Особливості регулювання витрат на робочу силу та їх вплив на соціальний захист населення

Для контролю за виконанням відповідних положень колективних договорів доцільним є встановлення форми звітування керівництва підприємства про витрати, понесені ним на підвищення кваліфікації робітників, а також додаткових виплат та надбавок працівникам підприємства за самостійне підвищення ними свого професійного рівня, отримання нових навичок та вмінь.

Крім того, необхідною є розробка системи управлінської звітності, яка б містила повну і детальну інформацію про порядок формування та використання коштів фонду витрат на підвищення кваліфікації персоналу.

Зазначені вище заходи сприятимуть, по-перше, мотивації персоналу в підвищенні свого інтелектуального та професійного рівня, по-друге, більш ефективному використанню трудових ресурсів на підприємствах, і по-третє, підвищить ефективність функціонування самих підприємств, що має велике соціально-економічне значення для економіки країни в цілому [2, 5].

2.3 Стан регулювання нормативно-правового забезпечення витрат на робочу силу та його взаємозв'язок з соціальним захистом працюючих в Україні

Основи законодавства України про соціальний захист населення визначають принципи та загальні правові, організаційні та фінансові засади соціального захисту населення України, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення права кожної людини на гідні умови її життя.

До національних нормативно-правових актів у сфері соціального захисту належать, передусім, Конституція України, закони України та підзаконні нормативно-правові акти: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Конституція України є Основним законом, в якому закріплено право громадянина на соціальний захист, в якому закріплено право громадянина на соціальний захист (стаття 46), що включає в себе «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Водночас у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України визначаються основні соціальні права громадян, що захищаються і гарантуються державою. Так, у ст. 43 визначено право громадянина на працю, у ст. 45 - право на відпочинок, у ст. 47 - право на житло, ст. 49 - право на охорону здоров'я, ст. 53 - право на освіту тощо [1].

Зауважимо, що сьогодні Україна переживає складний етап, який супроводжується складним макроекономічним становищем, спадом економічного розвитку, політичною й військовою нестабільністю тощо. Все це призводить до значного зростання соціальних негараздів, таких як безробіття, втрата доходу, житла, бідність, зменшення витрат на фінансування заходів охорони здоров'я, освіти та інших галузей соціально-гуманітарної сфери, створення безпечних умов праці. Протистояти цим явищам може лише суспільство, в якому створено надійну систему соціального захисту.

Правові основи для функціонування вітчизняної системи соціального захисту закладені низкою законодавчих актів, яких налічується близько 60, а також запроваджено більше ніж 120 підзаконних нормативно-правових актів. Відмітимо, що національна система соціального захисту України охоплює різноманітні напрями: забезпечення прожиткового мінімуму населення; забезпечення громадянам заробітку для задоволення власних матеріальних і моральних потреб у межах відповідного закону; захист найманих робітників від негативних наслідків індустріального виробництва; захист цивільних та політичних прав і свобод тощо [4].

Протягом життя кожна людини знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть безпосереднім чином вплинути на стан її здоров'я (хвороба, старість, інвалідність) та призвести до втрати заробітку - основного джерела засобів до існування. Побороти ці обставини, в більшості випадків, самостійно особа не може, оскільки вони визначаються об'єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов'язані з трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особи. Проте, вони впливають на соціальну стабільність суспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту.

Відповідно до напрямів соціального захисту прийняті законодавчі акти, що визначають основи соціальної захищеності певної категорії населення: інвалідів, дітей-сиріт, багатодітних сімей, дітей війни, ветеранів військової служби, ветеранів праці та ін. Ці закони не тільки визначають основи соціального захисту, але й гарантують визначеним особам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. Таким чином на законодавчому рівні створюються необхідні умови, які дають можливість громадянам ефективно реалізувати їх права й свободи та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

В Україні розбудована достатня правова основа для функціонування системи соціального захисту, однак, у законодавчих актах існують певні прогалини, які потребують більш детального розгляду. Враховуючи конституційні засади права людини на соціальний захист в Україні, а також суттєві зміни, що відбулися в країні останніми роками, які кардинально змінили правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, надзвичайно актуальною є подальша розробка проблем щодо права соціального захисту як галузі державного управління, про предмет, метод, систему, джерела, принципи, правовідносини у цій сфері, а також про правовий статус суб'єктів, систему соціальних стандартів і державних гарантій та їх відповідності міжнародним соціальним стандартам. Окремою важливою проблемою є правові аспекти державної соціальної допомоги як однієї з організаційно-правових форм соціального захисту.

ІІІ РОЗДІЛ

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВИТРАТ НА РОБОЧУ СИЛУ ТА ЇЇ ВЗАЄМОЗВЯЗОК З СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ ПРАЦЮЮЧИХ В УКРАЇНІ

3.1 Напрямки покращення витрат на утримання робочої сили в Україні та ЄС

У процесі проведеного дослідження встановлено, що найвпливовішими факторами, які забезпечують покращення витрат на утримання робочої є:

вдосконалення організаційно-економічних умов виробництва;

визначення адекватної ціни на послуги робочої сили та наявність на підприємстві системи мотивації підвищення її якісного рівня;

підвищення якості робочої сили через інвестування у людський капітал, зокрема освіту;

удосконалення вікової структури людських ресурсів. .

За результатами дослідження можна запропонувати такі напрями покращення витрат на утримання робочої сили в контексті вирішення проблем сучасного соціально-економічного розвитку в Україні.

По-перше, забезпечення зайнятості передбачає низку заходів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів в умовах ринкової економіки; створення якісних і високоінноваційних робочих місць; стимулювання становлення сегменту висококваліфікованої робочої сили.

По-друге, посилення інвестиційних та інноваційних вкладень у людські ресурси повинно відбуватись за такими напрямами:

забезпечення поступового переходу до випереджальних темпів інвестицій у підготовку професіоналів на виробництві порівняно з вкладеннями у фізичний капітал (дотримання тенденції, притаманної економічно розвиненим країнам);

запровадження у практику управління персоналом, що займається впровадженням інновацій, оцінювання та стимулювання його конкурентоспроможності.

По-третє, стимулювання постійного підвищення конкурентного рівня робочої сили працівників забезпечує конкурентні переваги національної економіки в цілому й охоплює такі напрями:

запровадження на підприємствах вітчизняної моделі мотиваційного менеджменту;

правовий захист працівників, зайнятих на умовах застосування погодинної оплати праці у процесі трудової діяльності;

приведення у відповідність мінімальної заробітної плати із мінімальною вартістю робочої сили.

По-четверте, зростання якості освітянських послуг має відбуватися шляхом здійснення таких заходів:

реформування освітньої системи у процесі вступу України до Болонського процесу;

збільшення частки витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи до 3 % ВВП;

налагодження зв'язків між освітянами і роботодавцями, між сферою освіти і ринком праці;

стимулювання наукових досліджень у закладах освіти, які є основою університетської підготовки;

Розробка обґрунтованих напрямів підвищення конкурентного рівня робочої сили на зовнішньому ринку можлива за умови чітко визначених чинників її формування та використання, а саме:

більш об'єктивне вирішення питання оплати праці та зацікавленості працівника у зростанні професійно-кваліфікаційних якостей, прагнення до інновацій;

мінімізація ризиків відбору некомпетентних кадрів та неефективних витрат на їх утримання;

гнучке реагування на зміни кон'юнктури ринку міжнародного середовища.

3.2 Перспективи покращення соціального захисту працюючих в Україні та його взаємозв'язок з витратами на робочу силу

Положення Конституції України та законодавчих актів спрямовані на захист прав людини і громадянина. Закріплені конкретні орієнтири державної політики у сфері соціального захисту, що пов'язуються з досягненням гідного життєвого рівня громадян в державі. Національна система соціального захисту спрямована на вирішення соціальних проблем. Однак для ефективного функціонування цієї системи повинні бути економічні умови, адже як реальне втілення задекларованих положень, так і їх подальша оптимізація залежить від фінансування, що можливе тільки при достатньому рівні економічного розвитку. Проте поки ця економічна задача не вирішена, актуальним стає пошук нових моделей соціального захисту - ефективних і водночас таких, що не потребують значних матеріальних витрат.

Принциповий момент соціальної політики - це те, що система соціального захисту має складатися із двох частин - активної та пасивної. Пасивна соціально-захисна діяльність здійснюється стосовно соціального захисту громадян, нездатних або частково нездатних до трудової діяльності, шляхом:

· виплати пенсій, соціальних допомог тощо;

· фінансування гарантованої безоплатної медичної допомоги;

· забезпечення права соціально незахищених осіб на соціальне житло;

· забезпечення безоплатної освіти в державних і комунальних закладах освіти.

Активна складова полягає в створенні умов для того, щоб людина перш за все сама мала можливість заробити собі на життя. Через таку активну складову реалізуються принципи самозабезпечення та самозахисту громадян.

Як свідчить досвід розвинених соціальних держав світу, а також постсоціалістичних держав, які відносно успішно долають етап своєї суспільної трансформації, поєднання пасивних та активних заходів - це обов'язкова умова ефективності соціального захисту. Наприклад, у Чехії розмір соціальної допомоги, яка надається малозабезпеченим громадянам, залежить не тільки від майнового стану заявника, але й від ступеня його активності, спрямованої на вихід з кризової ситуації. У Польщі в багатьох місцевих центрах із надання соціальної допомоги обов'язковою умовою її надання є виконання одержувачем певної соціальної роботи.

Підвищенню рівня зайнятості економічно активної частини населення держава приділяє значну увагу. Активна політика зайнятості на ринку праці має відповідати раціональній структурі суспільних потреб і вирішувати завдання щодо працевлаштування громадян, підвищення їхньої мобільності і конкурентоспроможності.

Доцільно законодавчо окреслити такі основні напрями вдосконалення оплати праці:

· встановлення рівня оплати праці, необхідного для нормального відтворення працездатності працівників та утримання членів їх сімей;

· затвердження обґрунтованого розміру мінімальної оплати праці та дотримання оптимального співвідношення між мінімальною та середньою оплатою праці;

· забезпечення оптимальної частки оплати праці та особистих доходів у ВВП;

· регулювання доходів працівників шляхом усунення порушень міжгалузевих співвідношень як у виробничій, та і у бюджетній сферах створення умов формування об'єктивної диференціації в оплаті праці , що стане основою підвищення її мотивації [5]..

Забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили дасть змогу прискорити економічні процеси, провести модернізацію виробництва, відродити стимулюючу функцію заробітної праці, її вплив на розвиток науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці.

Новим пріоритетним напрямом сучасної соціальної політики України, стійкої форми економічного захисту людини, є формування системи державного соціального страхування:

· пенсійного (державного та недержавного);

· на випадок безробіття;

· від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

· через тимчасову втрату працездатності та втрати, зумовлені народженням і похованням;

· медичне.

2.3 Напрямки розвитку нормативно-правового забезпечення витрат на робочу силу та його взаємозв'язок з соціальним захистом працюючих в Україні

На сьогодні в житті суспільства змінюється ставлення до стимулюючого законодавства, що формується на основі системи правових стимулів, які надають можливість досягати максимального соціального ефекту в інтересах людини. Проблемам правового стимулювання привертали та привертають увагу вчені з цивільного, господарського, адміністративного, кримінального права та з теорії держави і права. Між тим недостатня увага приділяється проблемам правового стимулювання працівників у науці трудового права, що не тільки не сприяє розвитку трудового законодавства, а й негативно позначається на правозастосовній діяльності.

На сучасному етапі розвитку питання про належні витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення стоїть дуже гостро, оскільки не вистачає бюджетних коштів для повного фінансування нужденних. Тому необхідно вдосконалити надходження та оптимізувати витрати на систему соціального захисту населення.

Удосконалення соціального захисту окремих категорій громадян потребує перегляду системи фінансування, її оптимізацію. Важливою складовою є дострокове припинення виконання державних цільових програм, які втратили свою актуальність або продовження виконання яких є неефективним. Доцільним вбачається об'єднання державних цільових програм за єдиним системоутворюючим принципом, що потребує проведення оцінювання і моніторингу ефективності системи соціального захисту соціально вразливих верств населення.

Проблемною ланкою державного управління у сфері соціального захисту населення залишається система пільг. Нормативно-правова база, що регулює відносини у цій сфері, не відповідає вимогам сучасного життя та не створює передумови для ефективного здійснення державної політики, порушує принципи соціальної справедливості та знижує соціальний захист осіб, які дійсно потребують соціальних пільг.

Такий стан вимагає прийняття єдиного державного документа щодо пільгового забезпечення. На часі законодавчо впорядкувати розгалужену систему пільг та привілеїв, узгодити їх як з економічними можливостями держави, так і з гуманістичними принципами соціальної справедливості, тобто зробити пільги не привілеями, а державною адресною допомогою для найбільш нужденних, варто замінити соціальні пільги на компенсаційні виплати.

Отже, основні завдання системи соціальної підтримки населення України на сучасному етапі спрямовані на поглиблення адресності державної соціальної допомоги через упорядкування на законодавчому рівні пільг, що надаються різним категоріям населення, створення єдиного реєстру пільговиків, поступове переведення пільг у категорію адресних грошових виплат.

Створення сучасної системи якісних соціальних послуг дасть змогу максимально наблизити їх до безпосередніх споживачів, тобто до територіальної громади, а також сприятиме посиленню ролі та відповідальності органів державної влади та органів місцевого самоврядування за якість, фінансове забезпечення, обсяг та вибір надавача соціальних послуг.

Тому доцільно передавати соціальні послуги на місцевий рівень, диверсифікувати постачальників послуг. Актуальним є створення дієвого механізму соціального замовлення та укладання соціального контракту, можливість вибору людиною послуг, закладу та форми їх отримання.

Нині держава має подбати про створення правових умов для функціонування незалежних інспекцій та проведення громадського моніторингу в цій сфері.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз витрат на утримання робочої сили дає змогу зробити певні висновки.

Визначення вартості робочої сили, а також структури витрат на її утримання є предметом вивчення в країнах з ринковою економікою. Рівень та динаміка витрат на робочу силу є важливими факторами конкуренції в країні та за її межами, а також у міжнародній торгівлі. Інформація також використовується для цілей соціального захисту працівників, зокрема, профспілками під час укладення колективних угод висуваються вимоги перед роботодавцями щодо збільшення витрат на робочу силу як шляхом підвищення заробітної плати, так і надання соціальних пільг.

Необхідність щодо збору країнами інформації щодо витрат на утримання робочої сили не рідше ніж раз на п'ять років закріплено Конвенцією про статистику праці № 160, прийнятою Генеральною конференцією Міжнародної організації праці (далі - МОП) у 1985р. У 1991р. Верховна Рада України ратифікувала зазначену Конвенцію і доручила уряду виконання взятих зобов'язань.

Показники витрат на утримання робочої сили розроблені у відповідності з Резолюцією, прийнятою 11-ю Міжнародною конференцією зі статистики праці (1966р.).

Згідно з Резолюцією витрати на утримання робочої сили - це витрати роботодавця, пов'язані з утриманням робочої сили, які включають оплату за виконану роботу та невідпрацьований час, премії та винагороди, вартість харчування, напоїв та інших видатків у натуральній формі, витрати на забезпечення житлом, соціальне страхування, професійне навчання, культурно-побутове обслуговування тощо, а також податки, що відносяться до витрат на утримання робочої сили.

З розвитком капіталізму вартість робочої сили зазнає змін в результаті того, що діють фактори, які зумовлюють як зниження так і підвищення її вартості.

До факторів, що знижують вартість робочої сили належать насамперед:

· зростання продуктивності суспільної праці (внаслідок чого вартість засобів існування робітника знижується);

· залучення у виробництво членів сім'ї робітника - жінок і дітей (оскільки в цьому разі утримання сім'ї забезпечується вже не лише за рахунок вартості робочої сили її голови, а й усіх членів сім'ї, що раніше не працювали);

· міграція робочої сили.

До факторів, які підвищують вартість робочої сили належать:

· зростання кваліфікації робітника і розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

· підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил;

· збільшення втрат на житло, транспортних витрат, на інші життєві засоби.

За даними Державної статистики України за 2018 рік найбільша частка виплати прямої оплати 70,8% припадає на Київську область, найменша частка - в Луганській області (65,6%). Витрати на соціальне забезпечення працівників складають найбільшу частку в Дніпропетровській області (19,2%), найменшу в м. Києві (16,8%). Частка премій та нерегулярних виплат є незначною. Негативною тенденцією у формування вартості робочої сили є скорочення витрат на оплату житла і навчання працівників, на культурно-побутове обслуговування; сумарна частка цих витрат по Україні у 2018 році складала лише 2,4%.

Статистичний аналіз вартості робочої сили в Україні показав, що у структурі витрат на робочу силу близько 67% становить пряма оплата праці.

Ваговими у формуванні вартості робочої сили в Україні є витрати на соціальне забезпечення працівників (18,2%) основним фактором зростання яких є ЄСВ. Частка премій та нерегулярних виплат є незначною та збільшилась порівняно з 2014 роком до 4,9%. Щодо заробітної плати у натуральній формі, то зниження її частки у витратах на робочу силу є свідченням позитивних тенденцій у розрахунках між суб'єктами ринку праці. Негативною тенденцією у формування вартості робочої сили є скорочення витрат на оплату житла і навчання працівників, на культурно-побутове обслуговування; сумарна частка цих витрат у 2018 році складала лише 0,6% (у 2014 році - 0,9%).

Статистика витрат на утримання робочої сили є ієрархічною системою багаторічних, квартальних і річних статистичних даних, покликаних забезпечити всебічну і детальну картину рівня, структури і короткострокової динаміки затрат на утримання робочої сили в різних секторах економічної діяльності в Європейському Союзі і деяких інших країнах.

Європейська статистика щороку публікує дані за такими основними показниками, як середньомісячна вартість робочої сили, середня погодинна вартість робочої сили, структура трудових затрат, детальні результати щорічного обстеження витрат праці, а також квартальні дані індексу вартості робочої сили та рівнів витрат праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua.

2. Акіліна О.В. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / О.В.Акіліна, Л.М.Ільїч. ? К.: Алерта, 2010.

3. Богиня Д.Л. Основи економіки праці: навч. посіб. / Д.П. Богиня, О.А. Грішнова. ? [3-тє вид., стереот.]. ? К.: „Знання-Прес”, 2002.

4. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О.А. Грішнова. ? К.: Знання, 2006.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл] / А.В. Мерзляк, Є.П. Михайлов, М.Х. Корецький, Г.О. Михайлова; під ред. Є.П. Михайлова. ? [2-ге вид., перероб. та доповн.] ? К.: Центр навчальної літератури, 2005.

6. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. ? / Н.І. Єсінова. ? К.:Кондор, 2006.

7. Матюха М.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. [для дистанц. навч.] / М.М. Матюха ? К.:Універ-т «Україна», 2007.

8. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.Б. Махсма. - К.:Атіка, 2005.

9. Витрати на робочу силу за 2018 рік. Статистичний щорічник. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

10. Дані Євростату станом на 18.10.2019. Офіційний веб-портал Eurostat. Режим доступу: https://ec.europa.eu/eurostat/data/database.

11. Ринок праці та зайнятість в Україні: реалії та перспективи : колективна монографія / За наук. ред. С. Кожем'якіної, С. Калініної. - К.: ІПК ДСЗУ, 2018. - 424 с.

12. Офіційна сторінка Державної служби статистики України [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru