Інноваційна методика Василя Куфлюка у контексті вітчизняних та зарубіжних концепцій розвитку музичного слуху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційна методика Василя Куфлюка у контексті вітчизняних та зарубіжних концепцій розвитку музичного слуху

Гусар Дзвіна Олексіївна,

кандидат мистецтвознавства, Івано-Франківський Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка,

Опарик Лариса Миколаївна, кандидат мистецтвознавства, доцент, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», м. Івано-Франківськ

На основі компаративного аналізу вітчизняних і світових музично-педагогічних концепцій та методики розвитку абсолютного музичного слуху, створеної західноукраїнським педагогом-новатором В. Куфлюком, розглянуто найбільш ефективні методи слухового виховання в процесі музичного навчання. Зокрема, виділено специфічні підходи із релятивних методик, систем на основі абсолютної сольмізації, методи використання фольклору українськими педагогами-музикантами. Результати дослідження виявляють практичну значущість авторської методики В. Куфлюка як синтезу традиційних підходів до музично-слухового виховання та оригінальних інноваційних педагогічних методів розвитку абсолютного слуху з використанням спеціальних сенсорних еталонів у вигляді пісень-підказок.

Ключові слова: музична педагогіка, музичний слух, сольфеджіо, відносна сольмізація, абсолютна сольмізація, абсолютний слух, інноваційна методика, Василь Куфлюк.

куфлюк пісня слух

Kufluk V. Апі od C-dur, апі od G-dur [And not from C-dur, and not from G-dur]. Spiev v Shkole. Varshava, 1938/1939. R. 6. № 4/5 [in Polish].

На основе компаративного анализа отечественных и мировых музыкально-педагогических концепций и методики развития абсолютного музыкального слуха, созданной западноукраинским педагогом-новатором В. Куфлюком, рассмотрены наиболее эффективные методы слухового воспитания в процессе музыкального обучения. В частности, выделены специфические подходы из релятивных методик, систем на основе абсолютной сольмизации, методы использования фольклора украинскими педагогами-музыкантами. Результаты исследования выявляют практическую значимость авторской методики В. Куфлюка как синтеза традиционных подходов к музыкально-слуховому воспитанию и оригинальных инновационных методов развития абсолютного слуха с использованием специальных сенсорных эталонов в виде песен-подсказок.

Ключевые слова: музыкальная педагогика, музыкальный слух, сольфеджио, относительная сольмизация, абсолютная сольмизация, абсолютный слух, инновационная методика, Василь Куфлюк.

In the article with the purpose of research of V. Kuflyuk's innovative methods, the Ukrainian and world concepts of musical hearing development are analyzed and the characteristic methods used by V. Kuflyuk were also selected in its system of absolute pitch development. In particular, it is explained that from the relational techniques of Z. Kodai, H. Kalyuste, V. Kovaliv and others, he borrowed only manual showing and the «stairs» method. Just like Z. Kodai and many Ukrainian music teachers (F. Kolessa, S. Lyudkevych, K. Stetsenko, M. Leontovych), V. Kuflyuk uses folklore as a material for training solfeggio. Method of listening of the individual sounds, which developed A. Karasev and S. Caruso was not adopted with V. Kuflyuk. The systems of musical- aesthetic development of K. Orf and D. Kabalevsky are projected on the methods of V. Kuflyuk using collective singing and some movement elements. Ideas of S. Sudzuki (early beginnings ofmusical training, method of inheritance, collective performance ofworks) resonate with methods V. Kuflyuk, but they are transformed by Kuflyukfor achieving the other goal - the development ofabsolute pitch. The most important place in the methods of V. Kuflyuk takes fret solfeggio on an absolute basis with all known elements. V. Kuflyuk combined the methods of the traditional schools with own innovative ways, the main feature of which is the use of special sensory patterns in the form of songs-prompts for formation ofpersistent associations of each sound C-major The article concludes that the methods of V. Kuflyuk represents the synthesis of traditional approaches to musical hearing education and his own innovative pedagogical methods for the development of absolute pitch, it indicates the way for the development of modern techniques musical training.

Key words: music pedagogy, musical hearing, solfeggio, relative solmization, absolute solmization, absolute pitch, innovative methods, V. Kuflyuk.

Постановка проблеми. На шляху удосконалення теорії та методики навчання, пошуку нових засобів педагогічного впливу в галузі музичної освіти постає проблема невідповідності методів традиційного музичного навчання вимогам, які сучасність висуває до особистості, темпів розвитку її пізнавальних можливостей та необхідного професійного інструментарію. Особливої актуальності ця проблема набуває в практиці сучасного музично-слухового навчання та виховання, яке здійснюється в умовах глобальних зрушень масового мислення в бік візуалізації, кардинальних змін традиційного слухацького сприйняття. Крім того, сучасна підготовка музиканта передбачає володіння досконалим слуховим механізмом гнучкого перемикання на різні інтонаційно-ритмічні мови музики різних епох і стилів, сприйняття та виконавського відтворення атональних звукових комплексів, хроматичних та мікрохроматичних тональних систем тощо. Відтак традиційні концепції розвитку музичного слуху не цілком відповідають нагальним потребам сучасної музичної освіти, виконавської та композиторської практики.

У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговує методика розвитку абсолютного музичного слуху, створена талановитим західноукраїнським педагогом-новатором Василем Олексійовичем Куфлюком (1912-1999), інноваційні ідеї якого поєднують кращі здобутки європейської освіти та традиційно народний, закорінений у фольклорі підхід до музично-слухового виховання і навчання дитини. Здобувши високу університетську та консерваторську освіту, а також досвід вихователя під керівництвом видатного педагога-гуманіста Я. Корчака, В. Куфлюк розробив систему ефективних методів розвитку професійного музичного слуху, успішно апробованих ним у процесі багаторічної педагогічної практики навчання декількох поколінь учнів, серед яких видатні діячі сучасного українського мистецтва - Г. Гаврилець, Ю. Мойсяк, Б. Фроляк та багато інших.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій. У новітніх наукових працях Д Дойч, Н. Іванової, Л. Масльонкової, М. Карасьової, М. Старчеус, П. Сладкова відзначені актуальність проблеми слухового освоєння музичної мови ХХ століття та потреба в модернізації методів формування слуху музиканта- професіонала від початкових до вищих етапів навчання. Питанням пошуку нових ефективних методичних підходів до музично- слухового навчання присвячені праці українських музичних педагогів і науковців В. Коваліва, С. Шипа, О. Ростовського, Е. Тайнель, а також Д. Гусар, яка у своїй дисертації теоретично обґрунтувала та експериментально перевірила дієвість методики В. Куфлюка.

Проте питання адаптації методів сольфеджіо В. О. Куфлюка до сучасних умов музично-слухового навчання і виховання досі залишається відкритим, частково з причин їх недостатньої популяризації, частково - в силу відомої консервативності педагогічного мислення у сфері класичної музичної освіти.

Мета статті: здійснення аналізу вітчизняних та зарубіжних концепцій музично-слухового виховання у проекції на методичні принципи В. Куфлюка та виокремлення традиційних і новаторських елементів його методики розвитку абсолютного музичного слуху.

Результати дослідження. Музично-педагогічна наука володіє чималим арсеналом методик музично-слухового розвитку. Історично першими були системи розвитку слуху на основі відносної сольмізації, оскільки первинно музикування розвивалося переважно у вокальній традиції, яка не обов'язково була пов'язана із фіксованою абсолютною висотою звуків. Такими були знаменний спів Давньої Русі, сольфеджування на основі невменної нотації у Західній Європі до XVIII ст., «лестница» М. Дилецького, «цифірна» ладоступенева система Жан-Жака Руссо (ХУШ ст.), «Тоніка соль- фа» система та інші, які активно застосовували у церковному співі та у початкових школах Європи впродовж XIX століття завдяки наочності і простоті співу.

Розвиток світської, в основному інструментальної, музики виводить на перший план необхідність паралельного вивчення і лінійної, тобто абсолютної системи нотації. Численні автори сходяться на думці, що, коли йдеться про інструментальну музичну освіту, дуже зручні і наочні сходинки з цифрами-нотами та буквена система стають на заваді [4, с. 7-34].

У ХХ ст. релятивна система все-таки зберігає певну популярність у методичних підходах З. Кодая, Х. Кальюсте, П. Вейса, В. Коваліва та інших як дуже зручна для вокальних вправ і активного розвитку ладового слуху, однак, навчання гри на інструменті з нот так чи інакше спричиняє потребу в засвоєнні ще однієї системи назв нот, що значно ускладнює навчальний процес.

Очевидно, ще у Варшаві, знайомлячись у консерваторії із різними системами розвитку слуху, В. Куфлюк роздумував над перевагами і недоліками релятивної системи. Зокрема, у своїй статті «Апі od C-dur, ані od G-dur» (1938) в журналі для вчителів музики та співу він запропонував варіант засвоєння музичної грамоти на релятивній основі з допомогою сконструйованого ним «буквопоїзда» [13]. Але у 60-х роках В. Куфлюк для своєї системи розвитку слуху з-поміж здобутків релятивної системи сольмізації застосував тільки ручний показ «сходинки» («лестница» М. Дилецького) та плескання і тупання для відтворення ритму, адже ставив перед собою завдання підготовки учнів до професійної, в першу чергу, інструментальної музичної освіти.

І все ж, використавши народну пісню в якості матеріалу для занять сольфеджіо, В. Куфлюк частково пішов шляхом З. Кодая, Зазначимо, що такий підхід взагалі був характерний для українських педагогів-музикантів, чия активна творчо-педагогічна діяльність включала в себе боротьбу за музичну освіту на національно-пісенному ґрунті.

Українська школа, а отже і музична освіта розвивалися завдяки активній педагогічній та науково-методичній діяльності видатних композиторів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка та М. Леонтовича. У 20-х роках кожен із згаданих музикантів активно працював з хоровими колективами, використовуючи для роботи народну пісню як засіб музично-естетичного розвитку дитини та, водночас, і як музичний матеріал для розвитку слуху.

В. Куфлюк пішов саме таким шляхом - починаючи від інтонаційно і ритмічно простеньких мелодій, які співалися спочатку з текстом, що відповідав рівневі емоційно-образного сприйняття дитини, навчанням досягався первинний розвиток музично- слухових уявлень і ритмічних навиків, а вивчення музичної грамоти вводилося дуже органічно через пісні-підказки.

Традиція використання фольклору з навчальною метою розвивається так само у Західній Україні (Збірники В. Матюка, С. Воробкевича, «Шкільний співаник» Ф. Колесси (1925), статті С. Людкевича). Автори, як правило, радять тривале перебування в До-мажорі, вивчення інших тональностей вводиться вже під кінець збірників. «Щойно на так підготовленій основі можна приступити <...> до а-moll» [5, с. 8]. В. Куфлюк, слідом за українськими музикантами-педагогами, використовував народну пісню як найбільш емоційно яскравий і водночас доступний для дитячого сприйняття матеріал. Працюючи з молодшими школярами, а згодом і з дошкільнятами педагог шукав спосіб заховати дидактичні завдання за цікавим і придатним для дитячого сприйняття матеріалом, йдучи від комплексного жанрово-ситуативного враження до диференційованого сприймання елементів музичного тексту. Крім того, очевидно, за прикладом Ф. Колесси, В. Куфлюк сам писав короткі дитячі пісні, доповнюючи репертуар, щоб забезпечити всі музично-слухові завдання курсу навчання. Із поглядами С. Людкевича та Ф. Колесси В. Куфлюка поєднує ще одна особливість - так само, як і вони, він зосереджував початковий період навчання в одній тональності До-мажор. Отже, В. Куфлюк перейняв підходи видатних українських музикантів-педагогів до розвитку музичного слуху: фольклорний матеріал, ладовий слух, монотональність, переважно абсолютна сольмізація, колективний спів як основа виховання.

Як відомо, система нотації Гвідо Аретинського впродовж століть із релятивної трансформувалась у абсолютну (назви до, ре, мі,... отримали абсолютні значення) і протягом XVII ст. утвердилася як на теренах України та Росії (завдяки М. Дилецькому - «руське» або «київське пение»), так і в Європі - починаючи від натурального сольфеджіо («solfier au naturel») М. Монтеклера (1709). Впродовж XX ст. на основі абсолютної сольмізації розвивалося кілька напрямів: це і методики з розучування окремих звуків та інтервалів, і системи масового музично-естетичного виховання і, нарешті, методики розвитку відносного ладового слуху.

Певну частку у підходах до розвитку слуху складали схоластичні методи навчання співу з нот. У Росії це «Методика співу» А. Карасьова (1902), у Польщі - система сольфеджіо С. Карузо (20-і р.р.), які сповідували принцип послідовного вивчення звуків через їх багаторазове повторювання поза зв'язком з іншими звуками, а протягом всього навчання наголошується на необхідності «пригадування» звуків. [3, с. 19], [12, S. 2]. Якраз у міжвоєнні десятиріччя В. Куфлюк навчався у Варшавській консерваторі, де викладав С. Карузо, тому йому були знайомі його методи, однак відірваний від живої музики спосіб вивчення нот був ним відхилений як непридатний для занять із дітьми.

У 20-х роках XX ст. набув популярності напрям музично- естетичного розвитку учня Карла Орфа, який ставить за мету активізацію дитячої творчості за допомогою плескання, клацання пальцями, притупування і т. д., імпровізацію і компонування музики на найпростіших, спеціально створених ним самим музичних інструментах. Водночас система К. Орфа не включає вивчення дітьми музичної грамоти та співу з нот.

Д. Кабалевський переносить акцент ще далі в бік цілісного естетичного виховання музикою. Він виділяє головні жанри - пісню, танець і марш, засвоєння яких через слухання, ритмічні рухи під музику, хоровий спів по нотах тощо сприяє поетапному формуванню музичної культури учня, однак автор не ставить за мету високий рівень розвитку звуковисотного музичного слуху. У своїй системі В. Куфлюк, враховуючи психологічні особливості сприйняття дітей, застосовує подібні активізуючі прийоми (ритмічне плескання, тупання, пританцьовування), які вносять емоційну розрядку в заняття, переключають увагу дітей, дозволяючи продовжувати урок. В. Куфлюк також практикує спів пісень із текстами, які спеціально підібрані чи написані для створення сенсорного еталона звуку, співпадаючи першим складом тексту пісні з назвою певної ноти (наприклад, «Дорогою йду» - «до», «Місто близенько» - «мі»).

Базуючись на феномені легкості раннього засвоєння дітьми мов (як рідної, так і іноземних), у 40-х роках японський педагог С. Судзукі запровадив раннє (вік 2-4 роки) навчання музики шляхом наслідувального виконання на інструменті (по суті, підбиранні мелодій на слух) єдиного репертуару (можливість колективної гри). Отже, тут можемо говорити про розвиток абсолютного слуху із пропущеним (редукованим) етапом називання звуків [8]. У методичних підходах В. Куфлюка так само втілені ідея раннього музичного розвитку, оскільки дошкільний вік, на його думку, є оптимальним періодом для розвитку музичного слуху, принцип групових занять музикою та підігравання на інструменті. Колективний спів у супроводі інструмента дає змогу наслідувати інших дітей, розвиваючи слух і підстроюючи голос, створює багатше, ніж власний спів, емоційне та слухове враження.

Найбільш вагому частку в сучасному музично-слуховому вихованні складають методики, засновані на ладовому підході до розвитку музичного слуху, який пройшов еволюцію від середньовічних модальних основ (звукоряд без вираженого устою) до функціональної системи мажору та мінору із тонально- гармонічною формулою Т-S-D-T. У XX ст. наукову базу ладового сольфеджіо доповнили теорія «ладового ритму» Б. Яворського та інтонаційна теорія Б. Асаф'єва, положення яких лягли в основу сучасної оцінки ладо-гармонічних явищ та їх поділу на план синтагматичних і план парадигматичних ладових відношень [1].

Методичні засади ладового сольфеджіо були детально висвітлені у працях О. Давидової, М. Маліборського, І. Гейнріхса, В. Серединської, С. Оськіної, А. Агажанова, А. Островського та ін. Автори більшою чи меншою мірою тяжіють до певних методичних прийомів вивчення ладу: опора на звукоряд, опора на головні тризвуки, опора на стійкі та прилеглі до них нестійкі звуки, доведення певного ступеня ладу до тоніки тощо. Як правило, активно відстоюється принцип політонального ладового виховання.

У своїй роботі В. Куфлюк активно використовував досвід ладової школи: на базі збірників сольфеджіо учні розвивали навики мелодичного, гармонічного, метро-ритмічного сольфеджування на ладовій основі. Однак, ця література виходила на передній план вже після сформування абсолютного слуху на базі тональності До- мажор, коли для подолання монотонального стереотипу В. Куфлюк практикує спочатку транспозицію вивчених мелодій, а далі - сольфеджування все більш складних прикладів у різних тональностях із збірників ладового сольфеджіо. Сучасні музикознавці, говорячи про труднощі з інтонуванням музики ХХ ст., відзначають її ладову і тональну непередбачуваність та багатозначність, що вимагає постійного подолання інерції при інтонуванні. Тому з'являються нові форми тонального мислення (П.-А. Геварт - системи діатонічних, змішаних, 12- та 17 ступеневих ладів), метод новоладової установки Ю. Холопова, серійна організація та утвердження стійкості будь-яких висотних співзвуч з допомогою акустичних і ритмічних факторів тощо), однак вони не здатні повною мірою забезпечити вільне занурення у світ сучасної музики.

Відтак, методика В. Куфлюка долає проблему інтонування складного, такого, що важко піддається гармонічному аналізу музичного матеріалу, завдяки опорі на абсолютний слух, цілеспрямовано розвинений за допомогою апробованої системи оригінальних прийомів музично-слухового розвитку.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Авторська методика В. О. Куфлюка демонструє органічний синтез традиційних підходів до музично-слухового виховання та власних інноваційних педагогічних методів розвитку абсолютного слуху, що доводить плідність ідеї досягнення балансу в застосуванні традиційних та інноваційних педагогічних підходів у практиці викладання фахових дисциплін. Це відкриває шлях вирішенню проблеми успішної адаптації до вимог сучасності класичних транснаціональних методик музичного навчання, звернених у руслі гуманістичних традицій української педагогіки до особистості учня, розвитку його творчого потенціалу, загальних та професійних здібностей, а також унаочнює перспективність пошуку оптимальних моделей розвитку сучасної вітчизняної освіти, здатних поєднувати національне і загальнолюдське в її змісті, інноваційне і традиційне у методах і формах трансляції та засвоєння знань.

Список використаних джерел

Бычков Ю. Н. Основы формирования мелодического ладового слуха: лекция для студентов-музыковедов. Москва : РАМ им. Гнесиных, 1993. URL: http://yuri317narod.rn/olmls/mdex.html (дата звернення: 25.03.2020).

Гейнрихс И. П. Обучение пению по нотам в начальной и средней школе. Москва : Музгиз, 1962. 245 с.

Ковалів В. Я. Методика музичного виховання на релятивній основі. Київ : Музична Україна, 1973. 150 с.

Колесса Ф. Шкільний співаник у двох частях. Київ : Музична Україна, 1991.223 с.

Судзуки С. Взращенные с любовью: классический подход к воспитанию талантов. Москва : Попурри, 2005. 192 с.

Karuso S. Solfedggio czyli nauka czytania nut glosem: Kurs 1. Warszawa - Krakow - Lublin - Lodz - Paryz - Posnan - Wilno - Zakopane: Naklad Gebethera i Wolfa, [Б. д.]. 64 s.

Kufluk W. Апі od C-dur, апі od G-dur. Spiew w Szkole. Warszawa, 1938/1939. R. 6. N° 4/5.

References

Bychkov Yu. N. Osnovy formirovaniya melodicheskoho ladovoho slukha: lektiya dlya studentov-musykovedov [The basics of melodic fret hearing formation: a lecture for musicologists]. Moskva : RAM im. Hnesinykh, 1993. URL: http://yuri317.narod.ru/ofmls/index.html (data zvernennya: 25.03.2020) [in Russian].

Heinrikhs I. P. Obuchenie peniyu po notam v nachalnoi i srednei shkole [Training of singing on notes in primary and secondary school]. Moskva : Muzhiz, 1962. 245 s. [in Russian].

Kovaliv V. Ya. Metodyka muzychnoho vykhovannya na relyatyvnii osnovi [Method of musical education on a relational basis]. Kyiv : Muzychna Ukraina, 1973. 150 s. [in Ukrainian].

Kolessa F. Shkilnyi spivanyk u dvokh chastyakh [School songbook in two parts]. Kyiv : Muzychna Ukraina, 1991,223 s. [in Ukrainian].

Sudzuki S. Vzrashchennye s lyubovyu: klassicheskiy podkhod k vospitaniyu talantov [Raised with love: a classic approach to talent education]. Moskva : Poppuri, 2005. 192 s. [in Russian].

Karuso S. Solfedzhio chyli nauka chytania nut glosem [Solfedggio or learning to read notes with a voice] : Kurs 1. Varshava - Krakuv - Lublin - Lodz - Paryzh - Posnan - Vilno - Zakopane: Naklad Gebethera i Volfa, [B. d.]. 64 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru