Сутність освітньої послуги

доцент Т.В. Бабенко

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню сутності та змісту освітньої послуги як економічної та юридичної категорії присвятили свої праці багато дослідників. Серед них М. Артюхіна, Н. Баринов, Т. Боголіб, Ф. Енгельс, С. Загородній, А. Кабалкін, Ю. Калмиков, О. Красавчіков, О. Кратт, М. Кротов, М. Курко, К. Маркс, О. Мельничук, В. Мілаш, А. Мірзоян, В. Паліюк, Г. Пономаренко, В. Рєзнікова, А. Рум'янцев, В. Сирих, А. Телестакова, С. Телятник, М. Тимошенко, В. Чорна, Є. Шешенин, Р. Шульга.

Виклад основного матеріалу

Аналіз законодавства у сфері освіти свідчить, що ні Закон України «Про освіту», ні Закон України «Про загальну середню освіту», ні інші нормативно-правові акти, у яких використано термін „освітня послуга”, наприклад, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2003 р. №1380 «Про ліцензування освітніх послуг», не дають чіткого визначення поняття «освітня послуга».

Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. №796 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності”, „Порядок надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами”, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України 23.07.2010 р. №736/902/758, нормативно закріплюють підхід до освітньої послуги як до платної послуги освітньої установи.

Але навіть ці нормативні документи, покликані регулювати відносини у сфері надання освітніх послуг, не дають чіткого визначення самому поняттю «освітня послуга». Отже, розглянемо специфічні риси освітньої послуги.

Природа людських потреб така, що не всі вони можуть бути задоволені продуктами матеріального виробництва, розрахованих на абстрактного споживача. Значна їх частина реалізується у сфері обслуговування, де праця спрямована на конкретного індивідуума, задоволення потреб конкретної людини (замовника).

До послуг часто відносять усі види діяльності, яка не створює матеріальних цінностей, тобто головним критерієм діяльності у сфері послуг є невідчутність результатів праці в цій сфері виробництва.

На думку П. Олдака, «на противагу речам, продукти всіх інших форм суспільно корисної праці можна визначити як послуги» [5, с. 15].

Польський учений О. Ланге зазначає: «Послугами ми називаємо будь-які функції, пов'язані безпосередньо або побічно із задоволенням людських потреб, але безпосередньо не спрямовані на виробництво будь-яких предметів» [4, с. 20]. Робилися спроби визначити послугу як економічну категорію. Полеміка між економістами з цього питання має власну історію. Вона виникла наприкінці 20-х років, продовжилася наприкінці 40-х, а потім у 60-х роках ХХ століття.

Одним з перших серед економістів визначення послуги як корисного ефекту або такої споживної вартості, яка безпосередньо задовольняє ту або ту потребу людини, дав О. Аболін. Академік С. Струмилін також, дотримуючись цього напряму, розуміє категорію «послуга» як «самостійне благо, продукт праці, носія мінової вартості в системі виробничих відносин». «Під послугою, - зазначає він, - треба розуміти корисний ефект, який виникає в результаті процесу виробничої праці цілеспрямованої діяльності» [3, с. 98].

Сутність та природу послуги багато економістів намагалися розглянути через призму економічних відносин між виробником і споживачем цієї послуги. Споживач у процесі обміну отримує від виробника послуги його здатність «виробляти» корисну працю. Отже, виробник обмінює не продукт свої праці, а саму працю. У той самий час споживачу потрібна не сама праця виконавця послуги, а її (послуги) корисний ефект, який може бути спожитий [2].

Визначення американського економіста Т. Хілла дозволяє розглянути послугу як конкретний результат економічно корисної діяльності, який виявляється або у вигляді товару, або безпосередньо у вигляді діяльності. Він уважає, що послуга - це зміна стану особи або товару, належного до будь-якої економічної одиниці, які відбувається в результаті діяльності інших економічних одиниць з попередньої згоди першої [3, с. 54].

Отже, незважаючи на різні підходи до поняття категорії «послуга», виявляється загальне для всіх авторів, яке полягає в тому, що під послугою розуміється різноманітність видів корисної діяльності людини, спрямованої на задоволення різноманітних потреб. У зв'язку з цим низка авторів-економістів (О. Аболін, Е. Агабаб'ян, О. Ланге, П. Олдак, С. Струмилін) розглядають послугу як специфічний товар, оскільки все, що задовольняє потреби людини, пропонується для споживання і використання, в умовах ринку, і є товаром. Поняття товар не обмежується тільки фізичними об'єктами. Товаром можна назвати й послугу. Це, своєю чергою, означає, що послуга має споживчу вартість і вартість.

Існує багато підстав для класифікації послуги. Найзагальніший підхід запропонував американський науковець К. Ловелок, який у якості головної ознаки вибрав спрямованість послуг та їх відчутність або невідчутність [3, с. 65]. управління освітній послуга навчання

Інші економісти (Е. Агабаб'ян, С. Струмилін) запропонували розділити послуги на два види. До першого виду вони відносять таки послуги, які становлять вираження особливої споживчої вартості праці, тобто послуги, які несуть задоволення людських потреб, оминаючи процес матеріалізації в окремо існуючій речі. Цей вид послуги, уважають вони, можна охарактеризувати як корисну дію праці. Особливості цих послуг зумовлюються їх нематеріальним характером, і головна їх властивість полягає в нерозривності процесів виробництва й споживання. З цих особливостей випливає, що в кожний окремий момент обсяг виробничих послуг є рівним обсягу спожитих. Працею працівників цього виду послуг створюються не тільки споживча вартість, а й вартість.

Послуги другого виду пов'язані з раніше створеними матеріальними благами й спрямовані на відновлення споживчих властивостей останніх. Тому тут послуга як споживча вартість безпосереднього прояву не має. Головною властивістю цієї категорії є те, що виробничою працею працівників цього виду послуг створюється вартість, субстанцією якої є матеріалізований труд [3, с. 89].

Послуги також можна класифікувати за низкою таких ознак:

а) здійснювані на основі приватної або державної власності на засоби виробництва;

за характером оплати послуг:

а) платні (оплачувані населенням; підприємствами, установами та організаціями за безготівковим розрахунком);

б) безоплатні;

за видами споживання:

а) індивідуальні;

б) масові;

за формами обслуговування:

а) абонементні;

б) термінові;

в) за місцем роботи та ін. [3, с. 107].

Така класифікація є способом виявлення певних тенденцій у розвитку нематеріальної сфері на основі різних форм власності, дозволяє визначити пропорції платних та безоплатних послуг, мати уяву про розміри особистого й колективного споживання послуг.

Згідно з цією класифікацією освітні послуги закладу освіти можна охарактеризувати як такі, що здійснюються і на основі державної (комунальної) власності, і приватної власності; за характером оплати - безоплатні й платні; за видами споживання - масові та індивідуальні; за формами обслуговування - термінові.

Для з'ясування сутності поняття «освітня послуга» нами був використаний метод понятійно-термінологічного аналізу. На основі аналізу думок та визначень, що знайшли відображення в публікаціях низки авторів, нами була складена номенклатура понять «освітня послуга» (див. табл. 1).

Таблиця 1