Підвищення ефективності управління організацією в контексті моделей оцінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підвищення ефективності управління організацією в контексті моделей оцінки

Тарасенко С. I.

На основі дослідження базових моделей оцінки ефективності управління визначено їхні особливості та можливості у забезпеченні ефективного функціонування організації. Виконано систематизацію напрямів підвищення ефективності управління за сферами їх реалізації та моделями оцінки. Охарактеризовано зміст ключових чинників у системі підвищення ефективності управління.

Ключові слова: ефективність управління, оцінка, модель, напрями підвищення, організація, лідерство.

управління організація модель

Постановка проблеми. За рівнем ефективності вітчизняні підприємства значно відстають від ефективності підприємств розвинутих країн. Причому якщо першою з причин відставання називають неефективну організацію праці, то другим за значущістю чинником відставання є дефіцит навичок управління, що визначає величезний прихований потенціал підвищення економічної ефективності на вітчизняних підприємствах завдяки зростанню ефективності управління ними.

Теорія ефективності управління організацією досі є неусталеною та остаточно не розробленою. Існування великої кількості підходів до визначення змісту ефективності управління організацією стає причиною існування різноманітних підходів та моделей її оцінки, широкого спектру методів та показників, які використовуються для вирішення завдань оцінки. Відповідно, така неоднозначність стає причиною відсутності обґрунтованої системи напрямів підвищення ефективності управління. Погоджуючись із фахівцями, які відзначають складність питання ефективності управління, індивідуальність кожної організації та причин її неефективності, вважаємо за необхідне зробити спробу систематизувати напрями підвищення ефективності управління організацією, відштовхуючись від наявних моделей її оцінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням змісту та оцінки ефективності управління організацією присвячено роботи як класиків менеджменту, зокрема П. Друкера, М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі, К. Менарда, так і сучасних фахівців, у числі яких - О. Богаченко, В. Веснін, І. Герасименко, І. Данильчук, А. Освська Н. Подольчак, В. Ситниченко, О. Яроць- кий та ін. У числі розроблених у теорії та запроваджених у практику слід відзначити цільовий, ресурсний та функціональний підходи до оцінки ефективності управління, системну концепцію, підхід внутрішніх процесів та композиційний підхід, оцінку ефективності управління на засадах поведінкового підходу з погляду зацікавлених у діяльності організації груп.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зважаючи на неоднозначність та існування численних підходів до визначення змісту та оцінки ефективності управління організацією, питання обґрунтування чинників та можливих напрямів підвищення ефективності управління організацією не є достатньо опрацьованими та вимагають подальшого дослідження і систематизації.

Мета статті полягає у систематизації напрямів підвищення ефективності управління організацією, спираючись на існуючі підходи до визначення змісту та моделі оцінки ефективності управління організацією.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання оцінки ефективності менеджменту є доволі складним завданням, зважаючи на те, що оцінити управління не завжди можливо прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Із цієї причини для виміру ефективності управління часто застосовують непрямі методи. Саме тому існують принципово різні підходи до розуміння змісту ефективності управління, зокрема: 1) ототожнення ефективності управління з ефективністю виробництва (Ф. Тейлор, Г. Гант, Ф. та Л. Гілберт та ін.), у тому числі з акцентом на зв'язок ефективності менеджменту з організаційною структурою підприємства (Г. Емерсон); 2) ефективність менеджменту як результат роботи всієї організації на основі забезпечення дотримання універсальних принципів менеджменту (А. Файоль, Л. Урвік, Д. Муні та ін.); 3) ефективність менеджменту як висока якість та ефективне використання людського ресурсу (Г. Мюнстерберг, М. Фоллет, Р. Лайкерт, А. Маслоу) та ін.

Про багатоаспектність категорії свідчать і численні критерії ефективності менеджменту: дієвість, економічність, якість, прибутковість, продуктивність, адаптивність, оперативність, гнучкість, надійність, інноваційна активність [1].

Широкий спектр чинників впливу на ефективність управління розподіляється за стандартними для класифікації ознаками: за тривалістю дії, характером впливу, змістом, формою впливу, джерелом (табл. 1).

Кожен із чинників впливає на систему управління окремо або у взаємодії з іншими, що призводить до позитивних або негативних змін, сприяє підвищенню або, навпаки, знижує ефективність управління. Відповідно, управління ефективністю менеджменту полягає у цілеспрямованому планомірному впливі на чинники, які її визначають, із метою забезпечення її зростання на всіх рівнях управління. Однак які чинники формуватимуть напрями підвищення ефективності управління, визначається вибраним підходом до її оцінки. На нашу думку, для вирішення поставленого в роботі завдання - систематизації напрямів підвищення ефективності управління - доцільним є огляд базових моделей оцінки ефективності управління (табл. 2). У число базових включають моделі, що базуються на розумінні організації як закритої системи з акцентом на виробничі чинники або персонал, а також моделі організації як відкритої системи, але з різним принципом розуміння зовнішнього середовища: як постачальника ресурсів, споживача продукції (робіт, послуг), джерела загроз та можливостей або сукупності зацікавлених у діяльності організації груп. Залежно від того, яка модель береться за основу, відрізнятимуться й першочергові напрями підвищення ефективності управління.

У найбільш загальному вигляді всю сукупність чинників, які визначають ефективність управління організацією, доцільно згрупувати за сферами реалізації на такі: структура організації та розподіл праці, ресурси та технології, індивідуально-психологічні особливості керівника, персонал.

Раціональність діючої організаційної структури та закріплений нею розподіл праці визначають якість формальних механізмів управління, формують можливості реалізації координаційних механізмів в організації, забезпечують умови узгодженості дій співробітників, системної реалізації функцій управління, спрямованість усіх дій організації на досягнення поставлених цілей та вирішення ситуаційних завдань. Від правильного вибору організаційної структури залежать швидкість та економічність прийняття рішень, результативність виконання поставлених керівництвом завдань, а також загальна ефективність менеджменту організації. Для підвищення ефективності управління мають бути виявлені та виправлені «патології» в побудові організації. Серед них, зокрема, можуть бути такі, як переважання структури над функцією, автаркія підрозділів, несумісність особистості з функцією, бюрократія [3, с. 81-93].

Підвищити ефективність управлінської праці дає змогу застосування такої форми розподілу праці, як делегування, що вивільнює керівника для виконання більш важливих завдань, розширює обсяг виконуваних організацією завдань, розвиває у підлеглих ініціативність, уміння та навички, професійні компетенції, а також розширює рівень прийняття рішень, але при цьому не позбавляє керівника відповідальності.

Важливими чинниками, що здійснюють вплив на можливості та ефективність управління організацією, є якість, кількість та стан використання різних видів ресурсів, якими вона володіє та розпоряджається. У їх число слід включити як матеріальні, так і нематеріальні ресурси, а також як ті, що безпосередньо пов'язані зі створенням цінності організацією та з отриманням нею доходів, так і ті, що формують внутрішні цінності організації, зокрема її організаційну культуру. Особливу увагу в системі ресурсів організації слід приділити інформаційним ресурсам та ІТ-технологіям. Дослідники у цій сфері відзначають, що «результат від роботи з ІТ-технологіями може бути вражаючим: 1) економія ресурсів (зокрема, трудових

Класифікація чинників впливу на ефективність управління

Таблиця 1

Джерело: складено автором за [2]

Базові моделі оцінки ефективності управління

Таблиця 2

та часових), підвищення ефективності; 2) вивільнення часу під вирішення нагальних питань, які безпосередньо стосуються досягнення мети;

полегшення інформаційного обміну та роботи над проектами, пришвидшення документообігу та оформлення документації; 4) більш ефективне планування та реалізація як загальної стратегії підприємства, так і маркетингової, фінансової, ИИ-стратегій; 5) легше просування бренду, спрощення процесу взаємодії із цільовою аудиторією; 6) контроль над фінансовими витратами, дебіторською та кредиторською заборгованістю; 7) широкий аналітичний інструментарій, який не вимагає певних зусиль для створення звітності; 8) можливість інтегрування між собою великої кількості програмного забезпечення тощо» [4, с. 139].

Підвищити ефективність управління організацією дає змогу використання методу технологізації, яка являє собою зарегламентований (нормований) опис діяльності щодо створення, виробництва якогось продукту або процесу [3, с. 366]. Доцільність технологізації зумовлюється зростанням складності середовища: підвищення абсолютної складності пов'язане зі збільшенням кількості суб'єктів, чинників, зв'язків, продуктів, послуг, їх сполучень та станів, а відносної - зі здатністю конкретного управління контролювати різноманітність абсолютних параметрів складності. Представлення повторюваних процесів у вигляді документально закріплених технологій дає змогу підвищити рівень визначеності під час вирішення певних завдань співробітниками, у т. ч. керівниками, та вивільнити час на інші.

Група напрямів підвищення ефективності управління організацією, пов'язаних із персоналом, є найбільш численною. Розуміння значення персоналу як основного ресурсу, який дає змогу сформувати культуру організації, її внутрішній клімат, забезпечує ефективність використання усіх видів ресурсів, визначає результативність управління та створює прибавочний продукт, в умовах економіки знань є запорукою розстановки правильних пріоритетів впливу в організації. Управління персоналом має базуватися на роботі з кожним співробітником організації, враховувати його індивідуальні особливості для створення таких умов, які дадуть змогу отримати максимум віддачі від праці співробітника, поліпшити її результати [5, с. 24].

Особливого значення врахування індивідуально- психологічних особливостей працівника набуває для керівників, які в ідеалі мають виступати дійсними лідерами в організації. Аналітичними дослідженнями фахівців доведено, що, по-перше, розвиток лідерства позитивно впливає на ефективність топ-менеджменту; по-друге, компанії з різними рівнями розвитку лідерства мають різний рівень ефективності топ-менеджменту; по-третє, топ- менеджери компаній із розвинутим керівництвом більш ефективні, ніж топ-менеджери компаній із менш розвинутим рівнем лідерства [6, с. 101].

Вважається, що лідерству неможливо навчитися або скопіювати, проте можливо створити основи для розвитку лідерства завдяки діяльності з установлення напряму розвитку, вирівнювання людей та мотивації послідовників, що дасть змогу досягти організаційних цілей. Тобто процес розвитку лідерства розбивається на три основні виміри, тоді як ефективність вищого керівництва групується навколо п'яти основних перспектив: внутрішніх (фінанси, процеси, навчання та зростання) та зовнішніх (клієнти, соціальна відповідальність) [6, с. 126].

Якщо вітчизняна наука управління зосередилася на питаннях лідерства не так давно, то дослідники найкращих світових шкіл менеджменту завжди приділяли лідерству як засобу ефективного управління першочергову увагу. Так, дослідженню ключових лідерських навичок менеджерів більше 30 років присвятили Ломінгер, Корн/Феррі, що дало їм змогу визначити вісім найважливіших лідерських компетенцій: уміння діяти в умовах змін та невизначеності; креатив- ність та вміння відшукувати нестандартні альтернативи вирішення проблеми; інноваційність у пошуку нових підходів до економії коштів та підвищення ефективності; стратегічна гнучкість; здатність визначати пріоритети певних робіт відносно інших, «розшивати вузькі місця» та планувати діяльність працівників; мотивування інших, ураховуючі особистісні характеристики співробітників; створення ефективних команд; управління баченням та цілями, донесення цінностей організації до співробітників [7; 8].

Порівняно зі списком Ломінгера Гарвардський біз- нес-огляд містить узагальнені результати опитування керівників великих компаній різних країн щодо найважливіших компетенцій для всіх менеджерських позицій, які наголошують на першості таких якостей, як мотивація підлеглих, цілісність, чесність, здатність аналізувати, вирішувати проблеми, бути орієнтованим на результат (рис. 1). Водночас у числі проблем комунікацій, які перешкоджають ефективному лідерству, найчастіше називали: невизнання досягнень працівників, нечітке формулювання вказівок, недостатність часу для підлеглих (рис. 2).

Таким чином, у сучасних ринкових умовах для ефективного управлінського процесу необхідно, щоб менеджер кожного рівня структури управління організацією не тільки мав глибокі й різ- носторонні знання, а й відрізнявся оперативністю та діловитістю, мав відчуття нового, постійно проявляв ініціативу, був дійсним лідером очолюваного колективу. Впливати на це можливо шляхом постійного підвищення його кваліфікації, просуванням кар'єрними сходинками, активною підтримкою новаторства в організації, створенням та підтримкою атмосфери творчого пошуку, вдосконаленням системи мотивування керівників на основі узгодження мотивів діяльності кожного співробітника із цілями організації [5].

Розглянуті напрями підвищення ефективності управління організацією за сферами їх реалізації можуть бути розподілені за базовими моделями оцінки, адже саме вибраний принцип оцінки та, відповідно, чинники, що беруться до уваги згідно з ним, визначатимуть способи впливу на ефективність (рис. 3).

Рис. 1. Найважливіші лідерські якості для ефективного менеджменту

Джерело: складено на основі [9]

Рис. 2. Проблеми у комунікаціях, які заважають ефективному лідерству

Джерело: складено на основі [9]

Рис. 3. Напрями підвищення ефективності управління організацією в контексті базових моделей оцінки

Висновки

Підводячи підсумок виконаному дослідженню, зазначимо, що робота в напрямі підвищення ефективності управління організацією має бути системною та включати аналіз поточної діяльності в галузі управління з використанням вибраної базової моделі оцінки ефективності (або їх сукупності) за допомогою спеціальних методів організаційної діагностики. Побудована на їх основі діюча модель діяльності організації дасть змогу визначити організаційні патології та управлінські протиріччя, обґрунтувати та реалізувати найдієвіші чинники підвищення ефективності управління. Впровадження вибраних напрямів має супроводжуватися глибоким позиційним аналізом організації для забезпечення підтримки з боку персоналу очікуваних нововведень та їх незворотності.

Значно результативнішим пошук можливостей підвищення ефективності управління організацією буде за умови залучення професійних консультантів, що дасть змогу отримати неупередже- ний професійний, підкріплений значним досвідом вирішення подібних проблем погляд та варіант досягнення поставленої мети.

Результати роботи з підвищення ефективності управління знайдуть свій прояв у поліпшенні рівня базових критеріїв оцінки ефективності, зростанні результативності бізнесу та посиленні конкурентних позицій організації.

Список літератури

Мескон М.Х., Альбер М., Хедоури Ф. Основы менеджмента ; пер. с англ. Москва : Дело, 2004. 720 с.

Демина Ю.В. Эффективность менеджмента и пути ее повышения. Современные научные исследования и инновации. 2011. № 8. URL : http://web.snauka.ru/issues/ 2011/08/1710

Кравець В.І., Слісаренко Т.В. Використання інформаційних технологій для підвищення ефективності управління підприємством. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Вип. 13. Ч. 1. С. 136--140.

Пригожин А.А. Методы развития организаций. Москва : МЦФЭР, 2003. 864 с.

Размещено на Allbest.ru