ціни і тарифи: вільні, державні фіксовані, державні регульовані.

Торговельні підприємства мають право самостійно встановлювати вільні ціни на товари.

Собівартість товару - це витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією товарів. Підприємства, щоб отримати прибуток, повинні реалізовувати товари за ціною вище його собівартості.

Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (спиртні напої, тютюнові вироби й інші). Кабінетом Міністрів України встановлюється перелік товарів і розмір ставок акцизного збору на окремі види товарів.

Податок на додану вартість - частина знову створеної доданої вартості, що вноситься в бюджет при кожному етапі виробництва товарів.

Торгова надбавка - це частина вартості товару, призначена для покриття витрат, одержання прибутку і сплати податків. Її рівень визначається продавцем самостійно, виходячи з розмірів витрат і рівня рентабельності. Торгова надбавка включає торгову націнку і суму ПДВ.

Державні фіксовані ціни незмінні у визначеному періоді часу.

Державні регульовані ціни можуть змінюватись відносно базового рівня відповідно до порядку, встановленого державними органами. Для роздрібної торгівлі це може бути встановлення максимального рівня цін або торгової націнки.

Взагалі, державні фіксовані та регульовані ціни установлюються на ресурси, які значно впливають на загальний урівень і динаміку цін, на соціально значимі товари і послуги, а також і на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах-монополістах або тих, що займають домінуюче положення на ринку.

Кабінет Міністрів України здійснює цінову політику та визначає перелік продукції, товарів та послуг, на які встановлюються державні фіксовані та регульовані ціни.

Державні фіксовані та регульовані ціни (крім сфери телекомунікацій) встановлюють державні органи управління.

Державний контроль за цінами здійснює Державна інспекція з контролю за цінами, яка працює на підставі Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. № 1819. Вона може:

- проводити на підприємствах незалежно від форми власності перевірку бухгалтерських документів, а також інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів;

- одержувати від підприємств матеріали й інформацію, необхідну для проведення перевірки;

- обстежувати виробничі, складські і торговельні приміщення підприємств;

- вимагати усунення порушень порядку формування, установки і застосування цін і тарифів;

- приймати рішення про вилучення у бюджет необґрунтовано отриманої підприємством виручки в результаті порушення державної дисципліни з цін та про застосування штрафу в дворазовому її розмір.

Необґрунтовано отримана виручка - це різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) та вартістю такої продукції за цінами та тарифами, що повинні бути встановлені відповідно до законодавства.

Якщо підприємством допущене порушення у сфері ціноутворення, яке виявлене Державною інспекцією з контролю за цінами у ході перевірки, то на підставі складеного такою комісією акту перевірки приймається рішення про застосування економічних та фінансових санкцій.

6. Штрих-кодування товарів

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про упровадження штрихового кодування товарів” № 574 від 29.05.96 р. усі суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані здійснювати маркування товарів, які виробляють та реалізують в країні.

Підприємства роздрібної торгівлі повинні використовувати для продажу товари, що марковані штриховими кодами.

Штриховий код - це комбінація послідовно розташованих рівнобіжних штрихів і проміжків між ними, розміри і розташування яких установлені визначеними правилами. Він призначений для автоматизованої ідентифікації товару або іншої інформації про нього.

Здебільшого на товари наносяться штрих-коди, цифрові позначення яких мають 13 цифр, а на маленькі за розміром товари - 8 цифр.

Штрих-код можна перевірити, за допомогою створеного електронного каталогу GEPIR, який включає в себе інформацію про усі країни, які є учасниками Всесвітньої системи GS1.

В штрих коді зашифровані національна організація-член системи GS1, код підприємства, номер товару.

Таке кодування товарів впроваджується з метою створення в Україні інформаційної бази з контролю і управління товарно-грошовим обігом, скорочення часу товарообігу за рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві товару, його складуванні, транспортуванні та реалізації.

Література

1. Бухгалтерський облік: Нормативна база / Я. Кавторєва (уклад.), Ф. Федорченко (уклад.). - 10.вид., перероб. і доп. - Х. : Видавничий будинок "Фактор", 2004. - 511с.

2. Грабова Н. М. Бухгалтерський облік у галузях народного господарства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 203 с.

3. Циган Р.М. Конспект лекцій. - 2009. - 206 с.