При збільшенні товщини напилюваних покрить росту залишкових напруг можна значно знизити шляхом термічної обробки, у процесі якої напруги, що розтягують, переходять у стискаючих, що позитивно відбивається на експлуатаційний характеристиках покрити.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Небезпечні й шкідливі виробничі фактори під час напилення композиційних матеріалів

Процес напилення матеріалів супроводжується такими виробничими факторами як:

а) Фізичні:

- рухомі частини виробничого обладнання;

- рухомі вироби, заготовки, матеріали;

- підвищений рівень шуму на робочому місці;

- гострі кромки, задирки і шорсткість на поверхнях заготовок, інструментів та обладнання.

б) Хімічні:

утворення токсичного пилу.

При використанні технології напилення композиційних матеріалів мають місце такі виробничі фактори, що можуть привести до отримання травм через необережність та недостатню освітленість робочого місця.

Рівень шуму від приладу напилення композиційних матеріалів не перевищує гранично допустимого рівня шумового забруднення, але, через наявність детонаційного вибуху в умовах виробництва, рівень шуму на робочому місці складає 90 дБ. Рівень шуму є досить високим для створення дискомфортних умов праці та може призвести до втрати слуху. Шум є постійним фактором, якого не можна уникнути.

Утворення пилу, при напилення композиційних матеріалів, що в своєму складі мають токсичні складові (малонебезпечні та помірнонебезпечні) є постійним фактором. Наявність шкідливих речовин в повітрі робочої зони при наявності справної вентиляції не перевищує норми.

4.2 Технічні й організаційні заходи щодо зменшення рівня впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів при роботі з підвищення зносостійкості деталей

Для уникнення травматизму приміщення та обладнання повинно триматися в чистоті і порядку, не допускаючи нічого зайвого, що заважає на робочому місці, а також в проходах і проїздах цеху де розміщене обладнання. Деталі та заготовки слід тримати в стійкому положенні на підкладках і стелажах, висота штабелів не повинна перевищувати півтори ширини чи півтора діаметра підставки штабеля і у всіх випадках не повинна бути більше 1 м. Також необхідним є дотримання обережності та уваги при роботі з приладом напилення композиційних матеріалів, що встановлений на токарному станку. Освітлення робочого місця повинно бути справним. При використанні люмінесцентних ламп для освітлення приміщення, частини обладнання, що обертаються повинні бути підсвічені лампами розжарювання.

Для уникнення ураження електричним струмом при роботі та проведені профілактичних операцій на устаткуванні електроіскрового легування необхідно застосовувати гумові рукавички та килимки. Використання заземлення та занулення установки напилення композиційних матеріалів є обов'язковим для унеможливлення отримання електротравм.

Наявність суттєвого шумового забруднення при виробництві з використанням технології напилення композиційних матеріалів вимагає використання робочим персоналом шумозахисних навушників, шумозахисних екранів та за можливості обмежити час перебування персоналу в робочій зоні за рахунок використання автоматизованих виробничих ліній.

При напиленні композиційних матеріалів в повітря робочої зони виділяється аерозолі та пари таких шкідливих речовин як оксиди алюмінію, титану, нікелю, міді, цинку та інших речовин, що відносяться до малонебезпечних та помірнонебезпечних речових. Концентрація цих речовин одно направленої дії при їх одночасній наявності в повітрі робочої зони неповинна перевищувати ГДК. Сума відношення вмісту кожного з них та їх ГДК неповинна перевищувати одиниці. Так як наявна система вентиляції виробничого приміщення сприяє дотримання цих вимог, додаткові заходи для безпеки робочого персоналу непотрібні.

4.2.1 Розрахунки занулення електроустановок

Під час роботи з підвищення зносостійкості деталей усі установки живляться від електричної напруги, а отже персонал, який працює біля установок можуть одержати електротравми зокрема - безпосереднє доторкання до струмопровідних частин електроустановок під напругою. Таке доторкання може відбутися при несправності пристроїв, які обгороджують, при помилкових діях персоналу, якщо роботи виконуються поблизу або безпосередньо на струмопровідних частинах, які перебувають під напругою, а також з появою напруги (у результаті помилкової подачі) на колись відключених електроустановках і ділянках мережі.

Адже буде доцільно в даній роботі усунути небезпеку поразки людей електричним струмом при пробої на корпус попередньо зробивши розрахунки занулення установок. Мета занулення - усунення небезпеки ураження людей електричним струмом при пробої на корпусі. Вона реалізується автоматичним відключенням установки від мережі. Монтаж заземлювальних обладнань нейтралові виконується за ГОСТ 12.1.030-81.

Для надійності спрацьовування захисту

або (4.2.1.1)

де - номінальний струм запобіжника;

- струм короткого замикання;

- номінальний струм автомату захисту.

Запобіжник обирають по величині пускового струму двигуна:

,(4.2.1.2)

де - коефіцієнт режиму роботи. Для асинхронного двигуна .

,(4.2.1.3)

де - номінальний струм двигуна;

- коефіцієнт перевантаження двигуна( ).

У схемі за нульовий обов'язково може бути нульове проводу, заземлення нейтралові, вторинне заземлення нульового проводу. Нульовий провід повинен робити для струму короткого замикання коло з маленьким опором для спрацьовування захисту. Він повинен мати провідність не менш, ніж 0,5 провідності фазного проводу.

Вихідні дані для розрахунків занулення:

Потужність припусків:

(4.2.1.4)

де

Обираємо трансформатор потужністю 250 кВт , тому що він допускає перевантаження до 30%.

для трансформатора Р=250 кВт, Zт=0,312

Пусковий струм двигуна

Стандартний діаметр нульового проведення рівняється 18 мм. Тоді щільність струму

(4.2.1.5)

З табл. 2.63 [10] визначаємо:

Активний опір мідного кабелю:

Індуктивний опір:

Активний опір фазного проводу:

(4.2.1.6)

де - довжина нульового проводу.

Індуктивний опір фазного проводу:

(4.2.1.7)

Індуктивний опір нульового проводу:

(4.2.1.8)

де

Зовнішній індуктивний опір кола "фаза-нуль" при загальній довжині кола 0,15км:

Повний опір:

(4.2.1.9)

Струм короткого замикання:

(4.2.1.10)

Перевірка умов надійного захисту

в 3,2 раз більше чому й тому при к.з. запобіжник згорить і виключить ушкоджену фазу.

З номінального струму обираємо запобіжник ПН-2-250 з номінальним струмом 250 А.

4.3 Забезпечення пожежної й вибухової безпеки під час зміцнення деталей

При технологічному процесі зміцнення деталей основними джерелами пожежі або вибуху відповідно ГОСТ 12.1.010-76 можуть бути:

- гарячі деталі, які зміцнюємо лазером або напилюванням. Профілактикою пожеж і вибухів у цьому випадку є посилений контроль над своєчасним охолодженням деталей і станом температури поверхні, тобто контроль над дотриманням правил роботи з установками й пожежної безпеки;

- перенавантаження (перегрів) електричних засобів (неправильний вибір перетинання проводів електромереж і добір електроустаткування, електродвигунів і світильників, несправність в електромережі, електроустаткуванні, відсутність або несправність заземлення) що викличе нагрівання струмопровідних частин, загоряння їх ізоляції й у результаті запалення різних горючих матеріалів, які зустрічаються з ними; неякісне виконання з'єднань електричної проводки; перевантаження різних електричних обладнань (електродвигуни, генератори, трансформатори, реле, розподільні обладнання й т.п.), що приводить до їхнього нагрівання, і так, до можливого загоряння; несправне охолодження електроприладів, неправильне його включення; коротке замикання, іскріння на колекторі або кільцях електродвигуна й генераторів, також в обладнаннях включення й вимикання; надмірний знос підшипників електромашин, у результаті чого може відбутися або перегрів підшипників, або заклинювання їх, а потім загоряння. Різні попереджувальні обладнання (плавкі запобіжники, реле, захисні автомати й ін.) при правильному доборі до даної електричної схеми здатні запобігти загорянню електроприладів у випадку перевантажень і короткого замикання. Виключити ці причини також можна, підсиливши контроль над суворим дотриманням правил будови електроустановок при монтажі електроустаткування й правильної їх експлуатації;

- підвищений рівень статичної напруги, яка виникає від під час тертя поверхонь оброблюваних деталей і обіг складових частин оснащення й може виникнути іскровий розряд. Як уже було сказано вище, дуже ефективною профілактикою статичної напруги, а особливо для пожежної й вибухової профілактики є заземлення токарного верстата;

- іскри під час загартування лазером чи при напилюванні поверхні деталей, які можуть при цьому бути прямим джерелом пожежі або вибуху. Використання захисних екранів, недопущення протікання оливи в можливих місцях виникнення іскор і бажане застосування як охолодні рідини не горючих рідин;

- необережне поводження з вогнем (паління й застосування відкритого вогню в заборонених місцях, залишення без відходу електронагрівальних приладів). Для усунення цих причин необхідно підвищувати виробничу дисципліну, установити суворий протипожежний режим.

Приміщення й устаткування повинні постійно утримуватися в чистоті й систематично очищатися від горючого сміття, відходів виробництва. У приміщеннях на видних місцях повинні бути встановлені таблички із вказівкою порядку виклику пожежної охорони, знаки місць розміщення первинних засобів пожежогасіння. Також повинні бути розроблені й вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі. Протипожежні системи, установки, устаткування приміщень (протидимовий захист, пожежна автоматика, протипожежне водопостачання, протипожежні двері, клапани, інші захисні обладнання в протипожежних стінах і перекриттях і т.п.) повинні постійно утримуватися в справному робочому стані.

РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

5.1 Загальні загрози екологічної безпеки

Джерела забруднення навколишнього середовища та їх вплив на довкілля Виробнича діяльність людства має наслідком не тільки виробництво певних благ і послуг, а й виникнення відходів, що супроводжують як виробництво, так і життєдіяльність людини. Забруднення атмосфери є одним із багатьох факторів, що впливають на довкілля. Забруднення атмосферного повітря спричинене природними можна поділити на два типи:

1) природне ;

2) антропогенне - спричинене викидами різноманітних забруднюючих речовин у процесі діяльності людини. Антропогенне забруднення за масштабами і впливом на навколишнє середовище та живих істот постійно зростає і на сьогодні суттєво перевищує природне забруднення. Існують три основні штучні джерела забруднення атмосфери:

1) викиди промисловості, що містять окис вуглецю (спалювання твердих відходів, вихлопні гази автомобілів, викиди підприємств); сірководень, сірковуглець (виготовлення штучного волокна, цукру, нафтопереробні заводи); сірковий ангідрид (хімічні підприємства, кольорова та чорна металургія, ТЕЦ); високотоксичні фтористі сполуки (сталеплавильні, алюмінієві заводи, виробництво скла, фосфорних добрив);

2) аерозольне забруднення (вугільні ТЕЦ, цементні та металургійні заводи, транспорт), за певних погодних умов утворюється фотохімічний смог; 3) радіоактивне забруднення. Різноманітні впливи людини на довкілля можна об'єднати за суттю та змінами в біосфері:

1) зміни хімічного складу біосфери, кругообігу основних поживних хімічних елементів для флори і, як наслідок - балансу речовин, що її утворюють. Вони передусім пов'язані з видобутком корисних копалин, що спричиняє значну кількість відвалів та зростання кількості викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, ґрунт, водні об'єкти тощо;

2) зміна структури земної поверхні - стаціально-деструктивне забруднення біосфери планети. Так, неконтрольоване (у масштабах планети) вирубування лісів, розорювання степів, будівництво штучних озер та водосховищ негативно вплинули на режим поверхневих і ґрунтових вод. До цього переліку можна додати будівництво шляхів, урбанізацію загалом, ерозію ґрунтів, лісові та степові пожежі тощо; пов'язане з порушенням балансу

3) біоценотичне забруднення біосфери різних популяцій унаслідок або нерегульованого вилову, відстрілу тварин, знищення рідкісних видів рослин, або цілеспрямованим чи ненавмисним інтродукуванням нових видів і форм живих об'єктів;

4) зміни енергетичного, у тому числі теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети. Зокрема, шумове, світлове, радіаційне та електромагнітне забруднення.

5.2 Нормативно-правова база регулювання екологічної безпеки

Стан нормативно-методичної бази в галузі охорони довкілля є одним з важливих елементів механізму регулювання взаємовідносин суспільства з довкіллям.

Нормативно-методична база охорони довкілля, зокрема, включає екологічні стандарти та керівні нормативні документи Міністерства екології та природних ресурсів.

В останні роки була приділена значна увага розробці нормативних документів, що мають забезпечувати юридичну силу результатів вимірювань аналітичних підрозділів.

Так, Міністерством було затверджено розроблені Технічним комітетом зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України» та науковими закладами такі керівні нормативні документи (КНД):

-КНД 211.2.4.053-97 «Метрологічне забезпечення. Методи визначення складу та властивостей атмосферного повітря та викидів у нього. Загальні вимоги до розробки»;

*КНД 211.1,4.054-97 «Методика визначення гострої токсичності води на ракоподібних»;

*КНД 211.1.4.055-97 «Методика визначення гострої летальної токсичності води на ракоподібних»;

*КНД 211.1.4.056-97 «Методика визначення хронічної токсичності води на ракоподібних»;

*КНД 211.1.4.057-97 «Методика визначення гострої летальної токсичності води на рибах»;

*КНД 211.1.4.058-97 «Методика визначення гострої токсичності води на водоростях»;

*КНД 211.1.4.059-97 «Методика визначення токсичності води на інфузоріях»;

*КНД 211.1.4.060-97 «Методика визначення токсичності води на бактеріях»;

*КНД 211.0.0.061-97 «Метрологічне забезпечення. Оцінка стану вимірювань у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів»;

*КНД 211.2.4.062-97 «Метрологічне забезпечення. Внутрішній та зовнішній контроль якості вимірювань складу і властивостей проб викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря».

Екологічну паспортизацію було запроваджено з метою оздоровлення екологічної ситуації. Згідно з ГОСТ 17.0.0.04-90 "Екологічний паспорт промислового підприємства" метою екологічної паспортизації є:

-- встановлення кількісних та якісних характеристик природокористування (сировини, палива, енергії), а також кількісних та якісних характеристик забруднення природного середовища викидами, стоками, відходами, випромінюваннями;

-- отримання питомих показників природокористування та забруднення довкілля підприємством, котрі дозволяють аналізувати використовувані підприємством технології та обладнання порівняно з кращими вітчизняними і зарубіжними взірцями, а також відомості про шкоду, що завдається підприємством.

За результатами екологічної паспортизації підприємств оцінюють вплив викидів, відходів забруднюючих речовин на навколишнє середовище та здоров'я населення, а також визначають плату за природокористування та плату за забруднення довкілля; встановлюють підприємству гранично допустимі норми викидів, скидів, відходів забруднюючих речовин, планують природоохоронні заходи та оцінюють їхню ефективність; здійснюють експертизу проектів реконструкції підприємств; контролюють та оцінюють рівень дотримання підприємствами законодавства, норм та правил в галузі охорони природи; реалізують заходи щодо підвищення ефективності використання природних ресурсів, енергії та вторинних ресурсів.

При проектуванні нових підприємств або при реконструкції існуючих екологічний паспорт складає проектна організація. Екологічний паспорт погоджують з місцевими органами охорони природи та його відділами (охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, земельних ресурсів, рослинного та тваринного світу).

Паспорт затверджує керівник підприємства, котрий відповідає за його оформлення та достовірність даних, що містяться в ньому. Процес екологічної паспортизації неперервний. Вона проводиться періодично за будь-яких змін технології, під час реконструкції підприємств та при освоєнні нової продукції.

При складанні екологічного паспорта використовують основні показники виробництва, результати інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферу, норми гранично допустимих або тимчасово погоджених викидів, дозвіл на природокористування, результати інвентаризації стоків, норми гранично допустимих або тимчасово погоджених стоків, паспорт газоочисного обладнання, паспорт водоочисного обладнання, класифікатори галузей, підприємств, статистичні звітні документи (звіти про охорону атмосферного повітря, про використання води, звіт про рекультивацію земель, зняття та використання природоохоронного шару землі, відомість інвентаризації токсичних промислових викидів, що підлягають використанню, знезараженню та захороненню, про утворення, використання вторинної сировини, про виконання плану перевезення або виробництва продукції, про поточні видатки на охорону та раціональне використання природних ресурсів; журнали обліку роботи котелень, газоочисного та водоочисного обладнання тощо), стандарти в галузі охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів та інші нормативно-технічні документи.

Структура та зміст екологічного паспорта: титульний лист; загальні відомості про підприємство та його реквізити; короткі природно-кліматичні характеристики району розташування підприємства, опис технології виробництва, відомості про продукцію; балансова схема матеріальних потоків; відомості про використання матеріальних та енергетичних ресурсів, викиди в атмосферу, водоспоживання та водовід ведення, відходи; відомості про рекультивацію порушених земель; про транспорт підприємства; про еколого-економічну діяльність підприємства.

Розробка екологічного паспорта на підприємстві складається з таких етапів:

-- призначення робочої групи та видання наказу про складання екологічного паспорта;

-- розробка плану роботи групи та розподіл функцій між виконавцями і лінійними підрозділами з його складання;

-- збирання нормативно-технічної та звітної документації;

-- розробка балансової схеми виробництва, кількісний та якісний аналіз матеріальних потоків, визначення джерел забруднення природного середовища;

-- проведення інвентаризації викидів, встановлення ГДВ або ТПВ;

-- інвентаризація водокористування та водовідведення, а також визначення ГДС або ТПС;

-- інвентаризація природокористування та визначення кількісних показників сировини, матеріалів, енергії за видами продукції та питомих показників на одиницю продукції, що випускається;

-- інвентаризація відходів та визначення кількісних показників відходів за видами продукції і питомих показників на одиницю продукції, що випускається;

-- інвентаризація використовуваних земельних ресурсів та обсягів рекультивації земель;

-- заповнення форм екологічного паспорта. Екологічна паспортизація передбачає:

-- складання карти-схеми підприємства з нанесенням на неї джерел забруднення атмосфери, поверхневих вод, місць складування відходів, водозабирачів, меж санітарно-захисної зони, транспортних магістралей, зон відпочинку, пам'ятників архітектури, постів спостереження за забрудненням атмосферного повітря та скидів стічних вод;

-- отримання в органах охорони природи метеорологічних характеристик та коефіцієнтів розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері міста (коефіцієнта стратифікації речовин в атмосфері, коефіцієнта рельєфу місцевості, температури зовнішнього повітря, рози вітрів, швидкості вітру);

-- отримання в органах Держгідромету або в місцевих органах охорони природи характеристик стану навколишнього середовища за фоновими концентраціями забруднюючих речовин;

-- отримання у водоканалі або в місцевих органах охорони природи характеристик водокористування за якістю води та приймачів стічних вод;

-- складання короткої характеристики виробництва з розробкою балансових схем матеріальних потоків з вказівкою на види вихідної сировини та проміжних продуктів (наводяться всі джерела виділення забруднень і точки їхнього контролю);

-- визначення даних щодо використання земельних ресурсів за результатами інвентаризації або статистичної звітності. Характеристики використання землі визначають окремо (будівлі та споруди, допоміжні виробництва, адміністративно-побутові приміщення і майданчики, сховища, звалища, накопичувачі стічних вод, озеленення, санітарно-захисні зони та інші потреби);

-- визначення загальної та питомої витрати сировини і допоміжних матеріальних ресурсів на кожний вид продукції на основі балансових схем матеріальних потоків та статистичних звітів;

-- складання відомостей за загальною та питомою витратою енергоресурсів на кожний вид продукції за даними статистичних звітів або інвентаризації.

До екологічного паспорта додають розрахунок ГДВ або ТПВ, в котрому наводять характеристики, отримані за результатами інвентаризації та розрахунків викидів в атмосферу. Організованим джерелам забруднення атмосфери присвоюють номери від 0001 до 5999, а неорганізованим джерелам -- від 6001 до 9999, забруднюючим речовинам присвоюють коди.

Характеристики водоспоживання, водовідведення та очищення стічних вод на підприємстві визначають за даними інвентаризації, розрахунків ГДС або ТПС, статистичних звітів. До таблиць додають балансові схеми водоспоживання та водовідведення з посиланням на витрату та втрати води на кожному виробництві протягом години. Поряд із загальними показниками водоспоживання розраховують питомі норми водоспоживання та водовідведення на одиницю продукції. Вказують показники складу та властивості стічної води, температуру, біологічне та хімічне споживання кисню, водневий показник, завислі речовини, мінералізацію, токсичність. Наводять характеристики очисних споруд та водооборотних систем, а також характеристики відходів, що утворюються на підприємстві за даними інвентаризації.

Екологічний паспорт затверджується після погодження з органами охорони природи.

За результатами екологічної паспортизації підприємства видається наказ з додатком, в котрому міститься комплекс природоохоронних заходів на підприємстві.

5.3 Загроза екології при напилені композиційних матеріалів

Автомобіль викидає три види забруднюючих речовин при роботі: відпрацьовані гази двигуна, картерні гази й паливні випари. Основними токсичними компонентами відпрацьованих газів є оксид вуглецю, оксиди азоту, двооксид сірки, і інші. Питомі викиди токсичних речовин залежать від потужності й типу двигуна, режиму його роботи, технічного стану автомобіля, якості палива.

Картерні гази виникають під час роботи циліндро-поршневої групи (ЦПГ) через зношування поршневих кілець. Внаслідок цього відбувається прорив газів у картер.

В даній роботі досліджуються технологічні методи підвищення зносостійкості ЦПГ, яке приведе до зниження викидів картерних газів.

Розглядаючи саму технологію нанесення покриттів слід звернути увагу на такі речі, як справна, сучасна вентиляційна система. У процесі напилення в повітря викидаються шкідливі для людини сполуки, які можуть негативно відзначитися на дихальній системі організму. В такому разі у вентиляційній системі повинні бути спеціальні фільтри, які будуть здатні затримувати металеві частинки, які не потрапили чи відділилися від напилюваної поверхні. Оскільки при напиленні відсутні викиди небезпечних для здоров'я газів, то достатньо відвести вентиляцію на деяку висоту, щоб уникнути можливого збільшення концентрації викидів у житлових районах. Взагалі метод напилення матеріалів є екологічно чистим, так як використовується лише нагріті метали і відсутні шкідливі компоненти чи гази, які виникають в тих чи інших промислових процесах. Достатньо лише контролювати якість та справність фільтрів, щоб не допустити викидів великих часток металів, які із-за гостроти країв можуть пошкодити шкіру людей, котрі мешкають поблизу.

РОЗДІЛ 6. БЕЗПЕКА ПОЛЬОТІВ

6.1 Безпека польотів в цивільній авіації

Проблема гарантування безпеки польотів (БП) завжди визнавалася актуальною для цивільної авіації (ЦА). Це, зокрема, відображено у цілях й завданнях Міжнародної організації ЦА (ІКАО), сформульованих у статті 44 Конвенції про міжнародну ЦА, яка покладає на ІКАО відповідальність за гарантування безпечного й впорядкованого розвитку міжнародної ЦА у всьому світі.

Вимоги до навчання авіаційного персоналу докладно викладені у Керівництві з навчання у галузі людського чинника (Док. 9683, AN/950, 1998). Міжнародні стандарти і рекомендована практика щодо гарантування БП містяться у Додатках до Конвенції про міжнародну ЦА: Додатку 1 - Видача свідоцтв авіаційному персоналу (2001), Додатку 6 - Експлуатація повітряних суден (2006), Додатку 8 - Льотна придатність повітряних суден (2005), Додатку 13 - Розслідування авіаційних подій та інцидентів (2001), Додатку 14 - Аеродроми (2006). Окремі аспекти гарантування БП викладені у таких документах ІКАО: Керівництво з льотної придатності (Док. 9760, 2007), у якому містяться інструктивні вказівки зі здійснення безперервної програми збереження льотної придатності (ЛП); Головні принципи врахування людського чинника при технічному обслуговуванні повітряних суден (Док. 9824), де наводиться інформація з питань контролю помилки людини й розробки заходів з нейтралізації помилок при ТО ПС; Головні принципи врахування людського чинника при проведенні перевірок організації контролю за гарантуванням безпеки польотів (Док. 9806), де наводяться інструктивні вказівки з підготовки або проведенню перевірки організації контролю за гарантуванням БП з урахуванням працездатності й обмежень людини; Проведення перевірок стану безпеки польотів при здійсненні польотів авіакомпаніями (програма LOSA) (Док. 9803, AN/761, 2002), де міститься інформація з питань контролю й керування у сфері помилки людини й розробки заходів з нейтралізації помилок в умовах експлуатації; Керівництво з розслідування авіаційних подій й інцидентів (Док. 9756, AN/965, 2000, частина I - Організація й планування, частина III - Розслідування, частина IV - Надання звітів), яке надає інформацію й рекомендації щодо процедур, практики і методах, які можуть використовуватися при розслідуванні авіаційних подій (АП) й інцидентів; Обстеження стану безпеки польотів при роботі у нормальних умовах (NOSS) (Док. 9910, AN/473, 2008), де наведені методи збору даних, перевірки достовірності даних, аналізу даних й підготовки остаточного звіту про БП при нормальній роботі, що здійснюються у межах контролю чинників небезпеки (ЧН) й помилок і є одним з інструментів керування БП, використовуваним для контролю стану БП при нормальній авіаційній діяльності; Керівництво з проведенню перевірок організації контролю за гарантуванням безпеки польотів (Док. 9735, AN/960, 2006), в якому міститься інформація й інструктивні вказівки, що стосуються стандартних процедур ІКАО перевірок організації контролю за гарантуванням БП; Керівництво з організації контролю за гарантуванням безпеки польотів (Док. 9734, AN/959, 2006), де розглянуті характеристики загальної відповідальності за організацію контролю за гарантуванням БП, визначається ряд критичних елементів, які повинні братися до уваги: основне авіаційне законодавство, конкретні нормативні акти з питань експлуатації, державна система ЦА і державні функції контролю за гарантуванням БП, кваліфікація й підготовка технічного персоналу; технічний інструктивний матеріал, інструменти й надання важливій інформації щодо БП; зобов'язання з видачі свідоцтв, сертифікації, санкціонуванню і затвердженню; зобов'язання з нагляду і вирішенню проблем гарантування БП; Небезпеки на місцях авіаційних подій (Циркуляр 315, AN/179, 2006), де розглянуто характер й види професійної небезпеки, засоби керування ризиком, обумовлених ЧН, а також необхідність застосовувати систему керування БП, яка виявляє наявні ЧН, визначає рівні дії, оцінює ризики і вводить ефективні заходи з усунення або контролю дії; Збірка матеріалів “Людський чинник” №16. Кроскультурні чинники й безпека польотів (Циркуляр 302, AN/175, 2004), в якому розглядаються пов'язані з БП культурологічні чинники в авіації; Керівництво з навчання розслідувачів авіаційних подій (Циркуляр 298), у якому викладені важливі проведення розслідувань АП, спрямовані на виявлення ЧН й попередження АП.

23 жовтня набули чинності зміни до Додатків 6, 11 й 14, які полягали у появі посилань на Керівництво з керування безпекою польотів (Док. 9859, AN/460). У цьому документі наведено узагальнений виклад сучасного підходу до БП і визначення БП: безпека польотів є стан [авіаційної транспортної системи (АТС)], при якому імовірність спричинення шкоди особам або нанесення збитку майну знижена до прийнятного рівня і підтримується на цьому або нижчому рівні за допомогою безперервного процесу виявлення ЧН та контролю чинників ризику. У 2009 році набула чинність друга редакція цього документу. У цьому документі розлого викладені питання організаційного чинника, виявлення ЧН, контролю ризику безпеки тощо.

Гарантування БП реалізується на трьох етапах, кожен з яких має свої особливості:

- проектування ПС, коли закладається БП;

- виробництва і випробувань, коли вона забезпечується і контролюється;

- експлуатації, коли БП виявляється, підтримується та підвищується.

Наразі прийнято розглядати ЦА як складну соціо-технічну виробничу систему, що діє успішно або у якій можуть виникати відмови. Маючи засоби захисту, АТС вимагає для функціонування точної координації великої кількості людських й механічних компонентів. Окремі точки збоїв в АТС рідко є послідовними. Завдяки захисту авіаційні події (АП) відбуваються лише через взаємодію ряду відмов. Потрібне поєднання певної сукупності сприяючих чинників, кожен з яких є необхідним, але сам по собі недостатній для руйнування засобів захисту. Розрізняють приховані та активні відмови.

Прихована відмова - результат дії або рішення, наслідки яких можуть залишатися прихованими протягом тривалого часу, мають можливості для пошкодження захисту і виявляються лише при руйнуванні захисту. Такі відмови зазвичай відбуваються на рівні ухвалення рішення людьми, які знаходяться далеко від місця та часу АП. Помилкові рішення можуть породжуватися недосконалою конструкцією устаткування, погано поставленим завданням, суперечливими цілями, некоректними стандартними експлуатаційними правилами, відсутністю підготовки, нехтуванням ЧН, бути наслідком недостатності ресурсів, проявлятися у поганому плануванні або виконанні. Деякі небезпечні рішення не можна попередити, тому необхідно їх виявляти й послаблювати (парирувати) їхніх несприятливі наслідки.

Активна відмова - помилка або порушення, яке здійснює безпосередню несприятливу дію і може призводити до АП. Головна відмінність між експлуатаційними помилками і порушеннями полягає у намірі. Особа, що прагне робити все правильно, але не в змозі це зробити здійснює помилку. Помилка - це відхилення від того, що визначене правильною або належною поведінкою. Вони є природнім продуктом взаємодій людини й технології у виробничій системі та є основними чинниками більшості АП. Навіть компетентний персонал здійснює помилки. Область експлуатаційних помилок у ЦА величезна: недоліки конструкції, неналежне устаткування, недостатня професійна підготовка, недосконалі правила, неадекватні контрольні карти, керівництва тощо. Однак, дії людини не є єдиною причиною АП. При розслідуванні деяких АП було встановлено, що дії людини лише ініціювали ланцюг латентних відмов, довгий час прихованих у АТС. Засоби захисту не дозволяють, щоб одна дія стала причиною АП, якщо лише система до цієї дії не була послаблена внаслідок відключення засобів захисту. Вади системи, а також недоліки організаційного й управлінського характеру і багато інших прихованих відмов були першопричинами багатьох АП, винуватцями котрих вважали людей. Безпечна стійкість не стільки питання безпомилкової роботи, але швидше питання ефективного контролю помилок. Мільйони експлуатаційних помилок здійснюються щодня. Проте, більшість з них уловлюється захистом, і лише окремі призводять до збоїв БП. Коли захист працює, приховані й активні відмови не «проламуватимуть» його. Коли захист не працює, то наслідком є АП.

Передбачити експлуатаційні помилки надзвичайно важко: неможливо передбачати усі людські слабкості. Проте розуміння експлуатаційного середовища, тобто розуміння чинників й умов, що впливають на працездатність людини на робочому місці, допомагає здійсненню ефективних заходів, які включать стратегії зменшення, захоплення і толерантності помилок. Стратегії зменшення помилок втручаються безпосередньо у джерело помилки, скорочуючи або виключаючи чинники, що здійснюють внесок до експлуатаційної помилки. Вони включають конструювання спрямоване на людину (наприклад, поліпшення доступу до компонентів ПС при технічній експлуатації), ергономічні чинники (наприклад, поліпшення освітлення, врахування при проектуванні органів керування й індикаторів характеристик людини), навчання (для скорочення порушень стандартних експлуатаційних правил), контроль рівня шуму, вібрації й температури та інших умов, що є причиною стресових ситуацій, а також розробку ефективних програм навчання, спрямованих на поліпшення взаємодії та взаєморозуміння між членами екіпажа. Стратегії захоплення помилки припускають, що помилка вже зроблена, і спрямовані на “захоплення” помилки перед появою її несприятливих наслідків (таблиці контрольних перевірок, карти завдань, контрольні карти перевірок, буфери безпеки, перехресний контроль тощо). Стратегії толерантності помилок є здатністю приймати помилку без серйозного наслідку. Вони полягають у системній надмірності - дублюванні систем на ПС, оглядах конструкції - програмах оглядів, які забезпечують можливості своєчасного виявлення дефектів, конструюванні устаткування, яке здатне виправляти помилки або може контролювати чи навіть доповнювати дії людини й поліпшувати його працездатність.

Як правило, перед АП проявляються його передвісники, які часто вони стають очевидними лише ретроспективно. Хоча розслідування АП має важливе значення, проте, воно не найліпший засіб виявлення недоліків АТС, оскільки є запізнілим та дорогим. Необхідно аналізувати стан БП й виявляти приховані небезпечні умови, що можуть слугувати причиною АП. Для попередження АП необхідно: контролювати організаційні процеси - дії, над якими організація має розумний ступінь прямого контролю (розробка політичного курсу, планування, зв'язок, розподіл ресурсів, нагляд тощо); поліпшувати умови на робочому місці - чинники, які безпосередньо впливають на ефективність людей на робочих місцях (стабільність робочої сили, кваліфікація й досвід, моральний стан, довіра, ергономіка тощо); визначати приховані умови - умови, які присутні перед АП й стають очевидними завдяки чинниками, що приводять їх у дію; обмежувати активні недоліки - дії або бездіяльність людей, які здійснюють безпосередній несприятливий вплив; підсилювати засоби захисту - ресурси, які організації повинні протиставити для захисту від ризиків (правила, технології, навчання).

6.2 Технології напилення керамічних матеріалів в підвищенні надійності АНТ

По причині великого обсягу пасажиропотоку, сучасні аеропорти мають дуже щільний графік роботи. Кожна рухома наземна одиниця має свої робочі коридори, за рамки яких виходити просто недопустимо. Це досягається шляхом жорсткого контролю технічного стану, та бездоганних розкладах руху. Але не можна забувати про малий, але все ж таки шанс на відмову. Цей шанс слід знижувати всіма можливими засобами.

От наприклад при напиленні композиційних матеріалів, зростає загальна міцність деталей та їх зносостійкість. Тому, щоб на ЗПС, по причинах відмов двигунів, чи інших частин спец транспорту, слід застосовувати таку технологію.

Взагалі таки зупинки та зсунення календарних графіків несуть грошові збитки, але при появі одразу декількох несприятливих чинників може призвести до авіаційних пригод. А це може в свою чергу призвести до людських жертв.

Тому в такій галузі, як авіація слід застосовувати будь-які технології та засоби, які збільшують зносостійкість та зменшують шанс відмови як деталей так и взагалі вузлів. А представлена в роботі технологія являє собою не лише підвищення робочих параметрів, але й просте відновлення. Тому дана технологія являється не тільки як «підсилювач», але ще й просто «ремонтом» зношених деталей, і застосовуючи її можна отримати і деталь, і її вдосконалення.

ВИСНОВКИ

Аналіз нечисленних літературних джерел, які як відзначено в роботі, присвячених дослідженням триботехнічних властивостей детонаційних покриттів, дозволяє укласти, що найбільше промислове застосування, особливо в важко навантажених і відповідальних вузлах тертя, одержали детонаційні зносостійкі покриття на основі карбіду вольфраму, кобальта й нікелю, які, як відомо, ставляться до дефіцитних і дорогих матеріалів. Одержання зносостійких покриттів методом детонаційно-газового напилювання порошкоподібних сумішей, що не містять дефіцитних компонентів, може бути забезпечене, у першу чергу, за рахунок створення нових порошкових матеріалів шляхом гетерогенізації вихідної сировини. Що здійснювалося введенням різних легуючих присадок, що утворюють мілкодисперсні зміцнюючі фази. Управляючи технологічними процесами одержання композиційних порошків, вдається реалізувати не тільки бажаний хімічний склад, але й задану структуру матеріалу, оптимізуючий комплекс властивостей, потенційно закладених у ньому хімічним складом.

Виконані дослідження є основою практичного підвищення зносостійкості детонаційних покриттів при зміцненні й відновленні деталей машин, що працюють в умовах тертя, разом з тим накопичений при цьому досвід може бути використаний і при наступних розробках аналогічних напилюваних покриттів або інших порошкових матеріалів, до яких застосовні ті ж самі принципи. У результаті аналізу експериментальних даних і теоретичних узагальнень, отриманих у роботі при дослідженні зносостійкості детонаційних покриттів з безнікелевих композиційних порошкових матеріалів на основі заліза, можна сформулювати наступні висновки:

1. Проведений інформаційний пошук по тематиці магістерської роботі.

2. Розглянуті сучасні теорії й механізми зношування пара тертя.

3. Виходячи із завдань, поставлених у пару робітники, у магістерській роботі, підібрані відповідні об'єкти засобі й методики досліджень.

4. Розроблені методологічні основи створення детонаційно-газових зносостійких покриттів з порошкових матеріалів системи Fe-Мn.

5. Установлений компонентний склад детонаційно-газових зносостійких покриттів системи Fe-Мn

6. Визначені закономірності вивчити закономірності формування й зношування поверхневих структур детонаційно-газових покриттів системи Fe-Мn

7. Визначена сфера практичного застосування перед логічних у магістерській роботі методів зміцнення й відновлення трибосполучень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Харламов 10. А. Классификация способов газотермического напылеиия покрытий / Свароч. пр-во,-- 1982.-- № 3.-- С. 40--41.

2. Харламов Ю. А. Способы газотермического напыления покрытий и их классификация.-- Ворошиловград: Машиностроит. ин-т, 1981.-- 149 с--Рукопись деп. в УкрНИИНТИ, № 2481.

3. Шоршоров М. X., Кудинов В. В., Харламов Ю. А. Состояние и перспективы развития нанесения покрытий распылением / Физика и химия обработки материалов.-- 1977.-- № 5.

4. Демиденко Л. М. Высокоогнеупорные композиционные покрытия.-- М. : Металлургия, 1979.

5. Бартенев С. С, Федько Ю. П., Григоров А. И. Детонационные покрытия в машиностроении.-- Л. : Машиностроение, 1982.

6. Зверев А. П., Шаривкер С. 10., Астахов Е. А. Детонационное напыление покрытий.-- Л. Судостроение, 1979.

7. Семенов А. П., Федько Ю. П., Григоров А, И. Детонационные покрытия и их применение. -- М. : НИИмашиностроения.-- 1977.

8. Шоршоров М. X., Харламов Ю. А. Физико-химические основы де-тонационно-газового напыления покрытий.-- М. : Наука, 1978.

9. Манохин Б. И., Золотухин В. Д., Гравцев Н. В. Влияние параметров разрядного контура на формирование пленок при напылении электрическим взрывом // Физика и химия обраб. материалов.-- 1973.-- № 2..

10. Сухара Т., Фукуда С. Нанесение покрытий взрывающимися проволочками // Получение покрытий высокотемпературным распылением.--М. : Атомиздат, 1973.

11. Кудинов В. В., Иванов В. М. Нанесение плазмой тугоплавких покрытий.-- М. : Машиностроение, 1981.

12. Оситинский Б. Л., Баско В. П. Применение плазменного напыления для изготовления контактных участков керамико-металлических электронагревателей // Порошковая металлургия.-- 1977.-- № 1.

13. Ощепков Ю. П., Кузнецов В. В., Никольский Н. Н. Влияние механического и теплового активирования на структурообразование и свойства твердосплавных покрытий // Защит, покрытия.-- Л. : Наука, 1979.

14. Орлов Л. П., Катков И. Н., Рогинский В. Э. Применение газотермических покрытий для повышения износостойкости деталей, механизмов и коррозионной стойкости изделий // Теория и практика газотермического нанесения покрытий.-- Рига : Зинатне, 1980.-- Т. 2.

15. Газотермическое напыление композиционных порошков/ А.Я. Кулик, Ю.С. Борисов, А.С. Мнухин, М.Д. Никитин. -- Л. : Машиностроение, 1985.

16. Кудинов В. В. Плазменные покрытия. -- М.: Наука, 1977.

17. Современные композиционные материалы/Под ред. Д. Браутмана, Р. Крока. -- М.; Мир, 1970.

18. Плазменные покрытия состава Ni --Ti для защиты титановых сплавов от износа/Ф. И. Китаев, А. Г. Цидулко. -- В кн.: Высокотемпературная защита материалов. Л.: Наука, 1981.

19. Применение композитных порошков типа керамика--алюминий--никель для получения покрытий/Н. Н. Новиков, С. Р. Пустотина, -- М. Соловьев. -- Порошковая металлургия, 1979, № 11.

20. Свойства и применение плазменных покрытий из термореагирующего никель-алюминиевого порошка/Г. Д.Никифоров, А. Г. Цидулко. -- I кн.: Неорганические и органосиликатные покрытия. Л.: Наука, 1975.

21. Федорченко И. М., Пугина Л. И. Композиционные спеченные антифрикционные материалы. Киев: Наукова думка, 1980.

22. Борисов Ю.С. , Борисова А.Л. Плазменные порошковые покрытия. -- К.: Техника, 1986.

23. Антошин Е. В. Газотермическое напыление покрытий.-- М. : Машиностроение, 1974.

24. Готлиб Л. И. Плазменное напыление,-- М. : ЦИНТИхим-нефтемаш, 1970.

25. О перспективах развития электродуговых плазмотронов для напыления / В. Е. Белащенко, В. А. Вахалин, А. М. Гонопольский и др.-- В кн.: Процессы и оборудование плазменной обработки металлов. М. : ВНИИавтогенмаш, 1980.

26. Лясников В. Н., Глебов Г. Д. Свойства плазменных покрытий.-- Электронная техника. Сер. Электроника СВЧ, 1979, вып. 2.

27. Костиков В. И., Шестерин Ю. А. Плазменные покрытия.-- М. : Металлургия, 1978.

28. Прочность сцепления плазменных покрытий с основой / Б. А. Ляшенко, В. В. Ришин, В. Г. Зильберберг, С. Ю Шаривкер.-- Порошковая металлургия, 1969, № 4.

29. Износостойкие плазменные покрытия из композиционных порошков / А. С. Синьковский, В. К. Толок, Г. Г. Онищенко и др.-- Защитные покрытия на металлах, 1976, вып. 10, с. 69--71.

30. Исследование возможности повышения физико-механических характеристик плазменных покрытий на основе тугоплавких окислов / А. А. Ткаченко, Г. Н. Миллер, А. А. Ковалевский и др.-- В кн.: Теория и практика газотермического нанесения покрытий. Рига : Зинатне, 1980, т. 2, с. 61--64.

31. Панасюк А.Д., Уманский А.П., Винокуров В.Б. Основы формирования структурных составляющих композиционных порошковых материалов на основе карбида титана // Тезисы доклада VIII Международного совещания по порошковой металлургии. - Дрезден, 1985. - С.115

32. Ясинская Г.А. Смачиваемость тугоплавких карбидов, боридов и нитридов расплавленными металлами// Порошковая металлургия. - 1966. - №7. - С.55 - 57.

33. Билык И.И. Перспективы использования карбонитридов в качестве твердой составляющей металлокерамических твердых сплавов// Порошковая металлургия. - 1972. - №6. - С.49 - 52.

34. Крумпхольд Р. Новый материал на основе карбида и карбонитрида титана с низким содержанием связующего// Труды семинара по развитию и использованию порошковой металлургии в машиностроении. - Минск., 1985.

35. Дроздецкая Г.В., Васильева Н.О., Орданьян С.С. Свойства керметов на основе ультрадисперсного корбонитрида титана / Новые порошковые материалы // Труды 15 Всесоюзной конференции. Киев, 1986. - С.52 - 56.

36. Туманов А.В., Митин Б.С., Панов А.С. Исследование кинетики смачивания карбида и карбонитрида титана расплавами интерметаллидов никеля // Журн. физической химии. - 1980. - 54. - №6. - С.1434 - 1437.

37. Бердиков В.Ф., Бабанин А.В., Артемьева Ю.П. Определение модуля Юнга различных абразивных материалов методом микровдавливания// Заводская лаборатория. - 1975. - №8. - С.1014 - 1019.

38. Комратов Г. H. Кинетика окисления порошков двойного карбида титана и хрома и карбида хрома//Порошковая металлургия.-- 1999. -- №9/10. -- С. 52--57.

39. Тарова Л.С. Безопасность жизнедеятельности и защита окружающей среды. ТГТУ, 2004.

40. Брахнова И. Г. Токсичность порошков металлов и их соединений.-- Киев : Наукова думка, 1971.

41. Коган Э. И., Хайкин В.А. Охрана труда на предприятиях автомобільного транспорта. -- М.: Транспорт. -- 1984.

Размещено на Allbest.ru