Постанова та формалізація проблеми дослідження економічної поведінки менеджера в процесі прийняття управлінських рішень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постанова та формалізація проблеми дослідження економічної поведінки менеджера в процесі прийняття управлінських рішень

На основі синтезу досягнень різних наукових підходів, визначено проблемні на сьогодення питання щодо формалізації механізму впливу економічної поведінки на ефективність управлінських рішень. Представлено логічну схему взаємозв'язку ключових елементів проблеми, що розглядається.

Прийняття рішення є невід'ємною складовою реалізації будь якої функції менеджменту - чи то планування, чи то організації, чи то мотивації та т.д. Тому доцільно буде сутність проблеми, що розглядається проілюструвати в контексті наступної, потенційно типової для економічних реалій сьогодення, управлінський ситуації (рис. 1).

На підприємстві «Х» призначається новий керівник менеджменту вищої ланки. І першим завданням призначеній особі ставиться задача розробки плану управлінських дій на найближчу перспективу. Маючи набір аналітичної та нормативної документації, менеджер приступає до аналізу економічної ситуації, що складається на підприємстві «Х» в поточний момент часу.

Рис. 1. Ілюстрація проблемної ситуації

Проаналізувавши офіційну внутрішньо фірмову інформацію і виявивши проблемні моменти (наприклад - збиткова робота підприємства), менеджер готовий до того, щоб сформувати перший варіант управлінського плану, тобто прийняти Рішення 1. Для цього є відповідні об'єктивні підстави - звіт підприємства перевірений та затверджений контролюючими органами.

Та розглянувши додаткову інформацію, він виявляє, що причиною збитків підприємства є ціна, за якою продавалася товарна продукція, що є нижчою, аніж існуюча ринкова ціна. Відповідно, виявивши цю проблему, менеджер стає готовим до формування Рішення 2, щодо плану роботи підприємства на поточний рік, яке також буде достатньо обґрунтованим.

Спираючись на свій попередній досвід, менеджер виконує ще більш детальний аналіз і виявляє, що продаж товарів по занижених цінах здійснювався у переважній більшості компаніям, які розташовані в офшорних зонах. Після чого, товарна продукція, не покидаючи меж країни, перепродувалася іншим підприємствам, які входять до складу тієї ж корпорації, що й підприємство «Х». При цьому ціна закупівель вже перевищувала ринкову, в результаті чого й інші підприємства, корпоративне споріднені підприємству «Х», виявилися збитковими, як власне і сама Корпорація в цілому. Менеджер розуміє, що з точки зору «суспільного блага» таки дії є не зовсім коректними, адже призводять до зменшення податкових надходжень до бюджету та відтоку капіталу з країни.

В результаті у менеджера існує можливість сформувати декілька потенційних варіантів управлінських Рішень, кожен з яких має певні підстави для їх реалізації. Відповідно виникає питання - яке існує обґрунтування тому, що різні люди (менеджери) в одній й тієї ж ситуації здатні приймати різні рішення. І тому, що навіть одна й та ж людина (менеджер) при різних обмеженнях може також приймати різні рішення. Постанова задачі. Загалом, проблеми та моделі прийняття рішень розглядаються в рамках багатьох наукових напрямків: Економічна теорія, Теорія управління, Менеджмент, Організаційна психологія, Економічна психологія. Теорія та методи прийняття (управлінських) рішень і т.д. Окрім того, певні його питання, як то вирішення проблеми вибору чи то постановки цілей, або формалізації проблеми, присутні потенційно у майже всьому спектрі існуючих на сьогодні наукових напрямків та концепцій і зокрема, економічних. А отже й потенційний набір теоретичних та практичних інструментів дослідження фактично не обмежений.

Та існує, як мінімум, три суттєвих питання, які в дослідження сьогодення ще не мають вирішення:

- чи дійсно ми можемо любий з означених варіантів дій називати «прийняттям управлінського рішення», тобто визначати його як саме «управлінську дію» або певну частку «процесу управління»?

- чому і яким чином менеджер, або особа, що приймає рішення (ОПР) здійснює або повинна здійснити свій вибір?

- чи існує якась оптимальна «глибина» управлінського аналізу для того, щоб на певному його кроці сформувати остаточне рішення.

Для того, щоб шукати відповідь на ці питання дослідникові перш за все необхідно визначити та формалізувати проблемну ситуація. Від того, наскільки повно буде враховано усі чинники, що впливають на хід «процесу прийняття рішення» залежить ефективність їх вирішення.

Результати. Якщо спробувати проаналізувати існуючу наукову базу дослідження відображеної вище ситуації, то перший проблемний аспект з'являється вже у першій фазі - вибору того чи іншого теоретичного та методичного інструментарію дослідження. Власне вже тут виникає завдання обґрунтованого визначення тих чи інших понять, що стосуються досліджуваних питань. Адже, навіть якщо дослідник зупиниться на конкретній предметній базі дослідження, це не означає, що він на 100% може довіряти понятійному апарату цього предмету. Так, наприклад, навіть в межах конкретного наукового підходу, «Рішення» може розглядатися і як певна дія, і як окремий процес і, як безпосередній результат цієї дії або цього процесу. Зокрема на це вказують в своїх роботах Василенко В.О. [1], Бутинець Ф.Ф. [2], та інші. Одразу слід зауважити, що на загальнотеоретичному рівні не прийнято виділяти якесь функціональне навантаження проблемної ситуації, яка розглядається, і завдання такого плану позначаються як завдання «пошуку рішення». У дослідженнях же управлінського та економічного профілю використовують поняття «управлінське рішення», «економічне рішення» та «господарське рішення». І достатньо проаналізувати різноманітність визначень, наприклад, «управлінського рішення» (табл. 1), щоб зрозуміти, що досліднику «прийняття рішення» прийдеться зробити нелегкий вибір для обґрунтованої формалізації моделі об'єкта дослідження. Більш-менша єдність наукових думок очікує дослідника у точках зору на представлення моделей «прийняття рішення». В сучасній теорії виділяють три основні типи таких моделей, які за термінологією Е. Кірхлера та А. Шротта [3, с. 97] іменуються як: нормативні, дескриптивні та прескрептивні. Але якщо зважити на наявність різних підходів та численну кількість їх підвидів (табл. 2), то можна сказати, що й тут дослідника очікують певні труднощі.

економічний менеджмент управлінський

Таблиця 1. Трактування поняття «управлінське рішення» (допрацьовано на основі джерела [4, с. 348])

За думкою Ф. Лютенса ці моделі «варьируют от полной рациональности, как в случае модели экономической рациональности, до полной иррациональности, как в случае социальной модели»[14, с. 502].

Таблиця 2. Типологія моделей «прийняття рішення»

Різницю між основними типами моделей показує Галотті К. [21], визначаючи її наступним чином:

- Нормативні моделі відображують ідеальні дії в ідеальних умовах;

- Прескриптивні моделі вказують, як ми «повинні» приймати рішення;

- Дескриптивні моделі просто деталізують, що дійсно роблять люди, коли приймають рішення.

Нормативна, або за іншою поширеною назвою - класична модель (рис. 2) спирається на поняття «раціональності» в прийнятті рішень.

Основні характеристики такої моделі - особа, яка приймає рішення:

- має чітку мету прийняття рішення;

- має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

- має повну інформацію щодо можливих альтернатив і їх наслідків ;

- має раціональну систему упорядкування переваг за ступенем їх важливості;

- завжди має на меті максимізацію результату діяльності.

Рис. 2. Модель прийняття рішення за принципом раціональної альтернативи (нормативна модель) [22, стор. 398]

Тобто, нормативна модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають численні обмежуючі та суб'єктивні фактори, як то: затратність прийняття максимально вигідного рішення, інерційність економічної діяльності, ефект насичення, децентралізація, концепція досягнення екстраординарних цілей, атрибуція [22, стор. 395].

Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховують дескриптивні моделі (рис. 3 та 4).

Характерними особливостями цього типу моделей є те, що особа, яка приймає рішення:

- не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

- не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

- не здатна (не схильна) передбачити наслідки можливих альтернатив.

Ірраціональна модель, як один з різновидів дескриптивних моделей, ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи і найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади для нав'язування свого рішення.

Рис. 3. Модель прийняття рішення за принципом задовільної альтернативи [3, стор. 108

Рис. 4 . Модель прийняття рішення за принципом імпліцитно бажаної альтернативи [3, стор. 109]

Але самі по собі дескриптивні моделі часто не призводять до конкретизації та раціоналізації рішення і за цією самою причиною вони доповнюються прескрептивними моделями. З цього приводу слушною є думка В.С. Рубцова, який вказує: «дескриптивные модели являются фактически описанием структуры исходных данных и самих данных, к которым применяются прескрептивные модели Дескриптивные модели могут рождаться в подсознании индивида, но «публикуются» в виде продукта исключительно в результате осознанной прескрептивной мыслительной деятельности. Напротив, некоторые прескрептивные модели остаются, навсегда, под «ватерлинией айсберга». Эти модели будут недоступными для сознания индивида, являясь «демоническим» драйвером неосознанных действий, часто отождествляемых с интуицией» [23].

Прескрептивні моделі самі по собі також не гарантують находження оптимального рішення в любій ситуації, але вони забезпечують вибір такого рішення, яке включає мінімальні протиріччя та непослідовності. Застосування таких моделей супроводжуються використанням різних економіко-математичних методів теорії прийняття рішень.

Таким чином, існуючий на сьогодні спектр моделей прийняття рішень охоплює дуже великий діапазон потенційно можливих в реаліях ситуацій.

Його формування супроводжувалося розробкою певних моделей економічної поведінки особи, що приймає те чи інше рішення.

Історично першим, цілісно сформованим образом моделі економічної поведінки вважається модель «економічної людини» Адама Сміта (1723 - 1790), представленої у 1776 р в його основній економічній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» [24]. Основні критеріальні характеристики цієї моделі наведені на рис. 5.

Протягом достатньо довгого часу ця модель залишалася основною, що описувала особливості поводження людини в економічному середовищі, хоча й неодноразово підлягала критиці та доповненням у працях провідних економістів тих часів - Дж. Мілля (1806 -1873), К. Маркса (1818 - 1882), М. Вебера (1864 - 1920), Т. Веблена (1857 - 1929) та інших. Аж поки у 1890 - 1891 рр. Альфред Маршалл не вивів поняття «раціональної людини» (рис. 6) в економіці [25].

Рис. 5. Модель економічної людини [22, стор. 386]

Рис. 6. Модель раціональної людини А. Маршалла

А. Маршалл вважав, що економісти мають справу «не с неким абстрактным или «экономическим» человеком, а с человеком из плоти и крови» [25, стор. 83]. Поведінку такої людини визначають, в першу чергу його поточні потреби та відповідні їм поточні доходи». «Очень часто воздействие, оказываемое на характер человека размером его дохода, едва ли меньше, - если вообще меньше, - чем воздействие, оказываемое самим способом добывания дохода» [25, стор. 56] - відзначає А. Маршалл. При цьому людина здатна виступати в ролі своєрідної «аналітичної машини» і прораховувати найбільш раціональний варіант своєї поведінки.

Як і модель «економічної людини» модель «людини раціональної» з одного боку - розвивалася та доповнювалася, з іншого - нещадно критикувалася. Найміцніший удар по цій моделі було нанесено у 1957 році, коли Г. Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

1) поняття «обмеженої раціональності», яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

2) поняття «досягнення задоволеності». Оскільки досягти «повної раціональності» неможливо, менеджери бажають аби їх «страх» щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г. Саймон охарактеризував як «досягнення задоволеності».

Ці погляди найшли відображення у його книзі «Моделі людини» [16]. В своїй роботі Саймон критикує теорію максимізації поведінки, а також припущення щодо раціональних аналітичних можливостях людей. Він виступає проти надмірної формалізації економічної теорії - якщо можливо досягти тих же результатів за допомогою більш простих міркувань. З цього приводу Г. Саймон іронізує над однією з своїх ранніх праць (Формальна модель відносин найму, 1951) де він доказав теорему за допомогою 15 рівнянь, з яких витікав очевидний висновок про те, що «контракт найму» для робітника краще аніж простий «акт купівлі-продажу» праці.

Модель обмежено-раціональної людини (рис. 7) порушувала багато інших, прийнятих на той час моделей економічної теорії, тому її сприйняття економістами відбулося не одразу. Лише коли 1975 році, Дж. Катона, який вважається засновником сучасної економічної психології, представив у своїй книзі «Психологічна економіка» [26] розробки для опису та прогнозування економічної поведінки як сукупності психологічних реакцій людини на економічні стимули, модель Г. Саймона набула неабиякого поширення.

економічний менеджмент управлінський

Рис. 7. Модель обмежено-раціональної людини Г. Саймона

Справа тут в тім, що Катона фактично «легалізував» використання у дослідженнях психологічних та економічних особливостей поведінки - статистичних методів спостереження та аналізу.

Розвиваючи цей напрямок Д. Канеман і А. Тверські [20] у 1981 році сформували базу для сучасного уявлення економічної поведінки (рис. 8).

Рис. 8. Модель економічно-психологічної людини Д. Канемана і А. Тверські

Вони довели, що маючи справу із статистичною інформацією, люди спираються на певну множину евристик - тобто способів міркувань, що використовують різні «бокові ходи» у переробці інформації та формулюванні висновків, на які спираються особистості при виборі рішення [22, стор. 395]. Окрім того, діючи в умовах невизначеності та ризику, людина вимушена постійно оцінювати ймовірність тих чи інших чинників, в результаті чого їй притаманні систематичні помилки [22, стор. 394].

На сучасному етапі «економічну поведінку», тобто - поведінку викликану певними економічними стимулами, прийнято розглядати крізь призму трьох її складових - когнітивної, афективної та конативної [22, стор. 394].

Безумовно, що будь якому рішенню людини передує осмислення, розуміння ситуації і себе в ній, тому «економічну поведінку» людини сучасні дослідники тісно пов'язують з проявами її «економічної свідомості», розуміючи під останньою - «результат сприймання суб'єктом тієї частини навколишньої дійсності, яка пов'язана з економікою, а також свідомі дії і стани суб'єкта, пов'язані з економікою» [22, стор. 167]. Саме «економічній свідомості» відводиться роль «регулятора економічної поведінки» людини, що проявляється через «попереднє планування дій і передбачення їх наслідків, контроль економічної поведінки й керування нею, здатність особи посісти належне місце в навколишньому матеріальному світи, у власному економічному житті» [там же]. Окрім того «економічна свідомість, відображаючи економічні реальності, формує економічні моделі прийняття економічних рішень» [там же, стор. 168]

Висновки

Враховуючи вищенаведене, можемо сформувати наступну схему проблемної ситуації (рис. 9): в процесі управління, особи або певне коло осіб, формують управлінські рішення і забезпечують їх реалізацію. Ефективність прийняття та реалізації цих рішень в значній мірі залежить від тієї чи іншої моделі економічної поведінки особи (або групи осіб). При цьому особи мають певні властивості та можливості («економічну свідомість») для регулювання своєї поведінки та застосування тієї чи іншої економічної моделі прийняття рішень і, відповідних їм методів оптимізації.

Рис. 9. Формалізація проблеми

Наведена схема дозволяє визначити ключові логічні елементи, що потребують ретельної уваги при дослідженні їх взаємозв'язку в процесі прийняття управлінського рішення та аналізі впливу економічної поведінки менеджера на ефективність та результативність прийнятої альтернативи.

Список використаних джерел

економічний менеджмент управлінський

1. Василенко В. А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: Навч. посібник. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 420 с.

2. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті: Навч. посібн. /за ред. д-ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця, канд. екон. наук, доц. М.М. Шигун. - Житомир : Вид-во ЖДТУ, 2004. - 352 с.

3. Кирхлер Э., Шрот А. Принятие решений в организациях // Психология труда и организационная психология; т. 4 / Пер. с нем. - Х.: Изд-во «Гуманитарный центр», 2009. - 176 с.

4. Мала Н.Т., Процик І.С. Мистецтво прийняття управлінського рішення// Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.14 - С. 345-351

5. Управление организацией: учебник / под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. - 2-е изд., [перераб. И доп.]. - М. : Изд-во ИНФРА-М, 2000. - 669 с.

6. Яцура В.В., Мицик Б.І. Основи менеджменту: Навч. посібн. - Л. : Вид-во "Літопис", 2000. - 157 с.

7. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К. : Академвидав, 2003. - 416 с.

8. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Організація праці менеджера: Навч. посібн. [для студ. екон. ВНЗів]. - К. : Вид-во "Кондор", 2003. - 414 с.

Размещено на Allbest.ru