Матеріали і результати досліджень. Контроль є однією із функцій управління, тому його методом можна назвати спосіб здійснення контрольної діяльності операцій і процесів на підприємствах. Він відповідає на запитання, яким способом можуть здійснюватися контрольні функції. Метод економічного контролю дає змогу забезпечити всю сукупність прийомів для пізнання його предмета й об'єктів, а в основу його покладено такі загаль - нонаукові методичні прийоми, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, ідеалізація і формалізація, наукове пізнання і спостереження. експеримент і порівняння, аналогія і сходження від абстрактного до конкретного та інші.

У літературі з контролю і ревізії немає однозначного тлумачення методу економічного, господарського. фінансово-господарського контролю. В одних джерелах це питання надміру спрощується і розглядається в практичному плані - з метою перевірки господарських операцій і процесів, в інших - метод контролю обмежується висвітленням загальнонаукових методів дослідження явищ, що відноситься до прерогативи вищого філософського рівня. Докладну характеристику методів контролю надав Бутинець Ф.Ф. розкривши при цьому не лише сутність методу контролю, але й визначивши його складові частини (загальнонаукові методи дослідження. методи дослідження, запозичені з інших наук, і спеціальні методи дослідження). Узагальнюючи різні точки зору з цієї дуже важливої теоретичної проблеми й використовуючи накопичені дослідження. можна зробити такий висновок. В основі методу економічного контролю стосовно переходу до ринкових відносин покладено діалектичний спосіб вивчення господарських операцій і процесів на окремих ділянках діяльності підприємств. Метод контролю являє собою сукупність прийомів і способів. за допомогою яких забезпечується комплексне і взаємозалежне дослідження операцій і процесів діяльності підприємств та їх підрозділів з погляду законності. вірогідності, економічної ефективності господарської доцільності та документальної обґрунтованості.

У дослідженнях значну увагу приділено також класифікації видів та форм контролю. На сучасному етапі економічного розвитку велика роль належить внутрішньогосподарському контролю, що проводиться керівниками підприємств, їх головними бухгалтерами і фахівцями під час здійснення операцій. Внутрішньогосподарський контроль має всеосяжний характер як щодо охоплення господарських операцій і процесів, так і за часом його проведення, що сприяє підвищенню ефективності господарської діяльності підприємств, зміцненню режиму економії і господарського розрахунку, раціональному використанню коштів і матеріальних цінностей. Особливістю внутрішньогосподарського контролю є й те, що він діє в момент здійснення господарських операцій, що дає можливість вчасно виявити недоліки в роботі й вжити заходи до їх усунення. З'являється можливість швидко реагувати на хід операцій: заздалегідь передбачити динаміку розвитку економіки, вчасно оцінити напруженість плану, визначити результати окремих ділянок підприємства і перевірити конкретних виконавців. Внутрішньогосподарський контроль забезпечує перевірку законності й доцільності прийнятих рішень, сприяє розвитку діяльності структурних підрозділів підприємства, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, зниженню собівартості та підвищенню рентабельності, а також забезпеченню збереження майна й своєчасному виконанню зобов'язань. Винятково важлива роль у здійсненні внутрішньогосподарського контролю належить бухгалтерському обліку, особливо з боку головних бухгалтерів і керівників функціональних відділів бухгалтерій.

Оскільки внутрішньогосподарський контроль на підприємствах в основному обмежується окремими тематичними перевірками без вивчення вірогідності господарських операцій за документами, що в свою чергу не забезпечує всебічного контролю, це вимагає подальшого дослідження тих або інших явищ фахівцями відомчого контролю. З метою поліпшення контрольної діяльності органів внутрішньогосподарського контролю, підвищення якості його контрольних функцій варто будувати його роботу чітко й організовано.

Вивчення діючої практики відомчого і позавідомчого контролю свідчить про те, що в основі своєї діяльності він має однобічну спрямованість, тобто контролює прийняті рішення й дуже недостатньо перевіряє умови і процеси їх виконання. З метою посилення контролю в системі управління підприємством потрібно більше вивчати процеси і умови виконання рішень, надати контролю постійно діючого характеру, забезпечити рівномірний і регулярний контроль усіх сфер діяльності його об'єктів. Саме на це спрямований операційний контроль.

Розглянемо характерні риси і можливі варіанти операційного контролю, який базується на інформації про процеси і дії, що відбуваються у ході господарчої діяльності підприємства.

Операційним контролем є процес, який спрямований до зведення до мінімуму відмінності між фактичними діями і тими, що заплановані в бюджетах підприємства. Якщо представити діяльність підприємства як шлях до заданої мети, то справедливо, що за допомогою вибору стратегії визначаються завдання, які потрібно виконати, за допомогою бюджетування розробляється детальний план їх виконання, а операційний контроль є інструментом перевірки фактичного досягнення мети. Ефективний операційний контроль повинен виконати принаймні три завдання: оцінити правильність обраних для виконання дій, оцінити правильність шляхів виконання цих дій та надати пропозиції щодо покращання самих дій та методів їх виконання. Завдання, які вирішує операційний контроль, надають можливість постійно працювати системі управління затратами і дозволяють швидко проводити необхідні коригування у разі появи відхилень фактичних значень від планованих показників.

Якщо розглядати операційний контроль як інструмент перевірки фактичного досягнення поставленої мети, можна визначити основні принципи, що дозволяють зробити операційний контроль ефективним:

розробка індикаторів контролю;

контроль за індикаторами;

своєчасне надання індикаторів суб'єктам контролю.

Система індикаторів має розроблятися таким чином, щоб їх послідовне виконання здатне було привести до досягнення загальних завдань підприємства в рамках окремих напрямів, наприклад, таких як якість продукції, рівень витрат, задоволення споживчих потреб покупців тощо.

Контроль за індикаторами і, відповідно за діями, що коригують відхилення від встановлених індикаторів, повинні здійснювати ті співробітники, які наділені відповідними повноваженнями і здатні реально впливати на виконання процесів.

Значення індикаторів слід представляти в потрібний час і в зручному форматі, що сприяє швидкому контролю і реакції для коригування дій у випадку виникнення відхилень від встановленого значення.

Слід зазначити, що операційний контроль дає добрі результати у випадку його децентралізації. Будь-яка система операційного контролю, що є частиною бюрократичного механізму з складною системою звітності, є неефективною, оскільки не забезпечує швидкої реакції на дії, що вимагають корективів. Централізований операційний контроль, виходячи з свого визначення малоефективний, оскільки інформація спочатку повинна бути зафіксована, надіслана в "центр", і тільки потім повернена назад для практичних дій. Проте, це не говорить про те, що вищому керівництву взагалі не слід займатися операційним контролем. Роль вищого керівництва полягає в підтримці і моніторингу процесу, а не в прямій участі в операційному контролі.

Найбільш ефективним операційний контроль стає коли базується на чотирьох основних принципах:

поставлені цілі повинні бути виражені в простому і зрозумілому вигляді у системі управлінської інформації;

всі індикатори повинні бути визначені в рамках корпоративних цілей, так, щоб їх дотримання привело до досягнення поставлених завдань всієї компанії в цілому;

індикатори повинні бути орієнтовані на майбутні плани, крім того, важлива наявність можливості для їх прогнозування;

операційний контроль повинен бути децентралізований для того, щоб прискорити зворотний зв'язок між отриманням інформації і фактичними діями, а також сприяти розвитку підприємницького духу у робітників всій компанії - від менеджерів до рядових співробітників.

Удосконалити систему операційного контролю підприємств можливо шляхом наступних дій:

відміна всіх процедур перехресного розподілу послуг і виставляння рахунків між структурними підрозділами;

використання системи моніторингу фізичного об'єму послуг всередині компанії;

зменшення кількості центрів відповідальності в цілях спрощення аналізу витрат;

передача функцій систематичного моніторингу і коригування дій безпосередньо менеджерам для прискорення зворотного зв'язку.

Ці дії ведуть до спрощення структури виникнення витрат, що серйозно впливає на покращення контролю над ними. Аналіз витрат здійснюється за допомогою звітів з управлінського контролю. Ці звіти сфокусовано на 15-20 ключових індикаторах, по яких менеджери в постійному режимі повинні покращувати значення в цілях підвищення ефективності роботи.

Як уже було відзначено, одним з самих ключових моментів удосконалення операційного контролю є побудова системи індикаторів, що мають бути "лакмусовим папірцем" відносно тих процесів і дій, які можуть привести до успіху з погляду всього бізнесу підприємства. Тобто потрібно вибрати правильні показники за якими слід оцінювати діяльність керівника. Можна вважати справедливим твердження, що добрі результати виходять по тих категоріях, на яких сфокусовано увагу менеджерів за допомогою показників. Нерідко можна почути вислів менеджерів "ми отримуємо те, що постійно вимірюємо". Дійсно, існує немало прикладів, коли неправильно підібрані для цілей операційного контролю показники здатні привести до помилок. Так, якщо критерій ефективності роботи виробничих підрозділів пов'язаний з тоннажем випущеної продукції, то велика вірогідність прагнення цехів до перевиробництва, що приведе до погіршення оборотності запасів. В зв'язку з цим, краще контролювати роботу виробничників, користуючись показником "відхилення від виробничого плану", хоч і тут успіх можливий лише у тому випадку, коли бюджети і, відповідно плани виробництва є гнучкими і реально здійснимими. Звичайно, обсяг виробництва в натуральному виразі теж важливий показник для підприємства, просто його потрібно дуже обережно використовувати як критерій оцінки роботи.

Для створення правильної основи операційного контролю необхідно чітко визначити основні операційні чинники, що впливають на досягнення мети підприємством. Однією з основних конкурентних переваг є організація системи роботи, при якій в наявності завжди є товари, які бажає придбати покупець. Якщо цього не досягається, покупець звернеться до будь-якої іншої компанії, оскільки більшість виробів не є унікальними продуктом окремо взятої фірми: їх можна купити у багатьох виробників. Наступний чинник забезпечення конкурентних переваг полягає у тому, що якість продукції повинна задовольняти найвищим вимогам. Недотримання цього чинника може привести до краху підприємства. Не менш важливий чинник - ціна продукту. Він виграє вирішальну роль при виборі покупцем продуктів. Отже, ключовою складовою успіху є собівартість продукції.

операційний контроль стратегічне управління

Висновки