Підготовка фахівця з документознавства та інформаційної діяльності: проблеми й перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ВСП ЗВО УНІВЕРСИСТЕТ «УКРАЇНА»

БІЛОЦЕРКВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Кафедра інформаційної аналітики, банківської справи та страхування

Реферат

На тему: «Підготовка фахівця з документознавства та інформаційної діяльності: проблеми й перспективи»

Виконав: студент І курсу

Левенець Б.В.

м. Біла Церква 2022 р.

Зміст

Вступ

1. Чинники, що впливають на зміст підготовки висококваліфікованих документознавців

2. Правові основи підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності у вищих навчальних закладах України

Висновок

Вступ

Процес інформатизації сучасного суспільства передбачає розширення інформаційної інфраструктури України, яка включає органи науковотехнічної інформації, референтні та інформаційні служби системи державного і місцевого управління, книговидавничі та книготорговельні підприємства, архіви, патентні і комерційні служби та ін. Крім того, інформатизація суспільства сприяє поширенню середовища функціонування документної комунікації, яка охоплює всі сторони сучасного суспільного життя і зумовлює зростання обсягів техніко-економічної, фінансової, технологічної, наукової, іншої документованої інформації, що циркулює в межах підприємств та організацій, між ними та іншими країнами. Впровадження новітніх інформаційних технологій, удосконалення засобів документування та розповсюджування інформації постійно розширюють документне середовище ноосфери та збагачують документні ресурси суспільства.

Різноманітні сфери функціонування документно - інформаційних комунікацій, де здійснюються процеси збору, переробки, видачі, поширення і використання інформації потребують висококваліфікованих спеціалістів, що володіють інформаційними технологіями, методами інформаційної діяльності. Традиційно в Україні навчання фахівців з інформаційного забезпечення різних сфер соціальної практики здійснювалось за спеціальністю «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія».

Загальновизнаним є факт, що робота по збиранню, обробці і зберіганню інформації, як у вигляді традиційних паперових документів, так і в електронній формі, створенню банків і баз даних у межах єдиних інформаційних систем, управлінському консалтингу являє собою самостійну сферу діяльності, яка вимагає особливої спеціальної підготовки. Об`єктивні процеси розвитку теорії та практики інформаційної діяльності, зокрема, диверсифікація поля професійної діяльності фахівців інформаційного профілю, поглиблення процесів диференціації та розвиток наукових дисциплін, об`єктом вивчення яких є документ, актуалізували розвиток наукової дисципліни “документознавство”.

Підготовка фахівців з документознавства та інформаційної діяльності адаптована до сучасних потреб формування нової генерації кадрів в галузї інформаційної діяльності, покликана підтримувати розвиток їнформацїйного суспільства взагалї, сприяти посиленню українського їнформацїйного ринку. Враховуючи той факт, що розвиток сучасних комп'ютерних технологій орїєнтований на високопрофесїйного користувача, але не потребує ґрунтовної інженерно - технїчної освїти, навчальний процес своїми формами та змїстом базується на гуманїтарнїй основї, в яку органїчно їнтегровано дисциплїни їнформацїйно - комп'ютерного циклу. Актуальнїсть навчання ґрунтується на пїдтримцї навчальних програм у станї, який вїдповїдає сучасним вимогам професїйної їнформацїйної сфери, ринку працї та їнформацїйної науки. Навчальний процес поєднує теоретичнї та практичнї елементи, причому головна орїєнтацїя - на прикладнї професїйнї дисциплїни, що базуються на комп'ютерних системах та їнформацїйних мережах Інтернет. Навчання спрямовано на адаптацію, тобто спектр навчальних дисциплїн має забезпечити можливостї професїйної та соцїальної адаптацїї випускників в умовах складного розвитку інформаційного ринку України. Саме такі принципи та основні тенденції світового розвитку інформаційної науки та практики враховано в навчальному плані підготовки фахівців документознавства та інформаційної діяльності.

Фахівець повинен знати:

історію професії та спеціальності документознавця;

сучасну законодавчу базу в галузі документно - інформаційної діяльності;

основні терміни і поняття, що формують професійну предметну область спеціаліста з документознавства та інформаційної діяльності;

вимоги щодо професійних знань, умінь фахівця;

можливі об`єкти і види професійної діяльності;

ознайомлений з державним стандартом вищої освіти зі своєї спеціальності.

1. Роль і місце фахівця з документознавства та інформаційної діяльності в інформаційному суспільстві. Складові змісту спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”

В останні роки ми всі частіше говоримо про те, що суспільство вступило в новий етап свого розвитку, для якого характерний новий спосіб виробництва - інформаційний. Це пов'язано, насамперед, із процесами інформатизації, впровадженням інформаційних технологій у різні сфери життя. Інформація стає основою генерування знань, основою комунікацій, виробництва й т.д.

Практично ні в кого не викликає сумніву характеристика сучасного суспільства як суспільства інформаційного. Дослідники дають різні визначення інформаційного суспільства, але сходяться в головному:

інформація в інформаційному суспільстві стає домінуючою цінністю;

генерування, обробка й передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності й влади інформація перетворилася в головний стратегічний ресурс.

Історичний досвід свідчить, що суспільний розвиток неможливий поза інформацією й каналами її поширення. Розширення інформаційних каналів завжди приводить до прискорення темпів розвитку суспільства. Однак ступінь засвоєння інформації залежить від багатьох факторів, які формують інформаційне поле (простір): соціокультурних, професійних, вікових і т.д.

Загальновизнаним на сьогодні є факт, що саме інформація - природна або штучна, правдива або підроблена, офіційна або повсякденна, економічна, виробнича, екологічна та ін., виявляється головним джерелом руху суспільства, розвитку людини. Інформація лежить в основі прийняття рішень, формування світогляду, комунікативних відносин у суспільстві.

Чим зумовлена настільки значна роль інформації в розвитку суспільства? Ймовірно, насамперед, тим, що однією з інтегративних потреб людини виступає потреба в інформації, інформаційна потреба, включається в усі види людської діяльності. Інформаційна діяльність становить основу механізму розвитку соціальної інфраструктури й тому передує, супроводжує й завершує будь - яку діяльність суб'єкта.

Інформатизація різних сфер людської діяльності сприяє росту потоків фінансової, техніко - економічної, технологічної, виробничої й іншої інформації, а також породжує нові форми використання цієї інформації. Це викликало новий стрибок досліджень із проблем, пов'язаних з інформаційним забезпеченням різних сфер людської діяльності (наука, економіка, управління, виробництво, соціальна сфера й інші). Інформація стала розглядатися як один з головних видів ресурсів, які визначають економічний статус держави. Відповідно до цього з кінця сімдесятих років ХХ ст. почалися дослідження в області управління інформаційними ресурсами. В останні роки замість термінів "інформація" й "інформаційні ресурси" всі частіше стали вживати термін "ресурси знань" а інформаційні працівники стали називатися "фахівцями зі знань". Тобто на сучасному етапі розвитку інформації потрібен фахівець, спроможний формувати нові знання. Провідні західні спеціалісти в галузі економіки й менеджменту вважають, що забезпечення успіху фірми на ринку насамперед залежить від ступеня її оволодіння новою інформацією, новими знаннями.. З позицій формування і подальшого розвитку інформаційного суспільства трансформується і освіта в Україні, відбувається її орієнтація на зарубіжні освітні стандарти, розширюється спектр спеціальностей, орієнтованих на підготовку кадрів для інформаційної сфери, сфери документально-інформаційних комунікацій. Своєчасність і перспективність даної спеціальності зумовлена рядом об`єктивних чинників.

По - перше, це виключно важлива роль документа у сучасному світі. Документ у широкому значенні поняття - це і носій різноманітної інформації, і канал соціальної комунікації, і засіб збереження, реєстрації, передачі інформації у просторі та часі, і об`єкт охорони інтелектуальної власності та захисту авторських прав. Зростання ролі документованої інформації в житті сучасного суспільства зумовило посилення уваги до неї з боку і науки, і освіти. Ключова роль документа як соціального феномента і як елемента інформаційної технології зумовила становлення та розвиток відповідної освітньої спеціальності для підготовки фахівців.

По - друге, зростання ролі інформаційних процесів у всіх видах людської діяльності виявило існуючу спільну основу, притаманну багатьом інтелектуальним видам діяльності - науковій, інженерно - конструкторській, управлінській, економічній тощо. Цією спільною основою є інформаційна діяльність, суть якої полягає в пошуку, відборі, згортанні, аналітикосинтетичній обробці і наданні споживачам необхідної інформації для задоволення їхніх професійних і непрофесійних потреб. У результаті подальшого розподілу праці інформаційна діяльність виділяється у самостійний вид і, отже, формує новий напрям підготовки фахівців у вищій школі. Потреба у даних фахівцях існує і на рівні кожного окремого господарюючого суб`єкта - підприємства, організації тощо.

Сьогодні неможливо уявити функціонування установи без системи внутрішніх і зовнішніх комунікацій, які є невід`ємною частиною інформаційної діяльності. Однією з складових інформаційних ресурсів будь - якої установи є документні ресурси. Робота з документами була, є і залишиться одним з головних напрямів діяльності організації Збільшення потоків інформації потребує докорінної зміни характеру виконання управлінських операцій і процесів інформаційного забезпечення управлінських рішень та опрацювання документації з актуальних проблем, подій тощо. Здобутки документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності з кожним роком усе більше важать в органах державної влади, місцевого самоврядування, великих корпораціях. Зазначене вимагає докорінної зміни характеру документаційного забезпечення управління, підвищення ефективності обробки конкретної інформації з актуальних потреб сьогодення, вирішення наявних проблем в українській і світовій економіці, громадському та культурному житті, політиці, фінансах, паливно-енергетичному та інших ринках, підготовці у ВНЗ відповідних фахівців для виконання цих завдань. Така ситуація змінює й зміст підготовки висококваліфікованих документознавців.

1. Чинники, що впливають на зміст підготовки висококваліфікованих документознавців

Ускладнення функцій управління персоналом ділове документування на сучасному етапі розвитку менеджменту орієнтується на нові інформаційні технології (збирання вихідних даних, їх нагромадження, збереження, оброблення), заміну паперових носіїв. Водночас управлінський документ, незалежно від виду матеріального носія залишається важливим атрибутом будь - якої організації. Відповідно до Державного класифікатора управлінської документації сьогодні (дещо умовно) виділяється 15 класів документації. У зв'язку з цим стає доцільним подальше удосконалення організаційно - правового забезпечення процесів документування.

Збільшення числа працюючих з документами в організації сьогодні, як правило, займається весь управлінський персонал. Знання співробітниками апарату управління засобів раціоналізації роботи з документами значно скорочує час на їх складання і опрацювання, дає можливість приділяти більше уваги іншим функціональним обов'язкам.

Наявність проблем інформатизації документообігу Необхідність інформатизації документообігу, забезпечення якості документів, їх правильне оформлення на електронних носіях стає вимогою часу. Без інформатизації документообігу неможлива інформатизація управління в цілому. В умовах інформатизації управління, коли інформація, що має ознаки документа, закладається в пам'ять ПК, стає можливим швидко отримати будь - яку її частину і в будь - яких сполученнях. Це змінює правовий статус сутності категорії "документаційне забезпечення управління", включаючи всю сукупність операцій опрацювання, зберігання та використання документації у формі документів як її безпосередніх носіїв.

Підвищення рівня уніфікації і стандартизації управлінських документів сьогодні розглядається як організаційна діяльність, спрямована на підвищення ефективності застосування їх у сфері управління. Це забезпечує скорочення часу на складання документів, їх оптимізацію, ущільнення записів, можливість вибіркового опрацювання, організацію багатоаспектного пристосування систем документації до процесів її використання в умовах функціонування систем електронного діловодства та документообігу. Оскільки документування залишається одним з основних засобів реалізації управлінських функцій, то при уніфікації управлінських документів потрібно передусім встановити чітку відповідність між управлінською функцією та змістом документа, в якому має бути відображено цю функцію. У зв'язку з цим при здійсненні уніфікації документів важливою передумовою є облік стану і, при потребі, уточнення організаційних аспектів управління, прав видання тих чи інших видів документів.

Впровадження безпаперових технологій бухобліку з розвитком інформатизації з'являється можливість впровадження безпаперових технології обліку, за яких усі дані формуються машинним шляхом і виводяться на екран ПК лише на відеотермінальних пристроях. Забезпечення принципу правової обгрунтованості облікових даних, отриманих шляхом впровадження безпаперових технологій їх формування, залежить від того, наскільки точно треба дотримуватись цих вимог. Що ж стосується потреби збереження паперової форм вхідних та вихідних документів, то вона визначається передусім психологічними і юридичними аспектами.

Якісні зміни в технології документування за останні роки у результаті інформатизації сфери управління відбулися якісні зміни в технології документування. У зв'язку з цим з'явились навіть терміни "електронне документування" та "електронний документообіг", під якими розуміються процеси підготовки та проходження документа з використанням засобів комп'ютерної техніки.

Необхідність правового регулювання електронного документування Важливою умовою використання комп'ютерних технологій у сфері документування та документообігу є їх правове регулювання. Адаптувати традиційні технології оброблення документів до відповідного рівня можна лише за умов нормативного регламентування та оптимізації порядку процесу руху документів у системі управління.

Вдосконалення нормативно-методичної бази діловодства, розвиток документознавства Нормативно-правове, нормативно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності служб діловодства, реалізація державної політики в цій сфері покладена на Державний комітет архівів України та державні установи згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд та архівні установи". Нормативні акти Держкомархіву є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Разом з тим, управлінські документи, які мають специфічні правила підготовки, оформлення і обігу, ще знаходяться дещо осторонь інформатизації управління. Причиною цього, з одного боку, є обмежені можливості технічних засобів, з іншого, комплекс проблем, що виникає при взаємодії людини і машини. Можна додати й те, що принципово нові можливості комп'ютерних технологій спонукають переглянути теоретичні питання документування, проаналізувати логіку та закономірності документаційних процесів. Це дозволить зробити певні висновки щодо наукового обґрунтування і прогнозування розвитку документознавства майбутнього. Для розроблення теоретичних основ і визначення практичних шляхів удосконалення роботи з документами сьогодні існує нагальна потреба підготовки кваліфікованих кадрів документознавців, які б могли ефективно працювати в умовах глобалізації.. Випускник такої спеціальності повинен мати знання щодо організації інформаційно - аналітичної діяльності, її технології, бути ознайомлений зі специфікою діяльності основних видів аналітичних служб, з жанрами й типами аналітичних продуктів і послуг. Він має бути підготовлений для роботи з інформаційними ресурсами, пошуку в базах даних і Інтернет. Якщо в реальній аналітичній фірмі буде діяти більш - менш чіткий внутрішній поділ праці, буде вибудуваний технологічний ланцюжок, то такий фахівець зможе знайти своє застосування на ділянках збору, обробки й пошуку інформації. Оперування інформаційними ресурсами - важливий, проте не єдиний процес аналітики. Проте у вирішенні проблеми підготовки кадрів з аналітичної діяльності є й нерозв`язані питання. Інформаційна аналітика, що виразно заявила про себе як про реальну і ефективну соціально - інформаційну технологію, яка бере участь у процесі соціального управління, поки не має власної системи професійної освіти. Ті навчальні заклади, які спрогнозували потребу в професійних кадрах аналітиків з урахуванням потенціалу інформаційно - аналітичної діяльності і розпочали в тій або іншій формі підготовку таких фахівців, зіштовхнулися з багатьма труднощами. Серед них практично повна відсутність наукової й навчальної профільної літератури, нерозробленість концепції підготовки кадрів аналітиків, дефіцит загальних і галузевих маркетингових досліджень потреби в кадрах аналітиків, слабка забезпеченість викладацькими кадрами та інше. Актуальність підготовки фахівців з інформаційно - аналітичної діяльності зумовлена й законодавчим розробленням основ державної політики України. Зокрема, прийнятий у 1999 році Закон України “Про Основи державної інформаційної політики”.

Головною метою державної інформаційної політики визначає забезпечення (шляхом здійснення комплексу взаємозв'язаних дій та проведення різноманітних заходів) цілеспрямованого формування в Україні інформаційної сфери, становлення системи інформаційної діяльності, правове регулювання національного інформаційного ринку і розвиток інформаційного простору держави в інтересах особистості та суспільства. Для реалізації основних напрямків державної інформаційної політики розширюється спектр видів інформаційної діяльності органів державної влади. документознавство інформаційний висококваліфікований навчальний

Необхідною умовою реалізації державної інформаційної політики є забезпечення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування об'єктивною аналітичною інформацією з різних аспектів суспільно - політичного життя країни для прийняття обгрунтованих рішень з найважливіших питань державотворення. Для виконання завдань, покладених на інформаційно - аналітичну службу, необхідне якісне її реформування, а саме: інформаційно - аналітичне забезпечення реалізації державної політики у сфері інформації; підготовка для центральних органів виконавчої влади інформаційних, аналітичних матеріалів з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики держави, що порушувалися у засобах масової інформації; координація діяльності інформаційно - аналітичних підрозділів, пресслужб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, організаційно - методичне забезпечення їх діяльності, визначення пріоритетних напрямів інформаційно - аналітичної роботи, забезпечення підвищення кваліфікації працівників цих служб; залучення на договірних засадах фахівців, науковців для підготовки аналітичних матеріалів з різних питань суспільно - політичного життя. Проведення соціологічних досліджень у цій сфері, що потребують відповідних знань; участь у підготовці інформаційних матеріалів про Україну, що сприятиме входженню її у світовий інформаційний простір, формуванню позитивної громадської думки про нашу державу в міжнародному співтоваристві. Отже, розв'язання актуальних завдань інформаційної політики та розвитку національного інформаційного простору потребує вдосконалення підготовки кадрів у сфері інформаційно-аналітичної діяльності. Започаткована в Україні спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність» відрізняється від існуючої в Росії спеціальності «Документознавство і документаційне забезпечення управління», яка є вужчою за своїм змістом, зорієнтованою на підготовку фахівців для сфери діловодства (документаційного забезпечення управління). На це, зокрема, вказує однозначна кваліфікація випускника - "документознавець". Кваліфікаційною характеристикою передбачена готовність фахівця розробляти, впроваджувати і забезпечувати функціонування єдиного технологічного процесу документування і роботи з документами на основі використання сучасних автоматизованих технологій, що відповідаю складним проблемам, які постають перед органами всіх гілок влади. Випускник повинен уміти складати й оформляти будь - які види документів, розробляти організаційні та нормативно-методичні документи з документаційного забезпечення управління (ДЗУ), аналізувати стан ДЗУ конкретної організації, здійснювати експертизу цінності документів, готувати їх до архівного зберігання або знищення. Тобто, бути фахівцем з діловодства, яке в сучасній установі є високотехнологічним прописом. системою організаційного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення управління, організації документообігу, переважно електронного Вітчизняна спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність" - ширша за своїм змістом. Вона містить дві рівноправні змістовні складові освіти - документну (документознавство) та інформаційну (інформаційна діяльність), спрямовані на підготовку кадрів для документно - інформаційної (документно- комунікаційної) галузі суспільства, а не лише для діловодства. У результаті підготовки за вказаною спеціальністю Україна має отримати фахівця, здатного кваліфіковано виконувати широке коло професійних видів діяльності з документами: від їх створення і стандартизації - до розробки й експлуатації різноманітних автоматизованих систем аналітико-синтетичної обробки документів. У галузі інформаційної діяльності випускник вищого навчального закладу - це інформаційний менеджер, референт - аналітик, розробник баз даних наукової та ділової інформації і т.д.

Інформаційна діяльність є важливою складовою зазначеної спеціальності. Вона органічно пов'язана з наукою про документ. Однак, якщо документознавство (в широкому розумінні - документологія) має справу з документом як джерелом інформації, то інформаційна діяльність - з інформацією, що міститься в документі. Таким чином, ці дві основні складові спеціальності тісно пов'язані між собою.

З розвитком сучасних комп'ютерних і телекомунікаційних технологій вони набувають усе більшої цінності завдяки системному розвитку предмета діяльності майбутніх фахівців - документованої інформації, з якої беруться необхіні дані, факти, знання, професійно, на базі первинної інформації створюються продукти вторинної інформації.

Інформаційна діяльність - термін, що з'явився завдяки усвідомленню суспільством суттєвої ролі інформації та інформаційних процесів у всіх сферах людської діяльності у виробництві, науці, економіці, культурі, управлінні тощо. У своєму первісному використанні термін мав вужчий, ніж нині, смисл і тлумачився як "науково-інформаційна діяльність". Означена діяльність сформувалась як реакція людства на проблеми, пов'язані з інформаційною кризою, яка виявилась у науці через різке зростання потоків наукової інформації і виникнення ускладнень у її пошуку, ефективному опрацюванні і використанні. Пізніше було усвідомлено, що аналогічні процеси кризового характеру спостерігаються практично в усіх сферах професійної діяльності людини. Поступово усвідомлюється закономірність - будь - яка сфера людської діяльності потребує інформації, базується на інформації. В міру усвідомлення людством всеосяжності інформації як фактора виробництва, науки, економіки, соціального життя зростає розуміння інформаційної діяльності як самостійного, що потребує спеціальної професійної підготовки, виду людської діяльності. Виникає потреба в інформаційних працівниках, які професійно здійснюють процеси створення, пошуку, збирання, аналітико - синтетичної обробки, зберігання, поширення й організації використання документної і недокументної інформації. Так, з'являються інформаційні посередники - інформаційні працівники, референти-аналітики та інші фахівці, здатні професійно здійснювати інформаційну діяльність Як відомо, інформаційна діяльність - це вид професійної трудової діяльності, спрямований на пошук, відбір, аналітико - синтетичну обробку, зберігання і надання (поширення, тиражування) необхідної інформації споживачам у найкоротший термін і в зручній для них формі за іншим визначенням, інформаційна діяльність - сукупність процесів одержання, збору, аналізу переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших, допоміжних, процесів, які забезпечують ці основні процеси), що виконуються інформаційними посередниками. Як бачимо, різниця у визначеннях базового поняття не є суттєвою.

Слід зауважити, що кожна людина, в якій би сфері вона не працювала, послуговуючись документованою інформацією, має володіти основами її пошуку, аналізу і використання. Тому в певних випадках інформаційну діяльність виконують фахівці - предметники самостійно, оскільки вона для певних категорій людей До їх числа відносяться вчені, інженери, педагоги, журналісти, лікарі, економісти, юристи та інші працівники розумової праці Безумовно, до цієї категорії слід віднести також фахівців, які, здійснюючи наукові дослідження, надають, як правило, перевагу самостійному пошуку, аналізу й узагальненню інформації, не доручаючи їх інформаційному працівникові. У цьому разі означені процеси є невід'ємною складовою творчого процесу і складають специфічну частину інформаційної діяльності Інформаційна діяльність у сучасних умовах інформатизації суспільства дійсно інтегрувала майже в усі сфери соціального життя, але ж не розчинилася, набула нового рівня - технологічного та інтелектуального.

2. Правові основи підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності у вищих навчальних закладах України

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", Положення про освітньо-кваліфікаційні рівіні (ступеневу освіту) та інших нормативно - правових актів.

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Зміст вищої освіти обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва. Зміст освіти встановлюється в освітньо - кваліфікаційних характеристиках та інших актах органів управління освітою і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства.

До структури вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття, поряд з іншими, входять вищі навчальні заклади: заклади І - ІІ рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі); заклади ІІІ - IV рівнів акредитації (інститути, академії, консерваторії, університети).

Вищий навчальний заклад освітній, освітньо - науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо - кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково - технічну діяльність.

Одним з головних завдань вищого навчального закладу є здійснення освітньої діяльності з певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня й відповідає стандартам вищої освіти, а саме:

освітня діяльність - діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа;

ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково - методичного та матеріально - технічного забезпечення.

ліцензований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

ліцензована спеціальність - спеціальність відповідного освітньокваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

акредитація - процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково - методичного та матеріально-технічного забезпечення.

рівень акредитації - рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

акредитований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

акредитована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо - кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

акредитований вищий навчальний заклад - вищий навчальний заклад, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо - кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

Рівні акредитації вищих навчальних закладів:

вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо - кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо - кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями підготовки освітньо - кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо - кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо - кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра входять освітні (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) й освітньо - кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо - кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо - кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо - кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Висновок

Документознавча освіта, як система, сьогодні характеризується низкою суперечностей, які потребують свого розв'язання. На часі обґрунтування концептуальних підходів та стратегічних напрямів формування змісту спеціальності та визначення умов її розвитку на основі дидактичного прогнозування відповідно до системноструктурних змін у сфері майбутньої професійної діяльності випускників спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність».

Будучи за своєю природою складним, багатофакторним та безперервно змінюваним, педагогічний процес є глибоко динамічним. Тому важливою вимогою є необхідність урахування безперервних змін розвитку досліджуваних елементів документознавчої освіти (суспільних вимог, змісту, форм, засобів діагностування) і педагогічної системи підготовки документознавців у цілому.

Різноманітність впливів різних чинників на психолого-педагогічні процеси підготовки фахівців потребує виділення основних із них, які визначають результати процесу підготовки фахівців. Поміж цих чинників також є і інформаційно -технологічні, які визначають зміни у змісті освіти майбутнього фахівця, і сфера особистісного спілкування, і засоби професійної соціалізації майбутнього фахівця протягом навчання у ВНЗ.

Не можна оминути увагою і тезу про те, що знання - це основа, плацдарм, проміжний, а не кінцевий результат навчання. Освіта має ґрунтуватися на людиноцентризмі, охоплювати не лише розвиток інтелекту, а формувати особистість, здатну до реалізації своїх можливостей, соціально активну, мобільну, адаптивну, здатну виробляти та змінювати власну життєву та професійну стратегії. Останніми роками, коли завдання розвитку особистості стали пріоритетними, будь - яке продуктивне дослідження в галузі освіти (соціально-педагогічне, історико-педагогічне тощо) має розкривати і досліджувати єдність зовнішніх та внутрішніх чинників освіти, нових педагогічних умов та педагогічних способів формування мотивації, установок, ціннісних орієнтацій. Особливо важливим це є для спеціальностей, що знаходяться у стадії становлення, відносно яких ще не відбулося системної теоретичної рефлексії такою, безперечно, є спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність».

Сучасний стан теорії та практики розвитку документознавчої освіти характеризується необхідністю системного теоретичного осмислення більш як 15 - ти річного практичного досвіду підготовки документознавців та нагальною потребою у професіологічних дослідженнях документознавчої освіти в різних контекстах та предметних площинах.

Перехід від рівня вивчення явищ до рівня пізнання сутності потребує розкриття суперечностей, які існують у розвитку документознавчої освіти, висвітлення взаємозв'язків та взаємопереходів кількісних та якісних змін.

Необхідність інформаційного забезпечення розвитку в Україні державотворчих процесів, розвиток національної інформаційної інфраструктури ставить перед системою вищої освіти завдання диверсифікації змісту, напрямів та освітніх рівнів підготовки сучасних фахівців з інформаційного забезпечення.

Размещено на Allbest.ru