Стратегічне управління у сфері культури України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегічне управління у сфері культури України

Кащенко Нінель Володимирівна

аспірантка кафедри управління та адміністрування

Комунального вищого навчального закладу

«Вінницька академія неперервної освіти»

Анотація

стратегічний планування культурний

У статті досліджено особливості вітчизняного досвіду розробки стратегій соціального та культурного розвитку територій. Розглянуто проблемні аспекти. Надано пропозиції щодо вдосконалення та унормування процесу стратегічного планування соціального та культурного розвитку територій, мезосистем в країні.

Ми живемо в період бурхливого розвитку суспільства, процесів глобалізації та інтеграції, переходу світової економіки до етапу економіки знань. Є твердження, що наші майбутні успіхи залежать від здатності передбачати майбутнє більшою мірою, ніж від уміння копіювати минуле, тобто наш минулий досвід - наш ворог в період бурхливих змін і трансформацій. Ми переконані, що сьогодні тільки гармонійне застосування інструментів стратегічного управління та створення особливого механізму - моделі управління зможе забезпечити сталий розвиток соціально-економічної системи будь-якого рівня (установа, підприємство, регіон, держава).

За останні десятиліття стрімко розвиваються міста - створюються нові квартали, нові бізнес-осередки. Проте, культурна пропозиція для містян зосереджується переважно у центральній частині міста. Мережа культурно - освітньої інфраструктури міста - система бібліотек, клубних закладів та центрів творчості - була розбудована ще за радянських часів та потребує рішучого оновлення щодо матеріального забезпечення та змістового наповнення. Також реконструкції та оновлення матеріально-технічної бази потребують музичні школи, театри, музеї. Відсутність комфортних умов та актуального змістового наповнення стримує активне споживання культурного продукту. Водночас відсутні регулярні позитивні практики активізації та об'єднання мешканців, які б ставали підставою до формування активних локальних спільнот. Все це називається децентралізацією культури.

При написанні доповіді стали особливо важливими кілька проблем: завдання стратегічного управління в сфері культури; система стратегічного розвитку культури та мистецтва; методи стратегічного регулювання розвитку культури.

Стратегічне планування - це системний шлях до управління змінами й досягнення консенсусу в громаді. Мета Стратегії розвитку культури полягає у визначенні стратегічних цілей, пріоритетів, напрямів і конкретних проектів, які сприятимуть забезпеченню оптимально сприятливих та ефективних умов для духовного, естетичного, соціального розвитку кожної людини зокрема і міської громади в цілому шляхом вирішення найважливіших завдань розвитку культури в місті.

Основне завдання для фахівців з управління - уміння ефективно застосовувати такі інструменти, зокрема формування у них базових компетенцій з стратегічного управління та створення особливих стратегічних управлінських моделей в сфері культури.

В контексті глобалізаційних процесів головним способом реагування на виклики ринку має стати перехід розвитку територій на використання стратегічного планування їх соціального та культурного розвитку. Як своєрідна форма державного управління стратегічне планування є тим ефективним управлінським інструментом, а точніше інструментом реалізації довгострокової регіональної політики, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність територій як соціально-господарських структур з огляду на можливість виявлення найважливіших проблем та визначення таких напрямків їх розвитку, для яких є найсприятливіші умови та наявні ресурси.

Ключові слова: культура, мистецтво, стратегічне управління, держава.

Kashchenko Ninel Volodymyrivna

Graduate student of the Department of Management and Administration of the Municipal Higher Educational Institution "Vinnytsia Academy of Continuing Education"

Strategic management in the field of culture of Ukraine

Abstracts

The article examines the features of domestic experience in developing strategies for economic and social development of territories. Problematic aspects are considered. Proposals for improving and standardizing the process of strategic planning of social and cultural development of territories and mesosystems in the country are given.

We live in a period of rapid development of society, the processes of globalization and integration, the transition of the world economy to the stage of the knowledge economy. It is argued that our future success depends on the ability to predict the future more than on the ability to copy the past, that is, our past experience is our enemy in a period of rapid change and transformation. We are convinced that today only the harmonious use of strategic management tools and the creation of a special mechanism - a management model can ensure the sustainable development of the socio-economic system of any level (institution, enterprise, region, state).

In recent decades, cities have been developing rapidly - new neighborhoods, new business centers are being created. However, the cultural offer for the citizens is concentrated mainly in the central part of the city. The city's network of cultural and educational infrastructure - a system of libraries, clubs and creative centers - has been built since Soviet times and needs a major overhaul in terms of logistics and content. Music schools, theaters and museums also need reconstruction and renewal of the material and technical base. The lack of comfortable conditions and relevant content hinders the active consumption of cultural products. At the same time, there are no regular positive practices of activating and uniting residents, which would become the basis for the formation of active local communities. All this is called decentralization of culture.

When writing the report, several problems became especially important: the tasks of strategic management in the field of culture; system of strategic development of culture and art; methods of strategic regulation of cultural development.

Strategic planning is a systematic way to manage change and reach consensus in the community. The purpose of the Culture Development Strategy is to define strategic goals, priorities, directions and specific projects that will help provide optimal and effective conditions for spiritual, aesthetic, social development of each person in particular and the urban community as a whole by solving the most important tasks of cultural development.

The main task for management professionals is the ability to effectively apply such tools, in particular the formation of basic competencies in strategic management and the creation of special management models in the field of culture.

In the context of globalization processes, the main way to respond to market challenges should be the transition of territorial development to the use of strategic planning of their social and cultural development. As a kind of public administration, strategic planning is an effective management tool, or rather a tool for implementing long-term regional policy, which allows to increase the competitiveness of territories as socio-economic structures given the possibility of identifying major problems and identifying areas for their development and available resources.

Keywords: culture, art; strategic management; state.

Постановка проблеми

Сьогодні вся інфраструктура галузі культури та мистецтва залежна від органів влади й перебуває у перманентному стані очікування щодо подальших структурних зрушень. Така система управління базується лише на пошуках можливості, уникаючи при цьому організації імпульсу знизу, своєрідного тиску на владні органи, з метою формування аргументованих і дійових пропозицій, що обумовлює актуальність дослідження. Проблема культури як сфери стратегічного управління держави сьогодні є важливою складовою зовнішньої та внутрішньої політики України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Джерельною базою вивчення стратегічного управління в сфері культури послужили праці вітчизняних і зарубіжних вчених: Бориса Єрасова, Тетяни Ільїної, Мойсея Кагана, Олексія Кравченка, Максима Радугіна, Олени Скворцова та інші. Дослідження українських учених в цілому стосуються окремих аспектів означеної проблеми. Серед них можна виділити праці таких вчених, як Бориса Буркинського, Сергія Герасимова, Валерія Кухаря, Олени Майданник, Олександра Осауленка, Володимира Степанова, Олександра Царенка, Валерія Шевчука. Серед закордонних авторів, які вивчають різні особливості стратегічного управління держави, варто згадати Денніса Медоуза, Луї Брауна, Говарда Гарднера, Девіда Кортена, а також Джеймса Флавіна.

Стаття написана на ґрунті вивчення літератури з культурології, теорії та історії культури, історії мистецтва, філософії культури, світового мистецтва, світової художньої культури.

Мета статті - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність концепції та теорії управління проектами в публічному управлінні та адмініструванні; дослідження процесів трансформації системи стратегічного управління в галузі культури впродовж становлення незалежності України; розробка наукових положень і практичних рекомендацій щодо формування системи стратегічного управління ресурсами у сфері культури, спрямованих на збереження, розповсюдження цінностей культури та досягнення гармонічного балансу між стійкістю навколишнього середовища та соціальним розвитком держави.

Виклад основного матеріалу

Завдання стратегічного управління в сфері культури та мистецтва

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації та пропаганди досягнень культури; збереженні та використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури. Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України).

Держава створює умови для: розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно - історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури та мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної державної адміністрації, підпорядковані їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства та заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

Система стратегічного розвитку культури та мистецтва

Впровадження стратегічного управління вимагає серйозних змін у діяльності будь-якого закладу культури. Воно дозволяє швидко реагувати на мінливі умови зовнішнього середовища і може дати серйозні переваги. Успіх стратегічного управління залежить від того, наскільки залучені в нього співробітники, наскільки вони поділяють філософію цього підходу, як збудовані комунікації між ними. Результатом стратегічного управління є певний механізм.

Як корисний ефект можуть розглядатися: наукові розробки, нові технології навчання та виховання, програмний продукт, навчальна програма. Механізм управління буде успішним якщо результат максимально відповідає запланованим витратам і доходам, а також інноваційним, якісним, тимчасовим, соціальним, екологічним та іншим характеристикам.

В Україні мусить бути чіткий, дієвий та творчий довготривалий план дій - стратегія розвитку культури:

Стратегія, що буде орієнтиром про наявні національні культурні ресурси та їхнє ефективне використання, про бачення мешканців щодо власних культурних потреб, про довгострокові цілі, про основні проблеми галузі та можливі шляхи їх вирішення.

Стратегія, яка дасть чітке розуміння, які кошти щорічно виділятимуться в бюджеті «на культуру», за якими процедурами вони розподілятимуться, які пріоритети і зацікавлення є у громади, до чого потрібно прагнути і як діяти, щоб розвиватись.

Стратегія, що буде корисною для кожного мешканця - щоб в процесі її реалізації були створені умови, які якнайкраще відповідатимуть активному волевиявленню громадян щодо їхніх культурних потреб.

Стратегія розвитку культури потрібна:

Щоб мешканці українці, виходячи з дому чи залишаючись у ньому, жили у культурі та творили її. Щоб Україна мала різні культурні пропозиції, де кожен знайшов би щось для себе, де кожен міг би вільно творити, де б цінувалася культура у всіх її виявах.

Щоб модерність України базувалася на місцевих традиціях і локальних спільнотах. Щоб громадяни України насправді мали вплив на її розвиток, а місцева влада була відкритою до думок і потреб мешканців.

Щоб до України було цікаво і приїжджати, і жити, розвиватись, виховувати і вчити дітей.

Щоб Україна відновила і зробила життєвою необхідністю щоденне буття кожного у культурі.

Щоб Україна стала сучасною, естетичною, добре спланованою країною, яка пропагує екологічний стиль життя.

В основі Стратегії лежить досвід багатьох людей - митців, менеджерів культури, активістів, працівників культурних та освітніх установ, управлінців та просто небайдужих мешканців. Це унікальний продукт, ініційований громадами та створений спільно усіма зацікавленими сторонами. Більшість пропозицій до проектів та програм в тій чи іншій мірі опробовувались на практиці і Стратегія запевнить поширення цих ініціатив на все місто. Водночас низка пропозицій є унікальними і можуть стати пілотними проектами для впровадження та подальшого поширення на всеєвропейському рівні.

Культура (з лат. «обробіток», «обробляти») - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набуті правила усередині соціуму для його збереження та гармонізації. [2,С. 451].

Поняття «культура» об'єднує в собі науку, освіту, мистецтва (літературу, музику, образотворче мистецтво), мораль, уклад життя та світогляд.

Культура - це творчість, генерування та продукування нових смислів через співстворення замість споживання, творчу самореалізацію і розвиток.

Культура - це спосіб мислення, який визначає людину як індивіда і об'єднує усіх у громаду. Цей особливий спосіб включає цінності, які формують світогляд, спосіб життя. Все це закорінене в загальнолюдських цінностях, традиціях та історії України.

Культура - це багатошарова комунікація (діалог, монолог, полілог), яка виявляється у сфері повсякдення, символічного обміну і творчого процесу.

Культура - це простір: відкритий, замкнутий, медійний. Площі, вулиці, парки, сквери, що творять відкритий громадський простір міста. Будівлі інституцій культури (приватних, державних, муніципальних, громадських) творять замкнутий простір культури. Простір культури повинен бути безпечним, екологічним, комфортним, доступним, творчим. Медійний простір культури - це ЗМІ, Інтернет, звуковий і візуальний простори, середовище існування людини і громади.

Культура - це вивчення, збереження і постійне переосмислення культурної спадщини кожним наступним поколінням львів'ян.

Культура - це нове мислення, нові сенси і нові дії, які базовані на глибокому розумінні досвіду та культурної спадщини міста.

Загальну культуру можна окреслити як суму мистецьких надбань, важливу роль в яких посідає людина. Всі народи світу пишаються своїми культурними надбаннями, бережуть їх, водночас намагаються робити їх живими елементами суспільного життя та підносять рівень свого світосприйняття.

Мистецтво по своїй природі має незаперечний вплив на духовний, естетичний та культурний розвиток людини. Чудодійна силa мистецтва емоційно впливає, облагороджує, морально зміцнює, стимулює всебічний розвиток та формує високу культуру людини. Важливим фактором у формуванні сучасного суспільства є активне використання засобами масових інформацій багатьох видів мистецтв. Тому в нашій роботі ми розглянемо взаємодію мистецтва та культури у розвитку держави: якими є сучасні просторові уявлення в культурі та яким чином вони змінюватимуться. На нашу думку, звернення до національної мистецької спадщини, традицій допоможе зрозуміти взаємодію мистецтва та культури на нинішньому етапі розвитку, знайти ефективні способи їх взаємопроникнення, що допоможе створити багатонаціональне культурне товариство у світовому культурному соціумі.

Мистецтво - особлива форма духовного відтворення дійсності, заснована на образному (художньому) пізнанні світу. Давньогрецьке слово «техне» - мистецтво, майстерність, майстерно виконану діяльність. Вузьким значенням слова «мистецтво» є творчість за законами краси. Така творчість проявляється в різних сферах естетичної діяльності: у ставленні до природи, на виробництві і в побуті. Мистецтво - це особливий вид соціальної діяльності, що проявляється як художня творчість, продуктами якого є духовні естетичні цінності. Специфічним способом художньої творчості вважається створення художнього образу [1,С. 668].

У минулому столітті Україна пережила дві страшні війни, нищівні окупації, Голодомор та довгий період заперечення людської гідності. Це все залишило глибокі рани насамперед у духовному житті нашого народу. Значно постраждали культурні надбання. На щастя, їх всіх не вдалося знищити. Нагальним запитанням постає те, наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбнички того, що збереглося. Не можна недооцінювати важливість культури, і на цьому потрібно часто наголошувати, щоб бути справді зрілим самостійним народом. Адже культура у широкому розумінні цього слова відіграє провідну роль у збереженні нашої національної ідентичності.

Тривалий період український народ не мав можливості розвивати свою національну культуру й мову, бракувало національних періодичних видань і шкіл з навчанням українською мовою, домінувала російська культура - все це руйнувало суспільне життя й не дозволяло населенню бути частиною світової спільноти. Тому українські майстри літератури та мистецтва, котрі у своєму творчому процесі мали яскраво виражений національний характер творів, стали об'єктом репресій. Їх звинувачували в «буржуазному націоналізмі» та знищували. Так само таврували й українських учених, які здійснювали українознавчі дослідження, викладачів, учителів та ін. Внаслідок сталінських репресій майже повністю фізично знищили покоління митців першої третини ХХ століття (період «розстріляного відродження»).

Яскравим явищем стало українське театральне мистецтво, яке передусім асоціюється з ім'ям Леся Курбаса, котрий у 1922 р. в Харкові заснував театр авангарду «Березіль». Яскравим явищем у світовому мистецтві стало українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої на той час в Європі Київської кіностудії. У 1928 р. свій перший фільм «Звенигора» створив Олександр Довженко (Наєнко, 2001). Луї Арагон назвав фільм-одкровення «Земля», який вийшов у 1930 р., неперевершеним зразком поетичного кінематографа. За ранніми картинами Довженка вчилися знімати кіно, вчилися не стільки техніці, скільки його емоційному сприйняттю світу. Це один з найактуальніших напрямів сучасного кіно, а його першопрохідцем цілком можна вважати Довженка.

У 20-30 рр. на західноукраїнських землях продовжувало існувати Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке мало високий авторитет у світовій науці. Тут також діяла велика група видатних українських літераторів (В. Стефаник, М. Черемшина, Є. Маланюк, У. Самчук, Б. Антонич, О. Теліга та ін.) і живописців (І. Труш, О. Новаківський, П. Холодний та ін.). Таким чином, не лише для народу Радянської України, а й для українців Східної Галичини й Волині, Закарпаття та Буковини, Хотинщини та Ізмаїльщини міжвоєнний період виявився надзвичайно складним: насильницька асиміляція, штучне стримування промислового розвитку, репресивні акції, національний і соціальний гніт. Однак розділені між сусідніми державами, відірвані від основного масиву етнічної території, вони залишилися вірними історичним прагненням до незалежності та соборності українських земель.

Завжди будуть оцінюватися з подивом ХІХ та минуле ХХ століття, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути нацією саме завдяки культурі. Сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити існування самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. Саме збереження минулого та розвиток у майбутньому допоможуть нам свідомо стати одним народом. Без такої свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто прагне бачити нас поділеними, посвареними, а тому слабкими.

На основі досвіду вчених, які у 70-80-х роках минулого століття відвідували українські поселення в різних країнах на різних континентах, хочу проілюструвати об'єднавчу енергію культури. Дослідниками було відмічена особлива роль Тараса Григоровича Шевченка в житті українських громад за кордоном. Великі поселення зазвичай мали у своїй країні встановлений пам'ятник Кобзарю, який дуже шанували. Для прикладу - на відкритті пам'ятника Шевченку у Вашингтоні зібралося близько сто тисяч українців. На відкриття такого пам'ятника в місцевості Енкарнаціон у Парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віровизнання та освіти [5,С.152].

Не в кожному місті була можливість встановити пам'ятник нашому геніальному поетові, але в кожній громаді, яку відвідували вчені в лютому чи березні готували шевченківський концерт. Постать Тараса Шевченка об'єднувала всіх вихідців із України, представників різних поколінь, різних хвиль міграції. Вони декламували вірші, співали пісні на слова Шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді присутності на такому громадському святкуванні.

Ми не повинні забувати, що носіями культури є не тільки митці, але й звичайні люди, талановиті, творчі, духовно багаті особистості. Незалежно від походження та виховання носієм загальної культури може бути будь-яка особа за умови, що вона щиро бажає розвинути Богом дані таланти. Попри всі інші державотворчі елементи, саме культура більше від будь-якого іншого чинника зробить Україну улюбленим домом для нашого народу та могутнім, миротворчим, гідним міжнародної уваги та пошани членом людства.

Перед сучасною українською культурою в силу її історичної долі стоять дещо інші проблеми, ніж перед культурами багатьох європейських країн. Але є у них і дещо спільне: вона зараз також перебуває в такому ж, як і вони, становищі, яке можна визначити, як відчайдушні пошуки справжності.

У роки незалежності Україна підписала угоду про культурне співробітництво з урядами понад 60 країн світу, із сотнями громадських культурних установ і фондів. Культурними акціями світового масштабу стали міжнародні конкурси артистів балету імені С. Лифаря, що проводяться в Києві з 1994 р., міжнародні фестивалі сучасної музики, міжнародні конкурси молодих виконавців класичної та естрадної музики. Значний успіх у багатьох країнах світу мала виставка «Золото степів України», у США тріумфально пройшла виставка під назвою «Слава Візантії». На думку дослідника Я. Гарасима (2009), погляд на національну самобутність народу органічно поєднується з осмисленням його історичного буття. Зміцненню міжнародного авторитету України також сприяють численні виступи за кордоном українських виконавських колективів, експозиції художників, виставки творів з колекцій провідних музеїв. Однак, згідно Адлеру (1997), потенціал України, як однієї з найбільших країн Європи у сфері культурного співробітництва з іншими народами, ще не вичерпано.

Також є успіхи в сучасному українському кіномистецтві. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених, в основному, історичному минулому України. Створено декілька багатосерійних фільмів, серед них «Сад Гетсиманський» за мотивами творів І. Багряного, «Пастка» (за І. Франком), телесеріал «Роксолана» та ін. На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой» (за мотивами повісті А. Дімарова, режисер В. Савельєв, продюсер А. Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. Продовження розвитку сучaсного театрального мистецтв в Україні пов'язане передусім із діяльністю таких яскравих режисерів, як Р. Віктюк, Б. Жолдак, С. Донченко, Б. Шарварко та акторів Б. Ступки, А. Хостікоєва, Б. Бенюка, Н. та О. Сумських.

Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою. Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Неоднозначним є розвиток літературного процесу. Продовжують творити письменники й поети старшого покоління: Л. Костенко, Ю. Мушкетик, Д. Павличко. Безцінні літературні твори залишили по собі І. Драч, П. Загребельний Б. Олійник, Р. Іваничук. Проте література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем). Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман.

Молодь України та сусідніх країн демонструють свої таланти на Всеукраїнському конкурсі «Голос країни» - телевізійне співоче талант-шоу, що виходить на телеканалі «1+1». Головною метою є підкреслити талант співака та вивести його на «музичну Говерлу» країни. Вітчизняні та зарубіжні фахівці відмічають високу виконавську майстерність учасників музичного конкурсу, що свідчить про високий рівень музичної культури в Україні.

Методи стратегічного регулювання розвитку культури та мистецтва

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури. Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України [4, С. 132].

Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами. До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики.

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу «Духовний та фізичний розвиток» (код 0800) та підрозділу «Культура та мистецтво» (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва [3, С. 124].

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій. Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань.

Висновки

Отже, наукова новизна одержаних результатів полягає у виокремленні та систематизації характерних факторів розвитку й гальмування створення системи стратегічного управління в галузі культури. Виділено класифікаційні групи регіонів, що дають змогу ухвалювати рішення про доцільність подальших інвестицій у розвиток культури. Використання запропонованих підходів та практичних рекомендацій дозволить підвищити ефективність стратегічного управління в галузі культури.

На основі теоретичного аналізу ми розглянули стан розвитку української культури та довели, що можна дійсно змінити державу засобами мистецтва. У житті людей дуже важливими є поняття правди i добра. Культурa доповнює ці два елементи ще й поняттям краси мистецтва. Ми розглянули сучaсний стaн культури в українському суспільстві та мистецькі надбання та з'ясували, що можемо й повинні використовувати це духовне багатство на благо нашої держави.

Будучи народом дуже багатим на культурні надбання, чи можемо ми дозволити собі ними легковажити. Попри всі інші державотворчі елементи, не занехаймо культури, бо цей дар більше від будь -якого іншого зробить Україну улюбленим домом для нашого народу та могутнім, гідним міжнародної уваги та пошани членом людства.

Література

1. В.А. Малахов. Мистецтво // Енциклопедія історії України: у 10 т. / ред. кол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. - К.: Наук. думка, 2009. - Т. 6: Ла - Мі. - С. 668. - ISBN 978-966-00-1028-1.

2. Короткий енциклопедичний словник з культури. - К.: Україна, 2003. - ISBN 966-524105-2. Історія мистецтв: навч. посіб. / О.Л. Шевнюк. - Київ : Освіта України, 2015. - С. 451.

3. Помаза-Пономаренко А.Л. Стратегія як засіб стабільного розвитку України [Електронний ресурс] / А. Помаза-Пономаренко // International Scientific Journal, 2015.- № 7. - Режим доступу: http://www.internauka.com/uploads/public/14483663697323.pdf.

4. Про Стратегію сталого розвитку “Україна-2020”: Указ Президента України від 12 січ. 2015 р. № 5/2015. - Режим доступу: http://www.president.gov. ua/documents/18688.html.

5. Тимошенко Р. Оборонне планування: загальна логіка, структура та взаємозв'язок документів / Р. Тимошенко, М. Лобко // НІО. - 2015. - № 2. - С. 152.

References

1. V.A. Malakhov, (2009). Art // Encyclopedia of the History of Ukraine: in 10 volumes [Encyclopedia of the History of Ukraine: in 10 volumes] / editor: V.A. Smoliy (chairman) and others.; Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. - Т. 6: Ла - Мі. - С. 668. - ISBN 978-966-00-1028-1Kyiv [in Ukrainian].

2. A short encyclopedic dictionary of culture, (2003) [A short encyclopedic dictionary of culture] - ISBN 966-524-105-2. Art history: textbook. way. / OL Shevnyuk. - Kyiv: Education of Ukraine, 451 [in Ukrainian].

3. Pomaza-Ponomarenko, A.L. (2015). Stratehiia yak zasib stabilnoho rozvytku Ukrainy [Strategy as a means of stable development of Ukraine]. International Scientific Journal,7.Retrieved from http://www.internauka.com/uploads/public/14483663697323.pdf [in Ukrainian].

4. Ukaz Prezydenta Ukrainy “Pro Stratehiiu staloho rozvytku “Ukraina-2020”: vid 12 sichnia 2015, № 5/2015 [Decree of the President of Ukraine “On the Strategy of Sustainable Development "Ukraine-2020" from January 12 2015, № 5/2015]. www.president.gov.ua. Retrieved from http://www.president.gov. ua/documents/18688.html [in Ukrainian].

5. Tymoshenko, R., Lobko, M. (2015). Oboronne planuvannia: zahalna lohika, struktura ta vzaiemozviazok dokumentiv [Defense planning: general logic, structure and relationship of documents]. Nauka i oborona - Science and defense, 2, 152 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru