Аналіз діяльності малих підприємств

Проаналізуємо ефективність діяльності малого підприємництва в Чернівецькій області.

У 2006 р. у Чернівецькій області функціонувало 4751 підприємств (з кількістю зайнятих до 50 осіб), з них у сфері малого бізнесу - 4277 (або 90% від загальної кількості). Кількість малих підприємств збільшилась порівняно з 2005р. на 3,8%. У розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення кількість малих підприємств збільшилась - з 45 підприємств у 2005р. до 47 у 2006р. [36] За видами економічної діяльності найбільша кількість підприємств здійснювала діяльність у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 1234 (28,9% від усіх малих підприємств), промисловості - 840 (19,6%), операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям - 676 (15,8%), сільського господарства, мисливства, лісового господарства - 432 (10,1%) та будівництва - 360 (8,4%).

Із загальної кількості звітуючих малих підприємств - 2575 (60,2%) реалізовували продукцію та надавали послуги. Всього за 2006 рік ними було реалізовано продукції (робіт, послуг) на суму 927,9 млн.грн. Найбільша частка реалізованої продукції (робіт, послуг) в загальних обсягах реалізації малих підприємств належала підприємствам торгівлі, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 42,7%, промисловості - 17,3%. В середньому одним малим підприємством за 2006 рік було реалізовано продукції (робіт, послуг) на суму 360,3 тис.грн., що на 40,7 тис.грн. більше ніж у 2005р.

Структура малих підприємств Чернівецької області за основними видами економічної діяльності наведена в рис. 3.1.

Рис. 3.1. Структура малих підприємств Чернівецької області за основними видами економічної діяльності за 2006 рік

За видами економічної діяльності найбільш привабливими для малих підприємств залишаються: торгівля, ресторанне господарство, операції з нерухомістю, надання транспортних послуг, виробнича діяльність. Частка малих підприємств у цій сфері діяльності - 77,5% від їх загальної кількості. У розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення кількість малих підприємств зросла на 8,9 % та становить 98 підприємств, по Україні цей показник - 63 підприємства, по області - 45. Дані за 2002-2006 роки представлені на рис.3.2.

Рис. 3.2. Кількість малих підприємств на 10 тис. осіб населення України

У 2006р. на малих підприємствах було зайнято 26,9 тис.осіб (включаючи працюючих за сумісництвом), що становило 32,7% від кількості працюючих на госпрозрахункових підприємствах. Середньомісячна заробітна плата працівників становила 480,3 грн., що на 27,5% більше, ніж у 2005 році (376,7 грн.). На малих підприємствах зайнято 15,6 тис.осіб. Найбільша кількість працівників зайнята в промисловості (23,1% ) і на підприємствах сфери торгівлі та послуг (21,9%).

У 2006р. загальний обсяг інвестицій, здійснених малими підприємствами, становив 228,8 млн. грн., що у 2,2 рази більше, ніж у 2005р. Інвестиційну діяльність у 2006 р. здійснювало 799 підприємств, що більше на 12,9% ніж у попередньому році. Більші прибутки серед малих підприємств Чернівецької області отримують малі підприємства, які займаються операціями з нерухомим майном, орендою та наданням послуг підприємцям. Успішно працювали також малі будівельні підприємства, які торік заробили 7,4 мільйона гривень. Водночас, за підсумками 2006 року, збитки малих підприємств на 100 тисяч гривень перевищили їхні прибутки.

Обсяг реалізованої продукції, робіт та наданих послуг підприємствами малого та середнього бізнесу становить 577,9млн.грн., або 68,5 % від загального обсягу реалізації продукції малими підприємствами в економіці області. Частка малих підприємств міста в загальному обсягу реалізованої продукції в цілому по області склала 13,2%. Цей показник є одним з найвищих у державі.

Збільшується роль малих підприємств у наповненні місцевого бюджету. Загальний обсяг надходжень від здійснення підприємницької діяльності становить 42,6 млн.грн. (у 2005 році - 39,9, у 2004 році - 32,9) У формуванні доходної частини бюджету міста питома вага податкових надходжень від підприємництва складає майже 30 відсотків.

У 2005-2006 роках в м.Чернівцях виконано комплексні заходи з сприяння суб'єктам господарювання у запровадженні власного бізнесу, вирішенню проблемних питань, залученню їх до формування у відповідності з Програмою розвитку малого підприємництва.

Забезпечувалась прозора система планування та підготовки регуляторних актів, за 2006 рік прийнято 8 регуляторних актів, що регулюють здійснення підприємницької діяльності.

Консультативну та правову допомогу малому підприємництву надають 18 громадських організацій та спілок, діяльність яких направлена на захист та підтримку суб'єктів підприємництва. За фінансовою підтримкою міської ради на базі Чернівецького міського Центру захисту приватних підприємців та підприємств малого бізнесу продовжує роботу “Гаряча лінія” з надання інформаційних послуг суб'єктам підприємницької діяльності. Протягом 2006 року на “Гарячу лінію” звернулись із запитами 2,3 тис. суб'єктів підприємницької діяльності.

Проведена робота щодо впровадження вимог Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”. З метою забезпечення прозорості та рівності умов при одержанні дозвільно-погоджувальних документів, спрощення та оптимізації порядку надання дозвільних документів, створення зручностей для підприємницьких структур міста, департаментами економіки, житлово-комунального господарства, містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради забезпечено функціонування дозвільних офісів з видачі документів дозвільного характеру. Впродовж 2006 року через адміністраторів дозвільних офісів видано 1,5 тис. документів дозвільного характеру.

Запроваджена державна реєстрація суб'єктів господарювання за принципом “єдиного вікна”, що значно спростило процедуру започаткування власної справи та взяття на облік суб'єктів підприємницької діяльності.

Для стимулювання організації власного бізнесу впродовж 2006 року здійснені одноразові виплати допомоги по безробіттю 30 незайнятим особам на суму 102,0 тис.грн. Для організації роботи в сфері малого бізнесу пройшли перепідготовку 101 особа.

Таким чином, вид економічної діяльності, як фактор впливу на ефективність діяльності малих підприємств, повинен стати однією з ознак, що продиференціює програми їхньої підтримки. Для обґрунтованої розробки подібних програм, ця ознака повинна бути додатково ретельно досліджена. Кожна галузь індивідуально повинна бути проаналізована в динаміці, причому як на рівні окремої області (для встановлення можливого впливу місцезнаходження на галузеві особливості), так і на рівні країни для встановлення загальних характеристик тієї чи іншої галузі. За такої об'єктивної оцінки обґрунтовано можливо виявити серед малих підприємств найбільш перспективні, прибуткові, ефективно діючі та проблемні, збиткові малі підприємства, але які мають стратегічне державне значення (сільське господарство, чи інша пріоритетна галузь). Розроблені таким чином галузеві диференційовані програми підтримки малого бізнесу будуть застосовувати різні інструменти, методи та спрямовуватися на різні групи та типи МП, тим самим більше та ефективніше сприяючи розвитку одних та подоланню кризи інших підприємств малого бізнесу.

Основними напрямками дальнійшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого та середнього підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

3.3 Зарубіжний досвід діяльності малих підприємств

Світовий досвід свідчить про те, що ефективність функціонування економіки будь-якої країни здебільшого залежить від оптимального поєднання в ній малого, середнього та великого бізнесу. Останнім часом у світі спостерігається тенденція лідерства в структурах економічних систем різних країн малих та середніх підприємств, розвиток яких в сучасних умовах є одним із важливих факторів вирішення соціально-економічних проблем у державах взагалі та в окремих їх регіонах зокрема.

Сьогодні в провідних країнах світу малий та середній бізнес як сектор економіки є домінуючим за чисельністю й обсягами виробництва.

У зарубіжних країнах малими підприємствами вважаються ті, які протягом двох років не перевищували встановлених меж двох із таких показників: загальна сума активів, обсяг продажу (виручки) та середня кількість працівників (табл.3.2.).

Як свідчить практика таких країн, саме малі та середні підприємства є найдинамічнішими підприємствами, на розвиток яких впливає якість бізнес-середовища в країні. Взаємозв'язок держави і малого бізнесу здійснюється на взаємовигідній основі та має довгостроковий характер.

Таблиця 3.2.

Критерії належності господарюючих суб'єктів до підприємств малого бізнесу в деяких зарубіжних країнах

При цьому роль держави полягає у забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, проведенні прозорої, стабільної, ефективної податкової та регуляторної політики, створенні рівних сприятливих умов для розвитку різних форм бізнесу, включаючи малий, а також всебічній підтримці підприємництва та приватної ініціативи.

Малий бізнес у розвинутих країнах виконує такі важливі для економіки функції, як залучення до економічного обороту матеріальних, фінансових, природних, інформаційних і людських ресурсів, що випадають з поля зору великих компаній. Завдяки таким підприємствам великі компанії звільняються від нерентабельної діяльності, на ринку продукції забезпечується врегулювання попиту і пропозиції, рівня цін на виготовлену продукцію, створюються додаткові робочі місця та долається проблема прихованого безробіття, а завдяки послабленню майнової диференціації та підвищенню життєвого рівня населення пом'якшується соціальна напруга в суспільстві. Не виникає сумнівів, що до таких самих тенденцій доцільно наближатися й українській економіці, спрямовуючи при цьому матеріальні, фінансові й організаційні зусилля держави на прискорення розвитку малого підприємництва, яке є базою та елементом конкурентного ринкового механізму.

Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі та інше.

В той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів та інше. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Практика діяльності малих американських фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватка недостатньо. У сучасному малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управлінні особливими структурами бізнесу.

Крім позитивних чинників, що сприяють розвитку малого підприємництва, є й негативні, а саме: недостатність фінансових ресурсів, труднощі з придбанням необхідного обладнання, виробничих площ, вузьке коло постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих, недостатній розвиток ринку збуту продукції, незахищеність працівників цих підприємств тощо. Ці чинники впливу на розвиток малого бізнесу притаманні не лише Україні, а й іншим країнам світу.

Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення.

Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. Так, питома вага малих підприємств в таких країнах, як Японія, Німеччина, перевищує 95%. З 880 тис. промислових підприємств Японії тільки 4 тис. мають більше за 300 працюючих і 700 - більше за 1000 працюючих. У країнах ЄС кількість підприємств з чисельністю зайнятих понад 500 чоловік не перевищує 12 тис.

Цілеспрямована державна підтримка субєктів малого бізнесу в Україні має важливе значення, оскільки без ефективного функціонування малого підприємництва неможливе створення конкурентоспроможної економіки держави в цілому. Сектор малого бізнесу в Україні має широку мережу підприємств, переважно працює на внутрішньому ринку та безпосередньо пов'язаний з масовим споживачем товарів, робіт, послуг.

Розбудова економіки України та її інтеграція до європейської економіки обов'язково повинні відбуватися з використанням малого підприємництва як потужного важеля цієї розбудови.

Минулого року завершився черговий етап розширення Європейського Союзу, безпрецедентний етап за кількістю країн, які приєдналися до ЄС. І хоча серед них немає України, наша держава проводить діалог з Євросоюзом.

Європейський союз є найбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близько чверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середні підприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях, як оптова та роздрібна торгівля, харчова промисловість, будівництво, ділові стратегічні послуги, консультаційні послуги, готельний, ресторанний і туристичний бізнес, забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половини сукупного ВВП. Майже половина європейських малих та середніх підприємств можуть вважатися інноваційними, оскільки самостійно або у партнерстві з великими підприємствами виконують науково-дослідні роботи, пропонують на ринку нові продукти й технології або здійснюють комерціалізацію уже наявних продуктів і технологій. Понад чверті усіх європейських малих і середніх підприємств, що працюють у виробничій сфері, посідають досить високі конкурентні позиції на світовому ринку. Вони дедалі більше залучаються до міжнародних стратегічних альянсів як окремо, так і разом з великими транснаціональними корпораціями, оскільки мають досить високий ступінь гнучкості й можуть швидко пристосовуватися до змін.

Навіть зважаючи на всі об'єктивні переваги малих і середніх підприємств як форми організації підприємницької діяльності, слід зазначити, що зростання їхньої кількості та впливу їх на розвиток європейської економіки, особливо останнім десятиліттям, не було б таким значним без державної підтримки цих суб'єктів підприємництва. Визнаючи значення малих та середніх підприємств для економічної структури нової Європи, урядові структури ЄС та країн, що належать до його складу, проводять активну й зважену державну політику в галузі регулювання і підтримки малих і середніх підприємств, яка враховує галузеві та регіональні особливості розвитку цього сектору економіки.

Процеси розвитку малих і середніх підприємств є об'єктом теоретичних та емпіричних досліджень у багатьох країнах ЄС. Науковці підходять до проблематики розвитку сектору малих і середніх підприємств з позицій, головним чином, двох загальноприйнятих підходів ? теорії організації й ефективності масштабів виробництва та теорії корисності і раціональної поведінки індивідуума на ринку праці.

У дослідженнях першого напрямку розглядають різноманітні чинники (інституціональні, політичні, соціально-економічні, соціокультурні, технологічні), що сприяють розвитку малих і середніх підприємств в тих чи інших країнах. З точки зору теорії корисності та раціональної поведінки індивідууму на ринку праці збільшення кількості підприємців ? засновників малих і середніх підприємств пов'язують з такими чинниками, як психологічні особливості індивідуумів, щільність розподілу капіталу серед населення, а також з корисністю найманої праці і корисністю самозайнятості.

Вивчення як чинників, що сприяють, так і бар'єрів, що перешкоджають розвиткові малих і середніх підприємств, є найпомітнішим напрямком досліджень у країнах ЄС. Саме за результатами таких досліджень формуються напрямки державної підтримки малих і середніх підприємств у цих країнах.

Європейський союз є прикладом нової моделі регіонального об'єднання країн, де регулювання економічних процесів здійснюється водночас як на національному, так і вищому ? наддержавному рівні. Політика ЄС щодо малих і середніх підприємств не є винятком.

Головними цілями наддержавного регулювання та підтримки малих і середніх підприємств в ЄС є зміцнення єдиного внутрішнього ринку, інтернаціоналізація підприємницької діяльності на рівні окремих її суб'єктів шляхом залучення підприємств до електронної комерції, активізація створення й використання інновацій, спрощення процедур для створення нових підприємницьких структур. Національна політика у країнах ЄС стосовно малих та середніх підприємств має на меті створення найкращих умов для започаткування й розвитку підприємницької діяльності.

Головними напрямками державної підтримки малих та середніх підприємств у ЄС є: усунення бюрократичних перешкод на шляху їх створення та функціонування; надання їм прямої фінансової підтримки; полегшення їм доступу до джерел фінансування; зменшення податкового тягаря; підвищення їхнього інноваційного потенціалу; сприяння активному використанню ними електронної торгівлі.

На сьогодні Україна вже пройшла певну частину шляху в напрямі інтеграції до Європейського Союзу. Так, розпочато роботу щодо оцінки стану виконання чинної Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною, основна мета якої ? створення правової бази для інтеграції України до Європейського Союзу. Зазначена Угода належить до категорії міжнародних договорів і є частиною законодавства як ЄС, так і України, що покладає відповідні зобов'язання на обидві сторони.

Повна імплементація Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною є передумовою для інтеграції України до європейської економіки. З цією метою необхідно провести реорганізацію всіх сфер життєдіяльності нашого суспільства таким чином, щоб Україна мала змогу довести свою європейську ідентичність і стати такою країною, яка має ті самі цінності, ту саму структуру, таке саме верховенство закону, як і країни ? члени Європейського Союзу. Процес адаптації законодавства України до директив європейського права став невід'ємною складовою правової реформи в Україні.

Враховуючи досвід інших країн світу та відповідно до законодавства Європейського Союзу наша держава повинна визначити роль і місце малого підприємництва в суспільстві. При цьому під час проведення економічної реформи в країні визначальними пріоритетними напрямами державної політики повинні стати проведення державної підтримки розвитку суб'єктів малого бізнесу та дієвий захист їх інтересів.

І тоді можна констатувати, що малий бізнес в Україні успішно переростає в середній та великий, доходи державного бюджету постійно зростають, а українці стають заможнішими.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Суть та значення малого бізнесу полягає в тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; складає основу дрібно-товарного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, волю ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживацькими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників, сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції. Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальному економічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами.

В сучасних умовах малий бізнес є єдиним сектором економіки країни, кількість підприємств якого стабільно зростає щороку. На жаль, цей сектор має свої проблеми. Однією з них є підчас неефективна діяльність самих малих підприємств, стабільно зростаюча кількість яких зовсім не забезпечує зростаючого обсягу виробництва та прибутковості малого бізнесу.

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов'язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства.

Уміння здійснювати ефективне управління фінансовим станом підприємства, у тому числі й у плані перспектив його розвитку, залежить не лише від мети його проведення, а й від доцільності використання того чи іншого методу оцінки фінансового стану підприємства, його адаптації до сучасних значень і цілей розвитку, а також вимог, висунутих з боку зовнішніх суб'єктів господарювання, інвестиційного і податкового середовища. Це визначає наукове й практичне значення дослідження наявних методів оцінки фінансового стану підприємства.

В курсовій роботі на матеріалах МПП "Боріс" проводився аналіз ефективності діяльності підприємства ? аналіз фінансового стану та фінансових результатів підприємства за напрямами та методикою, описаними у вітчизняних періодичних виданнях та науковій літературі.

Аналізуючи фінансове становище підприємства, можна зробити висновок, що воно дещо погіршилося, оскільки коефіцієнт автономії зменшився порівняно з початком 2005 р. на 0,02 пункти. На кінець звітного періоду 81% майна підприємства покривалось за рахунок власного капіталу, а отже, фінансування господарської діяльності за рахунок залучених коштів здійснюється в допустимих межах. Прискорення оборотності свідчить, що на підприємстві зросли обсяги господарської діяльності і менше коштів потрібно для її організації.

Аналізуючи показники рентабельності та прибутковості МПП „Боріс” можна спостерігати негативну тенденцію до зменшення цих показників. Це свідчить про зниження ефективності господарювання підприємства.

З метою уникнення кризових явищ у виробничо-фінансовій діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання треба розвивати ділову активність підприємства, що мінімізує ризик неуспіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції. Ділова активність доволі широке поняття й охоплює практично всі аспекти роботи підприємства.

Досліджуваному підприємству пропонується здійснювати прогнозування фінансового стану, під яким розуміють передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. Об'єктом прогнозування має бути насамперед обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, стосовно якого складається прогноз

Знаючи з більшою чи меншою мірою ймовірності обсяг власних фінансових ресурсів, що надійдуть у майбутньому, можна зробити прогноз їх розміщення в активи підприємства у розрахунку на додержання вже досягнутого рівня ліквідності і платоспроможності, або на поліпшення показників, що їх характеризують. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені у нераціональні витрати (наприклад, мова може йти про реалізацію зайвого для підприємства устаткування, залучення у виробництво наднормативних запасів сировини й матеріалів, стягнення дебіторської заборгованості тощо). Ці розрахунки мають також передбачати всі додаткові витрати, пов'язані, наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних коштів та іншими потребами підприємства на прогнозований період.

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

Щоб вистояти у конкуренції виробників на ринку, щоб гарантувати своєму підприємству фінансовий успіх, потрібно не лише скорочувати витрати виробництва з метою отримання максимального прибутку. В сучасному світі, коли ринкова конкуренція стає все жорсткішою, але не за рахунок фактора цін, а в результаті виникнення витонченіших методів і форм суперництва фірм на ринку, головна мета керівника підприємства вже не може полягати лише у прагненні знижувати витрати виробництва. Виживання підприємства все частіше зумовлюється дією факторів більш довгострокового порядку, ніж просто економія яких-небудь видів прямих або накладних витрат. За таких обставин варто більше часу приділяти таким сферам, як реалізація і збут продукції, збільшення доходів і поліпшення свого фінансового стану, ніж управлінню виробництвом з метою зниження витрат. Тому аналіз повинен входити до системи маркетингу, який даватиме інформацію про вироби.

Зосередимо увагу на формуванні рекомендацій для подолання фінансових труднощів підприємства.

Оскільки неплатоспроможність підприємства викликається нестачею грошових коштів, а не обігових коштів взагалі, добрі результати дають цілеспрямовані дії щодо поліпшення структури обігових коштів. Для цього достатньо зменшити залишки непотрібних або надмірних виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей через їх реалізацію або обмеження придбання при звичайних обсягах їх використання. Ефект буде однаковим, проте різним за часом.

Скорочення понаднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складі потребує вжиття інших за своєю суттю заходів. Це і прискорення виконання замовлень покупців, і вдосконалення оперативного планування виробництва й відвантаження продукції, перегляд ціноутворення і маркетингових засад підприємства. Інколи вивільнення коштів із цих залишків можливо тільки частково, оскільки без певної уцінки це не обходиться. Проте нехтувати такими заходами не слід, а їх своєчасне і масове проведення дає життєво потрібні грошові кошти і оздоровче діє на виробничі неподобства і винних осіб.

Якщо підприємство має великі суми дебіторської заборгованості і насамперед несплачені своєчасно товари відвантажені, то слід запровадити комплекс заходів, починаючи з можливого вибіркового припинення відвантаження продукції замовникам-боржникам до рішучих вимог повернення коштів у судовому порядку. Наполеглива робота з дебіторами, диференційний підхід до кожного партнера обов'язково дасть певні сплачені суми, що приведе до збільшення платіжних можливостей самого підприємства.