Конкурентна політика і публічний менеджмент в умовах війни і повоєнного відновлення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Конкурентна політика і публічний менеджмент в умовах війни і повоєнного відновлення України

Самофалова Тетяна Олександрівна кандидат наук з державного управління, доцент кафедри економіки і менеджменту

м. Харків

Анотація

У статті зазначено, що мета конкурентної політики полягає у створенні умов ефективної конкуренції, що сприяє розвитку бізнесу, підвищенню якості товарів і послуг, інноваційному розвитку та загальному економічному зростанню. Конкурентна політика держави виходить за межі антимонопольної політики і стосується промислового сектору, який створює конкурентні переваги країни на глобальних ринках.

Автор звертає увагу на позитивний досвід країн світу, де здійснено ефективні реформи в галузі конкурентної політики та здійснюється підтримка державою високотехнологічних корпорацій, які змогли потіснити на світових ринках промислових гігантів.

У воєнний і повоєнний час глибокі інституційні трансформації, пов'язані з очищенням від монопольного впливу політизованого бізнесу в Україні у поєднанні з державним сприянням високотехнологічним корпораціям засобами прозорого бюджетного регулювання дозволить розвинути сучасну військову промисловість на основі продуктових, технологічних і організаційних інновацій. У статті зазначено, що рамки конкурентних обмежень для інноваційного виробництва у військовій сфері мусять бути відкритими, а надана державна допомога повинна бути публічною і відображеною у видатковій частині Закону України про державний бюджет.

Досвід України показав, що громадяни є активними спів-інвесторами держави у військову промисловість під час війни, тому важливо інституалі- зувати створену традицію соціальної (громадської) участі, що закладе основи інституціональної довіри, соціальної відповідальності і згуртованості.

Носієм конкурентної політики у часи війни та післявоєнного відновлення може бути конкурентний уряд, в основі етики і моралі якого лежить цивілізований діалог із усіма суспільними групами. Національна конкурентна політика може бути переведена на інший рівень засобами публічного менеджменту на основі національної доктрини конкурентної політики та відповідних державних програм у конкурентних галузях промисловості.

Ключові слова: конкурента держава, конкурентний уряд, військова промисловість, технологічні інновації, публічний менеджмент.

Abstract

Samofalova Tetiana Oleksandrivna Ph.D. in Public Administration, Associate Professor at the Department of Economics and Management, V.N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv,

COMPETITIVE POLICY AND PUBLIC MANAGEMENT IN THE CONDITIONS OF WAR AND POST-WAR RECOVERY IN UKRAINE

The article states that the purpose of competitive policy is to create conditions for effective competition, which promotes business development, improving the quality of goods and services, innovative development and general economic growth. The state's competitive policy goes beyond antimonopoly policy and concerns the industrial sector, which creates the country's competitive advantages on global markets. The author draws attention to the positive experience of Australia, where effective reforms have been implemented in the field of competition policy, as well as the experience of China in supporting high-tech corporations that were able to supplant industrial giants in world markets. In wartime and postwar times, deep institutional transformations related to the cleansing of the monopolistic influence of politicized business in Ukraine in combination with state assistance to high-tech corporations by means of transparent budget regulation will allow the development of a modern military industry based on product, technological and organizational innovations. The article states that the framework of competitive restrictions for innovative production in the military sphere must be open, and the provided state aid must be public and reflected in the expenditure part of the Law of Ukraine on the state budget. The experience of Ukraine has shown that citizens are active co-investors of the state in the military industry during the war, therefore it is important to institutionalize the created tradition of social (public) participation, which will lay the foundations of institutional trust, social responsibility and cohesion. The bearer of competitive policy in times of war and post-war recovery can be a competitive government, whose ethics and morality are based on a civilized dialogue with all social groups, which makes it possible to identify in a timely manner the imbalance of interests that arises, in particular, due to violations of social justice. The article states that national competitive policy can be implemented at another level through public management based on the national doctrine of competitive policy and corresponding government programs in competitive industrial sectors.

Keywords: competitive state, competitive government, military industry, technological innovations, public management.

Постановка проблеми

Термін «конкурентна політика» використовується у різних галузях, і є комплексним поняттям, яке розвинулося у галузі економіки та менеджменту. Конкурентна політика може включати в себе такі аспекти, як регулювання ринків, стимулювання інновацій, підтримку досліджень і розвитку, торговельні угоди, антимонопольні заходи, податкові стимули та інші інструменти. Мета конкурентної політики полягає у створенні умов ефективної конкуренції, що сприяє розвитку бізнесу, підвищенню якості товарів і послуг, інноваційному розвитку та загальному економічному зростанню. Слід зазначити, що такий контекст конкурентної політики виводить її за межі антимонопольного регулювання і включає у площину глобальної економічної інтеграції, хоч це і дивно звучить для однієї з небагатьох країн світу, які ніколи не досягли в своєму розвитку рівня ВВП 1990 року. Шанс на відродження національної економіки після двох років повномасштабної війни росії проти України може бути пов'язаним із швидким розвитком військової промисловості і озброєнь, продуктових, технологічний і організаційних інновацій у військовій сфері, всього того, що зможе стати запорукою збереження державності України і її людей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Економісти, урядовці, науковці здійснили свій внесок у розуміння та розвиток категорії «конкурентна політика». Ідеї конкурентної політики можна знайти в роботах таких економістів, як Альфред Маршалл, Джозеф Шумпетер, Майкл Портер. В Україні сучасні автори виокремлюють проблеми, які потребують вирішення.

Уманців Ю. зосереджує увагу на етапах розвитку та принципах конкурентної політики, акцентуючи увагу на тому, що конкурентна політика спрямовується на підтримку конкурентного середовища національної економіки і захист добросовісної конкуренції. Серед принципів конкурентної політики автор виокремлює такі, як розвиток, рівність, удосконалення, взаємодія з органами влади і адвокатування конкуренції [1].

Бабій І, Баскалова О., Остапчук О. зосереджують увагу на формуванні конкурентного середовища для суб'єктів малого бізнесу у повоєнному відновленні країни і наголошують на активній участі держави у створенні конкурентного поля, зазначаючи що державна політика мусить спрямовуватись на відбудову інфраструктури та відновлення природного середовища, підвищення якості державного управління та активну державну підтримку зокрема на основі Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього бізнесу в Україні» зокрема, шляхом, фінансування, грантових програм [2].

Коваль В. вважає, що причиною низької конкурентоспроможності національного бізнесу виступає непрозоре державне регулювання, яке обумовлене недосконалістю антимонопольного законодавства, негативними наслідками здійсненої приватизації.

Ці фактори підвищують виклики економічній безпеці не лише через монополізацію, але зокрема і через олігополістичну координацію, антиконку- рентні узгоджені дій учасників ринку [3].

Аналізуючи інституційне забезпечення конкурентної політики, Ясько Ю. наголошує на відсутності системності, повільності та фрагментарності державних заходів у впровадженні стратегій системних реформ. У зв'язку з цим одним із основних завдань стає більш ефективне інституційне реформування цієї системи забезпечення конкуренції. Таким чином, підтримка високого рівня конкуренції, яка є пріоритетною складовою державного регулювання економіки, потребує стратегічної узгодженості та розробки системних підходів до створення ефективного конкурентного поля [4].

Щербак А. погоджується, що ефективність реалізації конкурентної політики досягається лише за умови максимальної взаємодії інституційного механізму, реалізованого через відповідні норми конкурентного законодавства і наголошує, що в Україні необхідний перехід до гнучкої стратегії впровадження конкурентної політики, спрямованої на динамічний розвиток конкурентних відносин на національному ринку для забезпечення економічної стабільності в умовах глобалізації [5].

Метою статті є формулювання змісту конкурентної політики та підходів до публічного менеджменту під час військових дій і повоєнного відновлення в Україні. конкуренція інноваційний бізнес реформа

Виклад основного матеріалу

Конкурентна політика держави - сукупність засобів, методів, процедур, які забезпечують управління балансом інтересів соціальних груп, галузей реального сектору економіки, які забезпечують можливість входження держави в глобальний економічний простір [6].

Згідно з доповіддю, яку підготував Світовий банк, українські ринки демонструють велику концентрацію, багато з них контролюються державними підприємствами або фірмами з політичними зв'язками. Це обмежує можливість нових виробників увійти на внутрішні ринки. Інтенсивність входу у приватний сектор є низькою, що свідчить про наявність значних бар'єрів для входу, спричинених державним регулюванням і політикою домінуючих фірм. Такий стан ринків послаблює конкуренцію та обмежує стимули до підвищення ефективності. Тому зміцнення конкурентної політики є вирішальним для динамічного економічного та соціального розвитку України. На думку А. Щербак, українська конкурентна політика повинна містити комплекс заходів з демонополізації економіки, що склалася, особливо в галузях природних монополій; усунення із законодавства антиконкурентних норм; приватизації і подолання «кумівського капіталізму»; вирівнювання умов конкуренції для всіх економічних суб'єктів [6].

Історично склалося, що Україна, позбувшись крупних і надкрупних підприємств під час розпаду СРСР, позбулась можливості інтегруватися в глобальний світ як суб'єкт глобальної конкуренції в новітніх інноваційних виробництвах передового технологічного укладу.

На початку 90-х років 20 століття Україна отримала у спадщину від радянської економіки монополізовані ринки у таких галузях:

машинобудування - 97,7 %;

медична промисловість - 75,7 %;

хімічна і нафтохімічна промисловість - 68,9%;

металургія - 44,9 %.

На початку 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, які посідали монопольне становище на 400 різноманітних ринках. У подальшому ці підприємства втратили своє монопольне становище, а Україна - можливість бути конкурентоспроможною на глобальних ринках.

Антимонопольне законодавство є складовою законодавства цивілізованих країн з ринковою економікою і повинно захищати підприємства від недобросовісної конкуренції. Закони та постанови уряду України, спрямовані на демонополізацію, економічну, фінансову, матеріально- технічну, інформаційну та конкурентну підтримку підприємців, оздоровлення конкурсного середовища всередині країни, у процесі демонополізації не дозволило утворити здорове конкурентне середовище. На місці демонополізованих підприємств утворились олігархічні клани, з якими Україна має справу 30 років.

В Україні не вдалося звести до мінімуму переваги державних підприємств і політично пов'язаних фірм. Згідно зі звітом про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму за 2019 рік, за показником спотворення впливу податків і субсидій на конкуренцію, Україна посідає 104-те місце серед 141 країни [6].

На сучасному етапі економічне змагання набуває все більшої інтенсивності, оскільки можливості для поглиблення конкуренції через реструктуризацію монопольних утворень в основному вичерпані. Таким чином, виникає гостра наукова проблема, пов'язана із розглядом антимонопольної політики та її розширенням її предметного поля. Основною метою нової державної конкурентної політики є перетворення існуючих конкурентних відносин у більш ефективні. Реалізація цієї політики вимагає переосмислення ролі держави у процесах суспільного відтворення.

Що стосується військової промисловості, що саме держава здатна «виростити» національні компанії, швидко забезпечити умови для конкурентного відбору найсильніших, випустити їх у світове середовище і кваліфіковано підтримати. Необхідний механізм захисту національної економіки від конкуренції більш конкурентоспроможних країн повинен включати «програму дій» для створення відповідної законодавчої бази та контролю за її виконанням, яке є виключною прерогативою держави. Проблема формування національних конкурентних переваг тісно пов'язана з оптимізацією балансу між протекціоністським захистом внутрішнього ринку від зростаючої міжнародної конкуренції та його послідовною лібералізацією. Забезпечення рівних умов для суб'єктів бізнесу та створення здорової конкуренції є важливим результатом державної політики.

Створення привабливого клімату для іноземних інвесторів, одночасно з контролем з боку держави за характером інвестування, включаючи визначення соціальних, екологічних та трудових стандартів в угодах, має велике значення. Для формування моделі національної спеціалізації важливі передумови включають інвестиції в розширення експортної бази та підвищення виробничого потенціалу країни у високотехнологічній сфері.

У 1995 році уряд Австралії запустив широкомасштабну програму реформ, відому як Національна конкурентна політика. Для оцінки прогресу уряду у виконанні узгоджених реформ була створена Національна рада з питань конкуренції як незалежний орган.

Під час перегляду законодавства Австралії головний принцип полягав у тому, що нормативні акти можуть обмежувати конкуренцію лише тоді, коли переконливо доведено, що користь від такого обмеження перевищує втрати для суспільства загалом, і цілі законодавства не можна досягти іншими, менш обмежувальними для конкуренції засобами. Нове законодавство також повинно було відповідати цьому принципу [6]. Коли ми розглядаємо військову галузь то це і є та область , в якій обмеження від втрати конкуренції нижчі, ніж користь, отримувана суспільством.

Експансія китайського бізнесу на піку його економічного розвитку пояснювалась тим, що недержавні корпорації користувалися певною формою державної підтримки або взаємодії з державними інституціями. До складу цих компаній відносились: Alibaba Group, Huawei Technologies Co., ZTE Corporation, Xiaomi Corporation, Lenovo Group Limited. Китай в контексті глобальної експансії є кращою моделлю, оскільки за 30 років подолав власну технологічну відсталість і потіснив на ринках високотехнологічних товарів глобальних економічних гігантів.

Така взаємодія з державою в часи війни, коли швидкими темпами розвивається військова промисловість, темпи продуктових і технологічних інновацій є надзвичайно високими сприятиме у подальшому застосуванню військових технологій у більш широкому продуктовому сегменті.

Підтримка з боку держави на користь високотехнологічних компаній є якісно іншою у порівнянні з державною підтримкою «дикого капіталізму» - олігархічних кланів, які, приватизувавши національне багатство на руїнах СРСР, спонсорували через державні фінансові потоки технологічно відсталі виробництва, які через відсутність технологічних інновацій мали змогу конкурувати на зовнішніх ринках за рахунок низької ціни продукту.

Китай використовує різні форми підтримки для високотехнологічних підприємств з метою сприяння їхньому розвитку та конкурентоспроможності:

державні субсидії, кредити за пільговими умовами, гранти та інші форми фінансування; заохочення високотехнологічних підприємств до здійснення досліджень та розробок, сприяння створенню інноваційних центрів та лабораторій; надання пільгових податкових умов для високотехнологічних підприємств, що може включати зокрема звільнення підприємств від податку на прибуток протягом певного періоду часу. З приводу такого стимулу можна сказати, що в Україні до 2003 року діяв Закон України про податок на прибуток, який прибирав з податкової бази реінвестовані кошти. На сучасному етапі для підприємств військової галузі така норма сприяла би підвищенню їх конкурентоспроможності за умов інноваційно-інвестиційного відтворення виробництва. Це можна розглядати як найбільш продуктивний внесок держави у інновації сучасного бізнесу.

Перспективними напрямками державної підтримки є також розробка та впровадження торговельних стратегій та політик, що сприяють експорту високотехнологічної продукції та послуг, а також залучення висококваліфікованих кадрів.

Головним чинником глобальної конкурентоспроможності є інновації. Проте інновації і конкуренція мають зворотну залежність:

досконала конкуренція не дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво, здійснювати економію на масштабі та досягнути мінімальних виробничих витрат;

досконала конкуренція не утворює стимулів до наукових досліджень: приріст прибутку внаслідок технологій удосконалення є тимчасовим через входження інших фірм у галузі та на ринки;

досконала конкуренція не завжди може забезпечити достатній діапазон можливого вибору і сприятиме розробці нових продуктів.

Ці теоретичні постулати щодо потребують проактивної позиції з боку уряду у питаннях глобального позиціонування.

Іншим чинником конкурентоспроможності, болісним для України є рівень заробітної плати. «Із чисто ділового погляду, - пише М. Вебер, - низька заробітна плата не може бути опертям капіталістичного розвитку в усіх тих випадках, коли йдеться про виробництво, яке потребує кваліфікованої праці, пов'язане з використанням дорогих машин, що легко виходять з ладу, і взагалі потребує належного рівня уважності та ініціативи. В таких випадках низька заробітна плата не виправдовує себе й дає зворотний результат» [7]. Це, за словами вченого, «лейтмотив докапіталістичного ставлення до праці». Висока оплата праці - це не лише її продуктивність, не тільки висока відповідальність, а й «якісно новий склад мислення працівника».

Історія показала, що найглибшим протиріччям економіки так званого реального соціалізму була чи не найнижча серед індустріально розвинених країн вартість робочої сили. Низька вартість національної робочої сили - феномен, успадкований Україною від старої адміністративної системи. Тому весь смисл подальшого поглиблення трансформаційних процесів та ринкових реформ має бути органічно пов'язаний з кваліфікованим розв'язанням саме цієї проблеми, оскільки:

по-перше, висока вартість робочої сили - основний важіль подальшого технічного прогресу. Якщо вона висока, вигідніше запроваджувати нові технології, що здешевлюють виробництво. А якщо вона низька, то в інноваціях немає потреби;

по-друге, висока вартість робочої сили - найважливіший, а головне - найстабільніший ресурс нагромадження. Це водночас і проблема якісного відтворення висококваліфікованої робочої сили, її міграції;

по-третє, висока ціна робочої сили - це стабільні бюджетні надходження.

Є ключовий смисл, який є одним з проявів конкурентної політики країни і визначає значення конкурентної заробітної плати в Україні у порівнянні з іншими європейськими країнами - збереження в Україні людського капіталу і повернення тих людей, що виїхали.

Напрямки трансферу інноваційних технологій, зростання мотивацій персоналу і подолання корупційних зв'язків, політичного впливу на прийняття економічних і бюджетних рішень потребують вдосконалення конкурентної політики зокрема щодо функціонування підприємств глобального позиціонування України в світовому економічному просторі.

Системний підхід у формуванні конкурентної політики може забезпечувати державна програма та національна конкурентна доктрина [6,9]. Якщо розглядати доктрину як цілісну концепцію, сукупність принципів, використовуваних як програма дій, то саме вона може забезпечити системний підхід, що охоплює правову, адміністративну, економічну і соціальну природу феномену конкуренції та дозволить сформувати сучасну політичну, управлінську і бізнесову культуру [10].

Антимонопольний комплаєнс у складі ризик-стратегій інноваційних корпорацій дозволить їм функціонувати більш безпечно [9]. Разом з тим, зростання антимонопольних правопорушень свідчить не лише про вади у виконанні антимонопольного законодавства підприємствами, але і про недоліки в інституційному забезпеченні: правових документах, правозастосу- ванні, поширених практиках публічного менеджменту [1].

Можна виокремити принципи, що можуть бути покладені в основу конкурентної політики у повоєнному відновленні України:

Прерогатива захисту прав інтелектуальної власності. Без цієї складової неможливий розвиток в Україні промисловості вищих технологічних укладів на основі інновацій.

Проконкурентне регулювання та виключення зайвих обмежень на основі Методичних вказівок Світового Банку (за досвідом конкурентної стратегії Австралії - тисяч обмежень), що перешкоджають вільній конкуренції [6].

Розробка і слідування правилам доступу та недискримінації щодо обмежених ресурсів національного багатства та природних монополій, об'єктів права державної та муніципальної власності.

Удосконалення підходів до організації державних закупівель на основі рівної участі, широкого доступу, формування відкритих баз даних, стандартизації угод [9].

Розробка і дотримання правил етики на основі соціальної відповідальності у взаємодії «держава - корпорація - особа (малий, середній підприємець, винахідник, споживач, контрагент)».

Описаний пласт антимонопольної політики створює умови рівної конкуренції суб'єктів господарювання у процесі формування фінансових потоків країни на етапі первинного розподілу ВНП. Наступний рівень антимонопольної політики - етап державної допомоги - пов'язаний з перерозподілом національного продукту і вимагає відповідальності і зосередженості, оскільки на цьому рівні ресурси втрачають суб'єктність, їх розпорядником є держава і лише в подальшому - суб'єкти господарювання, яким ці ресурси передаються у володіння і користування.

Надання державної допомоги тягне за собою значні корупційні ризики. Допомога стосується області податкової, бюджетної сфери, регулювання національних та іноземних інвестицій, сфери діяльності Національного банку України в частині надання пільгових кредитів. Множина і різноманітність сфер регулювання у притаманній Україні конфігурації публічної влади пов'язана з ризиками отримання суб'єктами господарювання неправомірної прихованої допомоги, антиконкурентних змов, організації тіньових фінансових потоків. У цьому зв'язку слід виокремити принципи надання державної допомоги:

цільовий характер, тимчасовість, підзвітність на основі включення допомоги до видаткової частини бюджетів всіх рівнів;

контроль на рівні місцевих органів влади та антимонопольного комітету, удосконалення механізмів реалізації відповідальності за неправомірно виділену допомогу. В цьому випадку відповідальність державних установ, що приймають рішення з питань державної допомоги бізнесу, не повинна обмежуватись лише соціальною чи політичною.

Таким чином, побудова національної конкурентної політики часів повоєнного відновлення - справа зміни фундаментального ціннісного підходу і перетворення її у процесі виконання національної доктрини конкурентної політики на політику нової якості.

Множина суб'єктів - міністерств, відомств, що задіяні у процесі формування і реалізації конкурентної політики, не дозволяє прийняти швидкі і ефективні рішення щодо подальшого удосконалення, оскільки конкурентна політика виходить за межі антимонопольного регулювання. З позицій публічного менеджменту продуктивні підходи можуть бути розроблені та імплементовані у межах існуючих міністерств і відомств шляхом утворення тимчасових державно-громадських комісій із залученням представників виробників з метою:

Збору пропозицій і можливостей суб'єктів інноваторів, виробників, представників цифрового цеху щодо організації конкурентних інноваційних виробництв.

Обрання пріоритетів в умовах обмежених ресурсів і часу.

Визначення цілей виробництва по кожному проекту з прицілом на стратегічне позиціонування.

Аудиту регуляторних обмежень, що перешкоджають швидкому розвитку виробництва.

Розрахунку необхідних джерел фінансування і наявних ресурсів.

Вироблення планів і граничних термінів виконання проектів.

Визначення критеріїв результативності кожного проекту та суб'єктів виконання контрольних функцій.

Процес швидкого удосконалення конкурентної політики під час війни - шанс України набути суб'єктності у світовому розподілі праці, посісти перші сходинки у виробництві інноваційного військового продукту. У подальшому унікальний досвід, набутий у військовій промисловості, буде екстрапольований на інші галузі національної економіки.

Висновки

Дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки:

Конкурентна політика забезпечує рівні конкурентні умови для бізнесу всередині країни, виключаючи діяльність монополій і олігополій.

Конкурентна політика держави виходить за межі антимонопольної і стосується промислового сектору, який мусить бути підтриманий державою за допомогою прозорих інструментів державного регулювання. Це стосується зокрема бізнесу, який визначає глобальне позиціонування країни на зовнішніх ринках.

У першу чергу така підтримка мусить здійснюватись щодо сектору військової промисловості, до якого відносяться військові підприємства різних форм власності і розмірів, які здійснюють організаційні, продуктові і технологічні інновації і масштабують своє виробництво. Державна підтримка таких підприємств зумовлена тим, що втрати від порушення правил конкуренції для суспільства є нижчими, ніж позитивний ефект через глобальну експансію українських продуктових інновацій у військовій галузі.

Фінансова рамка будь-яких конкурентних обмежень (пільг, субсидій, кредитів тощо) мусить бути відкритою до громадського обговорення і на суму наданої допомоги бути представленою у видатковій частині Закону України про державний бюджет.

Досвід України показав, що громадяни є активним спів-інвестором держави у військову промисловість під час війни, тому важливо інституалізувати створену традицію соціальної участі громадян, що закладе основи інституціональної довіри, соціальної відповідальності і згуртованості.

Національна конкурентна політика може бути переведена на інший рівень засобами публічного менеджменту на основі національної доктрини конкурентної політики та відповідних державних програм у конкурентних галузях промисловості.

Подальші дослідження можуть бути спрямовані на розробку практичних рекомендацій щодо процедур і інструментів публічного менеджменту в галузі удосконалення і реалізації конкурентної політики в Україні з урахуванням умов європейської інтеграції.

Література

1. Уманців Ю.М. Золіна Д.О. 2020 №2(56) Конкурентна політика держави в умовах глобальних трансформацій. Науковий вісник Ужгородського університету

2. Бабій, І., Баксалова, О., Остапчук, О. Механізм формування конкурентної політики малого підприємництва в післявоєнний період. Innovation and Sustainability 2022 (2), 123-130.

3. Коваль В. В. Державна конкурентна політика в механізмі забезпечення національної економічної безпеки Економічні інновації. 2016. Вип. 62. С. 215-221.

4. Ясько Ю. І. Інституційне забезпечення конкурентної політики держави. Інвестиції: практика та досвід. 2020. № 19-20. С. 74-79.

5. Нужнова Ю. А. Шляхи формування і реалізації конкурентної політики АПК на рівні Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2011. Вип. 3 (34). С. 326-332.

6. Щербак А. Національна конкурентна політика - шлях до ефективної економіки України Економіка і прогнозування 2020. № 1. С. 32-44.

7. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К. : Основи. 1994. 261 с.

8. Самофалова Т.О. Методичні основи забезпечення державної політики в сфері інновацій як складової економіки розвитку Теорія та практика державного управління: зб.наук.пр. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. Вип. 4 (31). С. 296-301.

9. Бакалінська О. О. Сучасні тенденції розвитку конкурентної політики і права. Право України. 2021. № 11.

10. Самофалова Т.О. Сутність, предмет і методологія науки у процесі державного управління національним багатством. Теорія та практика державного управління: зб.наук.пр. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2015. Вип. 3 (50). С. 44-51.

References

1. Umantsiv, Yu.M. & Zolina, D.O. (2020). Konkurentna polityka derzhavy v umovakh hlobalnykh transformatsii [Competitive policy of the state in the conditions of global transformations]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu - Scientific Bulletin of Uzhhorod University, №2(56).

2. Babii, I., Baksalova, O., Ostapchuk, O. (2022). Mekhanizm formuvannia konkurentnoi polityky maloho pidpryiemnytstva v pisliavoiennyi period [Mechanism of formation of competitive policy of small business in the post-war period]. Innovation and Sustainability - Innovation and Sustainability, 2, 123-130.

3. Koval, V. V. (2016). Derzhavna konkurentna polityka v mekhanizmi zabezpechennia natsionalnoi ekonomichnoi bezpeky [State competitive policy in the mechanism of ensuring national economic security]. Ekonomichni innovatsii - Economic innovations, issue 62, 215-221

4. Yasko, Yu. I. (2020). Instytutsiine zabezpechennia konkurentnoi polityky derzhavy [Institutional support of the state's competitive policy]. Investytsii: praktyka ta dosvid- Investments: practice and experience, 19-20, 74-79

5. Nuzhnova Yu. A. (2011). Shliakhy formuvannia i realizatsii konkurentnoi polityky APK na rivni [Ways of formation and implementation of the competitive policy of the agricultural industry at the level]. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia - Theory and practice ofpublic administration: zb. nauk. pr. Kh.: Vyd-vo KharRI NADU «Mahistr», issue 3 (34), 326-332. [in Ukrainian].

6. Shcherbak, A. (2020). Natsionalna konkurentna polityka - shliakh do efektyvnoi ekonomiky Ukrainy [National competitive policy - the way to an effective economy of Ukraine]. Ekonomika i prohnozuvannia - Economics and forecasting, 1, 32-44

7. Veber, M. (1994) Protestantska etyka i dukh kapitalizmu [Protestant ethics and the spirit of capitalism]. Kyiv : Osnovy [in Ukrainian].

8. Samofalova, T.O. (2010). Metodychni osnovy zabezpechennia derzhavnoi polityky v sferi innovatsii yak skladovoi ekonomiky rozvytku [Methodological foundations of ensuring state policy in the field of innovation as a component of the development economy]. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia - Theory and practice ofpublic administration: zb. nauk. pr. Kh.: Vyd-vo KharRI NADU «Mahistr», issue 4 (31), 296-301 [in Ukrainian].

9. Bakalinska, O. O. (2021). Suchasni tendentsii rozvytku konkurentnoi polityky i prava [Modern trends in the development of competition policy and law]. Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 11.

10. Samofalova, T.O. (2015). Sutnist, predmet i metodolohiia nauky u protsesi derzhavnoho upravlinnia natsionalnym bahatstvom [The essence, subject and methodology of science in the process of state management of national wealth]. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia - Theory and practice ofpublic administration: zb. nauk. pr. Kh.: Vyd-vo KharRI NADU «Mahistr», issue 3 (50), 44-51 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru