Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю

> Особливістю формування виробничої програми в умовах ринку є те, що визначальними орієнтирами масштабів, асортименту, якості,ціни продукції виступають параметри ринку продукції (робіт, послуг):> ємність ринку, > ступінь насиченості, > Інтенсивність насичення, > параметри продукції підприємств-конкурентів, > ефективність антимонопольної політики.

> Основна мета формування виробничої програми полягає в > оптимізації номенклатури і асортименту продукції для укладання договорів на її виготовлення та поставку; > максимальному використанні виробничого потенціалу; > забезпеченні стійких фінансових результатів господарювання. Для реалізації поставлених цілей виділяються такі напрями планової діяльності:

· пошук підприємницьких партнерів;

· виявлення резервів виробництва і реалізації продукції;

· виявлення і свідомий вплив на формування певних потреб споживачів.

В умовах ринкової невизначеності можуть використовуватись різні методи формування виробничої програми: > рівневі прогнозування, > послідовне прийняття планових рішень, > створення ситуаційних планів, > лінійне програмування, > диверсифікація продуктів і ринків тощо.

Важливою умовою зменшення невизначеності в плануванні є розширення ринкової інформації про споживачів і конкурентів, про попит і пропозицію і т. д.

* Рівневі прогнозування -- це процес передбачення очікуваного обсягу продажу і прибутку за трьома рівнями: мінімальний, імовірний, максимальний.

* Мінімальний очікуваний обсяг виробництва і продажу визначається шляхом розрахунку рівня беззбитковості, порівняння його значення з обсягами укладених договорів (контрактів). Він забезпечує підприємству малоприбуткове або безприбуткове виробництво.

* Імовірний очікуваний обсяг виробництва і продажу враховує реальні можливості збільшення цін на продукцію підприємства при її реалізації па ринку, укладання додаткових договорів (контрактів) на випуск (продаж) продукції. При такому обсязі виробництва фінансовий стан підприємства поліпшується, позиції на ринку зміцнюються.

* Максимальний очікуваний обсяг виробництва і продажу визначається на основі реальної оцінки виробничого потенціалу підприємства та ефективності його використання при сприятливій ситуації на ринку. Такий обсяг виробництва забезпечує стабільний і стійкий стан підприємства, добрі ринкові позиції, перспективний розвиток.

Рівневі прогнозування забезпечує підготовку до можливих негативних наслідків господарювання, попереджає про наближення несприятливих умов для підприємницької структури, обумовлює вищий рівень обґрунтованості управлінських рішень і планових завдань. За умов застосування методу рівневого прогнозування важливо спрогнозувати критичний обсяг реалізації, який вказує на гранично мінімальну величину договорів поставки, що забезпечує підприємству вихід за меж: банкрутства. Він характеризує таку величину продажу продукції чи виконаних робіт (послуг), за якої витрати на виробництво і збут продукції будуть дорівнювати доходу від продажу. Чим більша величина продажу порівняно з критичною, тим більше прибутку отримає підприємство.

Критичний обсяг реалізації визначається порівнянням суми продажу продукції (ВР) і суми витрат на її виробництво та збут (ВО). Можливості продажу обмежуються виробничою потужністю і ринковою ціною.

Витрати на виробництво і збут продукції розглядаються у вигляді трьох складових частин:

1. постійні витрати, які не залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції (ПВ): амортизація, податок на майно, страхування, реклама, дослідження тощо;

2. прямі змінні витрати, які прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції (ПЗ). До них належать матеріальні витрати, витрати па оплату праці, відрахування на соціальні потреби;

3. накладні змінні витрати, які непропорційно залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції і не підлягають чіткому розрахунку та нормуванню (НЗ). До них належать витрати на утримання та експлуатацію устаткування, комерційні витрати і т. д.

Різницю між виручкою від продажу (ВР) і операційними витратами (ВО) визначає прибуток від операційної діяльності (П_оп).

Рис 3. Графік критичного обсягу виробництва і реалізації продукції

В управлінні реалізацією продукції і витратами для зменшення критичного обсягу реалізації найбільш прийнятними є зміна ціни продажу І скорочення постійних витрат. У першому випадку зростає величина прибутку, а в другому -- зменшуються відносно необов'язкові витрати. Суму прибутку і постійних витрат називають маржинальным доходом (МД).

Критичний обсяг реалізації продукції визначається за формулою:

де ПВ -- сукупні умовно постійні витрати, грн.;

Ц -- ринкова ціна одиниці продукції, грн,;

З_п/з -- питомі умовно-змінні витрати, грн.

Ситуаційне планування знайшло широке застосування па американських і японських фірмах. Вітчизняні підприємства використовують його рідко. Процес ситуаційного планування передбачає послідовне виконання таких дій:

· визначення ключових факторів середовища щодо впливу на планові

· результати діяльності підприємства;

· розроблення нормативного плану, в якому враховується імовірність впливу виробничих факторів на кінцеві результати діяльності підприємства;

· визначення для кожного виду продукції ряду припущень щодо ситуацій, відмінних від стандартної, з врахуванням яких розробляється автономний план. Припущення враховують можливість випадкових обставин, змін у зовнішньому середовищі, які можуть впливати на кінцеві результати негативно або позитивно. Ситуаційний план передбачає поведінку кожного виконавця в тій чи іншій ситуації;

· розроблення механізму переходу від нормативного плану до ситуаційного при виникненні відповідних обставин.

Ситуаційне планування забезпечує певні переваги в процесі формування виробничої програми та її реалізації за мінливого ринкового середовища. Керівники і виконавці планів отримують можливість оперативної дії при настанні несприятливих умов, що були передбачені планом. Наприклад, зміна попиту на поліграфічні послуги зумовлює введення в дію ситуаційного плану розширення випуску продукції (робіт, послуг) або його згортання; виконання певного обсягу робіт по кооперації або формування запасів продукції на складі.

При формуванні річної виробничої програми необхідно забезпечити максимальний доход, високу фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Це зумовлює відбір і включення в план виробництва конкурентоспроможної та високо доходної продукції. В західних підприємницьких структурах з цією метою використовують матрицю БКГ.

В умовах багато продуктового виробництва, економічної невизначеності, виробничої нестабільності та фінансової нестійкості доцільно використовувати матриці типу «ефект-випуск». Всі види продукції ранжуються за системою показників «рентабедьність-частка в структурі випуску». Ранги визначаються за максимальними параметрами показників.

У процесі розробки виробничої програми формуються номенклатурний та асортиментний плани підприємства.

v Номенклатура -- це класифікований перелік матеріальних цінностей, які створюються на підприємстві і за своїм економічним призначенням відносяться до продукції виробничого споживання (група «А») та особистого споживання (група «Б»).

v Асортимент -- це перелік і співвідношення окремих видів продукції в складі окремої номенклатурної групи, які відрізняються міме собою параметрами, зовнішнім оформленням, призначенням та іншими характеристиками.

Виділення номенклатурних і асортиментних груп продукції в складі виробничої програми дозволяє забезпечити добротну обґрунтованість планових показників та більш оперативне виготовлення продукції на підприємстві; врахувати рівень використання виробничих потужностей. Виробнича програма промислового підприємства розробляється «ланцюговим методом» за структурними підрозділами в порядку, зворотному до ходу технологічного процесу. При цьому обґрунтовуються обсяги і терміни випуску продукції.

Виробнича програма основних цехів підприємства використовується для розробки планових завдань для допоміжних та обслуговуючих підрозділів (ремонтних, транспортних, складських, заготівельних і т. д.) та управлінських служб (маркетингової, технологічної, виробничої, фінансової, постачальницької тощо).

При плануванні обсягів виробництва і реалізації продукції враховуються платні послуги підприємств населенню. Платні послуги населенню можуть здійснювати підприємства, які мають в своєму складі такі підрозділи:

ь будівельний або ремонтно-будівельний;

ь ремонтно-механічний;

ь автогосподарство та авторемонтні служби;

ь житлово-комунальні;

ь дошкільні дитячі установи;

ь об'єкти громадського харчування;

ь будинки культури, клуби, спортивно-оздоровчі та профілактичні заклади;

ь готельне господарство тощо.

Обсяг платних послуг визначається можливостями спеціалізованого підрозділу та попитом на відповідні послуги.

Виробнича програма підприємства повинна відповідати наявному виробничому потенціалу.

2.4 ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Стійкість і стабільність підприємницької структури забезпечується конкурентоздатністю продукції та ефективністю господарювання. Ефективність діяльності в значній мірі залежить від рівня використовуваної техніки, технології, людського фактора, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду. Саме тому основним завданням плану організаційно-технічного розвитку підприємства с забезпечення оперативного впровадження та використання всіх вище перелічених елементів у виробничу діяльність у межах стратегічних планів і поточних завдань.

Комплексне планування технічного розвитку і підвищення ефективності діяльності знаходить своє відображення у > плані організаційно-технічного розвитку, > показниках ефективності виробництва, > планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій).

На вітчизняних підприємствах плани технічного розвитку та вдосконалення організації виробництва передбачають висвітлення таких напрямів, які в сукупності складають структуру даного розділу плану:

Ш створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, яка випускається;

Ш впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

Ш вдосконалення організації виробництва та управління підприємством;

Ш впровадження прогресивної наукової організації праці;

Ш модернізація основних фондів;

Ш зниження витрат виробничих ресурсів (праці, матеріалів, сировини, енергії);

Ш оптимізація умов праці;

Ш підвищення професіоналізму персоналу;

Ш соціальний розвиток підприємства;

Ш стандартизація та уніфікація продукції.

Всі перелічені напрямки включаються в стратегічний план підприємства, в якому передбачається календарний період реалізації кожного заходу. В поточному плануванні враховуються заходи, що припадають на даний період з урахуванням відповідних змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства.

Виробничий процес на промисловому підприємстві відбувається постійно і охоплює всі його підрозділи. Технічні зміни відбуваються періодично, залежать від обсягів фінансових ресурсів і технічної політики. Однак у сукупності вони носять безперервний характер та характеризують організаційно-технічний розвиток підприємства. В його складі виділяють:

Ш фактори технічного характеру -- засоби праці, їх динаміка, стан, рівень використання;

Ш фактори організаційного характеру -- рівень підготовки виробництва, спеціалізацію, ритмічність, кооперацію, терміни виготовлення продукції;

Ш фактори економічного характеру -- ефективність використовуваних ресурсів, фінансування, ціноутворення, мотивація тощо;

Ш фактори соціального характеру -- професійна підготовка, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, безпеки праці, екологізації виробництва тощо.

При формуванні планів організаційно-технічного розвитку необхідно дотримуватись принципів.

o єдності науково-технічних, економічних і соціальних завдань;

o наукової обґрунтованості та оптимальності рішень;

o домінування стратегічних аспектів;

o бюджетної збалансованості;

o гнучкості, еластичності;

o безперервності.

План створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається, передбачає систему заходів по закріпленню та зміцненню конкурентних позицій підприємства на ринку. Це досягається з допомогою заходів, які, відповідно до стадій життєвого циклу товарів, передбачають:

§ орієнтацію виробництва на випуск принципово нової продукції;

§ орієнтацію виробництва на швидке технічне оновлення продукції, яка

§ випускається;

§ орієнтацію виробництва на ефективний випуск традиційної продукції, яка ще має попит на ринку;

§ зняття з виробництва застарілої продукції, яка не має попиту і не є конкурентоспроможною;

Поліграфічні підприємства, наприклад, надають поліграфічні послуги і виконують роботи для видавничих організацій, промислових підприємств, організацій та індивідуальних замовників. Власна продукція в загальному обсязі випуску складає незначну частку, хоч в останні роки намітились тенденції її зростання.

До власної продукції поліграфічних підприємств відносяться книги, журнали, газети (за умови, що в статуті підприємства передбачена видавнича діяльність як окремий вид виконуваних робіт), товари культурно-побутового і господарського призначення, паперово-білові вироби тощо.

За таких умов підприємства повинні постійно оцінювати рівень конкурентоспроможності власної продукції та передбачати заходи з її оновлення, вдосконалення або зняття з виробництва відповідно до ситуації на ринку друкованої продукції та результатів аналізу.

Плани впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва включають заходи з освоєння прогресивних технологічних процесів (агрегатів, ліній, матеріалів), механізації ручної праці, автоматизації виробництва, впровадження нових технічних пристосувань, оснастки, інструментів.

У 80-х роках XX ст. сформувалася в основному нова технологічна база виробництва на основі електронно-інформаційних систем і завершився перехід до інтенсивного ресурсоощадливого типу виробництва.

Напрями розвитку нових технологій:

ь механізація та автоматизація виробництва;

ь перехід до високоефективних і малоопераційних технологій;

ь ресурсозбереження -- зниження енерго- та матеріаломісткості продукції;

ь використання системного устаткування в комплексі.

Механізація та автоматизація виробництва в сучасних умовах носить комплексний характер і передбачає автоматизацію робочих машин, технологічних ліній, широке впровадження верстатів з програмним управлінням, ЕОМ, промислових роботів, мікропроцесорів, гнучких автоматизованих систем.

Заходи цієї групи є визначальними в плані технічного розвитку, бо забезпечують швидку адаптацію виробництва до умов конкретних ринків, сприяють мінімізації витрат та підвищують конкурентоспроможність продукції і підприємства в цілому.

План вдосконалення організації виробництва та управління підприємством охоплює широке коло питань, пов'язаних із вдосконаленням організації основного і допоміжного виробництва, забезпеченням рівномірної роботи, усуненням диспропорцій у виробничому процесі, поліпшенням роботи складів, транспортних засобів.

У нових умовах господарювання плануються заходи з розробки стратегічних та вдосконалення поточних планів діяльності підприємства; оптимізації організаційної структури, чіткого розподілу повноважень і відповідальності, режиму роботи; поліпшення контролю діяльності підприємства (дотримання нормативних показників, автоматизації обліку І звітності на базі обчислювальної техніки і оргтехніки); вдосконалення мотивації як однієї з найважливіших функцій управління.

В сучасних умовах господарювання заходи цього напряму пов'язані з реструктуризацією виробництва, впровадженням гнучких форм господарювання, впорядкуванням штату працівників, забезпеченням оптимального співвідношення між чисельністю працівників за категоріями, професіями, структурними підрозділами.

Впровадження у виробництво заходів цієї групи забезпечує ріст продуктивності праці, сприяє зменшенню витрат на виробництво продукції, зміцнює позиції підприємства на ринку товарів, послуг.

План впровадження прогресивної наукової організації праці спрямовується на досягнення оптимального поєднання живої праці із знаряддями і предметами праці; підвищення ефективності використання трудового потенціалу; впровадження бригадних форм організації праці; прогресивних норм часу і виробітку на операціях технологічного процесу; організацію робочих місць згідно з типовими проектами, розширення зон обслуговування, суміщення професій і спеціальностей.

Заходи цієї групи не пов'язані із значними капітальними вкладеннями, однак забезпечують значний ріст продуктивності праці та економічний ефект.

План модернізації основних фондів охоплює види і обсяги робіт, які повинні виконуватись у плановому періоді на основі прийнятої періодичності ремонту за системою ППР та відповідно до технічної доцільності, економічної ефективності з врахуванням поліпшення умов та підвищення безпеки праці, якості І конкурентоспроможності продукції.

План модернізації застарілого устаткування, оснастки, інструменту розробляється відповідними відділами і службами підприємства на основі детальної оцінки і аналізу можливостей та доцільності придбання нових основних фондів.

План цільових заходів з економії сировини, матеріалів і енергетичних ресурсів включає, заходи по забезпеченню підприємства більш дешевими ресурсами, налагодженню прямих зв'язків з їх постачальниками, ефективному використанню наявних ресурсів на основі ресурсозберігаючих технологій, мало- та безвідходного виробництва; використання виробничих відходів сировини і матеріалів; використання у виробництві місцевої сировини і матеріалів; впровадження досконалих способів зберігання і транспортування ресурсів; утилізацію відходів виробництва.

План заходів з поліпшення умов праці працівників підприємства передбачає створення найбільш сприятливих, безпечних санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці, дотримання оптимального режиму праці і відпочинку, використання засобів безпеки праці тощо.

Заходи цієї групи знаходять відображення в колективному договорі, який щорічно укладається між працівниками і адміністрацією підприємства, і їх виконання контролюється профспілковим комітетом.

План заходів з підвищення професійного рівня працівників охоплює заходи з підвищення кваліфікації робітників, спеціалістів, керівників; перекваліфікації кадрів відповідно до змін у структурі управління підприємством, функцій працівників, технічного рівня виробництва.

План заходів соціального розвитку підприємства охоплює заходи, які фінансуються з коштів фонду соціального розвитку колективу. Ці заходи спрямовані на поліпшення житлово-комунальних умов, культурно-освітнього рівня, на профілактику та охорону здоров'я працівників і членів їх родин.

В останні роки на багатьох підприємствах, які забезпечують високий рівень оплати праці працівникам, заходи цієї групи обмежуються. Вирішення проблем соціального характеру поступово перекладається на працівника.

Важкий фінансовий стан більшості підприємств зумовив передачу об'єктів соціальної сфери органам місцевого самоуправління, часткову передачу житлового фонду працівникам підприємства.

Стандартизація та уніфікація продукції передбачає дотримання та розробку нових стандартів і технічних умов на окремі, найбільш масові види продукції. Заходи зі стандартизації продукції забезпечують високу якість, надійність, довговічність, привабливість продукції, її відповідність екологічним нормам виробництва і споживання.

Етапи планування організаційно-технічного розвитку підприємства

Ш на першому етапі визначаються головні завдання підприємства в сфері науково-технічної діяльності, проводиться комплексний аналіз технічного, організаційного рівнів виробництва, економічних показників;

Ш на другому етапі виявляються можливості та місця впровадження науково-технічних розробок, здійснюються набір альтернативних технічних рішень, їх оцінка та вибір оптимального;

Ш на третьому етапі формується проект плану організаційно-технічного розвитку за підрозділами і загалом по підприємству з врахуванням можливостей фінансування;

Ш на заключному етапі плани коригуються, взаємоув'язуються, документально оформляються і доводяться до виконавців.

Наукова обґрунтованість планів організаційно-технічного розвитку в значній мірі залежить від реальної оцінки техніко-економічного рівня виробництва.

* Техніко-економічний рівень виробництва -- це комплексна характеристика міри розвитку виробничої системи, прогресивності всіх елементів виробничого процесу і здатність до виконання виробництвом певних народногосподарських завдань.