Система управління ризиками на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Система управління ризиками на підприємстві

Разумова Г.В.,

Оскома О.В

Вступ

Забезпечення економічної безпеки підприємства вимагає прийняття ефективних рішень, пов'язаних із виявленням, обліком і знаходженням способів запобігання виявлених загроз. Одні загрози можна передбачити, інші виникають раптово. Загрози, які виникають у певних умовах, відомі із досвіду попередньої економічної діяльності, можна передбачити. Загрози, які виникли спонтанно через стихійні явища, передбачити не можна, але необхідно фінансово враховувати можливість їх виникнення.

Важливим етапом забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємства є управління ризиками на підприємстві, що являє собою досить складний процес, основною задачею якого є зважене визначення джерел тих видів ризику, які у разі реалізації призводять до виникнення загроз стабільному й ефективному розвитку підприємства. Дослідженню питання виникнення та управління фінансово-економічними ризиками підприємства присвячено наукові праці таких вчених: А. Гріщенко, С. Добринь, Л. Донець, А. Кожухівський та ін. Проте мінливість факторів зовнішнього та внутрішнього середовища зумовлюють потребу постійного аналізу цього питання та пошуку оптимальних шляхів мінімізації ризиків.

Виклад основного матеріалу

Процес управління ризиками на підприємстві передбачає реалізацію чотирьох основних етапів, що виконуються у встановленій послідовності (рис. 1). Особливості господарської діяльності підприємства, які визначають прояв загроз економічного характеру, відображають функціональні складові в структурі економічної безпеки: фінансову, інтелектуальну й кадрову, технологічну, політико-правову, екологічну, інформаційну, силову [1].

Рис. 1. Етапи управління ризиками економічної безпеки підприємств

Джерело: складено на основі [1].

Найбільш поширеними потенційні загрози у діяльності підприємства є такі:

Зростання кількості злочинів, пов'язаних з банкрутством підприємств. Так, навмисне банкрутство (ст. 219 ККУ) припускає навмисне створення неплатоспроможності підприємства, що призводить до штучного створення економічної неспроможності підприємства та до неконкурентоспроможного стану. Крім навмисного банкрутства можливо фіктивне банкрутство (ст. 218 ККУ), яке припускає свідомо неправильне оголошення суб'єктом господарювання своєї неплатоспроможності із метою введення в оману кредиторів для одержання відстрочки, або розстрочки належних кредиторам платежів, або знижки з боргів, а рівно для несплати боргів.

Невідповідність у використанні обсягів

матеріальних ресурсів, які надходять до підприємства.

Складна адаптація до інновацій у процесі реструктуризації.

Звуження ринку збуту продукції.

Фінансова нестабільність.

Несумлінність вітчизняних та закордонних ділових партнерів.

Політична нестабільність у суспільстві.

Криміналізація різних секторів економіки.

Промислове шпигунство або інші форми зазіхань на комерційну таємницю.

Іншою, не менш важливою проблемою, є бідність населення, тому що саме вона являє серйозну загрозу розвитку будь-якого підприємства.

Ця соціально-економічна проблема актуальна не тільки для України, але й для всього світу. В основі бідності лежать дві групи соціально-економічних факторів:

- рівень економічного розвитку (ВВП на душу населення);

- нерівність у розподілі доходів між різними верствами населення.

У кризові періоди розвитку найбільшу небезпеку для підприємства представляє руйнування його потенціалу (виробничого, технологічного, науково-технічного й

кадрового), як головного фактору життєдіяльності підприємства, його можливостей [2].

Основні причини поточного неблагополуччя багатьох підприємств малого й середнього бізнесу, які безпосередньо прямо впливають на рівень економічної безпеки підприємства в цілому, наведено на рис. 2.

Рис. 2. Основні причини відхилення рівня фінансово- економічної безпеки підприємства

Джерело: складено за [1]

Запуск ринкового механізму господарювання відбувається за умов здатності більшості підприємств самостійно та ефективно увійти в стихійно організований ринок. Для підтримки високого рівня захищеності економічних інтересів підприємства необхідно проводити перевірку персоналу, який має доступ до службової інформації і є загрозою безпеки. У рамках забезпечення високого рівня економічної безпеки підприємства необхідно всебічно проводити перевірку контрагентів.

Причини, які можуть стати підставами для відмови від підписання договору, що знижують надійність контрагента, є такі:

відсутність у підприємства власного приміщення (підприємство орендує приміщення, причому нещодавно);

відсутність найманих працівників у

штаті;

відсутність руху грошових коштів на рахунку;

обслуговування підприємства в

ненадійному банку;

несвоєчасні розрахунки підприємства з

бюджетом, банками, недотримання строків

постачання та повернення кредитів тощо;

розбіжність юридичної адреси

підприємства та фактичного місцезнаходження;

негативна інформація про керівника підприємства.

Слід уважно проаналізувати установчі та інші документи контрагента, а також зробити їхню експертизу - насамперед для встановлення їх дійсності й відсутності ознак підробки. Крім проведення доскональних перевірок контрагентів, необхідно також здійснювати контроль над працівниками, які є джерелом розголошення або інших неправомірних дій та які мають доступ до комерційної (у тому числі конфіденційної) інформації [1].

Необхідно перевіряти не тільки збереження співробітниками комерційної таємниці, але також їх відношення до своїх службових обов'язків, акуратність в обігу з документами, відсутність зайвого інтересу до інших підрозділів.

Для запобігання такої ситуації необхідно здійснювати контроль за фінансово-господарськими операціями, бухгалтерською та іншою документацією підприємства. З цією метою підприємства можуть використовувати аудиторські перевірки.

Тож, можна прийти до висновку, що підприємство передусім залежить від того, наскільки безпомилково вони будуть орієнтуватися у цього складному середовищі, як точно зможуть передбачити і врахувати появу негативних факторів, що ведуть до втрат. Тому одним із основних завдань підприємства щодо можливих ризиків є прогнозування та мінімізація негативних факторів, а не їх повне уникнення.

Структура діяльності досліджуваного підприємства, взаємодія із іншими учасниками ринку, посилення міжгалузевої конкуренції, а також його організаційно-правова форма зумовлюють високу актуальність розробки системи управління ризиками. Недоліками більшості існуючих на підприємствах систем ризик-менеджменту є відсутність:

якісно структурованого та детального опису діючої системи управління ризиками (виробничими, фінансовими, правовими, комерційними та іншими) в єдиному документі;

систематизації відповідної нормативної

документації, яка регламентує управління різними видами ризиків.

Метою управління ризиками підприємства є оптимізація результатів управління в умовах дії факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, забезпечення системного підходу при прийнятті довгострокових стратегічних рішень. Основні завдання, які вирішуються за допомогою системи управління ризиками:

виявлення потенційних сфер ризику та оцінка можливості запобігання або мінімізації виникнення ризиків;

попередження виникнення ризиків на основі їх систематичного прогнозування та оцінки;

створення управлінських інструментів і механізмів, які забезпечують ефективне управління ризиками;

розробка та оцінка комплексу заходів щодо запобігання ризикових ситуацій та мінімізації збитку в разі їх настання;

визначення ресурсів, необхідних для проведення роботи із усунення або мінімізації виявлених ризиків, і їх оптимальний розподіл;

максимізація додаткового прибутку, одержуваного в результаті управління ризиками, на основі раціонального використання ризикових ситуацій.

Система управління ризиками підприємства включає в себе три взаємопов'язані етапи (ідентифікація, оцінка, управління), реалізація яких заснована на принципі зворотного зв'язку. Перші два етапи реалізуються в рамках аналітичного блоку, третій - в рамках блоку управлінських рішень.

Система управління ризиками підприємства має відповідати таким вимогам: ризик безпека підприємство

1) наявність єдиного інформаційного простору і забезпечення взаємозв'язку інформації;

уніфікація підходів до процедур обробки та аналізу інформації;

можливість використання різних сполучень процедур управління ризиками, що дозволяють враховувати специфіку конкретної ситуації;

наявність механізмів зворотного зв'язку і можливості гнучкого і оперативного реагування на появу нових ризиків;

забезпечення узгодженості і регламентованості процедур з оцінки та управління ризиками;

інтеграція ризик-менеджменту та інформаційної системи управління і наявність системи інформаційної підтримки процесу управління ризиками.

Сукупність потенційних ризиків виявляється і оцінюється в рамках аналітичного блоку системи управління ризиками підприємства.

Ідентифікація зовнішніх і внутрішніх ризиків, що впливають на функціонування підприємства і результати його діяльності, передбачає встановлення залежності ключових показників діяльності від виявлених ризиків і встановлення залежності і взаємовпливу між ризиками, і повинен проводитися переважно експертними методами.

Також при необхідності можливе застосування і інших процедур, наприклад, логіко-імовірнісного моделювання ситуацій виникнення ризиків, в тому числі пов'язаних з відхиленням показників бюджету від планових показників. Далі в ході кількісного аналізу проводиться визначення ймовірності настання кожного ризику на заданому часовому інтервалі і оцінка ступеня впливу ризиків на ключові показники діяльності підприємства.

Кількісна оцінка ймовірності настання окремих ризиків і ступеня їх можливого впливу на виробничі та фінансові

результати діяльності дозволяє виділити найбільш ймовірні по виникненню і значні за величиною втрат ризики, які стануть об'єктом подальшого аналізу для прийняття управлінських рішень.

Ступінь впливу ризиків характеризується як відносною величиною - ймовірністю настання, так і абсолютними показниками - відхиленнями реальних результатів діяльності підприємства від запланованих. Можливість коректної оцінки конкретного виду ризику залежить від того, наскільки типовою є аналізована подія.

Такі події, як коливання рівня попиту на послуги залізничного транспорту, зміна рівня доходів і транспортної рухливості населення, інтенсивність розвитку альтернативних транспортних маршрутів можуть прогнозуватися з використанням методів статистичного аналізу. Прогнозувати настання нетипових подій традиційними способами неможливо. Такі ризики вимагають індивідуального розгляду і детального аналізу великих обсягів інформації, тому вони будуть оцінюватися, перш за все, експертним методом [1].

Управління ризиками і зниження їх негативного впливу на досягнення стратегічних цілей і на ефективність діяльності підприємства здійснюються в рамках блоку управлінських рішень. Вирішення цих завдань повинно здійснюватися в одному з таких напрямів:

реалізація управлінських рішень для запобігання виникненню ризику (активне управління ризиками). Цей напрям передбачає запобігання виникнення ризику шляхом нейтралізації його джерел і ефективно переважно щодо внутрішніх ризиків підприємства;

здійснення заходів щодо зниження шкоди від настання ризику без впливу на ймовірність його виникнення (активне управління ризиками). Цей напрям передбачає

розробку групи заходів щодо зниження збитку в разі настання несприятливих подій і призначене в першу чергу для управління зовнішніми ризиками підприємства;

- прийняття рішення про збереження ризику і невикористання протидіючих управлінських рішень (пасивне управління ризиками). Цей напрям доцільний за умови, що витрати на нейтралізацію ризику становлять набагато більшу суму у порівнянні із збитком при його допущенні.

В цілому завданням активного управління ризиками є мінімізація можливих збитків і ймовірність виникнення ризиків за рахунок планомірних впливів на причини і наслідки виникнення ризиків, тоді як пасивне управління ризиками передбачає або відмову від ризикованих проєктів або свідоме збереження ризику при його низькій вірогідності чи слабкого ступеня впливу на діяльність підприємства.

Висновки

Вибір оптимального напряму впливу на ризик (профілактика ризику, зниження ризику або збереження ризику) здійснюється на підставі порівняльної оцінки ефективності кожного варіанту. З цією метою проводиться зіставлення додаткових витрат на реалізацію запропонованих заходів по кожному напряму з можливим відхиленням внаслідок настання ризику.

На підставі цього зіставлення приймається рішення про здійснення антиризикових заходів або відмову від них з урахуванням того, що, починаючи з певного рівня, витрати на пряме зниження ризику зростають швидшими темпами у порівнянні із рівнем зниження ризику. Кредитні ризики представлені ризиком невиконання (неналежного або несвоєчасного виконання) контрагентом своїх зобов'язань.

Реалізація ефективної системи управління ризиками на підприємстві дозволить: забезпечити стале функціонування в оперативній і довгостроковій перспективі; досягати цільових орієнтирів за рахунок завчасного виявлення і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх ризиків; максимізувати додатковий прибуток, що отримується в результаті управління ризиками; ефективно розподіляти наявні ресурси і спрямовувати їх на пріоритетні напрями роботи за рахунок відмови від неефективних процедур і проєктів.

Список використаних джерел

Бондарчук Н. В., Міхієнко Д. В. Управління економічною безпекою з урахуванням потреб власників. Підприємництво та інновації. 2020. № 14. С. 14-19.

Воробйов А.І Фінансова безпека як одна з основних

функціональних складових економічної безпеки

підприємства. URL: http://www.rusnauka.com/17_APSN_2013/ Economics/3_141261.doc.htm.

Kadylnykova T., Savkin S. Increasing the efficiency of managing the financial results of market activities. Philosophy, economics and law review. 2021. Vol. 1. P. 37-42. http://www.doi.org/10.31733/2786-491X-2021-37-42.

Іванов С.В., Чимшит С.І., Разумова Г.В. Методичні аспекти оцінки платоспроможності підприємства. Економічний простір. 2014. № 89. С. 216-227.

Размещено на Allbest.Ru/