Основні теорії лідерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра туризму та логістики

Реферат

На тему: «Основні теорії лідерства»

Виконала:

Студентка 2 курсу

Спеціальності 242 «Туризм»

Павлусенко Анастасія

Перевірила:

Доцент Сиволап Л.А

Маріуполь 2020

Зміст

Вступ

1. Поняття лідерства

2. Теорії лідерства

Висновки

Вступ

Актуальність полягає у розкритті лідерства як певного набору якостей, що притаманні керівникам чи лідерам, які успішно можуть здійснювати вплив на інших, а з іншого, лідерство - це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей.

Мистецтво управління змінюється дуже стрімко, бо змінюються умови, середовище його впливу. З того моменту, як слово «зміни» стало ключовим в сучасній економіці, керівникам все частіше доводиться виконувати функції лідерів. Лідери ХХ ст. перетворюються в лідерів ХХІ ст. в міру того, як вони приймають новий спосіб мислення. І в цьому нове лідерство докорінно відрізняється від попереднього.

Слово лідер, згідно з Оксфордським словником англійської мови, виникло в ХІІІ столітті і в перекладі означає - той хто веде. Розкриває відносини домінування і підкорення, впливу та слідування в системі міжособистісних відносин групи людей. Тобто лідерство передбачає становище, обов'язки, діяльність лідера, першість у будь-чому. У великому тлумачному словнику з української мови дано таке визначення лідера - «той, хто стоїть на чолі, хто посідає провідне місце серед собі подібних, та йде першим в будь-якому змаганні».

Сьогодні лідерство як наукова проблема не викликає сумніву. Багато дослідників намагалися дати власне тлумачення цьому феноменові, відзначаючи найрізноманітніші його грані.

А от такі російські вчені, як: С. Філонович та А. Кочеткова виділяють два аспекти лідерства: перший грунтується на положенні стану особистості, тобто є статистичним аспектом, а другий - полягає у залученні послідовників до певної діяльності.

Так зарубіжний і вітчизняний досвід дослідження лідерства доводить, що поєднання управлінської компетенції менеджера та риси особистості лідера - це великий потенціал, для досягнення реальних та довгострокових цілей організації [1].

1. Поняття лідерства

Поняття лідерства завжди викликало великий інтерес у науковців і практиків. Узагальнюючи наявний матеріал можна виділити чотири основних підходи до вивчення феномену лідерства.

Лідерство - це здатність чинити вплив як на окрему особистість, так і на групу, спрямовуючи зусилля на досягнення цілей організації.

Лідерство - природний соціально-психологічний процес у групі, побудований на вплив особистого авторитету людини на поведінку членів групи. При цьому під впливом розуміють таку поведінку людини, яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття іншої людини. Вплив можна надавати через ідеї, усне і письмове слово, через навіювання, переконання, емоційне зараження, примус, особистий авторитет і приклад.

Без лідера жодна група існувати не може. Лідера можна визначити як особистість, здатну об'єднувати людей заради досягнення якої-небудь мети.

Поняття "лідер" набуває значення лише разом з поняттям "мета". Дійсно, безглуздо би виглядав лідер, який не має мети. Але мати мету і досягти її самостійно - недостатньо для того, щоб назватися лідером. Невід'ємним властивістю лідера є наявність хоча б одного послідовника. Роль лідера полягає в умінні повести людей за собою, забезпечити існування таких зв'язків між людьми в системі, які б сприяли вирішенню конкретних завдань у рамках єдиної мети. Іншими словами, лідер - це елемент впорядкування системи людей. Це така людина, яка по відношенню до групи може розглядатися як її дзеркало [2].

Загальне лідерство в групі складається із таких компонентів: емоційного, ділового, інформаційного. "Серце групи" - емоційний лідер, до якого кожен член групи може звернутися за співчуттям, "поплакатися в жилетку". "Руки групи" - діловий лідер, з ним добре працюється, він може організувати справу, налагодити потрібні ділові взаємозв'язки, забезпечити успіх підприємства. "Мозок гурту" - інформаційний лідер, до нього всі звертаються з питаннями, тому що він ерудит, все знає, може пояснити і допомогти знайти потрібну інформацію. Найкращим буде універсальний лідер, що поєднує всі три компоненти, але такий лідер зустрічається рідко[3].

Як властивість лідерство- є набором певних рис, притаманним тим особам, які усвідомлюють себе лідерами.

2. Теорії лідерства

Сучасні концепції лідерства фіксують увагу на дослідженні динаміки відносин між лідером й його послідовниками.

Теорія особистісних рис або якостей (іноді іменується теорією "великих людей") домінувала в 40-х роках XX ст. Вона виходить з тези, що всі успішні керівники володіють якимсь універсальним набором особистісних якостей, що відрізняє їх від інших людей. Численні спроби сформулювати набір таких якостей проглядаються вже у працях представників класичної школи та школи людських відносин (А. Файоль, М. Фоллет).

Дослідження виявили досить великий перелік лідерських якостей, деякі з них - це інтелект, освіта, приваблива зовнішність, чесність, ініціативність, впевненість в собі тощо. Але крім того, що вчені не дійшли єдиної думки щодо конкретного переліку якостей, вони не змогли дати пояснення, яким чином з'являється лідер. Отже, ця теорія має певні недоліки, а саме: перелік якостей не має кінця, відсутній тісний взаємозв'язок між якостями лідера, немає остаточного портрета лідера. Разом з тим, підхід виявився досить цікавим, став своєрідним поштовхом до розвитку інших концепцій [4].

Поведінковий (біхевіористичний) підхід пов'язаний з розробками представників школи людських відносин. Відповідно до вихідної тези цієї концепції ефективність лідерства обумовлена манерою поведінки лідера, що і складає зміст поняття "стиль".

Методологічні основи дослідження в цій області закладені К. Левіним, який при дослідженні феномену лідерства у десятирічних дітей, організованих у кілька експериментальних груп, виділив три принципово різних стилю їхньої поведінки: ліберальний, авторитарний і демократичний (проміжний).

Він вважав, що при авторитарному стилі лідер може домогтися більшої ефективності діяльності групи, ніж при ліберальному і навіть демократичному. компетенція лідер демократичний керівник

У той же час для такого типу лідерства характерні низька мотивація підлеглих, метле число прийнятих оригінальних рішень, несформованість групового мислення, тривога і агресивність у поведінці членів групи. Крім того, К. Левін зазначив нижчу якість роботи, ніж при демократичному стилі. Зазначене дослідження поклало початок пошукам оптимального стилю керівництва в організації.

Цей підхід отримав розвиток у роботах фахівців університету штату Огайо.

Девід Мак-Грегор наприкінці 50-х років розробив теорії "X" та "Y", що характеризують стилі управління.

Теорія "X" виражає традиційний підхід до функції управління, та полягає у використанні людської праці за призначенням на вимогу організації. Перш за все, управління передбачає керування згідно з законами економіки, різними змінними факторами підприємства, фінансами, устаткуванням, сировиною, персоналом та ін.

Теорія "X" заснована на переконанні, що без активного втручання керівників працівники залишаються пасивними, отже їх необхідно переконувати, заохочувати чи карати і пильнувати за їх діяльністю

Теорія "Y" - це відповідь, критична реакція на теорію "X", яка, на думку Мак-Грегора, у сучасних умовах господарювання неспроможна забезпечити ефективні результати. Теорія "Х" дещо ідеалізує субординацію, відображаючи її як партнерство керівника та підлеглих

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними в нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями[5].

Демократичний тип керівника прагне надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них.

Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами.

Ренсіс Лайкерт та група його послідовників запропонувала класифікувати стилі керівництва шляхом порівняння груп з високою та низкою продуктивністю праці.

Керівник, зосереджений на роботі, перш за все, піклується про проектування завдань і створення мотиваційної системи винагород для стимулювання продуктивності праці і трудових звершень.

Керівник, зосереджений на людині, концентрує увагу на вдосконаленні людських стосунків, створенні сприятливого мікроклімату, надає підлеглим максимальну свободу і активно їх залучає до участі в прийнятті управлінських рішень[6].

Висновки

Роблячи висновки, можна сказати, що лідерство є невід'ємним фактором управління та є певною мірою мистецтвом.

Можливо, це і є причиною того, що дослідникам не вдавалося розробити й обгрунтувати єдину теорію стосовно лідерства, адже саме його стиль прямо залежить від ситуації. У деяких з них, керівник досягає ефективності, структуруючи задачі, виявляючи турботу і підтримуючи підлеглих. А також допускаючи підлеглих до самостійного прийняття управлінського рішення стосовно виробничих проблем. Та безболісно змінювати стиль під натиском керівництва чи обставин.

У будь - якому випадку стиль дійсного лідера повинен бути гнучким знаряддям ефективного керування виробництвом. Звідси випливає, що феномен лідерства в першу чергу має грунтуватися на авторитеті керівника.

Немає одного конкретного правила за яким повинен прямувати лідер, бо все залежить від ситуації.

Щодо теорій, мистецтво лідерства змінюється дуже стрімко, бо змінюються умови, середовище його впливу. З'являються нові теорії, які стали більш сучасні та відповідні нашому часу.

Размещено на Allbest.ru