Інноваційні технології публічного управління у сфері транскордонного співробітництва західних регіонів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Інноваційні технології публічного управління у сфері транскордонного співробітництва західних регіонів України

Рвач Андрій Миколайович

аспірант



Анотація

публічний управління транскордонний співробітництво

У статті з'ясовуються місце і роль публічного управління в транскордонному співробітництві західних регіонів України із урахуванням принципу субсидіарності. Встановлено, що розвиток такого співробітництва буде основою для їхнього економічного та соціального розвитку. Здійснене комплексне дослідження інноваційних технологій як форми публічного управління в умовах муніципальної демократії, виявлені фактори, що негативно впливають на реалізацію впровадження інноваційних технологій в органах влади. З'ясовано, що важливими є теоретико-прикладне розуміння понять, моделей, принципів побудови та функціонування інноваційної діяльності, стратегічного управління нововведеннями, методики стратегічного аналізу та діагностування інноваційного потенціалу публічного управління, моделі прогнозування поширення нововведень тощо.

Розглянуто три аспекти транскордонного співробітництва, а саме: політичний, економічний і соціокультурний. Встановлено, що публічне управління відіграє значну роль у двох останніх. Економічний напрям сприяє створенню інфраструктурних об'єктів, торгівлі та спільному бізнесу, розвитку туризму тощо. Соціальний же напрям створює можливості для розвитку трудової мобільності, покращення рівня життя на прикордонних територіях. В основу транскордонного співробітництва запропоновано взяти концепцію транскордонного регіоналізму в межах моделі поліполярності. Визначено найбільш перспективний напрям транскордонного співробітництва в економічній сфері, а саме - формування міжнародної мережі транспортних коридорів. Визначено напрями публічного управління на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях, які б забезпечували ефективну реалізацію політики транскордонного співробітництва. З'ясовано, цифрові технології являють собою систему взаємопов'язаних засобів, за допомогою яких здійснюється збір, обробка, фіксація, зберігання вхідної, а також формування та поширення вихідної інформації особливим (цифровим) методом.

Ключові слова: інновація, інноваційні технології, транскордонне співробітництво, публічне управління, економічний розвиток територій, соціальний розвиток територій.



Rvach Andrii Mykolayovych Graduate student, Kyiv National Economic University named after Vadim Hetman

Innovative technologies of public administration in the sphere of transborder cooperation of the western regions of Ukraine

Abstract

The article clarifies the place and role of public administration in cross-border cooperation of the western regions of Ukraine, taking into account the principle of subsidiarity. It is established that the development of such cooperation will be the basis for their economic and social development. A comprehensive study of innovative technologies as a form of public management in the conditions of municipal democracy was carried out, factors that negatively affect the implementation of the implementation of innovative technologies in government bodies were identified. It was found that theoretical and applied understanding of concepts, models, principles of construction and functioning of innovative activity, strategic management of innovations, methods of strategic analysis and diagnosis of innovative potential of public administration, models of forecasting the spread of innovations, etc. are important. Three aspects of cross-border cooperation are considered, namely: political, economic and socio-cultural. It is established that public administration plays a significant role in the last two. The economic direction promotes the creation of infrastructure facilities, trade and joint business, development of tourism, etc. The social direction creates opportunities for the development of labor mobility, improvement of the standard of living in the border areas. It is proposed to take the concept of cross-border regionalism within the framework of the polypolarity model as the basis of cross-border cooperation. The most promising direction of cross-border cooperation in the economic sphere has been determined, namely, the formation of an international network of transport corridors. The directions of public management at the national, regional and local levels, which would ensure the effective implementation of the policy of crossborder cooperation, were determined. It has been clarified that digital technologies represent a system of interconnected means, with the help of which the collection, processing, fixation, storage of input, as well as the formation and distribution of output information is carried out by a special (digital) method.

Keywords: innovation, innovative technologies, cross-border cooperation, public administration, economic development of territories, social development of territories.



Постановка проблеми

Транскордонні відносини і транскордонне співробітництво - це невід'ємна складова, підсистема сучасної системи міжнародних відносин. Поняття транскордонного співробітництва в сучасному його розумінні виникло відносно нещодавно -- в середині минулого століття. Регіони країн Європи почали відігравати самостійну роль у міжнародних відносинах та їм надавались ширші права у здійсненні міжнародного співробітництва на локальному рівні. Основну роль відіграють вже не держави, а окремі регіони, важливою складовою розвитку яких є транскордонне співробітництво.

У контексті глобалізаційних та євроінтеграційних процесів питання дослідження транскордонного співробітництва стає дедалі актуальнішим. Найкращий досвід країн Європейського Союзу (Польщі, Угорщини, Румунії, Словацької Республіки), вищі стандарти життя та можливості розвитку дають підстави стверджувати, що транскордонне співробітництво в повоєнний період надасть західним регіонам України поштовх для економічного та соціального розвитку. В цьому контексті корисним буде з'ясування місця та ролі в цьому процесі органів публічної влади.

Необхідно дослідити роль та місце іноваційних технологій для використання в транскордонному співробітництві, при модернізації механізмів публічного управління транскордонним співробітництвом в повоєнний період.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремим питанням транскордонного співробітництва присвячено роботи таких науковців, як: Є. Алаєв, І. Брикова, З. Варналій, Ф. Ващук, В. Гоблик [1], І. Журба, В. Керецман, В.Ковальов [2], Л. Лендьєл, В. Малиновський, С. Максименко, Г. Мелеганич Ю. Наврузов, І. Студенніков, Н. Сілічєва, І. Сторонянська, В. Шамраєва та інші [3]. Вивчення різних аспектів адміністративно-територіальної реформи (процес децентралізації) та зростаючій вагомості ролі публічного управління відобразилось у наукових роботах Д. Василика, В. Воротіна, М. Долішнього, Т. Голікової, С. Максименко, В. Кампа, І. Коліушка, В. Кравченка, Н. Мікули, А. Мельника, В. Новікова, В. Самойленко, Д. Стеченко, О. Топчієва та інших [4].

Серед західних дослідників загальних проблем інтеграції, включаючи і транскордонне співробітництво, виділяються роботи Дж. Вейлера, В. Молле, Дж. Піндера, Г. Робертса, А. Сбраджа, Д. Сіджанскі, Ф. Уілсона, У. Уоллеса, М. Фуше, Ф. Шміттера. Дослідженню актуальних питань розвитку і модифікації політичних систем сучасних суспільств (в тому числі в в сфері становлення і розвитку регіональної політики держав-членів ЄС та самого ЄС) присвячено роботи Б. Андерсона, Ф. Броделя, Е. Гідденса, Р. Дарендорфа, А. Дебідура, К. Зонтхаймера, Д. Каванаха, А. Лейпхарта, Г. Манна, Р. Мьюра, Т. Ніппердея, Р. Паддісона, Т. Парсонса, Р. Патнема, С. Роккана, Е. Сміта.

До вітчизняних і зарубіжних досліджень в області регіоналізму і федералізму відносяться праці дослідників С. Артоболевського, М. Баймуратова, І. Балабанової, О. Батанова, С. Борисова, І. Бусигіної, Є. Василькової, Є. Васильєва, В. Гельмана, А. Дахіна, М. Долішнього, Т. Зонової, І. Іванова, М. Ільіна, А. Макаричева, С. Медведева, Н. Мікули, О. Морозової, Л. Смірнягіної, Т. Фадєєвої. У наукових працях В. Вакуленка, З. Варналія, В. Воротіна, І. Дегтярьової, І. Криничної, В. Кампа, В. Куйбіди, Е. Лібанової, Ю. Макогона, П. Покатаєва, С. Романюка, В. Толкованова, В. Чужикова та інших розкрито сутність і різні аспекти формування й реалізації державної регіональної політики, європейської регіональної співпраці, зокрема у форматі транскордонного співробітництва та єврорегіонів. Разом з тим актуальність проблематики транскордонного співробітництва в рамках Європейського континенту об'єктивно посилюється вже для третіх країн та держав, що проголосили та легалізували в конституції свій європейський вибір, до яких відноситься і Україна [5].

Питання дослідження цифрових технологій у публічному управлінні присвячені праці О. Берназюк [6]. Наукова дискусія щодо проблем формування електронного урядування в Україні триває вже протягом декількох років. Зокрема, деякі питання застосування цифрових технологій у сфері публічного управління досліджували такі науковці як Е.Е. Аблякимов, Є.П. Бабалик, О.Є. Бухтатий, О.О. Григор, А.М. Митко, П.С. Клімушин, Р.А. Коваль, В.О. Коновал, Н.Б. Новицька, О.В. Павлишин, А.О. Серенок та ін. Водночас, вченими переважно розглядалися окремі аспекти електронного урядування, визначались нормативно-правові засади його впровадження, однак, комплексних досліджень, присвячених визначенню та систематизації основних понять у сфері застосування цифрових технологій у публічному управлінні, в Україні не достатньо [6]. Також не досить вивченими сьогодні залишається актуальність запровадження інноваційних технологій у транскордонному співробітництві, у транскордонному співробітництві західних регіонів України.

Мета статті полягає в обґрунтуванні засад щодо використання інноваційних технологій публічного управління у сфері транскордонного співробітництва західних регіонів України, особливо в повоєнний період.

Виклад основного матеріалу

Запровадження модернізації механізмів публічного управління транскордонним співробітництвом на засадах публічного управління та наукового обґрунтування напрямів реалізації цього процесу є вкрай важливим в повоєнний період. Аналіз методів здійснення адміністративної реформи як засобу управлінських інновацій є однією з пріоритетних проблем теорії публічного управління на сучасному етапі розвитку. Методи аналізу управлінських інновацій передусім визначається змістом основних понять, що характеризують дане явище. Найбільше теоретико-методологічне навантаження несе поняття «інновація» та його сфера управління конкретизація - «управлінська інновація». Її зміст є надзвичайно багатовимірним, оскільки вказані поняття широко застосовуються для дослідження різноманітних соціальних проектів практично в усіх гуманітарних та переважній більшості технічних наукових галузей. Поняття «інновація» відповідає англійському «innovation» [4]. Буквальний переклад з англійського означає «введення новацій» і найкраще відповідає змісту слова «нововведення». Інновації чи нововведення поширюються на весь спектр соціальних явищ та процесів - новий порядок, новий звичай, новий метод, нова форма управління тощо.

Інновація є результатом діяльності з оновлення сутності, змісту, структури, перетворення попередньої діяльності, що приводить до заміни одних елементів в системі управління органів публічної влади іншими або доповнення наявних новими. Інновації в публічному управлінні слід розглядати як нові форми і методи роботи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, нові управлінські технології, підходи та інструменти, що використовуються для досягнення нових цілей, з одного боку, для удосконалення самої системи публічного управління, а з іншого, - для забезпеченням розвитку.

На даний час поширеним явищем є практичне використання різних напрямів в публічному управлінні, в діяльності органів публічної влади, а саме: електронного врядування (e-government), а також: кейсів «уряд - урядові» («government to government»), «уряд - громадянам» «government to citizens») та «уряд - бізнесу» («government to business») [1].

Інноваційна діяльність в публічному управлінні, в діяльності органів публічної влади безпосередньо пов'язана з використанням інформаційно- комунікаційних технологій, прикладом цього є введення електронного врядування, який включає в себе аналіз напрямів в діяльності: таких як розвиненість он-лайн послуг (OSI), телекомунікаційної інфраструктури (TII) та індекс людського капіталу (Human Capital Index, HCl).

З'ясовано, що вкрай важливими є теоретико-прикладне розуміння понять, моделей, принципів побудови та функціонування інноваційної діяльності, стратегічного управління нововведеннями, методики стратегічного аналізу та діагностування інноваційного потенціалу публічного управління, моделі прогнозування поширення нововведень тощо. Види та способи технологічного супроводу інноваційної діяльності, як мають, її результативність шляхом використання різного роду інформаційно-комунікаційних технологій.

Виділяють два етапи розвитку транскордонного співробітництва. Перший - це налагодження контактів між територіальними громадами, державними адміністраціями України та суміжними державами, у процесі яких вони визначають перспективні напрямки співробітництва. На другому етапі відбувається встановлення спільних інтересів, організаційних форм, фінансових засад транскордонного співробітництва і суб'єктів і учасників транскордонного співробітництва, які складатимуть основні сфери співпраці

За національним законодавством в Україні виділено три основні форми здійснення транскордонного співробітництва:

в межах створеного єврорегіону;

шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб`єктами транскордонного співробітництва [5].

Сучасний розвиток транскордонного співробітництва України обумовлений низкою об'єктивних чинників, що вже впливають на розвиток західних регіонів України чи визначатимуть його майбутнє у короткостроковій та середньостроковій перспективах, насамперед: зовнішньополітичною стратегією зближення України з ЄС, яка розглядає транскордонне співробітництво як один з інструментів європейської інтеграції країни. Про це свідчить зміст Стратегії та Національної програми інтеграції України до ЄС, які визначають транскордонне та міжрегіональне співробітництво місцевих органів влади одним із шляхів європейської інтеграції держави; включення транскордонного співробітництва у перелік пріоритетів Концепції державної регіональної політики; формуванням нових відносин між ЄС та Україною, а, отже, й набуттям західними прикордонними регіонами України статусу «зовнішнього регіону» ЄС; можливістю скористатися досвідом транскордонної співпраці західних регіонів Угорщини і Польщі, які в другій половині 1990-х років виконували функцію «зовнішніх регіонів» Європейського Союзу і отримали доступ до нових форм допомоги ЄС [6].

Серед факторів, що гальмують розвиток єврорегіонального співробітництва, на сьогодні науковцями і практиками зазначаються наступні [1]:

низький рівень соціально-економічного розвитку західних регіонів України;

відмінності адміністративно-територіального устрою суміжних держав;

незавершене та неадаптоване до європейських норм і стандартів національне нормативно-правове забезпечення у сфері транскордонної співпраці;

низький рівень повноважень територіальних громад у міжтериторіальних та транскордонних взаємовідносинах; несформована система державної підтримки транскордонного співробітництва;

обмеженість фінансових ресурсів місцевих та регіональних бюджетів;

недостатня участь у міжнародних програмах розвитку;

зміна кордонів, яке відбувається у зв'язку з розширенням кордонів Європейського Союзу;

низька поінформованість про основні результати діяльності суб'єктів транскордонного співробітництва;

недооцінка з боку центральної влади транскордонного співробітництва як інструменту територіального/регіонального розвитку і покращення якості життя людей, які мешкають у прикордонних регіонах України;

обмеженість стратегічного бачення завдань та перспектив розвитку транскордонного співробітництва як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади України, а також "відсутність навичок спільного планування розвитку прикордонних територій";

мізерний рівень фінансової підтримки спільних транскордонних проектів як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади (за винятком облаштування прикордонної інфраструктури);

слабкість інституційної бази регіонального розвитку, яка у прикордонних регіонах має відігравати роль одного з рушіїв транскордонного співробітництва;

відсутність у місцевих органів влади усвідомлення того, що завдання розвитку транскордонного співробітництва потребують від них функцій координації, а не жорсткого адміністрування. Як наслідок, до впровадження проектів транскордонного співробітництва залучається надто мало підприємців та неурядових організацій;

агресія Росії проти України.

Серед основних переваг розвитку транскордонних територій науковцями та практиками виділено [1]:

об`єднання ресурсних потенціалів, насамперед трудових, рекреаційних ресурсів та соціальної інфраструктури; значне зростання експортно-імпортних операцій регіонів із регіонами сусідніх країн;

створення спільних підприємств, що дають змогу активізувати інвестиційну діяльність та використовувати більш передові технології;

зростання інноваційного потенціалу транскордонного регіону, в результаті збільшення кількості науково-технічних розробок;

міжрегіональне і міжнародне співробітництво в сфері інтелектуальної власності, співробітництво в галузі освіти та науки;

зміцнення конкурентоспроможності українських територій на кордоні держави;

будівництво пунктів перетину кордону та відповідної інфраструктури;

укладання нових транскордонних угод;

розвиток мережі логістичних центрів та центрів підтримки підприємництва;

координація соціально-економічного та екологічного розвитку прикордонних регіонів;

гармонізація законодавства України у відзначених сферах з європейським законодавством.

Транскордонне співробітництво здійснюється як на міждержавному рівні, так і на рівні територіальних громад, їх представницьких органів, місцевих органів виконавчої влади. Таке співробітництво сприяє соціальній та економічній конвергенції прикордонних регіонів та створенню нових можливостей для їх розвитку, в тому числі розвитку економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин, обміну досвідом.

Україна має кордон із сімома державами, 19 із 27 адміністративно-територіальних одиниць є прикордонними. На території таких прикордонних областей, як Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Луганська, Одеська, Сумська, Харківська, Чернівецька, Чернігівська, Донецька, створено єврорегіони - Буг, Верхній Прут, Дністер, Дніпро, Карпатський, Нижній Дунай, Ярославна, п'ять єврорегіонів створено з державами - членами ЄС (Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина). У рамках єврорегіонів транскордонне співробітництво здійснюється з 1993 року [7].

Останнім часом в Україні приділялася значна увага розвитку транскордонного співробітництва, зокрема створено договірно-правову базу для такого співробітництва, встановлено правові механізми підготовки та реалізації спільних з державами-членами ЄС проектів прикордонного співробітництва, в тому числі процедуру проведення конкурсного відбору проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть бути включені до цієї Програми [2, 3].

Незважаючи на зазначене, аналіз літератури [9] дозволяє виділити основні проблеми транскордонного співробітництва західних регіонів України, а саме:

воєнні дії на території України, що унеможливлює реалізацію західними регіонами проектів транскордонного співробітництва;

недостатні темпи соціально-економічного розвитку західних регіонів України та нерозвинутість інструментів підтримки його реалізації;

низький рівень розвитку прикордонної транспортної інфраструктури, зокрема автомобільних доріг до пунктів пропуску через державний кордон, мостів та поромних переправ;

повільні темпи впровадження сучасних методів контролю в пунктах пропуску через державний кордон;

законодавчі та інституційні обмеження щодо розвитку малого та середнього бізнесу у прикордонних регіонах України;

відсутність спільної з іншими державами системи попередження про стихійні лиха та захисту від надзвичайних ситуацій, а також раціонального використання природних ресурсів;

низький рівень використання туристичного потенціалу прикордонних регіонів та культурної спадщини;

декларативний характер спільних пріоритетів міждержавного співробітництва, недосконалий механізм спільного планування та обмежені інструменти реалізації спільних із сусідніми державами проектів транскордонного співробітництва; відмінність правил та процедур підготовки та фінансування проектів транскордонного співробітництва;

низька активність учасників транскордонного співробітництва на рівні районів та територіальних громад;

невідповідність пропускної спроможності пунктів пропуску через державний кордон потребам розвитку транскордонного співробітництва;

нерівний доступ українських учасників до фінансових ресурсів у рамках реалізації спільних з державами - членами ЄС програм прикордонного співробітництва та Стратегії Європейського Союзу для Дунайського регіону;

недостатній обсяг донорської підтримки проектів транскордонного співробітництва у східних та центральних регіонах України, що створює нерівні умови та призводить до низького рівня обізнаності щодо розвитку транскордонного співробітництва [7].

Розглядаючи концепцію розвитку транскордонного співробітництва, можемо стверджувати, що європейська спільнота розглядає його як процес, який сприяє просуванню таких цінностей як мир, свобода, безпека та дотримання прав людини, і має політичні, економічні та соціокультурні виміри [8].

Зокрема, в політичному напрямі транскордонне співробітництво в країнах ЄС полягає у сприянні процесу євроінтеграції, реалізації принципів субсидіарності та партнерства; активному залученні громадян, влади до транскордонної співпраці. Якщо ці процеси штучно обмежуються, то на території країни створюються зони, які відчутно відрізняються за рівнем життя та самоідентифікації [6].

Економічний напрям співробітництва полягає у розвитку прикордонної інфраструктури, міжнародних транспортних коридорів, туризму, охороні навколишнього середовища; підтримці прикордонної торгівлі та бізнесу; спільному фінансуванні транскордонних проектів. Місцеві державні адміністрації, територіальні мають можливість коригувати інфраструктурні проєкти, підтримувати регіональних виробників, залучаючи їх до створення та обслуговування транспортних коридорів, та інфраструктурні проєкти регіонального рівня, розвиваючи зелений, велосипедний та інші види туризму, а отже, залучаючи інвестиції у розвиток регіону [8].

У соціальному напрямі співробітництво полягає у створенні додаткових робочих місць; розвитку трудової мобільності; поширенні інформації та знань про географію, структуру, економіку, соціально-культурну сферу та історію транскордонного регіону; спільному вирішенні долі проєктів, що можуть вплинути на екологію та змінити умови проживання на прикордонних територіях; розширенні співробітництва освітніх закладів, програм обміну та стажування для молоді та дорослих, культурних асоціацій, бібліотек, музеїв тощо; створенні нових каналів комунікації.

Для більш детального аналізу слід звернути увагу на формування такого наукового напряму, як транскордонна регіоналістика, яка означає просторово-інтегровану форму політичного співробітництва і вирішення проблем, що перетинає кордони національних адміністративних практик і намагається сформувати, всупереч цим межам, усвідомлення пов'язаності, взаємозалежності і загальних інтересів. Як найважливіші характеристики транскордонної регіоналістики на сучасному етапі виділяють такі: розвиток у межах моделі поліполярності; ініціація «знизу», тобто процес сучасної регіоналізації містить елементи спонтанності й автономії його акторів; прагнення до реалізації ідей «відкритого регіоналізму», сумісного з економічною взаємозалежністю; багатомірність, що передбачає торговельно-фінансові, екологічні, соціально-політичні та інші виміри; участь різних суб'єктів світової і національних економік із різними комбінаціями, формування взаємозв'язків і взаємозалежностей. При цьому практика розвитку транскордонного регіоналізму обмежує його прояв двома формами взаємодії на рівні внутрішньодержавних регіонів - прикордонне і міжрегіональне співробітництво [9].

Ідеологія створення та розвитку транскордонного співробітництва передбачає здебільшого ініціативу органів місцевого самоврядування, що є логічним з урахуванням принципу субсидіарності (від лат. Subsidium - допомога) є відображенням політичної концепції, згідно з якою механізм управління суспільством має будуватися "знизу вгору": всі проблеми, які можуть ефективно вирішуватися на місцях, повинні перебувати в компетенції муніципальних органів як найбільш близьких до населення) [8].

Одним із найбільш перспективних напрямів транскордонного співробітництва в економічній сфері можна вважати діяльність держави та регіонів із формування міжнародної мережі транспортних коридорів. Однак у законодавстві відсутнє нормативне регулювання процесів утворення, функціонування, реорганізації та оподаткування об'єднань єврорегіонального співробітництва, що призводить до неможливості використання спільних бюджетів із муніципальними утвореннями країн ЄС, хоча практика їх використання досить поширена та успішна в країнах, що розташовані по той бік кордону [9].

Це є причиною парадоксальної ситуації, коли громадські об'єднання та муніципальні одиниці країн Європи мають бажання та ресурси розвивати прикордонну інфраструктуру, робити навколишнє середовище більш безпечним і зручним, а українські органи публічної влади можуть лише безпомічно розводити руками. Названі проблеми можуть призвести до неможливості реалізації проєкту створення об'єднання єврорегіонального співробітництва, бо відсутня можливість належного юридичного оформлення об'єднання.

Наразі є приклади успішного використання згаданих механізмів, на жаль, вони поодинокі і є радше винятком, ніж правилом. Аналіз таких випадків показує, що їхня успішна реалізація залежить здебільшого від зацікавленості, а скоріше від нагальної потреби та власних інтересів представників суміжної сторони та вчасного підключення обласної та центральної влади. Усе це призводить до диспаритету між активністю учасників транскордонних програм, неможливістю реалізації українською стороною перспектив розвитку прикордонної інфраструктури, отримання відповідних технологій, можливостей реалізації людського капіталу й інституціональної та економічної інтеграції [9].

Не можна відкидати той факт, що представники європейської спільноти зацікавлені в реалізації проєктів, що відповідають їхнім комерційним, безпековим і світоглядним інтересам. У багатьох випадках отримання комерційного зиску, виходи на ринки споживання або доступ до дешевої сировини вступають у конфлікт і навіть перемагають загальноєвропейські принципи.

Спроби створення єврорегіонів призводять до формального існування цього об'єднання, коли центральні органи державної влади не розуміють як його можливо використати, а місцеві органи самоврядування не мають необхідних ресурсів і владних повноважень. Під нестачею ресурсів ми розуміємо не тільки фінансові, а й інформаційні, освітні, нестачу обізнаних і кваліфікованих кадрів тощо.

Як показує досвід Європи створення єврорегіонів автоматично не гарантує вирішення питань регіонального та місцевого розвитку. Ми отримали яскраве тому підтвердження, на території України діє 10 єврорегіонів [8], але помітного ефекту від них мало. Вихід можна було б знайти за допомогою кластерного підходу. Але створення біполярних транскордонних кластерів можливе лише на базі наявних регіональних конкурентоспроможних кластерів, існування яких невигідне європейській спільноті, що веде жорстку політику протекціонізму та обмежень у тих галузях, що може розвивати Україна [7]. На суміжних територіях ситуація схожа в тому сенсі, що відбувається міграція населення в середину Європи, де умови краще.

Основна мета підтримки Європейським Союзом транскордонної співпраці - це можливості відкриття нових ринків, інтереси європейської безпеки, політичної стабільності, економічної єдності, уникнення ризиків непродуктивної конфронтаційної конкуренції між окремими регіонами. В основі функціонування транскордонного співробітництва в ЄС лежать принципи самоврядування, транскордонної кооперації, рівних повноважень сторін. Цьому сприяє відсутність бар'єрної функції внутрішніх кордонів, фінансування ТКС як із національних бюджетів, так і зі структурних фондів ЄС.

У сучасних реаліях України місцеві ініціативи стикаються з відсутністю зрозумілих правил гри та неможливості їх реалізації в чинному правовому полі. Бажання створювати комфортні умови проживання, доступність перетину кордону, можливість використовувати туристичний і рекреаційний потенціал прикордонних західних регіонів розглядається як намагання реалізувати протизаконну «схему», спрямовану на отримання неправомірної вигоди. Усе частіше подібні ініціативи, пройшовши експертизу, схвалення та виборовши фінансову підтримку (грант) в євроспільноті, не можуть бути реалізовані завдяки недовірі центральних органів влади України. Центральні органи влади та їхні регіональні представники створюють бюрократичні перепони проходженню проєкту. Виділені кошти губляться в постійній реорганізації та оптимізації органів влади. Відсутність відповідальності за взяті зобов'язання призвела до культивації почуття безкарності. Місцеві органи влади, зрозумівши загальні тенденції безкарності та небажання вкладатися в розвиток регіону, самоусунулись від процесів і вирішували поточні питання місцевого розвитку. Транскордонне співробітництво стало можливим лише завдяки діяльності активістів, що неодноразово відвідували сусідні країни та бачили їхній досвід щодо підвищення стандартів життя.

Отже, беззаперечно, реалізації ефективної політики транскордонного співробітництва сприятиме узгоджена робота на всіх рівнях публічного управління: загальнонаціональному, регіональному та місцевому.

Загальнонаціональний рівень:

- розробляється та узгоджується стратегія проведення політики розвитку транскордонного співробітництва;

відбувається уніфікація правової бази впровадження транскордонного співробітництва;

ведеться реєстр місцевих програм транскордонного співробітництва;

узагальнюється досвід місцевих ініціатив, розробляються методичні рекомендації на базі найбільш ефективних прикладів співробітництва;

створюється платформа обміну досвідом для місцевих органів влади, конкурс кращих практик транскордонного співробітництва;

аналіз виконання національного та міжнародного законодавства органами місцевого самоврядування та делегованих їм повноважень (після розроблення та нормативного закріплення методики розрахунків фінансового забезпечення делегованих повноважень і механізмів відмови від них у разі недостатнього фінансового відшкодування);

пошук компромісів та узгодження національних і регіональних програм транскордонного співробітництва.

Регіональний рівень:

концентрація ресурсів (фінансових, кадрових, інноваційних тощо);

первинна експертиза місцевих ініціатив транскордонного співробітництва, узгодження цілей державної політики та місцевих ініціатив транскордонного співробітництва;

методична підтримка органів місцевого самоврядування в проведенні узгодженої політики транскордонного співробітництва;

комунікація з органами центральної влади для подальшого розвитку та узгодження місцевих програм транскордонного співробітництва;

координація з регіонами суміжних країн, або міст-побратимів, розроблення та експертиза установчих документів у разі створення єврорегіонів.

Місцевий рівень:

розробляються конкретні програми міжкордонного співробітництва, спрямовані на реалізацію його мети;

обґрунтовується необхідність функціонування місцевих пунктів пропуску та режим їхньої роботи;

опуляризуються місцеві продукти (туристичні, освітні, культурні, розважальні);

брендуються унікальні місцеві особливості та створюються події та заходи;

пропонуються умови для створення територій випереджаючого розвитку.

Науково-теоретичне осмислення будь-якого правового явища неможливе без чіткого розуміння змісту базових понять та категорій, за допомогою яких це явище описане. Тому, досліджуючи питання цифрових технологій у публічному управлінні, необхідно передусім звернутися до визначення основних понять у цій сфері. На сьогодні в Україні сформована досить широка система законодавства, в якому регламентовано різні аспекти застосування цифрових технологій у публічному управлінні та інших суспільних сферах. Характерно, що у цих законодавчих актах вживаються різноманітні поняття та категорії, однак, значення деяких з них чітко не визначене, а інші поняття потребують уточнення та уніфікації з правовими категоріями ЄС. Наприклад, у Законі України «Про телекомунікації» телекомунікаційна мережа загального користування визначається як телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів. Водночас, в Угоді про асоціацію України з ЄС застосовується поняття «публічна комунікаційна мережа», яка означає електронну комунікаційну мережу, яка повністю або переважно використовується для надання доступних для населення електронних комунікаційних послуг. Тобто необхідне узгодження даних та інших подібних понять та приведення їх у відповідність з тими, що закріплені у документах ЄС. На підставі аналізу законів України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про телекомунікації», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про адміністративні послуги», «Про електронну комерцію» та ін., можна виділити такі основні поняття у сфері застосування цифрових технологій у публічному управлінні: «електронний документ», «електронний документообіг», «електронна послуга», «електронне урядування», «електронний уряд», «електронна форма представлення інформації», «електронний цифровий підпис», «інформаційна (автоматизована) система», «інформаційно-телекомунікаційна система», «інформаційна система загального доступу», «інформаційний ресурс», «телекомунікаційна мережа» та ін. Означені поняття перебувають між собою у системному зв'язку, але їхні визначення у різних законодавчих актах значно ускладнює можливість простеження такого зв'язку, а також узгодженого та однакового застосування відповідних понять у законах та юридичній практиці. Тому, доцільним було б зосередити всі основні поняття у даній сфері в одному законодавчому акті. У багатьох країнах ЄС (Великобританії, Естонії, Німеччині та ін.) проблема уніфікації та систематизації понять у сфері застосування цифрових технологій у публічному управлінні вирішена шляхом прийняття єдиного Закону про електронні комунікації, в якому наводяться їх визначення.

Характерно, що поняття «цифрові технології» практично не застосовується у законодавстві України. Прикметник «цифровий» вживається для позначення електронного підпису, способу збереження або вираження інформації тощо. Наприклад, Законом України «Про електронну комерцію» електронна форма представлення інформації визначається як спосіб документування інформації, що означає створення, запис, передачу або збереження інформації у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних або інших засобів, здатних до відтворення, передачі чи зберігання інформації. У спеціалізованих наукових джерелах цифрові технології (англ. digital technology) тлумачаться як технології, засновані на представленні сигналів дискретними смугами аналогових рівнів, а не у вигляді безперервного спектра. При цьому, в якості синоніму до поняття «цифрові технології», часто використовується поняття «інформаційні технології» або «інформаційно-комунікаційні технології».

Так, у Законі України «Про Національну програму інформатизації» інформаційна технологія визначається, як цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування [7]. У свою чергу, цифровими можна вважати такі технічні засоби, в яких відбувається збереження та передання інформації особливим способом - дискретними смугами аналогових рівнів Таким чином, цифрові технології являють собою систему взаємопов'язаних засобів, за допомогою яких здійснюється збір, обробка, фіксація, зберігання вхідної, а також формування та поширення вихідної інформації особливим (цифровим) методом. Відповідно, цифрові технології у публічному управлінні можна розглядати як єдину систему відповідних засобів, організовану на всіх рівнях та у всіх основних сферах публічного управління, які дозволяють підвищити ефективність такого управління.

Більш поширеними у правовій науці є поняття «електронне урядування» та «електронний уряд», за допомогою яких позначається процес застосування цифрових (комп'ютерних) технологій у публічному управлінні. Сам термін «електронний уряд» (з англ. e-goverment) почав активно використовуватися наприкінці XX ст., через появу нової парадигми використання інформаційно-комп'ютерних технологій для підвищення ефективності публічного управління [4].

А.О. Серенок з цього приводу зауважує, що у сучасному розумінні англомовний термін «e-government» тлумачиться не лише як електронний уряд, а як електронне управління державою, тобто використання в органах державного управління сучасних технологій, у тому числі Інтернет-технологій. А якщо мова йде про електронне управління, як про певну технологію, то виникає нове поняття «електронне урядування». Деякі науковці пропонують більш комплексне поняття - «електронна держава», яке, на їх думку, є ширшим за змістом від поняття «електронний уряд», оскільки воно підкреслює, що мова йде про всі три гілки державної влади - законодавчу (електронний парламент), виконавчу (електронний уряд) і судову (електронне правосуддя). У даному аспекті йдеться про поширене застосування цифрових технологій не тільки у сфері державного управління, але і в інших галузях юридичної діяльності - правосудді, адвокатській практиці тощо.

Що стосується поняття «електронний уряд», то, як зазначається у Розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні», він є головною складовою електронного урядування та визначається як єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання. Таким чином, електронний уряд є більш вузьким поняттям, яке означає інфраструктура забезпечення електронного урядування, тобто систему взаємозв'язків між інститутами публічного управління, юридичними та фізичними особами, засновану на використанні цифрових технологій.

Деякими науковцями електронний уряд розглядається як система взаємодії органів державної влади з населенням, яка заснована на широкому вжитку сучасних інформаційних технологій, у тому числі мережі Інтернет, для підвищення доступності та якості державних послуг, скорочення термінів їх надання, а також зниження адміністративного навантаження на громадян і організації, пов'язаної з їх здобуттям (зменшення кількості вимушених очних звернень, кількості документів, що надаються тощо).



Висновки

Цифрові технології у публічному управлінні - це єдина система взаємопов'язаних засобів та прийомів, за допомогою яких здійснюється збір, обробка, фіксація, зберігання вхідної, а також формування та поширення вихідної інформації особливим - цифровим способом, організована на всіх рівнях та у всіх сферах публічного управління, яка дозволяє підвищити ефективність публічного управління, автоматизувати деякі його процеси.

Отже, вигідне геополітичне розміщення України має значний не реалізований потенціал в частині налагодження спільної співпраці у її західних регіонах у господарському комплексі; накопичений світовий досвід ефективного транскордонного співробітництва регіонів засвідчив про його можливість реалізації в Україні шляхом запровадження низки міжнародних проектів у її західних регіонах у різних сферах життєдіяльності суспільства. Це відповідно створює реальні можливості для запровадження та ефективного використання потенціалу України транскордонної співпраці як регіонів так і країни в цілому. Розвиток транскордонного співробітництва має можливість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення західних регіонів України до середньоєвропейського рівня та сприяти досягненню вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон. Воно також сприяє мобілізації місцевих ресурсів та підвищенню ефективності їх використання, робить можливим об'єднувати зусилля для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні.

Зважаючи на вищенаведене, транскордонне співробітництво західних регіонів України із країнами Європейського Союзу повинно бути спрямоване на підвищення життєвих стандартів в Україні, тобто на зменшення диспропорцій у соціально-економічних показниках між Україною та суміжними країнами, розвитку економіки прикордонних територій, створення спільних рекреаційних зон тощо. Але це все буде можливо після закінчення військових дій на території України.

Література

1. Варналій З.С. Проблеми та пріоритети консолідації регіонів України. Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. 2006. Монографія. К. НІСД, 2006. С. 462.

2. Закон України “Про транскордонне співробітництво”. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1861-15.

3. Європейська Рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними владами або громадами (21 травня 1980 року, м. Мадрид). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_106.

4. Калат Я., Демедюк О. Імплементація європейського досвіду функціонування інституціоналізованих структур транскордонного співробітництва в Україні: проблеми та перспективи: доповідна записка. Львів, 2017. URL: http://ird.gov.ua/irdp/e20170401.pdf.

5. Рекомендації парламентських слухань «Транскордонне співробітництво як чинник Євроінтеграційних процесів України». Голос України, 2016. 8 жовтня.

6. Розвиток транскордонного співробітництва: науково-аналітична доповідь. НАН України ДУ. «Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН України. наук. редактор В.С. Кравців. Львів, 2016. 125 с.

7. Співпраця на кордонах України. Інструмент європейського сусідства. Прикордонне співробітництво. URL: www.tesim-eniebe.eu.

8. Україна-Євросоюз у деталях. Транскордонне співробітництво. 2010. № 3, жовтень. 11 с.

9. Kishchak I.T. International financial support of the Ukrainian cross-border cooperation projects. Науковий журнал «Молодий вчений». 2018. № 11(38). С. 611-614.



References

1. Varnalii Z.S. (2006). Problemy ta priorytety konsolidatsii rehioniv Ukrainy [Problems and priorities of the consolidation of the regions of Ukraine]. Ukraina: stratehichni priorytety. Analitychni otsinky - [Ukraine: strategic priorities. Analytical evaluations]. 2006: monohrafiia; K.: NISD. S. 462.

2. Zakon Ukrainy “Pro transkordonne spivrobitnytstvo” - [Law of Ukraine "On Cross-Border Cooperation"]. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1861-15.

3. Yevropeys'ka Ramkova Konventsiya pro transkordonne spivrobitnytstvo mizh terytorial'nymy vladamy abo hromadamy - [European Framework Convention on Transboundary Cooperation between Territorial Authorities or Communities] (21 travnya 1980, m. Madryd). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_106.

4. Kalat Y., Demedyuk O. (2017). Implementatsiya yevropeys'koho dosvidu funktsionuvannya instytutsionalizovanykh struktur transkordonnoho spivrobitnytstva v Ukrayini: problemy ta perspektyvy: dopovidna zapyska - [Implementation of the European experience of the functioning of institutionalized structures of cross-border cooperation in Ukraine: problems and prospects: report note]. L'viv, URL: http://ird.gov.ua/irdp/e20170401.pdf.

5. Rekomendatsii parlamentskykh slukhan «Transkordonne spivrobitnytstvo yak chynnyk Yevrointehratsiinykh protsesiv Ukrainy» [Recommendations of the parliamentary hearings "Crossborder cooperation as a factor in the European integration processes of Ukraine".]. (2016). Holos Ukrainy - [Voice of Ukraine], 8 zhovtnia.

6. Kravtsiv V.S. (2016). Rozvytok transkordonnoho spivrobitnytstva: naukovo-analitychna dopovid [Development of cross-border cooperation: scientific and analytical report]. NAN Ukrainy DU - [National Academy of Sciences of Ukraine. "Institute of Regional Studies named after E. Dolishnyi National Academy of Sciences of Ukraine]. «Instytut rehionalnykh doslidzhen im. M.I. Dolishnoho NAN Ukrainy; Lviv. 125 s.

7. Spivpratsia na kordonakh Ukrainy. Instrument yevropeiskoho susidstva. Prykordonne spivrobitnytstvo - [Cooperation on the borders of Ukraine. European Neighborhood Instrument. Border cooperation.]. URL: www.tesim-eniebe.eu.

8. Ukraina-Ievrosoiuz u detaliakh [Ukraine-European Union in detail]. (2010). Transkordonne spivrobitnytstvo - [Cross-border cooperation]. № 3, zhovten. 11 s.

9. Kishchak I.T. (2018). International financial support ofthe Ukrainian cross-border cooperation projects. Molodyi vchenyi [7]. 11(38). Vydavn. dim «Helvetyka». S. 611-614.

Размещено на Allbest.ru