Потенціал інтегрування складників систем управління підприємствами на основі інтелектуалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Потенціал інтегрування складників систем управління підприємствами на основі інтелектуалізації

Ситник Й.С.

Анотація

У статті досліджено теоретичні питання інтегрування складових елементів систем управління підпри-ємств на засадах інтелектуалізації управління. Виокремлено та обґрунтовано стадії інтегрування елементів систем управління на засадах процесів інтелектуалізації управління, зокрема: підсистемного індивідуалізму; підсистемного партнерства; підсистемної синергії; системної емерджентності; багатосистемного індивідуалізму; багатосистемного партнерства; багатосистемної синергії; багатосистемної емерджентності. Окреслено форми інтегрування елементів систем управління на основі суб'єктності, рівнів інтеграції елементів та підсистем, напрямів процесів інтеграції та очікуваних результатів взаємодії. Сформовано класифікацію критеріїв оцінювання структурних зрушень та ефективності інтеграції підсистем у процесі інтелектуалізації систем управління.

Ключові слова: інтеграція, підсистема, інтелектоносій, система управління, інтелектуалізація, синергія, емерджентність, індивідуалізм, партнерство.

Динамічність моделей інформатизації та інтелектуалізації різних сфер діяльності підприємств породжує нові інтеграційні процеси між інтелектоносіями, підсистемами, підрозділами та рівнями управління, які генерують новий, адекватний сьогоденню інструментарій управління.

Отже, дослідження та обґрунтування стадій інтегрування елементів систем управління на засадах процесів інтелектуалізації управління, а також форм інтегрування за рівнями управління є передумовою формування ефективних ділових моделей підприємств в умовах конкурентного середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Важливі дослідження щодо проблематики моделювання інтеграційних процесів та управління інтеграційними структурами, видів і способів інтеграційної взаємодії, вдосконалення форм, передумов, напрямів інтеграції та формування інтеграційної стратегії підприємств здійснила низка науковців, зокрема: М. Кизим [10], А. Пилипенко [5], Г. Мінцберг [4], М. Портер [7], О. Карпенко та О. Бабина [2], Д. Хассі [11], А. Мазаракі та М. Босовська [3], К. Шапошников [12], В. Пілявський [6], В. Рєзніков [8]. Зауважимо, що в більшості наукових праць інтеграційність висвітлено з позицій окремих суб'єктів господарювання, корпоративних структур холдингового типу, реалізації інтеграційної стратегії підприємств.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. У контексті зазначених та інших досліджень потребують наукової уваги теоретичні та методологічні проблеми, що стосуються не лише процесу інтегрування між підприємствами, а й питання моделювання ефективних взаємодій між елементами в структурі систем управління підприємствами у фокусі їх інтелектуалізації.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є формування теоретичних засад та окреслення потенціалу циклічності й взаємозв'язку стадій, форм і рівнів інтегрування елементів систем управління на засадах інтелектуалізації управління.

Виклад основного матеріалу. Зважаючи на неоднорідність та різноманітність підсистем управління підприємств за інтелектуально-знаннєвими активами, їх складом і структурою, цільовим та функціональним призначенням, варто виокремити низку стадій інтегрування елементів систем управління на засадах процесів інтелектуалізації управління, зокрема: підсистемного індивідуалізму; підсистемного партнерства; підсистемної синергії; системної емерджентності; багатосистемного індивідуалізму; багатосистемного партнерства; багатосистемної синергії; багатосистемної емерджентності.

Потенційні можливості циклічності й взаємозв'язку стадій, форм та рівнів інтегрування елементів систем управління на засадах інтелектуалізації управління, а також напрями здійснення зазначених процесів відображено в табл. 1. Зазначені стадії інтегрування мають певні особливості.

1. На стадії підсистемного індивідуалізму різні підсистеми управління (або окремі інтелектоносії у їх складі) керуються власними цільовими орієнтирами, процесом управління, принципами та мікрокультурою середовища, активами, забезпечуючи своє стале функціонування; взаємодія підсистем (інтелектоносіїв), які відрізняються за рівнем розвитку, основана на інтегруванні особистісних, інформаційних, організаційно-комунікаційних та інтелектуально-знаннєвих елементів. Ключовою формою їх інтегрування є консультування щодо функціональних та фахово-інтелектуальних аспектів діяльності підсистем. Напрям процесу інтегрування є переважно просторовим, а його результатом є розвідка новизни, отримання порад, нові теоретичні знання, досвід, уміння, компетенції.

2. На стадії підсистемного партнерства підсистеми управління (або окремі інтелектоносії у їх складі), які мають ідентичні цілі, застосовують однакову модель менеджменту, володіють зіставними активами, формують передумови отримання додаткових переваг від взаємодії з партнерами; взаємодія підсистем управління (інтелектоносіїв) ґрунтується на інтегруванні організаційно-комунікаційних, процесно-структурних, науково-методологічних, інтелектуально-знаннєвих та організаційно-культурних елементів, а також на узгодженні операційних цілей розвитку. Основною формою інтегрування є обмін інтелектуально-знаннєвими активами щодо міжпідсистемних та внутрішньопідсистемних аспектів діяльності.

Напрям процесу інтегрування переважно горизонтально-просторовий, а його результатом є спільні бази даних та знань, комунікаційні канали зв'язку, новий науково-методологічний інструментарій, спільні інтелектуально-знаннєві середовища, зменшення витрат на пошук, оброблення, аналізування та інтерпретацію ринкової інформації.

3. На стадії підсистемної синергії підсистеми управління (їх інтелектоносії), які володіють конкурентоздатними інтелектуально-знаннєвими активами, визначають спільні цілі та прикладні сфери їх застосування. Взаємодія підсистем (інтелектоносіїв) основана на інтегруванні процесноструктурних, науково-методологічних, інтелектуально-знаннєвих, ресурсних, фінансових та виробничо-технологічних елементів, а також на узгодженні тактичних цілей розвитку. Основною формою інтегрування внутрішньопідсистемних, міжпідсистемних та особистісно-підсистемних аспектів діяльності є інтелектополіси. Напрям процесу інтегрування переважно часово-просторовий, а його результатом є спільні нові інтелектуально-знаннєві продукти, новий науково-практичний та управлінський інструментарій, імітаційні моделі можливих ринкових ситуацій та варіанти дій менеджерів і команд, отримання економічного та синергійного ефекту, що виражається у зниженні витрат, розподілі ризиків, ефективності ухвалення управлінських рішень.

4. На стадії системної емерджентності підсистеми управління (або окремі інтелектоносії у їх складі), які визначили спільні цілі та окреслили прикладні сфери застосування своїх інтелектуально-знаннєвих активів, визначають у вигляді формалізованого проекту чи програми свої подальші дії, зобов'язання та відповідальність щодо його впровадження. Взаємодія підсистем управління (інтелектоносіїв) відбувається на основі інтегрування елементів процесно-структурних, інтелектуально-знаннєвих, інституційних, інноваційних та НДДКР, персоналу й соціальної сфери, форм влади та стилів керівництва, а також узгодження стратегічних цілей розвитку. Основною формою інтегрування є інтелектуально-інноваційне антрепренерство щодо міжпідсистемних та особистісно-підсистемних аспектів діяльності. Інтегрування здійснюється за вертикально-горизонтальним напрямом, строго регламентованим у часі, а його результатом є інтелектуально-інноваційні продукти, модерні системи управління персоналом та мотивації, трансформація моделі управління та бізнес-процесів, новітні моделі та механізми створення і розподілу доданої вартості, отримання управлінського, економічного та емерджентного ефектів, що виражається в здобутті унікальних конкурентних переваг.

5. На стадії багатосистемного індивідуалізму підсистеми декількох систем управління (або окремі інтелектоносії у їх складі) керуються власними цілями, процесами менеджменту, принципами та мікрокультурою своїх середовищ, активами, забезпечуючи своє функціонування; взаємодія підсистем управління (інтелектоносіїв) системи управління, які відрізняються за рівнем розвитку, ґрунтується на інтегруванні особистісних, інформаційних, організаційно-комунікаційних та інтелектуально-знаннєвих елементів, а також проектуванні спільного цілевизначення у тактичній площині свого розвитку. Ключовою формою інтеграції є координування щодо функційних, фахово-інтелектуальних, міжпідсистемних та системно (підсистемно)-зовнішніх аспектів діяльності. Напрям процесу інтегрування здебільшого просторовий, а його наслідком є ринкова розвідка новизни, нові знання, досвід, уміння, творчі рішення.

6. На стадії багатосистемного партнерства підсистеми декількох систем управління (або окремі інтелектоносії у їх складі), цілі яких ідентичні, застосовують гнучкі моделі менеджменту, володіють зіставними активами, формують передумови здобуття проміжних конкурентних переваг від взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища. Взаємодія підсистем управління (інтелектоносіїв) різних систем управління ґрунтується на інтегруванні інтелектуально-знаннєвих, інноваційно-дослідних, науково-методологічних, організаційно-комунікаційних та маркетингово-збутових елементів, а також на узгодженні тактичних цілей розвитку. Основною формою інтегрування будуть міжфункціональні та інтелектуально-знаннєві дослідні центри, спрямовані на міжпідсистемні та системно(підсистемно)-зовнішні аспекти діяльності. Процес інтегрування розвивається в горизонтально-просторовому напрямі, а його результатом будуть спільні бази знань та розробки для впровадження, комунікаційні канали обміну інформацією, новий науково-методологічний інструментарій, спільні інтелектуально-знаннєві середовища, зменшення витрат на пошук, оброблення, аналізування та інтерпретацію ринкової інформації, обмін фахівцями, стажування.

7. На стадії багатосистемної синергії підсистеми декількох систем управління (або окремі інтелектоносії у їх складі), які володіють конкурентоздатними інтелектуально-знаннєвими активами, розробляють спільні цілі та кластери їх застосування. Взаємодія підсистем управління (інтелектоносіїв) різних систем управління відбувається на засадах інтегрування інтелектуально-знаннєвих, ресурсних, фінансових та виробничо-технологічних, інноваційних, дослідно-конструкторських та логістичних елементів, а також узгодження стратегічних цілей розвитку. Основною формою інтегрування міжпідсистемних, особистісно-підсистемних та системно(підсистемно)-зовнішніх аспектів діяльності буде управління інтелектуально-знаннєвими активами. Переважатиме часово-просторовий напрям процесу інтегрування, а його результатом будуть спільні нові інтелектуально-знаннєві продукти, отримання економічного та синергійного ефектів, що виражатиметься у зниженні операційних та управлінських витрат, розподілі ризиків, розвитку нових ринкових ніш, поліпшенні якості, задоволенні потреб споживачів.

8. На стадії багатосистемної емерджентності підсистеми декількох систем управління (або окремі інтелектоносії у їх складі), які визначили спільні господарські та ринкові цілі, розробляють проекти спільного використання своїх інтелектуально-знаннєвих активів. Взаємодія підсистем управління (інтелектоносіїв) відбувається на основі інтегрування елементів процесно-структурних, інтелектуально-знаннєвих, інституційних, інвестиційних, інноваційних та НДДКР, а також узгодження стратегічно-тактичних цілей розвитку. Переважатиме така форма інтегрування, як розроблення та застосування парадигми (стратегій) використання прав власності на інтелектуально-знаннєві активи у сфері системно(підсистемно)-зовнішніх та особистіснопідсистемних аспектів діяльності. Процес інтегрування здійснюється за вертикально-горизонтальним напрямом, визначеним у часі, а його результатом стануть інтелектуально-інноваційні продукти, модерні системи управління персоналом та мотивації, трансформація моделі управління та бізнес-процесів, новітні моделі та механізми створення і розподілу доданої вартості, отримання управлінського, економічного та емерджентного ефектів, що виражатиметься у здобутті унікальних конкурентних переваг від спільного використання активів.

Водночас після кожної стадії інтегрування підсистем управління, етапів інтелектуалізації та їх цілісного завершення концепція передбачає аналізування впливу інтелектуалізації систем управління на розвиток підприємств. Моніторинг і визначення результативності зазначених процесів передбачає формування критеріїв оцінювання ефективності інтелектуалізації та інтегрування підсистем управління і систем управління, які повинні бути комплексними і трактуватися й як внутрішньосистемні здобутки (структурні зрушення), й як особистісні.

Табл. 1

Один із підходів, який сприятиме окресленню ознак ефективності процесу інтегрування підсистем (систем) управління під дією інтелектуалізації та дасть змогу оцінити рівень структурних зрушень, полягає у розробленні критеріїв, за якими можна ідентифікувати наповненість елементів систем управління інтелектуально-знаннєвими активами. Тому, на нашу думку, критерії повинні бути кількісними та якісними, розкривати, поряд з економічними результатами, також динаміку змін у системі управління. Серед цих критеріїв: організаційні, структурні, індивідуально-інституційно-впливові, індивідуально-ієрархічно-обмінні, соціальні, правовласницькі, гуманістичні, інтелектуально-інформаційно-обмінні. Зважаючи на те, що критерії оцінювання структурних зрушень та ефективності інтеграції підсистем управління під час інтелектуалізації систем управління дуже різноманітні, пропонуємо їх класифікувати за ознаками, наведеними у табл. 2.

Рекомендовані критерії (показники) оцінювання спрямовані на висвітлення фіксації та динаміки структурних зрушень у ході інтегрування та інтелектуалізації за рівнями управління, підсистемами, підрозділами, а також параметрами обсягу, кількості, вартості та якості інтелектуально-знаннєвих активів у системі управління підприємства. З огляду на це, вважатиметься такою, що прямує до ефективної, така система управління підприємства, в якій проявлятимуться певні чіткі тенденції до:

1. зменшення кількості рівнів управління, підсистем управління та функційних підрозділів, служб регулювання та контролю;

2. збільшення кількості інтелекто-знаннєвотворчих середовищ (підрозділів) та чисельності їх персоналу, обсягу інтелектуального продукту, рівня інтелектуального розвитку, рівня інтенсивності інтелектуально-знаннєвого процесу;

3. стимулювання інтелектуального розвитку особистості, оновлення інтелектуально-знаннєвої основи систем (підсистем) управління;

4. забезпечення упровадження нового інформаційно-комунікаційного, технологічного обладнання, ергономічних умов праці;

5. зростання заробітної плати та власницького рівня носіїв інтелектуального капіталу, соціальної захищеності тощо.

Зауважимо, що поглиблення процесів інтелектуалізації систем управління підприємств поступово спричинятиме деперсоналізацію управління (менеджменту) зменшення кількісної компоненти (тобто кількості управлінських кадрів, керівників, спеціалістів) у штатній чи ієрархічній структурі персоналу, а також вартості їх утримання в структурі витрат стосовно отримання умовної одиниці управлінських дій або ухвалених рішень.

Інтелектуалізація та інтегрування систем управління активізуватимуть процес моделювання взаємодії між інституціями менеджменту за принципом гетерархії. Гетерархія, згідно з трактуванням Д. Старка [9, с. 121-128], спосіб організування, що є ні ринковим, ні ієрархічним. Тобто якщо ієрархії припускають відносини залежності, а ринки відносини незалежності, то гетерархії припускають відносини взаємозалежності. Отже, гетерархії характеризуються мінімальним ступенем ієрархічності та організаційною гетерогенністю.

Зазначені тенденції вказують на те, що, з одного боку, загострюється конкуренція між фахівцями та управлінцями за робочі місця у системі управління, а з іншого передумовою їх отримання та ефективного використання є поглиблення співпраці таких категорій персоналу, насамперед інтелектоносіїв, у сфері формування та застосування інтелектуально-знаннєвих активів. Забезпечення оптимального співвідношення між внутрішньою конкуренцією підсистем (інтелектоносіїв) систем управління та їх інтегруванням із метою досягнення синергійних та емерджентних ефектів є завданням щодо формування ефективного організаційно-мотиваційного механізму такої взаємодії.

За аналогією розв'язання дилеми «конкуренція або співпраця», яку розробив Дж.Ф. Мур та окреслено у праці Л. Дідківської [1, с. 31], порівнюючи умови ведення бізнесу з живою природою і розкривши поняття «екосистема підприємництва», пропонуємо проблематику інтегрування підсистем управління (інтелектоносіїв) систем управління розглядати через призму формування інтелектознаннєвих систем-середовищ. У цьому контексті підсистеми управління (інтелектоносії), попри забезпечення своїх природних, правових, професійних, мотиваційних та, зрештою, цілком обґрунтованих егоїстично-особистісних конкурентних переваг, у системі управління повинні бути зацікавленими в максимізації зростання ефективності всієї системи як цілісності. Адже будь-який інтелектуально-знаннєвий продукт, створений підсистемою управління (інтелектоносієм), без подальшого застосування, еволюції його розвитку чи взаємозалежності стосовно інших суб'єктів інтегрування непридатний для використання у системі управління.

менеджмент інтеграційний інформатизація

Табл. 2

Загалом в умовах інтелектуалізації систем управління інтегрування підсистем управління (інтелектоносіїв) трансформується у полірівневу систему, яка передбачає розвиток специфічних форм взаємовідносин залежно від співвідношення загальносистемного та особистісного рівнів інтелектуально-знаннєвих активів. Стосовно формування особистісного рівня інтелектуально-знаннєвих активів розвивається фахова, функціональна взаємодія між інтелектоносіями, яка характеризується поширенням різних форм інтелектуально-професійного симбіозу, а саме: запозичення знань і досвіду; стажування; участь у семінарах та конференціях; ротація посад; спільна підготовка програм, проектів, аналітичних матеріалів і наукових публікацій. Формування інтелектуально-знаннєвих активів на загальносистемному рівні відбувається на основі взаємодії «підсистема підсистема», «підсистема інтелектоносій», «підсистема (система) зовнішнє середовище». Ключовими формами зростання інтелектуально-знаннєвих активів є: формалізація таситних знань та інтелектуальних надбань інтелектоносіїв і підсистем; трансформація інтелектуального капіталу в інтелектуальну власність; трансферт знань, активів.

Процес інтегрування підсистем (інтелектоносіїв) систем управління відбувається через відносини взаємозалежності від інтелектуалізації через формування та застосування інтелектуально-знаннєвих активів. З огляду на це, у поняття «інтелектуалізація управління» з'являється нова сутність, що проявляється у безальтернативному, творчо-вольовому впливі інтелектуальних особистостей та підсистем, що вмотивовано взаємодіють, на цілісний розвиток систем управління, забезпечуючи їх неповторність та конкурентоздатність. У подальших дослідженнях варто вдосконалити організаційно-функціональну модель механізму інтегрування підсистем (інтелектоносіїв) у системах управління підприємствами на засадах інтелектуалізації.

Література

1. Дідківська Л.Г. Методологічні підходи до трактування категорії «економічна конкуренція» та їх практичне значення. Вісник Антимонопольного комітету України. Конкуренція. 2006. № 2. С. 29-35.

2. Карпенко О.О., Бабина О.Є. Інтеграція як імператив розвитку сучасної економіки. Актуальні проблеми економіки. 2014. № 3(153). С. 22-30.

3. Мазаракі А.А., Босовська М.В. Теоретичні та методологічні засади формування інтеграційної стратегії підприємств. Бізнес Інформ. 2013. № 7. С. 299-308.

4. Минцберг Г., Альстренд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий. Стратегическое сафари: экскурсия по дебрям стратегического менеджмента. Санкт-Петербург : Питер, 2000. 336 с.

5. Пилипенко А.А. Стратегічна інтеграція підприємств: механізм управління та моделювання розвитку : монографія. Харків : ІНЖЕК, 2008. 408 с.

6. Пілявський В.І. Розвиток інтеграції та взаємовідносин її учасників в АПК : автореф. дис. ...канд. екон. наук : 08.00.04 ; Полтавська державна аграрна академія. Полтава, 2011. 23 с.

7. Портер М. Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов. Москва : Альпина Бизнес Букс. 2005. 454 с.

8. Рєзніков В.В. Організаційні та структурні складові механізму державного регулювання процесів економічної інтеграції міст України : монографія. Харків, 2014. 196 с.

9. Старк Д. Гетерархия: неоднозначность активов и организация разнообразия. Экономическая социология: новые подходы к институциональному и сетевому анализу. 2001. Т. 2(2). С. 115--132.

10. Кизим М.О., Пилипенко А.А., Ялдін І.В. Управління створенням і розвитком видатної корпорації : монографія. Харків : ІНЖЕК, 2007. 208 с.

11. Хасси Д. Стратегия и планирование. Санкт-Петербург : Питер, 2001. 384 с.

12. Шапошников К.С. Сучасні підходи до визначення інтеграції та її характерних рис. Вісник соціально-економічних досліджень. 2012. № 1. С. 379--383.

Размещено на Allbest.ru