Передумови інтелектуалізації систем менеджменту промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний університет “Львівська політехніка”

Передумови інтелектуалізації систем менеджменту промислових підприємств

Й.С. Ситник

Викладено результати досліджень передумов інтелектуалізації систем менеджменту підприємства. Розглянуто інтерпретацію термінів “нова економіка”, “інтелектуальна економіка”, сучасні тенденції світового економічного розвитку, визначено чинники стримування та тенденції інтелектуалізації систем менеджменту.

Ключові слова: нова економіка, економіка знань, інтелектуалізація економіки, інтелектуальний капітал, інтелектуалізація систем менеджменту.

Y.S. Sytnyk Lviv Polytechnic National University

PRE-CONDITIONS FOR INTELLECTUALIZATION OF SYSTEMS

MANAGEMENT AN INDUSTRIAL ENTERPRISE

The results of researches of pre-conditions of intellectualization of the systems of management of enterprise are expounded in the article. Interpretation of terms is considered new economy, intellectual economy, modern world economic progress trends, certainly factors of inhibition and tendency of intellectualization of the management systems.

Key words: new economy, economy of knowledges, intellectualization of economy, intellectual capital, intellectualization of the management systems.

Постановка проблеми. Розвиток менеджменту як науки зазнає постійних змін через призму появи нових поглядів на управління, концепцій, трансформації парадигм, які обґрунтовані новими знаннями, винаходами і відкриттями у різних сферах життєдіяльності людей. Стрімкі зміни світового економічного устрою, вичерпність природних ресурсів, надмірне споживання та володіння незначною часткою людства більшістю національних багатств, екологічні катастрофи та затяжні кризи супроводжують господарську діяльність підприємств. З іншого боку, динамічний розвиток науки, інформаційних технологій, короткий період між розробленням та реалізацією інновацій вимагають від менеджменту підприємств швидких та якісних дій. Останні тенденції у світовій економіці свідчать про все більшу диференційованість ринків, завершення епохи стандартних продуктів та послуг і, водночас, динамічне зростання ролі «людського фактора», здібностей людей, цінності їх інтелекту, людських якостей та інтелектуальної культури. Актуальним завданням менеджменту підприємств в умовах сьогодення є оцінювання перспектив і наслідків, зумовлених процесом інтелектуалізації економіки. Водночас, варто визначити і проаналізувати новітні тенденції та передумови інтелектуалізації систему менеджменту підприємств, осмислити й узагальнити різні погляди на цей процес, а також виявити його суть і форми. інтелектуалізація регіон менеджмент

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Українські вчені почали працювати над проблемою інтелектуалізації нації наприкінці ХХ століття. Методологічні засади та прикладні проблеми інтелектуалізації суспільства, економіки, трудової діяльності, формування складових інтелектуального капіталу відображено у працях вітчизняних науковців: О. Бутнік-Сіверського [3], В. Врублевського [20], А. Дороніна [5], В. Петренко [17; 18], І. Захарової [7], О. Кендюхова [11], А. Чухно [21] та закордонних дослідників: Е. Брукінга [2], В. Зінова [8] та ін. Аналіз наукових праць вчених і практиків щодо проблем інтелектуалізації суспільства, економіки дає підстави зробити висновок про необхідність систематизації і цілеспрямованого аналізу цього динамічного процесу з метою визначення його нової якості й подальшого прогнозування розвитку. Потребують аналізу структурні компоненти, якісні трансформаційні стани процесу інтелектуалізації, соціальні та економічні інституційні відносини, які визначають сучасні риси інтелектуалізації не лише економіки, а й систем менеджменту підприємств.

Формулювання цілей статті. Системне дослідження передумов інтелектуалізації систем менеджменту промислових підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження. Становлення сучасного економічного світобачення ґрунтується на категорії «нова економіка» або її інших інтерпретаціях - «економіка знань», «інтелектуальна економіка». Спричинили появу таких термінів в економічній науці всебічна глобалізація, зростання ролі людського фактора, комерціалізація системи Інтернет, усебічне використання інституційного, технологічного і культурного середовища. Дискусії науковців щодо сутності терміна «нова економіка» неоднозначні.

Одні вчені вважають, що цей термін вживають для обґрунтування трьох різних явищ в економіці, де загальним є інтернет-інструментарій (Web-практики), а саме [16, с. 3]: об'єднує в єдине ціле «високотехнологічні» компанії, що використовують Інтернет як основний ресурс;

утворює специфічний та вже глобальний кластер економіки, що виробляє програмне забезпечення для різних (зокрема і технологічних) Web-практик, тобто постачає технології для інших напрямів;

подається як набір електронних практик, які інструментальню основані на Інтернеті й спрямовані на створення нових моделей господарської діяльності постмодерну і підвищення продуктивності, насамперед, за рахунок зменшення всіх трансакційних витрат (особливо взаємодії і управління). Цю тезу підтверджує Гж. Колодко, вважаючи, що на сьогоднішньому етапі розвитку цивілізації Інтернет має вплив на економічний розвиток, аналогічний відкриттю Америки, адже надає «старому світу» нові економічні виміри [14, с. 18].

На думку інших, варто говорити не про нову економіку, а про нові технології господарськоторгової діяльності, про можливості інтегрувати організаційні форми і виробничі зв'язки у ланцюгу «виробництво - кінцеве споживання» [13, с. 17]. Тобто сутність у термінах «мережева» (електронна), віртуальна, або інтернет-економіка, які висвітлюють тенденції розвитку інформаційного суспільства. Не варто ігнорувати і думку про те, що такого явища, як «нова економіка», не існує, адже вічний закон попиту і пропозиції «не скасовано».

З огляду на викладені позиції, вважаємо, що наукову дискусію потрібно вести про ключову роль у формуванні «інтелектуальної економіки» основного її суб'єкта - «робітника знань», «менеджера-інтелектуала». Адже вироблений продукт (товар, послуга) асоціюється сьогодні вже не стільки із матеріальним втіленням природних та технологічних ресурсів, а з інтелектуальним капіталом, вираженим у функціональному призначенні продукції, її інформаційно-пізнавальному змісті. Оскільки інтелектуальні ресурси мають виключно людське походження, управління ними лежить у площині інтелектуалізації суспільства, економіки та систем менеджменту підприємства.

Передумовою інтелектуалізації систем менеджменту підприємства є інтелектуалізація суспільства, яка визначається як цілеспрямований процес радикального розширення масштабів і покращення використання знань (семантичної інформації), підвищення творчих можливостей соціальних систем усіх видів і рівнів, створення соціальних і технологічних передумов для найліпшого використання інтелекту кожної особистості й сукупного інтелекту [20, с. 185].

Проблема інтелектуалізації економіки набуває особливого значення, оскільки впровадження нових технологій, освоєння яких забезпечує економічне зростання, є ефективним інструментом подолання системної економічної кризи. На думку дослідників, конкретні напрями впровадження та оптимізації інтелектуального забезпечення нашої держави можна конкретизувати відповідним змістом у двох формах [7]. З одного боку, за рахунок структури вертикальної передачі інформації від покоління до покоління формуються історична пам'ять і національна свідомість, гордість і Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua менталітет народу, базовий (ресурсний) рівень знань -- національна освіта, культура, духовність, традиції, громадська думка, виховний ідеал, норми поведінки, ціннісні орієнтації тощо. З іншого боку, за рахунок горизонтальних форм передачі, на рівні одного покоління чи особи, - інтелектуальний потенціал народу, наука і наукові школи, система інтелектуальних національних центрів, творчі та інноваційні організації. У вертикальному русі знань першорядна роль належить сім'ї, школі, культурі, релігії, традиціям, а в горизонтальному - національній науці, різним формам творчості та підвищенню кваліфікації, фаховій перепідготовці та адаптації до нових умов, соціальній активності людей. Кожен має свою “вертикаль” знань, досвіду, які є стартовою базою для творчості та досягнення певного рівня життєспроможності у суспільстві.

Отже, інтелектуалізація - це складний, всебічний і багатофакторний процес, який щодо системи менеджменту підприємства має ієрархічний характер (рис. 1). Під інтелектуалізацією економіки розуміють процес набуття економікою нових якостей, коли вона починає базуватися на знаннях, а інформація і послуги набувають порівняно вищої ринкової вартості, ніж та, яку мають товари, що володіють натурально-речовою формою [10]. З іншого боку, вона є процесом створення та накопичення в суспільстві знань і вмінь їх застосовувати, що, як правило, сприяє економічному зростанню, спричиняє у ній структурні зміни, підвищуючи частку сфер нематеріального виробництва, інтелектуальної праці, інформаційних і високих технологій, продуктивність праці [6].

Досліджуючи сучасні тенденції світового економічного розвитку, автори [10; 13] підкреслюють істотні суперечності, які зумовлюють специфіку процесу інтелектуалізації економіки, а саме:

- нерівномірність розміщення і обмеженість природних ресурсів на тлі динаміки прискореного науково-технічного прогресу;

- впровадження науково-технічного прогресу в різні сфери економічної і соціальної дійсності, що забезпечує стрімке підвищення продуктивності праці;

- сталий економічний розвиток в контексті збереження навколишнього середовища і світові екологічні принципи;

- зростання наукомісткості продукції;

- глобалізація світової економіки та жорстка конкуренція, що зумовлюють скорочення життєвого циклу продукції та постійне впровадження інновацій;

- суттєве зростання ролі діяльності, пов'язаної зі збереженням, передаванням та використанням знань;

- зростання соціальної інфраструктури, поліпшення умов праці;

- активізація інвестування в людський капітал;

- посилення соціальної орієнтованості економічного розвитку.

Водночас, процес інтелектуалізації українського суспільства стримують ключові проблеми у сфері інтелектокористування, тривале ігнорування необхідності термінової ліквідації яких, на думку вчених [18, с.

55], гальмує та обмежує використання наявних у розпорядженні суспільства інтелектуальних ресурсів, зокрема:

- відсутність державної політики використання інтелектуальних ресурсів;

- втрата і тривала відсутність в країні моди на інтелект;

- демотивація інтелектуальної активності населення;

- деінтелектуалізація суспільства і влади загалом, їх галузевих і регіональних складових зокрема;

- виникнення і розвиток інтелектофобії;

- відсутність політики інтелектуалізація влади і суспільства.

В економічній площині зазначені проблеми підсилюються здійсненням приватизації без врахування національних інтересів, неврегульованістю національного законодавства щодо підприємницької діяльності, розмитістю економічних правил і норм, недоліками банківської і фінансової систем, зрощенням державних чиновників з олігархією, що призводить до додаткових господарських ризиків, які істотно збільшують трансакційні витрати, звужують сферу ефективних управлінських рішень, знижують конкурентоспроможність українських підприємств.

З огляду на зазначені чинники, реальна парадигма менеджменту сформована у тісному взаємозв'язку зі станом, особливостями української моделі бізнесу й умовами, в яких він здійснюється.

Адже управління - це костюм, зшитий за міркою, яку задає суспільний устрій та економічного сподарська система країни. Особливості українського менеджменту не в тому, що він використовує якісь нові оригінальні способи управління, а в тому, що вже відомі прийоми, методи та інструменти управління він модифікує, пристосовує до чинних умов господарювання. І, як справедливо зазначає автор [17], «… на всіх рівнях управління у всіх сферах діяльності суспільства», отже, і менеджментом підприємств «… більшість рішень приймались і продовжують прийматися виключно на основі раціональності і прагматичності, на основі старого досвіду, який мінімізує потребу в інтелектуальних зусиллях і не мотивує тих, хто приймає рішення, до постійних інтелектуальних зусиль для пошуку нових принципів, нових підходів, нових процесів, нових технологій та інструментів управління». В цьому контексті заслуговує на увагу і таке твердження автора: «в системі управління на всіх без виключення рівнях відсутня достатня кількість лідерів інтелектуалів - людей, здатних до генерування масштабних інноваційних ідей і проектів на основі нового бачення і нових управлінських технологій, надихати і провадити за собою самими ж сформовані ефективні і результативні групи-команди».

Головні зусилля менеджменту підприємств в цих умовах зміщуються із вдосконалення продуктових і технологічних інновацій на створення конкурентних переваг у невиробничій «договірній» (лобіювання власних господарських інтересів через перебування в усіх органах влади безпосередніх власників підприємств, холдингів, корпорацій, підкуп правоохоронних і контролюючих органів) сфері для отримання неринкових переваг, що зумовлює специфічні вимоги до менеджерських команд. Господарську ефективність підприємства забезпечують не використанням внутрішніх інтелектуальних конкурентних переваг, а факторами «зв'язків» та іншими, які потрібно періодично «перезавантажувати» через постійні зміни та ротації в органах влади. Як наслідок, така ефективність має короткотерміновий характер (доки «свої при владі»), зводиться до швидкого нагромадження капіталу через переважне досягнення поточної ефективності.

Така поточна ефективність забезпечується:

1. Всебічним зниженням витрат виробництва:

- заміною натуральної сировини на модифіковані субпродукти (що є прямим обманом споживачів);

- економією на заробітній платі персоналу та його розвитку;

- мінімізацією витрат на техніку безпеки, поліпшення умов праці;

- використанням застарілих енерго- та матеріаломістких технологій.

Імітацією зростання:

- імітацією товарів вітчизняних і іноземних конкурентів;

- штучним завищенням цін;

- змушуванням споживачів оплачувати фактично не надані послуги та неякісно виконані роботи.

платежів до бюджету, при якому на практиці виникає розрив між кількістю фактичних надходжень і нарахованих податків на промислових підприємствах. Так регіони, з рівними податковими потенціалами, можуть зібрати різну кількість надходжень через різні підходи до оцінки податкової бази промислових підприємств в цих регіонах.

Запропонована методика щодо комплексного аналізу і оцінки податкового потенціалу промислових підприємств регіонів дозволить більш ґрунтовно визначити контрольні показники з мобілізації податків до бюджетів та збалансованості податкового навантаження регіонів.

Список літератури

1. Державний комітет статистики України. Головне управління статистики в Луганській області. Луганська область у цифрах у 2007 році // Статистичний довідник. Луганськ с.

2. Каламбет С.В. Податковий потенціал: Теорія, практика, управління. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - 304 с.

3. Кашина Н.В. Методика расчетов налогового потенциала // Финансы, 2007. -№ 2.-С. 35 -37.

4. Коломиец А.Л. Мельник А.Д. О понятиях налогового и финансового потенциалов // Налоговый вестник. - 2008. - январь. - С. 2 - 9.

Размещено на Allbest.ru