Теоретико-методологічні засади управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу суб’єктів аграрного бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумськии національнии аграрнии університет

Теоретико-методологічні засади управління розвитком інноваційно- інвестиційного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу

Богдан Михайлович Гнатківський кандидат економічних наук, доцент, докторант



Анотація

У статті обґрунтовано теоретико-методологічні засади управління розвитком інноваційно- інвестиційного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу. Визначено та охарактеризовано етапи запровадження інновацій на підприємствах. Запропоновано схему організації процесу інноваційного розвитку й управління ним, яка у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів. Визначено, що стратегічне управління інноваційним розвитком слід розуміти як вид управлінської діяльності, що полягає у виборі напряму досягнення цілі суб'єкта господарювання за нестабільної динаміки та впливу зовнішнього середовища. Формалізовано систему стратегічного управління інноваційним розвитком підприємств та процес стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства. Визначено стадії процесу управління за стратегічними завданнями інноваційного розвитку: постановка цiлей; розробка планiв дiй; контроль за рухом до цiлей; оцiнювання результатiв дiяльностi. Обґрунтовано інтегрований методологічний підхід до управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу аграрних підприємств, який базується на послідовному використанні орієнтирів та конкретизації відповідних інноваційних стратегій, а також відкриватиме можливості для забезпечення інвестиційної привабливості. Встановлено, що аналіз впливу детермінант зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства дає змогу проводити оптимальне для кожного окремого аграрного підприємства моделювання інноваційного розвитку, при чому не обмежуючись однією моделлю, а формувати їх для кожного виробничого напряму та виду продукції.

Ключові слова: управління, підприємство, потенціал, інновації, інвестиції, інноваційно-інвестиційний розвиток.



Abstract

Bohdan HNATKIVSKYI

Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Doctoral Student, Sumy National Agrarian University

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF MANAGEMENT OF INNOVATION AND INVESTMENT POTENTIAL DEVELOPMENT AT AGRICULTURAL BUSINESS ENTITIES

The article substantiates the theoretical and methodological principles of managing the development of innovation and investment potential of agrarian business entities. The stages of introducing innovations at enterprises are defined and characterized. The scheme of the process organization of innovative development and its management is proposed, which within the framework of the enterprise provides close interaction of the functional units in the management system involved in the development, production and sale of new goods and customer service. It was determined that the strategic management of innovative development should be considered as a type of management activity, which consists of choosing the direction of achieving the goal at the economic entity under the unstable dynamics and influence of the external environment. The system of strategic management of innovative development at enterprises and the process of strategic management of innovative development at enterprises have been formalized. The stages of the process of managing the strategic tasks of innovative development are defined: setting goals; development of action plans; control over movement to goals; evaluation of activity results. The well-founded integrated methodological approach to managing the development of the innovation and investment potential at agricultural enterprises, which is based on the consistent use of benchmarks and the specification of relevant innovation strategies, will also open up opportunities to ensure investment attractiveness. It was established that the analysis of the influence of the determinants of the external and internal environment of the enterprise makes it possible to carry out the optimal modeling of innovative development for each individual agricultural enterprise, while not being limited to one model, but to form them for each production direction and type of products.

Keywords: management, enterprise, potential, innovation, investment, innovation and investment development.



Вступ

Сучаснии стан функціонування інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу суб'єктів агробізнесу зумовлює необхідність та актуалізацію основних пріоритетів щодо відповідності концепції сталого розвитку. Це стосується особливо напрямів гармонізації виробничо-комерціи ної мети у стратегічному управлінні щодо створення оперативних і перспективних завдань формування інвестиціи ної привабливості, до яких також слід віднести необхідні процеси щодо пом'якшення автономії локальних та національних чинників, обґрунтованість ранжування інноваціи них стратегічних цілеи за умов обмеженого обсягу необхідних ресурсів. Концепція сталого розвитку надає можливості реалізовувати лише за умов керованості и ефективності інноваціи ного розвитку.

При чому останнє має відбуватись на засадах активного інвестиціи ного передбачення, а не тільки реактивної пристосованості. На жаль, поки що зазначені факти переважним чином спостерігаються за умов поглиблення форм глобалізації, рівнів спеціалізації та можливостеи диверсифікації інноваціи ного виробництва. За таких умов актуалізуються також питання інвестиціи ного забезпечення поглиблення збутових, постачальницьких, техніко-технологічних та наукових зв'язків і взаємовідносин, які спричинятимуть прискорення формування результативних інноваціи них процесів.

Доведено, що концепції планомірного інноваціи но-інвестиціи ного розвитку як основної стратегічної мети відповідними шляхами змінюватимуть пріоритетність та направленість виробничо-господарської діяльності суб'єктів агробізнесу. Тому зменшу- ється можливість вільного вибору при формуванні інноваціи но-інвестиціи них страте- гічних управлінських рішень. Власне через наявність визначених обмежень іннова- ціи ного та інвестиціи ного характеру щодо використання ринкових механізмів у виробничіи сфері аграрного бізнесу не існує вагомих положень для перенесення існуючої теорії стратегічного управління інноваціи но-інвестиціи ним розвитком, які викладено у працях зарубіжних та вітчизняних вчених. Особливо це стосується сфер інноваціи ного забезпечення виробництва аграрної продукції в порівнянні з традиціи ними виробничими об'єктами.

Окреслені проблеми постають перед господарюючими суб'єктами при проведенні адаптації інноваціи них концепціи , зокрема, запровадження відповідного рівня логіс- тики, до інтегрованої системи стратегічного управління аграрними підприємствами у виробничому та комерціи ному ланцюзі. Також залишаються не повністю дослідженими проблеми формування гармонізованих та узгоджених завдань з управлінськими стра- тегіями розвитку інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу при наявності певного обме- ження інституціонального характеру. Такі обставини виникатимуть в результаті вибору пріоритетних цілеи в інших виробничих сферах господарювання та можливої інтеграції учасників в ринковому ланцюзі. Тому питання реалізації стратегічного управління інноваціи но-інвестиціи ним потенціалом в існуючих підприємницьких структурах виробничої аграрної сфері вимагають подальшого дослідження та вирішення.

Проблемам вивчення теоретичних та методологічних засад розвитку інноваціи - но-інвестиціи ного потенціалу присвячені наукові праці О. Амосова, Л. Балабанової, Ю. Вітковського, О. Витвицької , О. Гудзь, М. Дем'яненка, Л. Дикань, С. Ілляшенка, І. Крю- кової , І. Маркіної , С. Марчишинець, К. Макконела, Т. Маренич, В. Павлової , О. Панухник, А. Пересади, Р. Фатхудінова, Б. Язлюка та інших вітчизняних науковців. Однак проблемні питання розвитку інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу потребують подальшого дослідження та пошуку напрямів вирішення даного наукового завдання.

Формулювання цілей статті

Метою статті є дослідження теоретико-методологічних засад управління розвитком інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу.

Виклад основного матеріалу

У контексті досягнення результативності та дієвості механізму привабливості інноваціи но-інвестиціи ного забезпечення підприємницької мети для забезпечення належного рівня конкурентоспроможності суб'єктів агробізнесу окремого значення надано логістичніи інтеграції . Не існування останнього є результатом унеможливлення ефективного використання інвестиціи них ресурсів через недоконцентрацію зусиль в окреміи сфері діяльності.

Запровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації , що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самими інноваціями: недостатньою інформацією про нього і и ого прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії . Оцінити відносні переваги інноваціи на ранніи фазі ї х дифузії особливо важко тоді, коли мова и де про радикальні інновації . Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди и дуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологіи та модернізації продукції .

На думку Й . Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушіи ною силою прии няття рішення про впровадження інновації на підприємстві. До основних видів інновації на підприємстві можна віднести інновації продукції ; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності [10].

Основу інноваціи ної політики на аграрних підприємствах різних галузеи становлять саме інновації товарів. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства - забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваціи ної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють інновації технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інноваціи .

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

нового використання вже відомого продукту;

зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

винаходу справді нового продукту.

У свою чергу, кожнии новии продукт може характеризуватися: наявністю в нього нових технічних рішень, ї х значущістю (науково-технічнии аспект); впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічнии аспект).

Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендаціи , винаходів і технічних рішень) і витрати на ї ї освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то и ого впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень - завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах та ін. Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.

Рівень ризику залежатиме від таких чинників:

Ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприи нятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковии ризик);

рівня технічного здіи снення інновації (технологічнии ризик);

ступеня знаи омства самої фірми (підприємства) з технологією, інновацією та ринком (стратегічнии ризик).

Таблиця 1. Етапи запровадження інновацій на підприємствах

Етапи опанування інноваціи	Сутність діяльності
І. Визначення необхідності в інновації	Обізнаність з проблемою, визнання необхідності в нововведенні; переконання членів організації в необхідності інновації
II. Збір інформації про інновацію	Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про інновації
III. Попередніи вибір інновації	Оцінка інформації про інновації , вибір інновації
IV. Прии няття рішення про впровадження інновації	Розроблення рішення про впровадження інновації , затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво
V. Упровадження	Пробне впровадження, повне впровадження і використання
VI. Інституціоналізація	Рутинізація, дифузія

Джерело: узагальнено автором

Процес інновації на підприємстві як діяльність зі створення комерціи но вигідного товару (ініціи ованого ринком) здіи снюється за такою схемою:

розроблення стратегічних цілеи ;

виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідеи нових товарів; інновація господарювання стратегічний

визначення можливостеи фірми для створення цих виробів;

проведення досліджень з метою реалізації цих можливостеи ;

розроблення нового товару;

проєктування, конструювання товару;

випуск дослідного зразка;

пробнии маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);

запуск товару у виробництво.

Така схема організації процесу інноваціи и управління ними у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві и реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів.

Стратегічне управління інноваціи ним розвитком слід розуміти як вид управлінської діяльності, що полягає у виборі напряму досягнення цілі суб'єкта господарювання за нестабільної динаміки та впливу зовнішнього середовища. Стратегічне управління інноваціи ним розвитком для аграрних підприємств визначає, як саме суб'єкт господарювання проваджуватиме в свою виробничо-комерціи ну діяльність інновації , щоб досягти бажаних результатів. При чому постіи но виходячи з того факту, що и ого середовище має тенденції до постіи них змін.

Отже, стратегічного управління інноваціи но-інвестиціи ним розвитком для забезпечення належного рівня конкурентоспроможності суб'єкта агробізнесу слід оцінювати сучасне становище, виходячи з перспективної задачі. При цьому формується відповіднии механізм реакції на зміни середовища для досягнення поставлених завдань (рис. 1 та рис. 2).

А. Томпсон і Д. Стрікленд [9] розглядають 5 взаємозалежних задач, що складають базову основу формування і функціонування стратегіи підприємства:

визначення сфер діяльності і створення стратегічної бази;

постановка обраних стратегічних цілеи і завдань;

формулювання стратегії для досягнення обраної мети та отриманих результатів діяльності;

реалізація стратегічного плану;

Рис. 1 Взаємозв'язок між продуктивністю праці та використовуваними компетенціями у сільськогосподарському виробництві

Джерело: узагальнено автором оцінка результа- тивності стратегії і зміни стратегічних проєктів, а також методів ї х реалізації.

І. Ансофф [1] виді- ляє наступні стратегії , які слід прии мати при фор- муванні управлінського рішення:

внутрішня оцін- ка організації ;

оцінка зовнішніх можливостеи ;

формулювання мети і вибір завдань;

рішення щодо запровадження диверсифікації і вибору інноваціи них стратегіи диверсифікації ;

вибір конкурентної стратегії ;

формування компонентів інноваціи ної стратегіи диверсифікації у вигляді окремих проєктів.

Рис. 2. Процес стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства

Джерело: узагальнено автором

М. Мескон та ін. [6] вважають, що процеси формування стратегічного управління, в тому числі и для інноваціи , мають включати дев'ять етапів:

вибору місії організації ;

формулювання цілеи організації ;

аналізу зовнішнього середовища;

управлінське дослідження сильних і слабких сторін;

аналізу стратегічних альтернатив;

ISSN 2415-8453. Український журнал прикладної економіки та техніки. 2022 рік. Том 7. № 2.

вибору стратегії ;

реалізації стратегії ;

менеджмент та прогнозування, планування, імплементація, реалізація і контролювання за функціонуванням стратегічних планів;

оцінки стратегії.

Реалізацію управлінських стратегіи можна вважати критичним процесом, тому що саме при успішному ї ї виконанні підприємство досягне головної мети, а неуспішного

з'являться додаткові складнощі. Наи частіше реалізація стратегіи передбачає:

глибоке дослідження зовнішнього та внутрішнього середовища,

аналіз цілеи і сформованої стратегіи ;

оцінку ресурсів та здатності до ї х розподілу;

створення умов для мотивації працівників підприємства під час запровадження стратегіи ;

підготовка можливих варіантів управлінського рішення щодо змін організаціи ної структури.

Підготовка управлінського рішення включатиме:

розробку оптимальної структури управління;

оцінку існуючої організаціи ної та управлінської структури;

порівняння структур управління та організації виробництва з метою оцінки та масштабами необхідних змін;

управління процесом перетворень.

Процес управлiння за стратегічними завданнями інноваціи ного розвитку складатиметься з наступних стадіи :

постановка цiлеи ;

розробка планiв дiи ;

контроль за рухом до цiлеи ;

оцiнювання результатiв дiяльностi.

Конкурентне середовище основної виробничо-комерціи ної діяльності суб'єктів агробізнесу з поєднанням можливостеи запровадження інноваціи них моделеи розвитку визначатиме наступні виокремлені структурні фактори:

конкурентоспроможність галузі;

репутація галузі;

стандартизація технології ;

вертикальна координація з потенціи ними споживачами;

асигнування на дослідження и розробки інноваціи ;

маркетингова підтримка інноваціи ного товару;

фінансова підтримка (інвестиціи не забезпечення інноваціи ної діяльності) зі сторони державних структур.

Критеріями оцінки стратегіи є:

послідовність;

структура;

компетентність;

можливості реалізації інноваціи в певному оточенні.

Обґрунтовано інтегровании методологічнии підхід до управління розвитком інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу аграрних підприємств, якии базується на послідовному використанні орієнтирів та конкретизації відповідних інноваціи них стратегіи , а також відкриватиме можливості для забезпечення інвестиціи ної привабливості (рис. 3).

При чому стратегічне управління інноваціи но-інвестиціи ним розвитком суб'єктів аграрного бізнесу складається з відповідних орієнтирів, підходів, рівнів, загальних стратегіи , які пов'язані між собою сформованим методологічним підходом.



Рис. 3. Інтегрований методологічний підхід до управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу Джерело: узагальнено автором

Аналіз впливу вказаних детермінант зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства дає змогу проводити оптимальне для кожного окремого аграрного підприємства моделювання інноваціи ного розвитку, при чому не обмежуючись однією моделлю, а формувати ї х для кожного виробничого напряму та виду продукції . Отримані моделі кожної попередньої стадії імплементуються в процесі генерації наступної моделі, що зумовлює взаємозв'язок між ними. Характер цього зв'язку є критеріальним (наявність залежності характеристик сукупності моделеи розвитку інноваціи но- інвестиціи ного потенціалу підприємства), причинно-наслідковии (хронологічно послідовне використання попередніх моделеи ) і заперечувально-дозвільнии (частковии прояв наслідково-причинного характеру, полягає в необхідності отримання очікуваних результатів використання попередніх моделеи для доцільності подальшої імплементації та реалізації наступних моделеи ).

Моделювання стратегіи розвитку інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу супроводжується наявністю додаткового інструмента формування окремих елементів моделеи - алгоритму переважного вибору, якии дозволяє виконувати оцінку переваг вибору варіантів стратегіи та інструментів мобілізації інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу.

При чому стратегічне управління інноваціи но-інвестиціи ним розвитком суб'єктів аграрного бізнесу складається з відповідних орієнтирів, підходів, рівнів, загальних стратегіи , які пов'язані між собою сформованим методологічним підходом.

Аналіз впливу вказаних детермінант зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства дає змогу проводити оптимальне для кожного окремого аграрного підприємства моделювання інноваціи ного розвитку, при чому не обмежуючись однією моделлю, а формувати ї х для кожного виробничого напряму та виду продукції . Отримані моделі кожної попередньої стадії імплементуються в процесі генерації наступної моделі, що зумовлює взаємозв'язок між ними. Характер цього зв'язку є критеріальним (наявність залежності характеристик сукупності моделеи розвитку інноваціи но- інвестиціи ного потенціалу підприємства), причинно-наслідковии (хронологічно послідовне використання попередніх моделеи ) і заперечувально-дозвільнии (частковии прояв наслідково-причинного характеру, полягає в необхідності отримання очікуваних результатів використання попередніх моделеи для доцільності подальшої імплементації та реалізації наступних моделеи ).

Моделювання стратегіи розвитку інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу суб'єктів аграрного бізнесу супроводжується наявністю додаткового інструмента формування окремих елементів моделеи - алгоритму переважного вибору, якии дозволяє виконувати оцінку переваг вибору варіантів стратегіи та інструментів мобілізації інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу.



Висновки та перспективи подальших розвідок

Отже, можна констатувати, що організація процесу інноваціи ного розвитку и управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, що беруть участь у розробленні, виробництві и реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів. Стратегічне управління інноваціи ним розвитком слід розуміти як вид управлінської діяльності, що полягає у виборі напряму досягнення цілі суб'єкта господарювання за нестабільної динаміки та впливу зовнішнього середовища. Стадії процесу управлiння за стратегічними завданнями інноваціи ного розвитку: постановка цiлеи ; розробка планiв дiи ; контроль за рухом до цiлеи ; оцiнювання результатiв дiяльностi. Інтегровании методологічнии підхід до управління розвитком інноваціи но-інвестиціи ного потенціалу аграрних підприємств базується на послідовному використанні орієнтирів та конкретизації відповідних інноваціи них стратегіи , а також відкриватиме можливості для забезпечення інвестиціи ної привабливості.



Список літератури

1. Ансофф І. Стратегічне управління; пер. з англ. М.: Економіка, 1989. 563 с.

2. Вітковський Ю.П. Механізми управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу сільськогосподарських товаровиробників та ї х об'єднань. Український журнал прикладної економіки. 2019. Том 4. № 3. С. 400-406.

3. Гудзь О.Є. Ідентифікація та управління інноваційно-інвестиційним потенціалом підприємства. Науковий вісник Мукачівського державного університету, Серія Економіка. 2015. Випуск 2(4). Частина 1. С. 101-106.

4. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: монографія. Суми: Університетська книга, 2007. 273 с.

5. Маркіна І.А. Розвиток інноваційно-інвестиційного потенціалу промислового сектору. Актуальні проблеми інноваційної економіки. 2019. № 2. С. 5-11.

6. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М.: Дело, 1992. 702 с.

7. Пащенко О.П. Стратегічне управління розвитком підприємства. Вісник Хмельницького національного університету. 2011. № 2. Т.2. С. 99-103.

8. Раєвнєва О.В. Управління розвитком підприємства: методологія, механізми, моделі: монографія. Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. 496 с.

9. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: пер. с англ. М.: Вильямс, 2009. 928 с.

10. Шумпетер Й.А. Теорія економічного розвитку: Дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу; пер. з англ. К.: Вид. дім «Києво-Могил. акад.», 2011. 242 с.



References

1. Ansoff, I. (1989). Stratehichne upravlinnia. [Strategic management]. Ekonomika. Moscow. Russia.

2. Vitkovs'kyj, Yu.P. (2019). «Management mechanisms for the development of innovation and investment potential of agricultural producers and their associations». Ukrains'kyj zhurnal prykladnoi ekonomiky. vol. 4, no. 3, pp. 400

3. Hudz', O.Ye. (2015). «Identification and management of the enterprise's innovation and investment potential». Naukovyj visnyk Mukachivs'koho derzhavnoho universytetu, Seriia Ekonomika. vol. 2(4), part 1, pp. 101-106.

4. Illiashenko, S.M. (2007). Upravlinnia innovatsijnym rozvytkom: problemy, kontseptsii, metody. [Management of innovative development: problems, concepts, methods]. Universytets'ka knyha, Sumy. Ukraine.

5. Markina, I.A. (2019). «Development of the innovation and investment potential of the industrial sector».

6. Aktual'ni problemy innovatsijnoi ekonomiky. no. 2, pp. 5-11.

7. Meskon, M., Al'bert, M., Khedoury, F. (1992). Osnovy menedzhmenta. [Fundamentals of management]. Delo. Moscow. Russia.

8. Paschenko, O.P. (2011). «Strategic management of enterprise development». Visnyk Khmel'nyts'koho natsional'noho universytetu. no. 2 (2), pp. 99-103.

9. Raievnieva, O.V. (2006). Upravlinnia rozvytkom pidpryiemstva: metodolohiia, mekhanizmy, modeli. [Enterprise development management: methodology, mechanisms, models]. VD «INZhEK». Kharkiv. Ukraine.

10. Tompson, A.A., Stryklend, A.Dzh. (2009). Stratehycheskyj menedzhment. [Strategic management]. Vyl'iams. Moscow. Russia.

11. Shumpeter, J.A. (2011). Teoriia ekonomichnoho rozvytku: Doslidzhennia prybutkiv, kapitalu, kredytu, vidsotka ta ekonomichnoho tsyklu. [Theory of Economic Development: A Study of Profits, Capital, Credit, Interest, and the Economic Cycle]. Vyd. dim «Kyievo-Mohyl. akad.». Kyiv. Ukraine.

Размещено на Allbest.ru