Стратегічний менеджмент: орієнтаційна гнучкість як фактор адаптації до прискорених технологічних змін

Юшин Сергій Олександрович,

доктор економічних наук, професор, головний науковий співробітник

м. Київ

Анотація

Після проголошення державного суверенітету Україна йде від адміністративної системи до системи ринкової. На першому етапі вона була переважно орієнтована на прискорення процесу роздержавлення і приватизації власності. Безумовно, власність - інструмент активізації діяльності, у тому числі законодавчої. Але технологічні зміни вимагають залучення до виробничих процесів фахівців і менеджерів. Відсутність дієвого стратегічного менеджменту, здатного генерувати таку орієнтаційну гнучкість, яка б уможливила адаптацію національної економіки до прискорених технологічних змін, провокує кризовий стан. Вихід з кризи - системний характер визначення державного регулювання економіки та його органічне поєднання з ринковими саморегуляторами.

Визначальною рисою сучасної цивілізації є прискорений рух до стану Глобального інформаційного суспільства (Окінавська хартія, 2000 р.), стратегія розвитку якого має супроводжуватися ефективним партнерством приватного сектору і держави, адаптацією досконалих систем управління. Відповідно до цих вимог, Україна робить важливі стратегічні кроки у напрямку цифровізації своєї економіки з врахуванням пріоритетів забезпечення реалізації сталого розвитку.

В принципі, державна політика України формується на основі врахування необхідності конвергенції ринкових і державних механізмів. Загалом, на актуальність підготовки та перепідготовки національних фахівців з питань менеджменту вказували численні державні акти. Але практичних рішень та дій у даному напрямку на галузевому і державному рівнях не спостерігається.

Сучасне прискорення технологічних змін (рух до формування інформаційного суспільства на фоні вимог реалізації Цілей сталого розвитку) вкрай актуалізує запровадження дієвого стратегічного менеджменту, який має забезпечити адаптацію до згаданих змін. Але реальна дієвість стратегічного менеджменту недосяжна без наявності у ньому орієнтаційної гнучкості. Окремі елементи орієнтаційної гнучкості у державних актах формально декларуються, але характеру цілісної конструктивної системи вони поки не отримали. Через це стратегічний менеджмент в Україні поки не може вважатися інструментом змін.

Ключові слова: стратегія, менеджмент, ринкове саморегулювання, макроекономічне регулювання, пріоритет, адаптація, технологія.

Abstract

Yushin Sergey Olexandrovich Doctor of Economic Science, Professor, chief researcher, NSC «Institute of Agrarian Economics» NAASU, Kyiv

Strategic management: orientation flexibility as a factor of adaptation to accelerated technological changes

After the proclamation of state sovereignty, Ukraine moved from an administrative system to a market system. At the first stage, it was mainly focused on accelerating the process of privatization and privatization of property. Of course, property is a tool to intensify activities, including legislation. But technological changes require the involvement of specialists and managers in production processes. The lack of effective strategic management capable of generating such flexibility that would allow the national economy to adapt to accelerated technological change, provokes a crisis. The way out of the crisis is the systemic nature of the definition of state regulation of the economy and its organic combination with market selfregulators.

The defining feature of modern civilization is the accelerated movement to the state of the Global Information Society (Okinawa Charter, 2000), the development strategy of which must be accompanied by effective partnership between the private sector and the state, adaptation of advanced governance systems. In accordance with these requirements, Ukraine is taking important strategic steps towards the digitalization of its economy, taking into account the priorities of sustainable development.

In principle, the state policy of Ukraine is formed on the basis of taking into account the need for convergence of market and state mechanisms. In general, the relevance of training and retraining of national management specialists was indicated by numerous government acts. But practical decisions and actions in this direction at the sectoral and state levels are not observed.

Modern acceleration of technological change (movement towards the formation of the information society against the background of the requirements of the Sustainable Development Goals) is extremely relevant to the introduction of effective strategic management, which should ensure adaptation to these changes. But the real effectiveness of strategic management is unattainable without the presence of orientation flexibility. Some elements of orientation flexibility in state acts are formally declared, but they have not yet received the character of a holistic constructive system. Because of this, strategic management in Ukraine cannot yet be considered an instrument of change.

Keywords: strategy, management, market self-regulation, macroeconomic regulation, priority, adaptation, technology.

Основна частина

Постановка проблеми. Перші свої кроки до проголошення державного суверенітету Україна робила від запропонованої у СРСР програми 500 днів», де був передбачений зазначений термін переходу від адміністративної системи до системи ринкової. Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки. (схвалена у 1990 р. постановою Верховної Ради УРСР №438) відмовилася від моделі еволюційного переходу до ринку (10-15 років сприймалися як надто тривалий шлях переходу) і затвердила власну орієнтацію на прискорення процесу роздержавлення і приватизації власності, стверджуючи, що перехід до ринку на засадах гнучкої системи підтримки підприємництва є цілком реальний протягом 1991-1992 рр., тобто приблизно за ті ж 500 днів. Безумовно, власність - це засіб активної діяльності [1, с. 381], а також це вісь, навколо якої обертається усе законодавство [2, с. 225]. Але процес технологічних змін викликає потребу у залученні до управління виробництвом фахівців різного профілю, кожен з яких має спеціальні знання і які будуть служити тим цілям, заради яких виробництво було створено підприємцем [3, с. 144]. А тому формування корпусу власників (підприємців) у складному в технологічному плані господарюванні мало б було супроводжуватися формуванням корпусу кваліфікованих менеджерів. Нажаль, як свідчить Постанова Верховної Ради України «Про основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період» (№61, 1994 р.), відсутність ефективного стратегічного менеджменту, здатного генерувати орієнтаційну гнучкість, яка б уможливила адаптацію національної економіки до прискорених технологічних змін, саме й обумовила її кризовий стан. Постанова №61 вірно констатувала факт, що ефективність наступних перемін залежить від точності вибраних кроків на першому етапі. І цілком логічним були запропоновані нею кроки виходу з кризи: системний і комплексний характер визначення державного регулювання економіки, з урахуванням його органічного поєднання з ринковими саморегуляторами; встановлення оптимального співвідношення державних та ринкових регуляторів економічної системи; визначення державних пріоритетів та механізму їх забезпечення; формування ефективної конкурентоспроможної національно-орієнтованої ринкової економіки, розробка та впровадження на головних напрямках науково-технічного прогресу технологій світового рівня.

Визначальною рисою сучасної цивілізації є прискорений рух до стану Глобального інформаційного суспільства (далі - ГІС). Окінавська хартія ГІС (2000 р.) наголосила на тому, що стратегія розвитку ГІС має супроводжуватися створенням гнучкої конкуренції, ефективним партнерством приватного сектору і держави, заходів з адаптації, досконалих систем управління, людських ресурсів, рівень яких відповідали б вимогам інформаційного віку. Відповідно до цього, Україна робить важливі стратегічні кроки у напрямку цифровізації економіки з врахуванням пріоритетів забезпечення реалізації сталого розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Визначальні наукові принципи формування та розвитку стратегічного менеджменту висвітлені у працях таких українських учених як І. Лукінов, М. Кропивко, С. Дем'яненко К. Мазур. Але цілий ряд його аспектів, обумовлених необхідністю адаптації до стандартів глобального інформаційного суспільства та цілей сталого розвитку, потребують поглибленого дослідження як складної системи, що еволюціонує.

Мета статті - дослідження еволюції орієнтаційної гнучкості стратегічного менеджменту - фактору адаптації до прискорених технологічних змін в Україні на етапі руху до інформаційного суспільства і реалізації цілей сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу. За Аристотелем, форми діяльності необхідно узгоджувати з фактором часу, бо, по-перше, «закон безсилий примусити до покори всупереч існуючим звичаям; це здійснюється лише з плином часу», по-друге, «розум велить утримуватися через майбутнє, бажання ж спонукають до здійснення відразу ж» [1, с. 427; 4, с. 443]. А «чим більше ми покладаємося на короткострокове, стверджує І. Адізес, тим з більш серйозними довгостроковими проблемами ми стикаємося» [5, с. 201]. Зрозуміло, якщо у суспільстві переважає операційність рішень та дій, а не їх стратегічність, така часова асиметрія посилює ризики помилок і нівелює зусилля реформаторів. На це вказує і К. Шваб: «поглиблення в нагальні проблеми не дозволяють стратегічно усвідомлювати інновації, що формують наше майбутнє» [6, с. 15].

А. Сміт визначав періоди реформ у 50-100 чи 200 років (в залежності від масштабу процесу) [7, с. 256, 415]. Та прискорення технологічного прогресу сягає таких темпів, що за одне покоління здійснюється перехід до нових горизонтів буття (наприклад, до ГІС). Наслідок такого «темпоралізму, зазначав П. Сорокін, - прискорення темпу нашого життя і ритму соціальних змін» [8, с. 365]. І тут перемога чекає на того, хто зуміє своєчасно зорієнтуватися на характер тих змін і адаптуватися до них: «зіставлення темпу змін з темпом адаптації до них і покаже нам, що потрібно вважати їх кінцевим результатом» [9, с. 50]. Практика адаптації до господарських змін незаперечно доводить важливість раціональних управлінських рішень та дій. Адаптація, вважають класики менеджменту, «охоплює всі дії стратегічного характеру, що покращують відносини компанії з її оточенням» [10, с. 180]. Отже, гнучкість орієнтирів стратегічного менеджменту - нині стає інструментальною основою своєчасності адаптації підприємства до швидких змін зовнішнього середовища.

Набуття Україною державного суверенітету знаменувало розгортання радикальних реформаційних процесів і переорієнтацію на революційну модель реформування (відмову від моделі еволюційної: замість 10-15 років - менш ніж 2 роки). І це у ситуації, коли, як вказував Л.Д. Кучма, «на початковому етапі реформ… вони розгорталися без будь-якого обґрунтування, не було навіть приблизного уявлення про те, як і у якій послідовності їх здійснювати», тим більше що «піонери наших реформ переоцінили «невидиму руку ринку» [11, с. 159, 186]. Начебто світова практика довела те, що «ринкові закони діють лише в інституційних рамках» [8, с. 50], тобто що діяльність будь-якого підприємства повинна узгоджуватися з орієнтирами державної політики. Саме на цьому наполягав І.І. Лукінов, стверджуючи, що «високорозвинуті моделі гармонійно функціонують не стільки за діяння вільної ринкової кон'юнктури, а скільки за діяння науково обґрунтованої системи раціонального менеджменту, регулювання процесів в економіці на макро- і мікроекономічному рівнях», що викликає потребу у «синтезі ідей стихійно-ринкового та свідомо-державного регулювання суперечливих соціально-економічних процесів» [12, с. 15, 86].

В принципі, державна політика України формується на основі врахування необхідності конвергенції ринкових і державних механізмів. Наприклад, ст. 13 Конституції України декларує: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Закон України №1602 «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000 р.) у ст. 5 вказує: показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку є орієнтиром для розроблення суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів. Дана позиція набула свого розвитку у Господарському кодексі України, де ст. 5.1 визначає правовий господарський порядок в Україні через оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, а ст. 11.5 говорить, що суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності. Важливо й те, що у даному кодексі у меті підприємництва (ст. 42.1) на першому місці стає досягнення економічних і соціальних результатів, а одержання прибутку - на другому місці. Аналогічно у ст. 62.1 визначена й мета створення підприємства: спочатку - задоволення суспільних потреб, а вже потім - потреб особистих.

Загалом, на актуальність підготовки та перепідготовки національних фахівців з питань менеджменту у 1993 р. вказував Закон України №3744 «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні». Проте, у 2000 р. у Посланні Президента України №276а говориться про те, що «впродовж усіх років незалежності не вдавалося сформувати дієздатне ядро управлінської еліти, висококваліфікованих менеджерів; як наслідок, кадровий потенціал ринкових перетворень лишається вкрай обмеженим, і особливо позначаються слабкість середньої ланки управління, недостатній менеджмент не лише на державних підприємствах, а й у багатьох недержавних підприємницьких структурах». У 2005 р. Закон України №2982 «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» актуалізує підвищення рівня менеджменту в організації господарської діяльності суб'єктів аграрного сектору. Затверджена у 2007 р. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року» передбачала: створення конкурентоспроможної системи управління аграрним сектором економіки, яка відповідає міжнародним стандартам менеджменту та вимогам СОТ і директив ЄС; запровадження моделі, яка раціонально поєднує державну і недержавну форму управління у тісній взаємодії з практичним менеджментом на рівні окремих галузей і підприємств. Але практичних рішень та дій у даному напрямку на галузевому і державному рівнях не спостерігається.

Затверджена у 2018 р. «Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки» наголошує на тому, що відсутність практик щодо технологій - драйверів Індустрії 4.0, а також недостатнє володіння інноваційним/інвестиційним менеджментом, методами управління є реальними перешкодами на шляху до Індустрії 4.0. Для розвитку сільського господарства важливим є впровадження цифрового землеробства - принципово нової стратегії менеджменту, що базується на застосуванні цифрових технологій, та новий етап розвитку агросфери, пов'язаний з використанням геоінформаційних систем, глобального позиціонування, бортових комп'ютерів та смарт-устаткування, а також управлінських та виконавських процесів, здатних диференціювати способи оброблення, внесення добрив, хімічних меліорантів і захисту рослин.

Категорія «менеджмент» диверсифікується (енергетичний, екологічний, кадровий, соціальний, антикризовий, ризик-, проектний, програмний, ресурсний, адміністративний, інвестиційний, інноваційний, аграрний, лісовий, тощо). На актуальність формування засад стратегічного менеджменту вказували Укази Президента України (№810, 1998 р.; №599, 2000 р.; №392, 2020 р.). Але варто наголосити на тому, що численні спроби прийняти Закон України «Про стратегічне планування» виявилися невдалими. І тут виникає певна колізія, бо вищезгаданий Закон України №1602 регулює коротко- і середньострокові програми економічного і соціального розвитку. І якщо проєкт підприємства розрахований на довгострокову перспективу, то, згідно із ст. 5 Закону України №1602 і ст. 11.5 Господарського кодексу України, він не може претендувати на передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

Ф. Бродель вважав: найважливіша для загальної історії капіталізму якість: випробувану гнучкість та здатність до трансформації і адаптації [13, с. 432].

На думку І. Адізеса, швидке адаптування компанії до змін, які сталися у зовнішньому або внутрішньому середовищі, необхідне для того, щоб вижити у турбулентному середовищі, коли хороший управлінець повинен робити набагато більше, ніж виробляти результат і стежити за тим, щоб інші теж виробляли результати; він повинен бути ще й підприємцем, ініціатором дій, здатним піддати аналізу вплив різних сил зовнішнього середовища на організацію, а також сильні і слабкі сторони організації і відповідно з ними визначити стратегічний курс дій, який буде найбільшою мірою відповідати змінам, що відбуваються [5, с. 45, 50].

У докторській дисертації О.І. Дація [14] було встановлено, що процесу практичного освоєння агропромисловими підприємствами інноваційних розробок перешкоджають слабка адаптація до сучасних вимог інноваційної активності, безсистемність інноваційної діяльності, низький рівень адаптації інноваційної продукції до регіональних умов практики, а також відставання адаптації функцій державного управління до вимог інноваційного розвитку (недосконалий економічний механізм управління інноваційними процесами).

Отже, адаптація компліментарна до гнучкості. І. Ансофф бачить користь стратегічної гнучкості у тому, за орієнтирами гнучкості та синергізму можна використати експертну оцінку управління, висловивши її в балах (неувага до деяких орієнтирів - таких, як гнучкість фірми, - поставить під загрозу її стабільність та саме існування) [15, с. 112]. І.І. Лукінов сенс ринкової конкуренції вбачав у можливості створювати все більш гнучкі виробничі системи [12, с. 154].

Угода про асоціацію між Україною та ЄС (2014 р.) визначила пакет вимог до України, куди увійшли адаптація законодавства, регуляторна адаптації (у т. ч. й до ключових елементів acquis ЄС), адаптація та застосування технічних регламентів, стандартів і робіт з оцінки відповідності. Отже, адаптаційний аспект цього дослідження є актуальним у теоретичному і практичному плані. Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року (2013 р.) вказує, що входження до світового економічного простору потребує адаптації до умов, що змінюються, а також удосконалення аграрної політики.

Концепція переходу УРСР до ринкової економіки (1990 р.) передбачала гнучку система підтримки підприємництва. Концепція Національної програми відродження села на 1995-2005 роки передбачала розроблення гнучкої системи державного регулювання ринку праці з ефективним механізмом стимулювання переміщення у сільську місцевість підприємств, їх філій, розвитку малого бізнесу. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку (1999 р) була орієнтована на сприяння формуванню такої моделі організації НДДКР в Україні, яка б поєднувала в собі елементи ринкової економіки із збереженням гнучких важелів державного регулювання цієї сфери. Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» вказує: законодавство має сприяти гнучкому застосуванню відповідних економічних інструментів для стимулювання впровадження інноваційних екологічних технологій, розв'язанню екологічних проблем.

У актах Президента України фактор гнучкості також отримав своє звучання: 1998 р. - необхідний правовий фундамент для розбудови на регіональному і місцевому рівні гнучкої та ефективної організації управління; 2000 р. - гнучке поєднання інструментів державного регулювання та корпоративного управління; 2015 - створення ефективної, прозорої, відкритої та гнучкої структури публічної адміністрації із застосуванням новітніх інформаційно-комунікативних технологій (е-урядування), яка здатна виробляти і реалізовувати цілісну державну політику, спрямовану на суспільний сталий розвиток і адекватне реагування на внутрішні та зовнішні виклики; 2021 р. - адаптивність - це оперативне реагування на зміни міжнародного середовища, ефективний кризовий менеджмент у сфері зовнішньої політики України, інноваційність у підходах та інструментаріях, гнучкість у прийнятті рішень.

У актах Кабінету Міністрів України фактор гнучкості згадувався з 1994 р.

- гнучкість і динамічність управління це можливість швидкого та адекватного реагування на зміни в кон'юнктурі ринку і зовнішньому середовищі; 1966 - забезпечення гнучкості виробничої сфери, її швидку адаптацію до вимог ринку через розвиток малого та середнього бізнесу; 2007 р. - запровадження принципу гнучкого управління використанням природних ресурсів; адаптації, що полягає у здійсненні взаємопов'язаних процесів проектування та модернізації структурних складових системи і забезпеченні її гнучкого пристосування до нових потреб; 2011 р. - реалізація гнучкої макроекономічної політики з урахуванням впливу зовнішніх і внутрішніх факторів з метою поліпшення умов роботи бізнесу; 2018 р. - створення єдиної комплексної законодавчої основи саморегулювання в Україні повинно супроводжуватися гнучким переходом до нового регулювання. Але у 2022 р. вже йшла мова про низький рівень управлінської спроможності керівного складу та культури врядування у сфері вищої освіти, а також про формалізм і негнучкість у підходах до організації освітньої, науково-технічної та інноваційної діяльності. Отже, проблема гнучкості менеджменту поки ще не стала пріоритетною.

Е. Тоффлер вказував: орієнтована реакція - не катастрофа, а дана від природи здатність людини - один із ключових адаптаційних механізмів, що готує людину для битви, але одночасно він попереджав, що «шок майбутнього»

- дезорієнтація - наслідок передчасного приходу майбутнього, що може виявитися найсерйознішою хворобою завтрашнього дня [16, с. 23, 363].

І.І. Лукінов стверджував, що ми маємо значний корпус кваліфікованих керівників і фахівців високого класу, але їм треба створити всі умови для переорієнтації та опанування знаннями сучасного менеджменту і ринкової кон'юнктури та бізнесу в самому широкому розумінні цього слова [12, с. 101]. На актуальність такої переорієнтації ще у 1990 р. вказував Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві» (№400). На важливість орієнтації вказував вищезгаданий Закон України №1602. Угода про асоціацію між Україною та ЄС (2014 р.) передбачає пришвидшення зорієнтованого на результат та практичного співробітництва між Сторонами. У актах Кабінету Міністрів України постійно підкреслюється актуальність фактору орієнтації/переорієнтації господарювання: 2006 р. - переорієнтувати економіку регіонів на інноваційну модель розвитку; 2009 р. - переорієнтація вітчизняного науково-технічного потенціалу на задоволення потреб інноваційного розвитку економік держав; 2011 р. - переорієнтація заходів державного стимулювання та підтримки на розвиток галузей економіки, від яких можна швидко отримати найбільший мультиплікативний ефект; 2013 р. - надання підтримки інноваційно-орієнтованим суб'єктам малого і середнього підприємництва; орієнтація на підтримку розвитку кооперації із застосуванням кластерної моделі; 2018 р. - Цифровізація повинна орієнтуватися на міжнародне, європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до ЄС, виходу на європейський і світовий ринок; 2020 р. - визначення стратегічних орієнтирів та створення умов для послідовної зміни структури економіки, її диверсифікації з урахуванням можливостей розвитку діяльності з високою доданою вартістю та фокусування на унікальних можливостях, компетенціях, ресурсах регіонів і формування альтернативної економічної бази їх розвитку на інноваційній основі; 2021 р. - орієнтація на досягнення коротко - та середньострокових економічних вигод має негативні наслідки для природного середовища у довгостроковій перспективі.

Висновки. Сучасне прискорення технологічних змін (рух до формування інформаційного суспільства на фоні вимог реалізації Цілей сталого розвитку) вкрай актуалізує запровадження дієвого стратегічного менеджменту, який має забезпечити адаптацію до згаданих змін. Але реальна дієвість стратегічного менеджменту недосяжна без наявності у ньому орієнтаційної гнучкості. Окремі елементи орієнтаційної гнучкості у державних актах формально декларуються, але характеру цілісної конструктивної системи вони поки не отримали. Через це стратегічний менеджмент в Україні поки не став дієвим інструментом змін.

Література

1. Аристотель. Соч. в 4-х т. Т.4. Пер. М.: Мысль, 1983. С. 375-644.

2. Гегель Г. Работы разных лет. В 2-х т. Т. 1. / Пер. с нем. М.: Мысль, 1972. 668 с.

3. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество: / Пер. с англ. М.: АСТ 2004. 602 с.

4. Аристотель. Соч. в 4-х т. Т. 3 / Пер. М.: Мысль, 1981. С. 263-378.

5. Адизес И. Управление жизненным циклом корпорации / Пер. с англ. СПб.: Питер, 2007. 384 с.

6. Шваб К. Четвертая промышленная революция / Пер. с англ. М.: Форм, 2016. 208 с.

7. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. / Пер. с англ. М.: ЭКСМО, 2007. 960 с.

8. Сорокин П. Социальная и культурная динамика / Пер. с англ. СПб.: РХГИ, 2000. 1056 с.

9. Поланьи К. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / Пер. с англ. СПб.: Алетейя, 2002. 313 с.

10. Мескон М.Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. М.: Дело, 1998. 493 с.

11. Кучма Л. Украина - не Россия. / Л. Кучма. М.: Время, 2004. 560 с.

12. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). К.: ІН НАНУ, 1997. 455 с.

13. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV-XVIII вв. Т. 3. Время мира: / Пер. с фр. М.: Прогресс, 1992. 678 с.

14. Дацій О.І. Ефективність інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві: Автореф. дис… д-ра екон. наук: 08.02.02 / О.І. Дацій; ННЦ «Ін-т аграр. економіки» УААН. - К., 2005. - 39 с.

15. Ансофф И. Стратегическое управление / Пер. с англ. М.: Экономика, 2005. 262 с.

16. Тоффлер Э. Шок будущего / Пер. с англ. М.: ООО «ACT», 2002. 557, [3] с.

References

1. Aristotel' [Aristotel']. (vol. 1-4). M.: Mysl' [in Russian].

2. Gegel', G. (1972). Raboty raznyh let. (vol. 1-3). M.: Mysl' [in Russian].

3. Gjelbrejt, Dzh. (2004). Novoe industrial' noe obshhestvo [New industrial society]. M.: AST [in Russian].

4. Aristotel' [Aristotel']. (vol. 1-4). M.: Mysl' [in Russian].

5. Adizes, I. (2007). Upravlenie zhiznennym ciklom korporacii [Corporation life cycle management]. SPb.: Piter [in Russian].

6. Shvab, K. (2016). Chetvertajapromyshlennaja revoljucija [The fourth industrial revolution]. M.: Form [in Russian].

7. Smit, A. (2007). Issledovanie o prirode i prichinah bogatstva narodov [Research on the nature and causes of the wealth of nations]. M.: JeKSMO [in Russian].

8. Sorokin, P. (2000). Social' naja i kul' turnaja dinamika [Social and cultural dynamics]. SPb.: RHGI [in Russian].

9. Polan' I, K. (2002). Velikaja transformacija: politicheskie i jekonomicheskie istoki nashego vremeni [Great transformation: political and economic origins of our time]. SPb.: Aletejja [in Russian].

10. Meskon, M.H. Al' bert, M., Hedouri, F. (1998). Osnovy menedzhmenta [Fundamentals of management]. M.: Delo [in Russian].

11. Kuchma, L. (2004). Ukraina - ne Rossija [Ukraine is not Russia]. M.: Vremja [in Russian].

12. Lukmov, І.І. (1997). Ekonomichni transformacu (naprikinci XXstorichchja) [Economical transformations (for example, the twentieth century)]. K.: IN NANU [in Ukrainian].

13. Brodel', F. (1992). Material' naja civilizacija, jekonomika i kapitalizm. XV-XVIII vv. [Material civilization, economy and capitalism. XV-XVIII centuries]. (vol. 1-3). M.: Progress [in Russian].

14. Dacij, O.I. (2005). Efektivrnst' mnovadjnoi.' dyal&apos^osti v agropromislovomu virobnictvі [Efficiency of innovative activities in agro-industrial production].Extended abstract of Doctor's thesis. K. SNNC «In-t agrar. е^шт.^» UAAN [in Ukrainian].

15. Ansoff, I. (2005). Strategicheskoe upravlenie [Strategic management]. M.: Jekonomika [in Russian].

16. Toffler, Je. (2002). Shok budushhego [Future shock]. M.: OOO «ACT» [in Russian].

Размещено на Allbest.ru