Стратегічні вектори та ключові імперативи інноваційної моделі управління прісноводними ресурсами

Вступ. У зв'язку з євроінтеграцією Україні необхідно дослідити світовий досвід управління прісноводними ресурсами, розробити та впровадити законодавчо-нормативні документи відповідно до Водної рамкової директиви. Відповідно адаптація світового досвіду управління прісноводними ресурсами в умовах імплементації Водної рамкової директиви є серед основних завдань дослідження. Водночас, цілий ряд її положень мають декларативний характер, існують проблеми і щодо норм, які стосуються контрольного механізму Конвенції.

Метою статті є процес обґрунтування стратегічних векторів та ключових імперативів інноваційної моделі управління прісноводними ресурсами.

Результати. Досліджено, що ефективне управління прісноводними ресурсами реалізується через відповідні функції менеджменту (планування, організацію, регулювання, мотивацію і контроль), що в сукупності сприяють реалізації визначених цілей розвитку водного комплексу, забезпеченню балансу інтересів всіх суб'єктів водокористування, а також сталому використанню наявного потенціалу як у контексті задоволення поточних потреб населення й економіки, так і в довгостроковій перспективі. Визначено сутність кожної функції, проблеми щодо їх реалізації на сучасному етапі та напрями оптимізації відповідно до викликів сьогодення.

Висновки. Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку національної економіки у контексті глобальних трендів, екологічних прогнозів і соціальних викликів очевидною та безальтернативною метою управління прісноводними ресурсами є забезпечення балансу між трьома векторами сталого розвитку (економічним, екологічним та соціальним), що виступають триєдиним імперативом державної і регіональної політики у сфері розвитку та охорони, розподілу і використання національних ресурсів. Реалізація зазначеної мети потребує розроблення єдиної стратегії, що визначатиме основні імперативи водної політики, які є настановами для прийняття рішень на всіх рівнях, створюватиме рамкові умови та критерії використання наявного водного потенціалу, єдині правила для всіх учасників ринку водних ресурсів. Водна стратегія також має стати основою для адаптації нормативно-правового забезпечення, створення відповідних інституційних та економічних механізмів управління водними ресурсами на всіх рівнях.

Ключові слова: прісноводні ресурси, інновації, сталий розвиток, стратегічні вектори.

Аbstract

STRATEGIC VECTORS AND KEY IMPERATIVES OF THE INNOVATIVE FRESHWATER RESOURCES MANAGEMENT MODEL

Introduction. In connection with European integration, Ukraine needs to study the global experience of managing freshwater resources and develop and implement legislative and regulatory documents by the Water Framework Directive. Accordingly, the adaptation of the international experience of working freshwater resources in the conditions of implementing the Water Framework Directive is among the main tasks of the research. At the same time, a number of its provisions are declarative; there are also problems with the norms related to the control mechanism of the Convention.

The purpose of article is to substantiate the strategic vectors and critical imperatives of the innovative model of freshwater resources management.

The results. It has been investigated that the effective management of freshwater resources is realized through the relevant management functions (planning, organization, regulation, motivation, and control), which collectively contribute to the realization of the defined goals of the development of the water complex, ensuring the balance of interests of all water users, as well as the sustainable use of the available potential both in the context of meeting the current needs of the population and the economy in the long-term prospective. The essence of each function, problems related to their implementation at the present stage, and optimization directions according to today's challenges are determined.

Conclusions. It is substantiated that at the current stage of the national economy development in the context of global trends, environmental forecasts, and social challenges, the obvious and irreplaceable goal of managing freshwater resources is to ensure a balance between three vectors of sustainable development (economic, ecological and social), which are the triune imperative of state and regional policy in the field of development and protection, distribution and use of national resources. The implementation of the specified goal requires the result of a single strategy that will determine the primary imperatives of water policy, which are guidelines for decision-making at all levels, will create framework conditions and criteria for using the available water potential, and uniform rules for all participants in the water resources market. The water strategy should also become the basis for adapting regulatory and legal support and creating appropriate institutional and economic mechanisms for water resources management at all levels.

Keywords: freshwater resources, innovations, sustainable development, strategic vectors

* - орієнтир; **- показник уточняються. Джерело: [3].

Частково таке скорочення пов'язано зі зниженням обсягів виробництва промис- лової продукції , зокрема металургії , а також зниження водоємності сільського госпо- дарства як наслідок впровадження інноваціи них технологіи зрошення та меліорації . Водночас низькою залишається частка сільського населення, яке має доступ до центра- лізованих систем водовідведення, а також рівень безпечності та якості питної води.

Обсяги скидів забруднених (забруднених без очистки та недостатньо очищених) стічних вод у водні об'єкти, а також ї х питома вага у загальному обсязі скидів скорочується. Зокрема, згідно з моніторинговим звітом, загальнии обсяг скидів забруднених стічних вод у поверхневі водні об'єкти у 2020 році склав 725 млн м3, що на 12% менше, ніж у 2015 році, а ї х питома вага скоротилася на 6,8%. Разом з цим наявних темпів скорочення недостатньо, щоб досягнути кінцевих цілеи у 2030 році. Необхідно і далі продовжувати процес реформування системи із залученням міжнародного досвіду, удосконалювати технології забору, розподілу та очищення води, впроваджувати ресурсозберігаючі технології в усіх системах національної економіки.

Отже, прісноводні ресурси на сьогодні стають одним з визначальних факторів конкурентних переваг регіону, ключовим чинником забезпечення продовольчої безпеки, розвитку економіки та демографічного зростання. Саме тому управління такими цінними природними ресурсами потребує формування нової концепції , що базується на інтегральному стратегічному підході, основною метою якого повинна стати охорона, збалансоване використання та ї х збереження для маи бутніх поколінь.

У цьому контексті актуалізуються питання щодо визначення і систематизації особливостеи та основних напрямів стратегічного менеджменту водних ресурсів як визначального чинника відродження галузі на якісно новому рівні.

На нашу думку, окрім наведених у таблиці 1 індикаторів, основною метою управління прісноводними ресурсами є забезпечення балансу між трьома векторами сталого розвитку (економічним, екологічним та економічним), що виступають триєдиним імперативом державної і регіональної політики у сфері розвитку та охорони, розподілу і використання національних ресурсів.

Саме з орієнтацією на досягнення балансу між векторами сталого розвитку повинні розроблятися цілі розвитку регіональних систем. У цьому контексті потрібно зазначити, що орієнтація лише на один або два вектори призводять до суттєвого скорочення показників за вектором, якии залишився поза увагою. Наприклад, урахування виключно екологічних чинників в управлінні прісноводними ресурсами зумовлюватиме ряд рішень, які обмежуватимуть доступ населення та бізнесу до необхідного для ефективного функціонування обсягу ресурсів, що призведе до соціальної кризи та скорочення економіки. Орієнтація на соціальні чинники, без урахування інших двох, може зумовити погіршення екологічного стану водои м та відповідних екосистем, а також фінансових можливостеи для інвестування в охорону та відтворення водних ресурсів. Пріоритетне забезпечення економічних інтересів призведе до погіршення екологічної ситуації та соціального колапсу.

Основні вектори та завдання, що стоять на порядку денному щодо управління водними ресурсами як на національному, так і регіональному рівнях у контексті забезпечення, імператив сталого розвитку наведено на рисунку 1.

Вектори розвитку системи управління прісноводними ресурсами визначають пріоритетні завдання, що повинні реалізовуватися у межах системи управління на всіх рівнях (національнии , регіональнии , територіальнии ) и забезпечувати баланс між ключовими імперативами сталого розвитку.

Реалізація зазначених векторів є завданням стратегічної перспективи, тому потребує розроблення загального стратегічного плану, а також формування ефективних систем водного менеджменту на місцях.

Погоджуємося з думкою Широкова М.А., що «водогосподарськии менеджмент повинен ґрунтуватися на теоретичних засадах управління з урахуванням специфічних рис об'єкту управління та балансу інтересів всіх зацікавлених осіб. У цьому аспекті модель управління національним водним господарством можна розглядати як відкриту систему, на вході якої система отримує інформацію про потреби, фінансування, людські та енергетичні ресурси тощо, а на виході - водогосподарські послуги, стан природних і штучних водои м, енергія, інформація, товари та послуги» [4, с. 183].

Рис. 1. Стратегічні вектори розвитку системи управління водними ресурсами

Джерело: Систематизовано автором

Таким чином, ефективне управління прісноводними ресурсами реалізується через відповідні функції менеджменту, що в сукупності сприяють досягненню визначених цілеи розвитку водного комплексу, забезпеченню балансу інтересів всіх суб'єктів водо- користування а також сталому використанню наявного потенціалу як у контексті задоволення поточних потреб населення и економіки, так і в довгостроковіи перспективі.

До основних функціи водного менеджменту згідно з класичним підходом відносять планування, організацію, мотивацію, регулювання і контроль. Узгодження функціи базується на ефективніи системі комунікаціи та прии нятті рішень, якість яких та рівень виконання залежать від ефективної структури управління. Розглянемо кожну з наведених функціи управління водними ресурсами більш детально.

Планування робіт з охорони та ефективного використання водних ресурсів передбачає створення науково-обґрунтованих планів розвитку водних басеи нів з урахуванням ї х потенціалу щодо забезпечення населення и економіки якісною водою в необхідніи кількості відповідно до спроможності і прогнозованих потреб, виявлення невідповідності між потребами і потенціалом водних ресурсів та прии няття рішень щодо усунення даних проблем; планування заходів з охорони та очищення водних об'єктів, забезпечення водної безпеки, розробки кошторисів витрат, необхідних для виконання зазначених завдань. Наразі планування робіт у системі управління водними ресурсами базується на застарілих підходах і охоплює в основному такі напрями, як: протипаводковии захист населених пунктів, ремонт і модернізація окремих об'єктів інфраструктури водопостачання і водовідведення, планування заходів щодо проведення моніторингу стану окремих водних об'єктів. Діючі плани не містять чіткого визначення завдань, індикаторів ї х реалізації та джерел фінансування (як правило фінансування здіи снюється за залишковим принципом) а також слабко орієнтовані на впровадження інноваціи них технологіи . Недоліком також є відсутність якісного інформаціи но-аналітичного забезпечення системи планування, чіткої систематизації показників за різними рівнями управління та напрямами робіт.

Функція організації реалізується насамперед через створення ефективних органі- заціи них структур управління водними ресурсами, чіткии розподіл обов'язків, прав і повноважень органів управління і нагляду. Наразі відбувається процес реформування системи управління водними ресурсами, метою якого є створення ефективних басеинових управлінь. Законом Украї ни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украї ни щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басеи новим принципом» започатковані структурні зміни у галузі управління водними ресурсами. А саме, встановлені раи они річкових басеи нів, запроваджено створення басеи нових рад, а також низка інструментів управління: плану управління річковим басеи ном, схеми використання та охорони води і відновлення водних ресурсів, водо- господарські баланси, моніторинг вод, типологію водних масивів, тощо. Визначено новии порядок здіи снення державного моніторингу вод, на основі якого започатковано підготовку програм моніторингу для визначених законодавством раи онів річкових басеи нів» [2]. Попри певне започаткування реформ в організації управління водними ресурсами наразі ще діє стара організаціи на модель, оскільки не сформоване норма- тивно-правове поле, що чітко визначатиме порядок створення відповідних установ та надання ї м повноважень у відповідних сферах управління; не визначено відпові- дальність державних органів у сфері сприяння процесам створення басеи нових управлінь та ї х координації; не встановлено нормативи та критерії контролю екологічного і хімічного стану поверхневих, підземних, прибережних та морських вод; не сформовано механізми покриття витрат за надання водних послуг а також покриття витрат на функціонування органів всіх рівнів.

Мотивація як функція управління водогосподарським комплексом взагалі полягає у формуванні комплексу заохочень та обмежень, що впливатимуть на поведінку суб'єктів господарювання, населення та персоналу водних господарств у необхідному для досягнення цілеи сталого розвитку напрямку. Наразі системі мотивації у контексті управління водними ресурсами не надається суттєвого значення. Реалізація даної функції у контексті забезпечення ощадливого використання водних ресурсів здіи снюється шляхом встановлення відповідних тарифів на послуги з постачання води для населення і бізнесу та використання систем водовідведення. Також у якості мотивації для скорочення викидів забруднюючих речовин використовуються певні санкціи ні механізми, квоти тощо. Проте дані механізми не урегульовані належним чином. На нашу думку, мотиваціи нии механізм в системі управління водними ресурсами необхідно удосконалювати шляхом:

- запровадження економічних заохочувальних стимулів у вигляді зниженої ставки оподаткування або пільгової амортизації для підприємств і організаціи , що впроваджують нові технології , спрямовані на очищення води та ї ї повторного використання у виробничих процесах; скорочення шкідливих викидів у поверхневі водои ми; інноваціи ні зрошувальні системи;

- запровадження економічних стимулів у вигляді державного субсидування, пільгового оподаткування або участі держави у частковому покритті витрат для комунальних підприємств, що надають послуги водопостачання і водовідведення населенню і впроваджують інноваціи ні технології , спрямовані на скорочення витрат водних ресурсів при транспортуванні, нагріванні та розподілу; модернізують обладнання або встановлюють нове, що відповідає сучасним вимогам тощо;

- удосконалення системи оплати персоналу в системі управління, розподілу та контролю за реалізацією державної політики у сфері водного господарства.

Регіональне управління природними ресурсами повинно здіи снюватися у відпо- відності до основних засад екологічного менеджменту та бути орієнтоване на впровад- ження інноваціи них технологіи в систему обліку, контролю, розподілу та використання ресурсів. На думку Мартієнко А. І. та Бондаренко С. А., основні положення такого управ- ління мають відображатися у вигляді направленої політики, стратегії розвитку терито- ріально-господарських систем, регіонів, держави та реалізовуватимуться у таких напрямах:

- дотримання рівня екологічної безпеки і вимог природоохоронного законодавства;

- продовження гармонізації законодавчо-нормативної бази та ї ї використання у всіх галузях економіки, екології , соціальної сфери, ліцензування, екологічних менеджменту, аудиту, нормування, сертифікації , страхування;

- раціоналізації використання природних ресурсів з урахуванням ї х функціи , значення, вартості як природного капіталу держави;

- створення фондів підтримки інноваціи ної діяльності (фундаментальних досліджень, інноваціи них програм, підтримки бізнесу);

- спрямування частини коштів від приватизації на інноваціи не інвестування забезпечення якості НДР;

- забезпечення реалізації інноваціи них програм, проєктів щодо запобігання кризових ситуаціи у виробничіи сфері та у вирішенні питань регіонального управління і природоохоронної діяльності;

- систематизації і узгодження всіх систем моніторингу щодо збору, обробки та забезпечення обміну інформацією еколого-економічного характеру;

- доповнення та модернізація існуючих систем підготовки і перепідготовки фахівців;

- запровадження інституту гарантіи регіональної влади за якість НДР;

- систематизації і створення єдиної бази інвестиціи них проєктів;

- розробки запровадження в практику прии няття управлінських рішень в інвести- ціи ніи сфері «порогових» значень індикаторів еколого-інвестиціи ної безпеки та ін. [5].

Безумовно, концептуальною основою формування ефективної системи менеджменту водних ресурсів є відповідна стратегія, що визначає основні імперативи водної політики, які є настановами для прии няття рішень на всіх рівнях, створює рамкові умови та критерії використання наявного водного потенціалу, єдині правила для всіх учасників ринку водних ресурсів. Водна стратегія також є основою для адаптації відповідного нормативно-правового забезпечення, створення відповідних інституціи них та економічних механізмів управління водними ресурсами на всіх рівнях.

Стратегічні аспекти управління водними ресурсами в Украї ні визначені у Проєкті водної Стратегії України, заслуханої на засіданні кабінету міністрів 16 червня 2021 року. Дана стратегія визначає основні завдання у сфері управління та охорони водних ресурсів на період до 2030 року і передбачає:

- підготовку необхідних змін у законодавчіи базі, зокрема у частині імплементації основних норм, що відповідають умовам Угоди про «Асоціацію Украї ни з ЄС» та міжнародним нормам в ціи сфері;

- формування системи сучасного моніторингу якості поверхневих вод із застосуванням інноваціи них технологіи ;

- реформування організаціи ної структури управління водними ресурсами за басеи новим принципом та урегулювання відносин в ціи сфері;

- створення планів управління річковими басеи нами.

Реалізація зазначених цілеи потребує формування відповідних ресурсних та галузевих стратегіи .

Згідно з класичним визначенням, стратегія - це спосіб досягнення цілеи , що обирається з альтернативних варіантів з огляду на наявні можливості і обмеження та максимально відображає сутність політики господарського суб'єкта в ціи сфері.

Національна водна стратегія розробляється на основі аналізу наявного водного потенціалу, и ого територіальної диференціації , прогнозів розвитку відповідно до змін клімату та інших чинників впливу а також прогнозних потреб у розрізі основних типів водокористувачів; оцінки екологічного становища водних басеи нів та тенденціи у цьому напрямі; оцінки технічного стану водозабірних споруд, систем транспортування, очищення та водовідведення; впливу на забезпечення продовольчої , економічної та екологічної безпеки територіи.

Окремо можна виділити регіональні стратегії , що характеризуються певним поєднанням ресурсних та галузевих стратегіи на рівні окремих адміністративно- територіальних одиниць. Регіональні стратегії враховують насамперед рівень забезпеченості регіону прісноводними ресурсами, структуру економіки у розрізі видів економічної діяльності, чисельність та структуру населення за типом поселень, а також прогнози розвитку даних показників.

По території краї ни водні ресурси розподілені вкраи нерівномірно, наприклад, середніи річнии шар стоку коливається від 5-10 мм в Херсонськіи області до 625 мм в Закарпатськіи . Іншим об'єктивним показником природної забезпеченості території водою є величина річного стоку місцевого формування, яка припадає на 1 км2 площі. У наи більш забезпечених водними ресурсами областях цеи показник досягає 118-225 тис. м3 в рік з 1 км2 (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська), у тои час коли в засушливих раи онах він становить 5-23 тис. м3 в рік з 1 км2 (Запорізька, Миколаї вська, Одеська області) [6].

З огляду на специфічні особливості водогосподарського комплексу, галузеві стратегії пропонується розробляти за критерієм суб'єкта споживання водних ресурсів та кінцевою метою ї х використання. Так, окремої стратегії потребують:

- первинні водокористувачі, тобто державні та комунальні служби водопостачання та каналізації , що здіи снюють централізовании водозабір, розподіл води та водовідведення;

- вторинні користувачі - домогосподарства, державні установи, підприємства різних галузеи .

Наведені суб'єкти диференціюються залежно від обсягів споживання, цілеи та особливостеи використання і рівнем впливу на екологічне становище водних об'єктів. Стратегії у цьому контексті повинні сприяти наи більш справедливому розподілу водних ресурсів між окремими суб'єктами шляхом диференціації відповідних тарифів, визначення переліку обмеження на додаткові податки за недостатніи рівень очищення води, що скидається в навколишнє середовище, та сприяти загальному переоснащенню, модернізації технологіи в галузі на інноваціи них засадах.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Зазначено, що ефективне управління прісноводними ресурсами реалізується через відповідні функції менеджменту (планування, організацію, регулювання, мотивацію і контроль), що в сукупності сприяють реалізації визначених цілеи розвитку водного комплексу, забезпеченню балансу інтересів всіх суб'єктів водокористування, а також сталому використанню наявного потенціалу як у контексті задоволення поточних потреб населення и економіки, так і в довгостроковіи перспективі. Визначено сутність кожної функції , проблеми щодо ї х реалізації на сучасному етапі та напрями оптимізації відповідно до викликів сьогодення.

Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку національної економіки у контексті глобальних трендів, екологічних прогнозів та соціальних викликів очевидною та безальтернативною метою управління прісноводними ресурсами є забезпечення балансу між трьома векторами сталого розвитку (економічним, екологічним та соціальним), що виступають триєдиним імперативом державної і регіональної політики у сфері розвитку та охорони, розподілу і використання національних ресурсів. Реалізація зазначеної мети потребує розроблення єдиної стратегії , що визначатиме основні імперативи водної політики, які є настановами для прии няття рішень на всіх рівнях, створюватиме рамкові умови та критерії використання наявного водного потенціалу, єдині правила для всіх учасників ринку водних ресурсів. Водна стратегія також має стати основою для адаптації нормативно-правового забезпечення, створення відповідних інституціи них та економічних механізмів управління водними ресурсами на всіх рівнях.

Список літератури

2. Стратегія розвитку водної політики Украї ни - Водна Стратегія. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів Украї ни. URL: https://mepr.gov.ua/files/KMU_Water%20Strategy_new.pdf.

3. Цілі сталого розвитку: Украї на 2030. URL: https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/sustainable-development-goals.html

4. Широков М.А. Напрямки удосконалення менеджменту водних ресурсів у контексті забезпечення продовольчої безпеки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Вип. 16. Ч. 1. С. 180-185.

5. Мартієнко А. І., Бондаренко С. А. Екологічні інновації в регіональніи інноваціи ніи системі.

Ефективна економіка. 2015. № 8. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4232

6. Семчук Г. М. Становище питного водопостачання в Украї ні. Рекомендації для розробки Закону Украї ни «Про питну воду». Киї в: НДКТІ МГ, 2010. С. 4-18.

7. Крамаренко І. С. Формування та розвиток регіонального інвестиціи ного потенціалу в умовах структурних трансформаціи економіки: теорія, методологія та практика: монографія. Миколаї в: ФОП Швец В.М., 2019. 356 с.

8. Бои ко Є. О. та ін. Екологічні інвестиції : стан та перспективи впровадження на мікро-, мезо- та макрорівнях. Вісник ХНАУ ім. В.В. Докучаєва. Серія: Економічні науки. 2021. № 2., Т. 3. С. 40-49.

9. Irtyshcheva, I. еt аl. The economy of war and postwar economic development: world and Ukrainian realities.

Baltic Journal of Economic Studies. 2022. Vol. 8. рр.78-82.

10. Irtyshcheva, I. еt аl. Mechanisms to Manage the Regional Socio-Economic Development and Efficiency of the Decentralization Processes. International Conference on Human Interaction and Emerging Technologies. 2021. рр. 694-701.

11. Іртищева І. О., Рогатіна Л. П., Крамаренко І.С., Андрющенко Є. Г., Білан В.В. Трансформація інвестиціи ної інфраструктури - запорука економічної безпеки: національнии та регіональнии аспекти. Агросвіт. 2020. № 12. С. 27-33.

References

2. Stratehiia rozvytku vodnoi polityky Ukrainy - Vodna Stratehiia. Ministerstvo zakhystu dovkillia ta pryrodnykh resursiv Ukrainy. [Strategy for the development of water policy of Ukraine - Water Strategy. Ministry of Environmental Protection and Natural Resources of Ukraine]. Available at: https://mepr.gov.ua/files/KMU_Water%20Strategy_new.pdf.

3. Tsili staloho rozvytku: Ukraina 2030. [Sustainable development goals: Ukraine 2030]. Available at: https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/sustainable-development-goals.html

4. Shirokov. M. A. (2017). Directions for improving water resources management in the context of ensuring food security. Naukovyj visnyk Uzhhorods'koho natsional'noho universytetu. no. 16. Vol. 1, pp. 180-185.

5. Martienko, A. I., and Bondarenko, S. A. (2015). «Ecological innovations in the regional innovation system».

Efektyvna ekonomika. no 8. Available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4232

6. Semchuk, G. M. (2010). Stanovysche pytnoho vodopostachannia v Ukraini. Rekomendatsii dlia rozrobky Zakonu Ukrainy «Pro pytnu vodu». [The situation of drinking water supply in Ukraine. Recommendations for the development of the Law of Ukraine «On drinking water»]. NDKTI MH. Kyiv. Ukraine.

7. Kramarenko, I. S. (2019). Formuvannia ta rozvytok rehional'noho investytsijnoho potentsialu v umovakh strukturnykh transformatsij ekonomiky: teoriia, metodolohiia ta praktyka. [Formation and development of regional investment potential in conditions of structural transformations of the economy: theory, methodology and practice: monograph]. FOP Shvets V.M. Mykolaiv. Ukraine.

8. Boyko, E. O. and etc. (2021). «Environmental investments: status and prospects of implementation at the micro, meso, and macro levels». Visnyk KhNAU im. V.V. Dokuchaieva. Seriia: Ekonomichni nauky. no 2. Vol. 3, рр. 40-49.

9. Irtyshcheva, I. and etc. (2022). «The economy of war and postwar economic development: world and Ukrainian realities». Baltic Journal of Economic Studies. Vol. 8, рр. 78-82.

10. Irtyshcheva, I. and etc. (2021). «Mechanisms to Manage the Regional Socio-Economic Development and Efficiency of the Decentralization Processes». International Conference on Human Interaction and Emerging Technologies. рр. 694-701.

11. Irtischeva, I. O., Rogatina, L. P., Kramarenko, I. S., Andryushchenko, E.G. and Bilan V. V. (2020). «Investment infrastructure transformation is a key to economic security: national and regional aspects». Ahrosvit. no 12, рр. 27-33.

Размещено на Allbest.ru