Аспекти психолого-педагогічного управління закладом загальної середньої освіти як умова успішної соціалізації учнів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.614-057.87:373.5.091

Аспекти психолого-педагогічного управління закладом загальної середньої освіти як умова успішної соціалізації учнів

Кузьміч Т.О., к. пед. н.,

викладач кафедри теорії і методики виховання,

психології та інклюзивної освіти

КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради

У статті розглядаються проблеми психолого-педагогічного управління закладом загальної середньої освіти у контексті процесів соціалізації учнів. Проаналізовано науково-теоретичну та методичну літературу щодо формування соціального розвитку учасників освітнього процесу. Окреслено основні аспекти роботи педагогічного колективу щодо позитивного ставлення вчителя до учнів, їх успішної соціалізації, використовуючи досвід Школи Радості В.О. Сухомлинського. Охарактеризовано ознаки управління формуванням соціалізуючого простору навчального закладу з метою розвитку творчого потенціалу учнів, сформованості їх життєвої компетентності. соціалізація педагогічний управління

Ключові слова: психолого-педагогічне управління закладом загальної середньої освіти, соціалізація учнів, керівництво процесом навчання, процес оволодіння знаннями, мотиви навчання, уроки мислення, морально-педагогічна культура вчителя, виховний ідеал, етичні бесіди.

В статье рассматриваются проблемы психолого-педагогического управления учреждением общего среднего образования в контексте процессов социализации учащихся. Проанализирована научно-те-оретическая и методическая литература по формированию социального развития участников образо-вательного процесса. Определены основные аспекты работы педагогического коллектива по позитивному отношению учителя к ученикам, их успешной социализации, используя опыт Школы Радости В.А. Сухомлинского. Охарактеризованы признаки управления формированием социализирующего пространства учебного заведения с целью развития творческого потенциала учащихся, сформирован- ности их жизненной компетентности.

Ключевые слова: психолого-педагогическое управление заведением общего среднего образования, социализация учащихся, руководство процессом обучения, процесс овладения знаниями, мотивы учения, уроки мышления, морально-педагогическая культура учителя, воспитательный идеал, этические беседы.

The article deals with the problems of psychological and pedagogical management at general secondary education institutions in the context of students' socialization process. The scientific and theoretical, meth-odological literature on the formation of social development of the educational process participants has been analyzed. The main aspects of the pedagogical staff work aimed at creation of the teacher-students positive at-titude, their successful socialization, based on the the V.O. Sukhomlynsky School of Joy experience have been outlined.The socializing space management features formation at educational institutions in order to develop the creative students' potential, their vital competencies formation have been characterized.

Key words: general secondary education institution psychological and pedagogical management, students 'socialization, learning process management, mastering knowledge process, learning motives, lessons of thinking, teacher's moral andpedagogical culture, educational ideal, ethical talks, conversations.

Постановка проблеми у загальному ви-гляді. Відповідно до Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року стратегічними напрямами державної політики у сфері освіти має, зокрема, стати побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді [3].

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій властиве почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов'язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдоскона-лення, активної участі в соціальному житті країни.

У формуванні зазначених важливих яко-стей, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище - усе те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, шкільного оточення і завершуючи се-редовищем соціальним, у якому вона народ-жується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

Реалії сучасного суспільного життя (поси-лення процесів глобалізації, інформатизації, впливів соціально-економічних чинників та ризиків) актуалізують потребу пошуку інно-ваційних підходів до здійснення ефективної управлінської соціалізації сучасної молодої людини, яка базується на глибокому психо- лого-педагогічному аналізі теоретичних по-ложень і практичних способів педагогізації соціуму та посиленні виховного впливу соці-ального середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних учених свідчить про певний рівень дослі-дження теоретичних і практичних аспектів проблеми соціалізації учнівської молоді та управління цим процесом. Проблема соці-алізації дітей та учнівської молоді знайшла висвітлення в дослідженнях як вітчизняних (Ю. Возна, С. Диба, Л. Завацька, Н. Заве- рико, І. Зверева, О. Карпенко, О. Кузьменко, H. Лавриченко, Г. Лактіонова, О. Матвієн- ко, С. Моїсеєв, Л. Назаренко, Л. Пуховська, С. Савченко, С. Харченко, Н. Чернуха та ін.), так і зарубіжних (Є. Бікметов, В. Бочарова, I. Кон, Г. Ландберг, А. Маслоу, Р. Мертон, А. Мудрик, Т. Парсонс, Б. Паригін, К. Роджерс, М. Шакурова та ін.) учених [3].

Виділення невиділених раніше частин за-гальної проблеми. Визначальним є положення про те, що нині особистість, яка дотримується моральних норм в обставинах, що постійно змінюються, повинна мати певні орієнтири для визначення лінії своєї поведінки. Суперечності можуть виникати через неправильні уявлення, неточне сприймання одержаної інформації, реальних життєвих ситуацій, будь-яких інших факторів, харак-терних для сучасної нестабільної соціальної ситуації. Тим більше, що сучасні канали і за-соби передання інформації не завжди врахо-вують, а часто ігнорують психолого-педаго- гічні особливості учнів, а в окремих випадках інформація має негативну спрямованість. Саме тому освітнє середовище має стати джерелом соціального розвитку учнів [2].

Ціль статті: охарактеризувати психоло- го-педагогічні аспекти управління закладом загальної середньої освіти у контексті про-цесів соціалізації учнів на матеріалі досвіду роботи Павлиської школи В.О. Сухомлин- ського.

Виклад основного матеріалу дослі-дження. Завданням сучасної школи є вихо-вання громадянина, патріота і професіонала, життєздатної компетентної особистості, готової до життя і праці у високоінформатизованому середовищі. Засобом для ре-алізації цього є запровадження педагогіки життєтворчості - плекання людини як творця, проектувальника власного життя, суб'єкта соціальної творчості [2]. На основі цього у сучасній школі створюється єдине освітнє поле - комплекс ідей, завдань, шляхів їх реалізації, засобів і моніторинг результатів. У вирішенні поставлених завдань особливе значення мають аспекти психолого-педаго- гічного управління закладом загальної се-редньої освіти. Цікавим з цієї точки зору є вітчизняний досвід, зокрема робота педаго-гічного колективу Павлиської Школи Радості.

Розглянемо роботу відомого педагогіч-ного колективу за 1968/1969 навчальний рік. Протягом двадцяти років Школа Василя Сухомлинського працювала над такими про-блемами:

- виховання у школярів відповідального ставлення до навчання, до школи, до книги, учителя, науки;

- громадянське виховання дітей, підлітків і юнацтва;

- єдність процесу навчання й виховання;

- формування світогляду і переконання;

- виховання любові до знань, допитливо-сті і бажання вчитися;

- моральні, інтелектуальні, емоціональні, естетичні стимули, що пробуджують учнів до навчання;

- процес оволодіння знаннями і розвиток розумових здібностей;

- книга в духовному житті школяра;

- проблема взаємозв' язку,

- проблема творчості як найважливішого стимулу активізації розумової праці учнів у різному віці;

- виховання колективізму,

- виховання патріотичних почуттів і пере-конань.

В.О. Сухомлинський як директор школи разом з учителями Павлиської школи також проводив науково-дослідну роботу, дослід-жуючи такі аспекти розвитку дитини, як:

- пам'ять, мислення, розумові здібності учнів;

- етичні поняття правила, звички;

- культура взаємин учителя та учнів;

- розвиток мислення і мови в дошкільному і ранньому шкільному віці;

- педагогічна культура батьків.

Окремим питанням, над яким протягом багатьох років працював директор Павлиської школи, був постійний розвиток здібностей і розумових сил учнів, особливо малоздібних, дітей, повільно мислять.

Педагог вважав: щоб досягти задовільних результатів у всій навчальній і виховній роботі, розумові сили і здібності дитини ма-ють постійно зміцнюватися й розвиватись.

Успішне оволодіння міцними знаннями взагалі немислиме, якщо дитина завжди залишається на одному і тому ж рівні розумових сил і здібностей. Учень мусить відчувати, усвідомлювати розвиток своїх розумових сил і здібностей, тільки за цієї умови у нього буде бажання вчитися.

Основною перспективою роботи педа-гогічного колективу В.О. Сухомлинський вважав, щоб найважливішим стимулом, що пробуджує в учнів бажання вчитися, була не необхідність відповісти вчителеві та отримати відмітку, а жадоба знань, усвідомлення прагнення до навчання, до пізнання.

Багаторічний досвід переконав педагогів у тому, що коли учневі хочеться вчитись - можливості пам'яті майже необмежені. Мотиви навчання - важливе джерело розумових зусиль. Тому метою вчителя є розвиток постійно наростаючого усвідомленого праг-нення дитини до пізнання, до утвердження своїх розумових сил.

Творча праця вчителів йшла в тому напря-мі, щоб розумові зусилля учня являли собою злиття запам'ятання і розумових операцій. «Ми будемо так керувати розумовою працею на уроці, щоб учень напружував свідомо зусилля спеціально для того, щоб зберегти в пам'яті необхідні для розумових операцій дані» [5, с. 27]. Спеціальне тренування ро-зуму, гімнастика розуму - такі вправи про-водили вчителі початкових класів і викладачі математики, фізики, хімії. Одним із найеле-ментарніших і водночас найважливіших за-вдань було те, щоб на уроках математики кожен учень працював самостійно, запам'я-товував, виконував розумові операції, пере-віряв самого себе.

В.О. Сухомлинський націлював педагогів на те, щоб учень був на кожному уроці не пасивним споживачем, а активним здобу- вачем знань, відкривачем істини, свідомим господарем - володарем знань. Головною нагородою для учня мало бути усвідомлення власної гідності мислителя; задоволення допитливості і знаттєлюбності, цікавості [4].

Читання учителя, його бібліотека є світо-чем багатого інтелектуального життя учнів. Головною причиною окостеніння думки в ок-ремих учителів Василь Олександрович вва-жав інтелектуальну байдужість. «Чим довше працює педагог, тим більше йому потрібно читати. Небезпека інтелектуальної байдужості - найсерйозніша причина того, що вчитель вже не може запалювати порох знаттєлюбності, він світить та не гріє» [5, с. 98].

Кожний урок, за Сухомлинським, це на-самперед урок мислення, один із основопо-ложних принципів освітньої роботи. Особливо велику увагу на уроках у Павлиській школі приділялось тому етапу вивчення матеріалу, який називається осмисленням знань, на що виділялось достатньо часу. Під час осмис-лення учень пригадує вивчене, закріплюючи тим самим знання, водночас перевіряючи свої знання.

Ще більшої уваги педагоги приділяли спе-ціальним урокам мислення. Ці уроки - нічим не замінні мандрівки до джерел думки і слова. «На уроках мислення виробляється, відточу-ється найважливіший інструмент мислення - слово. Тут вступає в дію могутній емоційний стимул мислення - здивування, подив, що породжують інтерес, бажання знати» [5, с. 235]. Уроки мислення - перший крок, етап творчості, найбільш активної праці, в процесі якої застосовуються знання. Застосування знань - важлива умова активної розумової праці. В процесі складання опо- відань-мініатюр слово входить в активне духовне наїття, стає інструментом мислення.

Особливо велику увагу В.О. Сухомлин-ський приділяв складанню казок. Казка ро-бить дитину розумною, спостережливою. Крім казок, діти складали оповідання-мініа- тюри, в яких є глибока, тонка думка, що не висловлюється прямо, але спонукає учня до роздумів, пробуджує в нього благородні почуття - любов до людей, жаль, повагу до жінки і Матері, поблажливість до слабких і беззахисних. «У слові і творчості - важлива умова виховання людської доброти», - гово-рив відомий педагог [5, с. 102].

У Павлиській школі навчалися і малоздібні, і діти, які повільно мислять. До цих дітей педагоги знаходили особливий підхід. «У відношенні до цих дітей головне не те, щоб вони оволоділи колом знань, а те, щоб вони навчилися вчитися і поступово розвивали свої розумові здібності, їх треба запитувати (і ставити оцінки) тільки тоді, коли вони знають; завдання вчителя полягає в тому, щоб ці діти на кожному етапі вивчення досягли успіху, знали, відчували свій духовний ріст», - писав Василь Олександрович [5, с. 48].

Головний принцип роботи павлиських учителів - не ставити двійки, тим більше не ловити учня на незнаннях. Головна мета нав-чання - добиватися того, щоб учень прагнув знань. «Якщо цього немає, якщо головним стимулом, що пробуджує до навчання, є оцін-ка, - школа перестає бути світочем знань, навчання перетворюється для дитини на ка-торгу, а учитель - на злого наглядача, що-денник - на клеймо ганьби, а батько, мати - на катів, що карають за лінощі і недбайливість», - зазначав Сухомлинський [5, с. 67]. Лінощі - дитя байдужості, найважливіший засіб подолання лінощів є любов до знань. Тільки знаттєлюбністю можна виховати старанність, тільки напруження розумових сил, подолання труднощів виховує старанність.

Однією з найважливіших проблем, над якою працював педагогічний колектив Пав- лиської школи, є проблема практичних нави-чок. Для того, щоб учень успішно навчався, треба навчити його добре читати, писати, думати, спостерігати явища навколишнього світу, запам'ятовувати і користуватись пам'яттю, виражати свою думку словом.

Вчителі домагалися того, щоб учні вміли добре - нашвидку «свідомо читати», читати й думати, щоб учні самостійно і вдумливо ово-лодівали граматикою, стилістикою, правильно писали і правильно творили. Особливо велика увага приділялася поетичному слову, поетичній творчості, поетичному мисленню.

Уся система роботи школи була створена таким чином, щоб учителі прагнули досягти високого рівня морально-педагогічної куль-тури. Суть цієї культури, насамперед, поля-гала у тому, що сам вихователь запалювався високими ідеалами, одухотворяв своїх вихованців благородними ідеалами, про-буджував стремління оволодіти багатством культури. «Де немає захоплення, одухотво-рення, натхнення, прагнення до ідеалу - не може бути любові до науки, до знань, до книги, школи, учителя, не може бути любові до праці» [5, с. 93].

Педагог вважав, що в юній душі не має на-віть думка зародитися про те, що навчання - легка справа. Дуже важко вчитися в старших класах тому, кому в молодших і середніх класах було вчитися легко в тому сенсі, що труднощі навчання долаються настирливою працею. Людина не має йти легким шляхом.

Лише за тієї умови, коли в школі є багате інтелектуальне життя колективу, коли знання живуть у взаєминах, можна говорити про створення переконань. Сухомлин- ський навчав педагогів, що переконання не передаються механічно разом зі знаннями, не задаються додому разом з відповідними параграфами підручника, не заучуються і не запам'ятовуються - вони тільки виро-бляються.

На думку Сухомлинського, інтелектуальне життя стає виховною силою лише тоді, коли в школі панує труд. Виховним ідеалом педагогів Павлиша було те, щоб з дитинства людина жила в труді, відчувала себе трудівником. Важливу заповідь повноцінного виховання вони вбачали в тому, щоб людина на власному досвіді вже в роки дитинства, на досвіді своїх батьків зрозуміла істину: без праці неможливе життя. «Вся школа, насам-перед, мусить бути трудовим колективом - такий наш девіз» [5, с. 120].

Тільки тоді, коли людина на власному досвіді побачила, що таке обов'язок і відпові-дальність, вона може виробляти свої переко-нання, погляди, свою тверду позицію. Трудове життя колективу - це ланцюжок обов'язків і відповідальність. Тільки праця робить його міцним і нерозривним.

Сухомлинський писав, що однією із най-цінніших важких сфер виховної роботи є виховання обов'язку. У цій сфері багато труднощів, помилок, недоліків. Потворним, ненормальним є те, що в дітей, підлітків, юнаків складається враження і переконання: все мусить робитися для них. Турбуватися про своїх дітей, про їхні блага і щастя - обов'язок батьків і вчителів. Відсутність обов'язку, безвідповідальність породжує на-хабство, хамство, безсердечність [4].

Місія вихователя полягає в тому, щоб у школі виховувались люди високого обов'язку. В.О. Сухомлинський писав, що для цього треба робити практично. Для цього необхідна гармонія між хочу і маєш. 3 перших кроків свого свідомого життя маленька людина мусить жити турботами про іншу людину, її радощами, тривогами, хвилюваннями, горем, стражданнями. Маленька людина має виражати себе в обов'язку. Вона має кимось і чимось дорожити. «Ти маєш - ми кажемо вихованцеві тисячі разів. Я маю - вихованець говорить собі дуже рідко або взагалі ніколи не говорить. Творення людини неможливе, немислиме, якщо вона сама собі нічого не наказує» [5, с. 156]. Відомий педагог будував освітню роботу так, щоб дитина, підліток торкалися серцем до людської долі, щоб «чужі долі входили в його серце, стали гли-боко особистою його справою, щоб через людські долі він пройшов шлях до пізнання високих інтересів, щоб наближаючись до ідеалу - вірному служінню Вітчизні, боротьбі за її честь, славу, могутність - людина бачила саму себе, відносилась сама до себе» [4].

Педагог постійно нагадував своїм колегам виключно важливу істину: виховують і навчають не програми й підручники, не метод, а особа і тільки особа вчителя. На думку В.О. Сухомлинського, гострою, невичерпною проблемою роботи в освітньому закладі є удосконалення педагогічної майстерності на основі духовного росту вчителя. «Ми не зможемо справитися із жодним із наших завдань, якщо роки, місяці, тижні не будуть давати нам знань мудрості, якщо розум наш з кожним разом не буде все багатшим і багатшим» [5, с. 23]. З цією метою директор Павлиської школи сам розробляв тематику батьківського всеобучу. Розглянемо деякі з них.

І. Підвищення теоретичної і педагогічної культури

1. Семінари з теорії і практики виховання: «Труд і розумові здібності», «Формування світогляду в процесі вивчення основ наук», «Виховання любові у дітей молодшого віку», «Як учити, щоб дітям захотілося вчитися», «Роль слова в розвитку розумових здібнос-тей», «Виховання любові до книги, знань, науки», «Виховування почуття обов'язку у підлітків», «Виховання чуйності до людини», «Виховання любові до Батьківщини і почуття обов'язку перед Батьківщиною», «Як учити бути мислителями», «Казка, творчість, ху-дожнє слово і розвиток розумових здібностей дітей», «Виховання свідомої дисципліни. Самовиховання».

2. Школа педагогічної культури: «Як перетворити знання на переконання», «Гармонія хочу і маю», «Що значить «трудні діти», «Виховання моральної готовності до сімейного життя», «Про педагогічний такт», «Інтелектуальне життя старшокласника», «Оцінка знань - потрібна і водночас небезпечна зброя», «Навчання і виховання повільно думаючих, слабоумних, малоздібних дітей».

3. Методичні наради: «Формування прак-тичних умінь, необхідних для подальшого навчання (читання, письмо, спостереження, мислення, творчість)», «Орфографічний мінімум», «Удосконален-ня вміння читати», «Красномовність, мисте-цтво слова вчителя як запорука його постій-ного читання».

II. Керівництво процесом навчання

«Техніка читання слів до кінця першого класу», «Уміння спостерігати предмети та явища навколишнього середовища, виділяти головне і другорядне», «Уміння думати-спів- ставляти, порівнювати об'єкти, предмети, явища, виділяти абстрактне і робити висно-вки, узагальнювати, осмислювати ідею, ви-ражену художніми засобами».

III. Розумове виховання

Уроки мислення - заняття серед природи з метою розвитку думки з наступною тема-тикою: «Пори року», «Життя природи влітку, взимку тощо», «Сонце вранці, на сході і вдень», «Степ пробуджується», «Осінні квіти», «Роса на траві», «Гроза наближається», «Зимовий дуб».

IV. Робота з батьками

Шкільна група 1-ий-2-ий клас: «Фізичний і психічний розвиток дитини 7-9 років», «Ду-ховне життя сім'ї», «Мова, її роль у дошкіль-ному віці і перші роки шкільного навчання», «Взаємини в сім'ї, моральне виховання», «Поведінка дитини від 7 до 9 років: хочу - можна, не можна, треба», «Сімейна бібліо-тека», «Перші кроки самовиховання», «Типи нервової системи», «Режим дня», «Кіно і те-лебачення і виховання».

Шкільна група 3-ій-4-ий клас: «Фізичний і психічний розвиток дитини від 9 до 11 років», «Виховання громадянськості», «Виховання волі», «Алкоголь і розумовий розвиток дитини».

V. Виховання моральної культури учнів. Етичні бесіди

«Ти не завжди будеш дитиною», «Що таке щастя буття?», «Ніколи не забувай, що ти жи-веш серед людей», «Що було б, якби людина робила те, що їй захочеться», «Думай про те, як твої вчинки віддзеркалюються на душевних переживаннях іншої людини», «Забуття - найтяжча образа», «Пам'ятай, що і ти будеш старим», «Принось у дім щастя», «Умій робити добро сусідові», «Пам'ятай, як ви ставитеся до своїх батьків-матерів, так і ваші діти будуть ставитися до вас», «Найбільша перемога - це перемога над самим собою», «Справжня людина вміє наказувати собі бути слухняною своїй суровій волі», «Якщо ти раз закриєш очі на що-небудь, ти звикнеш за-кривати очі на все», «Осмислене життя без певного світогляду - не життя, тягар, жах», «Виробляй свої погляди на світ».

Висновки з цього дослідження і пер-спективи подальших розвідок у цьому на-прямі. Соціально-педагогічна місія школи як традиційного соціального інституту й агента соціалізації полягає у формуванні соціалізу-ючого простору з метою розвитку творчого потенціалу учнів, сформованості їх життєвої компетентності, створенні відповідних умов для її самореалізації. Управління цим проце-сом неможливе без вивчення психолого-пе- дагогічних особливостей розвитку дитини. Вважаємо, що досвід роботи Павлиської школи у цьому напрямі може стати предметом для подальшого вивчення з метою його розповсюдження та популяризації.

Література

1. Мистецтво житгєгворчості особистості: На- ук.-метод. посібник: у 2 ч./ Ред. рада: В.М. Доній , Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков та ін. К., 1997. Ч. 1: Теорія і технологія життєтворчості. 392 с.

2. Обласна науково-методична проблема «Соціалі-зація дітей та учнівської молоді у сучасних умовах»: стан реалізації мети та проблемні питання. Методичні рекомендації щодо виконання завдань формувального етапу обласної науково-методичної проблеми / укла-дачі: Л.М. Назаренко, С.О. Воротило. Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2015. 74 с.

3. Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі: Методичні рекомендації щодо реалізації обласної науково-методичної проблеми. Херсон: Херсонська академія неперервної освіти, 2013. 48 с.

4. Сухомлинська О.В. Школа Сухомлинського як пе-дагогічний проект. Освіта. 2013.№41. С. 6-7.

5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5-ти т. К., 1977. Т. 2, 670 с.

Размещено на Allbest.ru