Документознавство: сучасний стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Інститут філології та масових комунікацій

Кафедра документознавства та інформаційної діяльності

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Документознавство»

Тема: «Документознавство: сучасний стан та перспективи розвитку»

Виконала: студентка 1 курсу, ЗІС-22-1,

Бугай Оксана Іванівна

Перевірила:

Ст. викладач кафедри туризму, документних та міжкультурних

комунікацій

Федірко Анна Василівна

Київ 2022

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Становлення сучасного документознавства та його розвиток у ХХ столітті

1.2 Внесок українських науковців в розвиток документознавчої науки

1.3 Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Важливою галуззю діяльності суспільства є ділова сфера, яка полягає установленні партнерських контактів між закладами, підприємствами, установами, державами, а також у налагоджуванні приватних стосунків між людьми.

Актуальність теми -документознавство досить нова, цікава і корисна наука, яку слід розглядати і досліджувати, адже є багато концепцій відомих професорів

у сфері діловодства та документознавства.

Об'єкт дослідження - наукова дисципліна, яка досліджує процеси створення

й функціонування документів та розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем та методи їхньої діяльності.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні аспекти документознавства як науки.

Мета дослідження - дослідити теоретичні та практичні аспекти документознавства як науки.

Завдання теми - теоретичні основи документознавства як наукової дисципліни і історія та сучасний стан розвитку документознавства в Україні.

Методи дослідження - аналіз документів, порівняльний метод.

У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розбудова незалежної України неможлива без духовного відродження нації.

А духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та засвоєння культурних надбань, створених ним упродовж багатьох століть. Сотні років неволі, протягом яких жорстоко нищилася наша культура десятиліттями, коли вся державна машина була запрограмована на нівеляціюрізних націй, деформували всі сфери життя одного з найчисленніших народів Європи. Тривале фізичне та духовне насильство над усім, щостосувалося українців як нації, призвело до відчуження їх від власноїкультури. Забувалася мова, традиції, руйнувалися віками формовані норми.Українську мову офіційно забороняли. Тому управлінське документознавствов усіх галузях виробництва та суспільного життя велося російською мовою.

Спроба подати документацій не забезпечення управління, його справочинство як узагальнене, системне явище, як вияв вищої потреби об'єкта управління в певному рівні впорядкування, необхідного учасникам виробничого процесу, як культуру операційної управлінської технології, що становить частку загальної культури нації. Документ як основний носій інформації необхідний для стабільної діяльності організації. На основі документів приймаються рішення управлінського, виробничого та господарського характеру. При роботі з документами слід керуватися виробленими в процесі вітчизняної та світової практики методами і прийомами, що забезпечують ритмічну роботу закладу по організації діло виробничого процесу.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носіїі нформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Становлення сучасного документознавства та його розвиток у ХХ столітті

Документознавство як знання про документ взагалі має давні корені. З того часу, коли виникли самі документи, люди почали накопичувати та систематизувати знання про те, як створювати документи, як їх оцінювати, як поводитися з ними.

Документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалося як наукова дисципліна, що узагальнює сукупність знань про документ, її складники визначені недостатньо чітко. Ця наука виникла не одразу, вона пройшла в своєму розвитку кілька етапів.

Формування синтезуючої науки про документ відбувається вже практично століття. Спочатку це були праці бельгійського вченого Поля Отле, який заклав головні методологічні засади документознавчої науки. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов'язано з ототожненням книги та документа. П. Отле заклав теоретичні основи документології у багатьох статтях, монографії «Трактат про документацію» (1934 р.), а також у практичній діяльності Міжнародного інституту документації та пізніше Міжнародної федерації з документації. Предметом нової науки стали процеси, пов'язані з пошуком, збиранням, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів.

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. В остаточне формування документознавства вагомий внесок зробили зарубіжні науковці, такі як відомий теоретик бібліотечної справи, професор, доктор педагогічних наук Ю.М.Столяров та його послідовниця, також професор і доктор педагогічних наук Н.М.Кушнаренко. Не менш важливий внесок у становлення документознавства як суспільної науки зробили й українські вчені. З них варто назвати доктора історичних наук, професора М.С. Слободяника та доктора історичних наук, професора Г.М. Швецову-Водку. Проте, тому стану науки який ми зараз маємо, передувала не одна наукова робота та не один рік спостережень і досліджень.

Формування документознавства як науки передбачає визначення її об'єкта, предмета, структури, методів, понятійного апарату - в їх єдності та цілісності. Об'єктом документознавства як науки є комплексне вивчення документа як системного об'єкта, спеціально створеного для зберігання і розповсюдження (передачі) інформації в просторі та часі. Предметом документознавства є створення наукового знання про документ, визначення його видів, структури та властивостей в єдності його інформаційної і матеріальної складових, а також закономірностей його створення та функціонування в суспільстві.

Як будь-яка наукова дисципліна, документознавство має структуру, яка зараз знаходиться на стаді її формування. Вагомим підтвердженням цього є ґрунтовні монографії провідних вітчизняних учених - С.Г. Кулешова, Н.М. Кушнаренко. Активно формуються дві концепції документознавства - розширена і спеціалізована. Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різне бачення структури даної науки.

Документознавчі дослідження здійснюється за допомогою методів, що поділяються, як і в інших науках, на загальнонаукові та спеціальні. У будь-якому дослідженні, виходячи з його завдань, реально використовується сукупність різних підходів. В документознавчих дослідженнях найчастіше застосовуються такі логічні методи: класифікаційний (типологічний), порівняльний, понятійний, моделювання, системний аналіз.

Розвиток і становлення документознавства неможливо розглядати без розгляду документознавства з іншими дисциплінами. Воно відноситься до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких перебуває в тісному взаємозв'язку й взаємодії. Ця взаємодія проявляється в різних формах відбувається на різних рівнях, насамперед на рівні об'єкта й предмета дослідження, понятійного апарата, методів дослідження.

Слід враховувати, що об'єднання окремий дисциплін у комплекс передбачає високий рівень їхньої автономності, можливість виходу з комплексу і включення до іншої системи наук. Знаходження різних дисциплін у єдиному комплексі зумовлює наявність спільних теоретико-методологічних засад, витоків та історії розвитку. Кожна з цих дисциплін ґрунтується на загально документознавчій і власній системі знань, вивчає специфічні документоутворення, що входять до документної інфраструктури суспільства і функціонально орієнтовані на задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін -- теорії документальних комунікацій, теорії документних потоків, документного фондознавства, електронного документознавства, управлінського документознавства, теорії та історії діловодства, де документ виступає головним або одним з об'єктів дослідження. Об'єднання зусиль цих наук створює інтегративний напрямок розвитку знань про документ. У результаті це привело до становлення документознавства як метанауки для всіх наук документно-комунікативного циклу.

Наука про документ, як й інші молоді наукові дисципліни, маючи широкий практичний вихід у різних галузях людської діяльності, підійшло до стану, коли необхідність узагальнень і розроблення власної теоретичної бази стала нагальною потребою і неодмінною умовою подальшого розвитку.

Розмірковуючи про історію українського документознавства вчені одностайно дотримуються думки, що стрімкий розвиток науки починається з 1990 - х рр. Згідно з міркуваннями, котрі трапляються на сторінках солідних фахових видань і монографічних досліджень, до останнього десятиліття ХХ ст., окрім поодиноких фактів, говорити серйозно про розвиток документознавства в Україні не доводиться.

На даний час багато питань є недостатньо визначеними та з'ясованими, отже, слід передбачати активний розвиток наукознавчого знання про документознавство в майбутньому. А щоб даний процес був стрімким і відбувся швидко потрібно переглянути концепції і напрямки розвитку поставлені фахівцями, виконати ряд завдань, які сформульовані вченими з даної галузі знань.

1.2 Внесок українських науковців в розвиток документознавчої науки

Особливе місце серед досліджень теоретичних основ документознавства належить працям професора А. М. Сокової. Так, в публікації, де аналізується еволюція уявлень щодо змісту документознавства як наукової дисципліни, автор робить висновок, що її об'єктом є «всі види, жанри і форми документів». Однак більш конкретний його зміст - це функціонуюча документація.

Заслуговує на увагу також сформульоване автором положення, що на різних історичних періодах актуалізується вивчення документознавством різних видів і форм документації. Скажімо, у 1970-і роки, виконуючи соціальне замовлення суспільства, документознавство формувалось як теорія документаційного забезпечення управління, а в 1980-і pp. у зв'язку з інформатизацією суспільного життя - все більше центр досліджень переміщується на машиночитані документи.

Предмет і одночасно головне завдання, на думку професора А.М. Сокової, полягає у забезпеченні якості документів в момент їхнього створення і ефективного їх функціонування як в оперативному, так і в архівному середовищі.

Предметом кожного напряму спеціального документознавства, зазначає професор А.М.Сокова, можуть уважатися еволюція та сучасний стан характеристик документів, у тому числі в питаннях їхнього створення та функціонування як динамічних об'єктів. Під функціонуванням тут розуміється весь комплекс процесів, пов'язаних як із використанням, так і з спрямованими на нього процесами оброблення (науково-технічного опрацювання), зберігання, аналізу змісту для виконання інформаційного запиту, організації обігу (виконання, пересилання) тощо.

Дослідження характеристик документа в спеціальному документознавстві в автора збігається з предметом загального документознавства, оскільки тут також вивчаються його характеристики, форми, зміст, функції тощо. Але специфічність предмета кожного напряму спеціального документознавства полягає в особливості його об'єкта - управлінська, науково-технічна чи картографічна документація тощо. Результати цих досліджень повинні включатися як складові до загальної теорії документа.

Таким же чином до загальної історії документа долучаються й здобутки в галузі вивчення еволюції окремих видів документів. Складовими предмета документознавства є теорія та історія видів документів, які відбивають у цілому його структуру. Третьою складовою, за влучним визначенням А.М. Сокової, повинна стати прикладна частина предмета документознавства, що розглядає зазначені вище характеристики документа в контексті процесів їхнього створення і функціонування. Ця складова вже безпосередньо пов'язана з розробленням методів управління документацією, однак на базі перших двох складових

Свій погляд на структуру документознавства висловила послідовник ідей Ю.М. Столярова, професор Н.М. Кушнаренко, поділяючи його на загальне та особливе документознавство.

Загальне, на її думку, складається з трьох розділів: теорії документа, історії документа та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа вона подала синонімічну назву - «документологія».

Особливе документознавство, на думку дослідниці, ділиться на спеціальне та часткове документознавство. До спеціального вона віднесла дисципліни, що вивчають особливості документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства, зазначає автор, може бути вивчення специфіки різних процесів документально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства є окремі види та різновиди документа. Звідси, на думку автора, документознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознавство, галузеве документознавство тощо.

Структуру документознавства детально розглянув професор С.Г. Кулешов. На його думку, документознавство поділяється на загальне і спеціальне. Загальне документознавство професор С.Г. Кулешов визначає як «метанаукову надбудову для всіх наук документально-комунікаційного циклу, ...воно складається не з наукових дисциплін, а з таких розділів, як «Концепції документа», «Функції документа», «Основні етапи розвитку документа», «Загальні проблеми створення, зберігання та функціонування документа».

За висловом С.Г. Кулешова, загальне документознавство можна називати документологією, галуззю науки, що розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми теорії функціонування, практики створення і роботи з документами.

Теорія документа, уважає вчений, включає передусім напрями, що стосуються функціонального аналізу документів, вивчення їхньої характеристики як речових виробів та зафіксованої в них інформації, класифікації й типології документів.

Об'єктом дослідження, відповідних напрямів спеціального документознавства є специфічні функції окремих видів документів. Найбільш розвиненим, «єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства» професор С.Г. Кулешов визнає управлінське документознавство, що сформувалося з теорії і практики справочинства.

Місце загального й спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характеризується професором С.Г. Кулешовим як їх «зв'язки» з рядом наук. Для загального документознавства це науки документально-комунікаційного циклу; семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія.

Для спеціального документознавства це архівознавство, мовознавство, теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія, сфрагістика, палеографія, кодикологія.

По відношенню до інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів і розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів та жанрів, вважає професор С.Г. Кулешов, їх об'єднання «навряд чи можливе».

Як підсумок, можна зауважити, що документознавство належить до різних циклів наук. Такий висновок професор С.Г. Кулешов робить стосовно управлінського документознавства й уважає цілком правомірним щодо документознавства. Стосовно документології професор С.Г. Кулешов погоджується з її виокремленням у межах комплексної наукової дисципліни, з позначенням нею загально-теоретичного розділу.

Заслуговує на увагу концепція структури документознавства, запропонована українським вченим М.С. Слободяником. На його думку, документознавство - це «комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства».

У складі документознавства професор М.С. Слободяник виділяє інтегруючу наукову дисципліну документологію, що складається з таких частин: теорія документознавства, документа й документної інфраструктури суспільства; історія документознавства й документа. До теоретичної частини, уважає вчений, належить проблема класифікації документів та аналізу виділених видів і типів документів.

Інші документознавчі дисципліни професор М.С. Слободяник називає спеціальними: теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документне фондознавство, електронне документознавство, управлінське документознавство, теорія та історія діловодства. Одна частина цих дисциплін сформована ним відповідно до проблем, що вивчаються; друга частина - за видами документів.

«Важливою ознакою, за якою може формуватися самостійна документознавча наукова дисципліна, зазначає вчений, є її функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуального дослідження». Суттєвими якостями, що можуть забезпечити документам високий рівень їх автономності й можливість виходу з кризи, є спроможність «формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що не входять у структуру документознавства». Зазначені властивості не

є підставою включення документів у єдиний комплекс.

Науковець чітко визначає «фундаментальну щодо документознавства науку» - інформаціологію. Документологію він характеризує як фундаментальну наукову й навчальну дисципліну, яка суттєво відрізняється від традиційного документознавства. М.С. Слободяник вважає її «інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер» і відмічає «збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства», що дозволяє вивчати «особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях».

Основним результатом документознавчих розвідок, як вважає М.С. Слободяник, повинні стати нові знання з історії та теорії документа й документоутворень. Це дасть можливість віднесення загальної теорії документа як до історичних, так і до інформаційних (соціально-комунікаційних) наук.

Професор Г.М. Швецова-Водка репрезентує власний погляд на місце документознавства в системі наук та його структуру, запропонувавши йти не від внутрішньої структури документознавства, а від його місця серед суміжних галузей знання.

Документознавство, на думку дослідниці, відноситься до наук ноокомунікологічних та інформологічних. «Увесь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, можна об'єднати назвою «інформологія» (дослівно: наука про інформацію) - вважає автор.

Далі цей комплекс поділяється автором на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна й інформатика прикладна чи комп'ютерна наука. Інформатика соціальна дорівнюється теорії соціальних комунікацій і може бути інакше названа ноокомунікологією. У межах останньої можна виділити, вважає автор, теорію соціальної інформації й документологію як комплекс наук про документ, що розглядається як засіб передачі соціальної інформації.

Особливе місце повинна посідати наукова інформатика (наука про науково-інформаційну діяльність), яка належить до комплексу наук ноокомунікології (соціальної інформатики), але не є повністю відокремленою від документології, частково перетинається з нею, зазначає автор.

У межах документології професор Г.М. Швецова-Водка виділяє такі комплексні науки, як теорія журналістики (наука про підготовку інформації), документознавство (наука про підготовку документа), архівознавство (наука про архівну справу), бібліологія або книгознавство (наука про книжкову справу). Документознавство розглядається автором як одна з документологічних наук, об'єктом якої є документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства, а предметом - визначення видів і властивостей документа, закономірностей його створення та функціонування в суспільстві.

1.3 Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства в Україні

У порівнянні з більшістю наукових дисциплін, документознавство - наука нова, започаткована на межі багатьох інших в XX столітті в Європі. "Документаційна наука", "книго-архівознавство", "документологія", "дипломатика", "справочинство" - це неповний перелік назв цієї наукової дисципліни, який характеризує пошук власного об'єкта і предмета дослідження. 60-ті роки XX століття характеризуються пильною увагою спеціалістів різних галузей до такого об'єкта як інформація, що призвело до чіткого розмежування двох наукових напрямів - документознавства і документалістики.

Документалістика розглядається як прикладна галузь кібернетики, об'єктом якої є оптимізація управління документними системами різних типів, а предметом - інформаційно-кібернетичний процес, що виражається у вивченні структури

і властивостей машиночитних документів, методи і засоби автоматизованого опрацювання, збереження, пошуку і використання документних повідомлень, документі потоки, масиви, можливості їхньої оптимізації в багатоканальних автоматизованих документних системах. Означена суть закріплена в ДСТУ 2392--94.

Документознавство як наукова дисципліна, розглядаючи інформацію як семантичний базовий елемент документа, зосереджує увагу на таких аспектах аналізу інформаційних процесів: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному.

Сучасна наука широко й успішно використовує загальнонаукові методологічні підходи: системний, діяльнісний, функціональний, вірогіднісно-статистичний тощо. Особливість цих підходів виражається в тому, що вони базуються на деякій, досить широкій за обсягом, загальнонауковій категорії, наприклад, "система", "функція", "можливість", "діяльність", яка слугує для побудови теорій, що пояснюють явища, які ми спостерігаємо. Методологічний підхід - це спосіб вивчення реальної дійсності через призму певної загальнонаукової категорії; до методологічних підходів відносять і інформаційний підхід, що ґрунтується на категорії "інформація", який є базовим для наукової дисципліни "Документознавство".

Розуміння інформації здійснюється через ствердження єдності інформації та інформаційного підходу, яке виражається в тому, що інформація є результатом інформаційного підходу до пізнання реальної дійсності, і навпаки, інформаційний підхід неможливий без оперуванням поняттям інформації. Первинним у цій єдності

є інформаційний підхід, тобто методологічний засіб вивчення об'єктивного світу, а інформація - базове поняття означеного підходу, конкретний зміст якого не задано апріорі, а варіюється у залежності від поставленого пізнавального завдання. Межі варіювання змісту поняття "інформація" досить широкі, але не безмежні, бо інформаційний підхід застосовується не до будь-яких явищ, а лише до процесів відображення. Тільки у відображенні - взаємодії або у самовідображенні (різноманітності) об'єктів убачаються ті явища (властивості, відношення), які в тій або іншій концепції називаються інформацією. Таким чином, інформація - не об'єкт вивчення, до якого застосовують інформаційний підхід, а поняття, через яке цей підхід реалізується. В усіх випадках поняття інформації використовують для опису і пояснення явищ відображення. Отже, інформація - це категорія інформаційного підходу, що розкриває спосіб (форму) руху образів в часі і просторі.

Документознавство (як самостійна наукова дисципліна) і документалістика (як прикладний напрям кібернетики) розвиваються паралельно, вирішуючи свої завдання, маючи власні об'єкти і предмети дослідження, проблеми розвитку.

Короткий хронологічний період розвитку документознавства дає привід деяким науковцям заперечувати існування наукової дисципліни або ототожнювати її з документалістикою; справочинство, як спеціальне прикладне документознавство теж намагаються ототожнити з документознавством. Все означене ще раз підтверджує значущість інформаційних процесів для розвитку різних сфер суспільного буття. Підтвердженням цього стало введення до Державного реєстру спеціальностей України нової спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність", яка має широкі можливості з точки зору спеціалізацій і підготовки фахівців у галузі документування соціально значущої інформації. документознавство український наука

У 1989 році європейське співтовариство в рамках програм European Credit Transfer System та European Community Action Scheme for the Mobility of University Students прийняли стандарт освітньо-професійної програми фахового спрямування "Documentation Science and information Resources Management", який базується на досвіді вищих навчальних закладів СІЛА, Японії, країн Європи (Великобританії, Ірландії, Ісландії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Німеччини).

Така увага до нової сфери професійної діяльності є результатом інтенсивного розвитку потужного наукового напряму в системі наук, особливістю наукової дисципліни якого є документ - специфічний системний матеріальний об'єкт, основним елементом якого є соціально значуща інформація, яка характеризує інформаційний потенціал цивілізації, її матеріальну і духовну культуру.

Інтенсивно розвивається Київська наукова школа документознавства, яка характеризується системним підходом теоретичного розроблення документно-комунікаційних процесів і практичним її втіленням у процес підготовки документознавців-менеджерів, які реалізують себе в різних сферах суспільної діяльності.

Концепція процесу становлення національного документоменеджменту вимагає акцентування уваги на інтелектуалізації інформаційної культури менеджера сфери документного забезпечення управління в різних сферах суспільного буття: розвиток документного менеджменту починається з підготовки документознавця-менеджера. Документознавець - основний якісний ресурс, рушійна сила і, водночас, продукт інформаційно-комунікаційного процесу.

ВИСНОВКИ

Не дивлячись на недовгу історію існування, документознавство пройшло великий шлях свого становлення.

На сучасному етапі, документознавство є науковою дисципліною, яка виникла з традиційного документознавства. Єдине, що можна сказати з упевненістю це те, що назва «документознавство» добре закріпилася саме за сучасною його частиною. Воно має більш високу теоретичну забезпеченість, розглядає термін «документ»

у широкому значенні. Відзначу що, становлення документознавства також нерозривно пов'язане з ім'ям відомого історика, архівіста, доктора історичних наук, професора К. Г. Мітяєва. Зорієнтована на теорію і практику архівної справи

і діловодства, творчість неординарного науковця стала основоположною для створення документознавчої науки. К. Г. Мітяєв, визнаний засновник документознавства, котре пізніше дістало прикметникове означення класичне або традиційне. Традиційне документознавство сформувалося вперше як допоміжна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадигму

і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні форми оперативної документації. «Нова версія» документознавства з'явилася на базі традиційного документознавства, використовуючи широке трактування документа як об'єкта документознавства.

Структура документознавства поки що не розроблена повноцінно. Багато відомих вчених, такі як М. С. Слободяник, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка,

Н. М. Кушнаренко та інші, працювали та працюють над проблемою визначення структури документознавства, але вони так і не пришли до єдиної думки щодо цього питання.

Сучасне документознавство має на своєму рахунку багато прогресивних концепцій та теорій. Його представники ведуть нескінченну працю з розширення його бази, ними написано багато книг та статей, котрі високо оцінені світовим науковим товариством. Питання розвитку та функціонування документознавства є дуже актуальними на наш час і потребують детальнішого його вивчення, де особливе значення треба приділити саме змісту та структурі цієї наукової дисципліни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 4. - С.18 - 21.

Сокова А.Н. Документоведение как научная дисциплина: объект, предмет, основные задачи // Документирование управленческой деятельности: Сб. науч. тр. / ВНИИДАД. - М., 2004. - №4. - С. 5 - 30.

Швецова-Водка Г. До питання про історію розвитку документознавства // Вісник Книжкової палати. - 2008. - № 7. - С. 15 - 16.

Швецова-Водка Г. Определение объекта и предмета документоведения // НТБ. - 2008. - № 4. - С. 30 - 43.

Палеха, Ю. І. Загальне документознавство : Навч. посіб. / Ю. І. Палеха,

Н. О. Леміш. -- К. : Ліра-К, 2008. -- 393 с.

Размещено на Allbest.ru