Історичні передумови формування сучасного менеджменту

Побудовано автором за даними (Менеджмент..., 2019; Страпчук, Миколенко, Попова, Пустова, 2020).

Перша управлінська революція увійшла до історію під назвою «релігійно-комерційна». Вона сталася близько 4-5 тисяч років тому. Ця революція пов'язана з періодом формування рабовласницьких держав на Стародавній Схід. У цей час сталося у Єгипті і Шумері сталося перетворення касти священиків у касту релігійних функціонерів, тобто менеджерів. Це перетворення вийшло завдяки переформуванню релігійних принципів, тобто богам стали приносити замість людського життя символічну жертву. Результатом першої революції було становлення менеджменту як інструменту комерційної та релігійної діяльності (Ситник, 2016).

Світсько-адміністративна управлінська революція відбулася в 1792-1750 роках до нашої ери. Ця революція пов'язана з ім'ям вавилонського правителя Хаммурапі та його знаменитим кодексом, який став першою структурованою системою керування. Кодекс Хаммурапі містив 285 законів, що регулюють всі суспільні відносини між соціальними групами. Крім цього, Хаммурапі зміг розробити оригінальний лідерський стиль, підтримував образ як дбайливого опікуна, так і сильного захисника свого народу. Результатом цієї революції стала поява світської манери управління, виникнення формальної системи організації та регулювання людських відносин, а також зародження основ лідерства та методів мотивації людей.

Виробничо-будівельна революція відбулася у період між 605 роком до нашої ери і 316 роком нашої ери. Центральними фігурами даної революції стали царі Навуходоносор II та Дисклетіан. Навуходоносор II був визначним полководцем та талановитим будівельником. Він розробив ефективну систему управління та виробничого контролю на текстильних фабриках та в зерносховищах. Цар Дисклетіан, у свою чергу, розробив систему територіального управління та адміністративної ієрархії Римської Католицької Церкви. У результаті відбулося створення методів управління будівництвом та навчання складання технічно складних проектів. Також були сформовані ефективні методи управління та контролю якості продукції (Страпчук, Миколенко, Попова, Пустова, 2020).

Індустріальна (промислова) революція сталася у XIII-XIX ст. та мала найбільш істотний вплив на розвиток теорії та практики управління. Вона стимулювала розвиток капіталізму у Європі. Індустрія на той час переросла межі мануфактури та старої фабричної системи, призвівши до появи системи акціонерного капіталу. Утвердилася нова форма власності, за якої замість єдиного власника було багато акціонерів, а замість єдиного керівника - кілька найманих менеджерів. В результаті четвертої революції відбулося відокремлення управління від виробництва та капіталу та перетворення менеджменту у самостійну економічну силу.

Менеджерська управлінська революція відбувається у XX-XXI століттях. Монополістичний капіталізм навів до створення перших шкіл управління. Також зародилася система професійного навчання керівників. Першим результатом революції стало відокремлення класу менеджерів від класу капіталістів і, найголовніше, поява групи професійних менеджерів. Другим, але не менш важливим результатом п'ятої революції вважається формування шкіл управління, які допомогли глибше вивчити різноманітні аспекти управління та виявити нові напрямки для аналізу та розвитку.

Школи управління, які виникли під час п'ятої управлінської революції вивели розвиток менеджменту на новий щабель. З'явилися нові дослідження, різноманітність напрямів та думок.

Відомо про п'ять основних шкіл, які отримали розвиток у першій половині XX століття: школа наукового управління, адміністративна школа, школа людських відносин, поведінкова школа, кількісна школа.

Першою школою управління стала наукова школа. Основна увага в ній приділялася вивченню та вирішенню проблем підвищення продуктивність праці за рахунок науково обґрунтованих змін. Її метою було створення системи наукової організації праці За рахунок аналізу трудового процесу, за допомогою поділу його на частини, виконувався пошук найкращого рішення, тобто оптимізація. Перший великий крок до розгляду менеджменту як науки зробив Ф. Тейлор. Його головна увага була спрямована на збільшення продуктивності праці та обсягів виробництва. Він був зацікавлений у використання мотиваційних механізмів для підвищення уваги працівників та їх причетності до процесу. Виходячи зі своїх досліджень та розробок, Ф. Тейлор створив п'ять принципів наукової організації праці, які допомагають найкращим чином зв'язати людину та техніку та найбільш ефективно використовувати ресурси.

1. Адміністративна школа стала другою в хронологічному порядку школою управління. Метою було створення універсальних принципів управління, дотримання яких приведе до успіху. Прихильники цієї школи концентрували увагу не на окремому робітнику, але організації загалом. Вони робили акцент на таких функціях менеджменту як планування, організація, командний ланцюжок, координація та контроль продуктивності праці робітників. Родоначальником адміністративної школи був французький дослідник А. Файоль. Він розділив процес управління на п'ять основних функцій: передбачення, планування, організація, координація та контроль - які використовуються досі. А. Файоль висунув теорію загального підходу до аналізу діяльності адміністрації та на її основі виділив чотирнадцять базисних принципів менеджменту Він вважав, що керувати - це означає досягати цілей підприємства, витягуючи максимальні можливості з усіх наявних ресурсів. З інших представників адміністративної школи можна виділити соціолога, історика та економіста М. Вебера, який намагався примусити всю організацію працювати як машину, для чого необхідно розробити правила поведінки в будь-якій ситуації, права та обов'язків кожного працівника. Він виділив три основні типи організації, в залежності характеру влади. Перший тип - харизматичний - заснований на особистості керівника, який володіє винятковими особистими властивостями. Другий - традиційний - виникає з харизматичного, коли відбувається заміна лідера та працівники підкоряються новому керівнику за традицією. Останній тип - це бюрократичний, заснований на розподілі влади. Третій тип, на думку М. Вебера, є досконалим (Плахотнік, Кучер, 2020: 79).

Школа людських відносин розпочала розвиватися у 1930-ті роки. Вона з'явилася у відповідь на нездатність класичної школи усвідомити людський фактор як основний елемент організації та управління. Ця школа вперше визначила менеджмент як забезпечення виконання роботи іншими людьми. Основне увага концентрувалася на працівнику, а не на трудовому процесі. Одним із засновників цієї школи була М. П. Фоллет. Вона вважала, що менеджер повинен бути лідером, визнаним робітниками. М. П. Фоллет ставила на перше місце гнучкість і гармонію у взаємовідносинах менеджера та його підлеглих, вважаючи, що менеджеру слід керувати у зв'язку зі ситуацією, що склалася, а не з тим, що наказано функціями управління. Її знамените вислів «Менеджмент - це мистецтво досягати результатів за допомогою дій інших людей» досі є найбільш точним та простим для розуміння (Менеджмент..., 2019: 14). Другим засновником школи людських відносин був Е. Мейо, який проводив «хоторнські» експерименти, за результатами яких було визначено, що можна впливати на психологію людей, їх ставлення до праці шляхом організації невеликих неформальних груп (Менеджмент., 2019: 14). Це дало поштовх до численних досліджень взаємовідносин в організаціях, їх впливів на ефективність діяльності працівників. Також було підкреслено особливе значення окремої людини та невеликої групи людей у організації.

Поведінкова школа зосередилася переважно на методах налагодження людських стосунків. Її основною ідеєю було підвищення ефективності організації за допомогою підвищення ефективності її людських ресурсів. Одним з характерних представників та Засновником є Д. Мак-Грегор, який розробив теорію «X» та «Y», за якою існують два типи управління, які відбивають два типи ставлення до працівників (Менеджмент., 2019: 16). Перший тип, тобто теорія X, ґрунтується на класичному менеджменті. Другий тип, тобто теорія Y, представляє найбільш реалістичний підхід до менеджменту. Д. Мак-Грегор вказував, що завданням менеджера є створення таких умов, за яких робітник одночасно досягає і цілей організації, і своїх власних цілей.

Великий внесок у розвиток поведінкової школи вніс А. Маслоу, розробивши «піраміду потреб». Відповідно до неї, у людини є складна структура потреб, розташованих ієрархічно. А. Маслоу поділив ці потреби на базисні та похідні. Базисні потреби постійні, а похідні, в свою чергу, змінювані. Менеджер має вміти виявляти ці потреби, керувати, ґрунтуючись на них, і використовувати відповідні методи мотивації підлеглих.

Кількісна школа виникла завдяки розвитку математики, кібернетики, статистики, інженерних наук та інших суміжних з ними областей знань. Її основною характеристикою є заміна словесних міркувань та описового аналізу різними моделями, символами та кількісними значеннями. Ця школа виходить із того, що математичні методи дозволяють точно описувати різні процеси, що призводить до доцільного рішення проблем. Кількісна школа зародилася на початку 40-х років XX століття при управлінні військами під час Другої світової війни. Потім, випробувані математичні методи були перенесені на управління звичайними організаціями. Представниками школи є А. Гольдбергер, К. Черчмен, Д. Форрестер та інші.

Менеджмент є досить складним динамічним процесом. Деякі розглянуті напрямки використовуються та зараз. Найчастіше зустрічаються школа людських відносин та поведінкова школа, але і вони зазнають значних змін останнім часом.

Основними сучасними доповненнями менеджменту є: теорія систем, концепція пов'язаних обставин та управління якістю.

Теорія систем визначає організацію у поняттях вхідних ресурсів, процесу трансформації, вихідних ресурсів, зворотного зв'язку та зовнішнього середовища. Теоретично, всі системи діляться на відкриті, тобто взаємодіють із зовнішнім середовищем, і закриті. Перша властивість організації як системи відображає тенденцію до так званого виснаження і називається ентропією. Воно передбачає зниження ефективності діяльності організації без змін, нових ресурсів та ідей. Менеджери повинні організовувати взаємодію підприємства із зовнішнім середовищем для зменшення ентропії. Ще однією не менш важливою властивістю є синергія, яка визначає систему як єдине ціле, керуючись тим, що вона дає більший вихід, ніж її елементи окремо. Остання властивість - це поняття підсистем. Воно застосовується щодо частин однієї єдиної системи, функціонування яких залежить один від одного, а зміна одного елемента позначається на інших. Таким чином, менеджери повинні точно визначати взаємозв'язок усіх елементів і систем

Ідея універсальності, яка існувала у класичному менеджменту, передбачала, що ефективна система управління в одній організації буде не менш дієвою в іншій. Разом з тим, навіть найдосконаліша теорія не в змозі пояснити, описати і запропонувати стандартний спектр рішень стосовно будь-якого процесу або явища у організації (Чорна, 2018: 20). Але потім з'явилася інша ідея - принцип конкретних ситуацій - що говорила про те, що в кожної ситуації - своє рішення. Концепція пов'язаних обставин об'єднала ці дві ідеї та доповнила їх. Успішне рішення залежить від здібності менеджера розпізнати основні характеристики ситуації, що допоможе їм виробити найбільш адекватні способи вирішення проблеми, ґрунтуючись на визначенні конкретних обставин.

Концепція комплексного управління включає методи менеджменту, спрямовані на надання можливості споживачам набувати найбільш якісних товарів. Якість, в свою чергу, є основною пріоритетом компанії. В управлінні якістю та його контролі беруть активну участь працівники. Також, їх увага фокусується на розпізнавання потреб та очікувань покупця. Не менш важливі у цій концепції контрольні порівняння, або бенчмаркінг, які зіставляють результати компанії з результатами її конкурентів, показуючи подібності та відмінності. Потім ці дані використовуються для покращення якості. Крім цього, організація повинна піддаватися постійним удосконаленням у всіх сферах для безперервного розвитку та конкурентоспроможності.

Таким чином, на формування сучасного менеджменту вплинули як його історичний розвиток, так і сьогоденні виклики та можливості менеджменту. До головних викликів менеджменту відносяться посилення тенденцій глобалізації та інтернаціоналізації, цифровізація та інформатизація, зростання потреб людини та розвиток її інтересів, перехід від традиційної до «зеленої» економіки. Можливості сучасного менеджменту пов'язуються з такими його особливостями: в основі діяльності сучасних керівників лежить управління змінами; у зв'язку з розвитком інформаційних технологій знижується роль менеджерів середньої ланки; посилюється взаємозв'язок між видами діяльності менеджера й структурами та культурами організації, практика управління віддзеркалює основні цінності та установки; необхідність осмислення великих потоків інформації; необхідність розуміння зовнішнього середовища (Плахотнік, Кучер, 2020: 79).

Узагальнення всього вищенаведеного дозволило побудувати модель формування сучасного менеджменту наведена на рис. 2.

Рис. 2. Модель формування сучасного менеджменту.