Історія розвитку побутових холодильників

14

Реферат на тему:

«Історія розвитку побутових холодильних приладів»

План

Вступ

1. Вітчизняний ринок

2. Холодильники як товар

3. Історія розвитку

Висновок

Перелік посилань

Вступ

Ринок холодильників зі своїми стабільними цінами та обсягами продажів, що плавно, але впевнено зростають, забезпечує підприємцям цілком прийнятний рівень прибутку. Причина - в особливостях самого товару, що визнаний у побуті апаратом №1. Його придбання є абсолютним пріоритетом щодо будь-якої іншої домашньої техніки та електроніки.

Щоправда, близько 96% домогосподарств холодильники вже мають. Проте 70% з них перевищили 10-річний термін експлуатації. А 2 млн. апаратів відпрацювали на господарів 25-30 та більше років і взагалі перебувають на межі 100% зношеності. Наразі близько 30 різних марок, починаючи від найдешевшого вітчизняного „Норду” і закінчуючи „холодильними кадилаками” європейського та американського виробництва, готові позмагатися за споживача.

Попит на холодильники, на відміну від решти побутової техніки, досить стабільний, і навіть попри низьку платоспроможність покупці вимушені витрачати гроші на новий апарат. Якщо холодильник уже не тримає в камерах необхідної температури, то кошти на його купівлю, зазвичай, знаходяться, навіть якщо родині доводиться відмовитися від поїздки на відпочинок, а то й залізти в борги. Одне слово, холодильник, що давно перейшов до розряду предметів першої необхідності, в часи економічної скрути набув ще й додаткового статусу важливого сімейного помічника, дозволяючи довго зберігати запас харчів. Тому, попри економічні негаразди в країні, ринок побутових холодильників розвивається стабільно і має неабиякі перспективи.

1. Вітчизняний ринок

Чи не головною особливістю вітчизняного ринку холодильників, яка спричиняє вирішальний вплив на кон'юнктуру, є присутність на ньому потужного вітчизняного виробника - АТ „Норд”. За даними маркетологів представництва „Норду” в Києві, всі інші підприємства, що за радянських часів продукували українські холодильники, з тих чи інших причин ринок майже полишили.

Ні такі популярні колись абсорбційні „Кристали” (700 тис. шт. яких і нині використовують у домогосподарствах), ні компресорні „Днепри” (парк яких нині перевищує 3,5 млн шт.) у пропозиції більше не значаться. Щоправда, час від часу апарати „Днепр” з датою виготовлення трирічної давнини все ж зустріти можна.

На відміну від решти „українців”, донецький „Норд” зумів не тільки втриматися на ринку, але й зайняв у ньому надійну, і то немаленьку (50% загальних продажів) нішу. В результаті такого успішного стримування натиску імпортної техніки ринок чітко розділився на дві частини, що значно відрізняються за ціновими показниками і тому живуть окремим життям.

Порівняно дешева техніка від АТ „Норд” та виробників країн СНД (білоруський „Мінськ-Атлант”, російський „Стінол” і литовський „Снайге”) утримує 75-80% ринку. Дорога, переважно імпортна, продукція з усього світу (італійські марки Ariston та Indesit, корейські Samsung, LG та Daewoo, шведська Electrolux, німецькі Bosсh та Siemens, американські Whirlpool та General Electric і ще зо два десятки інших) конкурує в основному між собою і становить 20-25% від загальних продажів.

2. Холодильники як товар

Основною зброєю в боротьбі за покупця є сам товар. І тут, здається, виробники зуміли передбачити найдрібніші забаганки клієнта. Насамперед, кожна з майже трьох десятків присутніх на ринку марок зазвичай представлена 12 моделями холодильників, різними за об'ємом холодильної та морозильної камер, сервісними функціями тощо. Тобто пропозицією тільки однієї марки можна задовольнити потреби різних споживачів. Головним критерієм вибору в даному випадку вважається співвідношення корисного об'єму холодильника та його ціни.

Далі в хід ідуть привабливий дизайн і всі можливі технічні „прибамбаси”. Холодильники оснащують системами No frost (примусова вентиляція запобігає утворенню інею на стінках морозильної камери, а отже, зникає необхідність у її розморожуванні), X-flow (повітряний потік у холодильній камері не тільки швидко охолоджує продукти, але й зменшує втрати холоду при відкритих дверцятах), Air-Shower („повітряний душ” для рівномірного охолодження морозильного відсіку).

На „крутіших” моделях передбачається третя камера з нульовою температурою, для більш тривалого, проте без заморожування, зберігання плодоовочевої продукції, риби та м'яса. Для особливо ощадливих у пропозиції знайдуться економні холодильники, що споживають за добу менше 1 кВт/год. енергії, і, завдяки ідеальній герметизації, запобігають псуванню продуктів протягом доби і більше навіть при відімкненій електромережі.

Для тих, хто бажає чогось надзвичайного, пропонують дорогі апарати, вщерть начинені електронікою. Створюючи такі супермоделі, виробники не розраховують на ажіотажний попит, проте дбають про репутацію своєї марки. Звичайно, більшістю з цих „наворотів” переважно „страждає” дорога імпортна техніка. І не завжди виграє від цього. Приміром, не у всіх іномарках полички, що виготовлені з органічного скла чи пластику, витримують вагу традиційної каструлі з українським борщем.

Не всім їм „подобаються” часті відключення від електромережі та нестабільність напруги в ній. А от вітчизняні витримують і те, й інше, щоправда, для того, щоб адаптувати „Норди” до особливо непрогнозованих мереж, окрім власного донецького ноу-хау довелося використовувати ще й пускові реле від Siemens'у.

Помічено, що недорогі вітчизняні холодильники найкраще продаються влітку. Саме тоді старі, зношені апарати, не витримуючи навантаження, відмовляють найчастіше. Натомість взимку попит зменшується. Але міжсезонні простої здатні влетіти виробникові в копієчку, тому обсяги випуску не скорочуються.

Не поглинута внутрішнім ринком продукція потрапляє на склад, проте експортна частина продовжує прямувати налагодженими шляхами. Звісно, „зимова сплячка” покупців у країнах-імпортерах не дозволяє протягом належних 90 днів повернути кошти. Тож доводиться подовжувати ліцензію на повернення валюти. Зате з травня по вересень всі запаси, як правило, розходяться.

Дорожча імпортна техніка, що є здебільшого запланованою покупкою, значно менш чутлива до зміни пори року. Хоча влітку продавці теж відзначають деяке збільшення обсягів продажів, які стабілізуються в жовтні.

Дослідження географічних характеристик ринку свідчать - споживання холодильників у регіонах України істотно відрізняється. Протягом останніх восьми років найактивніше купували холодильники мешканці Сходу (понад 750 тис. шт.), Південного Сходу (700 тис. шт.) та Центру (понад 550 тис. шт.). Більш ніж 300 тис. апаратів придбали жителі столиці. Натомість значно відставали південні та північні регіони. Цілком ймовірно, що саме тут зараз переважає парк фізично зношених апаратів, а отже, слід очікувати підвищення активності покупців.

3. Історія розвитку

На початку XX століття, а точніше в 1910 році, у США був винайдений перший домашній холодильник, що мав машинне охолодження. Цілий рік після створення цієї машини відкриття удосконалювалося і піддавалося різним модифікаціям.

Саме тоді, рік по тому, у 1911 році успішна американська компанія „Дженерал Електрик” ризикнула першої запустити у виробництво холодильний агрегат за назвою „Одифрен”, що призначався для застосування як у домашніх умовах, так і в торгівлі. Ця холодильна машина одержала ім'я її творця, французького фізика Марселя Одифрена, і відрізнялася досить оригінальною конструкцією. Машина, винайдена французьким фізиком, уперше працювала на автоматиці! Її конструкцію Одифрен розробив і запатентував ще в 1895 році. Компанія „Дженерал Електрик” цілком успішно випускала такі холодильні установки протягом сімнадцяти років, аж до 1928 року.

Тим часом, не тільки „Дженерал Електрик” займалася випуском холодильних машин. Ще один домашній холодильник з автоматичним регулюванням розробив і створив учений-інженер Копеланд, і вже в 1918 році компанія „Кельвінейтор”, не втрачаючи часу, запустила цей агрегат у виробництво.

Час йшов, і в 1925 році в США стали постійно випускати холодильні агрегати, що мають машинне охолодження. Перший холодильник з машинним охолодженням був громіздким спорудженням: обсяг його приблизно в п'ять разів перевищував ємність камери для збереження продуктів, а займав він близько 1 м² підлоги. Для виготовлення шафи застосовувалося дерево, а теплоізоляція забезпечувалася пробкою. Стінки першого холодильника були товстішими, ніж броня в танків тих часів: товщина з досягала 140 мм. Як холодоагент застосовувався аміак або сірчистий ангідрид - неважко догадатися, що його витік загрожував серйозними проблемами.

Для того щоб впровадити у виробництво й у побут компресійні холодильники, необхідно було щось кардинально поміняти в конструкції компресора. Так, у 1926 році датський інженер Стинструп запропонував компанії „Дженерал Електрик” зовсім нову конструкцію холодильника - абсолютно герметичну машину, що незабаром одержала назву „МОНІТОР ТОП”.

Другим важливим удосконаленням кінця 20-х років, що позволили організувати багатосерійне виготовлення холодильників на конвеєрних лініях, з'явилася суцільнометалева шафа, що складається з двох вставлених один в іншій зварених сталевих корпусів, між стінками яких укладалася теплова ізоляція.

Європа намагалася не відставати від Америки, і випуск домашніх холодильників, що мають машинне охолодження, стартував там з 1926 року. Перші холодильники випустила компанія за назвою „А-Тевес”, а пізніше, у 1928 році, на ярмарку в Лейпцизі було представлено вже біля восьми компаній, що виготовляли компресійні холодильники ємністю близько 150-550 літрів.

Практично кожні рік-два холодильні машини удосконалювалися, якість їх поліпшувалося, технічні можливості розширювалися, і незабаром німецькі інженери і виробники випустили у виробництво новітній тип компресійної холодильної машини за назвою „Ауто поляр” і „Аутофригор”. Конструкція цих машин була ще більш компактною, ніх американський „МОНІТОР ТОП”. Однак, через цілий ряд причин, цей агрегат усе-таки не мав широкого поширення.

У Європі впровадження компресійних холодильників відбувалося ще більш повільно, ніж у США. У 1935 р. знаходилося в користуванні холодильників з машинним охолодженням (у тис. шт.): у США 5825; в Англії 60-100; у Німеччині 30 (у тому числі в Берліні 1,7); у Швеції близько 17 (у тому числі в Стокгольмі 8); у Чехословаччині (до кінця 1933р.) 3,36; у Фінляндії 2,5; у Норвегії, в Осло, приблизно 1; в Угорщині, у Будапешті - 0,05.

Використання фреону в холодильній промисловості зробило нехай і невелику, але все-таки революцію. На самому початку 30-х років американські компанії „ВЕСТІНГАУЗ” і „ФРІДЖИДЕР” запустили у виробництво герметичні машини, в яких в якості холодильного агента була використана нова речовина, відома за назвою фреон. Фреони були синтезовані в 1929 р. співробітниками „Фріджидер” Мидгли, Хенне і Мак-Нери. Виготовлення фреонів було освоєно хімічною фірмою „Дюпон”, що за 9,7 млн. доларів купила патенти на право їхнього виробництва в „Фріджидер”. Із середини 30-х років нове з'єднання фтору - фреон-12 стало витісняти хлорметил - основний холодильний агент того часу.

„Бум” у виробництві холодильників породив у 30-і роки безліч різноманітних по конструкції моделей. Зачатки майже всіх технічних рішень, що одержали розвиток у наступні роки (навіть через 20-30 років), можна знайти в холодильниках того періоду.

Черговою інновацією, що підштовхнула розвиток холодильної промисловості, стало застосування в герметичних машинах капілярної трубки як регулюючого. Завдяки капілярній трубці вдалося домогтися істотного спрощення конструкції агрегату і, як наслідок, підвищення надійності; проте, остаточну перемогу нова технологія одержала лише в 40-х роках.

Починаючи з 1933 р. фірма „Дженерал електрик”, відмовившись від емальованої сталі і лудженої міді, стала виготовляти випарник з нержавіючої сталі. Випарник збирався з двох листів хромонікелевої сталі, у яких були виштампувані канали для проходу фреону і колектори; листи з'єднувалися точковим зварюванням. Подібна конструкція застосовувалася аж до середини 50-х років.

В моделі „Ліфтоп”, що була випущена в 1934 р., „Дженерал електрик”, прагнучи задовольнити попит на недорогий побутовий холодильник, уперше здійснила прикріплення труб конденсатора до внутрішньої поверхні корпусу шафи. Аналогічна конструкція конденсатора застосовується зараз у морозильниках.

Перший двохкамерний холодильник був поставлений на конвеєр компанією „Фріджидер” у 1930 році. Як і сьогодні, одна камера була призначена для збереження заморожених продуктів, а інша - для охолодження при плюсовій температурі. Камери розташовувалися поруч одна з одною. Через кілька десятків років таке компонування отримає назву „Side-by-Side” і завоює популярність у всій Північній Америці, але перший досвід продовження не отримав.

Інженери компанії „Триколд рефрижерейшен” підійшли до ідеї двохкамерного холодильника по-іншому, розробивши компонування, широко використовувану в наші часи європейськими виробниками холодильників. Низькотемпературна камера розташовувалася знизу, а плюсова - зверху. Охолодження камер здійснювалося за допомогою дух послідовно з'єднаних випарників, по одному в кожній камері, і одного компресора. Широкого визнання двохвипарникової системі довелося чекати довго: цілих 25 років.

Багато великих холодильників, незалежно від кількості камер, для зручності використання мали двоє дверей, розташовані поруч. Черговий „прорив” відбувся в середині 30-х років: фахівці фірми „Леонард” першими облаштували полками дверні панелі. Приблизно тоді ж на ринку з'явилися і холодильники, що вбудовуються в кухонні меблі. Уже до цього часу в США було виготовлено понад 2 млн., а в Німеччині - близько 40 тис. компресійних холодильників.

Друга половина 50-х років принесла істотні нововведення. У 1954 р. американські фірми „Олін Матчесон” і „Рейнольдс алюмінієм” розробили прокатно-зварений спосіб виготовлення випарників з алюмінію. У 1956 р. цей метод був освоєний в Англії і ФРН, у 1958 р. - у СРСР. Технологічність і стійкість до корозії обумовили швидке поширення алюмінієвих випарників у холодильниках. Частка холодильників з алюмінієвими випарниками в загальному випуску склала: у 1957 м у США - 75%, у ФРН - 50%; у СРСР у 1958 р. - близько 30% (холодильники ЗІЛ). З метою збільшення обсягу низькотемпературного відділення випарники стали робити у всю ширину камери.

У середині 50-х як матеріали для дверних панелей почав застосовуватися полістрол і метод вакуумного формування. Полістрол знаходив усе більш широке застосування: незабаром з нього почали виготовлятися і внутрішні камери. Для термоізоляції почав використовуватися пінополістирол і пінополіуретан; вже в 1959 році більш 5% британських холодильників теплоізолювались за допомогою цього матеріалу. У свою чергу, японські виробники усе ширше застосовували надтонке (5-6 мкм) скловолокно.

На початку 60-х, коли пластик все впевненіше входив в побут, у холодильній індустрії США почалося широке застосування нового виду пластмас - акрил-бутадієнового стиролу (АБС). Високі механічні властивості, а головне - стійкість стосовно фреону визначили гарні перспективи нового матеріалу.

Шістдесяті роки ознаменувалися широким поширенням у Європі простих у виготовленні пластмасових внутрішніх камер. У США основним конструкційним матеріалом для камер залишився метал. Це пояснюється відносно низькими цінами на нього і наявністю високопродуктивних автоматичних ліній по виготовленню металевих камер. Однак, щоб успішно конкурувати з пластмасами, необхідно було спростити процес емалювання сталевої камери або вишукати нові види покрить. На початку 60-х років у США освоєний цілий ряд нових процесів: одношарове емалювання, гальванічне покриття металу, покриття металу пластмасою. Для виготовлення камер почали використовувати пофарбований алюміній.

Висновок

Розвиток електроніки, поява нових матеріалів, удосконалення технологічних процесів, нарешті, новий підхід до дизайну побутової техніки - усі ці фактори зробили холодильник таким, яким ми звикли його бачити. Але сучасні пристрої для охолодження і заморожування продуктів, набиті найсучаснішою електронікою, здатні виконувати безліч інших функцій, включаючи самі екзотичні.

На основі проведеного аналізу літератури, нормативної документації та інших джерел, провівши дослідження ринку побутової техніки можна зробити наступні висновки.

1. На сьогоднішній день на ринку України сформований достатньо широкий асортимент побутових холодильників, що може задовольнити вимоги та смаки будь-якого споживача. На жаль, найбільша частка їх виготовляється за кордоном (Білорусія, Прибалтика, Росія, Корея тощо).

2. Попит на холодильники, на відміну від решти побутової техніки, досить стабільний, адже холодильник - це не розкіш, а необхідний агрегат у кожному домогосподарстві і навіть, не зважаючи на низьку платоспроможність, покупці вимушені витрачати гроші на новий апарат.

3. Ринок побутових холодильників розвивається стабільно і має неабиякі перспективи.

4. Існує нормативна база, викладена в стандартах, що в достатній мірі встановлюють основні вимоги до якості холодильників, їх маркування, пакування та зберігання.

Основними недоліками у формуванні асортименту холодильників я вважаю:

- відсутність на ринку малогабаритних холодильників з доступною ціною для малозабезпеченої верстви населення;

- виготовлення холодильників під маркою відомих брендів (LG,Samsung і ін.), але набагато гіршої якості, що призводить до обману споживача;

Причинами виробництва неякісних побутових холодильників є використання неякісних матеріалів для виготовлення складових деталей, неякісна зборка агрегатів, недосконалий контроль за якістю готової продукції.

Перелік посилань

1. Лепаев Д. А. Ремонт бытовых холодильников: Справочник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Легпромбытиздат, 1989р.

2. Лепаев Д. А. Бытовые электроприборы: Учебник для сред. проф.-техн. уч-щ. - М.: Легкая индустрия, 1979р.

3. Єрмолін Н. П. Електричні машини малої потужності. - М.: „Вища школа” 1967р.

4. Зеликовский И. Х., Каплан Л. Г.Малые холодильные машины и установки: Справочник. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Агропромиздат, 1989р.

5. Игнатьев В. Г., Самойлова И. В. Монтаж, эксплуатация и ремонт холодильного оборудования. - М.: Агропромиздат, 1986р.