Управління інноваційною діяльністю інституту післядипломної педагогічної освіти як засіб підвищення конкурентоспроможності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

інноваційний управління навчальний менеджмент

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Інновації самі по собі не виникають, вони потребують управління. Вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

У «Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» наголошується, що інтеграція країни в світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення її якості, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, модернізації змісту освіти й організації її відповідно до світових тенденцій і вимог ринку праці. Державна освітня політика спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку. Тому в умовах переходу освітньої діяльності до ринку відносини конкуренції особливо стає питання конкурентноспроможності вищих навчальних закладів. Це спонукає ВНЗ розвивати матеріально-технічну базу, поліпшувати якість викладання, використовувати інноваційні технологій у всіх напрямках діяльності навчального закладу [79].

Входження України в Європейський освітній і науковий простір суттєво загострює конкурентну боротьбу між навчальними закладами. У результаті чого деякі з них виявляються практично неконкурентоспроможними. За таких умов все більше уваги приділяється управлінню навчальними закладами, використовуючи інноваційні стратегії управління.

Стратегічні напрями інноваційних перетворень у галузі освіти визначені в законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про інноваційну діяльність», Положенні про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності тощо. Однак, механізми практичної реалізації цих нормативно-правових актів розроблені недостатньо, що часто призводить до проблем в організації інноваційної діяльності навчальних закладів, упровадженні інноваційних педагогічних ініціатив та втрати ефективності нововведень. У зв'язку з цим актуалізуються наукові пошуки, що мають на меті теоретичне обґрунтування та апробацію нових підходів, моделей, технологій реалізації інновацій, спрямованих на підвищення їх системності та результативності.

Проблеми вдосконалення управління освітніми організаціями набули актуальності в останній час у зв'язку із суттєвими змінами в суспільно-економічному житті та в соціальній сфері суспільства. Управління, яке базується на адміністративно-командних засадах, не відповідає вимогам сьогодення і вимагає негайної перебудови.

Основним проблемам освітньої інноватики в сучасній теорії і практиці присвячені роботи Бома І., Буркової Л., Ващенко Л., Даниленко Л., Джонсона Д., Дроб'язка П., Дусавицького О., Живодьора В., Козлової О., Крюгера М., Мейерса Дж., Підласого А., Погрібної Н., Подмазіна С., Попової О., Пригожина І., Селевка Г., Суровцевої Р., Ушакова К., Федорової Н., Хуторського А., Юсуфбекової Н. та ін.

Проблемам управління в галузі освіти присвячено чимало досліджень. Зокрема, питання розвитку теорії управління освітою розглядаються у працях Єльникової Г., Маслова В., Пікельної В.; проблеми підвищення ефективності управління - в працях таких вчених як Даниленко Л., Конаржевський Ю., Андрущенко В.; особливостям управління навчальним процесом присвячені праці Шамової Т., Хрикова Є.; управлінню відносинами у педагогічних колективах - праці М. Поташника, Карамушки Л., Коломінського Н. Концептуальні основи адаптивного управління описані в працях Єльникової Г., Ельбрехт О. та ін.

Управління конкурентоспроможністю у сфері надання освітніх послуг є новим об'єктом дослідження управлінської науки. Значний внесок у розвиток теорії освітнього менеджменту зробили зарубіжні і вітчизняні вчені, серед яких Петруня Ю., Матвіїв М., Іванова І., Карамушка Л., Ніязова М., Кратт О., Корольова Б., Мамонтов С., Матвіїв Т., Оболенська Т., Ушакова Н., Хриков Є. та ін. При цьому питання, пов'язані з особливостями управління вищими навчальними закладами, зокрема інститутами підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, у них висвітлено недостатньо і вимагають додаткових досліджень.

Нині особливої актуальності набуває потреба в інноваційному управлінні навчальним закладом. Таке управління дає змогу підтримувати конкурентоспроможність освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості.

Інноваційні підходи в управлінні навчальними закладами різних рівнів, все ще перебувають на стадії розвитку і вимагають додаткових досліджень, тому тему нашого дослідження можна сформулювати так: «Управління інноваційною діяльністю інституту післядипломної педагогічної освіти як засіб підвищення конкурентоспроможності».

Об'єктом роботи є процес управління інноваційною діяльністю інституту післядипломної педагогічної освіти.

Предметом дослідження є умови вдосконалення системи управління інноваційною діяльністю інституту післядипломної педагогічної освіти як засіб підвищення його конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.

Мета роботи - проаналізувати та теоретично обґрунтувати ефективність використання методів управління інноваційною діяльністю інституту післядипломної педагогічної освіти як засобу підвищення його конкурентоспроможності.

Для досягнення поставленої мети нами були визначені такі завдання:

1. Систематизувати науково-методичний матеріал з питань управління інноваційною діяльністю вищого навчального закладу.

2. Уточнити сутність основних понять щодо впровадження інновацій у роботу ВНЗ та особливості сучасних підходів в управлінні навчальними закладами освіти.

3. Проаналізувати методологію управління інноваційними процесами у закладах освіти.

4. Розглянути й узагальнити перспективи підвищення конкурентоспроможності ВНЗ засобами освітнього менеджменту та бенчмаркінгу, вирішити питання щодо розвитку інноваційного потенціалу ВНЗ як фактору конкурентної переваги.

5. Вивчити процес упровадження інновацій в управлінську діяльність ДоноблІППО, запропонувати методи удосконалення впровадження інновацій в систему управління ВНЗ та надати методичні рекомендації щодо подальшої роботи.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять закони діалектики, основні положення теорії пізнання, загальної теорії систем, системного підходу до педагогічних процесів і явищ, теорії управління, педагогіки, педагогічної психології, соціальної педагогіки, які виробили принципи аналізу педагогічних явищ, філософські, соціологічні, психолого-педагогічні ідеї щодо створення нової системи освіти в Україні.

Основними методами дослідження є метод системно-структурного аналізу наукової літератури та проблемно-цільовий метод, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення, які дали змогу проаналізувати наукові праці з філософії, соціології, психології та педагогіки, менеджменту та виділити елементи управління інноваційною діяльністю в теоріях управління, з'ясувати його місце серед інших теорій; аналіз документальних джерел, спостереження, опитування, які були застосовані для вивчення та узагальнення інформації щодо управління інноваційною діяльністю ВНЗ.

Практичне значення цієї роботи полягає в упровадженні інновацій в роботу навчального закладу, управління ним як методу підвищення конкурентоспроможності і може бути використано управлінцями навчальних закладів різних рівнів.

1. Теоретико-методологічні основи управління інноваційною діяльністю вищого навчального закладу

інноваційний управління навчальний менеджмент

1.1 Стан розробленості проблеми інноватики та сутність основних понять

Визнання європейської інтеграції стратегічним зовнішньополітичним пріоритетом України, підписання Угоди України з ЄС про асоціацію, прийняття нового Закону України «Про вищу освіту», розробка Концепції розвитку вищої освіти на період 2015-2025 рр. висувають нові актуальні завдання перед вищою школою на шляху до європейського і світового освітнього простору для забезпечення високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, потреб суспільства, ринку праці у кваліфікованих фахівцях. На порядку денному головною проблемою стає підготовка фахівців нової якості, здатних творчо мислити, швидко орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, приймати нестандартні рішення, вчитися і розвиватися протягом усього життя.

В новому Законі України «Про вищу освіту» ключовою є інноваційна складова діяльності вищих навчальних закладів. Зокрема, у статтях 65, 66, 67, 68 визначено організаційно-правові форми впровадження інновацій, внесено зміни щодо фінансової самостійності вищого навчального закладу. Імплементація закону сприятиме інтегруванню України до єдиного освітнього простору, без якого неможливо порушувати питання про визнання у світі українських дипломів, продовження навчання, стажування та перепідготовки студентів у зарубіжних університетах.

Сьогодні, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, відсутнє єдине розуміння категорій «інновація», «інноваційна діяльність», зокрема у галузі освіти.

У перекладі з грецької мови «інновація» означає «оновлення, новизна, зміна». Термін «інновація» як економічну категорію увів у науковий обіг у 1911 році австрійський вчений Алоіз Шумпетер. Саме він вперше змалював інноваційний процес, дав визначення інноваціям та виокремив п'ять чинників інноваційного розвитку: використання нової техніки та технологічних процесів; застосування продукції з новими властивостями; використання нової сировини; зміни в організації виробництва та його матеріально-технічному забезпеченні; поява нових ринків збуту.

З середини ХХ століття на Заході поняття «інновація» стали використовувати в освітній галузі. Більшість дослідників та практиків дають визначення терміну згідно із тлумачними словниками: інновація (лат. In - в, novus - новий) - нововведення, цілеспрямована зміна, яка викликає перехід із одного стану до іншого.

За визначенням Мармази О., побудова класифікаційної системи починається з визначення класифікаційних ознак. Науково обґрунтована класифікація інновацій повинна ґрунтуватися навколо трьох питань:

1. Яка мета інновації?

2. Яка форма реалізації інновації?

3. Яка сфера застосування інновації?

Відтак, основні класифікаційні ознаки - це цільова ознака: якщо інновації дають можливість розв'язати існуючу проблему, вийти із складного становища, розв'язати певну кризу, то це інновації кризові; якщо за допомогою інновацій можна запобігти проблемам, складним становищам та кризовим явищам, то це інновації розвитку; зовнішня ознака вказує на форму інновації: інновація, яка являє собою продукт; інновація, яка являє собою процес (діяльність, технологію); структурна ознака вказує на сферу застосування інновації: виробнича; соціальна; фінансова; управлінська.

Інновація - ідея, новітній продукт в галузі техніки, технології, організації праці, оосвіти, управління, а також у інших сферах наукової та соціальної діяльності, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, є кінцевим результатом інноваційної діяльності [5, с. 25].

З огляду на сутнісні ознаки інновації є всі підстави розглядати її як процес і як продукт (результат) в управлінні. Інновація як процес означає часткову або масштабну зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Інновація як результат передбачає процес створення (відтворення) нового, що має конкретну назву «новація». Умови, що спонукають загальноосвітні навчальні заклади до інновацій ми віднесли зовнішні й внутрішні чинники. Саме ці чинники спонукають керівників і вчителів до здійснення системних і якісних змін у навчально-виховному та управлінському процесах. Вітчизняні вчені розглядають інновацію в освіті як:

- процес створення, розповсюдження та використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які досі розкривалися по-іншому;

- результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем;

- значущі й системні новоутворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти та позитивно впливають на її розвиток;

- нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи й організації, але й різні сфери діяльності;

- процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, який оптимізує досягнення її мети;

- процес здійснення цілеспрямованих змін, зорієнтованих на перетворення яких-небудь компонентів у структурі або функціонуванні організації;

- нові ідеї, дії, або адаптовані ідеї, або такі, для яких настав час реалізації.

Багато вчених, таких як Твісс Б., Лапін М., Прігожин О., Соловйов В. трактують поняття «інновація» як процес опанування нового засобу, комплексну діяльність щодо створення, освоєння, використання і розповсюдження новинок. Де які дослідники проблем педагогічної інноватики (Арламов О., Бургін М., Журавльов В., Загвязинський В., Юсуфбекова Н., Ніколс А. та ін.) намагаються співвіднести поняття нового з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Суспільна потреба спонукає педагогів-науковців до пошуку нових педагогічних ідей і технологій, до поширення і запровадження передового педагогічного досвіду.

Інноваційна діяльність - вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт введений на ринок, в оновлений чи вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до реалізації соціальних послуг, їх адаптацію до актуальних вимог суспільства [18, с. 23].

Інноваційна освітня діяльність - це розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій. Освітніми інноваціями є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності [18, с. 24].

Управління інноваційною діяльністю - це сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягання цілей інноваційної діяльності організації чи підприємства. Управління інноваційною діяльністю є складовою частиною загальної системи управління організацією і основним фактором, що забезпечує зростання ефективності роботи, поліпшення якості услуг чи продукції тощо [20].

Інноваційний процес включає три складові, а саме: створення, освоєння та застосування нововведень. Це діяльнісно-управлінська категорія, яка констатує, що змінювати, як змінювати, хто має робити зміни, для чого проводити зміни і як визначити їх оптимальність та ефективність. Можна виділити такі критерії інновацій: діяльнісний та системний характер, ефективність. Причому ключовим критерієм є ефективність. Будь-яка інновація покликана забезпечити ефективність освітнього процесу. Це дає підстави припустити, що інноваційний освітній процес - це освітній процес, у рамках якого здійснюється мінімально необхідна сукупність інновацій, яка дає змогу значно підвищити його ефективність [19].

У галузі вищої освіти виділяємо такі види інновацій, які є необхідною умовою для конкурентоспроможності вищих навчальних закладів: інновації в змісті вищої освіти; інновації в педагогічному процесі; інновації в організаційних структурах вищої освіти; інновації в діяльності та відносинах між викладачами і студентами; інновації у сфері освітніх послуг, розвиток співпраці з соціальними партнерами, замовниками кадрів; інновації в галузі міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів [28].

Інноваційна діяльність є діяльністю всіх учасників інноваційного процесу як єдиної колективної системи отримання, накопичення і використання нових знань, а також використання нових технологій, заснованих на таких знаннях. Ефективність інноваційної діяльності більшою мірою залежить від того, як і яким чином взаємодіють один з одним усі учасники цього процесу. Система відносин, що виникають в інноваційній освітній діяльності, спрямована на становлення суб'єктно-суб'єктних відносин. Така система докорінно змінює відносини між учасниками інноваційного прцесу перетворюючи їх у партнерів, які відповідають за результати своєї праці [30, с. 54].

За сферою поширення інновації, науковці виокремили такі інновації: у навчанні; у вихованні; в управлінні; у перепідготовці кадрів. На основі цієї типології можна описати інноваційне поле вітчизняної освіти, а, отже, визначити і вид пропонованої інновації, вирішивши, принаймні, питання про її автентичності [31, с. 21].

Під інноваціями у навчанні розуміються нові методики викладання, нові способи організації занять, нововведення в організації змісту освіти (інтеграційні (міжпредметні) інновації в освіті: інтеграція науки і практики), методи оцінювання освітнього результату.

До найбільш відомих інновацій у цій сфері належать: організація занять (без руйнування класно-урочної; створення гомогенних класів з правом переходу в класи іншого рівня; створення профільних класів; методики колективних навчальних занять із створенням ситуації взаємонавчання; ігрові методики (вікторини, диспути). Організація занять через перехід з традиційної класно-урочної системи до інноваційних технологій: метод проектів, школа-парк, створення схем мережевої взаємодії; індивідуальні освітні траєкторії; т'юторство.

Під інноваціями у вихованні розуміються системи або довгострокові ініціативи, засновані на використанні нових виховних засобів, що сприяють соціалізації дітей та підлітків і дозволяють нівелювати асоціальні явища в дитячо-юнацькому середовищі. До них можна віднести: створення різних варіантів школи повного дня; психолого-педагогічних центрів і підрозділів шкіл; гувернерська служба всередині школи; дитячо-батьківських об'єднань навколо школи; розгорнутої системи додаткової освіти всередині школи; систем додаткової мотивації до суспільно - корисної діяльності.

Під інноваціями в управлінні слід розуміти нововведення, спрямовані на залучення представників суспільства до управління освітніми установами, а також оригінальні схеми організації управлінської та господарської діяльності: маркетингові дослідження в практиці інновації в освіті: інтеграція науки і практики загальноосвітніх закладів; розробка систем автоматизації шкільного управління; утворення проблемних груп і кафедр усередині закладу; створення опікунських і управлінських рад з реальними функціями; створення мережевої взаємодії і структури взаємодії шкіл; введення ваучерів у системі підвищення кваліфікації та ін.

Під інноваціями у підготовці та перепідготовці кадрів освіти слід розглядати нові методики викладання, нові способи організації занять, а також нові програми перепідготовки кадрів, орієнтовані на зміну вимог до якості освіти; використання передового педагогічного досвіду; дистанційне навчання; створення мережевих структур; т'ютерство; створення інтегрованих міжпредметних курсів з навчання нових професійних груп (менеджерів освіти, експертів, учителів профільної школи) [32, с. 30].

Велике значення має самоосвіта викладача, здатність до сприйняття нового. Система підвищення кваліфікації викладачів має будуватися на основі принципів гнучкості, варіативності, багаторівневості, додатковості, маневреності професійних освітніх програм.

Сукупність усіх цих етапів утворює одиничний інноваційний цикл.

Розглядаючи питання розвитку інноваційних освітніх процесів, активно використовують термін «інноваційне навчання». Йдеться про навчання, яке ґрунтується на оригінальних методиках розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості [48, с. 115]. Для оптимізації розвитку інноваційних процесів необхідно створити модель інноваційного навчання в руслі гуманізації вищої освіти з урахуванням компетентнісного підходу, а токо ж використовувати систему уравління ними.

Інноваційні процеси є основним засобом розвитку систем управління.

Загальний інноваційний процес у системі управління охоплює сукупність окремих інновацій, кожна з яких може сприйматися як окремий інноваційний процес.

Інноваційний процес - це узагальнення системи знань, через яку створюються ідеї, що у подальшому впроваджуються у вигляді комерціалізації або системи змін, які поширюються через нові товари, послуги або процеси, які здатні задовольнити потреби на якісно новому рівні [1, с. 260].

Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності людини і тому природно стають предметом вивчення, аналізу і впровадження. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового досвіду окремих працівників і цілих колективів. Цей процес не може бути стихійним, він потребує управління.

Управління як вид будь-якої діяльності поєднує в собі не лише управлінські процеси, а й знання про них, їхню організацію, способи досягнення ефективного керівництва та забезпечення позитивних результатів.

У філософському енциклопедичному словнику поняття «управління» трактується як «елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їх програми та мети» [1, с. 67].

До управлінських інновацій належать сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що дають змогу створити відповідні умови для оперативного й ефективного прийняття керівником управлінського рішення.

За Даниленко Л., ядром, основою будь-якої інновації є нова ідея; її джерелом - дослідницька діяльність вченого або пошукова практика вчителя, керівника, колективу школи; носієм інновації - творча особистість, експериментатор-дослідник [31, с. 58].

Сьогодні серед основних і популярних напрямів вдосконалення непростого процесу управління якістю освіти є інноваційний менеджмент, який є невід'ємною складовою стратегічного менеджменту в освіті.

Інноваційний менеджмент - це сукупність принципів, методів та інструментів управління інноваційними процесами, а саме запровадженням нових ідей, знань, представлених у вигляді фундаментальних і прикладних наукових досліджень та розробок [10, с. 36].

Сутність менеджменту інновацій полягає у забезпеченні умов для внесення системних змін у діяльність освітніх закладів, спрямованих на їх розвиток і покращення роботи. Ефективний інноваційний освітній менеджмент, спрямований на підвищення якості освіти, є надійним механізмом задоволення потреб споживачів освітніх послуг та забезпечення конкурентоспроможності освітніх закладів.

Дослідження поняття «конкурентоспроможність підприємства» передбачає з'ясування сутності категорії «конкуренція», оскільки вони тісно взаємопов'язані - про конкурентоспроможність можна говорити тільки при наявності конкуренції між виробниками певної продукції (послуги).

Конкуренція (від лат. сoncurentia - стикатися, змагатися) - суперництво між товаровиробниками за найбільш сприятливі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукції [1, с. 114].

Конкурентоспроможність персоналу, тобто робітників, спеціалістів, керівників підприємства - це вміння кожного з них і всім разом, як одне ціле, швидко і єфективно сприймати і реалізувати різні новинки в кожній стадії життєвого циклу продукції. Це вміння створювати вироби або послуги, які відповідають всім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів ресурсів [23, с. 50].

Одна з важливих функцій конкуренції - це інноватика. Інноваційна діяльність будь якого підприємства чи організації спрямована на підвищення конкурентоспроможності.

У підсумку можна зазначити, що упровадження інновацій та систематичне управління інноваційною діяльностю організації є необхідною умовою підвищення їх конкурентоспроможності.

1.2 Методологічні основи управління інноваційними процесами

Сучасний етап розвитку педагогіки передбачає активне залучення до наукового обґрунтування управлінської діяльності в умовах системних інновацій знань з різних галузей науки. Але при цьому необхідно мати на увазі складний, багаторівневий характер такого обґрунтування, який можуть забезпечити лише розвинені педагогічні теорії, які акумулюють в собі накопичений досвід і вибудовують його в певну логічну конструкцію на основі повноти складу компонентів і функцій теорії, цілісності взаємозв'язків між ними.

Методологію управління інноваційними процесами, можна визначити як оптимальне поєднання методів і засобів, що сприяють активізації інноваційного потенціалу освітнього закладу з метою підвищення ефективності його діяльності, та основних функцій: соціального - реалізація принципів сталого розвитку, що враховують людські цінності; професійної - розвиток професійної компетентності та мобільності; особистісної - доповнення і збагачення процесу соціалізації шляхом прилучення особистості до загальнолюдських цінностей, мови, культури мислення і почуття, діяльності і спілкування, проектування індивідуального освітнього маршруту навчання протягом усього життя. Для реалізації стратегічних цілей ВНЗ і в цілях відповідності вимогам державної національної програми інноваційного розвитку, багато освітніх організацій звели інноваційну діяльність у ранг основної, ставлячи її на один рівень з освітньої та науково-дослідної [25, с. 144].

Єфремова П. вважає, що нечисленні дослідники використовують загальні методи управління, що лежать в основі класичної теорії менеджменту, поєднуючи їх з методами управління інноваційними проектами і коригуючи їх відповідно з особливостями управління ВНЗ. Проаналізувавши наукову літературу і зробивши висновок про відсутність системи в даному питанні, а часом і розуміння галузі застосування того або іншого методу в загальній системі управління, вона зробила спробу структурувати наявні знання і напрацювання в даній області і представила класифікацію методів управління інноваційною діяльністю ВНЗ.

Мета розробки цієї класифікації це розкриття змісту тих чи інших методів управління інноваційною діяльністю, скільки структурування, упорядкування існуючих методів управління даної нової областю з метою подальшого застосування даної класифікації при виборі найбільш адекватної методології управління, більш ефективної організації управлінської праці і досягнення цілей організації.

Інноваційна діяльність, що протікає в ВНЗ, охоплює всі основні напрямки його діяльності: освітню, науково-дослідну, організаційно - управлінську та інші напрямки діяльності, що визначає складність вибору області застосування тих чи інших методів управління [28]. Управління інноваційною діяльністю потребує виходу за рамки класичної теорії управління організацією: необхідно застосовувати не лише загальновідомі методи аналізу, прогнозування, оцінки, оптимізації, планування, організації процесів, обліку, контролю і мотивації, але і специфічні методи інноваційного менеджменту. До останніх відносять спеціальні методи управління проектами, функціонально-вартісний аналіз, програмно-цільове, проектне управління, методи проектного фінансування тощо [112, с. 72]

Взявши за основу підхід до класифікації методів управління, що застосовується в класичній теорії управління, існуючі напрацювання в даному напрямку можна представити класифікацію методів управління інноваційною діяльністю ВНЗ так рис. 1.1 (Додаток А):

* методи управління інноваційною системою;

* методи управління інноваційним процесом.

Методи, що відносяться до першої класифікаційної групі, що застосовуються з метою формування та організації інноваційної діяльності ВНЗ, визначення інноваційної стратегії та шляхів її реалізації, створення системи управління інноваційною діяльністю, створення інноваційної культури і т.д. До складу методів управління інноваційною системою входять методи виконання функцій менеджменту (традиційні методи управління), інноваційні методи управління (організаційно - управлінські інновації).

Методи управління, згруповані і використовуються в межах функцій інноваційного менеджменту покликані допомогти визначити стратегію і траєкторію інноваційного розвитку, скласти поточні плани, визначити показники досягнення цілей на всіх рівнях організаційної структури, сформувати інноваційну культуру в колективі, стимулювати реалізацію інноваційного потенціалу ВНЗ, виявити, підтримати інноваційно активних людей і нові ідеї, що стосуються всіх напрямків його діяльності [29, с. 85].

В рамках даної класифікації, в окрему групу були виділені ті методи управління інноваційної діяльності ВНЗ, які покликані підвищити ефективність його функціонування за рахунок оптимізації структури ресурсного забезпечення, і які самі є організаційно-управлінськими інноваціями. Мова йде про такі управлінських методи - інновації:

* впровадження нової організаційно-правової форми - автономна установа, спрямоване на розвиток фінансово-господарської самостійності ВНЗ;

* проектне управління - об'єднання зусиль фахівців ВНЗ з різних областей для вирішення проблеми в рамках проекту, при збереженні існуючої організаційної структури;

* освітній франчайзинг - використовується для тиражування освітніх програм, бізнес-моделей через мережу дистанційного навчання;

* аутсорсинг - передача нехарактерних для діяльності ВНЗ робіт спеціалізованим організаціям з метою підвищення ефективності управління ресурсною базою;

* бенчмаркетинг - застосування кращого досвіду ВНЗ - світових лідерів, передових досягнень підрозділів та викладачів самого вузу;

* краудсорсінг - технологія пошуку нових рішень існуючих і знову виникаючих задач шляхом залучення широкого кола фахівців на добровільних засадах - дієвий і високоекономічний спосіб і т.д. [29, с. 86].

Практичний інтерес представляє друга група методів управління інноваційною діяльністю, заснована на стадіях інноваційного процесу. Метою даного дослідження, скористаємося наступним підходом до змісту етапів інноваційного процесу: ініціація - маркетинг інновацій - випуск - реалізація - просування - оцінка ефективності. Допускається, що інноваційний процес може виключати деякі етапи, це залежить від типу реалізованих інновацій, і, крім того, маркетинг інновацій повинен супроводжувати всі стадії інноваційного процесу. Методи, об'єднані даними класифікаційною ознакою, більшою мірою відображають процес комерціалізації результатів науково-дослідної діяльності (трансферу технологій). Класифікація методів впливу на етапи інноваційного процесу зручна тим, що дозволяє впливати на проблеми управління, що виникли на конкретному етапі інноваційного процесу.

Представлена класифікація методів управління дозволяє охопити всі основні напрями інноваційної діяльності ВНЗ (освітню, науково - дослідну, організаційну, підприємницьку), що дозволяє застосовувати дану класифікацію при виборі найбільш адекватної методології управління, більш ефективної організації управлінської праці і досягнення цілей організації, а так само є підставою для подальших досліджень природи і сутності інноваційної діяльності ВНЗ.

Прийнято виділяти наступні закономірності, за якими розвиваються інновації в системі вищої освіти.

Перша - незворотна дестабілізація інноваційно-освітнього середовища. Інноваційний процес вносить незворотні зміни в усталене соціально-економічне середовище, проблематизуючи його. У нового завжди є противники, які через психологічні, соціально-економічні чи організаційно-управлінські причини не сприймають нововведення. До того ж, чим ґрунтовніша інновація, тим імовірнішою буде дестабілізація.

Друга - фінальна реалізація інноваційного процесу, згідно з якою життєздатні інновації в освіті з часом стихійно або свідомо реалізуються.

Третя - кожна освітня інновація має тенденцію перетворюватися в стереотип мислення і практичної дії. В цьому розумінні вона приречена на рутинізацію, тобто перехід до стереотипу - бар'єру на шляху реалізації прогресивних інновацій освіти.

Четверта - повторне відродження за нових умов. Для системи освіти це характерна особливість. Тому такого виду інновації викликають протидію, оскільки освітяни мають їх за «добре відомі» наукові знання.

Отже, можна визначити, що методологія впровадження нововведень у вищій школі базується на таких принципах:

- створення соціальних, психолого-педагогічних, матеріальних, економічних умов для розвитку інновацій вищої освіти; розвиток інтелектуальної, дослідницької діяльності, як основної детермінанти сучасної методики організації наукового та навчального процесу вищої школи з метою удосконалення та підвищення якості підготовки;

- залучення до інноваційного процесу викладачів, науковців, студентів та стимулювання учасників цього процесу до пошуково-творчої та новаторської діяльності;

- використання інновацій у навчально-виховному процесі.

Під час здійснення і розповсюдження інновацій у сфері вищої освіти формується та розвивається сучасна освітня система відкритого, гнучкого, індивідуалізованого, безперервного створення та накопичення знання. Ця система уявляє собою єдність навчальних технологій у сфері освіти та наукових досягнень. Порівняння і зіставлення різних теоретичних ідей, прикладних досліджень та розробок і добір кращих варіантів розвитку науково-дослідної роботи та діяльності ВНЗ в цілому, є сутністю формування інноваційної системи вищого навчального закладу.

1.3 Особливості використання інноваційних підходів до управління вищим навчальним закладом

Процес входження України до європейського освітнього простору, впровадження найкращих здобутків у галузі освіти потребує оновлення системи освіти, що завжди починається з певних змін в управлінні освітою та безпосередньо в якісному управлінні навчальними закладами. Тому ефективність освітніх процесів значною мірою залежить від ефективності використання в управлінській діяльності навчальним закладом інноваційних підходів.

Значна частина керівників навчальних закладів підключаються до процесу активного пошуку та доцільного впровадження інновацій в управлінську діяльність, що базується на розумінні освіти як фундаменту високорозвиненого сучасного, породжує нові часові ціннісно-цільові орієнтири, методи, форми, засоби і способи, види організації освітнього процесу, а отже й інноваційні системи управління, що забезпечують оптимальне функціонування, високий розвиток і удосконалення навчального закладу освіти, створення необхідних умов для досягнення поставленої мети.

Нові погляди на управління освітою запропонували у своїх дослідженнях Афанасьєв В., Бондар В., Ващенко Л., Даниленко Л., Єльникова Г., Калініна Л., Маслов В., Ничкало Н., Ніколаєнко С., Павлютенков Є., Пікельна В., Олійник В., Конаржевський Ю., Лазарєв В., Луговий В., Лукіна Т., Мармаза О., Маслова Н. та ін. Ці науковці розглядають управління освітою в контексті соціальних трансформацій як особливий вид людської діяльності, що відбувається в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища і цілеспрямовано впливає на керовану систему для забезпечення її стабільного функціонування й послідовної реалізації мети в межах заданих параметрів на основі закономірностей дії механізмів управління й самоуправління [30, с. 75].

Нині особливої актуальності набуває потреба в інноваційному управлінні навчальним закладом. Таке управління дає змогу підтримувати конкурентоспроможність нашої освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості.

Основну відмінність між загальною системою управління та інноваційною системою управління освіти вчені вбачають у тому, що остання полягає у встановленні та використанні всіма суб'єктами освіти пріоритетів якості: якості умов, якості процесу та якості результатів цього процесу.

Управління навчальним закладом визначається як діяльність керуючої підсистеми, спрямовану на створення прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, матеріально-фінансових, організаційних, правових, ергономічних, медичних умов, необхідних для нормального функціонування і розвитку навчально-виховного процесу і реалізації цілей навчального закладу [11, с. 155].

Головною особливістю управління навчальним закладом, на відміну від інших видів соціального управління, є його спрямованість на створення сприятливих умов для проведеня навчального процесу та професійного росту персоналу.

Національна доктрина розвитку освіти наголошує на необхідності створення умов розвитку і саморозвитку кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися упродовж усього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Це, у свою чергу, вимагає пошуку нових підходів, форм та змісту педагогічної діяльності, що можливе при здійсненні якісно нової управлінської діяльності, яка ґрунтується на засадах педагогічної інноватики - сучасного напряму педагогіки [79].

Управління освітою, зокрема її якістю, складний, багатогранний і нелінійний процес, який повинні постійно координувати й коригувати суб'єкти управління відповідно до соціально-педагогічних умов його функціонування. З позицій системного підходу управління якістю освіти його слід розглядати як цілісну, відкриту соціально-педагогічну систему, що відповідає всім характерним ознакам складних систем. Найсуттєвіші серед них такі:

- спрямованість управління на досягнення мети;

- ієрархічна підпорядкованість, що передбачає узгодженість централізованого управління з самоуправлінням за одночасної автономності складових;

- наявність у системі управління інтерактивних властивостей, не притаманних її складовим, взаємозв'язку і взаємозумовленості між складовими та критеріїв оцінювання результативності функціонування;

- варіабельність певних складових і стану (структура, функції, зв'язки) всієї системи управління.

На сучасному етапі розбудови нашої держави формування особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання. У цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій.

Змінився характер ставлення менеджерів освітньої сфери до факту засвоєння і застосування освітянських нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих згори нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: викладач обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.

Сформувалася реальна ситуація конкурентноздатності закладів освіти, внаслідок входження загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створення нових типів навчальних закладів, зокрема й недержавних. Механізм формування інноваційного освітнього простору складається з двох елементів: статичного (визначення етапів організаційної діяльності) та динамічного (проектування організаційної структури управління інноваційною діяльністю).

Поняття «регіональний освітній простір» можна розглядати у двох площинах: як середовище, територію, в межах якої діють єдині, узгоджені правила інноваційної діяльності, і як цілісну систему, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальні технології [37, с. 30].

Складовими такої системи можуть бути такі компоненти:

- інноваційна інфраструктура;

- інноваційний потенціал;

- інноваційна культура;

- нагляд за інноваційною діяльністю.

Всі компоненти системи взаємозв'язані, взаємозумовлені.

Інноваційна інфраструктура - це сукупність закладів, організацій, установ, об'єднань (заклади освіти та науково-методичні установи, бібліотеки, інформаційні центри тощо), що провадять інноваційну діяльність і надають послуги для її здійснення [36, с. 25].

Інноваційний потенціал - це сукупність науково-методичних, матеріальнотехнічних, кадрових можливостей закладів, організацій та установ [36, с. 26].

Науковці поділяють їх на внутрішні можливості закладів освіти (науково-методичні - інформаційно-ресурсний банк даних про передовий досвід освітніх закладів, фонд бібліотеки тощо; матеріально-технічні - технічне оснащення; кадрові - наявність підготовлених менеджерів різного рівня); і зовнішні науково-методичні можливості регіону.

Інноваційна культура є складовою інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної, соціальної, психологопедагогічної підготовленості освітянських менеджерів до інноваційної діяльності [8].

Це сформованість їх мотивації до впровадження інновацій в особистісній навчально-виховній роботі, знання про сучасні наукові досягнення, поінформованість про дослідно-експериментальну роботу та інноваційну діяльність організацій освіти, уміння та навички здійснювати психолого-педагогічні дослідження.

Нагляд за інноваційною діяльністю - це наявність (на рівні держави, області, району) технологій для експертизи інноваційних проектів та результатів їх реалізації з метою об'єктивності їх критеріїв і спроможності використання. Зазначені складові тільки в єдності творять цілісну систему, чітке функціонування якої здатне породжувати нову якість у вигляді нових ідей та досвіду. Водночас, важливою умовою їх реалізації є створення механізму функціонування цілісної системоутворюючої діяльності, яка забезпечить якість інноваційної продукції.

Інноваційні підходи утворюють нові моделі управлінської діяльності:

1) системний підхід;

2) ситуаційний підхід;

3) програмне управління;

4) цільове управління;

5) програмно-цільове управління;

6) управління за кінцевим результатом;

7) кібернетичне управління;

8) діалогічне, колегіальне управління;

9) управління розвитком закладу освіти;

10) управління якістю освіти;

11) адаптивне управління;

12) особистісно-орієнтоване управління;

13) оптимізаційне управління;

14) демократичне управління;

15) управління інноваційними процесами [21, с. 67].

На впровадження нововведень як основи поліпшення роботи навчального закладу впливають такі чинники:

- зовнішні чинники інноваційної політики;

- замовлення суспільства на освітні результати;

- демографічні показники;

- фінансування освіти;

- характерні риси інноваційної практики на місцевому рівні: традиції інноваційних спроб; навчання керівників закладів освіти управляти інноваційними процесами;

- характерні риси інноваційної діяльності на рівні навчального закладу: дії менеджера закладу щодо поширення новацій;

- характерні ознаки нововведення: потреби змін; зрозумілість і комплексність сфери змін; якість і наявність умов для змін; характер рішення про зміни.

Основними принципами відбору інноваційних технологій є перспективність, демократичність, гуманістичність, інтегративність, реалістичність, цілісність, керованість, економічність, актуальність.

Оцінювати інновації доцільно за трьома основними критеріями:

- актуальність;

- корисність;

- реалістичність [25].

Корисність інновацій зумовлюються такими показниками:

- інноваційний потенціал;

- надійність та вірогідність очікуваних результатів;

- перспективність та подальший попит на інновацію.

Можливість реалізувати новацію передбачає аналіз ресурсного кадрового, програмно-методичного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення [43, с. 554].

Реалізація інноваційного процесу в освіті вимагає:

- наявності достатньої кваліфікації у виконавців;

- відповідної матеріально-технічної бази;

- наявності заохочення для учасників проекту, професійний ріст;

- доступність необхідної виконавцям інформації, своєчасність її надходження;

- наступність при реалізації проекту на всіх його етапах;

- наявність зворотного зв'язку між учасниками проекту та керівництвом.

Слід зазначити, що управлінський цикл реалізується за допомогою чотирьох основних управлінських функцій: планування, організації, контролю, регулювання, - але для більш ефективнішою буде діяльність вищого навчального закладу, ураховуючи обґрунтовані вище функції, а саме: інформаційно-аналітичну, мотиваційно-цільову, планову, організаційно-виконавчу, координаційну й контрольно-аналітичну. Такий їх склад і послідовність можуть забезпечити реалізацію мети управління інноваційним розвитком ВНЗ в умовах формування загальноєвропейського простору вищої освіти.

Отже необхідно чітко визначитися, в чому полягає результат інноваційної діяльності в ВНЗ - у процесі передачі нових знань, ідей з використанням сучасних технологій викладання, чи у задоволенні потреб суспільства у сучасних спеціалістах.

Вищі навчальні заклади на сучасному етапі є не тільки центрами підготовки фахівців, але ще й центрами інноваційної діяльності. Вузівська наука, органічно поєднується з навчальним процесом, відіграє важливішу роль у підвищенні якості підготовки та перепідготовки фахівців, вона представляє дві сторони єдиного процесу збереження і відтворення фахівців вищої кваліфікації, має специфічні відмінності від академічної та галузевої науки. Ця особливість, перед усім, полягає у тому, що у вищій школі процес передачі студентам нових знань, отриманих у результаті наукових досліджень, відбувається ще до отримання кінцевих результатів наукового пошуку.

Конструктивна політика в області розробки та впровадження новацій у вищій школі повинна системно задавати напрямок збиранню інформації та розробці пропозицій, що призводить до пошуку маркетингових можливостей і визначає перспективні напрямки. Інтенсивний розвиток інноваційних процесів принципово змінює стратегію управління ними, оскільки стихійність, непослідовність і непрофесійність дискредитують ідею ефективної інноватики, гальмують її розвиток і впровадження в освітню практику. Очевидно, що локальні інноваційні перетворення не можуть дати позитивного результату.

Інноваційна система вищого навчального закладу - це організаційно-управлінський механізм з розробки та впровадження новацій для підвищення його конкурентоспроможності [48, с. 115].

Для формування інноваційної системи вищого навчального закладу необхідно розробити наукове підґрунтя, а саме: концепцію - зміст інноваційної політики, цілі, види, категорії, принципи, закономірності, чинники впливу на нововведення, а також методологію як сукупність організаційного, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення в управлінській моделі системних новацій.

Головне в інноваційній політиці вищого навчального закладу - формування мети розробки інновації, визначення терміну її проведення, оцінка результатів, скорочення термінів впровадження нових освітніх технологій. Запропонований алгоритм формування інноваційної політики вищого навчального закладу наведений на рис 1.2. (Додаток Б).

Інноваційним процесам у вищих навчальних закладах притаманні дві суперечності.

Перша - невідповідність між тим, що є та тим, що потрібно і бажано.

Друга - між необхідністю обмеження термінів впровадження інновацій та зростаючим обсягами нововведень.

Отже, управління інноваційним розвитком ВНЗ відбувається в умовах формування загальноєвропейського простору вищої освіти. Сьогодні наукою управління напрацьовано засоби для вирішення багатьох завдань, що постають перед керівником ВНЗ при управлінні інноваційним розвитком, проте досвід свідчить, що керівництву ВНЗ не достатньо лише знати про ці засоби й уміти їх застосовувати, а управління інноваціями відбувається в умовах євроінтеграції та потребує від учасників постійного самонавчання та самовдосконалення.

Отже, згідно з Національною доктриною розвитку освіти в Україні, проголошено орієнтацію на новий тип гуманістично - інноваційної освіти, що означає перехід від спонтанних, періодичних нововведень до нововведень як способу існування системи, що продукує сама вища школа та який слугує основою її цілеспрямованого, контрольованого й керованого розвитку.

Характерною ознакою використання інноваційних технологій в управлінні ВНЗ є творчий пошук інноваційних технологій у педагогічній та психологічній науці з метою вироблення політики стратегічного управління розвитком системи ВНЗ.

До управлінських інновацій належать сучасні технології, які ефективні при створенні сприятливих умов для оперативного й правильного прийняття керівником управлінського рішення.

Ефективність інноваційної діяльності більшою мірою залежить від того, як і яким чином взаємодіють один з одним усі учасники цього процесу. Система відносин, що виникає в інноваційній освітній діяльності, спрямована на становлення суб'єктно-суб'єктних відносин. Така система докорінно змінює відносини між учасниками інноваційного процесу перетворюючи їх у партнерів, які відповідають за результати своєї праці.

На сьогодні, одним з головних завдань сучасного вищого освітнього закладу є пошук, створення, впровадження освітніх інновацій, направлених на задоволення потреб учасників освітнього процесу. Для ефективності процесу впровадження інновацій необхідно управління.

Вищий навчальний заклад як об'єкт управління вимагає створення ефективних систем управління на засадах інноваційних технологій і, відповідно, спеціальних наукових досліджень.

Під час застосування інноваційних технологій в управлінні ВНЗ, в управлінській діяльності керівників навчальних закладів і установ спостерігається заміна адміністративних методів управління на методи економічного стимулювання діяльності працівників закладів і установ системи вищої школи.

Мету використання інновацій у діяльності вищого навчального закладу можна визначити таким чином:

- пошук і впровадження нових технологій освіти для забезпечення найбільшої її якості;

- розробка та удосконалення існуючого механізму проведення наукових досліджень і технологічних розробок у вищій школі;

- підготовка навчального і наукового процесів для впровадження нововведень;

- закріплення новітніх технологій шляхом постійного підвищення якості і розширення мережі послуг освіти.

Інноваційність в управлінні не повинна бути побудована абсолютно на нових категоріях і принципах, вона визначається, головним чином, встановленням нових системоутворюючих зв'язків між уже встановленими науковими категоріями та їх поглибленою змістовною трактовкою, обґрунтуванням їх більш ефективного використання.

На думку більшості науковців, які займаються цією проблемою, інноваційна діяльність у сфері вищої освіти це створення та впровадження інновацій, що представляють собою нові якісно удосконалені технології, методи та форми.