Моделі управління освітою в структурно-функційній парадигмі менеджменту та соціології управління

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Запорізька державна інженерна академія

Кафедра менеджменту організацій

Моделі управління освітою в структурно-функційній парадигмі менеджменту та соціології управління

Д.Є. Швець, д.соціол.н.,

доцент, професор

Л.М. Швець, к.соціол.н., доцент

м. Запоріжжя, Україна

Анотація

Статтю присвячено проблемі концептуалізації технологій управління вищою освітою в парадигмі структурного функціоналізму.

Ключові слова: управління, управління освітою, структурно-функційна парадигма менеджменту, технології управління, соціологія управління.

Abstract. An important issue in the theory and practice of management in higher education is achievement of harmonization between the applied management technologies and institutional models of higher education management. Methodological basis for hierarchy building of higher education management technologies is the theory of hierarchical levels of the social action theory of Parsons. In this article the relation between social functions and needs which are satisfied by the institute management of education has been presented for the first time, the substantive field of education system of management theory that covers the organizational structure of social management, the management process of social organization and social control mechanisms has been built. The object definition of branch and sub-branch sociologies, each of which will be used by the appropriate substantive and conceptual- categorized clusters - sociology of education management and sociology of higher education management of sociology as sub-branches management has also been given. For the first time the classification of technology levels of education system management has been developed. The aforementioned technologies are used in the frame of four systems of higher education management: etatist-bureaucratic, corporate-scientist, social and managerial-market. The obtained results can form the basis for the innovation process management in the educational institution.

Keywords: management, education management, structural and functional paradigm of management, technology management, sociology of management.

Постановка наукової проблеми

Сучасну науку управління вищою освітою прийнято поділяти на такі рівні знань: перший - представлений теоріями соціального управління, які є частиною швидше загальних політико-економічних і соціально-філософських концепцій, які пояснюють механізм функціонування соціуму на різних історичних етапах, а другий - більш конкретний, галузево-емпіричний, який забезпечує науково-методичну базу для вироблення практичних рекомендацій у вигляді прикладних теорій організації і управління, які включають в себе дослідження структур управління, їх функціональні особливості та способи взаємодії із об'єктами управління (механізми управління). Важливим питанням теорії і практики менеджменту в вищій освіті, у зв'язку із зазначеним, стає досягнення гармонізованості між застосовуваними управлінськими технологіями та інституційними моделями управління вищою освітою. Саме цій проблемі і присвячено дану статтю.

Цілі статті та постановка завдань

Метою статті є визначення евристичних можливостей застосування структурно-функційної парадигми в менеджменті вищої освіти.

Завданнями статті, у зв'язку з вищезазначеним, є: визначення співвідношення структурно-інституційних та технологічних компонентів управління вищою освітою; концептуалізація взаємозв'язку між технологіями управління та моделями управління вищою освітою.

Невизначена наукова проблема, якій присвячено статтю. Статтю присвячено проблемі концептуалізації технологій управління вищою освітою в парадигмі структурного функціоналізму.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв'язання наукової проблеми. Розвиток соціологічної теорії управління в аспекті аналізу співвідношення між інституційними та соціотехнологічними складниками управління вищою освітою відбувався завдяки появі низки наукових підходів, які суттєво вплинули і продовжують впливати на формування її предметної сфери:

А) раціоналістично-бюрократичний підхід, найтиповішими для якого є школа наукової організації праці (наукового менеджменту) Ф. Тейлора; адміністративна, або класична школа управління А. Файоля; теорія структури влади, або ідеальної бюрократії М. Вебера;

Б) соціально-психологічний підхід, для якого найхарактернішими є школа людських відносин Е. Мейо; теорія „Х” та „Y” Д. Мак-Грегора; теорія стилів управління К. Левіна;

В) системно-математичний підхід, який поєднує як класичну і соціально-психологічну школи, так і численні прикладні організаційно-управлінські концепції, теорії та розробки на основі застосування кількісних методів з широким використанням комп'ютерних технологій і програмного організаційного моделювання [5, с. 233-241]. З появою останнього напряму відбувся остаточний перехід у розумінні проблем управління від суто інженерного підходу до соціологічного, в центрі уваги якого перебуває, перш за все, людина в системі управління з її потребами, інтересами й цінностями. Значний внесок у розробку проблем управління суспільством та різними його підсистемами і сферами зробили А. Сміт, Ф. Тейлор, А. Файоль, М. Вебер, В. Зомбарт, Д. Кейнс, Й. Шумпетер, О. Богданов, В. Афанасьєв, С. Булгаков, М. Туган-Барановський, П. Друкер, Г. Саймон, Ч. Барнард, Д. Гвішіані, М. Лапін, А. Пригожин, А. Кравченко, Є. Бабосов та інші дослідники [1, с.12-36]. Внаслідок цього раціоналістичний підхід в соціологічній теорії управління став поступатися місцем іншому підходу - поведінковому, який ґрунтується на знаннях фундаментальних положень соціології і психології щодо суб'єктів господарської та управлінської діяльності. Завдяки цим знанням стало можливим поглиблене розуміння реальної суті процесу управління як в організаційних формуваннях, так і в ширших соціальних системах. І тоді з'явилися такі поняття, як участь працівників в управлінні, керівництво і лідерство, імідж і стиль діяльності керівника, особисте зростання менеджера, поведінка людини в організації тощо.

Отже, соціологічні знання були не тільки сприйняті наукою про управління, а й почали розглядатися нею як необхідна й важлива складова подальшого розвитку. Водночас, активне використання в соціології управління системного підходу зумовило й подальше ускладнення системи управлінського знання. Зокрема, поглиблено почали досліджуватися організаційні структури управління як соціальні системи, що активно взаємодіють як із зовнішнім, так і з внутрішнім середовищем. При цьому було встановлено, що, залежно від типу середовища, можуть ефективно функціонувати як бюрократичні, так і органічні (дебюрократичні) системи управління. Саме у зв'язку з цим в 70-х роках ХХ ст.. виникла ідея ситуаційного підходу до управління соціальними системами. Вважається, що саме вона «примирила» представників раціоналістичного і поведінкового підходів в управлінні соціальними організаціями.

Подальший розвиток соціологічної теорії управління наприкінці ХХ століття логічно привів до усвідомлення великого значення організаційної поведінки і організаційної культури як важливих характеристик, що інтегрують всі особливості сучасної організації - і системні, і поведінкові, і соціокультурні. Це, зрештою, значно посилює гуманістичну компоненту в управлінні сучасними організаціями, що спирається переважно на людський потенціал як керівників, так і підлеглих, а також на необхідність їх взаємодії в організації (організаційної взаємодії) заради досягнення певних цілей. Слід також відзначити, що формування соціології управління як особливої соціолого-управлінської наукової дисципліни стало можливим внаслідок виокремлення в якості предмета її вивчення специфічної підсистеми, що іменується формальними і неформальними взаємодіями індивідів та соціальних груп як елементів будь-якої соціальної системи.

Виклад основного матеріалу дослідження та обґрунтування отриманих наукових результатів

Управління освітою можна розглядати в процесуальному та динамічному вимірі - як сукупність технологій впливу, в статичному вимірі - як соціальний інститут та соціокультурне явище макрорівневого ґатунку. Управління освітою, в першому вимірі, можна вважати різновидом соціального управління, що являє собою (в процесуальному вимірі) цілеспрямований вплив суб'єкта управління (в особі уповноважених державних органів управління освітою, громадських організацій, приватних осіб) через певні технології на об'єкт управління на макрорівні (виховні та навчальні закладі як організовані інституції первинної та вторинної соціалізації та продукування інтелектуального та символічного капіталу) та мікрорівні (безпосередньо - вплив вихователів, вчителів, викладачів, тьюторів, наставників науковців та ін.. на учасників виховної, навчальної та наукової діяльності (вихованців, учнів, студентів, слухачів, аспірантів) через технології виховання, навчання та виробництва наукового знання) задля підтримання функційно-оптимального режиму формування первинних соціальних навичок, когнітивної та ціннісної акультурації для різних соціальних груп та структурування соціокультурного середовища відтворення відповідності особи як нормативного соціотипу (модальної особи - та суспільства як макроідентичності [4, с.23-24].

Управління освітою в другому (статичному) вимірі представляє собою соціальний інститут - сукупність легітимованих статусно-рольових ієрархій, які задовольняють потребу створення соціально-нормативних умов соціалізації, когнітивно-ціннісної акультурації та продукування наукового знання різноманітними закладами та установами освіти, а також потребу здійснення соціалізації, навчально-виховного процесу та продукування наукового капіталу (у вигляді науково-дослідної діяльності) через застосування відповідних технологій мікрорівневого впливу суб'єктів управління (вплив вихователів, вчителів, викладачів, тьюторів, наставників науковців та ін.) на учасників виховної, навчальної та наукової діяльності (вихованців, учнів, студентів, слухачів, аспірантів). Управління освітою як соціальний інститут виконує відповідні функції, що відповідають задоволенню певних потреб суспільства (див. таблицю нижче). Першочергова функція освіти, на думку автора, полягає у підтриманні сформованої моделі соціальної стратифікації через технології соціально-топологічного орієнтування представників різних соціальних груп.

Соціально-топологічне орієнтування представляє собою діяльність інституцій освіти по визначенню місця тієї чи іншої соціальної групи/представника соціальної групи в соціальному просторі суспільства та стратифікаційних ієрархіях. Функції управління освітою - це напрямки ціннісно-конструюючого, нормативно-регламентуючого та контрольно-організаційного впливу суб'єктів управління освітою на первинні об'єкти управління у вигляді наукових та педагогічних спільнот (репродуцентів та продуцентів відповідного інтелектуального капіталу) а через них - на вторинні об'єкти управління у вигляді дитячих, учнівських, студентських, слухацьких та ін.. спільнот та окремих мікроколективів.

Таблиця 1

Співвідношення між соціальними функціями та потребами, які задовольняються інститутом управління освітою

Основними категоріями соціального управління є суб'єкт, об'єкт, управлінський вплив, зворотні зв'язки, управлінська система. Проте їх зміст, форми і методи впливу, цілі взаємодії, принципи, на яких вони базуються, зовсім інші, кардинально відмінні від технократичних і біологічних систем. Усі відомі категорії набувають у соціальному управлінні конкретного вираження у діях людей, їх колективів та взаємозв'язках [1, с.30-80]. Управління має місце у будь-якому суспільстві і практично у будь-якому людському колективі. Залежно від історичних, екологічних, політичних та інших обставин можуть змінюватися його цілі, форми, методи.

Незмінною залишається необхідність в управлінні. Зважаючи на те, що управління є об'єктивною властивістю, внутрішньо притаманною будь-якій соціальній організації (системі), при визначенні категорії соціального управління слід завжди виходити з родових ознак поняття «організація». При цьому сутність управління як цілеспрямованого впливу в тоталітарних і авторитарних державах виявляється переважно в ототожненні державного управління із соціальним (оскільки саме в концепції історичного матеріалізму створюється конструкт «загально-народної держави»), що вступає у пряме протиріччя з принципами самоорганізації, притаманними громадянському суспільству та його суб'єктам. В умовах же функціонування демократичної системи управління, що базується на принципах ринкової економіки, сутність соціального управління полягає в координації і регуляції зв'язків та відносин між складовими елементами (або частинами) певної системи. Щодо системи освіти, керуючись впровадженою Е. Дюркгеймом типологією солідарності (органічна і механічна) як певного типу зв'язку між соціальними суб'єктами [2, с.30-45], можна здійснити логічну екстраполяцію цього поняття на управління системою освіти.

Соціальне управління системою освіти в різних країнах може здійснюватись, за нашим загальним визначенням, за механічною та органічною моделями. Механічна модель передбачає насадження і конструювання системи освіти «згори», через вертикаль управлінської влади і передбачає збереження гегемонії бюрократії у налагодженні навчально-виховного процесу в окремих ланках системи освіти. За органічною моделлю, система освіти конструюється «знизу» - від суб'єктів громадянського суспільства, і її структурно-функціональні характеристики є зумовленими соціальними діями первинних агентів соціалізації або ж суб'єктів ринкової економіки. Таким чином, логіка аналізу підказує, що предметне поле соціологічної теорії управління охоплює структуру організації соціального управління, процес організації соціального управління і механізми організації соціального управління. Відповідно, соціологічна теорія управління системою освіти буде охоплювати предметне поле досліджень структур управління освітою, процесуальні особливості здійснення такого управління та механізми організації соціального управління освітою.

Виходячи із зазначеного, можна вести мову про визначення предмету галузевої та субгалузевої соціологій, кожна з яких послуговуватиметься відповідними предметними та поняттєво-категорійними кластерами - соціології управління освітою та соціології управління вищою освітою як субгалузями соціології управління.

евристичний інституційний технологічний управління освіта

Таблиця 2

Предметне поле теорії управління системою освіти

Таблиця 3

Предметні та поняттєво-категорійні кластери соціології управління освітою та соціології управління вищою освітою як субгалузями соціології управління

Таблиця 4

Рівні технологій управління системою освіти

Вищезазначені технології знаходять своє застосування в рамках чотирьох систем управління вищою освітою: етатистсько-бюрократичною, корпоративно-сцєнтистською, громадською та менеджеріально-ринковою. Відмінності між ними наведено в таблиці 5.

Таблиця 5

Відмінності між етатистсько-бюрократичною, корпоративно-сцєнтистською, громадською та менеджеріально-ринковою системою управління вищою освітою

Висновки

Список використаної літератури

1. Грейсон Д., О'Делл С. Американский менеджмент на пороге ХХІ века. - М.: Экономика, 1991. - 196 с.

2. Дюркгейм Э. Метод социологии. - М.: Наука, 1991. - 575 с.

3. Парсонс Т. Система современных обществ: Пер. с англ. Л.А. Седова и А.Д. Ковалёва / Под ред. М.С. Ковалёвой. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 270 с.

4. Романенко Ю.В. Соціалізація особи: метапрограмний та психотехнологічний аспекти. - Київ, Вид-во ДУІКТ, 2007. - 463 с.

5. Швець Д.Є. Соціально-нормативні чинники інституціалізації управління вищою освітою / Д.Є. Швець // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики: збірник наукових праць / за ред. О.Л. Скідіна. - Запоріжжя: КПУ, 2010. - Вип. 48. - С. 233-241.

6. Ritzer G. Sociological Theory. - N.Y.: McGrow-Hill, 1983. - 323 p.

References (translated&transliterated)

1. Grayson D., O'Dell C. American Management at the Threshold of the XXI Century. - M.: Economics, 1991. - 196 p.

2. Durkheim E. The Method of Sociology. - M.: Nauka, 1991. - 575 p.

3. Parsons T. The System of Modern Societies: Translation from English. L.A. Sedova and A.D. Kovaleva / Ed. M.C. Kovaleva. M.: Aspect Press, 1998. - 270 p.

4. Romanenko Y.V. Socialization of the individual: metaprogram and psychotechnological aspects. - Kiev, Publishing House DULKT, 2007. - 463 p.

5. Shvets D.Ye. Social and Regulatory Factors of Institutionalization of Higher Education Management / D.Ye. Shvets / Social Technologies: Current Issues of Theory and Practice: Collected Works / ed.by O.L. Skidina. - Zaporizhye: KPU, 2010. - Issue 48. - P. 233241.

6. Ritzer G. Sociological Theory. - N.Y.: McGrow-Hill, 1983. - 323 p.

Размещено на Allbest.ru