Професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти у контексті неперервності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти у контексті неперервності

Наталія Сиско

кандидат психологічних наук, докторант Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, м. Київ

Актуалізовано проблему важливості неперервного професійного розвитку викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти. Запропоновано авторське визначення поняття «професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти», під яким розуміється неперервний динамічний цілеспрямований процес набуття нових професійно-педагогічних компетентностей в системі формальної, неформальної та інформальної освіти відповідно до визначених освітніх потреб, програмних завдань навчального закладу, змін на ринку праці, соціальних очікувань, що формує здатність педагога забезпечувати якісні результати педагогічної діяльності. Визначено, що динаміка професійного розвитку викладача оцінюється у ході атестації та сертифікації педагога, що сприяє його поступальному процесу професійно-кваліфікаційного сходження.

Проаналізовано результати дослідження тенденцій у особистісному ставленні викладачів ЗП(ПТ)О до важливості та оцінки їх професійного розвитку. Констатовано, що для забезпечення ефективності процесу професійного розвитку викладача ЗП(ПТ)О важливо застосовувати особистісно-діяльнісний і системний підходи до їх професійного зростання, враховуючи особистісні освітні потреби педагогів у змісті та формах навчання. професійна освіта викладач освіта

Запропоновано здійснити нормативно-правове урегулювання професійного розвитку викладачів ЗП(ПТ)О та вирішити проблеми фінансового забезпечення професійного розвитку педагогічного персоналу в системі неформальної та інформальної освіти.

Ключові слова:викладач; заклад професійної (професійно-технічної) освіти; професійний розвиток; професійно-педагогічна компетентність; підвищення кваліфікації.

Nataliia Sysko. Institution of Professional (Vocational) Education in the Context of Continuity

The problem of importance of continuous teacher's professional development of the of the institution of professional (vocational) education is actualized. The author's definition of the concept «professional development of the teacher which works in the institution of professional (vocational) education» is offered, under which is meant a continuous dynamic purposeful process of acquiring new professional and pedagogical competencies in the system of formal, non-formal and informal education in accordance with certain educational needs, program objectives of the institution, changes in the labor market, social expectations, forming the ability of the teacher to provide quality results of pedagogical activity. It is determined that the dynamics of professional development of the teachers is evaluated during their certification, that contributes to its translational process of the professional qualification climbing.

The results of research of tendencies in the personal relation of teachers which work in the institution of professional (vocational) education about to importance and an assessment of their professional development are analyzed. It is stated that in order to ensure the effectiveness of the process of the teacher's professional development it is important to apply personal-activity and systematic approaches to their professional growth, taking into account the personal educational needs of teachers in the content and forms of education.

It is offered to carry out normative legal regulation of the teacher's professional development which work in the institution of professional (vocational) education and to solve problems of financial support of professional development of pedagogical personnel in system of non-formal and informal education.

Key words: teacher; institution of professional (vocational) education; professional development; professional and pedagogical competence; advanced training.

ВСТУП

Постановка проблеми. Динамічні соціально-економічні зміни, які відбуваються у суспільстві, процеси глобалізації й міграції, розвитку виробництва і модернізація техніки, впровадження новітніх технологій висувають нові вимоги до фахівців, їх професійного розвитку, конкурентоздатності.

Феноменологія професійного розвитку особистості концептуально й практично розроблялась у різних галузях наукового знання, проте залишається дискусійною та ще недостатньо дослідженою у професійній педагогіці, зокрема, щодо викладачів закладів професійної (професійно -технічної) освіти.

До глибоких роздумів та осмислення спонукає філософська думка Л. Лук'янової, яка зазначає, що «розвиток не може зупинитися впродовж життя людини, змінюється тільки його вектор (прогрес / регрес), інтенсивність (пришвидшення / уповільнення), характер (нерівномірність, збереження попереднього в новому) та якість» [1, с. 25].

Проблема реалізації ідеї щодо надання прав педагогічним працівникам на вільний вибір змісту, форм та місця підвищення кваліфікації потребує обґрунтування концептуальних засад визначення поняття «професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти» як самостійної педагогічної категорії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковою базою розв'язання проблеми професійного розвитку викладачів ЗП(ПТ)О покликані стати опубліковані праці українських та закордонних вчених, які висвітлюють різні аспекти розвитку педагогічного персоналу: філософські основи розвитку освіти (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень та ін.); неперервна професійна освіта і навчання в контексті освіти упродовж життя (С. Гончаренко, Т. Десятов, В. Лозниця, Н. Ничкало, С. Сисоєва та ін.); фундаментальні положення освіти дорослих (О. Аніщенко, С. Бабушко, О. Баніт, С. Змейов, Л. Лук'янова, В. Маслова, М. Ноулз, Р. Сміт та ін.); дидактичні засади післядипломної освіти та підвищення кваліфікації (Н. Клокар, А. Кузьмінський, В. Обозний,

B. Олійник, Л. Оліфіра, Н. Протасова, С. Сисоєва, Т. Сорочан, Л. Хомич Л. Шевчук, О. Щербак, В. Ягупов та ін.); психологічні аспекти професійного розвитку особистості (Г. Балл, Е. Зеєр, В. Лефтеров, А. Маркова,

C. Максименко, Е. Помиткін, В. Рибалка, Б. Федоришин та ін.).

Метою статті є обґрунтування авторського визначення поняття «професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти та висвітлення результатів дослідження тенденцій у особистісному ставленні педагогів до важливості та оцінки власного професійного розвитку в умовах неперервної освіти.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Досліджуючи поняття таких категорій як «розвиток», «розвиток особистості», «професійний розвиток особистості», які є базовими, дають змогу здійснити осмислення та визначити авторське поняття «професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти» як самостійної педагогічної категорії.

Головним рушієм у професійному розвитку ,за визначенням Н. Ничкало, є сама особистість, яка «реалізується у самопізнанні і самотворенні впродовж життя, на усіх його етапах» [2, с. 13].

Дослідниця С. Бабушко зазначає, що в педагогічному розумінні поняття «професійний розвиток» фахівця розглядається як розвиток особи в професійному та особистісному плані. Науковець наголошує, що «професійний розвиток у сьогоденних умовах здійснюється через учіння працівників, якому властиві інноваційність, інформатизація та інформалізація» [3, с. 38].

Водночас, у сучасній науковій літературі зустрічається дефініція «особистісно-професійний розвиток». Таке поняття, на нашу думку, співзвучне дефініції «професійний розвиток», оскільки у професії зреалізовується сама особистість, як свідомий індивід, який виконує певні соціальні ролі, у тому числі й роль професійну.

Заслуговує на увагу визначення, наведене В. Лефтеровим:«Під особистісно-професійним розвитком фахівця розуміємо індивідуально і соціально зумовлений, активний та інтегративний процес психосоціального і професійного зростання людини, спрямований на її фахову самореалізацію та самоствердження як суб'єкта життєдіяльності» [4].

Можна погодитися з думкою науковця про те, що особистісний розвиток відбувається у єдності з біологічним та соціальним напрямами розвитку людини, оскільки «особистісний розвиток людини перебуває в тісному взаємозв'язку з її професійним розвитком, процесом, що відбувається в її онтогенезі, пов'язаним з соціалізацією та освоєнням різних аспектів трудової діяльності» [4].

Важливим для нашого дослідження у цьому визначенні є такі поняття як «професійне зростання», «фахова самореалізація» та «самоствердження особистості».

Вірним є твердження О. Баніт щодо розгляду професійного розвитку як звичайного підвищення кваліфікації для вдосконалення професіоналізму та його ототожнювання з післядипломною освітою. Науковець зазначає, що «таке вузьке бачення проблеми зумовлювалося тим, що підвищення кваліфікації здійснювалося, переважно, у системі формальної освіти» [5, с. 170].

Вагомими є висновки С. Бабушко, яка визначає професійний розвиток як пролонгований (в контексті концепції «навчання впродовж життя»), спрямований процес підвищення професійності особистості, здатної до саморозвитку та самореалізації, через навчання на робочому місці, в межах організації свого працевлаштування, в ланцюгах системи підвищення кваліфікації та через самоосвіту [3, с. 34].

Неусталеністю танеповнотою визначення залишається поняття «професійний розвиток викладача», оскільки науковці, залежно від мети та завдань свого дослідження, по різному підходять до його трактування.

Розглядаючи професійний розвиток педагогів, Т. Сорочан зазначає, що це «процес опанування педагогами нових знань, умінь, методик, технологій у сфері професійної діяльності на основі культурних, гуманістичних та демократичних цінностей, набуття нових компетентностей, що характеризується позитивною динамікою показників професіоналізму особистості та діяльності» [6].

О. Волярська наголошує на значущості саморозвитку та визначає професійний розвитокпедагогів як «зростання їхньої професійної компетентності в результаті накопичення практичного досвіду і систематичної цілеспрямованої та скоординованої самоосвіти» [7, с. 284], що, на нашу думку, безумовно є одним із провідних факторів у їх професійному зростанні.

Американський науковець А. Глеттхорн визначає професійний розвиток вчителя як зростання його професійних досягнень в результаті накопичення практичного досвіду і систематичного перегляду власного викладання [8, с. 41].

С. Дей, англійський науковець, аналізуючи професійний розвиток вчителя, говорить про «багатовимірний динамічний зв'язок між етапами біографічного й ситуативного досвіду, факторами середовища, кар'єрою, життям та освітою упродовж життя» [9, с. 41].

Отже, дослідження українських та зарубіжних науковців засвідчують, що професійний розвиток особистості відбувається в часовому вимірі, за різних умов та у певній системі.

Хочемо зазначити, що оскільки професійний розвиток викладача охоплює період з початку його трудової діяльності до її завершення, на нашу думку, він повинен набувати різних форм та змісту з врахуванням індивідуальних освітніх потреб педагога, програмних цілей навчального закладу та змін на ринку праці. Таким чином вибудовується індивідуальна освітня траєкторія викладача у його професійному розвитку.

Професійний розвиток викладача може бути динамічний, інтенсивний, а у певні періоди професійної кар'єри внаслідок як об'єктивних (соціально- політичні, економічні чинники), так і суб'єктивних чинників (нормативні та ненормативні кризи особистості) можуть спостерігатись стагнація, професійне вигорання, кар'єрний спад та професійні деформації.

Отже, узагальнення різноманітних наукових підходів до трактування понять «розвиток», «розвиток особистості», «професійний розвиток особистості» дозволяє зробити висновок про багатогранність даних понять.

Здійснений нами аналіз дефініцій вищезазначених базових понять у науковій літературі з врахуванням практики нашої діяльності щодо професійного розвитку викладачів закладів професійної (професійно -технічної) освіти дали змогу виділити такі ключові категорії досліджуваного феномену як: «складне динамічне явище», «поступальний процес сходження від нижчого до вищого», «специфічний процес змін», «перехід можливості в дійсність», «потреби», «система мотивів», «діяльність», «поступ», «професійне зростання», «процес росту», «набуття нових компетенцій», «зміна якісного стану», «планування трудової кар'єри», «фахова самореалізація», «самоствердження», «ступені освіченості», «оцінювання й атестація», «професійно-кваліфікаційне просування».

На підставі аналізу та синтезу даних категорій професійний розвиток викладача закладу професійної (професійно -технічної) освіти ми визначаємо як неперервний динамічний цілеспрямований процес набуття нових професійно - педагогічних компетентностей в системі формальної, неформальної та інформальної освіти відповідно до визначених освітніх потреб, програмних завдань навчального закладу, змін на ринку праці, соціальних очікувань, що формує здатність педагога забезпечувати якісні результати педагогічної діяльності. Динаміка професійного розвитку викладача оцінюється у ході атестації та сертифікації педагога, що сприяє його поступальному процесу професійно -квалі фікаційного сходження.

З метою дослідження тенденцій у особистісному ставленні викладачів ЗП(ПТ)О до важливості та оцінки їх професійного розвитку було здійснено анонімне онлайн-опитування на добровільних засадах за авторською анкетою, у якому взяло участь 1300 осіб з усіх регіонів України.

Аналіз отриманих відповідей на анкету засвідчив певну палітру узагальнених особистісних оцінок респондентів, які дають змогу сформулювати висновки щодо забезпечення процесу неперервного професійного розвитку викладачів ЗП(ПТ)О.

Освітній рівень викладачів ЗП(ПТ)О складає: 87,9 % осіб мають повну вищу освіту (спеціаліст, магістр); базову вищу освіту - 5,0 % (бакалавр); 7,1 % - молодший спеціаліст. 56,1 % опитаних мають педагогічну освіту, 42,5 % - іншу фахову освіту, 1,4 % ще навчаються.

Кваліфікаційний рівень викладачів ЗП(ПТ), які взяли участь в опитуванні, виявився наступним: кваліфікаційну категорію «спеціаліст» мають 20,2 %; «спеціаліст другої категорії» - 16,2 %, «спеціаліст першої категорії» - 26,2 %, «спеціаліст вищої категорії» - 37,5 %. Ці результати свідчать про високий рівень професійної компетентності педагогів, оскільки переважна більшість - це викладачі з першою та вищою кваліфікаційними категоріями.

Серед учасників опитування мають педагогічні звання:«старший викладач» - 12,7 %; «вчитель-методист» - 9,5 %; науковий ступінь «кандидат наук» - 14 осіб (1,1 %).

Аналіз складу викладачів ЗП(ПТ)О за гендерною ознакою дав змогу встановити, що переважна більшість з них жінки (71,6 %).

Врахуємо, що у межах статті не має можливості висвітлити повний аналіз отриманих результатів, зупинимося на окремих з них.

Більшість викладачів ЗП(ПТ)О (57,5 %) до роботи у закладі освіти працювали в умовах реального виробництва, підприємства, установи та мають такий виробничий стаж: 7,1 % - до 1 року; 18,8 % (від 1 до 5 років); 12,1 % (від 5 до 10 років); 11,4 % (від 10 до 20 років); 4,6 % (від 20 до 30 років); 3,5 % понад 30 років. Водночас 41,8 % викладачів виробничого стажу не мають, отже надзвичайно важливим для їх професійного розвитку є проходження стажування на сучасному обладнанні, технологіях реального виробництва, підприємства, оскільки педагог ЗП(ПТ)О має бути фахово компетентним практиком, а не лише носієм теоретичних знань.

Переважна більшість (88,9 %) викладачів ЗП(ПТ)О власний професійний розвиток планують щороку, водночас 11,1 % педагогів цього планування не здійснюють. Такі результати опосередковано засвідчують про суттєві проблеми: відсутність у окремих викладачів системного підходу до власного професійного розвитку; низький рівень їх прагнення до професійного зростання та недостатня змотивованість; відсутність планування та стратегії розвитку професійної компетентності педагогічного персоналу методичною службою навчального закладу.

39,9 % викладачів зазначили, що у їх професійному зростанні не має жодних бар'єрів. Водночас 29,9 % педагогів відзначило, що цікаві для них навчальні програми професійного зростання, які пропонуються в сучасному освітньому середовищі, є занадто дороговартісними, і тому вони не можуть їх собі дозволити.

18,4 % педагогів наголошують на бракові часу для професійного розвитку через виконання сімейних обов'язків. Низький рівень заробітної плати змушує 19,6 % викладачів ЗП(ПТ)О шукати додаткові джерела доходів.

Зазначають про недостатню підтримку з боку адміністрації 11,8 % респондентів; 10,2 % осіб стверджують, що не має гідних для них пропозицій у сфері підвищення кваліфікації.

Водночас 4,8 % викладачів як проблему у професійному розвитку зазначають, що підвищення кваліфікації не узгоджується з їх графіком роботи; 2,3 % не мають доступу до підвищення кваліфікації внаслідок фізичних або технічних обмежень; 1,7 % опитаних педагогів зауважили про невідповідність рівня їх кваліфікації і досвіду роботи критеріальним вимогам участі у цікавих для них програмах підвищення кваліфікації (вільне володіння цифровими технологіями, знання іноземної мови).

З'ясовано, що переважна більшість (75,2 %) опитаних викладачів, відповідаючи на питання «Що Вас мотивує підвищувати власну кваліфікацію?», засвідчили свідоме розумінняважливостівласного професійного розвитку та зазначили, що це є їх власне бажання, зумовлене внутрішньою мотивацією до досягнення високого рівня професіоналізму. Водночас 22,4 % педагогів проходять підвищення кваліфікації з метою збільшення доходу; 22,4 % викладачів розглядають це як виконання офіційних вимог перед атестацією; для 17,0 % респондентів підвищення кваліфікації дає можливість відволіктися від рутини і отримати нові враження; 13,8 % педагогів приваблюють кар'єрні перспективи, які з'являються після проходження підвищення кваліфікації.

Розподіл потреби викладачів ЗП(ПТ)О у підвищенні професійно - педагогічної компетентності за відповідними модулями компетентностей виявився наступним:найбільше потребують удосконалення фахової компетентності (37,2 %), методичної компетентності (34,5 %), нормативно- правової компетентності (28,4 %), педагогічної компетентності (29,1 %), дослідно-експериментальної компетентності компетентності (27,0 %), психологічної компетентності (26,4 %), інформаційно-комунікаційної (19,4 %), культурологічно-виховної компетентності (7,0 %).

Аналіз відповідей на запитання «Чи отримували Ви фінансову підтримку професійного розвитку протягом останніх 12 місяців?» засвідчили про різні джерела фінансування. Велика частка педагогів (44,4 %) самостійно здійснювали оплату навчання різних форм професійного розвитку; у 12,0 % педагогів фінансування відбувалось частково як з боку навчального закладу, так і самостійно; 14,1 % викладачів зазначили, що їх професійний розвиток був повністю фінансовано ЗП(ПТ)О, у якому вони працюють; 15,2 % осіб було надано можливість зростати професійно протягом робочого часу і в цей період було звільнено від виконання посадових обов'язків; лише 11,2 % викладачів отримали заохочувальну премію за активність у професійному зростанні поза робочим часом; 1,8 % отримали фінансову підтримку з боку третьої сторони (грантові програми, спонсори). Отже, можемо констатувати, що на рівні держави проблема забезпечення фінансування професійного розвитку та підвищення кваліфікації викладачів ЗП(ПТ)О потребує законодавчого вирішення.

35 % викладачів висловили бажання збільшити кількість годин, які вони щороку інвестують у власний професійний розвиток, на противагу 3,9 % опитаних, що хотіли б їх зменшити.

Аналіз та порівняння форм професійного розвитку, у яких були задіяні викладачі ЗП(ПТ)О упродовж останніх 12 місяців з бажаними у майбутньому, виявив прагнення педагогів до їх змін. Застосовані і бажані форми професійного розвитку викладачів ЗП(ПТ)О представлено у таблиці 1.

Таблиця 1