Суть грошей та їх функції
Теоретичні аспекти походження грошей, їх суть та функції: міра вартості, засіб обігу, утворення скарбів і нагромадження, платежу, світові гроші. Необхідність та сутність кредиту, специфічні причини кредитних відносин. Визначення потреб в кредитах.
Рубрика | Маркетинг, реклама и торговля |
Вид | шпаргалка |
Язык | украинский |
Дата добавления | 11.03.2009 |
Размер файла | 60,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
10
1. Походження грошей та їх функції
Теоретичні аспекти походження грошей
На відміну від споживної вартості, яка являє собою по суті товарне тіло, вартість матеріально виявити неможливо. Вона є нематеріалізована у товарі праця, історично суспільна форма праці. Для того щоб до кінця з'ясувати вартість, дати наукове пояснення сучасних її форм, необхідно знову повернутися до аналізу обміну форм вартості або до мінової вартості. Виявити вартість можна лише у суспільному відношенні одного товару до іншого.
У розвинутому товарному господарстві всі товари прирівнюються до грошей, що виражають вартість усіх інших товарів. Але перед тим, як вартість того чи іншого товару знайшла свій вираз у грошовій своїй формі, вона пройшла тривалий і складний шлях розвитку.
Питання про походження і природу грошей давно привертало увагу економістів. Вперше наукове його дослідження зроблено А. Смітом. Пізніше велику увагу вивченню цього питання приділив К. Маркс. Він установив, що вартість у своєму історичному розвитку набувала таких форм: проста, поодинока, або випадкова; повна, або розгорнута; загальна; грошова.
Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва й обміну.
Виходячи з того, що перша з названих форм вартості виникла разом із зародженням обміну й містить у собі таємницю всіх інших форм вартості, розглянемо її детальніше.
Отже, просте мінове відношення, в якому х товару А обмінюється на у товару В, має такий вигляд: х товару А = у товару В. У такій послідовності товар А виражає свою вартість у товарі В, перебуває в активній відносній формі вартості, а товар В, який виражає вартість товару А, фігурує в пасивній еквівалентній формі вартості. Але на цій стадії розвитку обміну роль еквівалента не закріплюється за одним якимось товаром. Як бачимо, відносна форма вартості та еквівалентна форма взаємно обумовлюють й одночасно виключають одна одну, тобто є полюсами одного й того ж виразу вартості, причому відносна форма вартості характеризує як якісну сторону обмінюваних товарів (внутрішню однорідність згустків абстрактної праці), так і кількісну (відповідну кількість предметів, які містять у собі рівні кількості абстрактної праці). Еквівалентна форма товару характеризується трьома особливостями. Так, в обміні власника товару А цікавить споживна вартість товару В. Але споживна вартість товару А є результатом конкретної приватної праці. Звідси й випливають особливості еквівалентної форми, суть яких полягає в тому, що:
а) споживна вартість товару-еквівалента В стає матеріалом для виразу вартості товару А іншої споживної вартості;
б) конкретна праця як творець еквівалента виступає формою вияву абстрактної праці;
в) приватна праця, яка втілена в товарі-еквіваленті, стає формою виразу протилежності - суспільної праці.
Як бачимо, вартість, абстрактна й суспільна праця зовнішньо відокремлені від споживної вартості, конкретної приватної праці. До того ж товар В не тільки задовольняє відповідну потребу, а й виконує суспільну функцію - роль еквівалента.
Оскільки в умовах вияву простої форми вартості важливо було безпосередньо визначити однорідність багатьох товарів, а кількісні пропорції складалися випадково, остільки ця форма вартості задовольняла господарські потреби суспільства доти, доки сам обмін мав випадковий характер.
З розвитком виробництва і суспільного поділу праці відбувається швидке зростання товарних мас. Обмін набуває регулярного характеру, визначаються місця, де зустрічаються товаровиробники. Перехід до регулярного обміну зумовив перехід від простої до повної, або розгорнутої, форми вартості.
Характерним для цієї форми обміну є те, що вартість одного товару може бути виражена в багатьох інших товарах, а кількість випадкових пропорцій скорочується. Але внаслідок появи все нових видів товарів збільшується ряд еквівалентів, і відносний вираз вартості товару залишається незавершеним. Сам безпосередній обмін товарів ускладнюється. І тому товаровиробники вдаються до третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. У цьому випадку із загальної маси товарів вирізняються головні товари (товари-посередники), до яких прирівнюються всі інші. Цим самим вартість ординарних товарів стала виражатися в споживній вартості товару-посередника. Поступово останні перетворилися в межах місцевих ринків у загальні еквіваленти, а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг.
Зародження цих мінових відношень означає перехід до загальної форми вартості.
Поява загального еквівалента вирішила суперечність загальної форми обміну тією мірою, що кожен продавець товару вже мав можливість обміняти свій товар на інший за допомогою товару - загального еквівалента, що значно стимулювало обмін товарів, а через нього і виробництво.
На тій стадії, коли роль загального еквівалента закріпилася за одним якимось товаром, виникла грошова форма вартості. Тут не мала значення споживна вартість товару-еквівалента. У ролі грошей виступали різні товари. Лише на високій стадії розвитку товарного виробництва й обігу, з розвитком уже світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом.
Золото як загальний еквівалент вирізнилося з ряду інших товарів завдяки своїм властивостям, які роблять його найпридатнішим для виконання суспільних функцій загального еквівалента, а саме - однорідність, подільність, портативність та ін.
Золото як гроші у відношенні до всього товарного світу завжди перебуває в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця є безпосереднім утіленням абстрактної загальної людської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.
Розділення товарного світу на товари і гроші являє собою закінчену форму зовнішнього прояву внутрішніх суперечностей - суперечностей між товарами і грошима. Лише обмінений на гроші кожен товар як продукт безпосередньо приватної праці дістає суспільне визнання. З появою грошей стає можливим не тільки вимірювання вартостей різних товарів, а й розвиток форм вартості набуває свого завершення. Подальша історія обміну пов'язана з використанням паперових, кредитних грошей та ін., що функціонують паралельно з грошовим товаром чи без нього.
Як і всякому товарові, грошам властива споживна вартість і вартість, їхня споживна вартість вирізняється тим, що вони, по-перше, виконують суспільну функцію загального еквівалента і, по-друге, використовуються для особистого і суспільного споживання як будь-який товар.
Суть грошей та їхні функції
Вартість товару, виражена в грошовій формі, виступає як ціна. Гроші, маючи властивість загальної обмінюваності, дають змогу стихійно здійснювати як кількісний, так і якісний обмін затрат праці приватних товаровиробників. Цей обмін відбувається на ринку за допомогою коливання цін. Але коливання ринкових цін веде до нерівності між товаровиробниками, нагромаджує в руках конкурентоспроможніших з них гроші, а отже, сприяє концентрації економічної влади в їхніх руках. Цим самим гроші прискорили процес переростання простого товарного господарства в капіталістичне. За капіталізму вони перетворилися в капітал, у знаряддя експлуатації.
Найповніше суть грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п'ять функцій: міру вартості; засіб обігу; засіб утворення скарбів і нагромадження; засіб платежу; світові гроші.
З названих функцій найбільшу значущість має перша - міра вартості. Гроші виконують роль загального еквівалента; за допомогою грошей порівнюються величини вартості всіх інших товарів. І виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю, але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші. До них прирівнюються величини вартості всіх інших товарів.
Виконання грошима функції міри вартості передбачає визначення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів. Такою грошовою одиницею у США є долар, в Англії - фунт стерлінгів, які прирівнюються до різної вагової кількості золота. Для зручності грошові одиниці шляхом їх поділу на кратні частини розкладаються в масштабі цін. Отже, через міру вартості гроші виражають кількість втіленої в товарах суспільної праці, а через масштаб цін - вагову кількість золота, яка міститься в грошовій одиниці та її складових частинах. Тому міра вартості - суспільна функція, а масштаб цін - розрахункова міра, яку може змінювати держава. Зменшення вагового вмісту золота в грошовій одиниці означає девальвацію, підвищення - ревальвацію.
Друга функція - засіб обігу - пов'язана з тим, що за умов розвинутого товарного обміну безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар - гроші - товар (Т - Г - Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально і обслуговують вони акт продажу-купівлі.
Кількість грошей, яка може бути в обігу, визначає закон грошового обігу повноцінних грошей. Згідно з ним маса грошей, що функціонує як засіб обігу, прямо пропорційна сумі цін усіх товарів і обернено пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць, тобто вона визначається трьома факторами: рухом цін на товари, кількістю товарної маси, швидкістю обігу грошей.
Швидкоплинне виконання грошима цієї функції і відокремлення змісту грошей від їх номінального значення створили умови для того, що уряди почали випускати в обіг неповноцінні монети, а це підготувало грунт для заміни металевих грошей паперовими. У XI ст. вони почали випускатися в Китаї, з 1690 р. - у США, в 1762 р. - в Росії. З 1914 р. майже в усіх країнах припинилася заміна банкнот на золото, а під час світової кризи 1929-1933 рр. припинився обіг золота взагалі.
Паперові гроші - це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях як засіб обігу і засіб платежу. Урядом вони вводяться в обіг з примусовим курсом. Оскільки паперові гроші виникли із функціонуванням металевих грошей, раніше розглянутий закон грошового обігу є базою для специфічного закону паперово-грошового обігу. Суть його полягає в тому, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, то купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари й послуги зростуть.
Знецінення паперових грошей унаслідок їх надмірного випуску урядом називається інфляцією. Знецінення грошей - це лише момент в інфляційному процесі. Інфляція проявляється в набагато більшому зростанні цін на різні товари і послуги порівняно з підвищенням заробітної плати. Це - свого роду прихований податок, котрий знижує життєвий рівень працівників. В кінцевому підсумку інфляційний процес призводить до розкладу господарства. Держава вимушена приймати відповідні заходи для зміцнення грошової системи шляхом девальвації грошової одиниці, обміну знецінених грошових знаків на нові тощо.
Незбіг актів продажу-купівлі містить у собі формальну можливість надвиробництва товарів, економічної кризи.
Третя функція - засіб утворення скарбів і нагромадження - пов'язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Гроші затримуються в руках товаровиробників, випадають зі сфери обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних випадковостей стихійного ринку. Але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в товарообіг.
При золотому обігу резервуари скарбів були стихійним регулятором обігу грошової маси. Паперові ж гроші не можуть перетворюватися в скарб і регулювати грошовий обіг. За капіталізму гроші нагромаджуються головним чином не у вигляді скарбів, а як капітал.
Четверта функція - засіб платежу - виявляється у зв'язку з потребою продажу товару і послуг при відкладанні платежу і викликається різницею в часі виробництва і реалізації ряду товарів або ж необхідністю купівлі товарів за відсутності наявних грошей. У даному разі продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник.
Розширення функції грошей як платіжного засобу викликало, у свою чергу, потребу у використанні кредитних грошей. У їхній ролі стали використовуватися векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки.
Врешті-решт розвиток кредитних відносин і банківської справи сприяв зменшенню потреби в наявних грошових знаках. Тому закон грошового обігу зазнав істотних змін.
З розвитком товарно-грошових відносин функція грошей як засобу платежу дедалі більше витісняє функцію засобу обігу. Остання виявляється лише у сфері роздрібного товарообігу.
При вексельному обігу несплата в строк одним боржником призводить до порушення розрахунків багатьох інших товаровиробників, що створює нові можливості для економічної кризи.
Розширення товарно-грошових відносин за межі національних ринків привело до формування п'ятої функції грошей. Це - світові гроші. Виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе локальні форми (масштаб цін тощо) і виступають у своїй початковій формі, тобто у вигляді зливків благородних металів.
Проте, обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші використовуються головним чином як засіб платежу Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов'язань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборгованість, вона покривається золотом чи валютою тієї держави, якій сплачується борг. Світові гроші виступають як загальний платіжний і міжнародний купівельний засіб.
Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли видаються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багатства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні контрибуції.
2. Необхідність та сутність кредиту
З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.
Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.
Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів. Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах І появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.
Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.
Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.
Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.
За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.
У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.
Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.
Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:
галузева належність підприємства;
характер виробничого процесу;
сезонність виробництва.
До суб 'єктивних факторів належать:
рівень організації виробництва;
рівень організації збуту й постачання;
інші фактори.
Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.
Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.
Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кру-гооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).
Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.
Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:
- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);
- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;
- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);
- готова продукція і товари;
- платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.
На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.
Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю. Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.
У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий-серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.
Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість. За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.
Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.
Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.
Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.
Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких.
Приклад 1.
Підприємству необхідно закупити сировини та півфабрикатів для організації виробництва продукту х у сумі 1870 тис. грн. Власних джерел воно має лише 1270 тис. грн. Відтак підприємство відчуватиме додаткову потребу в оборотних коштах у сумі 600 тис. грн., яка може бути задоволена за рахунок кредиту.
Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі розраховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.
На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна користуватися формулою:
Ко.б. = ОК - ОКн - ОКпр + КЗ
де Ко.б. - необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;
ОК - потреба в оборотних коштах;
ОК н - власні оборотні кошти на початок періоду;
ОК пр - поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;
КЗ - зменшення кредиторської заборгованості.
Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.
Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаються з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.
Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів - це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування. Період залучення кредиту визначається банком. Практика свідчить, що нині в Україні у зв'язку з високою інфляцією цей строк не перевищує З місяців. У банківській практиці для визначення розмірів кредиту використовується метод, коли позика видається не в повному обсязі, а за мінусом визначеної частини у відсотках до заявленої величини кредиту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною, виходячи з його кредитоспроможності і ступеня ризику кредитування.
Задача 2. Позичальник отримує від кредитора позику в розмірі 5 млн. грн.. під 25% річних, при цьому інфляція складає 12%. Визначите прибуток кредитора за рік.
Чистий відсоток прибутка кредитора дорівнює 25%-12%=13%.
Знайдемо 13% від 5 млн. грн.. . Це складає 650 тис. грн..
Використана література
1. Історія економічних вчень. Підручник / За ред. Бєлозерського М.В. - Харків, 2000.
2. Гроші і кредит (основи функціонування) / За ред. Івасіва Б.С. - Тернопіль, 1998.
3. Ярошевський Д.І. Філософські аспекти економічної діяльності людства. - М., 1988.
4. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1999.
5. Финансы предприятий / Л. М. Павлова - М.: Финансы ЮНИТИ, 1998.
6. Фисенко М. А. Финансы предприятий. -Минск, 1995.
7. Холт Роберт. Основы финансового менеджмента. - М.: Дело, 1993.
8. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. - М.: Финансы и статистика, 1997
Подобные документы
Поняття бренду, обґрунтування актуальності та доцільності його створення. Суть та характеристика складових, що визначають оцінку вартості бренду, особливості та зміст методики. Прогресивні підходи до застосування методів оцінки вартості бренду в Україні.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 06.01.2011Міжнародний маркетинг: об’єкт, предмет, суб’єкти, методи дослідження. Стратегія і тактика міжнародного маркетингу. Функції Торгово-промислової палати України. Сутність, цілі та умови міжнародної сегментації. Орієнтування на певні групи споживачів.
контрольная работа [125,2 K], добавлен 28.09.2009Сутність маркетингу, основні його поняття та підходи до розуміння предмету маркетингу. Система засобів маркетингу і його структура, маркетингове середовище. Терія Маслоу "Ієрархія потреб", принципи, завдання та функції маркетингової діяльності.
курс лекций [1,4 M], добавлен 24.12.2009Роль кредиту в розвитку підприємництва. Економічна сутність кредиту, його функції та принципи. Скоринг та характеристика його видів. Роль банківського кредитування підприємницької діяльності в процесі взаємодії фінансового та реального секторів економіки.
курсовая работа [400,0 K], добавлен 18.06.2019Теоретичні аспекти, поняття та сутність маркетингової політики підприємства, фактори, що на її впливають. Перспективний розвиток та поліпшення економічних показників роботи підприємства. Аналіз прибутковості, обігу продукції, місця в сегменті ринку.
курсовая работа [338,6 K], добавлен 15.09.2010Поняття і суть комерційної діяльності. Функції комерційних служб на підприємстві. Визначення економічної ефективності діяльності організації. Загальна характеристика ТОВ "Комфорт-еко". Формування і управління асортиментом та якістю, збутом та запасами.
курсовая работа [84,0 K], добавлен 05.10.2011Реклама і її роль в коммунікаційній політиці. Основній засіб просування товарів на ринок. Сутність і види реклами. Засоби розповсюдження інформації. Дослідження рекламної політиці в Україні. Рекламні агентства, їх типи і функції. Законодавство в рекламі.
курсовая работа [55,5 K], добавлен 29.09.2008Сутність і завдання маркетингової політики розподілу. Причини, що зумовлюють використання посередників. Функції каналів розподілу. Критерії вибору партнерів і формування оптимальної структури маркетингових каналів. Оптимізація розподільної діяльності.
реферат [250,7 K], добавлен 16.10.2013Виникнення і розвиток маркетингу як теорії та підприємницької практики. Процес співставлення можливостей компанії та попиту споживачів. Визначення товарної політики фірми. Принципова методологія маркетингу як ринкова концепція управління і збуту.
реферат [76,1 K], добавлен 08.10.2014Суть, особливі риси, функції та цілі реклами, характеристика найпоширеніших засобів її розповсюдження. Аналіз маркетингової діяльності та роль реклами в комплексі маркетингу підприємства. Недоліки, переваги та пропозиції щодо рекламної кампанії.
курсовая работа [55,2 K], добавлен 28.12.2013